Хто придумав емансипацію?
Чоловіки. Щоб жінки самі за неї боролися. Щоб жінка сама собі виборола право лупати вибійним молотком асфальт. Лагодити залізничне полотно. Тягати з базару клунки, щоб нагодувати сім’ю. Щоб чоловік мав повне моральне право потім їй сказати: «Господи! Як ти огрубіла!»...

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Є люди, які панічно бояться усього. Навіть власного голосу. Щоб, не дай Боже, не сказати щось. Таке, що не таке.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Люди потребують можливості та часу щоб висловити одне одному свій біль від втрат, горе та гнів, що його супроводжують, а також свої спогади про пережиту несправедливість. Визнання цього болю обома сторонами є вирішальним для динаміки примирення. Одна справа - ЗНАТИ, а інша - ВИЗНАВАТИ; адже визнання належить до іншого роду соціальних явищ. Визнання через вислуховування історій одне одного робить значущим досвід та почуття різних сторін та стає першим кроком до відродження особистостей та стосунків між людьми

Джон Ледерак
«Розбудова миру
Стале примирення в розділених суспільствах»

Ця порожнеча прийшла на зміну піднесенню. Певно, кожен, хто творить, насправді спустошує душу. І тепер, порожня та квола, вона прагнула поживи, як голодний і спраглий мандрівець.

Богдан Коломійчук
«Моцарт із Лемберга»

Пам'ятати - означає бути тим, ким ти себе пам'ятаєш. Це наче алібі на твоє існування.

Марія Титаренко
«Комунікація від нуля. Есеї для Мані»

— Смерть — частина земного життя, — відповів батько, — частина нас самих. Відчувати смерть — це як відчувати частину себе самого. Всередині нас постійно щось умирає, хоч і народжується. Думки, почуття, образи людей... Увесь наш вік — це всього лиш довга або коротка мандрівка до смерті.

Богдан Коломійчук
«Моцарт із Лемберга»

Чому мені здається, — запитав якось Монтег, коли вони підходили до метро, — ніби я знаю вас дуже давно?
— Бо ви мені подобаєтесь, — відповіла вона, — а мені від вас нічого не треба. І тому, що ми розуміємо одне одного.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

Ми, направду, живемо у надмірі слів - часто зайвих, чужих, часто одних і тих самих, порожніх, сірих, безликих, образливих, фальшивих, безграмотних і нецензурних. Тому ми не віримо на слово, бо на нього вже не можна покластися. Слово - вже той горобець: і вилетить - не впіймаєш. Написане пером - залюбки виволочиш волом. Зітреш delete'ом. Закинеш у треш. А на сторожі вже навряд чи хто поставить Слово, якщо це не пароль......
Слова знесловлюються, слова знеславлюються, стають ненадійними, стають безнадійними. Але ж саме слова - ключі до нашої реальності

Марія Титаренко
«Комунікація від нуля. Есеї для Мані»

Музика?.. А що було б тоді з музикою? Адже музика — це також відчуття! Чи, позбавившись пам’яті, він творив би? І якою була б вона, його творчість, без цензора пам’яті? Досконалою, без сумніву. Бо найбільше він помилився тоді, коли спробував зробити її своєю служницею, перетворивши творчість на ремесло задля грошей і слави. А мав би сам служити їй.

Богдан Коломійчук
«Моцарт із Лемберга»

Словами розчаровуємо, зневірюємо, відвертаємо, ранимо, калічимо, отруюємо, тролимо, вбиваємо. О так, цим ми користуємося вміло, бо слово й надалі залишається найсильнішою зброєю нашої комунікації. Слово й надалі має властивість застрягати в горлі. І в серці. А проте слово має і протилежний невичерпний потенціал: зачаровувати, обнадіювати, навертати, гоїти, оздоровлювати, лікувати, підтримувати, воскрешати.

Марія Титаренко
«Комунікація від нуля. Есеї для Мані»

Встаєш уранці. Замість сказати дружині щось погане, скажи їй «серденько». Це тобі повернеться сторицею.
***
Не хвалить тебе начальник — хвали його. Він також людина. Йому також здоров’я потрібне. Знаєш, скільки інфарктів ще в нього попереду!
***
Я засвоїв залізне правило: «Для того, щоб не розчаровуватися, не треба перед тим дуже зачаровуватися!»
***
Коли мене висунули кандидатом у депутати, я засумнівався: гуморист — член парламенту?
Ваня Молдаван заспокоїв:
— Краще, коли гуморист виконує функції члена парламенту, ніж член парламенту — функції гумориста. Хоч між гумористами і членами парламенту є велика різниця. Гумористи говорять жартома, а сприймати треба всерйоз. Члени парламенту говорять всерйоз, а сприймати треба як жарти.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Важко визначити мить народження дружби. Коли по краплині наповнюєш посудину, буває одна, остання, яка переповнює її, й рідина переливається через вінця; отак і серед багатьох добрих вчинків є якийсь, що переповнює серце.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

Вмирущий має свої переваги: коли нема чого втрачати, не боїшся ризику.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

Один апаратчик поетові зауважив:
— Ви всі вважаєте, що ми нечестиві. Але хто і коли бачив у нас роги?
Поет достойно відповів:
— Ви всі вважаєте, що ви святі. Але хто і коли бачив у вас крила?..

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Я не любила читати, аж поки не злякалася думки, що все це може скінчитися. Припустімо, вам не подобається дихати, а спробуйте-но не дихати...

Гарпер Лі
«Вбити пересмішника»

Нормальні люди ніколи не пишаються своїм талантом.
***
Інколи про мене погано говорять... Розумієш, дівчинко, це не образа, коли тебе називають словом, яке комусь здається образливим. Це тільки свідчить, яка жалюгідна душа у людини, що так каже.
***
Я хотів, щоб ти уважніше придивився до неї, хотів, щоб ти побачив справжню мужність, щоб переконався, що не обов'язково мати в руках рушницю. Справжня мужність — це коли ти знаєш наперед,що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а все-таки часом перемагаєш.
***
Необов'язково виставляти напоказ людям усе, що знаєш. Жінці це не личить, крім того, людям не завжди подобається, коли хтось знає більше, ніж вони. Це їх дратує.

Гарпер Лі
«Вбити пересмішника»

Замість відлучити від держави диявола — відлучили церкву. Тепер дивуємося, де в нас набралося стільки чортівщини?
Замість позбутися наймита — ліквідували господаря. Тепер кричимо про кричущу безгосподарність. Замість перекрити дорогу дурням — перекрили кисень ученим. Тепер плачемо, що немає чим дихати.

Євген Дудар
«Штани з Гондурасу»

Кажуть, загроза бути повішеним на світанку чудово зосереджує мислення; на жаль, тим, на чому зосереджується розум, неодмінно виявляється той факт, що він перебуває в тілі, яке на світанку повісять.

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Навички комунікації були частиною його капіталу; власне, вони й становили практично весь той капітал. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

— Коли це місце востаннє відкривалося? 
— Двадцять років тому, Поштмейстере! 
Мокр роззирнувся. 
— Хто це сказав? — спитав він. 
Голос, здавалося, йшов звідусіль. 
Почулося шаркання ніг по підлозі та стукотіння ціпка — і з непорушного, сірого, повного пилу повітря з’явилася зігнута постать старого.  
— Шеляг, мій пане, — прохрипів він. — Молодший листоноша Шеляг, мій пане. До ваших послуг, мій пане. Лише слово, мій пане, і я рвонуся, мій пане, просто рвонуся до праці, мій пане.  

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка» 

Графіті та сміття були тут повсюди. Ні, коли на те пішло, вони були по всьому місту, але в інших районах сміття було якіснішим, а графіті містили менше помилок. А тут уся місцевість наче чекала якоїсь значної події на кшталт нищівної пожежі. 

Террі Пратчетт
«Поштова лихоманка»