Від таких роздумів мені розхотілося читати і я вирішив випрасувати сорочку. Завжди так роблю, коли в голові розгардіяш. За давньою звичкою. Процес прасування сорочки ділю на дванадцять етапів. Починаю від зовнішньої сторони комірця (1) й закінчую манжетою лівого рукава (12). Прасую в певному порядку, відраховуючи номер кожної операції. Бо інакше нічого путнього не вийде.

Харукі Муракамі
«Хроніка заводного птаха»

Коли я повернулася додому, я сказала моїй подрузі, місіс Отис: гадаю, все, що нам лишилося, це сидіти, склавши руки, готуючись врізати дуба. Вона зауважила, що їй більше подобається вислів «піти у кращий світ». Бідолашна, мені забракло сміливості сказати їй, що, як це не називай, усі ми однаково вріжемо дуба.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Ходити на роботу — річ нелегка. Це не те, що зірвати в саду найгарнішу троянду і віднести її за два квартали від свого дому до постелі своєї застудженої бабусі.

Харукі Муракамі
«Хроніка заводного птаха»

Та іноді я лювлю себе на думці, що радо віддала б і дотепність, і вміння зробити гарний реверанс за те, щоб хтось приїхав до мене погостювати на кінець тижня та й лишився б років на тридцять.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

Мама завжди попереджала, щоб ми не пхали вишні в носа, і, звичайно ж, перше, що зробила Іджі, коли навчилася ходити, — пішла до садка й напхала вишень не тільки в носа, а ще й у вуха. Тож довелося викликати доктора Гедлі. Він сказав мамі: «Місіс Тредґуд, здається, у вас підростає маленька розбійниця».

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Я сказала місіс Отис: «Ось я розпочала життя, не варте взагалі нічого, а тепер перетворилася на безцінний антикваріат. Мабуть, теж коштую кругленької суми на ринку».

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Я вірю, що бідні люди — добрі люди, окрім тих, що є підлими. А такі були б підлими, навіть якби розбагатіли.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Евелін спитала місіс Тредґуд, чи буває в неї депресія.
Місіс Тредґуд відповіла відверто:
— Ні, люба, останнім часом ні. У мене просто нема не те часу, я надто зайнята тим, що дякую Господу за Його благословення. Їх так багато було в моєму житті, що й не перелічити. Гаразд, не зрозумійте мене неправильно, у кожного свій біль, і в декого — більше, ніж в інших.
— Але ви здаєтеся такою щасливою, ніби зроду-віку не знали турбот.
Місіс Тредґуд лише засміялася на те.
— Люба, я своїх мертвих уже поховала. І кожного оплакувала не менше за попередніх. Бували часи, коли я просто не розуміла, навіщо великий Господь відміряв мені стільки горя — здавалося навіть, що я не витримаю більше жодного дня. Але Він завжди дає нам рівно стільки, скільки ми можемо витримати, не більше… І скажу вам: не можна постійно перебувати в журбі, це підриває здоров’я швидше, ніж будь-що.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Гадаю, Леона так і не пробачила Іджі, поки не вийшла заміж. Леона дуже переймалася власним виглядом, аж до дня своєї смерті. Якось вона прочитала статтю в журналі «МакКоллз», де було сказано, що гнів і ненависть спричиняють зморшки. Вона постійно погрожувала Іджі, що вб’є її, але тепер — з незмінною усмішкою на обличчі.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Як не виглядай, а завжди знайдеться хтось, для кого ти будеш найчарівнішою людиною в світі.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Скажу вам одну річ: тут, у «Трояндовій терасі», у комах немає жодного шансу. Дуже нелегко лялечці вижити в цьому місці. Тут такий девіз: «Недостатньо, щоб виглядало чисто — треба, щоб було чисто». Іноді мені здається, що я живу в одному з тих целофанових пакетів, у яких продають сендвічі в поїздах.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Ерл Едкок був тихий добропристойний чоловік із тих, що завжди чинять правильно, — такий собі неоспіваний герой життя, який одружився з дівчиною лише тому, що вона обрала його, а він не хотів ображати її почуттів.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Якщо не почуєш дзвінок телефона, знай, що це я тобі не телефоную.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Чоловіки! Без них не можна, і з ними ніяк.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

«Я справді живий! — думав він. — Досі я цього не знав, а як і знав, то не запам’ятав!»
Він голосно вигукував це подумки ще і ще, разів із десять! Подумати лишень! Ось уже дванадцять років живе — і тільки збагнув! Тільки тепер, зчепившись із Томом, знайшов отут, під деревом, цей рідкісний хронометр, цей злотосяйний годинник з гарантією безупинного ходу років на сімдесят.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

Отут, у «Звичайних справах і подіях», у мене записано: «Вранці двадцять четвертого червня уперше цього літа посперечався з татом, і мені добре перепало». А у «Відкриттях і одкровеннях» я написав про це так: «Дорослі й діти не можуть жити, мирно тому, що це два різні народи. Вони не такі, як ми. Ми не такі, як вони. Справді, різні народи — «і ніколи цим двом не зійтись». Зарубай це собі на носі, Томе!

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

Так от, на світі п’ять мільярдів дерев. Про це я вичитав у книжці. І під кожним деревом лежить тінь, правда ж? Виходить, звідки береться ніч? А ось я тобі скажу. Ніч — це і є вся ота тінь, що розповзається з-під п’яти мільярдів дерев! Поміркуй сам! Можна сказати, тінь затемнює повітря, неначе бруд воду. Отож якби придумати такий спосіб, щоб затримати її під тими п’ятьма мільярдами дерев, то не було б і ночі, і нам не доводилося б лягати спати! Оце ж воно і є, Дуг, — щось відоме, звичайне, і щось нове.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

І в нього сяйнула думка: це ж усі люди такі, для кожної людини існує тільки вона сама. Одна-єдина, і хоч вона й живе серед великої громади, проте завжди чогось боїться. Як оце й тепер, стоячи тут. Марно кричати, марно кликати на допомогу — яка з того користь? Темрява нарине враз і поглине тебе: одна жахлива крижана мить — і буде по всьому.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

Хоч би що ти робила, аби лишитися колишньою, ти однаково будеш тільки такою, яка ти є тепер, сьогодні. Час має гіпнотичний вплив. У дев’ять років людина вважає, що вона завжди була дев’ятирічна й лишиться такою довіку. У тридцять їй здається, ніби вона отак і балансує стільки років на цій прекрасній грані розквіту життя. А потім, коли тобі мине сімдесят, то ти вже назавжди, довіку будеш сімдесятирічний. Ти живеш, замкнений у цьому сьогоденні, чи то молодому, чи то старому, але іншого сьогодення тепер для тебе не існує.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

«Будь така, яка ти є, поховай те, що минуло, — казав він. — Старі квитки — облуда. Зберігати всілякий мотлох — це щось ніби отой фокус із дзеркалами».

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

— Ви ж, певно, пам’ятаєте якісь перемоги? Якусь виграну битву?
— Ні, — відказав старий наче звідкись іздалеку. — Не пригадую, щоб хтось колись де-небудь вигравав. У війні взагалі не виграють, Чарлі. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру. Я пам’ятаю самі незліченні поразки й гіркоту, а добре було лише тоді, коли все те скінчилося.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»