чесно кажучи, навіть не знаю, як реагувати на успішний успіх невідомих мені людей. з однієї сторони, вони мають право хвалитись своїми досягненнями, розповідати про свою суперську дисципліну і все в цьому роді. та з іншої — це демотивує слабкіших людей, погіршує моральний стан особ, які мають певні фізичні і/або психологічні проблеми.
було б добре, якби у нас був культ не продуктивності та фальші, а реальної картинки життя.

хочу прокоментувати ситуацію, точніше, систематичні дії людей.
я розумію, що ви маєте право сидіти в автобусі, а не стояти, оскільки за це ж заплатили. та коли перед вами стоять військові, думаю, можна й запропонувати своє місце їм. невже вас не мучає совість за те, що ось він/вона захищає вас, а ви не можете віддати хоча б таку маленьку шану йому/їй?
але, хочу наголосити, що дорікання ці направлені на здорових людей, які можуть постояти трохи. поважайте воїнів, через них ви маєте змогу прокидатись і засинати.

навчання цікава штука. ти вчиш, що потрібно лягати спати не пізніше 23:00 о 01:16.

я живий, але зайобаний. налаштовуюсь на написання доволі великої роботи.

розбите серце приводить у тонус.
хто б що не говорив, але саме негативні емоції є рушієм певного прогресу. та й роль позитивних — велика.

мій маніакальний епізод триває максимум 4 дні, а депресивний — весь місяць. вважаю, це дискримінація щасливого і гіперактивного стану.

а про безсоння, яке приходить разом з другим епізодом — взагалі мовчу.

поверніть мені мій 2к21 і вишневий гараж з ментоловими сигаретами.

безсоння, через хотіння повернути собі людину, на яку тобі загалом чхати, але, блядство, вона так ідеально підходить під роль твого сексуального партнера, псує моє життя.

вихід із зони комфорту — найгірше, що ви можете зробити, якщо являєтесь власником певних психологічних проблем. просто розширюйте цю зону і буде вам щастя.

зміна оформлення каналу.

як ж я люблю ніч... світло з квартир, фонарі на темних дорогах і запах їжі з кафешок.

я дві години вже кручусь у ліжку і ніяк не засну.