Португальські фантасти - найбільш політично обізнані люди з усіх, кого я тут знаю. Вони здатні підтримувати розмову щонайменше на рівні середньостатистичного українця (середньопортугальський - десь близько "а чого росія на вас напала, у вас що золота багато?" Це не означає, що португальці не за нас - вони щиро на нашому боці, але рівень розуміння процесів інколи наближається до "обнять і плакать").
На забухалові після Форуму вчора здебільшого офігевали з Трампа з його російським дизелем, обурювалися, що Європа намагається виграти собі час, прикриваючись Україною. Щоправда, моє запитання, а нафіга Європі вигравати час, якщо вона ним не користується, на мить поставило піпл в тупик. Одна пані навіть почала виправдовуватися, що просто ще не встигла. Тоді я її добила питанням, а що Європа зробила за 4 роки, які Україна їй вже дала. Вираз обличчя треба було бачити: до неї ДІЙШЛО.
Ще була купа обурення, що політики (особливо Німеччина й Франція) сидять на кацапських хабарах, тому все гальмують і нічого не роблять. Оце - доволі нове, я дотепер не чула, щоби от саме в так, називаючи своїми іменами про це говорили. До цього здебільшого зустрічала абстрактну думку про "політиків, які на простих людях наживаються". Зміна, яка не може не тішити.
Ну, а справжнім хітом вечора став мій переказ історії про ШІ-людину. Сміялася вся маршрутка, як то кажуть.

От цікаво, чи той факт, що я написала книжку англійською (ну, технічно не зовсім написала, а переклала, але зважаючи на кількість покращень і дописувань, оригінал можна вважати дуже сирою чернеткою-майжесинопсисом), сприяв тому, що мені набагато легше стало сприймати англомовний художній текст, чи то просто Джаспер Форд так пише? Але реально, якби не занадто дрібний розмір шрифта, я б першу книгу вже давно проковтнула.
Підозрюю, що досвід усвідомленої роботи з текстом (бо перша новелла не рахується, там все як в тумані, аби тільки встигнути) таки дав свій ефект: я нарешті розумію, де в тексті діалог :) Хоча британське оформлення помітно відрізняється від американського (американське логічніше, як на мене).
І взагалі, хто би міг подумати, що основною перепоною на шляху отримання задоволення від тексту буде не незнання якихось слів (з цим в сене все ок років 30 як), а саме графічне оформлення тексту - мозоку тупо складно його було розібрати на складові, скільки б не читала.

Я ж усе ніяк не можу ся вспокоїти щодо того, як авторам доводити, що вони не ШІ.
Ввімкнула отой Authorship від Grammarly, щоби трекав, що я сама текст пишу (текст на конк, де суворою умовою є "ніякого ШІ". І шо ви думаєте? воно і тут обісралося.
Я ж у гуглодоках працюю, пишу з будь-якого місця, де маю хвилинку. І цей супер-пупер трекер ретельно записує відосики з тим, як я набираю и витираю текст, але на кожному компі - свої. А написане з іншого закидує під позначку "текст вставлено з невідомого джерела, можливо ШІ".
Та вашихжеж тестувальників за ногу! Коли ви робили плагін для хмарного редактора тексту, нікому на думку навіть не спало перевірити, як воно поведе себе при роботі з різних девайсів? Ви реально там сиділи й думали: "О, це ж гуглодоки, застосунок, основною фішкою якого є те, що користувач може продовжити роботу з будь-якого девайса з будь-якого місця, не перекидуючи файл між ними. Навіщо перевіряти, як наш плагін поведе себе, коли користувач зайде з іншого девайсу, і його файл синхронизується."?

на завданні намалювати контури тих печивок чатічка зламалася, і виійшло буквально "купила баба коника, а коник без ноги" 😁