— Коли це місце востаннє відкривалося? 
— Двадцять років тому, Поштмейстере! 
Мокр роззирнувся. 
— Хто це сказав? — спитав він. 
Голос, здавалося, йшов звідусіль. 
Почулося шаркання ніг по підлозі та стукотіння ціпка — і з непорушного, сірого, повного пилу повітря з’явилася зігнута постать старого.  
— Шеляг, мій пане, — прохрипів він. — Молодший листоноша Шеляг, мій пане. До ваших послуг, мій пане. Лише слово, мій пане, і я рвонуся, мій пане, просто рвонуся до праці, мій пане.  

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Графіті та сміття були тут повсюди. Ні, коли на те пішло, вони були по всьому місту, але в інших районах сміття було якіснішим, а графіті містили менше помилок. А тут уся місцевість наче чекала якоїсь значної події на кшталт нищівної пожежі. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Все це непогано, але чому ж наші освічені судді та адвокати не можуть приборкати дикунів присяжних? — промимрив Джем.— Ну, ось я виросту...
— Про це ви поміркуйте вдвох із батьком,— сказала міс Моді.
Ми спустилися прохолодними новими східцями, вийшли на сонце і побачили, що містер Ейвері і міс Стефані Крофорд усе ще стоять і розмовляють. Відступили на кілька кроків і тепер стояли на тротуарі проти будинку міс Стефані. До них простувала міс Рейчел.
— А я, коли виросту, буду клоуном,— сказав Діл.
Ми з Джемом зупинилися від подиву.
— Так, так, клоуном,— повторив Діл.— Нема у мене ніякого підходу до людей, я вмію хіба що сміятися з них, піду в цирк і сміятимуся скільки заманеться.
— Звідки ти взяв, що клоуни сміються? — запитав Джем.— Навпаки, вони сумні, а з них усі сміються.
— А я буду не такий, як усі клоуни. Вийду на середину арени і сміятимуся з людей. Ти он глянь туди,— і Діл показав рукою.— То хіба люди? Їм на мітлах літати. Тітонька Рейчел уже літає.

Гарпер Лі
«Вбити пересмішника»

Якщо всі люди однакові, чому ж вони не можуть жити у злагоді між собою? Якщо всі люди однакові, звідки ж стільки презирства, чому вони зневажають так одне одного? Знаєш, Всевидько, я, здається, починаю дещо розуміти. Починаю розуміти, чому Страхолюд Редлі ніколи не буває серед людей... просто він не хоче їх бачити.

Гарпер Лі
«Вбити пересмішника»

Пан Ґедзь був досить молодистим чоловіком, який не просто прямував до погладшання, а підстрибом мчав до ожиріння. До тридцяти років він набув поважної колекції підборідь, і зараз усі вони трусилися від праведного гніву.

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Намагаючись не робити нічого провокаційного — наприклад, не дихати...

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

— А що з моїм одягом? — спитав він. — Я чудово пам’ятаю, що акуратно повісив його на підлозі! 
— Просто Я Намагався Почистити Ваш Костюм Засобом Для Видалення Плям, Шефе, — пояснив пан Помпа, — Але, Оскільки Сам Костюм Був Як Одна Велика Пляма, То Засіб Видалив Його Весь.  

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Це було важливим правилом гри: завжди забезпечувати людям найзручніший спосіб розлучитися з грошима. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Конкретно з цієї жінки могли б вийти дві. Вона явно тяжіла до кубічних форм і, оскільки весь її одяг був білого кольору, нагадувала айсберг. Тільки вона була холоднішою. І під вітрилами. І в такому накрохмаленому очіпку, що об нього можна було порізатися. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Той, хто не створює, мусить руйнувати. Стара як світ істина. Психологія неповнолітніх правопорушників.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

Чи то на возі, чи на волячій гарбі, чи на сучасному автомобілі один член екіпажу діє більш активно, інший — більш пасивно. Один поганяє волів чи коней або сидить за кермом і тисне на всі педалі, а другий спокійно розглядає придорожні пейзажі. Ці пейзажі часом можуть так захопити, що пролунає команда: «Зупини! Я вийду!» Ми з Крузею уявляємо свою сім’ю як човен. Човен серед розбурханого океану життя. Ми обоє з однаковими зусиллями мусимо налягати на весла, щоб не накрило нас брудною хвилею, щоб не віднесло вітром. Бо обоє в однаковій мірі відповідаємо за свій човен, за життя своє і свого друга, за життя третього або й четвертого безпомічного пасажира, які обов’язково з’являться!

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

— Знаєш, я на емансипацію жінки дивлюсь трохи інакше. Я за емансипацію, тільки проти суперемансипації. Ось наша суперемансипована сусідка вважає, що вона має ходити на роботу, дитина має бути в цілодобових яслах, бо на те держава їх будує. Поки вона прийде, чоловік має зготувати їсти або принести їжу з домової кухні.
— Не бачу тут нічого поганого. Адже за це зараз веде боротьбу громадськість. Щоб більше вивільнити жінку для суспільної праці.
— Знаєш, я волію вдома мати жінку, а не голову народного контролю чи профспілкового боса. Волію, щоб моя дитина виховувалася не в комбінаті, навіть якщо він казковий, а отут, між мною і тобою. Бо жити їй потім доведеться не в казці, а в такому ось чи подібному гнізді, знаходити спільну мову з отакою горлицею, як ти, чи з таким соколом, як я. Навіть якщо на землі буде одне безкласове суспільство і люди житимуть за найвищими законами етики та естетики, їх шлунок так само вимагатиме їжі, як сьогодні.
— На ось, чисть картоплю.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Ви боїтеся знову наробити помилок. Не бійтеся. Помилки іноді корисні. О, замолоду я тицяв своє неуцтво просто в обличчя людям! І мене за це били. Десь років під сорок я вже вигострив зброю моїх знань. А якщо ви приховуватимете своє неуцтво, вас не битимуть і ви не порозумнішаєте.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

Отож ліпше все зберігати в голові, де ніхто нічого не побачить, нічого не запідозрить. Ми всі — уривки і шматки історії.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

Як на долоні вимальовувалися ті, що можуть вкрасти багато. Ті, що можуть вкрасти бідно. І ті, що ніяк не можуть вкрасти. Або не вміють цього робити.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Що таке туризм, ти, читачу, знаєш. Це коли людині набридло дивитися на свою хату і вона їде розглядати чужу. Для більшого контрасту вражень міські люди їдуть у села, а сільські — в міста.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Погане чинити іншим людям здатні в основному лише ненормальні. Люди, яким чогось бракує. Або розуму. Або доброти. Або елементарної людяності. Або елементарної порядності.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Ватажки мафії, «друзі друзів», голови дрібних місцевих кланів у багатьох сицилійських селищах, вбралися у святковий стрій і з’їхалися заступитися за студентів: родичів чи синів заможних землевласників, своїх синів та друзів, які не мали успіху в університетському навчанні й не отримали б дипломи без стороннього втручання. А дипломи ці були вкрай важливі. Як іще родині позбутися синів, що не мають амбіцій, таланту, розуму? Таких синів доводиться утримувати до кінця життя. Але, маючи диплом, цей шматок пергаменту з університету, ті ж шельми можуть перетворитися на вчителів, лікарів, членів парламенту або, в найгіршому разі, на дрібних державних чиновників.

Маріо П'юзо
«Сицилієць»

Вона покинула його, щоб догодити іншим, підкорившись доводам розсудку. А це вже безвілля й боягузтво.

Джейн Остін
«Доводи розсудку»

— Усе одно, мені не подобається, коли ти говориш, немов витончений джентльмен, для якого всі жінки — елегантні дами, а не мислячі створіння. Бурі в нашому житті нікого не обминуть.

Джейн Остін
«Доводи розсудку»

...її душа прагнула тиші й самотності, які могла вона знайти лише в галасливому товаристві.

Джейн Остін
«Доводи розсудку»