«Ти не маєш права сміятись, коли інші плачуть»:
заборонена радість під час війни

Межі радості

Під час війни внутрішні голоси людини активно підняли свої зміїні голови і зашипіли, адже нарешті ці уявлення про світ отримали реальне підтвердження: радість не доречна і не потрібна.

🗣 «Як ти можеш постити фото у фейсбуці?»,
🗣 «Ну що ти жалієшся, ось в Маріуполі…»,
🗣 «Ти не маєш права сміятись, коли інші плачуть”, — сьогодні часто натрапляємо на такі коментарі. За цим завжди ховається великий страх того, що радість дуже швидко зникне.

Насправді радість 😊 — наша базова емоція. Про це неможливо й не треба забувати навіть у найскладніші та найтемніші часи. Сьогодні психологи, лікарі та нейробіологи гучно говорять про важливість хорошого настрою для нашого здоров’я. Наприклад, краса навколо нас потрапила на п’яте місце в список найкращих речей для реабілітації нервової системи, а сміх визнано лікувальним для всього тіла. Ви ж не хочете сперечатися із сучасною наукою?

➡️ Що нам робити?

Згадайте свою радість на смак. Складіть список 📋 найпростіших речей, від яких ви радієте. Це банальна порада психологів, але саме з такого простого процесу ми всім тілом починаємо згадувати, скільки задоволення дає нам той чи інший процес. 

🟡 Тестуйте реальність

Якщо здається, що ваша радість зараз недоречна, цьому не час і не місце — уважно подивіться довкола себе і перевірте, чи є дійсна причина не проявляти свою радість? Кому від цього краще? Кому гірше? Іноді, щоправда, бувають ситуації, коли шалені прояви емоцій можуть образити когось близького поруч, але такі ситуації виникають набагато рідше, ніж нам здається.

🟡 Шукайте однодумців

Сміятися разом завжди легше, а розділена радість тільки помножується, тому нам так часто потрібні люди, здатні порадіти разом з нами. Згадайте, хто з ваших близьких завжди підтримує, з ким сміятися найлегше. Можливо, зараз саме час подзвонити їй / йому?

🟡 Подивіться на дітей

Саме вони — ті, хто ще під вагою відповідальності та настанов минулого не втратив і не забув своєї радості. Вони легко вміють радіти дрібницям і щиро сміятися, навіть коли не найкращі умови для цього. Це абсолютно природно і правильно, просто дорослі про це забули.

🟡 Відправляйте внутрішнього критика у відпустку

Якщо заборона на радість звучить в голові вже звичним голосом шановного критика, не варто злитися на себе ще більше, адже часто нас просто не навчили інших методів. Можливо, вашому внутрішньому критику і справді пора відпочити, або вже й на пенсію. На його місце можна запросити когось молодшого, того, хто знає про важливість радощів для вашої психіки і про останні дослідження нейробіологів про хороше життя. Довіряйте свій внутрішній світ тільки професіоналам.

🟡 Поверніть собі своє життя

Від того, що ви перестали мазатися улюбленим кремом, фотографувати квіти, дещо собі купляти — жодному бійцю не стане легше, війна швидше не завершиться, нічого не зміниться, крім вашого життя, яке суттєво погіршиться. Тож коли ви плануєте відмовитись від чогось хорошого, спробуйте спитати себе: “Кому я готовий подарувати своє життя і заради чого?”.

Війна, на жаль, змушує нас швидко вчитися нового, тому сміливо радійте на благо миру в Україні.

🟩 Авторка: Катерина Дорум - гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

Ілюстрація: Глузд.

Недільний пост

Цей пост мав би бути дуже серйозним, «суперзмістовним». Бо «під час війни інших же не може бути😉. Все ж зараз має бути «суперважливим», кожна наша дія…Усе інше – дурня і марне витрачання свого часу й інших», - невгамовується наш внутрішній критик.
Але - ми кажемо йому «привіт😉» і відправляємо у відпустку, як мінімум сьогодні.

І пропонуємо тобі просто:

😊 Посміхнутись собі і оточуючим,
☕️ Зробити собі чашку смачнючої кави або запашного чаю,
🤗 Обійняти прямо зараз того, хто поруч,
🐈 Погладити кота чи пса 🐩,
🌞 Посміхнутись сонцю або помріяти під час дощу 🌦,
🙏 Подякувати собі за те, що ти є живий/ва і здоровий/ва,
➡️ …. (додай своє😉)

Так просто.
Може й не суперзмістовно, але точно важливо.

Доброго та сповненого віри тобі дня!

Як говорити з людьми, які постраждали від війни:
small talk та випадкові розмови
(1/2)

Велика частина переселенців 🏚пережили жахливі події: хтось втратив рідних, хтось житло, роботу, звичне життя. Вони переїхали в пошуках безпечного місця, і зараз у багатьох українців, чиї міста «прихищають» людей, постають питання, як екологічно говорити з незнайомими чи малознайомими людьми, які пережили травматичні події. Такі розмови можуть випадково починатися в кав‘ярнях, держустановах, лікарнях тощо.

1️⃣ Якими мають бути правила комунікації в таких ситуаціях?

Ми не знаємо, на якому етапі проживання події людина перед нами - в гострому чи хронічному стресі, втраті, травмі тощо. Від цього, звісно, залежать і особливості комунікації.

Будьте щирими (це добре відчувається), чіткими в своїх словах, прямими. Краще уникати двозначних фраз. Якщо бачите, що людина в ступорі чи якось вас не зрозуміла - перепитайте, чи все їй ясно. Конкретика та реалістичність - найкращі друзі в цьому.

Якщо людина почала розказувати про свій досвід, слухайте стільки, скільки можливо. Імовірно, вона хоче виговоритися і бути поміченою - це теж одна зі спроб адаптації до нового середовища, спосіб знайти собі місце. Однак варто пам‘ятати: така розмова може забрати багато сил. Прислухайтеся до себе, чи готові продовжувати і маєте ресурси на неї.

2️⃣ Як себе поводити?

Будьте такими, як ви є. Якщо вам незручно, страшно, ви губитесь - так і скажіть.

❌ Уникайте категоричних суджень та висновків, які можуть додати людині сорому, страху чи вини: «А чого ж ви раніше не виїхали?», «А як же ж ви там батьків лишили?», «І ви не боїтеся за свій дім?» тощо.

❌ Не варто використовувати фрази типу «Не жалійтеся», «Не перебільшуйте», «Ну он там людям ще гірше було», «Ви маєте бути сильним/ою заради дітей, чоловіка, батьків», «Я вас розумію», «Було б чого так реагувати», «Все буде добре» тощо. Вони сприймаються знецінюючими, недоречними та неправдивими, детальніше про це писали тут.

Будьте в контакті стільки, скільки вам добре. Якщо хочете завершити розмову, скажіть про це. Буває, страшно слухати про досвід людини, чи ви проживаєте емоційно складний день, чи просто не маєте ресурсу - цілком ок зупинити те, що вам не подобається (тим паче, контакт в такому стані і «видушування» з себе чуйності, співчуття чи підтримки може зашкодити і вам, і людині поруч).

Якщо від вас очікують продовження розмови, можете вибачитися і сказати, як є: «Я не можу з вами розділити це, мені страшно», «Я дуже виснажений/а, ця розмова забирає в мене багато сил, я не можу її більше продовжувати», «Мені б хотілося вам допомогти, проте зараз я не маю на це сил» тощо. Важко передбачити тут реакцію людини - імовірно, вона може бути негативною. Втім, і ми спочатку турбуємося про себе, а потім про іншого - це одне з правил збереження адекватної особистості.

3️⃣ Що краще не питати?

❌ Не питайте про емоції: «А вам було страшно?», «А ви думали, що помрете?», «А вам було шкода лишати дім?» тощо. Це місце, в якому легко провалитися в травмуючі переживання.

❌ Не розпитуйте про деталі минулих подій, деталі виїзду, не зупиняйтеся на особливо чутливих моментах - це все можуть бути тригери минулих переживань, з якими ви можете не впоратися. Це робота психолога за запитом клієнта.

❌ Не питайте про плани на майбутнє - людина в підвішеному стані, це недоречно.

Як говорити з людьми, які постраждали від війни:
small talk та випадкові розмови
(2/2)

4️⃣ Як підтримати?

Підтримати можна словами «Я з вами тут, я поруч», «Ви робите достатньо», «Мені прикро, що вам зараз боляче», «Я вам співчуваю», «Ви робите найкраще з можливого», «Усе колись закінчується, і навіть цьому прийде кінець», «Я вас підтримую».

❗️Якщо раптом захочете обняти людину, обов’язково спитайте дозволу.

Також можете поцікавитися, чим можете допомогти людині, якщо у вас виникає таке бажання. Не обіцяйте допомоги, якщо не плануєте її надавати.

5️⃣ Як реагувати, коли людина розповідає про втрати?

Не розпитувати деталі. Прислухайтеся до себе і віднайдіть доречні слова (можливо, «Я співчуваю, що так сталося», «Це складні переживання для мене», «Мені шкода, що вам прийшлося це пережити» тощо).

Якщо відчуваєте, що людина емоційно «провалюється» і ситуація неконтрольована, переключіть її на якісь конкретні дії: попросіть щось подати, описати, що є навколо, назвати своє ім’я тощо. Так ви переключите її мозок з емоційного на раціональне.

Варто не лишати людину саме в тих переживаннях, якщо ви завершуєте розмову. Необхідно повернути в реальність: «Зараз ви тут (в кав‘ярні, поліклініці, парку)», «Ви вже в безпеці», «Чи є у вас в місті хтось знайомий?», «Де ви живете?», «Що ви тут вже бачили?».

6️⃣ Що робити, якщо розповідають, що почувають себе тут погано?

Ми правда можемо стикатися з дуже різними реакціями людей на появу переселенців: співчуття, агресія, підтримка, страх, розпач тощо. Усе це є нормальними реакціями на ненормальні події.

Можна уточнити, де саме людину не приймають (імовірно, що це якісь конкретні контакти). Наголосіть на тому, що це - не все місто, є інші люди. Якщо ви говорите з людиною, ви теж частина цього міста і вам, наприклад, ок бути з нею в контакті.

Щоб знизити почуття страху і тривожності на новому місці, людині добре інтегруватися в якісь групи. Спитайте, де б людина могла себе реалізувати, поки є тут - за інтересами, діяльністю тощо (якщо знаєте конкретні, розкажіть про це). Але важливо не примушувати людину до дій, якщо вона не готова.

Якщо співбесідник/ця говорить, що йому/їй тут погано, пам’ятайте, що навряд чи є хороше місце, якщо ти втратив свій дім чи не можеш туди повернутися. Ми не знаємо, коли ситуація зміниться. Якщо людина помічає тільки погане, спитайте, що в її житті зараз є хорошого. Якщо вона губиться з відповіддю, можете сказати, що людина - жива, у відносній безпеці - це вже хороше.

🟩 Авторка: Марія Яцухненко - кризова консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ « Право на захист».
Для Kufer.media.

Близькі та родичі «по той бік»
(1/2)

📩 #нам_пишуть: «Як бути, коли твої найближчі люди проти тебе? Коли мама, рідна сестра на іншому боці війни і підтримують цю війну? Як впоратися зі злістю на них та перестати їм доводити щось?»

⚔️ Ситуації, коли близькі опинились по «той бік», дуже поширені. У когось це рідні батьки, сестри-брати, дяді-тьоті, у когось – друзі, колеги, із якими йшли певний шлях пліч-о-пліч. А у когось навіть чоловік або дружина. У відносно мирні часи, не торкаючись болючих тем, співіснування і підтримання стосунків майже не викликало проблем. Але повномасштабна війна кинула виклик і майже не залишила шансів для компромісів у цьому питанні.

Коли питання стосується ймовірності порушення фізичної та/або внутрішньої цілісності, ми потребуємо зайняти чітку позицію всередині себе саме для того, щоб мати змогу зберегтися, обробляти свій досвід і захистити себе. Ми тягнемося до «своїх», бо так відчуваємо підтримку і приналежність, що посилює нашу енергію і сили боротися за життя, до якого прагнемо.

👉І, коли поруч є той, хто «продавлює свою правду» навіть не намагаючись почути тебе – це відчувається як тиск і небезпека, і через свій гнів ми отримуємо зсередини сигнал боротися. За секунду може розгорнутись пекучий конфлікт, в якому кожна сторона відстоює свою позицію, переконання, бачення і своє право на них.
Коли таке відбувається із людьми, до яких ми байдужі – це не зачіпає нас особисто і може навіть привести до полегшення через вивільнення агресії, що накопилась. Але в подібних конфліктах із близькими це призводить до емоційного перестимулювання.

Гнів наче затоплює і вже не чутно іншого через галасливі заклики «одуматись», «ви самі не знаєте, що коїте», «вам же тільки краще потім буде», «росіяни мирного населення не вбивають». Бо нам не все одно, коли близька людина не може розділити з нами наш досвід, зрозуміти і, більш того, викривляє нашу реальність. А після конфліктної ситуації, яка скоріш за все не вирішується, залишається цілий клубок почуттів серед яких біль, розчарування, гнів, безсилля і пустота. І далі все по колу.

🫥 Ми опиняємось наче в пастці – «це мої близькі, я хочу підтримувати стосунки із ними, але я не можу через їх позицію і неможливість дійти єдиної точки зору».

❓І що з тим робити?

Це дуже складне запитання і не має єдиної вірної відповіді. Спробуймо пошукати, що саме для тебе буде можливим в такій ситуації. Поміркуймо над наступним:

❓ Хто ти в таких конфліктах?
❓ А хто твій візаві?
❓ З яких ідентичностей (уявлень про те, хто я, а хто він/вона) Ви спілкуєтесь зараз?

➡️ Скоріше за все, це буде «я-українець/українка», «я той/та, хто захищає Україну зараз», «я той/та, хто бореться за свою свободу» тощо. А мій візаві, у моїх уявленнях «той, хто захищає агресора», «представник руського миру». А сам він/вона може визначати себе як «я – громадянин рф», «я той, хто хоче донести правду», «я - представник тих, хто визволяє зараз українців».

Вести конструктивний діалог, щось пояснювати і наводити аргументи із цих ідентичностей є неможливим наразі. Ти не зможеш переконати людину, яка не хоче знати іншої правди окрім своєї, та продовжує знаходитись під впливом масової пропаганди, яка змінює реальність людини і відгороджує її від зовнішнього світу.

Близькі та родичі «по той бік»
(2/2)

🟢 Які є варіанти?

1️⃣ Визнати різність позицій, складність ситуації для обох і проговорити це із людиною, наприклад: «Так, ми маємо різні позиції щодо війни. Нам складно із цим і ми не можемо домовитись і навряд чи зможемо, принаймні найближчим часом. Якщо ми продовжимо, це буде й надалі руйнувати наші стосунки. Тому давай тут поставимо крапку».

2️⃣ Шукати те, що вас продовжує об’єднувати поза війною (якщо таке є):

❓ Чи є досі щось, що наповнює наші стосунки, окрім війни? Що є в нашій спільній історії, що я ціную?

Відповіддю може бути: здатність дбати один про одного, підтримувати, проявлення зацікавленості до життя кожного, знаходження поруч у складних ситуаціях, спільні інтереси, складні ситуації, які пройшли разом і т.і.

❓І хто я зараз у цих стосунках, коли думаю/згадую про це?

Національна ідентичність вже може відходити на інший план, а попереду скоріш за все з’являються: син/донька -батько/мати, брат-сестра, друг – друг.

❓ Чи можемо ми підтримувати стосунки, спираючись на ці ідентичності і залишити в стороні інші, які призводять до конфліктів?
Якщо так, то на що ми можемо спиратись в цих стосунках? На які спільні цінності і інтереси, що об’єднують нас (сім’я, мир, розвиток тощо)?

➡️ Отримавши відповіді на ці запитання, відчуй та знайди комфортну для себе дистанцію у спілкуванні із людиною. Як часто ти хочеш спілкуватись із нею? На які теми ти погоджуєшся спілкуватись, а які табу? Чи хочеш ти спілкуватися особисто, або онлайн?

❗️❗️❗️Але ти можеш і не віднайти того, що продовжує об’єднувати вас.

Можна бути рідними братами і сестрами, але не мати спільних інтересів, досвіду, прагнення дбати один про одного. Формально ви родичі, але близькості можете не відчувати. Це ж стосується і батьків, дядь, тьоть, інших рідних. Це сумно, але це так є зараз. І тоді ти можеш подякувати своїм родичам, близьким за спільний минулий досвід стосунків і, враховуючи різність на ідеологічному, ціннісному і емоційному рівнях, дозволити собі піти іншим шляхом.

▶️ Зараз не час казати: «давайте не будемо про політику» і продовжувати посміхатись один одному, начебто нічого не відбувається. Відбувається важливе, і це торкається особисто кожного. Варто визнавати це, а також те, що ви не здатні зараз дійти однакової точки зору через ряд обставин.

Зроби свій вибір, по якому шляху ти готовий піти далі. На сьогодні.
А коли завершиться війна (а вона обов’язково завершиться і щиро віримо, що нашою перомогою), ти зможеш наново переосмислити ваші стосунки і, може, зробити нові, інші кроки у цьому напрямку.

Як давати можливість дитині проживати різні почуття?

🟡 Розповідати, яким чином зробити це екологічно. Наприклад: «Я бачу, що ти розізлився, але бити брата не можна. Ти можеш побити подушку, покричати, потупотіти ногами…».

🟡 Якщо дитині важко проявляти емоції, зробити це разом з нею: «Зробімо це разом. Перетворимось на динозаврів та будемо гарчати!».

🟡 Якщо дитина плаче, бути поряд: «Я бачу, як тобі сумно. Я поряд. Хочеш, щоб я взяла тебе на ручки/потримала за руку/посиділа поряд?».

🟡 Якщо сумує, цікавитись станом: «Тобі сумно? Розкажеш, що тебе хвилює? Для мене важливо, що з тобою зараз відбувається».

🟡 Нагадувати, що ви поряд і готові підтримувати: «Я поряд. Я з тобою. Дуже хочу тебе підтримати. Як я можу це зробити?».

🟡 Якщо дитина радіє — а це дуже природньо, не забороняти, а підтримувати: «Як добре, що ти радієш. Мені приємно це бачити».

🟡 Добре, якщо ми зможемо допомогти пропрацюванні емоцій через творчість — малювання, ліпка, ігри, поробки, танці та пісні.

🟩 Авторка: Юлія Осіпова — сімейна психотерапевтка, консультантка з питань батьківства Служби турботи про психічне здоров'я БФ «Право на захист».

👉 Більше про те, як дитині допомогти проживати досвід війни, читай у повній статті Юлії в «Рубриці».

❗️Нагадуємо: щочетверга діє #підтримуюча_група для батьків з Юлією Осіповою, 15.00-16.30 за попереднім записом.
Чекаємо!

Сьогодні, 19 травня, відзначаємо Всесвітній день вишиванки – міжнародне свято, покликане зберегти українські народні традиції через етнічний вишитий одяг.

Не у всіх є вишита сорочка, особливо в шелтерах, де проживають вимушено переселені сім’ї українців, але є велике бажання та інтерес підкреслити одягом національну українську ідентичність.

Сучасні діти відчувають по-своєму ритм та кольори вишиванок. На заняттях з арт-терапії дівчата сміливо поєднують чистоту національної сорочки з елементами мозаїки атласними стрічками та оздоблення кольоровими бусинами.
А хлопчики - новатори: хто «вишиває» на малюнку нову МРІЮ, а хто захотів сказати своє слово в оздобленні святкових рушників та створив візерунок «Долоні долі».

Ну а що?
Може, через скільки-то років будуть розповідати педагоги українським діточкам, як колись, у суворому воєнному 2022 році, Денис із Попасної, проживаючи у шелтері з родиною у місті Дніпро, вигадав нове слово у оздобленні традиційних рушників, а зараз вишивка «Долоні долі» то для поціновувачів «old school» 😊

Спостерігаючи щирі посмішки та чудовий настрій дітей на заняттях, можна точно сказати, чим допомагає арт-терапевтичний простір:

⚪️ відчути себе та свої бажання
⚪️ поекспериментувати з кольором та різними матеріалами
⚪️ виплеснути емоції
⚪️ проявити свою особистість в створенні творчих робіт
⚪️ відчути себе творцем нової реальності.

А відомо, що творцем може бути кожен, треба лише знайти, що надихає саме тебе!
Вітаємо! 💛💙

🟩 Авторка: Лариса Медведєва - психологиня Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист» в м. Дніпро.

Сьогодні лекція з кризової психологічної обізнаності для дорослих!

📍 Тема #4: «Стрес-менеджмент в умовах війни».

❓ Що відбувається з нормальною людиною в ненормальній ситуації?
❓Як ми можемо підвищувати стресостійкість?
❓ Як не застрягти на фазі виснаження?

👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

🕖 19:00-20:00.

➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).

🌱 Для твоєї зручності всі відео #курс_лекцій нашої служби живуть тут на Youtube. Запис сьогоднішньої події буде доступний за кілька днів.

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

«Не маю ні інтересу, ні сил»

📩 #нам_пишуть: «Я виїхала за кордон, бо війна. Не можу тут адаптуватися, почуваю себе білою вороною. Усі шось роблять, прагнуть, а я не маю ні інтересу, ні сил на це. Скучаю за домом, за чоловіком. Не хочу бути тут, а мушу. Не хочу вчити нову мову, а мушу».

➡️ Адаптуватися при вимушеному переселенні дійсно непросто. Дуже багато енергії витрачається на пристосування до нових умов, правил, порядків - рутина, яка у своєму домі була доведена до автоматизму і робилася ніби непомітно. Вдома ми знаємо, як швидко закипить чайник, скільки часу витратимо на магазин, де що лежить. А якщо додати сюди іншомовне середовище, у якому через незнання мови ми постійно напружуємося, щоб зрозуміти, що відбувається, - то весь організм і так працює нон-стоп. Мозок 🧠 витрачає купу сил на адаптацію до нового в звичайних умовах, а при стресових - ще більше (бо треба ж якось і психіці переварювати купу процесів).

⏳ Для кожного своя кількість часу для звикання і налагодження рутинних процесів. Якщо розібрати їх на конкретні, налаштувати порядок виконання, спростити можливе - адаптація пройде легше. Ми всі - різні. Якщо хтось справляється швидше - чудово, але це не привід знецінювати себе. Дайте собі стільки часу, скільки треба.

Часто ще адаптація ускладнюється через те, що ми не приймаємо того, що відбувається, намагаємося уникнути зовнішніх змін і зависаємо думками в минулому. Прийняти - це не значить «не відчувати» чи змиритися.

Прийняти - це визнати як факт реальності.

Наприклад, моє життя змінилося. Я за кордоном. Мені тут складно. Але я тут, тому що … (мені безпечно, мені допоможуть, тут є дім для мене тощо). Я можу продовжувати жити тут - так, як зможу.

🛑 На чужій території діють свої правила. Якщо вивчення мови є нав’язаною умовою перебування, і ви це не обираєте, цілком очікуваний супротив і знесилення від нього. У безпомічності складно віднайти сили, разом з цим є шлях, який цьому допоможе, - вибір.

❗️ На важливості вибору наголошував ще Віктор Франкл, психіатр та психотерапевт, який пережив концтабір: «У людини можна відібрати все, крім одного: останньої волі людини — вибирати власне ставлення до будь-яких обставин, вибирати власний шлях». До того ж, «маленькі вибори», які ми можемо робити, повертають нам почуття контролю у, здавалось би, безвихідних ситуаціях.

🔎 Тоді життя постає в іншому світлі: так, ви не вибирали війну, але ви змогли вибрати свою безпеку і тому переїхали. Щодо питанням вивчення іншої мови - ви також можете вибрати:
🔹 вчити мову, бо це може дати якісь бенефіти в чужій країні;
🔸 вчити її в своєму темпі;
🔹 не вчити, поки не матимете сил;
🔸 відмовитися від вивчення мови взагалі, не виснажуватися цим, 👉але разом з тим і нести відповідальність за рішення (не розуміти інших людей, відчувати невиконання зобов’язання перед приймаючою стороною тощо).
Варіацій може бути багато.

Можна багато що втратити, але можливість вибору - зберігається. Особливо важливо в ситуація хаосу і незрозумілості повертати себе до реальності маленькими кроками, маленькими виборами і рішеннями. І тут ви - свій адвокат, який питає:

❓ Що буде найкраще для мене зараз?
❓ Що з цим конкретно я можу зробити, а що - ні?
❓ Що я обираю? Як мені буде житися з цим вибором?

Що треба знати, щоб зберегти здоровий глузд під час війни

➡️ Запис ефіру «Радіо НВ» вже на нашому YouTube-каналі!

🟢 Розповідає: Анна Шийчук - психотерапевтка, психологиня, координаторка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

Зберігати повноту життя

Ми вже декілька разів підіймали тему радості і здатності отримувати задоволення під час війни. І говорили про те, що багато в чому це питання внутрішнього дозволу – чи маю я на це право, коли інші люди страждають, коли стільки біди навколо?

У нашій травмованій війною уяві та не без допомоги почуття всемогутності, що йде корінням із раннього дитинства, все ще можуть виникати фантазії про те, що своїми стражданнями ми можемо звільнити іншого від його болю. Ми начебто приймаємо рішення замурувати себе наживо у власній вежі, вибудованої із страждань, відречення від усього, що може приносити приємні почуття, зануритись із головою у справи і не підіймати голови до моменту проголошення миру.

❓ Але якими ми зустрінемо цей мир? Яких нас зустріне мир? Яке життя ми принесемо із собою в нього, лишаючи його себе зараз?
Якщо в уяві перенести себе в той самий момент, коли війна вже завершилась (а вона колись завершиться!) і ми всі святкуємо перемогу, то, озирнувшись назад, що ти зможеш розказати про себе?

🟡 Як ти проживав/проживала війну?
🟡 Яким було твоє життя?
🟡 Як ти зберігав/зберігала його в собі?
🟡 Чи ти взагалі жив/жила, або лише його витримував/ла?

➡️ Чи подобаються тобі відповіді, що надходять зараз зсередини?

Добре, якщо так. Але якщо ні, то це вдала нагода замислитись про це. Зберігати не тільки своє фізичне життя, а і життя всередині себе – це одна з найважливіших задач наразі і твій вклад у своє майбутнє.

Пригадаймо наші сфери життя (тіло, діяльність, контакти, сенси) і разом подумаймо, що наповнює тебе життям/робить живим в кожній із них?

Сфера тіло
🔻 Який твій найприємніший запах?
🔻 Який аромат твоїх улюблених парфумів?
🔻 Який запах твого дому? Твоє близької людини?
🔻 Яка на смак твоя улюблена страва?
🔻 Які рухи подобаються твоєму тілу?
🔻 Що для тебе є приємним на дотик?
🔻 Як ти зараз піклуєшся про своє тіло?
🔻 Які на дотик обійми твоєї коханої людини?

Сфера діяльності
🔸 Чим ти любиш займатись, забуваючи про час?
🔸 Які справи приносять тобі задоволення?
🔸 Згадки про яке професійне досягнення викликають почуття радості і наповненості?
🔸 Про що ти навіть не мріяв/ла, що зможеш, але зміг/змогла?

Сфера контактів/стосунків
🔹 З ким тобі подобається навіть просто помовчати поруч?
🔹 У контакті із ким ти можеш добряче пожартувати і посміятись?
🔹 Кого б ти зараз із задоволенням обійняв/обійняла б?
🔹 Що ви любите робити разом із близькими?
🔹 Пригадай людей із свого життя, спілкування із якими викликає посмішку і теплі почуття.
🔹 Якою була твоя перша зустріч із твоєю дитиною/партнером?

Сфера сенсів
▫️ Авторами яких книжок ти зачитуєшся?
▫️ Який твій улюблений фільм і/або мультфільм?
▫️ Яке було твоє улюблене хоббі за мирних часів і що з цього ти можеш продовжувати робити?
▫️ Що для тебе є найціннішим зараз?
▫️ Яке твоє найзатишніше місце всередині себе? Як ти там себе почуваєш? Про що ти там мрієш?

❗️ Зараз, коли ми вже увійшли в нову фазу війни - розчарування та виснаження, твоя підтримка, інтерес і увага до себе, твоя здатність наповнювати себе життям є надзвичайно важливими. Бо ми маємо прийти до перемоги не просто вижившими, але й живими, тілом і душею.

Як підтримати дитину, якщо рідні зазнали поранення на війні: 5 порад батькам

Часом вiйна ранить. Ранить по-різному - iнколи це незначні проблеми, інколи - iз загрозою життю, порушеннями функцій, потребою у тривалому лікуванні та реабілітації. Війна ранить теж по-різному - бо часом рани видимі, вони на тiлi, а часом рани в душі, вони пов'язані з пережитими психотравмуючими подіями, посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) чи iншими проблемами - попри те, що вони невидимі, їх наслідки та вплив на життя можуть бути не менш вагомими. Коли рідні дитини зазнали поранень, перебувають на лікуванні чи реабілітації - природньо, у дитини багато тривог і багато запитань. Пiдтримка потрiбна не лише пораненим рiдним - пiдтримка потрiбна теж дітям.

1️⃣ ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ СИТУАЦІЮ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ РIДНИХ

Дітям так важливо розуміти, що відбувається. Поранення, особливо критичне, викликає природньо тривогу в усіх рiдних - дитина не може не вiдчути цього. Втім, часом нам, дорослим, так хочеться оберегти її від хвилювань, і тому ми не говоримо їй нічого або кажемо «напівправду». На жаль, в таких ситуаціях дитина починає додумувати і залишається з цими домислами та тривогою наодинці - а це дуже непросто... Тому так важливо говорити з дітьми, шукати слова, якими можна й пояснити ситуацію, необхiднi медичні процедури, наскільки можливо на основі прогнозiв лiкарiв - очікуваний подальший перебіг. Важливо теж слухати усі занепокоення дитини, її запитання - i пробувати знайти і дати їй належні відповіді та емоційну підтримку. Навіть якщо ситуація непередбачувана і є приводи для тривоги - дитині набагато легше, коли в цьому досвіді вона не є сама, коли вона розуміє, що відбувається, і може говорити з рiдними про усі свої занепокоення.

2️⃣ ЗАЛУЧАЙТЕ ДИТИНУ ДО ТУРБОТИ ПРО ПОРАНЕНИХ РІДНИХ

Ця турбота може проявлятися дуже по-різному в залежності від обставин - і дзвінками, й переданими малюнками та власноруч зробленими подарунками, і молитвою, і відвідуванням у лікарні чи реабілітаційному центрі, підтримкою вдома уже по поверненню. Втім, незалежно від обставин - ессенцією турботи є любов. З нею будь-які рани гояться швидше. I це так важливо, щоби у цих непростих пережиттях дитина теж здобула цей досвід, який розвиває у ній уміння підтримувати i турбуватися. Звісно, залучення дитини до вiдвiдин у лікарні, особливо першi рази, має супроводжуватися належним поясненням, що вона побачить; дитинi важливо, щоби поряд з нею була близька людина; наперед продумати вияви турботи чи підтримки. Важливо дати дитині можливість побути стільки часу, скільки є комфортно; і могти після відвідин обговорити можливі запитання та занепокоєння.

3️⃣ ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНI ТАКОЖ ТЕ, КОЛИ «РАНИ НЕВИДИМІ»

Інколи буває так, що пережиті психотравмуючі події на війні можуть спричинити ПТСР чи iншi психологічні проблеми. Прояви цього є більше у емоційній сфері, поведінці, порушеннях сну та інших симптомах. Дитина може відчувати, що рiднi змiнилися, що вони не такі, як були до війни - i вона може не розуміти, чому так сталося, чого чекати, як допомогти. Тож є дуже важливим не лише звернення за фаховою допомогою для потребуючої дорослої особи, але консультація з фахівцем, про те, як пояснити це дитині, як підтримати і дати надію. З дітьми обов'язково необхідно обговорювати такі ситуації і давати пояснення у зрозумілий для дитини спосіб. Для прикладу, про ПТСР: «Так, як бувають рани на тілі, бувають і рани на душі, вони теж болять, через них тато зараз не може спокійно спати, йому сняться важкі сни про пережите, йому згадується це i удень, тому вiн деколи такий емоційний - і тому тато проходить спеціальне лікування, яке допоможе йому і за якийсь час ці рани в душi загояться».

4️⃣ ДОПОМАГАЙТЕ ДИТИН АДАПТУВАТИСЯ ДО ЗМІН У ЖИТТІ

Поранення рiдних, спричинене цим порушенням функцій, лікування та реабiлiтацiя можуть суттєво змінити життя усієї родини. Турбуючись про поранених рідних, допомагаючи їм одужувати, відновлюватися, адаптовуватися до змiн , важливо теж пам'ятати, що цi змiни стосуються і життя дитини, і вона також потребує підтримки.

Про це треба говорити з нею, ïй важливо знати, що її потреби важливi i не забуті, що якщо вона стикається з труднощами, вона не буде у цьому наодинці. Звісно не завжди є простi рiшення - але тоді також важливо шукати підтримки в родині, в освітньому закладі, в соціальному середовищі - ми усі маємо підтримати один одного у подоланні викликів, спричинених вiйною, ми маємо знайти разом рішення, як подолати ті труднощі, з якими стикаємося. І пам'ятайте - це стосується і вас - пiдтримка потрiбна й усім дорослим членам родини: відпочинок, відновлення сил - є необхідною умовою, щоби пройти крізь усі випробування.

5️⃣ ІТИ ВПЕРЕД З НАДЕЮ ТА СВІТЛОМ ЛЮБОВІ

В житті є часи випробувань, часом дуже великих і непростих, але вони є не просто «чорними смугами» у житті - радше вони як ніч: але і серед ночi на небі світять зорі, і перед світанком навеснi спiвають птахи! Саме коли ніч найтемніша, зорі є найяснішими. Саме вони показують нам дорогу і дають надію. Тому серед труднощів помічайте Світло - добро людей, любов, яка сильніша за будь-яку темряву, відвагу в душах тих, хто боронить рiдний край, еднiсть нашого народу. Пiднiмайте настрій і дух один одному - піснею, обіймами, надихаючими iсторiями, гумором. Часом ми похитнемося, часом руки можуть опуститися - то нічого - нам зводитися знову, нам творити життя любити, які б випробування не були. Бережіть і плекайте це світло любові у собі, у дітях, у вашій родині і спільноті - власне завдяки йому ми можемо не лише долати випробування, але й проходячи крiзь них разом ставати сильнішими, мудрішими, світлішими…

🟩 Джерело: порадник для батьків «Як підтримати наших дітей у зіткненні з викликами війни» від Центру здоров’я та розвитку «Коло сім‘ї».

«Не плакала, не плакала, а тут як заплакала…»

📩 #нам_пишуть: «Я не плакала з початку війни. Жодної сльозинки протягом майже двох місяців. І навіть коли я і мої родичі нарешті вибрались із Бородянки. Але зараз, коли ми у безпеці, можу заплакати просто ідучи по вулиці, або коли готую їжу, або вкладаю дитину спати. Чи це нормально?»

Чи це нормально плакати, коли немає явної загрози, принаймні сьогодні?
🗣 «У мене ж усе у відносному порядку зараз. Усі живі, здорові. Я і діти у безпеці».

Саме так. Ключове слово – «у відносному». Війну ніхто не відміняв. Поки що. А також і того, що кожному із нас довелось втратити через війну.

У перші дні, тижні, а для когось і місяці війни нема коли було думати про це. А тим паче - торкатись своїх почуттів, горювати. Ні. Ми мали інші обов’язки – вижити, зберегти власне життя і життя близьких, налагодити свій побут у нових умовах, адаптуватись і налаштовуватись на життя в умовах війни. Для цього потрібно були дистанціюватись на якийсь час від своїх почуттів і просто діяти. Крок за кроком. Це було і є важливим.

Зараз, коли майже кожен з нас (з цивільних) опинився у відносній безпеці, наш досвід починає потроху «розпакуватись». І це добре, коли ми відчуваємо, що можемо нарешті трохи розслабитись і дозволити собі випустити назовні хоч частину той напруги, що стискає зсередини. Не завжди це відбувається свідомо, але наше тіло і мудре підсвідоме точно знає, що час настав. Зараз не треба вже думати про виживання, принаймні фізичне, а напруги всередині настільки багато, що витримувати її стає складно. Тому ми можемо почати плакати у досить несподівані для нас моменти.

💧Сльози - цілющі. Вони омивають рани душі, повертаючи нас до нас, до наших почуттів. І саме через них життя звертається до нас. Окутує наче теплим покривалком і нагадує - «гей, ти плачеш, ти відчуваєш, тож малий/а, ти - живий/а».

💧 Сльозами ми омиваємо свій досвід втрат. А їх кожен зазнав чимало. Хтось втратив свою домівку, хтось розлучився із близькими, хтось втратив свою роботу, звичний уклад життя. Втрат багато і усі вони мають значення.

💧 Сльози нагадують про важливе. Про щось цінне, що зазнало руйнувань. Свого бачення світу. І їх треба вітати, визнавати і давати їм свій час.

❓Коли сльози застали тебе зненацька, запитай себе: про що мої сльози?

Можливо, твої сльози про те, що:

🔹 Я сумую за ...
🔹 Я більше ніколи ..
🔹 Мені прикро, що..
🔹 Мені болить, бо..

З цим болем важко, але із ним важливо зустрітись. Витерпіти, пропустити через себе, прожити, проплакати. Щоб зачинити віконниці минулого і знов відкрити їх задля того, щоб щось добре мало змогу заглянути в них. Заглянути до тебе.