Близькі та родичі «по той бік»
(1/2)
📩 #нам_пишуть: «Як бути, коли твої найближчі люди проти тебе? Коли мама, рідна сестра на іншому боці війни і підтримують цю війну? Як впоратися зі злістю на них та перестати їм доводити щось?»
⚔️ Ситуації, коли близькі опинились по «той бік», дуже поширені. У когось це рідні батьки, сестри-брати, дяді-тьоті, у когось – друзі, колеги, із якими йшли певний шлях пліч-о-пліч. А у когось навіть чоловік або дружина. У відносно мирні часи, не торкаючись болючих тем, співіснування і підтримання стосунків майже не викликало проблем. Але повномасштабна війна кинула виклик і майже не залишила шансів для компромісів у цьому питанні.
Коли питання стосується ймовірності порушення фізичної та/або внутрішньої цілісності, ми потребуємо зайняти чітку позицію всередині себе саме для того, щоб мати змогу зберегтися, обробляти свій досвід і захистити себе. Ми тягнемося до «своїх», бо так відчуваємо підтримку і приналежність, що посилює нашу енергію і сили боротися за життя, до якого прагнемо.
👉І, коли поруч є той, хто «продавлює свою правду» навіть не намагаючись почути тебе – це відчувається як тиск і небезпека, і через свій гнів ми отримуємо зсередини сигнал боротися. За секунду може розгорнутись пекучий конфлікт, в якому кожна сторона відстоює свою позицію, переконання, бачення і своє право на них.
Коли таке відбувається із людьми, до яких ми байдужі – це не зачіпає нас особисто і може навіть привести до полегшення через вивільнення агресії, що накопилась. Але в подібних конфліктах із близькими це призводить до емоційного перестимулювання.
Гнів наче затоплює і вже не чутно іншого через галасливі заклики «одуматись», «ви самі не знаєте, що коїте», «вам же тільки краще потім буде», «росіяни мирного населення не вбивають». Бо нам не все одно, коли близька людина не може розділити з нами наш досвід, зрозуміти і, більш того, викривляє нашу реальність. А після конфліктної ситуації, яка скоріш за все не вирішується, залишається цілий клубок почуттів серед яких біль, розчарування, гнів, безсилля і пустота. І далі все по колу.
🫥 Ми опиняємось наче в пастці – «це мої близькі, я хочу підтримувати стосунки із ними, але я не можу через їх позицію і неможливість дійти єдиної точки зору».
❓І що з тим робити?
Це дуже складне запитання і не має єдиної вірної відповіді. Спробуймо пошукати, що саме для тебе буде можливим в такій ситуації. Поміркуймо над наступним:
❓ Хто ти в таких конфліктах?
❓ А хто твій візаві?
❓ З яких ідентичностей (уявлень про те, хто я, а хто він/вона) Ви спілкуєтесь зараз?
➡️ Скоріше за все, це буде «я-українець/українка», «я той/та, хто захищає Україну зараз», «я той/та, хто бореться за свою свободу» тощо. А мій візаві, у моїх уявленнях «той, хто захищає агресора», «представник руського миру». А сам він/вона може визначати себе як «я – громадянин рф», «я той, хто хоче донести правду», «я - представник тих, хто визволяє зараз українців».
Вести конструктивний діалог, щось пояснювати і наводити аргументи із цих ідентичностей є неможливим наразі. Ти не зможеш переконати людину, яка не хоче знати іншої правди окрім своєї, та продовжує знаходитись під впливом масової пропаганди, яка змінює реальність людини і відгороджує її від зовнішнього світу.
(1/2)
📩 #нам_пишуть: «Як бути, коли твої найближчі люди проти тебе? Коли мама, рідна сестра на іншому боці війни і підтримують цю війну? Як впоратися зі злістю на них та перестати їм доводити щось?»
⚔️ Ситуації, коли близькі опинились по «той бік», дуже поширені. У когось це рідні батьки, сестри-брати, дяді-тьоті, у когось – друзі, колеги, із якими йшли певний шлях пліч-о-пліч. А у когось навіть чоловік або дружина. У відносно мирні часи, не торкаючись болючих тем, співіснування і підтримання стосунків майже не викликало проблем. Але повномасштабна війна кинула виклик і майже не залишила шансів для компромісів у цьому питанні.
Коли питання стосується ймовірності порушення фізичної та/або внутрішньої цілісності, ми потребуємо зайняти чітку позицію всередині себе саме для того, щоб мати змогу зберегтися, обробляти свій досвід і захистити себе. Ми тягнемося до «своїх», бо так відчуваємо підтримку і приналежність, що посилює нашу енергію і сили боротися за життя, до якого прагнемо.
👉І, коли поруч є той, хто «продавлює свою правду» навіть не намагаючись почути тебе – це відчувається як тиск і небезпека, і через свій гнів ми отримуємо зсередини сигнал боротися. За секунду може розгорнутись пекучий конфлікт, в якому кожна сторона відстоює свою позицію, переконання, бачення і своє право на них.
Коли таке відбувається із людьми, до яких ми байдужі – це не зачіпає нас особисто і може навіть привести до полегшення через вивільнення агресії, що накопилась. Але в подібних конфліктах із близькими це призводить до емоційного перестимулювання.
Гнів наче затоплює і вже не чутно іншого через галасливі заклики «одуматись», «ви самі не знаєте, що коїте», «вам же тільки краще потім буде», «росіяни мирного населення не вбивають». Бо нам не все одно, коли близька людина не може розділити з нами наш досвід, зрозуміти і, більш того, викривляє нашу реальність. А після конфліктної ситуації, яка скоріш за все не вирішується, залишається цілий клубок почуттів серед яких біль, розчарування, гнів, безсилля і пустота. І далі все по колу.
🫥 Ми опиняємось наче в пастці – «це мої близькі, я хочу підтримувати стосунки із ними, але я не можу через їх позицію і неможливість дійти єдиної точки зору».
❓І що з тим робити?
Це дуже складне запитання і не має єдиної вірної відповіді. Спробуймо пошукати, що саме для тебе буде можливим в такій ситуації. Поміркуймо над наступним:
❓ Хто ти в таких конфліктах?
❓ А хто твій візаві?
❓ З яких ідентичностей (уявлень про те, хто я, а хто він/вона) Ви спілкуєтесь зараз?
➡️ Скоріше за все, це буде «я-українець/українка», «я той/та, хто захищає Україну зараз», «я той/та, хто бореться за свою свободу» тощо. А мій візаві, у моїх уявленнях «той, хто захищає агресора», «представник руського миру». А сам він/вона може визначати себе як «я – громадянин рф», «я той, хто хоче донести правду», «я - представник тих, хто визволяє зараз українців».
Вести конструктивний діалог, щось пояснювати і наводити аргументи із цих ідентичностей є неможливим наразі. Ти не зможеш переконати людину, яка не хоче знати іншої правди окрім своєї, та продовжує знаходитись під впливом масової пропаганди, яка змінює реальність людини і відгороджує її від зовнішнього світу.
👍9
Близькі та родичі «по той бік»
(2/2)
🟢 Які є варіанти?
1️⃣ Визнати різність позицій, складність ситуації для обох і проговорити це із людиною, наприклад: «Так, ми маємо різні позиції щодо війни. Нам складно із цим і ми не можемо домовитись і навряд чи зможемо, принаймні найближчим часом. Якщо ми продовжимо, це буде й надалі руйнувати наші стосунки. Тому давай тут поставимо крапку».
2️⃣ Шукати те, що вас продовжує об’єднувати поза війною (якщо таке є):
❓ Чи є досі щось, що наповнює наші стосунки, окрім війни? Що є в нашій спільній історії, що я ціную?
Відповіддю може бути: здатність дбати один про одного, підтримувати, проявлення зацікавленості до життя кожного, знаходження поруч у складних ситуаціях, спільні інтереси, складні ситуації, які пройшли разом і т.і.
❓І хто я зараз у цих стосунках, коли думаю/згадую про це?
Національна ідентичність вже може відходити на інший план, а попереду скоріш за все з’являються: син/донька -батько/мати, брат-сестра, друг – друг.
❓ Чи можемо ми підтримувати стосунки, спираючись на ці ідентичності і залишити в стороні інші, які призводять до конфліктів?
Якщо так, то на що ми можемо спиратись в цих стосунках? На які спільні цінності і інтереси, що об’єднують нас (сім’я, мир, розвиток тощо)?
➡️ Отримавши відповіді на ці запитання, відчуй та знайди комфортну для себе дистанцію у спілкуванні із людиною. Як часто ти хочеш спілкуватись із нею? На які теми ти погоджуєшся спілкуватись, а які табу? Чи хочеш ти спілкуватися особисто, або онлайн?
❗️❗️❗️Але ти можеш і не віднайти того, що продовжує об’єднувати вас.
Можна бути рідними братами і сестрами, але не мати спільних інтересів, досвіду, прагнення дбати один про одного. Формально ви родичі, але близькості можете не відчувати. Це ж стосується і батьків, дядь, тьоть, інших рідних. Це сумно, але це так є зараз. І тоді ти можеш подякувати своїм родичам, близьким за спільний минулий досвід стосунків і, враховуючи різність на ідеологічному, ціннісному і емоційному рівнях, дозволити собі піти іншим шляхом.
▶️ Зараз не час казати: «давайте не будемо про політику» і продовжувати посміхатись один одному, начебто нічого не відбувається. Відбувається важливе, і це торкається особисто кожного. Варто визнавати це, а також те, що ви не здатні зараз дійти однакової точки зору через ряд обставин.
Зроби свій вибір, по якому шляху ти готовий піти далі. На сьогодні.
А коли завершиться війна (а вона обов’язково завершиться і щиро віримо, що нашою перомогою), ти зможеш наново переосмислити ваші стосунки і, може, зробити нові, інші кроки у цьому напрямку.
(2/2)
🟢 Які є варіанти?
1️⃣ Визнати різність позицій, складність ситуації для обох і проговорити це із людиною, наприклад: «Так, ми маємо різні позиції щодо війни. Нам складно із цим і ми не можемо домовитись і навряд чи зможемо, принаймні найближчим часом. Якщо ми продовжимо, це буде й надалі руйнувати наші стосунки. Тому давай тут поставимо крапку».
2️⃣ Шукати те, що вас продовжує об’єднувати поза війною (якщо таке є):
❓ Чи є досі щось, що наповнює наші стосунки, окрім війни? Що є в нашій спільній історії, що я ціную?
Відповіддю може бути: здатність дбати один про одного, підтримувати, проявлення зацікавленості до життя кожного, знаходження поруч у складних ситуаціях, спільні інтереси, складні ситуації, які пройшли разом і т.і.
❓І хто я зараз у цих стосунках, коли думаю/згадую про це?
Національна ідентичність вже може відходити на інший план, а попереду скоріш за все з’являються: син/донька -батько/мати, брат-сестра, друг – друг.
❓ Чи можемо ми підтримувати стосунки, спираючись на ці ідентичності і залишити в стороні інші, які призводять до конфліктів?
Якщо так, то на що ми можемо спиратись в цих стосунках? На які спільні цінності і інтереси, що об’єднують нас (сім’я, мир, розвиток тощо)?
➡️ Отримавши відповіді на ці запитання, відчуй та знайди комфортну для себе дистанцію у спілкуванні із людиною. Як часто ти хочеш спілкуватись із нею? На які теми ти погоджуєшся спілкуватись, а які табу? Чи хочеш ти спілкуватися особисто, або онлайн?
❗️❗️❗️Але ти можеш і не віднайти того, що продовжує об’єднувати вас.
Можна бути рідними братами і сестрами, але не мати спільних інтересів, досвіду, прагнення дбати один про одного. Формально ви родичі, але близькості можете не відчувати. Це ж стосується і батьків, дядь, тьоть, інших рідних. Це сумно, але це так є зараз. І тоді ти можеш подякувати своїм родичам, близьким за спільний минулий досвід стосунків і, враховуючи різність на ідеологічному, ціннісному і емоційному рівнях, дозволити собі піти іншим шляхом.
▶️ Зараз не час казати: «давайте не будемо про політику» і продовжувати посміхатись один одному, начебто нічого не відбувається. Відбувається важливе, і це торкається особисто кожного. Варто визнавати це, а також те, що ви не здатні зараз дійти однакової точки зору через ряд обставин.
Зроби свій вибір, по якому шляху ти готовий піти далі. На сьогодні.
А коли завершиться війна (а вона обов’язково завершиться і щиро віримо, що нашою перомогою), ти зможеш наново переосмислити ваші стосунки і, може, зробити нові, інші кроки у цьому напрямку.
👍7❤5
Як давати можливість дитині проживати різні почуття?
🟡 Розповідати, яким чином зробити це екологічно. Наприклад: «Я бачу, що ти розізлився, але бити брата не можна. Ти можеш побити подушку, покричати, потупотіти ногами…».
🟡 Якщо дитині важко проявляти емоції, зробити це разом з нею: «Зробімо це разом. Перетворимось на динозаврів та будемо гарчати!».
🟡 Якщо дитина плаче, бути поряд: «Я бачу, як тобі сумно. Я поряд. Хочеш, щоб я взяла тебе на ручки/потримала за руку/посиділа поряд?».
🟡 Якщо сумує, цікавитись станом: «Тобі сумно? Розкажеш, що тебе хвилює? Для мене важливо, що з тобою зараз відбувається».
🟡 Нагадувати, що ви поряд і готові підтримувати: «Я поряд. Я з тобою. Дуже хочу тебе підтримати. Як я можу це зробити?».
🟡 Якщо дитина радіє — а це дуже природньо, не забороняти, а підтримувати: «Як добре, що ти радієш. Мені приємно це бачити».
🟡 Добре, якщо ми зможемо допомогти пропрацюванні емоцій через творчість — малювання, ліпка, ігри, поробки, танці та пісні.
🟩 Авторка: Юлія Осіпова — сімейна психотерапевтка, консультантка з питань батьківства Служби турботи про психічне здоров'я БФ «Право на захист».
👉 Більше про те, як дитині допомогти проживати досвід війни, читай у повній статті Юлії в «Рубриці».
❗️Нагадуємо: щочетверга діє #підтримуюча_група для батьків з Юлією Осіповою, 15.00-16.30 за попереднім записом.
Чекаємо!
🟡 Розповідати, яким чином зробити це екологічно. Наприклад: «Я бачу, що ти розізлився, але бити брата не можна. Ти можеш побити подушку, покричати, потупотіти ногами…».
🟡 Якщо дитині важко проявляти емоції, зробити це разом з нею: «Зробімо це разом. Перетворимось на динозаврів та будемо гарчати!».
🟡 Якщо дитина плаче, бути поряд: «Я бачу, як тобі сумно. Я поряд. Хочеш, щоб я взяла тебе на ручки/потримала за руку/посиділа поряд?».
🟡 Якщо сумує, цікавитись станом: «Тобі сумно? Розкажеш, що тебе хвилює? Для мене важливо, що з тобою зараз відбувається».
🟡 Нагадувати, що ви поряд і готові підтримувати: «Я поряд. Я з тобою. Дуже хочу тебе підтримати. Як я можу це зробити?».
🟡 Якщо дитина радіє — а це дуже природньо, не забороняти, а підтримувати: «Як добре, що ти радієш. Мені приємно це бачити».
🟡 Добре, якщо ми зможемо допомогти пропрацюванні емоцій через творчість — малювання, ліпка, ігри, поробки, танці та пісні.
🟩 Авторка: Юлія Осіпова — сімейна психотерапевтка, консультантка з питань батьківства Служби турботи про психічне здоров'я БФ «Право на захист».
👉 Більше про те, як дитині допомогти проживати досвід війни, читай у повній статті Юлії в «Рубриці».
❗️Нагадуємо: щочетверга діє #підтримуюча_група для батьків з Юлією Осіповою, 15.00-16.30 за попереднім записом.
Чекаємо!
❤12
Сьогодні, 19 травня, відзначаємо Всесвітній день вишиванки – міжнародне свято, покликане зберегти українські народні традиції через етнічний вишитий одяг.
Не у всіх є вишита сорочка, особливо в шелтерах, де проживають вимушено переселені сім’ї українців, але є велике бажання та інтерес підкреслити одягом національну українську ідентичність.
Сучасні діти відчувають по-своєму ритм та кольори вишиванок. На заняттях з арт-терапії дівчата сміливо поєднують чистоту національної сорочки з елементами мозаїки атласними стрічками та оздоблення кольоровими бусинами.
А хлопчики - новатори: хто «вишиває» на малюнку нову МРІЮ, а хто захотів сказати своє слово в оздобленні святкових рушників та створив візерунок «Долоні долі».
Ну а що?
Може, через скільки-то років будуть розповідати педагоги українським діточкам, як колись, у суворому воєнному 2022 році, Денис із Попасної, проживаючи у шелтері з родиною у місті Дніпро, вигадав нове слово у оздобленні традиційних рушників, а зараз вишивка «Долоні долі» то для поціновувачів «old school» 😊
Спостерігаючи щирі посмішки та чудовий настрій дітей на заняттях, можна точно сказати, чим допомагає арт-терапевтичний простір:
⚪️ відчути себе та свої бажання
⚪️ поекспериментувати з кольором та різними матеріалами
⚪️ виплеснути емоції
⚪️ проявити свою особистість в створенні творчих робіт
⚪️ відчути себе творцем нової реальності.
А відомо, що творцем може бути кожен, треба лише знайти, що надихає саме тебе!
Вітаємо! 💛💙
🟩 Авторка: Лариса Медведєва - психологиня Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист» в м. Дніпро.
Не у всіх є вишита сорочка, особливо в шелтерах, де проживають вимушено переселені сім’ї українців, але є велике бажання та інтерес підкреслити одягом національну українську ідентичність.
Сучасні діти відчувають по-своєму ритм та кольори вишиванок. На заняттях з арт-терапії дівчата сміливо поєднують чистоту національної сорочки з елементами мозаїки атласними стрічками та оздоблення кольоровими бусинами.
А хлопчики - новатори: хто «вишиває» на малюнку нову МРІЮ, а хто захотів сказати своє слово в оздобленні святкових рушників та створив візерунок «Долоні долі».
Ну а що?
Може, через скільки-то років будуть розповідати педагоги українським діточкам, як колись, у суворому воєнному 2022 році, Денис із Попасної, проживаючи у шелтері з родиною у місті Дніпро, вигадав нове слово у оздобленні традиційних рушників, а зараз вишивка «Долоні долі» то для поціновувачів «old school» 😊
Спостерігаючи щирі посмішки та чудовий настрій дітей на заняттях, можна точно сказати, чим допомагає арт-терапевтичний простір:
⚪️ відчути себе та свої бажання
⚪️ поекспериментувати з кольором та різними матеріалами
⚪️ виплеснути емоції
⚪️ проявити свою особистість в створенні творчих робіт
⚪️ відчути себе творцем нової реальності.
А відомо, що творцем може бути кожен, треба лише знайти, що надихає саме тебе!
Вітаємо! 💛💙
🟩 Авторка: Лариса Медведєва - психологиня Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист» в м. Дніпро.
❤7
Сьогодні лекція з кризової психологічної обізнаності для дорослих!
📍 Тема #4: «Стрес-менеджмент в умовах війни».
❓ Що відбувається з нормальною людиною в ненормальній ситуації?
❓Як ми можемо підвищувати стресостійкість?
❓ Як не застрягти на фазі виснаження?
👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
🕖 19:00-20:00.
➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).
🌱 Для твоєї зручності всі відео #курс_лекцій нашої служби живуть тут на Youtube. Запис сьогоднішньої події буде доступний за кілька днів.
👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну
📍 Тема #4: «Стрес-менеджмент в умовах війни».
❓ Що відбувається з нормальною людиною в ненормальній ситуації?
❓Як ми можемо підвищувати стресостійкість?
❓ Як не застрягти на фазі виснаження?
👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
🕖 19:00-20:00.
➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).
🌱 Для твоєї зручності всі відео #курс_лекцій нашої служби живуть тут на Youtube. Запис сьогоднішньої події буде доступний за кілька днів.
👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну
👍6❤5🔥1
«Не маю ні інтересу, ні сил»
📩 #нам_пишуть: «Я виїхала за кордон, бо війна. Не можу тут адаптуватися, почуваю себе білою вороною. Усі шось роблять, прагнуть, а я не маю ні інтересу, ні сил на це. Скучаю за домом, за чоловіком. Не хочу бути тут, а мушу. Не хочу вчити нову мову, а мушу».
➡️ Адаптуватися при вимушеному переселенні дійсно непросто. Дуже багато енергії витрачається на пристосування до нових умов, правил, порядків - рутина, яка у своєму домі була доведена до автоматизму і робилася ніби непомітно. Вдома ми знаємо, як швидко закипить чайник, скільки часу витратимо на магазин, де що лежить. А якщо додати сюди іншомовне середовище, у якому через незнання мови ми постійно напружуємося, щоб зрозуміти, що відбувається, - то весь організм і так працює нон-стоп. Мозок 🧠 витрачає купу сил на адаптацію до нового в звичайних умовах, а при стресових - ще більше (бо треба ж якось і психіці переварювати купу процесів).
⏳ Для кожного своя кількість часу для звикання і налагодження рутинних процесів. Якщо розібрати їх на конкретні, налаштувати порядок виконання, спростити можливе - адаптація пройде легше. Ми всі - різні. Якщо хтось справляється швидше - чудово, але це не привід знецінювати себе. Дайте собі стільки часу, скільки треба.
Часто ще адаптація ускладнюється через те, що ми не приймаємо того, що відбувається, намагаємося уникнути зовнішніх змін і зависаємо думками в минулому. Прийняти - це не значить «не відчувати» чи змиритися.
Прийняти - це визнати як факт реальності.
Наприклад, моє життя змінилося. Я за кордоном. Мені тут складно. Але я тут, тому що … (мені безпечно, мені допоможуть, тут є дім для мене тощо). Я можу продовжувати жити тут - так, як зможу.
🛑 На чужій території діють свої правила. Якщо вивчення мови є нав’язаною умовою перебування, і ви це не обираєте, цілком очікуваний супротив і знесилення від нього. У безпомічності складно віднайти сили, разом з цим є шлях, який цьому допоможе, - вибір.
❗️ На важливості вибору наголошував ще Віктор Франкл, психіатр та психотерапевт, який пережив концтабір: «У людини можна відібрати все, крім одного: останньої волі людини — вибирати власне ставлення до будь-яких обставин, вибирати власний шлях». До того ж, «маленькі вибори», які ми можемо робити, повертають нам почуття контролю у, здавалось би, безвихідних ситуаціях.
🔎 Тоді життя постає в іншому світлі: так, ви не вибирали війну, але ви змогли вибрати свою безпеку і тому переїхали. Щодо питанням вивчення іншої мови - ви також можете вибрати:
🔹 вчити мову, бо це може дати якісь бенефіти в чужій країні;
🔸 вчити її в своєму темпі;
🔹 не вчити, поки не матимете сил;
🔸 відмовитися від вивчення мови взагалі, не виснажуватися цим, 👉але разом з тим і нести відповідальність за рішення (не розуміти інших людей, відчувати невиконання зобов’язання перед приймаючою стороною тощо).
Варіацій може бути багато.
Можна багато що втратити, але можливість вибору - зберігається. Особливо важливо в ситуація хаосу і незрозумілості повертати себе до реальності маленькими кроками, маленькими виборами і рішеннями. І тут ви - свій адвокат, який питає:
❓ Що буде найкраще для мене зараз?
❓ Що з цим конкретно я можу зробити, а що - ні?
❓ Що я обираю? Як мені буде житися з цим вибором?
📩 #нам_пишуть: «Я виїхала за кордон, бо війна. Не можу тут адаптуватися, почуваю себе білою вороною. Усі шось роблять, прагнуть, а я не маю ні інтересу, ні сил на це. Скучаю за домом, за чоловіком. Не хочу бути тут, а мушу. Не хочу вчити нову мову, а мушу».
➡️ Адаптуватися при вимушеному переселенні дійсно непросто. Дуже багато енергії витрачається на пристосування до нових умов, правил, порядків - рутина, яка у своєму домі була доведена до автоматизму і робилася ніби непомітно. Вдома ми знаємо, як швидко закипить чайник, скільки часу витратимо на магазин, де що лежить. А якщо додати сюди іншомовне середовище, у якому через незнання мови ми постійно напружуємося, щоб зрозуміти, що відбувається, - то весь організм і так працює нон-стоп. Мозок 🧠 витрачає купу сил на адаптацію до нового в звичайних умовах, а при стресових - ще більше (бо треба ж якось і психіці переварювати купу процесів).
⏳ Для кожного своя кількість часу для звикання і налагодження рутинних процесів. Якщо розібрати їх на конкретні, налаштувати порядок виконання, спростити можливе - адаптація пройде легше. Ми всі - різні. Якщо хтось справляється швидше - чудово, але це не привід знецінювати себе. Дайте собі стільки часу, скільки треба.
Часто ще адаптація ускладнюється через те, що ми не приймаємо того, що відбувається, намагаємося уникнути зовнішніх змін і зависаємо думками в минулому. Прийняти - це не значить «не відчувати» чи змиритися.
Прийняти - це визнати як факт реальності.
Наприклад, моє життя змінилося. Я за кордоном. Мені тут складно. Але я тут, тому що … (мені безпечно, мені допоможуть, тут є дім для мене тощо). Я можу продовжувати жити тут - так, як зможу.
🛑 На чужій території діють свої правила. Якщо вивчення мови є нав’язаною умовою перебування, і ви це не обираєте, цілком очікуваний супротив і знесилення від нього. У безпомічності складно віднайти сили, разом з цим є шлях, який цьому допоможе, - вибір.
❗️ На важливості вибору наголошував ще Віктор Франкл, психіатр та психотерапевт, який пережив концтабір: «У людини можна відібрати все, крім одного: останньої волі людини — вибирати власне ставлення до будь-яких обставин, вибирати власний шлях». До того ж, «маленькі вибори», які ми можемо робити, повертають нам почуття контролю у, здавалось би, безвихідних ситуаціях.
🔎 Тоді життя постає в іншому світлі: так, ви не вибирали війну, але ви змогли вибрати свою безпеку і тому переїхали. Щодо питанням вивчення іншої мови - ви також можете вибрати:
🔹 вчити мову, бо це може дати якісь бенефіти в чужій країні;
🔸 вчити її в своєму темпі;
🔹 не вчити, поки не матимете сил;
🔸 відмовитися від вивчення мови взагалі, не виснажуватися цим, 👉але разом з тим і нести відповідальність за рішення (не розуміти інших людей, відчувати невиконання зобов’язання перед приймаючою стороною тощо).
Варіацій може бути багато.
Можна багато що втратити, але можливість вибору - зберігається. Особливо важливо в ситуація хаосу і незрозумілості повертати себе до реальності маленькими кроками, маленькими виборами і рішеннями. І тут ви - свій адвокат, який питає:
❓ Що буде найкраще для мене зараз?
❓ Що з цим конкретно я можу зробити, а що - ні?
❓ Що я обираю? Як мені буде житися з цим вибором?
❤19👍2
Що треба знати, щоб зберегти здоровий глузд під час війни
➡️ Запис ефіру «Радіо НВ» вже на нашому YouTube-каналі!
🟢 Розповідає: Анна Шийчук - психотерапевтка, психологиня, координаторка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
➡️ Запис ефіру «Радіо НВ» вже на нашому YouTube-каналі!
🟢 Розповідає: Анна Шийчук - психотерапевтка, психологиня, координаторка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
👍10❤5
Зберігати повноту життя
Ми вже декілька разів підіймали тему радості і здатності отримувати задоволення під час війни. І говорили про те, що багато в чому це питання внутрішнього дозволу – чи маю я на це право, коли інші люди страждають, коли стільки біди навколо?
У нашій травмованій війною уяві та не без допомоги почуття всемогутності, що йде корінням із раннього дитинства, все ще можуть виникати фантазії про те, що своїми стражданнями ми можемо звільнити іншого від його болю. Ми начебто приймаємо рішення замурувати себе наживо у власній вежі, вибудованої із страждань, відречення від усього, що може приносити приємні почуття, зануритись із головою у справи і не підіймати голови до моменту проголошення миру.
❓ Але якими ми зустрінемо цей мир? Яких нас зустріне мир? Яке життя ми принесемо із собою в нього, лишаючи його себе зараз?
Якщо в уяві перенести себе в той самий момент, коли війна вже завершилась (а вона колись завершиться!) і ми всі святкуємо перемогу, то, озирнувшись назад, що ти зможеш розказати про себе?
🟡 Як ти проживав/проживала війну?
🟡 Яким було твоє життя?
🟡 Як ти зберігав/зберігала його в собі?
🟡 Чи ти взагалі жив/жила, або лише його витримував/ла?
➡️ Чи подобаються тобі відповіді, що надходять зараз зсередини?
Добре, якщо так. Але якщо ні, то це вдала нагода замислитись про це. Зберігати не тільки своє фізичне життя, а і життя всередині себе – це одна з найважливіших задач наразі і твій вклад у своє майбутнє.
Пригадаймо наші сфери життя (тіло, діяльність, контакти, сенси) і разом подумаймо, що наповнює тебе життям/робить живим в кожній із них?
Сфера тіло
🔻 Який твій найприємніший запах?
🔻 Який аромат твоїх улюблених парфумів?
🔻 Який запах твого дому? Твоє близької людини?
🔻 Яка на смак твоя улюблена страва?
🔻 Які рухи подобаються твоєму тілу?
🔻 Що для тебе є приємним на дотик?
🔻 Як ти зараз піклуєшся про своє тіло?
🔻 Які на дотик обійми твоєї коханої людини?
Сфера діяльності
🔸 Чим ти любиш займатись, забуваючи про час?
🔸 Які справи приносять тобі задоволення?
🔸 Згадки про яке професійне досягнення викликають почуття радості і наповненості?
🔸 Про що ти навіть не мріяв/ла, що зможеш, але зміг/змогла?
Сфера контактів/стосунків
🔹 З ким тобі подобається навіть просто помовчати поруч?
🔹 У контакті із ким ти можеш добряче пожартувати і посміятись?
🔹 Кого б ти зараз із задоволенням обійняв/обійняла б?
🔹 Що ви любите робити разом із близькими?
🔹 Пригадай людей із свого життя, спілкування із якими викликає посмішку і теплі почуття.
🔹 Якою була твоя перша зустріч із твоєю дитиною/партнером?
Сфера сенсів
▫️ Авторами яких книжок ти зачитуєшся?
▫️ Який твій улюблений фільм і/або мультфільм?
▫️ Яке було твоє улюблене хоббі за мирних часів і що з цього ти можеш продовжувати робити?
▫️ Що для тебе є найціннішим зараз?
▫️ Яке твоє найзатишніше місце всередині себе? Як ти там себе почуваєш? Про що ти там мрієш?
❗️ Зараз, коли ми вже увійшли в нову фазу війни - розчарування та виснаження, твоя підтримка, інтерес і увага до себе, твоя здатність наповнювати себе життям є надзвичайно важливими. Бо ми маємо прийти до перемоги не просто вижившими, але й живими, тілом і душею.
Ми вже декілька разів підіймали тему радості і здатності отримувати задоволення під час війни. І говорили про те, що багато в чому це питання внутрішнього дозволу – чи маю я на це право, коли інші люди страждають, коли стільки біди навколо?
У нашій травмованій війною уяві та не без допомоги почуття всемогутності, що йде корінням із раннього дитинства, все ще можуть виникати фантазії про те, що своїми стражданнями ми можемо звільнити іншого від його болю. Ми начебто приймаємо рішення замурувати себе наживо у власній вежі, вибудованої із страждань, відречення від усього, що може приносити приємні почуття, зануритись із головою у справи і не підіймати голови до моменту проголошення миру.
❓ Але якими ми зустрінемо цей мир? Яких нас зустріне мир? Яке життя ми принесемо із собою в нього, лишаючи його себе зараз?
Якщо в уяві перенести себе в той самий момент, коли війна вже завершилась (а вона колись завершиться!) і ми всі святкуємо перемогу, то, озирнувшись назад, що ти зможеш розказати про себе?
🟡 Як ти проживав/проживала війну?
🟡 Яким було твоє життя?
🟡 Як ти зберігав/зберігала його в собі?
🟡 Чи ти взагалі жив/жила, або лише його витримував/ла?
➡️ Чи подобаються тобі відповіді, що надходять зараз зсередини?
Добре, якщо так. Але якщо ні, то це вдала нагода замислитись про це. Зберігати не тільки своє фізичне життя, а і життя всередині себе – це одна з найважливіших задач наразі і твій вклад у своє майбутнє.
Пригадаймо наші сфери життя (тіло, діяльність, контакти, сенси) і разом подумаймо, що наповнює тебе життям/робить живим в кожній із них?
Сфера тіло
🔻 Який твій найприємніший запах?
🔻 Який аромат твоїх улюблених парфумів?
🔻 Який запах твого дому? Твоє близької людини?
🔻 Яка на смак твоя улюблена страва?
🔻 Які рухи подобаються твоєму тілу?
🔻 Що для тебе є приємним на дотик?
🔻 Як ти зараз піклуєшся про своє тіло?
🔻 Які на дотик обійми твоєї коханої людини?
Сфера діяльності
🔸 Чим ти любиш займатись, забуваючи про час?
🔸 Які справи приносять тобі задоволення?
🔸 Згадки про яке професійне досягнення викликають почуття радості і наповненості?
🔸 Про що ти навіть не мріяв/ла, що зможеш, але зміг/змогла?
Сфера контактів/стосунків
🔹 З ким тобі подобається навіть просто помовчати поруч?
🔹 У контакті із ким ти можеш добряче пожартувати і посміятись?
🔹 Кого б ти зараз із задоволенням обійняв/обійняла б?
🔹 Що ви любите робити разом із близькими?
🔹 Пригадай людей із свого життя, спілкування із якими викликає посмішку і теплі почуття.
🔹 Якою була твоя перша зустріч із твоєю дитиною/партнером?
Сфера сенсів
▫️ Авторами яких книжок ти зачитуєшся?
▫️ Який твій улюблений фільм і/або мультфільм?
▫️ Яке було твоє улюблене хоббі за мирних часів і що з цього ти можеш продовжувати робити?
▫️ Що для тебе є найціннішим зараз?
▫️ Яке твоє найзатишніше місце всередині себе? Як ти там себе почуваєш? Про що ти там мрієш?
❗️ Зараз, коли ми вже увійшли в нову фазу війни - розчарування та виснаження, твоя підтримка, інтерес і увага до себе, твоя здатність наповнювати себе життям є надзвичайно важливими. Бо ми маємо прийти до перемоги не просто вижившими, але й живими, тілом і душею.
❤17👍5🔥2
Як підтримати дитину, якщо рідні зазнали поранення на війні: 5 порад батькам
Часом вiйна ранить. Ранить по-різному - iнколи це незначні проблеми, інколи - iз загрозою життю, порушеннями функцій, потребою у тривалому лікуванні та реабілітації. Війна ранить теж по-різному - бо часом рани видимі, вони на тiлi, а часом рани в душі, вони пов'язані з пережитими психотравмуючими подіями, посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) чи iншими проблемами - попри те, що вони невидимі, їх наслідки та вплив на життя можуть бути не менш вагомими. Коли рідні дитини зазнали поранень, перебувають на лікуванні чи реабілітації - природньо, у дитини багато тривог і багато запитань. Пiдтримка потрiбна не лише пораненим рiдним - пiдтримка потрiбна теж дітям.
1️⃣ ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ СИТУАЦІЮ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ РIДНИХ
Дітям так важливо розуміти, що відбувається. Поранення, особливо критичне, викликає природньо тривогу в усіх рiдних - дитина не може не вiдчути цього. Втім, часом нам, дорослим, так хочеться оберегти її від хвилювань, і тому ми не говоримо їй нічого або кажемо «напівправду». На жаль, в таких ситуаціях дитина починає додумувати і залишається з цими домислами та тривогою наодинці - а це дуже непросто... Тому так важливо говорити з дітьми, шукати слова, якими можна й пояснити ситуацію, необхiднi медичні процедури, наскільки можливо на основі прогнозiв лiкарiв - очікуваний подальший перебіг. Важливо теж слухати усі занепокоення дитини, її запитання - i пробувати знайти і дати їй належні відповіді та емоційну підтримку. Навіть якщо ситуація непередбачувана і є приводи для тривоги - дитині набагато легше, коли в цьому досвіді вона не є сама, коли вона розуміє, що відбувається, і може говорити з рiдними про усі свої занепокоення.
2️⃣ ЗАЛУЧАЙТЕ ДИТИНУ ДО ТУРБОТИ ПРО ПОРАНЕНИХ РІДНИХ
Ця турбота може проявлятися дуже по-різному в залежності від обставин - і дзвінками, й переданими малюнками та власноруч зробленими подарунками, і молитвою, і відвідуванням у лікарні чи реабілітаційному центрі, підтримкою вдома уже по поверненню. Втім, незалежно від обставин - ессенцією турботи є любов. З нею будь-які рани гояться швидше. I це так важливо, щоби у цих непростих пережиттях дитина теж здобула цей досвід, який розвиває у ній уміння підтримувати i турбуватися. Звісно, залучення дитини до вiдвiдин у лікарні, особливо першi рази, має супроводжуватися належним поясненням, що вона побачить; дитинi важливо, щоби поряд з нею була близька людина; наперед продумати вияви турботи чи підтримки. Важливо дати дитині можливість побути стільки часу, скільки є комфортно; і могти після відвідин обговорити можливі запитання та занепокоєння.
3️⃣ ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНI ТАКОЖ ТЕ, КОЛИ «РАНИ НЕВИДИМІ»
Інколи буває так, що пережиті психотравмуючі події на війні можуть спричинити ПТСР чи iншi психологічні проблеми. Прояви цього є більше у емоційній сфері, поведінці, порушеннях сну та інших симптомах. Дитина може відчувати, що рiднi змiнилися, що вони не такі, як були до війни - i вона може не розуміти, чому так сталося, чого чекати, як допомогти. Тож є дуже важливим не лише звернення за фаховою допомогою для потребуючої дорослої особи, але консультація з фахівцем, про те, як пояснити це дитині, як підтримати і дати надію. З дітьми обов'язково необхідно обговорювати такі ситуації і давати пояснення у зрозумілий для дитини спосіб. Для прикладу, про ПТСР: «Так, як бувають рани на тілі, бувають і рани на душі, вони теж болять, через них тато зараз не може спокійно спати, йому сняться важкі сни про пережите, йому згадується це i удень, тому вiн деколи такий емоційний - і тому тато проходить спеціальне лікування, яке допоможе йому і за якийсь час ці рани в душi загояться».
4️⃣ ДОПОМАГАЙТЕ ДИТИН АДАПТУВАТИСЯ ДО ЗМІН У ЖИТТІ
Поранення рiдних, спричинене цим порушенням функцій, лікування та реабiлiтацiя можуть суттєво змінити життя усієї родини. Турбуючись про поранених рідних, допомагаючи їм одужувати, відновлюватися, адаптовуватися до змiн , важливо теж пам'ятати, що цi змiни стосуються і життя дитини, і вона також потребує підтримки.
Часом вiйна ранить. Ранить по-різному - iнколи це незначні проблеми, інколи - iз загрозою життю, порушеннями функцій, потребою у тривалому лікуванні та реабілітації. Війна ранить теж по-різному - бо часом рани видимі, вони на тiлi, а часом рани в душі, вони пов'язані з пережитими психотравмуючими подіями, посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) чи iншими проблемами - попри те, що вони невидимі, їх наслідки та вплив на життя можуть бути не менш вагомими. Коли рідні дитини зазнали поранень, перебувають на лікуванні чи реабілітації - природньо, у дитини багато тривог і багато запитань. Пiдтримка потрiбна не лише пораненим рiдним - пiдтримка потрiбна теж дітям.
1️⃣ ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ СИТУАЦІЮ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ РIДНИХ
Дітям так важливо розуміти, що відбувається. Поранення, особливо критичне, викликає природньо тривогу в усіх рiдних - дитина не може не вiдчути цього. Втім, часом нам, дорослим, так хочеться оберегти її від хвилювань, і тому ми не говоримо їй нічого або кажемо «напівправду». На жаль, в таких ситуаціях дитина починає додумувати і залишається з цими домислами та тривогою наодинці - а це дуже непросто... Тому так важливо говорити з дітьми, шукати слова, якими можна й пояснити ситуацію, необхiднi медичні процедури, наскільки можливо на основі прогнозiв лiкарiв - очікуваний подальший перебіг. Важливо теж слухати усі занепокоення дитини, її запитання - i пробувати знайти і дати їй належні відповіді та емоційну підтримку. Навіть якщо ситуація непередбачувана і є приводи для тривоги - дитині набагато легше, коли в цьому досвіді вона не є сама, коли вона розуміє, що відбувається, і може говорити з рiдними про усі свої занепокоення.
2️⃣ ЗАЛУЧАЙТЕ ДИТИНУ ДО ТУРБОТИ ПРО ПОРАНЕНИХ РІДНИХ
Ця турбота може проявлятися дуже по-різному в залежності від обставин - і дзвінками, й переданими малюнками та власноруч зробленими подарунками, і молитвою, і відвідуванням у лікарні чи реабілітаційному центрі, підтримкою вдома уже по поверненню. Втім, незалежно від обставин - ессенцією турботи є любов. З нею будь-які рани гояться швидше. I це так важливо, щоби у цих непростих пережиттях дитина теж здобула цей досвід, який розвиває у ній уміння підтримувати i турбуватися. Звісно, залучення дитини до вiдвiдин у лікарні, особливо першi рази, має супроводжуватися належним поясненням, що вона побачить; дитинi важливо, щоби поряд з нею була близька людина; наперед продумати вияви турботи чи підтримки. Важливо дати дитині можливість побути стільки часу, скільки є комфортно; і могти після відвідин обговорити можливі запитання та занепокоєння.
3️⃣ ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНI ТАКОЖ ТЕ, КОЛИ «РАНИ НЕВИДИМІ»
Інколи буває так, що пережиті психотравмуючі події на війні можуть спричинити ПТСР чи iншi психологічні проблеми. Прояви цього є більше у емоційній сфері, поведінці, порушеннях сну та інших симптомах. Дитина може відчувати, що рiднi змiнилися, що вони не такі, як були до війни - i вона може не розуміти, чому так сталося, чого чекати, як допомогти. Тож є дуже важливим не лише звернення за фаховою допомогою для потребуючої дорослої особи, але консультація з фахівцем, про те, як пояснити це дитині, як підтримати і дати надію. З дітьми обов'язково необхідно обговорювати такі ситуації і давати пояснення у зрозумілий для дитини спосіб. Для прикладу, про ПТСР: «Так, як бувають рани на тілі, бувають і рани на душі, вони теж болять, через них тато зараз не може спокійно спати, йому сняться важкі сни про пережите, йому згадується це i удень, тому вiн деколи такий емоційний - і тому тато проходить спеціальне лікування, яке допоможе йому і за якийсь час ці рани в душi загояться».
4️⃣ ДОПОМАГАЙТЕ ДИТИН АДАПТУВАТИСЯ ДО ЗМІН У ЖИТТІ
Поранення рiдних, спричинене цим порушенням функцій, лікування та реабiлiтацiя можуть суттєво змінити життя усієї родини. Турбуючись про поранених рідних, допомагаючи їм одужувати, відновлюватися, адаптовуватися до змiн , важливо теж пам'ятати, що цi змiни стосуються і життя дитини, і вона також потребує підтримки.
❤7
Про це треба говорити з нею, ïй важливо знати, що її потреби важливi i не забуті, що якщо вона стикається з труднощами, вона не буде у цьому наодинці. Звісно не завжди є простi рiшення - але тоді також важливо шукати підтримки в родині, в освітньому закладі, в соціальному середовищі - ми усі маємо підтримати один одного у подоланні викликів, спричинених вiйною, ми маємо знайти разом рішення, як подолати ті труднощі, з якими стикаємося. І пам'ятайте - це стосується і вас - пiдтримка потрiбна й усім дорослим членам родини: відпочинок, відновлення сил - є необхідною умовою, щоби пройти крізь усі випробування.
5️⃣ ІТИ ВПЕРЕД З НАДЕЮ ТА СВІТЛОМ ЛЮБОВІ
В житті є часи випробувань, часом дуже великих і непростих, але вони є не просто «чорними смугами» у житті - радше вони як ніч: але і серед ночi на небі світять зорі, і перед світанком навеснi спiвають птахи! Саме коли ніч найтемніша, зорі є найяснішими. Саме вони показують нам дорогу і дають надію. Тому серед труднощів помічайте Світло - добро людей, любов, яка сильніша за будь-яку темряву, відвагу в душах тих, хто боронить рiдний край, еднiсть нашого народу. Пiднiмайте настрій і дух один одному - піснею, обіймами, надихаючими iсторiями, гумором. Часом ми похитнемося, часом руки можуть опуститися - то нічого - нам зводитися знову, нам творити життя любити, які б випробування не були. Бережіть і плекайте це світло любові у собі, у дітях, у вашій родині і спільноті - власне завдяки йому ми можемо не лише долати випробування, але й проходячи крiзь них разом ставати сильнішими, мудрішими, світлішими…
🟩 Джерело: порадник для батьків «Як підтримати наших дітей у зіткненні з викликами війни» від Центру здоров’я та розвитку «Коло сім‘ї».
5️⃣ ІТИ ВПЕРЕД З НАДЕЮ ТА СВІТЛОМ ЛЮБОВІ
В житті є часи випробувань, часом дуже великих і непростих, але вони є не просто «чорними смугами» у житті - радше вони як ніч: але і серед ночi на небі світять зорі, і перед світанком навеснi спiвають птахи! Саме коли ніч найтемніша, зорі є найяснішими. Саме вони показують нам дорогу і дають надію. Тому серед труднощів помічайте Світло - добро людей, любов, яка сильніша за будь-яку темряву, відвагу в душах тих, хто боронить рiдний край, еднiсть нашого народу. Пiднiмайте настрій і дух один одному - піснею, обіймами, надихаючими iсторiями, гумором. Часом ми похитнемося, часом руки можуть опуститися - то нічого - нам зводитися знову, нам творити життя любити, які б випробування не були. Бережіть і плекайте це світло любові у собі, у дітях, у вашій родині і спільноті - власне завдяки йому ми можемо не лише долати випробування, але й проходячи крiзь них разом ставати сильнішими, мудрішими, світлішими…
🟩 Джерело: порадник для батьків «Як підтримати наших дітей у зіткненні з викликами війни» від Центру здоров’я та розвитку «Коло сім‘ї».
🔥6👍4
«Не плакала, не плакала, а тут як заплакала…»
📩 #нам_пишуть: «Я не плакала з початку війни. Жодної сльозинки протягом майже двох місяців. І навіть коли я і мої родичі нарешті вибрались із Бородянки. Але зараз, коли ми у безпеці, можу заплакати просто ідучи по вулиці, або коли готую їжу, або вкладаю дитину спати. Чи це нормально?»
Чи це нормально плакати, коли немає явної загрози, принаймні сьогодні?
🗣 «У мене ж усе у відносному порядку зараз. Усі живі, здорові. Я і діти у безпеці».
Саме так. Ключове слово – «у відносному». Війну ніхто не відміняв. Поки що. А також і того, що кожному із нас довелось втратити через війну.
У перші дні, тижні, а для когось і місяці війни нема коли було думати про це. А тим паче - торкатись своїх почуттів, горювати. Ні. Ми мали інші обов’язки – вижити, зберегти власне життя і життя близьких, налагодити свій побут у нових умовах, адаптуватись і налаштовуватись на життя в умовах війни. Для цього потрібно були дистанціюватись на якийсь час від своїх почуттів і просто діяти. Крок за кроком. Це було і є важливим.
Зараз, коли майже кожен з нас (з цивільних) опинився у відносній безпеці, наш досвід починає потроху «розпакуватись». І це добре, коли ми відчуваємо, що можемо нарешті трохи розслабитись і дозволити собі випустити назовні хоч частину той напруги, що стискає зсередини. Не завжди це відбувається свідомо, але наше тіло і мудре підсвідоме точно знає, що час настав. Зараз не треба вже думати про виживання, принаймні фізичне, а напруги всередині настільки багато, що витримувати її стає складно. Тому ми можемо почати плакати у досить несподівані для нас моменти.
💧Сльози - цілющі. Вони омивають рани душі, повертаючи нас до нас, до наших почуттів. І саме через них життя звертається до нас. Окутує наче теплим покривалком і нагадує - «гей, ти плачеш, ти відчуваєш, тож малий/а, ти - живий/а».
💧 Сльозами ми омиваємо свій досвід втрат. А їх кожен зазнав чимало. Хтось втратив свою домівку, хтось розлучився із близькими, хтось втратив свою роботу, звичний уклад життя. Втрат багато і усі вони мають значення.
💧 Сльози нагадують про важливе. Про щось цінне, що зазнало руйнувань. Свого бачення світу. І їх треба вітати, визнавати і давати їм свій час.
❓Коли сльози застали тебе зненацька, запитай себе: про що мої сльози?
Можливо, твої сльози про те, що:
🔹 Я сумую за ...
🔹 Я більше ніколи ..
🔹 Мені прикро, що..
🔹 Мені болить, бо..
З цим болем важко, але із ним важливо зустрітись. Витерпіти, пропустити через себе, прожити, проплакати. Щоб зачинити віконниці минулого і знов відкрити їх задля того, щоб щось добре мало змогу заглянути в них. Заглянути до тебе.
📩 #нам_пишуть: «Я не плакала з початку війни. Жодної сльозинки протягом майже двох місяців. І навіть коли я і мої родичі нарешті вибрались із Бородянки. Але зараз, коли ми у безпеці, можу заплакати просто ідучи по вулиці, або коли готую їжу, або вкладаю дитину спати. Чи це нормально?»
Чи це нормально плакати, коли немає явної загрози, принаймні сьогодні?
🗣 «У мене ж усе у відносному порядку зараз. Усі живі, здорові. Я і діти у безпеці».
Саме так. Ключове слово – «у відносному». Війну ніхто не відміняв. Поки що. А також і того, що кожному із нас довелось втратити через війну.
У перші дні, тижні, а для когось і місяці війни нема коли було думати про це. А тим паче - торкатись своїх почуттів, горювати. Ні. Ми мали інші обов’язки – вижити, зберегти власне життя і життя близьких, налагодити свій побут у нових умовах, адаптуватись і налаштовуватись на життя в умовах війни. Для цього потрібно були дистанціюватись на якийсь час від своїх почуттів і просто діяти. Крок за кроком. Це було і є важливим.
Зараз, коли майже кожен з нас (з цивільних) опинився у відносній безпеці, наш досвід починає потроху «розпакуватись». І це добре, коли ми відчуваємо, що можемо нарешті трохи розслабитись і дозволити собі випустити назовні хоч частину той напруги, що стискає зсередини. Не завжди це відбувається свідомо, але наше тіло і мудре підсвідоме точно знає, що час настав. Зараз не треба вже думати про виживання, принаймні фізичне, а напруги всередині настільки багато, що витримувати її стає складно. Тому ми можемо почати плакати у досить несподівані для нас моменти.
💧Сльози - цілющі. Вони омивають рани душі, повертаючи нас до нас, до наших почуттів. І саме через них життя звертається до нас. Окутує наче теплим покривалком і нагадує - «гей, ти плачеш, ти відчуваєш, тож малий/а, ти - живий/а».
💧 Сльозами ми омиваємо свій досвід втрат. А їх кожен зазнав чимало. Хтось втратив свою домівку, хтось розлучився із близькими, хтось втратив свою роботу, звичний уклад життя. Втрат багато і усі вони мають значення.
💧 Сльози нагадують про важливе. Про щось цінне, що зазнало руйнувань. Свого бачення світу. І їх треба вітати, визнавати і давати їм свій час.
❓Коли сльози застали тебе зненацька, запитай себе: про що мої сльози?
Можливо, твої сльози про те, що:
🔹 Я сумую за ...
🔹 Я більше ніколи ..
🔹 Мені прикро, що..
🔹 Мені болить, бо..
З цим болем важко, але із ним важливо зустрітись. Витерпіти, пропустити через себе, прожити, проплакати. Щоб зачинити віконниці минулого і знов відкрити їх задля того, щоб щось добре мало змогу заглянути в них. Заглянути до тебе.
❤22👍5🔥2
Психологічна обізнаність для дорослих 🌿
Розклад та теми #курс_лекцій (можливі незначні зміни):
✨ 26 травня: “Управління емоціями”.
✨ 2 червня: “Стабілізація та самопідтримка”.
✨ 9 червня: “Проживання втрат”.
✨ 16 червня: “Попередження ПТСР”.
✨ 23 червня: “Арттерапія в допомогу собі (готуємо олівці, фарби та папір)”.
✨ 30 червня: “Психологічна стійкість в час війни”.
✨ 7 липня: “Допомога при панічних атаках”.
✨ 14 липня: “Посттравматичне зростання після пережитого”.
✨ 21 липня: “Як знаходити спокій в непрості часи?”
Записи попередніх лекцій можна знайти на нашому YouTube-каналі:
#1 «Перша психологічна допомога»
#2 «Де брати ресурси, аби справлятись з кризою? (частина перша)»
#3 «Шукаємо ресурси, аби справлятись з кризою (частина друга)»
#4 «Стрес-менеджмент в умовах війни»
👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
🕖 Щочетверга 19:00-20:00.
➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).
👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну
Розклад та теми #курс_лекцій (можливі незначні зміни):
✨ 26 травня: “Управління емоціями”.
✨ 2 червня: “Стабілізація та самопідтримка”.
✨ 9 червня: “Проживання втрат”.
✨ 16 червня: “Попередження ПТСР”.
✨ 23 червня: “Арттерапія в допомогу собі (готуємо олівці, фарби та папір)”.
✨ 30 червня: “Психологічна стійкість в час війни”.
✨ 7 липня: “Допомога при панічних атаках”.
✨ 14 липня: “Посттравматичне зростання після пережитого”.
✨ 21 липня: “Як знаходити спокій в непрості часи?”
Записи попередніх лекцій можна знайти на нашому YouTube-каналі:
#1 «Перша психологічна допомога»
#2 «Де брати ресурси, аби справлятись з кризою? (частина перша)»
#3 «Шукаємо ресурси, аби справлятись з кризою (частина друга)»
#4 «Стрес-менеджмент в умовах війни»
👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
🕖 Щочетверга 19:00-20:00.
➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).
👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну
🔥10👍5❤4
Як підтримати партнера на війні: тривога як оберіг від нещастя
🔸 Бажання контролювати те, що відбувається з партнером на фронті, є природним. За цією емоцією може ховатись кілька підґрунть: це бажання все контролювати, бажання піклуватись про близьку людину або переконання, що тривога відведе нещастя від партнера.
🔸 Тривога може спонукати до дій: наприклад, подбати про те, аби у військового було необхідне екіпірування, їжа та спальник. У такому разі, зазначає сімейна психологиня Катерина Гольцберг, така тривога-контроль має позитивний і корисний характер.
"Наша українська жінка потребує контролю, вона все має відстежувати: чи він у шапці, чи в броніку, чи є що їсти.
Такий контроль сприяє перемозі, адже жінки об’єднуються в тилу задля спільної справи та збирають гроші на допомогу армії", – зазначає сімейна психологиня Катерина Гольцберг.
🔸 Співучасть допомагає людині почуватись краще і проживати життя у цю конкретну мить війни, не втрапити в режим очікування і замороження власного життя.
"Ми часто робимо помилку, замикаючись в очікуванні. Війна надовго, тому ми мусимо навчитись жити й воювати одночасно. Не поставити життя на паузу, мовляв повоюю, зроблю все, що можна, а потім продовжу жити. Ні, так не вийде", – зауважує психотерапевтка, керівниця Служби турботи про психічне здоров‘я БФ "Право на захист" Анна Шийчук.
🔸 Фахівчиня додає, що за тривогою-контролем ховається також і недовіра. Людині здається, що якщо вона цього не зробить, то все піде шкереберть. Треба "скинути" ці налаштування в голові та повірити, що твій партнер робить все найкращим чином там, де він є. У тилу треба страхувати.
🔸 Людині, котра у відносній безпеці, треба ретельно контролювати думки та відстежувати почуття. Психологи зазначають, що стикаються із тим, що партнер передчасно починає горювати за близькою людиною. У той час, коли з коханим/-ю все добре.
"Коли ми працюємо в мирний час з тривогою, ми працюємо з низьким відсотком небезпеки. Під час війни вірогідність висока. Ми не можемо спростовувати ці думки для людей.
Варто зрозуміти, що ховається за надмірною тривогою, бо іноді за нею стоїть упередження: якщо я буду тривожитись – нічого не трапиться.
Така захисна поведінка людини ставить завдання завжди тривожитись, не допускати розслаблення ані на хвилину, аби нічого не трапилось", – зауважує психотерапевтка Марія Жиган.
🟩 Статтю повністю можна прочитати тут: «Українська правда. Життя».
🔸 Бажання контролювати те, що відбувається з партнером на фронті, є природним. За цією емоцією може ховатись кілька підґрунть: це бажання все контролювати, бажання піклуватись про близьку людину або переконання, що тривога відведе нещастя від партнера.
🔸 Тривога може спонукати до дій: наприклад, подбати про те, аби у військового було необхідне екіпірування, їжа та спальник. У такому разі, зазначає сімейна психологиня Катерина Гольцберг, така тривога-контроль має позитивний і корисний характер.
"Наша українська жінка потребує контролю, вона все має відстежувати: чи він у шапці, чи в броніку, чи є що їсти.
Такий контроль сприяє перемозі, адже жінки об’єднуються в тилу задля спільної справи та збирають гроші на допомогу армії", – зазначає сімейна психологиня Катерина Гольцберг.
🔸 Співучасть допомагає людині почуватись краще і проживати життя у цю конкретну мить війни, не втрапити в режим очікування і замороження власного життя.
"Ми часто робимо помилку, замикаючись в очікуванні. Війна надовго, тому ми мусимо навчитись жити й воювати одночасно. Не поставити життя на паузу, мовляв повоюю, зроблю все, що можна, а потім продовжу жити. Ні, так не вийде", – зауважує психотерапевтка, керівниця Служби турботи про психічне здоров‘я БФ "Право на захист" Анна Шийчук.
🔸 Фахівчиня додає, що за тривогою-контролем ховається також і недовіра. Людині здається, що якщо вона цього не зробить, то все піде шкереберть. Треба "скинути" ці налаштування в голові та повірити, що твій партнер робить все найкращим чином там, де він є. У тилу треба страхувати.
🔸 Людині, котра у відносній безпеці, треба ретельно контролювати думки та відстежувати почуття. Психологи зазначають, що стикаються із тим, що партнер передчасно починає горювати за близькою людиною. У той час, коли з коханим/-ю все добре.
"Коли ми працюємо в мирний час з тривогою, ми працюємо з низьким відсотком небезпеки. Під час війни вірогідність висока. Ми не можемо спростовувати ці думки для людей.
Варто зрозуміти, що ховається за надмірною тривогою, бо іноді за нею стоїть упередження: якщо я буду тривожитись – нічого не трапиться.
Така захисна поведінка людини ставить завдання завжди тривожитись, не допускати розслаблення ані на хвилину, аби нічого не трапилось", – зауважує психотерапевтка Марія Жиган.
🟩 Статтю повністю можна прочитати тут: «Українська правда. Життя».
Українська правда. Життя
Як підтримати близьку людину на війні. Поради психологів
Багато сімей розділилися, коли один із партнерів пішов воювати, а інший – допомагає в тилу. Як підтримати один одного, розповідають психологи.
❤8🤔2👍1
Тіло та емоції
Часто кажуть: «Емоції живуть в тілі». Чи так це насправді?
Людина є цілісною. Наше життя - це складне функціонування тіла і психіки, організму і середовища.
Емоційні реакції ⚡️стартують у мозку 🧠 як відповідь на певну стимуляцію (і позитивну, і негативну). І далі проявлення емоцій залежить від багатьох факторів: попереднього досвіду, зовнішнього тиску, звичного реагування тощо.
➡️ Коли нам страшно, пришвидшується серцебиття чи ми пітніємо. Коли радісно, зіниці ширші, а м’язи обличчя більш розслаблені. Почуття провини та сорому зазвичай передає тілу сигнал сховатися, зменшитися, «провалитися крізь землю».
📍Емоції існують «тут і зараз», але у випадку стримування чи не вираження можуть проявитися значно пізніше тілесно. Перенесений стрес може бути причиною загострення багатьох хронічних захворювань. Не в активній фазі, а зазвичай постфактум, оскільки в гострому стресі тіло максимально мобілізує ресурси, щоб вижити. А після такої мобілізації ресурси необхідно поповнити - можна це зробити за рахунок добровільного відпочинку або ж «примусового» - коли тіло через хворобу виборює собі замедлення та відпочинок.
Наша культура обмежує спонтанне емоційне реагування - з дитинства це критикують та чітко регламентують: «не плач», «злих дівчат не люблять», «ти диви, які ми ніжні» тощо. Мова не тільки про вираження злості, страху, болю, печалі, а й про радість, захоплення, бажання. Будучи непроявленими назовні, емоції знаходять свій прихисток всередині людини. І тоді може запускатися два тілесних процеси непроживання емоцій:
🟡 певний орган чи система органів обираються як об’єкт проживання емоції і «відгрібають» хворобами чи фізичним дискомфортом (соматизація);
🟡 психологічні питання фіксуються на м’язовому рівні та проявляються на рівні м’язових зажимів (морфологізація).
➡️ Тілесні симптоми часто є фізіологічним віддзеркаленням емоційного досвіду. Наприклад, зціплена щелепа є відображенням злості та агресії. Нудота може бути психосоматичним симптомом того, що емоційно «проковтнув/ла» щось, що неможливо переварити (читай: прожити). Комок у горлі сигналізує про уникнення плачу чи образи. Похилена спина чи біль в попереку можуть бути маркерами того, що зараз у людини забагато відповідальності.
❗️ Це не значить, що всі хвороби лиш через непроявлені емоції. Втім, якщо симптоми при лікуванні не зникають за класичний відрізок часу, варто замислитися, що відбувається не тільки з тілом, а і з відчуттями. Вплив психологічних факторів на соматичні захворювання вивчає психосоматика.
Якщо ти спостерігаєш нетипові реакції тіла, звернися до сімейного лікаря та психолога / психотерапевта щодо консультації. Онлайн можна отримати консультацію у Службі турботи про психічне здоров‘я тут.
І наостанок - корисні питання:
❓ Що ти зараз відчуваєш в тілі?
❓ Що нового з‘явилося / зникло з тілесних відчуттів в тебе за останній час? Де саме вони зосереджені?
❓ Про що сигналізує тобі тіло останнім часом?
❓ Якби тіло могло відправити тобі повідомлення, як би це звучало?
Часто кажуть: «Емоції живуть в тілі». Чи так це насправді?
Людина є цілісною. Наше життя - це складне функціонування тіла і психіки, організму і середовища.
Емоційні реакції ⚡️стартують у мозку 🧠 як відповідь на певну стимуляцію (і позитивну, і негативну). І далі проявлення емоцій залежить від багатьох факторів: попереднього досвіду, зовнішнього тиску, звичного реагування тощо.
➡️ Коли нам страшно, пришвидшується серцебиття чи ми пітніємо. Коли радісно, зіниці ширші, а м’язи обличчя більш розслаблені. Почуття провини та сорому зазвичай передає тілу сигнал сховатися, зменшитися, «провалитися крізь землю».
📍Емоції існують «тут і зараз», але у випадку стримування чи не вираження можуть проявитися значно пізніше тілесно. Перенесений стрес може бути причиною загострення багатьох хронічних захворювань. Не в активній фазі, а зазвичай постфактум, оскільки в гострому стресі тіло максимально мобілізує ресурси, щоб вижити. А після такої мобілізації ресурси необхідно поповнити - можна це зробити за рахунок добровільного відпочинку або ж «примусового» - коли тіло через хворобу виборює собі замедлення та відпочинок.
Наша культура обмежує спонтанне емоційне реагування - з дитинства це критикують та чітко регламентують: «не плач», «злих дівчат не люблять», «ти диви, які ми ніжні» тощо. Мова не тільки про вираження злості, страху, болю, печалі, а й про радість, захоплення, бажання. Будучи непроявленими назовні, емоції знаходять свій прихисток всередині людини. І тоді може запускатися два тілесних процеси непроживання емоцій:
🟡 певний орган чи система органів обираються як об’єкт проживання емоції і «відгрібають» хворобами чи фізичним дискомфортом (соматизація);
🟡 психологічні питання фіксуються на м’язовому рівні та проявляються на рівні м’язових зажимів (морфологізація).
➡️ Тілесні симптоми часто є фізіологічним віддзеркаленням емоційного досвіду. Наприклад, зціплена щелепа є відображенням злості та агресії. Нудота може бути психосоматичним симптомом того, що емоційно «проковтнув/ла» щось, що неможливо переварити (читай: прожити). Комок у горлі сигналізує про уникнення плачу чи образи. Похилена спина чи біль в попереку можуть бути маркерами того, що зараз у людини забагато відповідальності.
❗️ Це не значить, що всі хвороби лиш через непроявлені емоції. Втім, якщо симптоми при лікуванні не зникають за класичний відрізок часу, варто замислитися, що відбувається не тільки з тілом, а і з відчуттями. Вплив психологічних факторів на соматичні захворювання вивчає психосоматика.
Якщо ти спостерігаєш нетипові реакції тіла, звернися до сімейного лікаря та психолога / психотерапевта щодо консультації. Онлайн можна отримати консультацію у Службі турботи про психічне здоров‘я тут.
І наостанок - корисні питання:
❓ Що ти зараз відчуваєш в тілі?
❓ Що нового з‘явилося / зникло з тілесних відчуттів в тебе за останній час? Де саме вони зосереджені?
❓ Про що сигналізує тобі тіло останнім часом?
❓ Якби тіло могло відправити тобі повідомлення, як би це звучало?
❤12👍7
Тілесна карта емоцій
Фінські 🇫🇮 вчені з Університету міста Аалто провели #експеримент з 700 добровольцями з Швеції, Фінляндії та Тайваню. Їм запропонували слухати емоційно забарвлені слова та історії, дивитися відеофрагменти або розглядали фотографії з різними виразами облич. Після цього на прохання науковців вони розфарбовували контури фігури людини 👤, відзначаючи, що і в яких місцях відчувають тілом.
📍До уваги бралися не лише базові емоції (лють, страх, відраза, щастя, сум, здивування/інтерес), а й інші - тривога, любов, депресія, презирство, гордість, сором, заздрість. Отже, на карті дослідження знайшли місце 13 емоцій та нейтральний (спокійний) стан.
💬 «Численні дослідження показують, що емоції готують нас до змін навколишньої обстановки, активуючи серцево-судинну, скелетно-м'язову, нервову та ендокринну ситстеми» – йдеться у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences. Також карта емоцій не змінюється в залежності від статі, раси, національності.
Як бачимо, щастя і любов інтенсивно «підсвічують» практично все тіло. Здивування концентрується в голові та легенях (згадайте затамування подиху). Сум живе у очах, горлі та грудях. Відраза для себе обирає травну систему та верхню частину тіла. Дослідники вважають, що результати експерименту можна використовувати в психіатрії, оскільки порушення виявлених закономірностей може бути ознакою емоційного розладу.
Фінські 🇫🇮 вчені з Університету міста Аалто провели #експеримент з 700 добровольцями з Швеції, Фінляндії та Тайваню. Їм запропонували слухати емоційно забарвлені слова та історії, дивитися відеофрагменти або розглядали фотографії з різними виразами облич. Після цього на прохання науковців вони розфарбовували контури фігури людини 👤, відзначаючи, що і в яких місцях відчувають тілом.
📍До уваги бралися не лише базові емоції (лють, страх, відраза, щастя, сум, здивування/інтерес), а й інші - тривога, любов, депресія, презирство, гордість, сором, заздрість. Отже, на карті дослідження знайшли місце 13 емоцій та нейтральний (спокійний) стан.
💬 «Численні дослідження показують, що емоції готують нас до змін навколишньої обстановки, активуючи серцево-судинну, скелетно-м'язову, нервову та ендокринну ситстеми» – йдеться у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences. Також карта емоцій не змінюється в залежності від статі, раси, національності.
Як бачимо, щастя і любов інтенсивно «підсвічують» практично все тіло. Здивування концентрується в голові та легенях (згадайте затамування подиху). Сум живе у очах, горлі та грудях. Відраза для себе обирає травну систему та верхню частину тіла. Дослідники вважають, що результати експерименту можна використовувати в психіатрії, оскільки порушення виявлених закономірностей може бути ознакою емоційного розладу.
❤12🔥2🥰2👍1👌1