Він сказав, що існує три джерела мудрості, звідки кожен майстер повинен пити якомога більше: книжки, праця й дороги. Читання, досвід і подорожі.
Еліф Шафак
«Учень архітектора»
Еліф Шафак
«Учень архітектора»
Якщо Джахан налаштований вижити в сералі, то, вирішив він, треба влаштувати у своїй душі внутрішній гарем і замкнути в ньому на ключ усе, що мучить душу: страхи, тривоги, жалі та розчарування. У цьому гаремі він буде і султаном, і євнухом. Він нікому не дасть зазирати туди. Навіть учителю.
Еліф Шафак
«Учень архітектора»
Еліф Шафак
«Учень архітектора»
— Так-от,— промовила дівчина,— мені сімнадцять і я божевільна. Мій дядько запевняє, що це в такому віці неминуче. Коли питають, скільки тобі років, каже він, відповідай, що сімнадцять і що ти схибнута.
Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»
Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»
Ми вміємо знищувати небажані прояви ще в зародку. Не можна побудувати дім без цвяхів і дерева. Отож коли не хочеш, щоб дім побудували, заховай цвяхи і дошки. Коли не хочеш, щоб людина стала нещасною через політику, не давай їй змоги роздивитися проблему з двох боків. Хай бачить лише один бік, а ще ліпше — жодного. Хай забуде, що існує така штука, як війна. Хай уряд нездатний, нестійкий, душить податками — це краще, ніж заворушення в народі! Головне — спокій, Монтеґ! Влаштовуйте різні конкурси, наприклад: хто краще запам’ятає слова популярних пісеньок, хто може назвати столиці штатів чи хто знає, скільки зібрали зерна в штаті Айова минулого року. Напихайте людям голови інформацією, яку не можна перетравити; захаращуйте їх нічого не вартими «фактами», аби вони переситилися, аби відчували себе «чудово поінформованими». І тоді вони вважатимуть, що думають, що рухаються вперед, хоч насправді й стоять на місці. І вони будуть щасливі, бо ті «факти» не змінюються. Але бо-ронь боже втаємничувати їх у таку непевну матерію, як філософія чи соціологія — вони можуть спробувати пов’язати деякі речі та явища. А це призводить до меланхолії! Той, хто вміє розібрати й зібрати телевізорну стіну,— а тепер це можуть майже всі,— щасливіший за того, хто намагається виміряти й математично обчислити Всесвіт, бо той Всесвіт не можна ні виміряти, ні обчислити, не відчувши власної мізерності й нікчемності. Я знаю, бо сам намагався зробити це! До дідька! Краще давайте нам клуби, вечірки, акробатів, фокусників, карколомні трюки, реактивні автомобілі, мотоцикли-геліко-птери, секс і героїн, якнайбільше того, що викликає автоматичні рефлекси! Якщо п’єса погана, якщо фільм беззмістовний, якщо вистава порожня, дайте мені дозу збуджувального — вдарте по нервах оглушливою музикою! І мені здаватиметься, ніби я реагую на п’єсу, хоч це всього-на-всього механічна відповідь на звукові хвилі. Але мені байдуже. Я люблю добрячі струси.
Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»
Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»
— Що вас так збунтувало? Що вибило смолоскип з ваших рук?
— Не знаю. У вас є все, щоб вважати себе щасливим, але ми нещасні. Чогось бракує. Я шукав повсюди. Я цілком певний лише одного: колись були книжки, тепер їх немає, я сам спалював їх упродовж десяти чи дванадцяти років. І я подумав — може, книжки мені допоможуть.
— Ви безнадійний романтик,— сказав Фабер.— Це було б смішно, якби не було так серйозно. Вам потрібні не самі книжки, а те, що колись було в них. Це могло б бути і в теперішніх програмах наших «віталень». Таку саму увагу до подробиць, таку саму обізнаність і свідомість могли б виховувати й наші радіо та телевізійні передачі, але вони цього не роблять. Ні, ні, дарма шукати все це лише в книжках! Шукайте це всюди, де тільки можна,— в давніх грамофонних записах, у давніх фільмах, у давніх друзях; шукайте в природі і в самому собі. Книжки — лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути. В них немає ніяких чарів. Чари в тому, що вони говорять, у тому, як вони зшивають клапті Всесвіту в єдине ціле.
Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»
— Не знаю. У вас є все, щоб вважати себе щасливим, але ми нещасні. Чогось бракує. Я шукав повсюди. Я цілком певний лише одного: колись були книжки, тепер їх немає, я сам спалював їх упродовж десяти чи дванадцяти років. І я подумав — може, книжки мені допоможуть.
— Ви безнадійний романтик,— сказав Фабер.— Це було б смішно, якби не було так серйозно. Вам потрібні не самі книжки, а те, що колись було в них. Це могло б бути і в теперішніх програмах наших «віталень». Таку саму увагу до подробиць, таку саму обізнаність і свідомість могли б виховувати й наші радіо та телевізійні передачі, але вони цього не роблять. Ні, ні, дарма шукати все це лише в книжках! Шукайте це всюди, де тільки можна,— в давніх грамофонних записах, у давніх фільмах, у давніх друзях; шукайте в природі і в самому собі. Книжки — лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути. В них немає ніяких чарів. Чари в тому, що вони говорять, у тому, як вони зшивають клапті Всесвіту в єдине ціле.
Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»
Ви можете закрити книжку і сказати їй: «Почекай!» Ви її володар. Але хто вас вирве з пазурів, що хапають вас, коли ви вмикаєте телевізорну вітальню? Вона ліпить з вас що завгодно. Це «середовище» теж реальне, як і довколишній світ. Воно перетворюється в істину, воно і є істина. Книжку можна перемогти силою розуму. Але при всіх моїх знаннях і скептицизмі я ніколи не насмілювався змагатися з симфонічним оркестром із ста інструментів, який реве з кольорових об’ємних екранів наших страхітливих віталень.
Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»
Рей Бредбері
«451 градус за Фаренгейтом»
...все, чого я зазнав і побачив, свідчить про одну непоборну істину: зло ніколи не дає добра, зло породжує тільки зло і врешті-решт звалюється на голову того, хто його чинить, стосується те якоїсь окремої людини чи цілого народу.
Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»
Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»
Але якби ми могли передбачати майбутнє, я гадаю, лише дехто зголосився б жити з доброї волі.
Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»
Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»
Може, спочатку подивимося, як ви розбираєтеся в медицині і, що набагато важливіше, у людській природі, бо на медицині взагалі ніхто як слід не розуміється, але той, хто пізнав людську вдачу, може стати повелителем чоловіків або жінок — їхніх повелительок.
Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»
Генрі Хаґґард
«Донька Монтесуми»
Енн захоплено чудувалася цьому пишнобарвному світу довкола себе.
— Ох, Марілло, — вигукнула вона одного суботнього ранку, прибігши знадвору з велетенським оберемком кленового листя, — я така щаслива, що тут бувають жовтні! Якби після вересня одразу ж наставав листопад — то було б дуже кепсько, правда? Гляньте, які гілочки. Вони такі гарні, хіба вас від них не охоплює радісне тремтіння, навіть декілька тремтінь водночас? Я хочу прикрасити цими гілочками свою кімнату.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— Ох, Марілло, — вигукнула вона одного суботнього ранку, прибігши знадвору з велетенським оберемком кленового листя, — я така щаслива, що тут бувають жовтні! Якби після вересня одразу ж наставав листопад — то було б дуже кепсько, правда? Гляньте, які гілочки. Вони такі гарні, хіба вас від них не охоплює радісне тремтіння, навіть декілька тремтінь водночас? Я хочу прикрасити цими гілочками свою кімнату.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Далеко на оповитій тьмяним місячним світлом околиці, над віадуком і далі, за долиною, промчав поїзд із таким гуркотом і гудінням, наче то якась величезна залізна істота заблукала в лісі й жене напролом.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Від таких роздумів мені розхотілося читати і я вирішив випрасувати сорочку. Завжди так роблю, коли в голові розгардіяш. За давньою звичкою. Процес прасування сорочки ділю на дванадцять етапів. Починаю від зовнішньої сторони комірця (1) й закінчую манжетою лівого рукава (12). Прасую в певному порядку, відраховуючи номер кожної операції. Бо інакше нічого путнього не вийде.
Харукі Муракамі
«Хроніка заводного птаха»
Харукі Муракамі
«Хроніка заводного птаха»
Коли я повернулася додому, я сказала моїй подрузі, місіс Отис: гадаю, все, що нам лишилося, це сидіти, склавши руки, готуючись врізати дуба. Вона зауважила, що їй більше подобається вислів «піти у кращий світ». Бідолашна, мені забракло сміливості сказати їй, що, як це не називай, усі ми однаково вріжемо дуба.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Ходити на роботу — річ нелегка. Це не те, що зірвати в саду найгарнішу троянду і віднести її за два квартали від свого дому до постелі своєї застудженої бабусі.
Харукі Муракамі
«Хроніка заводного птаха»
Харукі Муракамі
«Хроніка заводного птаха»
Та іноді я лювлю себе на думці, що радо віддала б і дотепність, і вміння зробити гарний реверанс за те, щоб хтось приїхав до мене погостювати на кінець тижня та й лишився б років на тридцять.
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері
«Кульбабове вино»
Мама завжди попереджала, щоб ми не пхали вишні в носа, і, звичайно ж, перше, що зробила Іджі, коли навчилася ходити, — пішла до садка й напхала вишень не тільки в носа, а ще й у вуха. Тож довелося викликати доктора Гедлі. Він сказав мамі: «Місіс Тредґуд, здається, у вас підростає маленька розбійниця».
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Я сказала місіс Отис: «Ось я розпочала життя, не варте взагалі нічого, а тепер перетворилася на безцінний антикваріат. Мабуть, теж коштую кругленької суми на ринку».
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Я вірю, що бідні люди — добрі люди, окрім тих, що є підлими. А такі були б підлими, навіть якби розбагатіли.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Евелін спитала місіс Тредґуд, чи буває в неї депресія.
Місіс Тредґуд відповіла відверто:
— Ні, люба, останнім часом ні. У мене просто нема не те часу, я надто зайнята тим, що дякую Господу за Його благословення. Їх так багато було в моєму житті, що й не перелічити. Гаразд, не зрозумійте мене неправильно, у кожного свій біль, і в декого — більше, ніж в інших.
— Але ви здаєтеся такою щасливою, ніби зроду-віку не знали турбот.
Місіс Тредґуд лише засміялася на те.
— Люба, я своїх мертвих уже поховала. І кожного оплакувала не менше за попередніх. Бували часи, коли я просто не розуміла, навіщо великий Господь відміряв мені стільки горя — здавалося навіть, що я не витримаю більше жодного дня. Але Він завжди дає нам рівно стільки, скільки ми можемо витримати, не більше… І скажу вам: не можна постійно перебувати в журбі, це підриває здоров’я швидше, ніж будь-що.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Місіс Тредґуд відповіла відверто:
— Ні, люба, останнім часом ні. У мене просто нема не те часу, я надто зайнята тим, що дякую Господу за Його благословення. Їх так багато було в моєму житті, що й не перелічити. Гаразд, не зрозумійте мене неправильно, у кожного свій біль, і в декого — більше, ніж в інших.
— Але ви здаєтеся такою щасливою, ніби зроду-віку не знали турбот.
Місіс Тредґуд лише засміялася на те.
— Люба, я своїх мертвих уже поховала. І кожного оплакувала не менше за попередніх. Бували часи, коли я просто не розуміла, навіщо великий Господь відміряв мені стільки горя — здавалося навіть, що я не витримаю більше жодного дня. Але Він завжди дає нам рівно стільки, скільки ми можемо витримати, не більше… І скажу вам: не можна постійно перебувати в журбі, це підриває здоров’я швидше, ніж будь-що.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Гадаю, Леона так і не пробачила Іджі, поки не вийшла заміж. Леона дуже переймалася власним виглядом, аж до дня своєї смерті. Якось вона прочитала статтю в журналі «МакКоллз», де було сказано, що гнів і ненависть спричиняють зморшки. Вона постійно погрожувала Іджі, що вб’є її, але тепер — з незмінною усмішкою на обличчі.
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»
Фенні Флеґґ
«Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"»