Підходимо тут до першого способу роскувати вірш, ростягти його, аби він міг бути врізаний на думку, а не думка на нього – це є нерівне число наголосів і складів в строчках. Тут додамо зайвого складу, тут обріжемо двох непотрібних, тут лишимо в рядкові всього два наголоси і поведемо ритм вірша за думкою – в цьому майстерство поета. Тоді нам не треба буде мучитись підшукуючи рядок, якого ще не стає до канонічної форми форми в чотири рядки – ми обійдемось без такого рядка. В иншому випадкові залишимо неповну строчку – це все ж буде краще, аніж забивати в неї яке небудь слово абись тільки заповнити рядок.

Майк Йогансен «Елементарні закони версифікації (віршування)»

Сила поезії в силі почуття.

Майк Йогансен «Елементарні закони версифікації (віршування)»

Найрозкішніша фантазія лишається лише думкою, якщо нема до неї слів.

Майк Йогансен «Елементарні закони версифікації (віршування)»

Кожен знає слово "літепло" - тепла вода - що може бути краще цього слова і як звукопису, і як образу? Або візьміть слово "літоросль". І одначе ні те, ні друге, ні тисячі инших не увійшли в літературу, бо автори навперейми дзвонять про гаї, місяць, рози, квітки – не те, що вони бачили й чули, а те, що вони читали.

Майк Йогансен «Елементарні закони версифікації (віршування)»

Цілком безпідставна надія, що для поезії потрібний тільки талант та натхнення – і вірші "самі" напишуться. Кожен поет переходить довгий шлях розвитку, щоб найти самого себе.

Майк Йогансен «Елементарні закони версифікації (віршування)»

«У цій роботі я прагнув кинути виклик парадигмі “особистість проти колективу” в контексті постмодерністської діалектики...» Якщо вас тягне щось таке сказонути, будь ласка, візьміть найгостріші ножиці і виріжте цю частину з тексту.

Кріс Андерсон
«Успішні виступи на TED»

Спільна подорож з натхненним мрійником — пропозиція, від якої ви не зможете відмовитися.

Кріс Андерсон
«Успішні виступи на TED»

Наука презентації вивела універсальне правило: «Відсутність слайдів краще, аніж погані слайди».

Кріс Андерсон
«Успішні виступи на TED»

Якщо коротко, то бути вразливим нормально. Бути впевненим і розслабленим теж нормально. А ось бути щирим — необхідно.

Кріс Андерсон
«Успішні виступи на TED»

При першій же нагоді я потихеньку відійшов убік, торкнувся рукава якогось літнього чоловіка, вбраного скромніше, і приязно прошепотів:
— Будь ласка, друже, скажіть мені: ви лікуєтесь у цій божевільні чи прийшли відвідати когось?
Він тупо глянув на мене й сказав:
— Далебі, прекрасний сер, я чудуюсь…
— Гаразд, гаразд, — сказав я. — Мені все ясно: ви пацієнт.

Марк Твен
«Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

...а я тим часом почував себе так, наче я — не я, а хтось інший, почував себе ні в сих ні в тих, дивно й незвичайно, — наче мене раптом змусили одружитись, чи блискавка мене торохнула абощо, — наче я ще не встиг отямитись, памороки в мене забиті, і я ніяк не можу второпати, що зі мною скоїлося.

Марк Твен
«Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Чи помічали ви, як дрібні незручності переростають у великі та як вони стають нестерпними, тільки-но ви починаєте на них зважати?

Марк Твен
«Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Бачите, я витлумачую вірність як вірність батьківщині, а не її установам та урядовцям. Батьківщина — ось що головне, істотне, вічне; батьківщину треба берегти, любити, їй треба бути вірним; що ж до установ, то вони — щось зовнішнє, мов одяг, а одяг може зноситись, подертися, стати незручним, перестати захищати тіло від холоду, хвороб і смерті. Бути вірним ганчір’ю, уславляти ганчір’я, схилятися перед ганчір’ям, помирати за ганчір’я — це вірність дурна, вірність суто тваринна. Вона властива монархії, вигадана монархією, тож нехай тій монархії й залишається. А я родом з Коннектікуту, чия конституція проголошує, що "вся політична влада належить народові, і всі вільні органи влади діють за уповноваженням народу і задля народного добра; і що народ має повсякчасне, незаперечне й невід’ємне право міняти форму управління так, як визнає за потрібне".

Марк Твен
«Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Коли тобі телефонують о п'ятій ранку, нічого доброго з цього не вийде.

Сергій Жадан «Ворошиловград»

Сонце нагрівалось, мов каміння на березі, і небо парусиною підіймалося на вітрі. Неділя, кінець травня, кращий час для того, аби звідси поїхати.

Сергій Жадан «Ворошиловград»

Весь цей ранок якось дивно не міг нічим завершитись, ніби щось розладналось у механізмах, якими я керувався. Щось не складалось. Я мовби стояв у просторому приміщенні, до якого запустили якихось не відомих мені людей, а після цього вимкнули світло. І хоч приміщення було мені знайомим, присутність цих чужих людей, котрі стояли поруч і мовчали, щось від мене приховуючи, насторожувала. Ладно, подумав я, вже засинаючи, — в разі чого завжди можна поїхати додому.

Сергій Жадан «Ворошиловград»

Інша, кольору промислової міді, говорила нервово й нерозбірливо, ніби маючи повне горло річкового каміння, дослівно назвалась так — Бгалинда Бгедоробна, значити це мало, вочевидь, Галина Федорівна абощо, але про себе я її назвав Брунгільда Петровна, і називати її якось інакше моя свідомість навідріз відмовлялась.

Сергій Жадан «Ворошиловград»

Я рада, і в той же час жалкую. Я жалкую, тому що ця поїздка була така приємна, а я завжди жалкую, коли приємні речі закінчуються. Щось приємне може статися потім, але Ви ніколи точно не знаєте. І так часто відбувається, що це може бути не зовсім приємне.

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

Спокій — перша передумова успішного виходу з будь-якої небезпечної ситуації.

Карл Май
«Віннету І»

Помирання і вбивання так сильно шкодять організмові, що лише зрідка вдається це пережити.

Карл Май
«Віннету І»

— До речі, кінь вам теж знадобиться, але купувати його тут не варто: коні тут погані й дуже дорогі. А далі у прерії будь-який фермер продасть вам недорого хорошого коня. А от сідло треба купити тут.
— Боже мій! Ви хочете, щоб я, як і ви, ходив із сідлом на спині?
— А що тут такого? Ви соромитеся з’являтися так на людях? Та кого це обходить? Якщо я ношу сідло на спині, значить, мені так подобається. А захочу, куплю диван і буду тягати його по прерії, щоб час від часу відпочивати на ньому. І змушу розкаятися кожного, хто наважиться посміятися з мене. Соромно має бути хіба через несправедливість або гріх.

Карл Май
«Віннету lІ»