Генрі Марш
«Історії про життя смерть і нейрохірургію»

Я врятував йому життя, а як ти комусь життя врятуєш, то прив’яжешся до нього неминуче. Це майже те саме, що дати життя.

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

–...Коли говорять про Цицерона або Тіберія, розумієш приблизно, що воно?
— Та приблизно.
— Добре, ніхто більшого й не знає, крім двох десятків дурнів, яким знання однаково ні до чого. Бути за розумного зовсім не важко: треба уникати труднощів, обходити перешкоди та іншим носа втирати за допомогою словника. Люди ж дурні, як гуси, а нетямущі, як коропи.

Гі де Мопассан
«Любий друг»

— Немає фрака? Отаке! А це ж річ конечна. В Парижі, бачиш, краще ліжка не мати, ніж фрака.

Гі де Мопассан
«Любий друг»

Її бабуся якось сказала, що в потворній зовнішності можна обвинувачувати гени, у кепському смаку — брак освіти, але якщо ти нудна людина, то тут уже ні на кого нарікати.

Рут Хоган
«Хранитель забутих речей»

.., І стежка в яблуках вже стежкояблуката,..

Микола Вінграновський
«Бабунин дощ»

Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.

Ліна Костенко
«В.Ц.»

Він завжди вважав, що Велика Британія — підходяще для нього місце, адже в нього криві зуби і він обожнює дощ.

Рут Хоган
«Хранитель забутих речей»

Це було надто прекрасно, щоб тривати довго.

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

— Гарно аж до болю, — тихо озвалася Енн. — Мені завжди боляче від досконалої краси.

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

Але не почуття повинні змушувати нас повертати стерно в житті — ні, тоді наш корабель надто часто трощило б. Є лиш один компас, за яким ми мусимо прокладати курс, і це відповідь на питання, як правильно буде вчинити.

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

— Бачте, — пояснив він, — я вважаю, що людський мозок — це маленьке порожнє горище, яке ви можете обладнати, як собі хочете. Дурень захарастить його всіляким непотребом, що лише трапиться йому під руку, тож корисні, потрібні речі йому вже нікуди буде покласти або ж до них не докопаєшся серед того всього мотлоху. А розумна людина найстаранніше відбирає те, що вміщує до свого мозку. Вона візьме лише знаряддя, що знадобиться їй для роботи, але його буде багато, і все це вона порозкладає на місця. Даремно ви гадаєте, що оця комірчина має м’які стіни, які можна розтягувати досхочу. Будьте певні — настане час, коли ви, здобуваючи нові знання, забудете щось із минулих. Отож украй важливо, щоб непотрібні факти не витіснили собою потрібні.

Артур Конан Дойл
«Етюд у багряних тонах»

Якось уранці, коли над розбурханою вітром затокою здіймалося золоте сонце, один знесилений лелека із Країни Вечірніх Зірок пролетів понад грядою піщаних дюн у Чотирьох Вітрах. Під крилом він дбайливо тримав нетутешню, сонну маленьку істоту. Лелека був утомлений і сумовито роззирався довкруж. Він був певен, що місце призначення зовсім близько, проте ще не бачив його. Великий білий маяк на відножині гори із червоного пісковику мав свої переваги, та жоден тямущий лелека не залишив би там новенького, оксамитово-ніжного немовляти. Старий сірий будинок між верб у квітучій долині понад струмком видавався доречнішим, але все ж не тим, що був потрібен саме цього дня. Про ядучо-зелену будівлю неподалік теж не могло бути й мови. Аж ось лелека зрадів. Він побачив те, що шукав — маленький білий будиночок на узліссі гомінкого соснового лісу, із круглим блакитним димком, що здіймався з кухонного комина, — будиночок, мовби створений для немовлят. Лелека вдоволено зітхнув і тихо приземлився на гребені його даху.
***
— Марілло, Енн веліла переказати вам, що до нас прибув один юний джентльмен — без валізи, та вочевидь, він хоче лишитися жити тут.

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

— Хоч насправді велика сім’я — то непогано, — зітхнула панна Корнелія. — Я вісім років була єдиною дитиною в батьків і страшно хотіла мати брата чи сестру. Мама казала, що я мушу просити цього в молитвах — і я просила, повірте мені! А якось прийшла до мене тітка Неллі та й каже: «Корнеліє, там нагорі, у маминій кімнаті, є для тебе братик. Можеш піти поглянути на нього». Я так зраділа й розхвилювалася, що просто-таки полетіла на другий поверх.
І там стара пані Флегг витягла з кошика немовля й показала мені. Боже правий, Енн, рибонько, я ще ніколи в житті не була така розчарована. Я ж у молитвах просила брата, на два роки старшого за мене!

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

— Так, чоловік живе на смуток, пані Блайт, дорогенька. Це звучить, наче біблійний вірш, хоч мені казали, що то написав хтось на прізвище Бернс. І вже ж безсумнівно, що «людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти».

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

— Я люблю наполегливих чоловіків, — відказала панна Корнелія. — Еймос Грант, що колись ходив за мною, був геть інакший. Справжній тобі флюгер. Скочив одного разу в ставок, щоб утопитися, а тоді передумав і виплив. Хіба не типовий чоловік? Маршал виявився би рішучим і втопився б до кінця.

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

Зміни стаються повсякчас. Варто життю стати справді приємним, як щось у нім напевне змінюється.


Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

Бігме, у тім, щоби бути весь час дорослими, немає ніякої радості.

Люсі Монтгомері
«Енн у домі мрії»

«Сьюзен, а немовлята дуже дорогі?» Я була заскочена, пані Блайт, дорогенька, та не розгубилася. «Хтось, може, думає, що немовлята — це розкіш, — відповіла я, — та ми в Інглсайді вважаємо їх предметами нагальної потреби».

Люсі Монтгомері
«Енн з Інглсайду»