Самодопомога в час війни: як не зійти з розуму🤯

Усе, що відбувається в час війни, має вплив на нас та наше ментальне здоров’я☘️. Фази реакцій на стрес змінюються або можуть подовжуватися і накладатися одна на одну.

1️⃣ Після паніки починається перша – так звана героїчна фаза🏋️‍♀️, у яку особливо включаються ті, що надають допомогу.

2️⃣ Потім настає фаза "медового місяця" 🙌: суспільство дуже сильно об’єднується.

3️⃣ Третя – це фаза розчарування та втрати ілюзій😢. Психоемоційна напруга може змінюватися підвищеною втомлюваністю та апатією.

4️⃣ Четверта – фаза реконструкції, коли відбувається розбудова нового фундаменту в суспільстві🌳. Вона може тривати роками.

Застрягання🔃 на будь-якій зі стадій може призвести до виникнення "синдрому героя", або "синдрому жертви".

Тому, щоб втриматися💪🏻, пройти усі фази і не вигоріти завчасно, усім нам важливо турбуватися не тільки про інших, але й про себе.

❗️А як саме це зробити, читай у статті для «УП. Життя» від Ростислави Пекарюк - кризової психотерапевтки, тренерки, консультантки Служби турботи про психічне здоров’я БФ "Право на захист".

Коли емоції переповнюють

❓А що робити, коли емоцій забагато? Коли всередині наче цілий клубок почуттів і вони усі переплетені одне із одним?   

🧶 Тоді почнімо цей клубок розплутувати через визнання і називання кожної емоції.

На окремому аркуші напиши:

😀Я радію, коли…
😡 Я гніваюся, коли / на те, що…
😲 Я боюся, коли…
😔 Мені самотньо, коли…
😢 Я сумую через…
😒 Мені прикро й образливо, коли…
🥰 Я відчуваю, що мене люблять, коли…

➡️Доповни цей перелік своїми емоціями, які ти відчуваєш прямо тут і тепер.

І саме в такій формі при нагоді розкажи про свої емоції тим, хто поруч.

100 днів великої війни

П’ять психологічних стадій, які проходить людина, що має смертельний діагноз, описала Елізабет Кюблер-Росс ще минулого століття. Потім науковці помітили, що ті самі стадії проходить родич або друг померлого. А згодом розібралися, що всі ми проходимо ці п’ять стадій - заперечення, гнів, торг, сум, прийняття, - коли відбувається щось жахливе або коли є подія, яка ділить життя на "до і після". Як 24 лютого. 

Упродовж цих 100 днів ми проходимо всі стадії прийняття неминучої правди: 

🔸 у нашій країні повномасштабна війна, 
🔸 на нас напали росіяни, 
🔸 фронт великий і закінчиться не скоро.

Ніхто не знає, коли саме ми знову зможемо жити мирно.

➡️ Що робити з собою на кожній стадії?

Для початку – зрозуміти, де ви. Можете колотитися між кількома, проте проглядатиметься закономірність за останні пару тижнів. Можете прямо зараз це проаналізувати. Що робити:

1️⃣ Заперечення — дати собі там набутися і водночас нагадувати про реальність. Дивитися фото, відео, читати інтерв’ю, новини. Якщо вам дотепер вдалося втриматися на етапі заперечення, то з’їздіть у центр компактного проживання тимчасово переміщених осіб і поволонтерте там чи в населений пункт, який вже звільнено. 

2️⃣ Гнів — проявляти гнів і злитися. Матюкатися — нормально (якщо це підсилення і форма вираження гніву, а не вставні слова). Говорити прямо: "Я дуже гніваюся на…", "Мене злить…". Не чіпати: дітей, собак і сусідів! Бо під гарячу руку зазвичай потрапляють рідні і слабші. Регулярно займатися фізичною роботою чи спортом, бо гнів "сидить" у м’язах.

3️⃣ Торг — зупинити себе від швидких рішень. Почекати два тижні. Якщо буде і далі хотітися — то зробити.

4️⃣ Сум — горювати, плакати, писати сумний щоденник, слухати щемкі пісні. Сльози мають дно, точно. Дайте собі посумувати і вам покращає.

5️⃣ Прийняття — адаптовуйте життя до нової реальності. Коли є прийняття реальності, можна більш відповідно змінювати звички, приймати сміливі рішення, видихнути і робити те, що є можливим.

❗️ Всі стадії важливо пройти, щоб дійти до міцної адаптації. Перескочити не вийде.
Проте в кожного свій темп. Поважайте свій і темп своїх рідних.

🟩 Більше читай у статті для Liga.Life від Анни Шийчук - психотерапевтки, психологині, координаторки Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

Двічі біженці: як пережити це знову?

📩 #нам_пишуть: «Я з міста Дебальцеве. Нам з родиною довелося вдруге бути біженцями. Другий раз дуже важкий. Відчуваю панічний страх, втому і апатію. Зовсім нічого не хочу. Як вийти зі ступору? Як пережити повторну травматизацію?».

🏚 Втратити дім вдруге - страшно і дуже боляче. Тобі може здаватися, що немає безпечного місця в усьому світі: куди не приткнися - доля повторюється.

Це не закономірність. Іноді грім б’є в одне місце двічі.

Найважче в цій історії - зберігати довіру до світу. Ти не винен/а, що це сталося вдруге. Світ не змінився. Війни завжди були його частиною, але і перемоги - теж.

📍 Що таке ретравматизація?

Метафорою влучно описав цей процес Віталій Бєлов: «Я вдягнув нове взуття. Години та кілометри зробили свою справу, і вдома я побачив дві великі мозоляки. Нове взуття постійно муляло і врешті-решт зробило ногам травму. Знявши взуття, я дав ногам відпочити. І мозолі почали проходити, перестали нити. Але потрібно йти, і я знову вдягнув те саме взуття, нове, нерозношене. Яке, не дивуйтесь, ще більше натерло мозолі. Мої ноги, які нібито почали заживати, знову стали боліти».

Ретравматизація в цьому випадку - контакт взуття і ноги, яка не одужала. Покидаючи дім вдруге, прийшлося знов стати в ті самі черевики заради подальшого безпечного життя.

Психіці потрібен час, щоб адаптуватися та повернутися в норму, прожити це знову. Це може бути непросто.

➡️ Що ж може допомогти?

🟢 Запам’ятай: «Так буде не завжди»

Наше життя так влаштоване, що не буває однаково добре чи однаково погано. За темною смугою приходить світла - і це напряму пов’язано і з реакціями на події теж. Психіці треба час та способи, щоб адаптуватися до нових подій.

Дай собі час прожити цей досвід - як можеш. Він закінчиться - ти знов будеш в безпеці, зможеш планувати, оговтатися від цього стресу. Не соромся просити про допомогу, у тому числі психологічну.

З часом, у якийсь ранок, дихати буде легше.

🟢 Спирайся на попередній досвід

Як би це не було важко і страшно, у перший раз твоїй родині вже вдалося переїхати в безпечне місце і врятуватися. Ви змогли знайти дім, обжитися, почати заново на новому місці. Дуже прикро, що це повторюється, втім - ти вже там був/ла, тому ти можеш вибратися знову. Важливо спиратися на цей досвід теж, бо на відміну від тих, до кого додому прийшла війна зараз, ти це вже проживав/ла.

❓ Що тобі тоді допомагало?
❓ Що давало надію, що ти впораєшся?
❓ Що підтримувало?
❓ Хто з людей був поряд і допомагав?

🟢 Подумай, що може тебе захистити від травматичного досвіду

Психологічні захисти можуть тимчасово оберігати від контакту з травмою. Якщо немає сил проживати біль далі, рятувальним жилетом може стати робота, волонтерство, допомога іншим переселенцям, улюблений серіал, книга, «залипання» в комп’ютерні ігри тощо.

З точки зору психотерапії, ці захисні механізми не дадуть контактувати з болем і витіснятимуть цей досвід, але якщо жити в болі немає сил - чому б і не використовувати це якийсь час?

🟢 Знайди собі безпечне місце

Якщо ти в новому місті, важко почуватися безпечно, де все незнайоме. Але безпечне місце можна створити для себе - у твоїй уяві його ніхто ніколи не забере.

🟢 Спирайся на досвід роду

Наше життя зараз - свідчення того, що наші родичі вижили раніше - у голодомор, репресії, Другу світову війну. Це також криваві травми на лінії життя українців, які ми змогли прожити цілою нацією.

Спробуй згадати тих, хто вистояв - з кола родини, близьких, друзів.

❓Хто ці люди? Які якості їм властиві?
❓ За рахунок чого їм вдалося вистояти?
❓ Що у вас спільного?
❓ Що ти можеш взяти від свого роду в підтримку, щоб вижити зараз?

Як підтримати дитину під час війни?

Якщо ви задаєтесь питанням, як захистити наших дітей від шкідливого впливу війни та зберегти психічне здоров’я наступних поколінь🙇‍♂️, то вам сюди 🙂

Експертки Служби турботи про психічне здоров'я БФ «Право на захист» Анна Шийчук та Юлія Осіпова дадуть у відео тут відповіді на питання:

📍 Чи потрібно говорити з дитиною про війну? Якщо так, то як?
📍 Що я, як батько/мати можу зробити, щоб підтримувати дитину та мінімізувати травматичний вплив?
📍 Як підтримувати себе?
📍 Що робити з емоціями та почуттями? (своїми та дитини)
📍 «Я бачу, що багато часу зараз присвячую організації навчання, побуту та адаптації до нових умов життя, але ніби втрачаю емоціональний зв‘язок з дитиною». Як це змінити?

❗️ Нагадуємо: щочетверга діє безкоштовна #підтримуюча_група для батьків,
⏰ 15.00-16.30.
Ведуча: Юлія Осіпова - сімейна психотерапевтка, консультантка з питань батьківства.
Попередній запис тут.

➡️ І обійміть свою дитину просто зараз - зайвим не буде 🤗

Внутрішній Чарівник ✨
#психологічна_вправа

Уяви, що всередині тебе живе власний Чарівник🧙‍♂️, твій персональний добрий мудрець, добрий Воїн🧜🏻‍♂️.

🌟 Він точно знає, як тебе підтримати, які твої рішення були б вірними і справедливими для тебе.

🔅 Як виглядає твій добрий чарівник, твій внутрішній мудрець?
🔅 Скільки йому років? Яке його вбрання?
🔅 Як звучить його голос?
🔅 Як він звертається до тебе саме в цю мить?
🔅 Якби він жив усередині твого тіла, де було б це місце? Відчуй його.
 
❗️Коли Тобі потрібна підтримка, поклади руку🤲 на це місце й звернися до нього.

Вправа може використовуватись, як для дорослих, так і для дітей.
Ви також можете робити її разом👨‍👩‍👧‍👦 із дітками, розповідаючи один одному про своїх могутніх чарівників.

🟩 Більше підтримуючих вправ ти можеш знайти в методичці Світлани Ройз «Твоя сила».

Корисний понеділок #1
Пошук рівноваги: як допомогти собі

🆕 Запускаємо нову рубрику - #корисний_понеділок. 📆 Тепер щотижня готуватимемо для вас підбірку тематичних постів, які швидко допоможуть знайти корисну інформацію.

🔴 Тема сьогодні - «Пошук рівноваги: як допомогти собі». Переходь за посиланнями нижче - тепер користуватися каналом ще зручніше!

📍 Порушення сну

📍 Флешбеки: як з ними бути?

📍 Втома і виснаження

📍 Гнів та його прояви

📍 Я роблю недостатньо

📍 Як справитися з кризою втрати сенсу?

📍 Безсилля та повернення контролю

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

Метод помідора 🍅

Зараз багатьом складно концентруватися та працювати. Що й не дивно, бо ми в хронічному стресі. Втім, життя продовжується - і багатьом треба щось робити, навіть якщо навколо війна. Будь то робота, волонтерство, організація свого простору.

➡️ Ділимося коучінговою технікою Франческо Чірілло, яка допоможе систематизувати зайнятість та організовувати свій час з користю ☝️.

🗓8 червня о 19:30 4️⃣ великі психологічні служби України поговорять про специфіку роботи під час війни задля спільного результату - збереження психічного здоров’я українців, які страждають від війни.

👩🏻‍💼Якщо ви психолог, вам буде цікаво:
➡️ як працюють великі служби: стандарти роботи і етика;
➡️ куди і яких клієнтів перенаправляти.

💔Якщо ви потребуєте допомоги, дізнаєтесь:
➡️ який спектр безкоштовних послуг зараз є для населення;
➡️ як і де її можна отримувати.

Спікерки:
👩🏼Анна Шийчук — психотерапевтка, психологиня, координаторка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист»;
👩🏻Валерія Палій — кандидатка психологічних наук, президентка Національної психологічної асоціації;
👩🏼Альона Кривуляк — директорка департаменту національних гарячих ліній ЛаСтрада;
👩🏻Анастасія Глазкова — менеджерка проектів Lifeline Ukraine, психологиня.

‼️Дивіться трансляцію наживо на фб сторінках учасників. Відмічайтесь у події, аби не пропустити початок!

Сексуальність і секс у час війни (1/3): фізіологічний вимір

📍 Сексуальне здоров’я – одна з найважливіших складових благополуччя людини в цілому. Піклуючись про нього, ми покращуємо своє фізичне почуття, соціальні стосунки та здатність до любові.

Тема сексу і сексуальності точно є живою і актуальною й під час війни, але торкатись її якось соромно, бо «не до цього зараз».

Але вона турбує, і ми продовжуємо отримувати запити від наших клієнтів про суттєве зниження сексуального бажання, або навпаки підвищене; відчуття відрази від сексу після перегляду фотографій із Бучі, Ірпеня та інших деокупованих міст.

📍Що відбувається у сексі і чи це є нормальним?

🔻Фізіологічний рівень
Тривалий стрес впливає на ендокринну систему, а саме на вироблення гормонів. Відбувається зниження гормонів дофаміну, серотоніну. Це призводить до втрати можливості відчувати радість, задоволення, а замість цього приходить апатія, роздратування і хронічна втома.

Постійний перегляд новин, фотографій з місць подій, розмови на тему війни спричиняють викид адреналіну навіть якщо ми не перебуваємо в зоні бойових дій. Вироблення адреналіну на постійному рівні стимулює функцію наднирників, а вони в свою чергу виробляють гормон стресу - кортизол.

Сам кортизол є дуже важливим для нас, бо готує до реакцій бий, біжи, завмри. Але якщо він виробляється в нашому організмі протягом тривалого періоду, з’являється хронічний стрес: порушується сон, травлення, наступають періоди апатії. 🗣 «Зі мною відбувається щось таке, що я не можу контролювати. Я не можу контролювати своє тіло, свої тілесні реакції».

Організм працює на виживання. А це в свою чергу призводить до несвідомого вибору: витримувати стрес - і тоді кортизол нам в помічниках, або ж виробляти статеві гормони. Звісно, виживання на першому місці.

У період хронічного стресу кортизол применшує вироблення тестостерону та естрогену, що відповідають за сексуальне бажання, і як наслідок ➡️ знижується лібідо (=статеве/сексуальне бажання).

Це може викликати:
▫️ Зниження сексуального бажання;
▫️ Відчуття болю під час сексу для жінок;
▫️ Затримання, або навіть призупинення менструального циклу;
▫️ Зникнення ранкової ерекції у чоловіків, або взагалі відсутність ерекції, складність з еякуляцією.

Як наслідок ➡️ може руйнуватися образ себе:
я – сексуальна жінка,
я – сексуальний чоловік.

Сексуальність і секс у час війни (2/2): психологічний вимір

📍 На психологічному рівні тема сексуальності виходить за межі сексу і переходить на рівень відносин.
📉Під впливом стресу і тривоги може знижуватися сексуальне бажання, і трансформуватися у бажання проявляти і отримувати турботу, ніжність, прагнення емоційного контакту.

➡️ Секс набуває інших форм – поцілунки, обійми, взяти один одного за руку, ніжно доторкнутись.

📈 Інший бік –  це підвищений рівень лібідо. Наше тіло добре пам’ятає те, як можна отримати розрядку і задоволення через секс. Коли ми відчуваємо сильну напругу, секс може бути способом розслабити тіло, і це посилює сексуальне бажання. Також, за гіперсексуальністю «ховаються» інші психологічні потреби. Коли ми їх віднаходимо і визнаємо, то маємо шанс знайти інші способи їх задоволення. Особливо коли неможливо реалізувати секс тут і зараз.

🔻Одна з таких потреб – це потреба у контролі. Коли багато хаосу навкруги, важливим стає повернення собі контролю там, де я можу це зробити. У сексі «я знаю, як зробити так, щоб партнер/партнерка отримав/ла оргазм, я це міг/могла і можу, я це контролюю». Але це вже не про близькість, а про використання сексу і партнера для того, щоб довести собі щось через секс.

🕳 Пастка в тому, що такий «секс для доказів» не приносить задоволення і наповнення. У наведеному прикладі альтернативою є шукати інші способи повернення контролю собі. А секс залишити для задоволення, приємних відчуттів і переживання близькості один із одним.

🔻 Психолог-сексолог Тетяна Славіна окремо виділяє ще один внутрішній конфлікт – це провина бажаючого: «там люди гинуть, а я тут все про секс, то хочу, то не хочу».  
➡️ У цьому випадку великий вплив має наша персональна історія, особисті переконання щодо сексу. Що є «правильним», а що «неправильним», що припустимо, а що ні. Чим твердіші такі переконання, тим сильніше вони будуть впливати на рівень провини.

Це природньо, що ми можемо хотіти сексу, а можемо не хотіти. Від цього ніхто не стає поганим/ою для партнера. І добре, коли ми можемо про це говорити разом. Але якщо з’являється багато сорому за своє бажання, ми починаємо засуджувати себе за нього і закриваємось зсередини.

❗️ Сюди ж можна віднести і заборону на радість, задоволення, на життя. Тут так само вмикаються захисні механізми психіки задля того, щоб регулювати наші сексуальні реакції – гальмувати їх не тільки в реальності, а навіть у фантазіях. І як наслідок, люди можуть думати, що вони не хочуть сексу. Але вони хочуть, просто зупиняють себе.

🔻 Ще один аспект – це втрата чутливості внаслідок перегляду фотографій, новин про насилля. Особливо це стосується людей із підвищеною чутливістю. Такі люди часто відчувають біль потерпілих, наче свій. Можуть ідентифікувати себе із жертвами насилля, переживаючи увесь жах події у своїх фантазіях як свій власний досвід. У таких випадках психіка «вимикає» почуття, щоб позбутись інтенсивності переживань. Краще нічого не відчувати, ніж знов торкатись того болю, відрази. Але разом із цим, ми втрачаємо здатність відчувати і приємні почуття: радість, задоволення, ніжність і починаємо закриватись від емоційно близьких стосунків, які в нас є.

Сексуальність і секс у час війни (3/3): як допомагати собі і партнеру?

Про фізіологічний та психологічний виміри сексуальності читай тут ☝️

1️⃣ Відновлюй чутливість свого тіла
Привнось у стосунки більше тілесного несексуального (без статевого акту) контакту, а саме 🫂 дотики, обійми, можливість тримати один одного за руки, гладити по волоссю, шиї спині. Навіть якщо для вашої пари такий тілесний контакт не є звичним, пам’ятай, що він стає надзвичайно важливим зараз.

❗️Безпечний контакт із тілом його оживляє і запускає вже інший стан в «тут і тепер». Нагадуй собі: «Я не в тому регіоні, де відбуваються бої. Я не в тій ситуації. Я у безпечному місці. Поруч мене теплі люди, моя близька людина. Я можу жити, відчувати і бути в контакті із своїм партнером».

🔻 Однією із задач також є розірвати зв’язок-асоціацію «секс = насилля», і посилити досвід, де «секс – це ніжність, близькість, чуттєвість і чутливість».

Стан «Я живу» починає відновлювати чуттєвість тіла, чуттєвість до свого партнера. І ось тут вже  може з’являтись бажання близькості.
 
2️⃣ При підвищеному лібідо – розвертайся до близькості!

Якщо у одного із партнерів підвищене бажання, то у іншого, скоріше за все, знижене. Це спричиняє основний конфлікт. І головним тут є відновлення контакту, близькості і діалогіу в парі. Створити простір, у якому партнери могли би говорити про свої страхи, сумніви, бажання і потреби. Не через вимагання і претензії, а через бажання почути один одного.

❗️ Важливо говорити про свої почуття, а не про те, яким є партнер.

Починати варто із фраз:
💭 «Мені було би важливо»
💭 «Мені приємно, коли ти..»
💭 «Коли ти говориш зі мною так…, мені ….»
💭 «Коли ти так робиш, мені сумно/болісно/радісно..»     

Коли ми відтворюємо такий діалог, то налаштовуємося один на одного і маємо нагоду отримати новий спільний досвід.

Це також допомагає зрозуміти, що так, як було раніше, вже може і не бути. І ми разом маємо знайти нові шляхи для побудови нової спільної реальності.

Лекція з кризової психологічної обізнаності для дорослих

📍 Тема #7: «Проживання втрат».

⏰ 9 червня, 19.00

❓ Що може допомогти протистояти гнітючому впливу скорботи і полегшити вихід з неї?
❓ Як спрямувати процес переживання втрати у здорове русло та знизити додаткові навантаження, привнесені почуттям горя?

Записи попередніх лекцій можна знайти на нашому YouTube-каналі:

#1 «Перша психологічна допомога»
#2 «Де брати ресурси, аби справлятись з кризою? (частина перша)»
#3 «Шукаємо ресурси, аби справлятись з кризою (частина друга)»
#4 «Стрес-менеджмент в умовах війни»
#5 «Управління емоціями»
# 6 «Стабілізація та самопідтримка»

👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

👨‍👩‍👧 Рідним тих, хто зараз на фронті чи в зоні активних бойових дій

Підготували для вас корисності для підтримки в ситуаціях, коли ваша близька людина на фронті чи повернулася з нього.

1️⃣ «Любити, жити і чекати»: путівник для родин військових, які перебувають у зоні бойових дій.

2️⃣ «Ми це пережили»: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних та дітей.

3️⃣ «Повернення із зони бойових дій»: пам‘ятка для сімей військовослужбовців, які повернулися із зони АТО

4️⃣ «Я повернувся»: психологічний порадник для учасників бойових дій та членів їх сімей

Завантажуй файли👇 та поділись з тим, хто цього потребує.

👉 Психолог на зв’язку :
допомагаємо прожити війну

Як переконати людину старшого віку спуститися в укриття?

🟡 Надай детальний опис укриття 

Розкажи, що там є, які умови, куди людина зможе сходити в туалет, де пересидіти, де спатиме, якщо доведеться затриматися надовго, чи можна буде зарядити телефон тощо.
Зміна місця перебування є великим стресом для людини старшого віку, тому в укритті мають бути максимально комфортні умови, щоб його зменшити. 

🟡 Організуйте місце в укритті разом 

Ви можете долучитися до організації цього простору разом, якщо є змога. Врахуй побажання людини та реалізуй їх за можливості. Визначені дії нехай будуть зроблені особисто нею — це додасть участі до спільної справи. Якщо наразі ти далеко - спробуй дистанційно про це дізнатися.
Потурбуйся, щоб щось особисте і дороге нагадувало там про дім — улюблена ковдра, чашка чи зручна подушка.

🟡 План дій

Розроби готовий план дій - максимально детальний та зрозумілий: почули сирену — взяли визначені речі та кота — зачинили двері — спустилися вниз — знайшли підготовлене місце і т.д. Проговоріть його кілька разів, поясни незрозуміле.
❗️ Пройдіть всі етапи разом, щоб не було так тривожно це робити вперше під сирени.
Зберіть разом речі 👝, які треба взяти в укриття: ліки, їжу, одяг, воду тощо. Це має бути готове заздалегідь у легкодоступному місці. 

🟡 Придумайте заняття в укритті

Визначте разом, що б це могло бути: в’язання, серіали на планшеті, читання, музика, вишивання тощо. Додаткове заняття в укритті, особливо щось робити руками, зніме частину внутрішньої тривоги. 

🟡 Поясни кожен аргумент проти

Наприклад, якщо людина каже, що в укритті їй не буде так зручно, як вдома, ти можеш сказати:
«Так, підвал чи бомбосховище — це не зручний диван вдома. Втім, саме там буде більш безпечно під час обстрілу чи ракетного удару. І якщо ти будеш спускатися в укриття, шанси вціліти в цій війні стануть значно вищими». 

🟡 Став влучні питання

Постав питання, на які тобі відповідали би ствердно. Наприклад: “Тобі важливе твоє життя?”, “Ти б хотів/-ла бути у більшій безпеці?”, “Ти погоджуєшся, що в укритті набагато безпечніше?” тощо.
Потім уже запитуй про спуск в укриття. Після попередніх стверджувальних відповідей погодитися людині психологічно буде легше. 

🟡 Переконуй без примусу та агресії

Уникай відверто агресивних, примусових, насильницьких речень типу: “Я краще знаю, як тобі робити”, “Ти повинен/-а це зробити, бо я так сказав/-ла”, “Не сперечайся зі мною, мені видніше”, “Роби так, як я тобі кажу”.
Такі фрази стимулюють до супротиву та не допоможуть встановити контакт, навіть якщо терпець тобі вже уривається. 

🟡 Право вибору

Якщо ти є опікуном чи несеш за домовленістю пряму відповідальність за людину похилого віку (можливо, в разі певних хвороб) і ухвалюєш рішення, то можеш додати директивності: “Я ухвалив/-ла це рішення, тому що в нас така домовленість / так вирішила соціальна служба / ти не можеш ухвалювати рішення через хворобу”.

В інших випадках схожа риторика може призвести до розриву контакту. Хай яким недоречним чи безглуздим тобі здається рішення батьків, дідуся чи бабусі лишатися в себе вдома, вони — дорослі люди, і якщо їхні розумові здібності без порушень, то вони мають право робити свій вибір. 

🟡 Підкреслюй цінність людини

Розкажи, чому ти так хочеш вберегти близьку людину. Це можуть бути фрази, побудовані через “я-повідомлення”: 
• «мені важливе твоє життя»;
• «я би дуже хотів/-ла вберегти тебе»;
• «мені спокійніше, коли ти в безпеці»;
• «я турбуюся про тебе, ти мені важливий/-а».

🟡 Знайди компанію 

Дізнайся, хто з близьких чи знайомих так само ходить в укриття. Розуміння, що «свої» люди так роблять, додасть мотивації робити так само. До того ж, якщо ти мешкаєш окремо, можна домовитися з цими людьми про супровід рідних. 

І хоча розмова про спуск в укриття людини старшого віку може бути нелегкою, пам‘ятай: краще робити це для неї з повагою, цінуванням її думки та терплячістю. Це кращий та надійніший шлях, ніж маніпуляції та примус. 

🟩 Більше читай у статті Марії Яцухненко для Vikna.tv.

👉 Психолог на зв’язку :
допомагаємо прожити війну

День внутрішньої дитини 👧👶

У кожного з нас є своя частина - «внутрішня дитина». Вона дуже важлива і відповідає за нашу радість, творчість, спонтанність. Контакт із нею відроджує енергію жити, отримувати задоволення, придумувати всілякі дивні штуки.

Ми такі серйозні🧐, заклопотані🏃‍♂️ останнім часом і вже геть стомлені.

Тому зробімо невеличку перерву у наших важливих справах і позначемо цей день, як День нашої внутрішньої дитини 🐣. І відсвяткуємо його, присвятивши їй час.

А ось декілька вправ, які допоможуть в цьому👻:

🔹 Підійди до зеркала сьогодні і скажи: «Вау! Та це ж…» (назви своє ім’я).
🔸 Сидячи у ванній або миючи руки, зроби фонтанчик із води.
🔹 Непомітно нявкни.
🔸 Випий водички, голосно і смачно підсьорбуючи.
🔹 Заплющ очі, хаотично постав на аркуші паперу 20 виразних крапок. Розплющ очі, з’єднай точки лініями і вигадай, на що схожа фігура.
🔸 Поплескай себе по плечу зі словами «Уххх, я молодець!».
🔹 Йдучи вулицею, змахни широко руками, як крилами.
🔸 Напиши очима в повітрі своє ім’я.

І на завершення поклади руку собі на груди, відчуй стукіт серця і скажи йому в такт: «Лю-блю»❤️