— ...Будь-хто, хто мав хоч зо дві клепки в голові, це розумів. 
Міс Тік зітхнула: 
— Так. Та що там говорити про дві клепки, якщо важко знайти когось і з однією. 

Террі Пратчетт
«Вільні Малолюдці»

— Слухай сюди! 
— Слухаю, — сказала Тіфані. 
— Добре. А тепер... якщо ти віриш у себе... 
— Так? 
— ...і у свої мрії... 
— Так? 
— ...і йтимеш за своєї зіркою... — вела далі міс Тік. 
— Так? 
— ...тебе все одно перевершуватимуть ті, хто старанно працює, вчиться і не лінується, як ти. На все добре. 

Террі Пратчетт
«Вільні Малолюдці»

На фермі у них був великий старий годинник, який накручували щотижня. Було це так: коли тато йшов на ринок у Джерелосаки, то там уважно дивився, як розміщені стрілки на годиннику, а, повернувшись додому, так само наставляв стрілки на домашньому годиннику.

Террі Пратчетт
«Вільні Малолюдці»

Питали: Яку роботу знаю?
Я відповів: Усіляку. Можу бути інженером, директором, маґістром.
Призначили мене доглядати свиней у якомусь пруському селі.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

У цю хвилину один з наших рекрутів запитав мене, чи я розуміюсь на політиці. Я сказав, що так, бо кожний справжній українець є заразом і політиком: Тоді, він спитав мене, наче на іспиті:
— А ти знаєш, звідки походять бандерівці і мельниківці?
— Знаю. Походять самі від себе — відповів я, і він більше до мене не чіплявся.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Старшини виробили собі про мене думку, що я є містерія. Зверху дурний, всередині мудрий. І товкли мною на всі боки. Не знаю, чи хотіли витовкти з мене верх, чи середину.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Вчили нас про ранги. Це трудна справа. Коли скінчиться війна, закладу братство дивізійників і всі ранги позмінюємо. Буде: селепко, підселепко, надселепко, штабовий селепко, генерал-селепко. Хто умудриться й завчасу звільниться з Дивізії, буде мати титул почесного селепка.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

В надії на кращі часи, сміємося.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Смерть — велика прикрість. Життя таке гарне, а такий марний кінець! Десь я читав, пригадалося, що життя і смерть це так, як би пили смачну чорну каву, а на споді чашки відкрили втоплену мyxy. Є чого дивуватися, що кава смакувала!

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

В кімнаті, на першому поверсі, я побачив Юрія Тиса. Він сидів нерухомо над паперами. Коли я по двох годинах виходив зі штабу, то він далі сидів у цій самій позиції. Його робота звалася: пропаґанда. А я думаю, що він писав тоді якесь своє оповідання.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Коли ми засинали, Остап Проць вийшов і довго не вертався. На другий день мав спухлі уста. Згодом ми довідалися, що цієї ночі він зробив фатальну помилку: дмухнув на дівчину і поцілував свічку.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

— Ви, може, з Бучача? — питає мене, не перериваючи малювання.
— Ні, я не з Бучача.
— А, диви! — каже, — як то люди на війні зустрічаються. Я теж не з Бучача.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Поручник Місько Карпинець розповідав про засідання в урядових німецьких кругах.
— Треба дати українцям рушниці — говорив Ґерінґ.
— Але тільки старі, з першої світової війни — додав Ґеббельс.
— І без набоїв! — це Ріббентроп.
— І тільки на неділі — заґуґнявив райхскомісар Кох.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Чимраз вищі гори. Нахил доходить до 40°, і то в тіні!

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Шлях есенціаліста — це не новорічні обіцянки частіше казати «ні», не усування зайвого з поштової скриньки, не формування нової стратегії тайм-менеджменту. Це вміння постійно зупинятись і запитувати себе: «Чи тим я займаюсь?».

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Якщо ви самі не визначите пріоритети у власному житті — хтось зробить це за вас.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Усе, що ми бачимо в магазинах, ресторанах, взагалі всюди, де щось продають, — усе влаштовано так, щоби відмовитись було важко. Коли ми слухаємо політичну рекламу, її мета — вплинути так, щоби нам і на думку не спало проголосувати за когось іншого. Коли телефонує теща або свекруха (окрім моєї, звісно) і просить щось зробити — зрозуміти, що вибір є, може бути найскладнішим завданням на світі. Якщо ми поглянемо в такий спосіб на своє буденне життя, нас навряд чи здивує, що ми забуваємо про своє право на вибір.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Ми почуваємося винними. Ми не хочемо розчаровувати людину. Ми хвилюємося, що відмова зашкодить стосункам. Але ці думки затьмарюють нам розум. Вони відволікають нас від реальності: можна сказати «ні» і шкодувати декілька хвилин, а можна сказати «так» і шкодувати багато днів, тижнів, місяців, навіть років.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Коли я прошу директорів розповісти про свої межі, їм рідко це вдається. Вони знають, що мають щось таке, але описати словами не можуть. Реальність проста: якщо ви не можете описати межі самі для себе або для інших людей, тоді годі чекати від інших, що вони їх поважатимуть чи принаймні знатимуть про них — це може бути нереально.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Мучитися через минулі помилки чи перейматися можливими майбутніми невдачами — природна людська поведінка. Однак кожна секунда нервувань щодо минулого і майбутнього відволікає нас від того, що важливо тут і зараз.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»