Його олівець притупився, тож він підточує його над попільничкою. Я подумки всміхаюся й вирішую, що це найправильніше її використання.

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

— Та й справді! Грамофон — це ніби щось подібне до альбома на вірші; раніш писали туди вірші, а тепер дарують пластинки. Коли мені хочеться про щось згадати, то тільки поставлю пластинку з тих часів — і все переді мною знову оживає.
Я глянув на купи пластинок, що лежали на долівці.
— Якщо по цьому міряти, то у вас, Ерно, мабуть, чимало згадок...
Підвівшись, вона провела рукою по своєму рудуватому волоссю.
— Так, — сказала вона, відсунувши ногою купу пластинок, — але нехай би краще була одна, та справжня...

Еріх Ремарк «Три товариші»

Як важко підшукати слова, коли дійсно є що сказати.

Еріх Ремарк «Три товариші»

Та й взагалі — не треба впадати в гістерію, а треба йти проти всього з відкритим чолом, навіть проти найстрашнішого.

Іван Багряний «Людина біжить над прірвою»

Розділ 21
Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц»

Але сьогодні нас мучить спрага. І тільки сьогодні ми робимо відкриття: криниця, про яку ми знали, ніби осяває все довкола. Так жінка, навіть не показуючись, може надати чарівності всьому дому. Криниця сягає далеко, мов кохання.

Антуан де Сент-Екзюпері «Планета людей»

Благословенна щедрість! Все від неї,
Від щедрості думок, сердець і рук.
Краса сповита матір’ю-землею
Від щедрості страждань її і мук.

І ми народжені од щедрості любові,
Нас годувала щедрість матерів.
Ми теж її вихлюпувать готові
Із душ своїх, мов рибу з ятерів.

І все ж прожити, певне, так годиться,
Щоб старість не промовила, бува:
— Ти був, козаче, щедрим на дурниці
І на красиві та пусті слова!..

Василь Симоненко «Земне тяжіння»

Іван Багряний «Людина біжить над прірвою»

Глянеш на якусь шафу і здогадуєшся, що досить прочинити її дверцята — і звідти поваляться паки пожовклих листів, прадідусеві квитанції, зв'язки ключів — їх куди більше, ніж у всьому домі замків, і до жодного замка вони, звісно, не підходять. Ключі настільки непотрібні, що збивають з пантелику, і в уяві постають підземелля, заховані скрині, скарби старовинних золотих монет.

Антуан де Сент-Екзюпері «Планета людей»

— А чого це в тебе меланхолія?
— Та отак просто. Бо темніє. Порядна людина завжди впадає в меланхолію, як тільки вечоріє. Не з яких-небудь причин, а так... Хтозна й чого...

Еріх Ремарк «Три товариші»

Джером Селінджер «Ловець у житі»

Правда, не варт усього переймати, що по воді пливе.

Михайло Коцюбинський «На віру»

Іван Багряний «Людина біжить над прірвою»

Не треба забувати, яке велике значення мають у житті дрібниці.

Еріх Ремарк «Життя у позику»

Василь Симоненко «Монархи»

Ми вбирали в себе чари пустелі; інші, можливо, проб'ють у її пісках свердловини, добуватимуть нафту і розбагатіють, торгуючи нею. Але вони прийдуть надто пізно. Бо заповідні пальмові гаї і незайманий пил черепашок віддали нам найкоштовніше: вони дарували тільки одну годину запалу, і ця година дісталася нам.

Антуан де Сент-Екзюпері «Планета людей»

Нема в тому біди, що з'явився на світ в качиному гнізді, якщо вилупився з лебединого яйця.

Г. Х. Андерсен «Гидке каченя»

Я, взагалі-то, завжди сумую, як не за домом, то за дорогою.

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

Її почуття були її власними почуттями, і ніхто не міг їх змінити. Їй би й на думку не спало, що вчинок, який не приведе до бажаного результату, не має сенсу. Якщо когось любиш — значить, любиш, і якщо не можеш йому більше нічого дати, ти просто даруєш свою любов.

Джордж Орвелл «1984»

«Гостра, – подумала Ліліан. – Що він називає гострим? Чи справді я така? А може, у мене просто немає часу делікатно обманювати, прикриваючи гірку правду фальшивою позолотою добрих манер, яку називають тактом?»
Еріх Ремарк «Життя у позику»

Хліба не стало: доїли останню скибочку. Кілька вже день харчувались старі вареною та печеною картоплею, аж охляли без хліба. Хома ходив як ніч, нічого й не говорив до Хими; мовчала і Хима, та думи їх близесенько літали коло одного осередка, перестрівались та, здавалось, розмовляли межи собою… Хима знала, чого сумує старий, що в нього на думці, а Хомі довідне було звісно, що робиться в душі старої, мов він заглядав туди… І не диво: живучи вкупі тридцять літ, вони стали схожими одно до одного, розуміли одно одного, як самі себе.

Михайло Коцюбинський «П'ятизлотник»