В чому сутність поезії?
Писати про те, що всім давно відомо.
Говорити про речі, яких ми позбавлені,
озвучувати наші розчарування.
Говорити так, щоби викликати
злість і любов, заздрість, ненависть
і співчуття. Говорити
під місяцем, що висить
над нами, тиснучи всім своїм
жовтим відлунням.

Сергій Жадан «Месопотамія»

З нами стається лише те, чого ми хотіли,
або те, чого ми боялись. Питання лише,
що переважить — бажання чи страх.

Сергій Жадан «Месопотамія»

Блейк думав сам собі, що працює куди більше за хазяїна і що його хазяїн дивовижний мастак винаходити роботу для інших людей.

Джек Лондон «Маленька господиня великого будинку»

Скільки можна зробити приємного, як у когось ночуєш! Можна їсти бутерброди з ковбасою в ліжку, стелити постіль і воювати подушками. Почнімо з бутербродів.

Астрід Ліндгрен «Малий і Карлсон, що живе на даху»

— Якщо ти подзвониш один раз, — сказав він, — то це буде «Приходь негайно», якщо двічі, то «Будь ласка, не приходь», а як тричі, то «Уяви собі, що на світі нема такого вродливого, і розумного, і до міри затовстого, і відважного, і в усьому найкращого, як ти, Карлсоне».
— Навіщо ж мені дзвонити про таке? — здивувався Малий.
— Ну… бо приємні й підбадьорливі слова треба казати своїм приятелям приблизно кожні п’ять хвилин, а я не можу так часто прилітати сюди, збагнув?

Астрід Ліндгрен «Малий і Карлсон, що живе на даху»

Бідні норландці, яка в них погода! Та нехай тішаться, що взагалі мають погоду. Уяви собі, якби вони сиділи там зовсім без погоди!

Астрід Ліндгрен «Малий і Карлсон, що живе на даху»

— Мамо, то я народився тут, у Стокгольмі? — спитав Малий.
— Ну звичайно, в Стокгольмі, — відповіла мама.
— Але ж Боссе й Бетан народилися в Мальме?
— Так, у Мальме.
— А ви, тату, народилися в Гетеборзі? Ви якось мені казали…
— Авжеж, — відповів тато.
— А ви, мамо, де народилися?
— В Ескільтуні, — сказала мама.
Малий палко обняв її.
— Яке щастя, що ми всі зустрілися!
Всі з ним погодились.

Астрід Ліндгрен «Малий і Карлсон, що живе на даху»

— Карлсоне, післязавтра я на ціле літо їду до своєї бабусі, — сказав Малий.
Спочатку Карлсон посумнів, але потім поважно заявив:
— Я теж поїду до своєї бабусі. Вона набагато бабусіша за твою.
— А де твоя бабуся живе? — спитав Малий.
— У будинку, де ж іще? Чи ти, може, гадаєш, що в неї немає хати і вона цілу ніч бігає?

Астрід Ліндгрен «Малий і Карлсон, що живе на даху»

— Я питав Карлсона, чи він, бува, не вигадка…
— І що ж відповів Карлсон?
— Сказав, що коли б він був вигадка, то це була б найкраща в світі вигадка.

Астрід Ліндгрен «Малий і Карлсон, що живе на даху»

Народжується надія, а разом з нею й бадьорість, і людина знаходить собі раду, якщо тільки це можливо.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Така вже вона, людська природа — коли напливають почуття, ми не мислимо. Ми тільки відчуваємо.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Чи помічали ви, як дрібні незручності переростають у великі та як вони стають нестерпними, тільки-но ви починаєте на них зважати?...

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Як сумно було сидіти тут, за тринадцять століть до свого народження, і слухати знову ті безглузді, пласкі, бородаті анекдоти, від яких мене, ще в дитячому віці, нудило через тисячу триста років! Я вже майже, переконався, що нового дотепу вигадати неможливо.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

...честь і непідкупність не залежать від суспільного становища чи породи, а можуть зрости як на високій горі, в пишному палаці, так і під горою, в кімнатках над бакалійною крамничкою.

Джек Лондон «Маленька господиня великого будинку»

Люба Малюсю, ти, мабуть, про мене ніколи не думаєш, бо мені щось не ікається. Якщо ця прикмета вірна, то ти, певне, вважаєш мене своїм найлютішим ворогом. Тобі повинно ікаться з ранку до вечора, з вечора до ранку.

Василь Симоненко «Листи до дружини»

Грошей у мене — кіт наплакав, а живіт працює на повну потужність. Іноді виникає запитання:

Кому б мені дулю дати,

Бо більше нема нічого?

Василь Симоненко «Листи до дружини»

Ви думавте, що мене не печуть невтолені жадання? Ні, я горю вогнем! Але я стримую себе. Не думайте, ніби я вже здохляк, коли поводжусь у коледжі, мов такий собі статечний цяця-хлопчик. Я молодий. Я живий. Я здоровий і повний снаги. Але я не хочу дати маху. Я стримую себе. Не кваплюсь, не чіпляюсь на перший-ліпший гачок. Я ще тільки готуюся. Але втіх своїх я не прогавлю. Не розіллю свого вина.

Джек Лондон «Маленька господиня великого будинку»

Найвизначніше його досягнення було те, що він зумів опертися принадам багатьох вродливих дівчат і натискові їхніх матусь.

Джек Лондон «Маленька господиня великого будинку»

У нього хист добирати людей. Він міг би командувати армією, провадити війну, керувати урядом… чи навіть цирком на три арени.

Джек Лондон «Маленька господиня великого будинку»

Він усіх до себе прихиляв і робив своїми друзями, а вже як ні — то найлютішими ворогами. Байдужим до нього ніхто не міг лишатися. Хто з ним стикався, мусив або полюбити його, або зненавидіти.

Джек Лондон «Маленька господиня великого будинку»

— Я люблю гаптувати, — пояспила вона. — Найдорожчі вироби з модних крамниць для мене нічого не варті проти моєї власної роботи, за власним малюнком. Дік перше сердився на мене за це. Він же, знаєте, у всьому вимагає доцільності і казав, що шити мені самій — це марнування часу, коли можна за якусь мізерію наймати швачок, і вони робитимуть не гірше. Та врешті я зуміла втлумачити йому свій погляд.
Це однаково, що музичити самому. Звичайно, я можу за гроші слухати музикантів куди кращих від мене; але сісти самій за фортеп’яно і самій виконати п’єсу, власними руками, власним чуттям, — це дає зовсім інше, глибше задоволення. Чи то змагаєшся з іншим виконавцем, пробуєш його перевершити, чи даєш творові власне тлумачення, вкладаєш у нього свою душу, — однаково. Це творчість, це велика радість.

Джек Лондон «Маленька господиня великого будинку»