Стосунки часом не складаються. І неважливо, хто ви: кураторка культурного проєкту, нью-йоркський стендап-комік чи Вуді Аллен. Останній, щоб розповісти про любовні невдачі, зняв стрічку «Енні Голл».
12 лютого о 19:00 у просторі 10minus1 (вул. Прорізна, 10, -1 поверх) в межах Вуді Аллен шукає любов: серія лютневих кінопоказів від Пусто ми вчитимемося лякати коханих лобстерами, розуміти людські почуття та руйнувати ґендерні стереотипи одягом головної героїні. Чекатимемо вас у твідових костюмах, чоловічих сорочках та темних жилетках (але і без них теж).
Обіцяємо 10-хвилинну лекцію від кураторки, шанс закохатися в капелюшки-казанки та поласувати солодощами з Sereda vegan point.
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/FMpNLv8GhKc7Vi2s8
Вхід через кав‘ярню та магазин одягу.
До кінопустування!
12 лютого о 19:00 у просторі 10minus1 (вул. Прорізна, 10, -1 поверх) в межах Вуді Аллен шукає любов: серія лютневих кінопоказів від Пусто ми вчитимемося лякати коханих лобстерами, розуміти людські почуття та руйнувати ґендерні стереотипи одягом головної героїні. Чекатимемо вас у твідових костюмах, чоловічих сорочках та темних жилетках (але і без них теж).
Обіцяємо 10-хвилинну лекцію від кураторки, шанс закохатися в капелюшки-казанки та поласувати солодощами з Sereda vegan point.
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/FMpNLv8GhKc7Vi2s8
Вхід через кав‘ярню та магазин одягу.
До кінопустування!
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
У тиждень до Дня закоханих ми вирішили, що говорити просто про кохання не досить. А от розповісти через любовні історії в мистецтві про сучасних художників, від перфомансу до енвайроменталістів, – інша справа. Першими серед наших диво-вигадок цього тижня будуть поради від митців “Як підчепити художника/-цю”. Діють три простих правила:
1. Незграбність – це чарівно.
Митці-енвайроменталісти Крісто Явашев та Жанна-Клод де Гієбон народилися в один день і зустрілися в 23 роки. Крісто був бідним болгарським художником, а Жанна-Клод – донькою впливого генерала. Перший мав написати портрет матері другої. Митець сподобався дівчині, тому вона вирішила вчинити дуже логічно: поводитися, як стерво. Утім, за словами Крісто, коли Жанна-Клод заходила в кімнату, збирала всю увагу та захват. Вона була дуже прямолінійною з усіма, але з ним не розмовляла. Закоханий митець запросив її на авангардну постановку Ежена Йонеско. Протягом вистави дівчина реготала так, що дійство зупинили, бо актори сміялися разом з Жанною-Клод. А перший поцілунок був таким пристрасним, що Крісто надколов зуба.
2. Не бійтеся стати “музою”.
Художнику Джону Керріну не подобалося його життя: “Я хотів бути багатим відомим митцем, але не був. Хотів любити прекрасну жінку, але не знайшов її. І тоді я обрав жити нерозбірливо”. Утім, одного дня друг покликав його на виставку молодої мисткині Рейчел Фейнштейн. Не знаємо, чи сподобалися чоловікові картини, але потому образ дівчини схожої на Рейчел постійно з’являвся в його роботах. У день відкриття Фейнштейн мала дивовижний вигляд: платинова блондинка в усьому білому, зі зголеними бровами та червоною помадою. Вона помітила Керріна серед гостей, підійшла до нього, залишила яскравий слід від поцілунку на щоці та запросила на побачення. Він відповів, що має плани, але через три дні зателефонував першим: покликав подивитися на свої картини, але дівчина відмовилася і обрала звичайну прогулянку. За пів року вони були шалено закохані, а Керрін прославився ніжними портретами Фейнштейн. Він казав, що ідея музи – це до біса мелодраматично, але саме з Рейчел він побачив мету свого мистецтва та почав розвиватися.
3. Менше негативу.
Якось Джон Леннон опинився на сольній виставці майстрині перфомансу Йоко Оно в лондонській галереї. Йому сподобався гумор її робіт: вона продавала яблуко за 200 фунтів – такою була ціна за досвід “спостерігати, як воно гниє”. Леннон погано розбирався у мистецтві, тим паче авангардному, але роботи Йоко розумів. Остаточно він закохався після композиції зі сходами, які вели до картини під стелею. Це було чорне полотно, на якому висів бінокль. Музикант піднявся і прочитав фразу: “Так”. Він дуже зрадів, що Йоко написала не “Ні” чи “Йди до дідька” і пішов знайомитися з мисткинею.
#пусто_про_сучасне
1. Незграбність – це чарівно.
Митці-енвайроменталісти Крісто Явашев та Жанна-Клод де Гієбон народилися в один день і зустрілися в 23 роки. Крісто був бідним болгарським художником, а Жанна-Клод – донькою впливого генерала. Перший мав написати портрет матері другої. Митець сподобався дівчині, тому вона вирішила вчинити дуже логічно: поводитися, як стерво. Утім, за словами Крісто, коли Жанна-Клод заходила в кімнату, збирала всю увагу та захват. Вона була дуже прямолінійною з усіма, але з ним не розмовляла. Закоханий митець запросив її на авангардну постановку Ежена Йонеско. Протягом вистави дівчина реготала так, що дійство зупинили, бо актори сміялися разом з Жанною-Клод. А перший поцілунок був таким пристрасним, що Крісто надколов зуба.
2. Не бійтеся стати “музою”.
Художнику Джону Керріну не подобалося його життя: “Я хотів бути багатим відомим митцем, але не був. Хотів любити прекрасну жінку, але не знайшов її. І тоді я обрав жити нерозбірливо”. Утім, одного дня друг покликав його на виставку молодої мисткині Рейчел Фейнштейн. Не знаємо, чи сподобалися чоловікові картини, але потому образ дівчини схожої на Рейчел постійно з’являвся в його роботах. У день відкриття Фейнштейн мала дивовижний вигляд: платинова блондинка в усьому білому, зі зголеними бровами та червоною помадою. Вона помітила Керріна серед гостей, підійшла до нього, залишила яскравий слід від поцілунку на щоці та запросила на побачення. Він відповів, що має плани, але через три дні зателефонував першим: покликав подивитися на свої картини, але дівчина відмовилася і обрала звичайну прогулянку. За пів року вони були шалено закохані, а Керрін прославився ніжними портретами Фейнштейн. Він казав, що ідея музи – це до біса мелодраматично, але саме з Рейчел він побачив мету свого мистецтва та почав розвиватися.
3. Менше негативу.
Якось Джон Леннон опинився на сольній виставці майстрині перфомансу Йоко Оно в лондонській галереї. Йому сподобався гумор її робіт: вона продавала яблуко за 200 фунтів – такою була ціна за досвід “спостерігати, як воно гниє”. Леннон погано розбирався у мистецтві, тим паче авангардному, але роботи Йоко розумів. Остаточно він закохався після композиції зі сходами, які вели до картини під стелею. Це було чорне полотно, на якому висів бінокль. Музикант піднявся і прочитав фразу: “Так”. Він дуже зрадів, що Йоко написала не “Ні” чи “Йди до дідька” і пішов знайомитися з мисткинею.
#пусто_про_сучасне
Кінорежисери теж кохають і хочуть бути коханими. Їхні життєві історії часто такі ж натхненні й суперечливі, як і їхні фільми. І так само не завжди щасливі. Звернулися до Фелліні, Годара та Варди по досвід з любови, пристрасти й болю.
#пусто_про_кіно #любитиму_інтелектуально
https://telegra.ph/Rezhiseri-%D1%96-lyubov-02-12
#пусто_про_кіно #любитиму_інтелектуально
https://telegra.ph/Rezhiseri-%D1%96-lyubov-02-12
Telegraph
Режисери і любов
Кінорежисери теж кохають і хочуть бути коханими. Їхні життєві історії часто такі ж натхненні й суперечливі, як і їхні фільми. І так само не завжди щасливі. Звернулися до Фелліні, Годара та Варди по досвід з любови, пристрасти й болю.
Говорити про любов можна по-різному. Цього Дня всіх закоханих ми вчимося казати це інтелектуально. Замість «Маша, я тебе люблю» цитувати Коцюбинського, а замість «Пробач, Даша, я ідіот» говорити, як Лукаш у «Лісовій пісні».
Тому ми (або не ми, якщо ви якісь правоохоронні органи) пописали київські стіни і зробили постери про те, як розмовляти з коханими. Шукайте на вулицях Києва, у кав‘ярнях і поширюйтеся з надписом #любитиму_інтелектуально.
Тому ми (або не ми, якщо ви якісь правоохоронні органи) пописали київські стіни і зробили постери про те, як розмовляти з коханими. Шукайте на вулицях Києва, у кав‘ярнях і поширюйтеся з надписом #любитиму_інтелектуально.
Вони обидвоє надихалися вулицями: вона — одеськими набережними, він — Єлисейськими полями. Вона в дитинстві закохалася в народну вишивку, він — у Ейфелеву вежу. Вона всотала в себе єврейську екстравагантність, любила танго та яскраві кольори. Він захоплювався наукою, співав оди геометричним формам та асоціював себе з Дон Кіхотом. Разом вони створили мистецький напрям, одну дитину і апартаменти в різних куточках світу.
22 лютого (субота) о 14:00 в ПеремогаSpace за адресою бульвар Тараса Шевченка, 62 (метро "Університет”) на лекції «Соня і Робер Делоне: любов барвиста» ми розповімо, як дитячі покази мод із ковдрами можуть зробити вас дизайнером, зрозуміємо, чи шлях до коханого чоловіка лежить через шлюб з гомосексуалом (або німцем) та дізнаємося, як виховувати сина так, щоб той став пропагандистом. Соня Делоне дала чоловікові колір, Робер поділився із дружиною формою. Вони не сварилися, не зраджували і не розводили бурхливих мистецьких скандалів. Делоне жили заради творчости й любови. А ми про цю любов розкажемо — симультанну, освітлену та барвисту.
Не бентежтеся стосовно одягу! Беріть приклад з Соні: підв‘яжіть яскраву ковдру паском, додайте клаптики інших тканин, підфарбуйте очі блакитним. Тепер ви маєте симультанний вигляд й ідеально вписуєтеся в інтер‘єр ПеремогаSpace. Можете зробити авангардні світлини в просторі після лекції, або стати їхнім резидентом та надихатися на абстрактні творіння, коли забажаєте.
Вхід за внеском 30 грн і реєстрацією:
https://forms.gle/z314kphd2b5fP9vR7
До пустування!
22 лютого (субота) о 14:00 в ПеремогаSpace за адресою бульвар Тараса Шевченка, 62 (метро "Університет”) на лекції «Соня і Робер Делоне: любов барвиста» ми розповімо, як дитячі покази мод із ковдрами можуть зробити вас дизайнером, зрозуміємо, чи шлях до коханого чоловіка лежить через шлюб з гомосексуалом (або німцем) та дізнаємося, як виховувати сина так, щоб той став пропагандистом. Соня Делоне дала чоловікові колір, Робер поділився із дружиною формою. Вони не сварилися, не зраджували і не розводили бурхливих мистецьких скандалів. Делоне жили заради творчости й любови. А ми про цю любов розкажемо — симультанну, освітлену та барвисту.
Не бентежтеся стосовно одягу! Беріть приклад з Соні: підв‘яжіть яскраву ковдру паском, додайте клаптики інших тканин, підфарбуйте очі блакитним. Тепер ви маєте симультанний вигляд й ідеально вписуєтеся в інтер‘єр ПеремогаSpace. Можете зробити авангардні світлини в просторі після лекції, або стати їхнім резидентом та надихатися на абстрактні творіння, коли забажаєте.
Вхід за внеском 30 грн і реєстрацією:
https://forms.gle/z314kphd2b5fP9vR7
До пустування!
Google Docs
Реєстрація на лекцію "Соня і Робер Делоне: любов барвиста"
Вони обидвоє надихалися вулицями: вона — одеськими набережними, він — Єлисейськими полями. Вона в дитинстві закохалася в народну вишивку, він — у Ейфелеву вежу. Вона всотала в себе єврейську екстравагантність, любила танго та яскраві кольори. Він захоплювався…
День святого Валентина минув, а любов не минає. Любов до кіно й поготів. Беремо приклад з Вуді Аллена: почуваємося вічно молодими, знімаємо красиве місто та шукаємо the one. А ще краще — дивимося «Мангеттен».
21 лютого о 19:00 у просторі 10minus1 (вул. Прорізна, 10, -1 поверх) у межах «Вуді Аллен шукає любов: серія лютневих кінопоказів від Пусто» ми вчитимемося красиво прощатися кафе з морозивом, кінематографічно гулятимемо Нью-Йорком і закохуватимемося в монохромне кіно. Перед показом наша кураторка прочитає 10-хвилинну лекцію.
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/eHtAH9uZLo5FRruC6
Вхід через кав‘ярню та магазин одягу.
До кінопустування!
21 лютого о 19:00 у просторі 10minus1 (вул. Прорізна, 10, -1 поверх) у межах «Вуді Аллен шукає любов: серія лютневих кінопоказів від Пусто» ми вчитимемося красиво прощатися кафе з морозивом, кінематографічно гулятимемо Нью-Йорком і закохуватимемося в монохромне кіно. Перед показом наша кураторка прочитає 10-хвилинну лекцію.
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/eHtAH9uZLo5FRruC6
Вхід через кав‘ярню та магазин одягу.
До кінопустування!
Facebook
Вуді Аллен шукає любов: серія лютневих кінопоказів від Пусто
Film event in Kyiv, Ukraine by 10minus1 and 2 others on Friday, February 21 2020
Історії кохання письменників – це часто їхні найгірші історії. Як би митці не розуміли душу героїв, собі вони часто не можуть дати раду. Розповідаємо три яскраві історії з неромантичним фіналом з життя митців.
1. Френсіс Скотт і Зельда Фіцджеральди
Френсіс Скотт Фіцджеральд зустрів майбутню дружину Зельду, коли був в армії – так само, як і його персонаж Джей Гетсбі. Батьки дівчини не схвалювали нареченого. Мати надсилала доньці листи з вирізками з газет про банкрутів-письменників.
Життя Зельди та Скотта було буремним: вони на спір пірнали у воду зі скель, бігали по центру міста за руки, збиваючих перехожих, а у театрі сміялися на сумних сценах і навпаки. На жаль, пара не вжилася під одним дахом і після 1938 ніколи не бачилася. Більше божевілля досліджуйте в матеріалі за посиланням вище.
2. Ернест Гемінґвей і Марта Ґеллгорн
В Ернеста Гемінґвея було багато дружин, але жодна не зрівняється з Мартою Ґеллгорн – військовою кореспонденткою, чи не єдиною жінкою, яка вела репортажі під час Другої світової війни. Вони познайомилися, коли жінка мандрувала США і писала про Велику депресію. Одружений митець запросив її до Барселони – але не в романтичну подорож, а писати про громадянську війну в Іспанії. Заради неї він розлучився із другою дружиною та присвятив “По кому подзвін”. Це б більше вразило журналістку, якби він не присвячував кожній своїй жінці по книзі.
Гемінґвей ненавидів жити один, тому змусив Марту підписати жартівливий контракт, що вона більше не поїде у відрядження. Втім, коли почалася Друга світова, вона кинула дім, чоловіка та вирушила на фронт. Розлючений письменник надсилав їй багато гнівних телеграми на війну, а вона вирішила до нього не повертатися.
3. Лев і Соф’я Толсті
Коли Лев Толстой писав, що “кожна нещаслива сім'я — нещаслива по-своєму", він не підозрював, що в його сім’ї також відбудеться нетипова криза. У нього була зразкова дружина Соф’я, яка народила йому 13 дітей. Вона любила його навіть попри те, що перед весіллям прочитала в його щоденнику про всі його походеньки та позашлюбну дитину. Подружжя все життя жило спокійно. Але після того, як митець закінчив “Анну Кареніну”, в нього розпочалася криза середнього віку.
Тринькання грошей, алкоголь чи стосунки на стороні були не в стилі видатного класика. Митець взяв обітницю бідности та цнотливости. Не дивно, що це обурило Соф’ю. Не витримавши постійних сварок і підглядання у свій щоденник, Толстой написав дружині в листі, що “любить її, але жити з нею не може”. Тоді вирушив на далеку залізничну станцію Астапово, де й помер.
#пусто_про_літературу
#любитиму_інтелектуально
1. Френсіс Скотт і Зельда Фіцджеральди
Френсіс Скотт Фіцджеральд зустрів майбутню дружину Зельду, коли був в армії – так само, як і його персонаж Джей Гетсбі. Батьки дівчини не схвалювали нареченого. Мати надсилала доньці листи з вирізками з газет про банкрутів-письменників.
Життя Зельди та Скотта було буремним: вони на спір пірнали у воду зі скель, бігали по центру міста за руки, збиваючих перехожих, а у театрі сміялися на сумних сценах і навпаки. На жаль, пара не вжилася під одним дахом і після 1938 ніколи не бачилася. Більше божевілля досліджуйте в матеріалі за посиланням вище.
2. Ернест Гемінґвей і Марта Ґеллгорн
В Ернеста Гемінґвея було багато дружин, але жодна не зрівняється з Мартою Ґеллгорн – військовою кореспонденткою, чи не єдиною жінкою, яка вела репортажі під час Другої світової війни. Вони познайомилися, коли жінка мандрувала США і писала про Велику депресію. Одружений митець запросив її до Барселони – але не в романтичну подорож, а писати про громадянську війну в Іспанії. Заради неї він розлучився із другою дружиною та присвятив “По кому подзвін”. Це б більше вразило журналістку, якби він не присвячував кожній своїй жінці по книзі.
Гемінґвей ненавидів жити один, тому змусив Марту підписати жартівливий контракт, що вона більше не поїде у відрядження. Втім, коли почалася Друга світова, вона кинула дім, чоловіка та вирушила на фронт. Розлючений письменник надсилав їй багато гнівних телеграми на війну, а вона вирішила до нього не повертатися.
3. Лев і Соф’я Толсті
Коли Лев Толстой писав, що “кожна нещаслива сім'я — нещаслива по-своєму", він не підозрював, що в його сім’ї також відбудеться нетипова криза. У нього була зразкова дружина Соф’я, яка народила йому 13 дітей. Вона любила його навіть попри те, що перед весіллям прочитала в його щоденнику про всі його походеньки та позашлюбну дитину. Подружжя все життя жило спокійно. Але після того, як митець закінчив “Анну Кареніну”, в нього розпочалася криза середнього віку.
Тринькання грошей, алкоголь чи стосунки на стороні були не в стилі видатного класика. Митець взяв обітницю бідности та цнотливости. Не дивно, що це обурило Соф’ю. Не витримавши постійних сварок і підглядання у свій щоденник, Толстой написав дружині в листі, що “любить її, але жити з нею не може”. Тоді вирушив на далеку залізничну станцію Астапово, де й помер.
#пусто_про_літературу
#любитиму_інтелектуально
Forwarded from Пусто
“Хай буде світло” – сказав Робер Делоне і з’явився орфізм.
Французький художник змалку захоплювався сонцем, світлом, кольорами й намагався перенести їх на полотно. В авангард Робер прийшов через кубізм, але квадрати стали для нього затісними, а розкладання світла – цікавішим за форму. Тож разом із дружиною Сонею Делоне-Терк він започаткував новий напрям абстракціонізму – орфізм.
“Космічні потрясіння, бажання очищення… Нічого горизонтального чи вертикального. Світло все деформує, все розбиває…” (з маніфеста Робера Делоне “Про світло”)
Ода кольору й осуд фігуративності та сюжету. Про орфізм вперше заговорили на Салоні незалежних у 1913 році. Назву напряму дав Гійом Аполлінер на честь давньогрецького співця, чия гра на лірі заспокоювала море та зачаровувала все живе. Попередником орфістів Делоне визнавав пуанталіста Жоржа Сера – першого, хто перетворив зображення на мозаїку яскравих плям. У маніфесті “Про світло” Робер свою діяльність найменував симультанізмом (від лат. simul – одночасно). В його основі лежить здатність нашого сприйняття підставляти видимим барвам контрастні, тобто такі, що об’єктивно не існують, а є тільки відчуттям. Експериментуючи зі стилями, Соня і Робер намагалися надати станковому живопису вектор часу, змусити зображене рухатися та видозмінюватися.
Художник вважав, що тільки аналітичне сприйняття кольору та світла змінить предметність світу й спричинить появу нового мистецтва, мета якого “динамічна поезія” та “архітектура кольору”.
Хоч сучасники визнавали творчість Делоне новою школою, орфізму так і не вдалося виокремитися, як кубізму, футуризму чи супрематизму. Він залишився ефемерним і крихким сімейним надбанням Делоне. Втім, орфізм надихнув багатьох авангардних художників(-ць), особливо російських: Баранова-Россіне, Кандинського, Лентулова, Моргунова, Якулова, Зданевича та українку Екстер.
Основні риси: концентричні кола й диски контрастних кольорів; відчуття ритму; внутрішня динаміка; взаємопроникнення барв і форм; «танцюючі» візерунки; домінантність кольору.
Найвідоміші представники: Робер і Соня Делоне, Франтишек Купка, Фернан Леже, Франсис Пікабіа, Морган Рассел.
Найвідоміші картини:
"Португальська жінка", Робер Делоне, 1916. На цьому полотні контрастні диски повністю захопили картину (посуд, одяг, тло) і симультанно утворили цілісний образ жінки. Але нас більше цікавить насичений колір, якого Делоне досяг через змішування воску та олії. Під час Першої світової подружжя жило в Португалії, яка була оазисом серед світової жорстокості. Португальські сюжети стали сприятливим середовищем для розвитку самобутнього стилю Делоне.
"Одночасно відчинені вікна", Робер Делоне, 1912. Ця серія на Салоні незалежних окреслила пріоритети орфізму: колір, контрасти та заломлення світла. Різнобарвні площини нашаровуються одна на одну та направляють глядачеві порцію свіжого повітря й сяючих променів, запрошуючи його до світу нового мистецтва.
"Зала для танців Бюльє", Соня Делоне, 1913. Бюльє була улюбленим місцем паризької богеми. Соня через контрасти передала ритмічність музики і танцювальних рухів. Картина, попри загальну абстрактність, зберігає ознаки фігуративності. У 2002 році на аукціоні полотно продали за 4,6 мільйони євро.
#пусто_про_ізми
Французький художник змалку захоплювався сонцем, світлом, кольорами й намагався перенести їх на полотно. В авангард Робер прийшов через кубізм, але квадрати стали для нього затісними, а розкладання світла – цікавішим за форму. Тож разом із дружиною Сонею Делоне-Терк він започаткував новий напрям абстракціонізму – орфізм.
“Космічні потрясіння, бажання очищення… Нічого горизонтального чи вертикального. Світло все деформує, все розбиває…” (з маніфеста Робера Делоне “Про світло”)
Ода кольору й осуд фігуративності та сюжету. Про орфізм вперше заговорили на Салоні незалежних у 1913 році. Назву напряму дав Гійом Аполлінер на честь давньогрецького співця, чия гра на лірі заспокоювала море та зачаровувала все живе. Попередником орфістів Делоне визнавав пуанталіста Жоржа Сера – першого, хто перетворив зображення на мозаїку яскравих плям. У маніфесті “Про світло” Робер свою діяльність найменував симультанізмом (від лат. simul – одночасно). В його основі лежить здатність нашого сприйняття підставляти видимим барвам контрастні, тобто такі, що об’єктивно не існують, а є тільки відчуттям. Експериментуючи зі стилями, Соня і Робер намагалися надати станковому живопису вектор часу, змусити зображене рухатися та видозмінюватися.
Художник вважав, що тільки аналітичне сприйняття кольору та світла змінить предметність світу й спричинить появу нового мистецтва, мета якого “динамічна поезія” та “архітектура кольору”.
Хоч сучасники визнавали творчість Делоне новою школою, орфізму так і не вдалося виокремитися, як кубізму, футуризму чи супрематизму. Він залишився ефемерним і крихким сімейним надбанням Делоне. Втім, орфізм надихнув багатьох авангардних художників(-ць), особливо російських: Баранова-Россіне, Кандинського, Лентулова, Моргунова, Якулова, Зданевича та українку Екстер.
Основні риси: концентричні кола й диски контрастних кольорів; відчуття ритму; внутрішня динаміка; взаємопроникнення барв і форм; «танцюючі» візерунки; домінантність кольору.
Найвідоміші представники: Робер і Соня Делоне, Франтишек Купка, Фернан Леже, Франсис Пікабіа, Морган Рассел.
Найвідоміші картини:
"Португальська жінка", Робер Делоне, 1916. На цьому полотні контрастні диски повністю захопили картину (посуд, одяг, тло) і симультанно утворили цілісний образ жінки. Але нас більше цікавить насичений колір, якого Делоне досяг через змішування воску та олії. Під час Першої світової подружжя жило в Португалії, яка була оазисом серед світової жорстокості. Португальські сюжети стали сприятливим середовищем для розвитку самобутнього стилю Делоне.
"Одночасно відчинені вікна", Робер Делоне, 1912. Ця серія на Салоні незалежних окреслила пріоритети орфізму: колір, контрасти та заломлення світла. Різнобарвні площини нашаровуються одна на одну та направляють глядачеві порцію свіжого повітря й сяючих променів, запрошуючи його до світу нового мистецтва.
"Зала для танців Бюльє", Соня Делоне, 1913. Бюльє була улюбленим місцем паризької богеми. Соня через контрасти передала ритмічність музики і танцювальних рухів. Картина, попри загальну абстрактність, зберігає ознаки фігуративності. У 2002 році на аукціоні полотно продали за 4,6 мільйони євро.
#пусто_про_ізми
Це Володимир Путін і Соня Делоне. А позаду них провулок Басків, 12 у Санкт-Петербурзі. 1890 року сюди переїхала Соня до дядька з тіткою. А вже 1952, коли Соня в Парижі писала "Ритм кольору, там народився Володимир Путін.
Всім інколи не щастить з сусідами. Але обіцяємо, що на нашій лекції Соня і Робер Делоне: любов барвиста проблем з цим не буде. Раптом що, зможете відсісти - місця в ПеремогаSpace вистачить усім. Не забувайте реєструватися!
Всім інколи не щастить з сусідами. Але обіцяємо, що на нашій лекції Соня і Робер Делоне: любов барвиста проблем з цим не буде. Раптом що, зможете відсісти - місця в ПеремогаSpace вистачить усім. Не забувайте реєструватися!
Гійом Аполлінер казав, що подружжя Делоне “говорили живописом”. Ці двоє об’єднувалися і любилися в мистецтві: разом писали картини, ходили на виставки та творили симультанізм. Про їхні орфічні побачення розповідатимемо на лекції “Соня і Робер Делоне: любов барвиста” 22 лютого (субота) о 14:00 в просторі ПеремогаSpace (бульвар Тараса Шевченка, 16). Вхід за внеском 30 грн та реєстрацією. А зараз допоможемо розібратися хоча б з однією картиною напрямку подружжя – “Електричні призми” (авторка – Соня).
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Соня і Робер любили гуляти бульваром Сан Мішель у Парижі, щоб роздивлятися нові ліхтарі. Саме тоді французьку столицю почали електрифікувати: гасове освітлення масово змінювали на електричне. Мисткиня згадувала, що ореоли навколо нових ліхтарів “вібрували кольорами та тінями”. Лампи нагадували “маленькі сонця” і були набагато яскравішими за гасові. Це явище Соня зобразила на серії картин “Електричні призми” 1913-го та 1914-го років.
СВІТЛО, БАРВА та РИТМ
Світло ліхтарів тут передане розмаїттям кольорових геометричних дисків. Картина поєднує три основи творчости Соні та Робера — світло, барву та ритм. За теорією Делоне розташування контрастних кольорів поряд створює відчуття “вібрації”. Так Соня намагалася змусити світло на “Електричних призмах” “рухатися” й “танцювати”. Яскраві диски — це не фізичне явище, яке створює ліхтар, а його суб’єктивне відчуттєве сприйняття художницею.
ФУТУРИЗМ
“Електричні призми” — не єдина картина, де Делоне пише “електрику”. І Соня, і Робер захоплювалися новими технологіями. Їм були близькі ідеї футуристів. Робер змалечку захоплювався наукою, вивчав фізику та геометрію, а його улюбленою частиною Парижа була Ейфелева вежа — ода модернізму й технологій. На деяких його симультанних полотнах диски й смужки повторюють обриси пропеллерів, передають відчуття руху та швидкости.
#пусто_розбирається
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Соня і Робер любили гуляти бульваром Сан Мішель у Парижі, щоб роздивлятися нові ліхтарі. Саме тоді французьку столицю почали електрифікувати: гасове освітлення масово змінювали на електричне. Мисткиня згадувала, що ореоли навколо нових ліхтарів “вібрували кольорами та тінями”. Лампи нагадували “маленькі сонця” і були набагато яскравішими за гасові. Це явище Соня зобразила на серії картин “Електричні призми” 1913-го та 1914-го років.
СВІТЛО, БАРВА та РИТМ
Світло ліхтарів тут передане розмаїттям кольорових геометричних дисків. Картина поєднує три основи творчости Соні та Робера — світло, барву та ритм. За теорією Делоне розташування контрастних кольорів поряд створює відчуття “вібрації”. Так Соня намагалася змусити світло на “Електричних призмах” “рухатися” й “танцювати”. Яскраві диски — це не фізичне явище, яке створює ліхтар, а його суб’єктивне відчуттєве сприйняття художницею.
ФУТУРИЗМ
“Електричні призми” — не єдина картина, де Делоне пише “електрику”. І Соня, і Робер захоплювалися новими технологіями. Їм були близькі ідеї футуристів. Робер змалечку захоплювався наукою, вивчав фізику та геометрію, а його улюбленою частиною Парижа була Ейфелева вежа — ода модернізму й технологій. На деяких його симультанних полотнах диски й смужки повторюють обриси пропеллерів, передають відчуття руху та швидкости.
#пусто_розбирається
Telegram
Пусто
“Хай буде світло” – сказав Робер Делоне і з’явився орфізм.
Французький художник змалку захоплювався сонцем, світлом, кольорами й намагався перенести їх на полотно. В авангард Робер прийшов через кубізм, але квадрати стали для нього затісними, а розкладання…
Французький художник змалку захоплювався сонцем, світлом, кольорами й намагався перенести їх на полотно. В авангард Робер прийшов через кубізм, але квадрати стали для нього затісними, а розкладання…
Найкраще місце зустрічі з друзями найближчі кілька тижнів у Києві – черга до PinchukArtCentre, де за пів години очікування можна поговорити, а потім – отримати спільний досвід споглядання сучасного мистецтва. Там представили номінантів щорічної премії Future Generation Art Prize, а також виставку "Покої сяйва" литовської художниці Емілії Шкарнуліте. Шорт-лист був обраний комісією з більш ніж 1100 заявок, отриманих від молодих українських художників з усієї України та інших країн. Оскільки з медіаторами в галереї останнім часом непорозуміння, ми створили онлайн-ґайд.
Роботи здебільшого схожі між собою, адже відображають мислення післямайданного покоління українського мистецтва. Митці, як це часто буває, зачіпають соціальну проблематику, проте у великих масштабах. У роботах зображені війна, гендерна рівність, архаїчна влада, праця в постіндустріальну епоху. Одна з головних тем – маніпуляція через медіа, його вплив на політику. Більшість робіт представлені у формі відео, що, на думку критиків, є великим кроком в бік світових арт-трендів.
На першому поверсі індивідуальна виставка минулорічної переможниці – відеоарт Емілії Шкарнуліте про глибоководний видобуток корисних копалин. Ця промислова сфера веде до втрати біологічного різноманіття в океанах. Художниця показує світ, в якому, подібно до територій навколо Чорнобиля після ядерної катастрофи, припинилася людська діяльність і запанувала природа. Як каже про роботу сама Шкарнуліте, ми бачимо "руїни людської діяльності через погляд з далекого майбутнього".
Її поетична добірка матеріалів, створених з використанням 3D, виражає інтуїтивне повідомлення і породжує непрямі асоціації, які виходять за межі самих зображень. Через аудіо і відео, через форму і кольори нам і відкривається антиутопічне майбутнє.
Далі розповідатимемо про інших номінантів, а поки радимо сходити і скласти власне мистецьке незаангажоване нашими постами бачення. А також помедитувати в залі роботи Шкарнуліте – її зміщення кордонів між екологічними і космічними силами здатне вводити в транс, будьте певні.
#пусто_про_сучасне
Роботи здебільшого схожі між собою, адже відображають мислення післямайданного покоління українського мистецтва. Митці, як це часто буває, зачіпають соціальну проблематику, проте у великих масштабах. У роботах зображені війна, гендерна рівність, архаїчна влада, праця в постіндустріальну епоху. Одна з головних тем – маніпуляція через медіа, його вплив на політику. Більшість робіт представлені у формі відео, що, на думку критиків, є великим кроком в бік світових арт-трендів.
На першому поверсі індивідуальна виставка минулорічної переможниці – відеоарт Емілії Шкарнуліте про глибоководний видобуток корисних копалин. Ця промислова сфера веде до втрати біологічного різноманіття в океанах. Художниця показує світ, в якому, подібно до територій навколо Чорнобиля після ядерної катастрофи, припинилася людська діяльність і запанувала природа. Як каже про роботу сама Шкарнуліте, ми бачимо "руїни людської діяльності через погляд з далекого майбутнього".
Її поетична добірка матеріалів, створених з використанням 3D, виражає інтуїтивне повідомлення і породжує непрямі асоціації, які виходять за межі самих зображень. Через аудіо і відео, через форму і кольори нам і відкривається антиутопічне майбутнє.
Далі розповідатимемо про інших номінантів, а поки радимо сходити і скласти власне мистецьке незаангажоване нашими постами бачення. А також помедитувати в залі роботи Шкарнуліте – її зміщення кордонів між екологічними і космічними силами здатне вводити в транс, будьте певні.
#пусто_про_сучасне
Хто про що, а ми знову про Японію. І ні, це не нагадування про авторські наліпки з укійо-е. Це ми просто цікавимося, як зробити ремонт в японському будинку. Виявляється, багато не треба. Всі стіни і стелі складаються і розкладаються, як конструктор леґо. Японці не ходили до юристів, аби змінити план будинку. Вони просто переставляли стіни місцями, бо ті були меблями. Розповідаємо сьогодні про бачені всіма ширми й розбираємося з їхнім призначенням.
Японія – країна бентежних земель, які трясуться і хвилюються, як останній холодець перед постом. Землетруси відбуваються щоденно за графіком (читати: можуть бути всесвітнім зразком продуктивности). Будувати кам’яні стіни завжди було нерентабельно – вони швидко валилися. Тому замість складних європейських конструкцій будинків, японці вигадали систему ширм. Вони легкі (нікого не притиснуть, якщо впадуть, як гривня) і зручні в перестановці. Навіть якщо будинок від землетрусу завалиться, його можна знову скласти. Це частина традиції кінцугі – відновлення і ремонтування старих речей, які так набувають більшого значення.
Японські ширми зроблені за каркасною системою: бамбукова рамка обтягнута твердим папером, який нагадує пап’є-маше. Іноді використовували дороге дерево, але це не для звичайних домогосподарок. Ширми були заввишки з середній людський зріст (160 см) і складалися з трьох-чотирьох частин. Їх фарбували в золотавий (як у Клімта на картинах) або білий колір, а багаті мешканці покривали золотом. Щоб похизуватися перед сусідами супер-дорогими меблями, японці замовляли ширми, малюнок на яких робився лаком, якийщо висихав дуже довго. Серйозно – дуже довго. 30 років. Тож, пока ширма для хизування висихала, сусіди могли вже й вмерти.
Малюнки на ширмах переважно зображували релігійні сюжети або ілюстрації до віршів. Це мало мінімалістичний вигляд, але багатий підтекст, адже японська поезія має складну символічну структуру. Наприклад, у простому поєднанні “туман – сосна – квітка” криється філософія життя. На хлопський розум (якби ми були Марком Лівіном, сказали б “простими словами”): туман символізує життя (таке ж туманне, як у журналістів Пусто), сосна – життя людини, яке витримує багато зим і незгод, але залишається вічнозеленою, квітка – душа, яка розквітає і гине щороку в різні періоди.
Парубки частозамовляти малюнки з порнографією. Лайфхак від японських чоловіків: якщо у вас немає дівчини, намалюйте її оголеною на ширмі. Принаймні, хоч десь вона буде й принаймні хоч якась. Почитати про японську еротику можна більше тут.
Якщо у вас раптом стіни завалилися, не беріть це близько до серця – їх можна скласти. Принаймні так кажуть японці. І замість шпалерів у квіточку з Епіцентру надихають малювати поезію або еротику. кщо ж вас вкусив сучасний кліщ, ви стали мінімалістом і викидаєте все, то можна й стіни викинути. А чом би й ні – кажуть японці.
Японія – країна бентежних земель, які трясуться і хвилюються, як останній холодець перед постом. Землетруси відбуваються щоденно за графіком (читати: можуть бути всесвітнім зразком продуктивности). Будувати кам’яні стіни завжди було нерентабельно – вони швидко валилися. Тому замість складних європейських конструкцій будинків, японці вигадали систему ширм. Вони легкі (нікого не притиснуть, якщо впадуть, як гривня) і зручні в перестановці. Навіть якщо будинок від землетрусу завалиться, його можна знову скласти. Це частина традиції кінцугі – відновлення і ремонтування старих речей, які так набувають більшого значення.
Японські ширми зроблені за каркасною системою: бамбукова рамка обтягнута твердим папером, який нагадує пап’є-маше. Іноді використовували дороге дерево, але це не для звичайних домогосподарок. Ширми були заввишки з середній людський зріст (160 см) і складалися з трьох-чотирьох частин. Їх фарбували в золотавий (як у Клімта на картинах) або білий колір, а багаті мешканці покривали золотом. Щоб похизуватися перед сусідами супер-дорогими меблями, японці замовляли ширми, малюнок на яких робився лаком, якийщо висихав дуже довго. Серйозно – дуже довго. 30 років. Тож, пока ширма для хизування висихала, сусіди могли вже й вмерти.
Малюнки на ширмах переважно зображували релігійні сюжети або ілюстрації до віршів. Це мало мінімалістичний вигляд, але багатий підтекст, адже японська поезія має складну символічну структуру. Наприклад, у простому поєднанні “туман – сосна – квітка” криється філософія життя. На хлопський розум (якби ми були Марком Лівіном, сказали б “простими словами”): туман символізує життя (таке ж туманне, як у журналістів Пусто), сосна – життя людини, яке витримує багато зим і незгод, але залишається вічнозеленою, квітка – душа, яка розквітає і гине щороку в різні періоди.
Парубки частозамовляти малюнки з порнографією. Лайфхак від японських чоловіків: якщо у вас немає дівчини, намалюйте її оголеною на ширмі. Принаймні, хоч десь вона буде й принаймні хоч якась. Почитати про японську еротику можна більше тут.
Якщо у вас раптом стіни завалилися, не беріть це близько до серця – їх можна скласти. Принаймні так кажуть японці. І замість шпалерів у квіточку з Епіцентру надихають малювати поезію або еротику. кщо ж вас вкусив сучасний кліщ, ви стали мінімалістом і викидаєте все, то можна й стіни викинути. А чом би й ні – кажуть японці.
Завершуємо екстраваґантно — завершуємо любов‘ю. Фінали мусять бути вдалими, тому «Вуді Аллен шукає любов: серія лютневих кінопоказів від Пусто» закінчуємо стрічкою «Спогади про зоряний пил». А ще вчимося відповідати на критичні статті фільмами, вгамовувати бурі в стосунках та займатися серйозним мистецтвом навіть тоді, коли від вас чекають лише сміху.
28 лютого о 19:00 у просторі 10minus1 (вул. Прорізна, 10, -1 поверх) продовжуємо любити монохромне кіно Аллена, аналізувати режисера через (не) автобіографічних героїв та слухати джаз. Перед переглядом наша кураторка прочитає коротку лекцію.
Вхід за реєстрацією: https://forms.gle/4xF2ZyDWKyHgJACD8
28 лютого о 19:00 у просторі 10minus1 (вул. Прорізна, 10, -1 поверх) продовжуємо любити монохромне кіно Аллена, аналізувати режисера через (не) автобіографічних героїв та слухати джаз. Перед переглядом наша кураторка прочитає коротку лекцію.
Вхід за реєстрацією: https://forms.gle/4xF2ZyDWKyHgJACD8
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
Запевняємо: комедії Вуді Аллена надають крила. Левітації, як у героїні на цій світлині, не обіцяємо, але емоційне піднесення та відчуття любови до кіно гарантоване. Приходьте о 19:00 вже цієї п'ятниці у 10minus1 (вул. Прорізна, 10, -1 поверх) на перегляд стрічки "Спогади про зоряний пил". Буде красиво, чорно-біло і повітряно.
Реєстрація за покликанням: https://forms.gle/4xF2ZyDWKyHgJACD8
Реєстрація за покликанням: https://forms.gle/4xF2ZyDWKyHgJACD8