Я вірю, що бідні люди — добрі люди, окрім тих, що є підлими. А такі були б підлими, навіть якби розбагатіли.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Евелін спитала місіс Тредґуд, чи буває в неї депресія.
Місіс Тредґуд відповіла відверто:
— Ні, люба, останнім часом ні. У мене просто нема не те часу, я надто зайнята тим, що дякую Господу за Його благословення. Їх так багато було в моєму житті, що й не перелічити. Гаразд, не зрозумійте мене неправильно, у кожного свій біль, і в декого — більше, ніж в інших.
— Але ви здаєтеся такою щасливою, ніби зроду-віку не знали турбот.
Місіс Тредґуд лише засміялася на те.
— Люба, я своїх мертвих уже поховала. І кожного оплакувала не менше за попередніх. Бували часи, коли я просто не розуміла, навіщо великий Господь відміряв мені стільки горя — здавалося навіть, що я не витримаю більше жодного дня. Але Він завжди дає нам рівно стільки, скільки ми можемо витримати, не більше… І скажу вам: не можна постійно перебувати в журбі, це підриває здоров’я швидше, ніж будь-що.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Місіс Тредґуд відповіла відверто:
— Ні, люба, останнім часом ні. У мене просто нема не те часу, я надто зайнята тим, що дякую Господу за Його благословення. Їх так багато було в моєму житті, що й не перелічити. Гаразд, не зрозумійте мене неправильно, у кожного свій біль, і в декого — більше, ніж в інших.
— Але ви здаєтеся такою щасливою, ніби зроду-віку не знали турбот.
Місіс Тредґуд лише засміялася на те.
— Люба, я своїх мертвих уже поховала. І кожного оплакувала не менше за попередніх. Бували часи, коли я просто не розуміла, навіщо великий Господь відміряв мені стільки горя — здавалося навіть, що я не витримаю більше жодного дня. Але Він завжди дає нам рівно стільки, скільки ми можемо витримати, не більше… І скажу вам: не можна постійно перебувати в журбі, це підриває здоров’я швидше, ніж будь-що.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Гадаю, Леона так і не пробачила Іджі, поки не вийшла заміж. Леона дуже переймалася власним виглядом, аж до дня своєї смерті. Якось вона прочитала статтю в журналі «МакКоллз», де було сказано, що гнів і ненависть спричиняють зморшки. Вона постійно погрожувала Іджі, що вб’є її, але тепер — з незмінною усмішкою на обличчі.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Як не виглядай, а завжди знайдеться хтось, для кого ти будеш найчарівнішою людиною в світі.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Скажу вам одну річ: тут, у «Трояндовій терасі», у комах немає жодного шансу. Дуже нелегко лялечці вижити в цьому місці. Тут такий девіз: «Недостатньо, щоб виглядало чисто — треба, щоб було чисто». Іноді мені здається, що я живу в одному з тих целофанових пакетів, у яких продають сендвічі в поїздах.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Ерл Едкок був тихий добропристойний чоловік із тих, що завжди чинять правильно, — такий собі неоспіваний герой життя, який одружився з дівчиною лише тому, що вона обрала його, а він не хотів ображати її почуттів.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Якщо не почуєш дзвінок телефона, знай, що це я тобі не телефоную.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Чоловіки! Без них не можна, і з ними ніяк.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
«Я справді живий! — думав він. — Досі я цього не знав, а як і знав, то не запам’ятав!»
Він голосно вигукував це подумки ще і ще, разів із десять! Подумати лишень! Ось уже дванадцять років живе — і тільки збагнув! Тільки тепер, зчепившись із Томом, знайшов отут, під деревом, цей рідкісний хронометр, цей злотосяйний годинник з гарантією безупинного ходу років на сімдесят.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Він голосно вигукував це подумки ще і ще, разів із десять! Подумати лишень! Ось уже дванадцять років живе — і тільки збагнув! Тільки тепер, зчепившись із Томом, знайшов отут, під деревом, цей рідкісний хронометр, цей злотосяйний годинник з гарантією безупинного ходу років на сімдесят.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Отут, у «Звичайних справах і подіях», у мене записано: «Вранці двадцять четвертого червня уперше цього літа посперечався з татом, і мені добре перепало». А у «Відкриттях і одкровеннях» я написав про це так: «Дорослі й діти не можуть жити, мирно тому, що це два різні народи. Вони не такі, як ми. Ми не такі, як вони. Справді, різні народи — «і ніколи цим двом не зійтись». Зарубай це собі на носі, Томе!
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Так от, на світі п’ять мільярдів дерев. Про це я вичитав у книжці. І під кожним деревом лежить тінь, правда ж? Виходить, звідки береться ніч? А ось я тобі скажу. Ніч — це і є вся ота тінь, що розповзається з-під п’яти мільярдів дерев! Поміркуй сам! Можна сказати, тінь затемнює повітря, неначе бруд воду. Отож якби придумати такий спосіб, щоб затримати її під тими п’ятьма мільярдами дерев, то не було б і ночі, і нам не доводилося б лягати спати! Оце ж воно і є, Дуг, — щось відоме, звичайне, і щось нове.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
І в нього сяйнула думка: це ж усі люди такі, для кожної людини існує тільки вона сама. Одна-єдина, і хоч вона й живе серед великої громади, проте завжди чогось боїться. Як оце й тепер, стоячи тут. Марно кричати, марно кликати на допомогу — яка з того користь? Темрява нарине враз і поглине тебе: одна жахлива крижана мить — і буде по всьому.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Хоч би що ти робила, аби лишитися колишньою, ти однаково будеш тільки такою, яка ти є тепер, сьогодні. Час має гіпнотичний вплив. У дев’ять років людина вважає, що вона завжди була дев’ятирічна й лишиться такою довіку. У тридцять їй здається, ніби вона отак і балансує стільки років на цій прекрасній грані розквіту життя. А потім, коли тобі мине сімдесят, то ти вже назавжди, довіку будеш сімдесятирічний. Ти живеш, замкнений у цьому сьогоденні, чи то молодому, чи то старому, але іншого сьогодення тепер для тебе не існує.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
«Будь така, яка ти є, поховай те, що минуло, — казав він. — Старі квитки — облуда. Зберігати всілякий мотлох — це щось ніби отой фокус із дзеркалами».
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
— Ви ж, певно, пам’ятаєте якісь перемоги? Якусь виграну битву?
— Ні, — відказав старий наче звідкись іздалеку. — Не пригадую, щоб хтось колись де-небудь вигравав. У війні взагалі не виграють, Чарлі. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру. Я пам’ятаю самі незліченні поразки й гіркоту, а добре було лише тоді, коли все те скінчилося.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
— Ні, — відказав старий наче звідкись іздалеку. — Не пригадую, щоб хтось колись де-небудь вигравав. У війні взагалі не виграють, Чарлі. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру. Я пам’ятаю самі незліченні поразки й гіркоту, а добре було лише тоді, коли все те скінчилося.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
— Джоне!
А Джон біг собі далі, і це було жахливо. Бо коли ти біжиш, разом з тобою біжить і час. Галасуєш, верещиш, ганяєш чимдуж, качаєшся по траві, перекидаєшся, аж раптом глядь — а сонце вже сіло, гуде вечірній поїзд, і ти плентаєш додому вечеряти. Ганяв-ганяв і не помітив, як сонце зайшло тобі за спину!.. І єдиний спосіб уповільнити плин часу — це спостерігати, що діється довкола, а самому нічого не робити. Так можна запевне розтягти день на цілих три — тільки спостерігати!
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
А Джон біг собі далі, і це було жахливо. Бо коли ти біжиш, разом з тобою біжить і час. Галасуєш, верещиш, ганяєш чимдуж, качаєшся по траві, перекидаєшся, аж раптом глядь — а сонце вже сіло, гуде вечірній поїзд, і ти плентаєш додому вечеряти. Ганяв-ганяв і не помітив, як сонце зайшло тобі за спину!.. І єдиний спосіб уповільнити плин часу — це спостерігати, що діється довкола, а самому нічого не робити. Так можна запевне розтягти день на цілих три — тільки спостерігати!
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
— Ви, певно, багато чого навчилися за стільки років.
— Така вже перевага старих людей — вони нібито знають усе на світі. Та насправді це всього лише лицедійство, маскарад, як і всяке інше лицедійство. А проміж себе ми, старизна, підморгуєм одне одному й посміхаємось: мовляв, як тобі моя маска, моє лицедійство, моя самовпевненість? Адже життя — це гра, чи не так? То хіба не добре я граю?
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
— Така вже перевага старих людей — вони нібито знають усе на світі. Та насправді це всього лише лицедійство, маскарад, як і всяке інше лицедійство. А проміж себе ми, старизна, підморгуєм одне одному й посміхаємось: мовляв, як тобі моя маска, моє лицедійство, моя самовпевненість? Адже життя — це гра, чи не так? То хіба не добре я граю?
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Наші щоденні розмови — це було щось надзвичайне. До них дуже підходить ота утерта, заяложена фраза: «Зустрілися споріднені душі». — Вона покрутила в руках голубий конверт. — Я завжди вважала, що любов — це передусім властивість людського духу, хоч тіло часом не хоче цього визнавати. Тіло живе лише задля себе. Воно тільки те й робить, що їсть, п’є і чекає, коли настане ніч. Бо самою своєю суттю належить ночі. А дух, Вільяме, народжений від сонця, і йому призначено бути невсипущим і допитливим багато тисяч годин нашого життя. То чи можна віддати перевагу тілу, цьому жалюгідному, себелюбному створінню, перед усеосяжним, сповненим ясного світла розумом? Не знаю. Я знаю тільки, що ті дні, коли мій дух спілкувався з вашим, були найпрекрасніші в усьому моєму житті.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Та й поплакати я люблю. Як поплачеш добре, то одразу здається, ніби знову настав ранок і попереду новий день. То, може, й містер Форрестер як подумає добре, як зміркує, що це єдиний спосіб, та як поплаче гарненько, а тоді глядь — уже знову ранок, хоча б насправді була й п’ята година дня.
— Чогось воно не схоже на щасливий кінець.
— Треба добряче виспатись, або хвилин десять поревти, або з’їсти п’ять порцій шоколадного морозива, або ж усе це разом — і ось тобі найкращі ліки, Дуг. Можеш повірити великому медикові Тому Сполдінгу.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
— Чогось воно не схоже на щасливий кінець.
— Треба добряче виспатись, або хвилин десять поревти, або з’їсти п’ять порцій шоколадного морозива, або ж усе це разом — і ось тобі найкращі ліки, Дуг. Можеш повірити великому медикові Тому Сполдінгу.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Нарешті на останній сторінці він підсумував уже записане:
«НЕ МОЖНА ПОКЛАДАТИСЯ НА РЕЧІ, БО:
— коли це, приміром, машини, вони розвалюються, або іржавіють, або гниють, або й узагалі залишаються недороблені… або ж їх назавжди замикають у гаражі…
— коли це тенісні туфлі, ти можеш пробігти в них із такою-то швидкістю лише таку-то відстань, а потім тебе знову притягає до землі…
— коли це трамвай, то хоч який він великий, а проте завжди доїжджає тільки до кінця колії…
НЕ МОЖНА ПОКЛАДАТИСЯ НА ЛЮДЕЙ, БО:
— вони кудись від’їздять…
— незнайомі вмирають…
— знайомі так само вмирають…
— друзі вмирають…
— одні вбивають інших, як ото в книжках…
— і твої родичі теж можуть умерти». Отже…
Він глибоко вдихнув, затримав у грудях повітря, а тоді поволі, з шумом випустив його; потім удихнув знову й так само повільно відітхнув крізь зчеплені зуби. Отже…
І дописав великими й жирними друкованими літерами:
«ОТЖЕ, КОЛИ ТРАМВАЇ, І БРОДЯГИ, І ЗНАЙОМІ, І ДРУЗІ МОЖУТЬ ПІТИ НА ЧАС ЧИ ПІТИ НАЗАВЖДИ, АБО РОЗВАЛИТИСЬ, АБО ВМЕРТИ, І КОЛИ ЛЮДЕЙ МОЖУТЬ УБИВАТИ, І КОЛИ ТАКІ ЛЮДИ, ЯК ПРАБАБУСЯ, ЩО МАЛИ Б ЖИТИ ВІЧНО, ТЕЖ МОЖУТЬ УМЕРТИ… КОЛИ ВСЕ ЦЕ ПРАВДА… ТО І Я, ДУГЛАС СПОЛДІНГ, КОЛИСЬ… МАЮ…»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
«НЕ МОЖНА ПОКЛАДАТИСЯ НА РЕЧІ, БО:
— коли це, приміром, машини, вони розвалюються, або іржавіють, або гниють, або й узагалі залишаються недороблені… або ж їх назавжди замикають у гаражі…
— коли це тенісні туфлі, ти можеш пробігти в них із такою-то швидкістю лише таку-то відстань, а потім тебе знову притягає до землі…
— коли це трамвай, то хоч який він великий, а проте завжди доїжджає тільки до кінця колії…
НЕ МОЖНА ПОКЛАДАТИСЯ НА ЛЮДЕЙ, БО:
— вони кудись від’їздять…
— незнайомі вмирають…
— знайомі так само вмирають…
— друзі вмирають…
— одні вбивають інших, як ото в книжках…
— і твої родичі теж можуть умерти». Отже…
Він глибоко вдихнув, затримав у грудях повітря, а тоді поволі, з шумом випустив його; потім удихнув знову й так само повільно відітхнув крізь зчеплені зуби. Отже…
І дописав великими й жирними друкованими літерами:
«ОТЖЕ, КОЛИ ТРАМВАЇ, І БРОДЯГИ, І ЗНАЙОМІ, І ДРУЗІ МОЖУТЬ ПІТИ НА ЧАС ЧИ ПІТИ НАЗАВЖДИ, АБО РОЗВАЛИТИСЬ, АБО ВМЕРТИ, І КОЛИ ЛЮДЕЙ МОЖУТЬ УБИВАТИ, І КОЛИ ТАКІ ЛЮДИ, ЯК ПРАБАБУСЯ, ЩО МАЛИ Б ЖИТИ ВІЧНО, ТЕЖ МОЖУТЬ УМЕРТИ… КОЛИ ВСЕ ЦЕ ПРАВДА… ТО І Я, ДУГЛАС СПОЛДІНГ, КОЛИСЬ… МАЮ…»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
— Дурниці, — усміхнувся батько, — годі вигадати більше безумство, ніж жертвувати життям задля пам’яті мертвих. Мусите зрозуміти цю жінку, як зрозумів її я, і змиритися з її вчинками. Облиште свій надмірний юнацький ідеалізм, дорогий сину, він ще нікого не довів до добра.
Богдан Коломійчук
«Моцарт із Лемберга»
Богдан Коломійчук
«Моцарт із Лемберга»