Днями подивився кльову дилогію жахастиків. Як це зазвичай буває: переглядаєш список фільмів, бачиш якийсь невідомий постер з нечіпляючою назвою і скіпаєш, бо, скоріш за все, там ще один нудний кінчик на вечір, на який ти не хочеш гаяти час. Але іноді так втрачаються справжні діаманти. І це той момент, коли знайомі хлопці з одного чату звернули мою увагу на ці стрічки своїм жвавим обговоренням.

"Посмішка" не збирається лякати тебе так званими скрімерами. "Посмішка" не робить неймовірних кульбітів заради твіста. "Посмішка" не намагається розповісти тобі ще одну історію про невідому йобану хрінь... Хоча нє, вона саме про це.

"Посмішка" ламає шаблони жанру, дивує чудовим саунд-дизайном та дає насолодитись роботою кінематографістів у рамках невеликого бюджету.

Якщо перша частина була обережним експериментом (до речі, доволі вдалим, бо зібрала більше, ніж х10 від вкладених коштів), то друга вже не настільки обережна, і доволі зухвало заграє з жанрами, іноді видаючи максимально круті музичні номери у стилістиці сучасної попси.

До речі, за саундтрек "Посмішки 2" частково відповідала виконавиця головної ролі Наомі Скотт, бо, як і у кіно, вона справді доволі відома британська співачка.

Вирок: 8,5 розірваних їбальників з 10 🙂