Ви можете закрити книжку і сказати їй: «Почекай!» Ви її володар. Але хто вас вирве з пазурів, що хапають вас, коли ви вмикаєте телевізорну вітальню? Вона ліпить з вас що завгодно. Це «середовище» теж реальне, як і довколишній світ. Воно перетворюється в істину, воно і є істина. Книжку можна перемогти силою розуму. Але при всіх моїх знаннях і скептицизмі я ніколи не насмілювався змагатися з симфонічним оркестром із ста інструментів, який реве з кольорових об’ємних екранів наших страхітливих віталень.

Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»

...все, чого я зазнав і побачив, свідчить про одну непоборну істину: зло ніколи не дає добра, зло породжує тільки зло і врешті-решт звалюється на голову того, хто його чинить, стосується те якоїсь окремої людини чи цілого народу.

Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»

Але якби ми могли передбачати майбутнє, я гадаю, лише дехто зголосився б жити з доброї волі.

Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»

Може, спочатку подивимося, як ви розбираєтеся в медицині і, що набагато важливіше, у людській природі, бо на медицині взагалі ніхто як слід не розуміється, але той, хто пізнав людську вдачу, може стати повелителем чоловіків або жінок — їхніх повелительок.

Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»

​​Енн захоплено чудувалася цьому пишнобарвному світу довкола себе.
— Ох, Марілло, — вигукнула вона одного суботнього ранку, прибігши знадвору з велетенським оберемком кленового листя, — я така щаслива, що тут бувають жовтні! Якби після вересня одразу ж наставав листопад — то було б дуже кепсько, правда? Гляньте, які гілочки. Вони такі гарні, хіба вас від них не охоплює радісне тремтіння, навіть декілька тремтінь водночас? Я хочу прикрасити цими гілочками свою кімнату.

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

Далеко на оповитій тьмяним місячним світлом околиці, над віадуком і далі, за долиною, промчав поїзд із таким гуркотом і гудінням, наче то якась величезна залізна істота заблукала в лісі й жене напролом.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

Від таких роздумів мені розхотілося читати і я вирішив випрасувати сорочку. Завжди так роблю, коли в голові розгардіяш. За давньою звичкою. Процес прасування сорочки ділю на дванадцять етапів. Починаю від зовнішньої сторони комірця (1) й закінчую манжетою лівого рукава (12). Прасую в певному порядку, відраховуючи номер кожної операції. Бо інакше нічого путнього не вийде.

Харукі Муракамі
«Хроніка заводного птаха»

Коли я повернулася додому, я сказала моїй подрузі, місіс Отис: гадаю, все, що нам лишилося, це сидіти, склавши руки, готуючись врізати дуба. Вона зауважила, що їй більше подобається вислів «піти у кращий світ». Бідолашна, мені забракло сміливості сказати їй, що, як це не називай, усі ми однаково вріжемо дуба.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Ходити на роботу — річ нелегка. Це не те, що зірвати в саду найгарнішу троянду і віднести її за два квартали від свого дому до постелі своєї застудженої бабусі.

Харукі Муракамі
«Хроніка заводного птаха»

Та іноді я лювлю себе на думці, що радо віддала б і дотепність, і вміння зробити гарний реверанс за те, щоб хтось приїхав до мене погостювати на кінець тижня та й лишився б років на тридцять.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»

Мама завжди попереджала, щоб ми не пхали вишні в носа, і, звичайно ж, перше, що зробила Іджі, коли навчилася ходити, — пішла до садка й напхала вишень не тільки в носа, а ще й у вуха. Тож довелося викликати доктора Гедлі. Він сказав мамі: «Місіс Тредґуд, здається, у вас підростає маленька розбійниця».

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Я сказала місіс Отис: «Ось я розпочала життя, не варте взагалі нічого, а тепер перетворилася на безцінний антикваріат. Мабуть, теж коштую кругленької суми на ринку».

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Я вірю, що бідні люди — добрі люди, окрім тих, що є підлими. А такі були б підлими, навіть якби розбагатіли.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Евелін спитала місіс Тредґуд, чи буває в неї депресія.
Місіс Тредґуд відповіла відверто:
— Ні, люба, останнім часом ні. У мене просто нема не те часу, я надто зайнята тим, що дякую Господу за Його благословення. Їх так багато було в моєму житті, що й не перелічити. Гаразд, не зрозумійте мене неправильно, у кожного свій біль, і в декого — більше, ніж в інших.
— Але ви здаєтеся такою щасливою, ніби зроду-віку не знали турбот.
Місіс Тредґуд лише засміялася на те.
— Люба, я своїх мертвих уже поховала. І кожного оплакувала не менше за попередніх. Бували часи, коли я просто не розуміла, навіщо великий Господь відміряв мені стільки горя — здавалося навіть, що я не витримаю більше жодного дня. Але Він завжди дає нам рівно стільки, скільки ми можемо витримати, не більше… І скажу вам: не можна постійно перебувати в журбі, це підриває здоров’я швидше, ніж будь-що.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Гадаю, Леона так і не пробачила Іджі, поки не вийшла заміж. Леона дуже переймалася власним виглядом, аж до дня своєї смерті. Якось вона прочитала статтю в журналі «МакКоллз», де було сказано, що гнів і ненависть спричиняють зморшки. Вона постійно погрожувала Іджі, що вб’є її, але тепер — з незмінною усмішкою на обличчі.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Як не виглядай, а завжди знайдеться хтось, для кого ти будеш найчарівнішою людиною в світі.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Скажу вам одну річ: тут, у «Трояндовій терасі», у комах немає жодного шансу. Дуже нелегко лялечці вижити в цьому місці. Тут такий девіз: «Недостатньо, щоб виглядало чисто — треба, щоб було чисто». Іноді мені здається, що я живу в одному з тих целофанових пакетів, у яких продають сендвічі в поїздах.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Ерл Едкок був тихий добропристойний чоловік із тих, що завжди чинять правильно, — такий собі неоспіваний герой життя, який одружився з дівчиною лише тому, що вона обрала його, а він не хотів ображати її почуттів.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Якщо не почуєш дзвінок телефона, знай, що це я тобі не телефоную.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

Чоловіки! Без них не можна, і з ними ніяк.

Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»

«Я справді живий! — думав він. — Досі я цього не знав, а як і знав, то не запам’ятав!»
Він голосно вигукував це подумки ще і ще, разів із десять! Подумати лишень! Ось уже дванадцять років живе — і тільки збагнув! Тільки тепер, зчепившись із Томом, знайшов отут, під деревом, цей рідкісний хронометр, цей злотосяйний годинник з гарантією безупинного ходу років на сімдесят.

Рей Бредбері
«Кульбабове вино»