РАНКОВИЙ КУЛИК

Forwarded from Weird Ontology | Denis Semenov

Українці і майбутнє
В інтервʼю Володимира Єрмоленка проекту Ukrainer є доволі цікава думка: нам, українцям, весь час робили ампутацію майбутнього. Ми не встигали налагодити пристойний і системний дискурс про нього - ані романтики 19 сторіччя, ані Розстріляне відродження, ані теперішні воїни ЗСУ, які змушені відстоювати країну на фронті. Тобто, ця ампутація була зовнішня, колоніальна. Менше з тим, українці прагнуть розважати про майбутнє, знову і знову роблячи цей хід «вічного повернення».

Що саме цікавого в цій думці? По-перше, системні розважання над майбутнім - суто модерний жест, він відповідає модерній темпоральній культурі, в якій майбутнє має пріоритет над минулим і сьогоденням. З цієї точки зору, діяльність будь-якої метрополії з «ампутації майбутнього» - це запобігання «модернізації окраїн», нестримне бажання консервувати місцеву культуру в архаїчному стані.

По-друге, наша пристрасть до майбутнього і довічне повернення цієї теми у суспільний дискурс викликає не лише захоплення, а й підозри. Справа в тому, що в більшості країн категорія майбутнього перетворилася на те, чим вона є насправді: інструментом для зміни теперішнього на підставі розрахунків гірших і кращих варіантів майбутнього. В нас підхід до майбутнього залишається архаїчним - я б назвав його «технологічним мрійництвом», памʼятаючи про те, що Олег Покальчук називав мрійництво в якості характерних рис актуального українського суспільства. Наше майбутнє - це мрія про місце, де сонце, як співали в середньовічних англійських піснях, «світить по обидва боки тину». Але ані актуальний світ, ані світ найближчого майбутнього таким не є! Звісно, можна доводити «реалістичність» окремих прогнозів, зроблених на підставі «світових методик» (яким 70 років і більше), але перемогти мрійництво в усьому, що стосується майбутнього - ціль більш важлива.

2.3K views17:51