При першій же нагоді я потихеньку відійшов убік, торкнувся рукава якогось літнього чоловіка, вбраного скромніше, і приязно прошепотів:
— Будь ласка, друже, скажіть мені: ви лікуєтесь у цій божевільні чи прийшли відвідати когось?
Він тупо глянув на мене й сказав:
— Далебі, прекрасний сер, я чудуюсь…
— Гаразд, гаразд, — сказав я. — Мені все ясно: ви пацієнт.

Марк Твен
«Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

...а я тим часом почував себе так, наче я — не я, а хтось інший, почував себе ні в сих ні в тих, дивно й незвичайно, — наче мене раптом змусили одружитись, чи блискавка мене торохнула абощо, — наче я ще не встиг отямитись, памороки в мене забиті, і я ніяк не можу второпати, що зі мною скоїлося.

Марк Твен
«Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Чи помічали ви, як дрібні незручності переростають у великі та як вони стають нестерпними, тільки-но ви починаєте на них зважати?

Марк Твен
«Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Бачите, я витлумачую вірність як вірність батьківщині, а не її установам та урядовцям. Батьківщина — ось що головне, істотне, вічне; батьківщину треба берегти, любити, їй треба бути вірним; що ж до установ, то вони — щось зовнішнє, мов одяг, а одяг може зноситись, подертися, стати незручним, перестати захищати тіло від холоду, хвороб і смерті. Бути вірним ганчір’ю, уславляти ганчір’я, схилятися перед ганчір’ям, помирати за ганчір’я — це вірність дурна, вірність суто тваринна. Вона властива монархії, вигадана монархією, тож нехай тій монархії й залишається. А я родом з Коннектікуту, чия конституція проголошує, що "вся політична влада належить народові, і всі вільні органи влади діють за уповноваженням народу і задля народного добра; і що народ має повсякчасне, незаперечне й невід’ємне право міняти форму управління так, як визнає за потрібне".

Марк Твен
«Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Коли тобі телефонують о п'ятій ранку, нічого доброго з цього не вийде.

Сергій Жадан «Ворошиловград»

Сонце нагрівалось, мов каміння на березі, і небо парусиною підіймалося на вітрі. Неділя, кінець травня, кращий час для того, аби звідси поїхати.

Сергій Жадан «Ворошиловград»

Весь цей ранок якось дивно не міг нічим завершитись, ніби щось розладналось у механізмах, якими я керувався. Щось не складалось. Я мовби стояв у просторому приміщенні, до якого запустили якихось не відомих мені людей, а після цього вимкнули світло. І хоч приміщення було мені знайомим, присутність цих чужих людей, котрі стояли поруч і мовчали, щось від мене приховуючи, насторожувала. Ладно, подумав я, вже засинаючи, — в разі чого завжди можна поїхати додому.

Сергій Жадан «Ворошиловград»

Інша, кольору промислової міді, говорила нервово й нерозбірливо, ніби маючи повне горло річкового каміння, дослівно назвалась так — Бгалинда Бгедоробна, значити це мало, вочевидь, Галина Федорівна абощо, але про себе я її назвав Брунгільда Петровна, і називати її якось інакше моя свідомість навідріз відмовлялась.

Сергій Жадан «Ворошиловград»

Я рада, і в той же час жалкую. Я жалкую, тому що ця поїздка була така приємна, а я завжди жалкую, коли приємні речі закінчуються. Щось приємне може статися потім, але Ви ніколи точно не знаєте. І так часто відбувається, що це може бути не зовсім приємне.

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

Спокій — перша передумова успішного виходу з будь-якої небезпечної ситуації.

Карл Май
«Віннету І»

Помирання і вбивання так сильно шкодять організмові, що лише зрідка вдається це пережити.

Карл Май
«Віннету І»

— До речі, кінь вам теж знадобиться, але купувати його тут не варто: коні тут погані й дуже дорогі. А далі у прерії будь-який фермер продасть вам недорого хорошого коня. А от сідло треба купити тут.
— Боже мій! Ви хочете, щоб я, як і ви, ходив із сідлом на спині?
— А що тут такого? Ви соромитеся з’являтися так на людях? Та кого це обходить? Якщо я ношу сідло на спині, значить, мені так подобається. А захочу, куплю диван і буду тягати його по прерії, щоб час від часу відпочивати на ньому. І змушу розкаятися кожного, хто наважиться посміятися з мене. Соромно має бути хіба через несправедливість або гріх.

Карл Май
«Віннету lІ»

— Є тут хто-небудь? — запитав я, насилу повертаючи язик.
— І навіть не хто-небудь, а я власного персоною, качка б мене копнула! Я завжди вважав, що я — це краще, ніж хто-небудь.

Карл Май
«Віннету lІ»

Він регоче безперестанку, але хто з дитинства має кислу пику, то це погана ознака для майбутнього.

Шарль де Костер
«Легенда про Уленшпігеля»

— Чим ти думаєш нас потішити?
— Літатиму в повітрі, — відповів Уленшпігель.
— Як же ти це зробиш? — запитав маркграф.
— А чи ви знаєте, що коштує менше ніж булька з мила, коли вона лусне?
— Ні, не знаю, — відповів маркграф.
— Розкрита таємниця, — відповів Уленшпігель.

Шарль де Костер
«Легенда про Уленшпігеля»

Ой лихо! Чи то ж не жорстоко, чи то ж справедливо, що вона мститься на мені, невинному бідоласі, за те, що не знайшла собі жениха, бо дуже бридка?

Шарль де Костер
«Легенда про Уленшпігеля»

Ви чуєте? «Жити» — це моє гасло,
І жити — у світлі дня.
Одна шкура — то моя власна,
А друга — сталева броня.

Шарль де Костер
«Легенда про Уленшпігеля»

– Що ж тепер? – запитав брат Августин, такий пригнічений, що в нього ставало серце і зупинялося дихання, від чого його бородате обличчя набуло дивовижного синюватого відтінку.
– Почнемо все спочатку, – відповів пан Янек Кукань із Кукані.
– Але ж це ще сім років праці! – задихаючись вигукнув чернець.
Пан Янек відповів чудовою формулою, яку історія вкладає в уста тільки найзначніших своїх мужів:
– Саме тому ми не маємо права гаяти ані секунди.

Владімір Нефф «Королеви не мають ніг»

Коли Петр зрозумів, що його звалив з ніг звичайнісінький землетрус, він відчув полегкість, бо спершу був подумав, що хтось навмисне збив його з ніг; природні катастрофи не такі страшні, як людська підступність і злоба.

Владімір Нефф «Королеви не мають ніг»

Коли справа доходить до конфлікту між розумом і справедливістю, то це означає, що або з розумом, або зі справедливістю щось не гаразд.

Владімір Нефф «Королеви не мають ніг»

Вважаю себе щасливою людиною, яка може собі дозволити заробити сьогодні рівно стільки, скільки потрібно на завтра.

Карл Май «Віннету ІІІ»