Ми, направду, живемо у надмірі слів - часто зайвих, чужих, часто одних і тих самих, порожніх, сірих, безликих, образливих, фальшивих, безграмотних і нецензурних. Тому ми не віримо на слово, бо на нього вже не можна покластися. Слово - вже той горобець: і вилетить - не впіймаєш. Написане пером - залюбки виволочиш волом. Зітреш delete'ом. Закинеш у треш. А на сторожі вже навряд чи хто поставить Слово, якщо це не пароль......
Слова знесловлюються, слова знеславлюються, стають ненадійними, стають безнадійними. Але ж саме слова - ключі до нашої реальності

Марія Титаренко
«Комунікація від нуля. Есеї для Мані»

Музика?.. А що було б тоді з музикою? Адже музика — це також відчуття! Чи, позбавившись пам’яті, він творив би? І якою була б вона, його творчість, без цензора пам’яті? Досконалою, без сумніву. Бо найбільше він помилився тоді, коли спробував зробити її своєю служницею, перетворивши творчість на ремесло задля грошей і слави. А мав би сам служити їй.

Богдан Коломійчук
«Моцарт із Лемберга»

Словами розчаровуємо, зневірюємо, відвертаємо, ранимо, калічимо, отруюємо, тролимо, вбиваємо. О так, цим ми користуємося вміло, бо слово й надалі залишається найсильнішою зброєю нашої комунікації. Слово й надалі має властивість застрягати в горлі. І в серці. А проте слово має і протилежний невичерпний потенціал: зачаровувати, обнадіювати, навертати, гоїти, оздоровлювати, лікувати, підтримувати, воскрешати.

Марія Титаренко
«Комунікація від нуля. Есеї для Мані»

Встаєш уранці. Замість сказати дружині щось погане, скажи їй «серденько». Це тобі повернеться сторицею.
***
Не хвалить тебе начальник — хвали його. Він також людина. Йому також здоров’я потрібне. Знаєш, скільки інфарктів ще в нього попереду!
***
Я засвоїв залізне правило: «Для того, щоб не розчаровуватися, не треба перед тим дуже зачаровуватися!»
***
Коли мене висунули кандидатом у депутати, я засумнівався: гуморист — член парламенту?
Ваня Молдаван заспокоїв:
— Краще, коли гуморист виконує функції члена парламенту, ніж член парламенту — функції гумориста. Хоч між гумористами і членами парламенту є велика різниця. Гумористи говорять жартома, а сприймати треба всерйоз. Члени парламенту говорять всерйоз, а сприймати треба як жарти.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Важко визначити мить народження дружби. Коли по краплині наповнюєш посудину, буває одна, остання, яка переповнює її, й рідина переливається через вінця; отак і серед багатьох добрих вчинків є якийсь, що переповнює серце.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

Вмирущий має свої переваги: коли нема чого втрачати, не боїшся ризику.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

Один апаратчик поетові зауважив:
— Ви всі вважаєте, що ми нечестиві. Але хто і коли бачив у нас роги?
Поет достойно відповів:
— Ви всі вважаєте, що ви святі. Але хто і коли бачив у вас крила?..

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Я не любила читати, аж поки не злякалася думки, що все це може скінчитися. Припустімо, вам не подобається дихати, а спробуйте-но не дихати...

Гарпер Лі
«Вбити пересмішника»

Нормальні люди ніколи не пишаються своїм талантом.
***
Інколи про мене погано говорять... Розумієш, дівчинко, це не образа, коли тебе називають словом, яке комусь здається образливим. Це тільки свідчить, яка жалюгідна душа у людини, що так каже.
***
Я хотів, щоб ти уважніше придивився до неї, хотів, щоб ти побачив справжню мужність, щоб переконався, що не обов'язково мати в руках рушницю. Справжня мужність — це коли ти знаєш наперед,що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а все-таки часом перемагаєш.
***
Необов'язково виставляти напоказ людям усе, що знаєш. Жінці це не личить, крім того, людям не завжди подобається, коли хтось знає більше, ніж вони. Це їх дратує.

Гарпер Лі
«Вбити пересмішника»

Замість відлучити від держави диявола — відлучили церкву. Тепер дивуємося, де в нас набралося стільки чортівщини?
Замість позбутися наймита — ліквідували господаря. Тепер кричимо про кричущу безгосподарність. Замість перекрити дорогу дурням — перекрили кисень ученим. Тепер плачемо, що немає чим дихати.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Кажуть, загроза бути повішеним на світанку чудово зосереджує мислення; на жаль, тим, на чому зосереджується розум, неодмінно виявляється той факт, що він перебуває в тілі, яке на світанку повісять.

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Навички комунікації були частиною його капіталу; власне, вони й становили практично весь той капітал. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

— Коли це місце востаннє відкривалося? 
— Двадцять років тому, Поштмейстере! 
Мокр роззирнувся. 
— Хто це сказав? — спитав він. 
Голос, здавалося, йшов звідусіль. 
Почулося шаркання ніг по підлозі та стукотіння ціпка — і з непорушного, сірого, повного пилу повітря з’явилася зігнута постать старого.  
— Шеляг, мій пане, — прохрипів він. — Молодший листоноша Шеляг, мій пане. До ваших послуг, мій пане. Лише слово, мій пане, і я рвонуся, мій пане, просто рвонуся до праці, мій пане.  

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Графіті та сміття були тут повсюди. Ні, коли на те пішло, вони були по всьому місту, але в інших районах сміття було якіснішим, а графіті містили менше помилок. А тут уся місцевість наче чекала якоїсь значної події на кшталт нищівної пожежі. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Все це непогано, але чому ж наші освічені судді та адвокати не можуть приборкати дикунів присяжних? — промимрив Джем.— Ну, ось я виросту...
— Про це ви поміркуйте вдвох із батьком,— сказала міс Моді.
Ми спустилися прохолодними новими східцями, вийшли на сонце і побачили, що містер Ейвері і міс Стефані Крофорд усе ще стоять і розмовляють. Відступили на кілька кроків і тепер стояли на тротуарі проти будинку міс Стефані. До них простувала міс Рейчел.
— А я, коли виросту, буду клоуном,— сказав Діл.
Ми з Джемом зупинилися від подиву.
— Так, так, клоуном,— повторив Діл.— Нема у мене ніякого підходу до людей, я вмію хіба що сміятися з них, піду в цирк і сміятимуся скільки заманеться.
— Звідки ти взяв, що клоуни сміються? — запитав Джем.— Навпаки, вони сумні, а з них усі сміються.
— А я буду не такий, як усі клоуни. Вийду на середину арени і сміятимуся з людей. Ти он глянь туди,— і Діл показав рукою.— То хіба люди? Їм на мітлах літати. Тітонька Рейчел уже літає.

Гарпер Лі
«Вбити пересмішника»

Якщо всі люди однакові, чому ж вони не можуть жити у злагоді між собою? Якщо всі люди однакові, звідки ж стільки презирства, чому вони зневажають так одне одного? Знаєш, Всевидько, я, здається, починаю дещо розуміти. Починаю розуміти, чому Страхолюд Редлі ніколи не буває серед людей... просто він не хоче їх бачити.

Гарпер Лі
«Вбити пересмішника»

Пан Ґедзь був досить молодистим чоловіком, який не просто прямував до погладшання, а підстрибом мчав до ожиріння. До тридцяти років він набув поважної колекції підборідь, і зараз усі вони трусилися від праведного гніву.

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Намагаючись не робити нічого провокаційного — наприклад, не дихати...

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

— А що з моїм одягом? — спитав він. — Я чудово пам’ятаю, що акуратно повісив його на підлозі! 
— Просто Я Намагався Почистити Ваш Костюм Засобом Для Видалення Плям, Шефе, — пояснив пан Помпа, — Але, Оскільки Сам Костюм Був Як Одна Велика Пляма, То Засіб Видалив Його Весь.  

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Це було важливим правилом гри: завжди забезпечувати людям найзручніший спосіб розлучитися з грошима. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Конкретно з цієї жінки могли б вийти дві. Вона явно тяжіла до кубічних форм і, оскільки весь її одяг був білого кольору, нагадувала айсберг. Тільки вона була холоднішою. І під вітрилами. І в такому накрохмаленому очіпку, що об нього можна було порізатися. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка»