Ресурси, що допомагають дітям та батькам проживати війну

🟢 «Стресостійке дитинознавство» - практична та помічна брошура Світлани Ройз. Вона зібрала в одному місці те, що може знадобитись дорослим, поруч з якими є діти. Теорія, ігри, практичні знання. Для підтримки всіх батьків - вчителів - опікунів.
https://bit.ly/Дитинознавство

🟢 Сайт Центру здоров’я та розвитку «Коло сім’ї»: корисні інфоресурси для батьків
https://k-s.org.ua/resources/

🟢 «Підтримай дитину» - телеграм-канал з іграми, вправами і порадами
https://t.me/pidtrumaidutuny

🟢 «Добро завжди перемагає» - серія коротких (до двох хвилин) мультфильмів про війну, які можна дивитись та обговорювати з дітьми.
Виробництво: 1+1 Медіа, Анімаград, Мамахохотала 2022.
YouTube

🟢 «Війна, що змінила Рондо» - українська книжка Романи Романишин та Андрія Лесіва про те, що війна не має серця і не розуміє жодної мови, зате торкається кожного і на всіх залишає шрами. Книга присвячена війні як явищу та дає надію, що, об’єднавшись, навіть найкрихітніші істоти здатні перемогти.

Авторка: Юлія Осіпова - сімейна психотерапевтка та консультантка з питань батьківства. До Юлії можна записатися на підтримуючу групу для батьків (щочетверга 15.00-16.30) .

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

Як волонтерам зберігати себе та вміти казати «ні»

Ми звикли чути правило «спершу натягай кисневу маску на себе, потім на іншого», але зараз є тенденція, що волонтери, бажаючи допомогти, часто нехтують власним здоров’ям чи безпекою. Відмова може сприйматись як егоїзм, а якщо ти щось робиш - то завжди знайдуться ті, хто скаже, що цього не достатньо. Як відмовляти екологічно для себе та інших?

➡️ Якщо ти розумієш, що запит не по зубах чи є причини, з яких ти не можеш зробити бажаного (до речі, волонтерстка допомога - добровільна!), ти маєш право спокійно відмовити. Це нормально. Ти маєш свої кордони, можливості свого тіла і психіки, а ще лиш 24 години на добу, з яких добре було б колись спати та їсти.

🗣 «Пробачте, ми не займаємося цим питанням. Ми займаємося цим».
🗣 «Мені прикро, що потрібно «на вчора», по наших ресурсах це можливо за тиждень. Вам підходить?»
🗣 «Ми не можемо це зробити. Ось партнери, у яких ви можете теж запитати».

Реакція людини на відмову непередбачувана. Більшість ставиться адекватно. Але є люди, які взагалі відмов не сприймають. І це їхня проблема, а не твоя. Прикро, але часто волонтерська спільнота стикається з погрозами, осудженням, незадоволенням. Не дозволяй знищити себе ними.

🗣 «Мені прикро, що я не можу тобі допомогти. Я волонтер, і допомагаю добровільно. Я роблю найкраще з можливого».
🗣 «Можливо, тобі зможуть допомогти тут (інша організація)».
🗣 «Думаю, зможу допомогти тобі іншим разом».

Волонтери - це супергерої нашого часу. Та навіть супергерої не можуть охопити все.

❗️ Нагадуємо: ти маєш вибір, допомагати чи ні.

🔹 Твоє «Ні» має звучати впевнено. Світ прекрасно з тим вживається.
🔹 У відповідь на наполегливість чи вмовляння / благання будь категоричним. Це твоє рішення. Якщо треба повторити кілька разів, повтори.
🔹 Не дозволяй себе знецінювати чи узагальнювати (“О, я так і знав. Ви всі такі”). Ні, не такі. Згадай, скільки ти корисного і хорошо вже зробив/ла у межах своїх можливостей.
🔹 Поясни причину відмови, якщо тобі ок.
🔹 Уточни, що говориш «ні»проханню, а не людині.
🔹 Запропонуй людині альтернативи, часто при відмові інший їх не бачить.

Не обіцяй, якщо ти не впевнений в своїх силах. Візьми собі таке правило - воно перше у «допомагаючих» професіях.

 🗣 «Ми спробуємо зробити це, але я не можу обіцяти вам точно. Чи влаштовує це вас?».

 У іншої людини, як і у тебе, завжди є вибір, погодитися на такі умови чи ні. А у тебе є вибір робити стільки, скільки вміщує власний резервуар можливостей.

Сьогодні нова лекція!

📍 Тема #3: «Шукаємо ресурси, аби справлятись з кризою (продовження)».
Запис попередньої лекції тут.

👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

🕖 19:00-20:00.

➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466), запис буде доступний на YouTube.

🌱 Для твоєї зручності всі відео від #курс_лекцій з кризової психологічної обізнаності для цивільних нашої служби живуть тут.

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

Дай їм волю: що робити з емоціями під час війни

🟢 «Наші емоції — головні регулятори психічного життя. Важливо їх помічати та розуміти, щоб краще керувати своїм життям незалежно від того, що відбувається довкола. Ми не можемо вибрати емоції, які хочемо переживати, адже це складний синтез біологічних реакцій, підкріплений особливостями середовища, в якому перебуваємо, і вихованням, отриманим у дитинстві. Але ми можемо обрати, як до цих емоцій ставитися, чи знаходити їм місце в нашому житті і як діяти далі.

🟢 Люди, які виглядають урівноваженими, насправді не контролюють і не пригнічують своїх емоцій, навпаки, вони дозволяють їм бути, помічають їх і мають навичку між емоцією та реакцією зробити вдих і видих, завдяки чому встигають вирішити, що саме із цим робити, адже емоція — це лише початок. Не бійтеся картати себе за те, що ви відчуваєте.
➡️ Ставте собі питання та аналізуйте, навіщо вам ця емоція тепер, до чого вона може вас спонукати? Що ви хочете зробити насамперед?

🟢 Здається, що вам не вдасться? Буде набагато легше справлятися, якщо ми згадаємо, що емоції — тимчасові, і більшість з них зникає в середньому впродовж 10–15 хвилин. Тому якщо ви вважаєте, що зовсім не можете впоратися, наприклад, із гнівом, спробуйте 15 хвилин робити якусь дію: піти помити посуд, погладити котика або прогулятися навколо будинку. Можливо, після цього ваш погляд на ситуацію зміниться».

👉 Повний текст про емоційні вершники, які «проїжджають танком по нашій психіці», у статті тут.

Авторка: Катерина Дорум - гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

Хронічний стрес у війну та способи самодопомоги (1/2)

Війна триває, і травматичні події продовжують впливати на нас. Хтось досі знаходиться в зоні бойових дій, у когось родичі або на передовій, або залишились у небезпечних районах. Сім’ї розз’єднались, триває адаптація до нових умов при великій швидкості зміни подій. Постійний перегляд новин 📲 та/або спілкування про воєнні події також підсилюють напругу. Ми продовжуємо зустрічатись із переживанням #безсилля і невпевненості у майбутньому, витримувати їх. І ніхто не знає, як довго це триватиме.

Доки йде війна, стрес нікуди не дівається. Більше того, є велика вірогідність його мігрування: з гострого стресу - у хронічну форму. І це закономірно, враховуючи тривалість стресових обставин. Але хто обізнаний, той озброєний! Що маємо знати про #хронічний_стрес?

Його ознаки:
▫️ підвищена дратівливість та тривожність;
▫️ апатія та депресія;
▫️ підвищена втомлюваність;
▫️ м’язовий біль (або головний біль, або біль спині);
▫️ тиск у грудях, захворювання серця;
▫️ переїдання, або навпаки - відсутність апетиту;
▫️ захворювання шкіри;
▫️ безсоння.

❓ Як хронічний стрес впливає на організм?

➡️ Якщо при гострому стресі відбувається викид адреналіну внаслідок стимуляції надниркових залоз, то при тривалому наднирники виділяють інший гормон – кортизол.
Кортизол стимулює викид глюкози в кров і збільшує її використання мозком 🧠 для отримання енергії. Він також вимикає певні системи в організмі, щоб дозволити тілу зосередитися на реакції на стрес. Ці системи включають травлення, розмноження та ріст.

Рівень гормонів не повертається до нормального рівня, поки стрес не мине.

❓ Як собі допомогти при хронічному стресі? (2/2)

🥗 Повноцінно харчуйся.
Так ти підтримуєш роботу всіх систем організму, зокрема нервову і імунну систему. А вони в свою чергу підтримують твою можливість опору та збереження здоров’я.

🍶 Пий більше рідини.
У стресі ми можемо не звертати увагу на спрагу або взагалі її не відчувати. Але зневоднення здатне погіршити роботу серця, мозку та нирок. Тому слідкуй, скільки рідини протягом доби ти вживаєш.

🛌 Висипайся.
За можливості зберігай режим сну. Достатня кількість сну сприяє відновленню нервової системи та зниженню рівню гормонів стресу.

👫 Підтримуй стосунки з близькими.
Спілкування, особливо особисте, допомагає знизити вплив стресу та подолати відчуття самотності і безпорадності.

📋 Дотримуйся розпорядку дня.
Наразі усі наші звичні ритуали поламані. Проте режим є дуже важливим для відчуття контролю за ситуацією, тому намагайся кожного ранку складати план дій на день і дотримуйся його виконання.

⛹️ Залишайся активним/ною.
Фізична активність дозволяє підтримати тіло в тонусі, а це знижує рівень стресу.

🤸 Включи в свій робочий графік те, що приносить задоволення.
Так в організмі будуть виділятися ендорфіни, які допомагають долати стрес. Жартуй, смійся. Радісні емоції теж частина нашого життя зараз.

«Ти не маєш права сміятись, коли інші плачуть»:
заборонена радість під час війни

Межі радості

Під час війни внутрішні голоси людини активно підняли свої зміїні голови і зашипіли, адже нарешті ці уявлення про світ отримали реальне підтвердження: радість не доречна і не потрібна.

🗣 «Як ти можеш постити фото у фейсбуці?»,
🗣 «Ну що ти жалієшся, ось в Маріуполі…»,
🗣 «Ти не маєш права сміятись, коли інші плачуть”, — сьогодні часто натрапляємо на такі коментарі. За цим завжди ховається великий страх того, що радість дуже швидко зникне.

Насправді радість 😊 — наша базова емоція. Про це неможливо й не треба забувати навіть у найскладніші та найтемніші часи. Сьогодні психологи, лікарі та нейробіологи гучно говорять про важливість хорошого настрою для нашого здоров’я. Наприклад, краса навколо нас потрапила на п’яте місце в список найкращих речей для реабілітації нервової системи, а сміх визнано лікувальним для всього тіла. Ви ж не хочете сперечатися із сучасною наукою?

➡️ Що нам робити?

Згадайте свою радість на смак. Складіть список 📋 найпростіших речей, від яких ви радієте. Це банальна порада психологів, але саме з такого простого процесу ми всім тілом починаємо згадувати, скільки задоволення дає нам той чи інший процес. 

🟡 Тестуйте реальність

Якщо здається, що ваша радість зараз недоречна, цьому не час і не місце — уважно подивіться довкола себе і перевірте, чи є дійсна причина не проявляти свою радість? Кому від цього краще? Кому гірше? Іноді, щоправда, бувають ситуації, коли шалені прояви емоцій можуть образити когось близького поруч, але такі ситуації виникають набагато рідше, ніж нам здається.

🟡 Шукайте однодумців

Сміятися разом завжди легше, а розділена радість тільки помножується, тому нам так часто потрібні люди, здатні порадіти разом з нами. Згадайте, хто з ваших близьких завжди підтримує, з ким сміятися найлегше. Можливо, зараз саме час подзвонити їй / йому?

🟡 Подивіться на дітей

Саме вони — ті, хто ще під вагою відповідальності та настанов минулого не втратив і не забув своєї радості. Вони легко вміють радіти дрібницям і щиро сміятися, навіть коли не найкращі умови для цього. Це абсолютно природно і правильно, просто дорослі про це забули.

🟡 Відправляйте внутрішнього критика у відпустку

Якщо заборона на радість звучить в голові вже звичним голосом шановного критика, не варто злитися на себе ще більше, адже часто нас просто не навчили інших методів. Можливо, вашому внутрішньому критику і справді пора відпочити, або вже й на пенсію. На його місце можна запросити когось молодшого, того, хто знає про важливість радощів для вашої психіки і про останні дослідження нейробіологів про хороше життя. Довіряйте свій внутрішній світ тільки професіоналам.

🟡 Поверніть собі своє життя

Від того, що ви перестали мазатися улюбленим кремом, фотографувати квіти, дещо собі купляти — жодному бійцю не стане легше, війна швидше не завершиться, нічого не зміниться, крім вашого життя, яке суттєво погіршиться. Тож коли ви плануєте відмовитись від чогось хорошого, спробуйте спитати себе: “Кому я готовий подарувати своє життя і заради чого?”.

Війна, на жаль, змушує нас швидко вчитися нового, тому сміливо радійте на благо миру в Україні.

🟩 Авторка: Катерина Дорум - гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

Ілюстрація: Глузд.

Недільний пост

Цей пост мав би бути дуже серйозним, «суперзмістовним». Бо «під час війни інших же не може бути😉. Все ж зараз має бути «суперважливим», кожна наша дія…Усе інше – дурня і марне витрачання свого часу й інших», - невгамовується наш внутрішній критик.
Але - ми кажемо йому «привіт😉» і відправляємо у відпустку, як мінімум сьогодні.

І пропонуємо тобі просто:

😊 Посміхнутись собі і оточуючим,
☕️ Зробити собі чашку смачнючої кави або запашного чаю,
🤗 Обійняти прямо зараз того, хто поруч,
🐈 Погладити кота чи пса 🐩,
🌞 Посміхнутись сонцю або помріяти під час дощу 🌦,
🙏 Подякувати собі за те, що ти є живий/ва і здоровий/ва,
➡️ …. (додай своє😉)

Так просто.
Може й не суперзмістовно, але точно важливо.

Доброго та сповненого віри тобі дня!

Як говорити з людьми, які постраждали від війни:
small talk та випадкові розмови
(1/2)

Велика частина переселенців 🏚пережили жахливі події: хтось втратив рідних, хтось житло, роботу, звичне життя. Вони переїхали в пошуках безпечного місця, і зараз у багатьох українців, чиї міста «прихищають» людей, постають питання, як екологічно говорити з незнайомими чи малознайомими людьми, які пережили травматичні події. Такі розмови можуть випадково починатися в кав‘ярнях, держустановах, лікарнях тощо.

1️⃣ Якими мають бути правила комунікації в таких ситуаціях?

Ми не знаємо, на якому етапі проживання події людина перед нами - в гострому чи хронічному стресі, втраті, травмі тощо. Від цього, звісно, залежать і особливості комунікації.

Будьте щирими (це добре відчувається), чіткими в своїх словах, прямими. Краще уникати двозначних фраз. Якщо бачите, що людина в ступорі чи якось вас не зрозуміла - перепитайте, чи все їй ясно. Конкретика та реалістичність - найкращі друзі в цьому.

Якщо людина почала розказувати про свій досвід, слухайте стільки, скільки можливо. Імовірно, вона хоче виговоритися і бути поміченою - це теж одна зі спроб адаптації до нового середовища, спосіб знайти собі місце. Однак варто пам‘ятати: така розмова може забрати багато сил. Прислухайтеся до себе, чи готові продовжувати і маєте ресурси на неї.

2️⃣ Як себе поводити?

Будьте такими, як ви є. Якщо вам незручно, страшно, ви губитесь - так і скажіть.

❌ Уникайте категоричних суджень та висновків, які можуть додати людині сорому, страху чи вини: «А чого ж ви раніше не виїхали?», «А як же ж ви там батьків лишили?», «І ви не боїтеся за свій дім?» тощо.

❌ Не варто використовувати фрази типу «Не жалійтеся», «Не перебільшуйте», «Ну он там людям ще гірше було», «Ви маєте бути сильним/ою заради дітей, чоловіка, батьків», «Я вас розумію», «Було б чого так реагувати», «Все буде добре» тощо. Вони сприймаються знецінюючими, недоречними та неправдивими, детальніше про це писали тут.

Будьте в контакті стільки, скільки вам добре. Якщо хочете завершити розмову, скажіть про це. Буває, страшно слухати про досвід людини, чи ви проживаєте емоційно складний день, чи просто не маєте ресурсу - цілком ок зупинити те, що вам не подобається (тим паче, контакт в такому стані і «видушування» з себе чуйності, співчуття чи підтримки може зашкодити і вам, і людині поруч).

Якщо від вас очікують продовження розмови, можете вибачитися і сказати, як є: «Я не можу з вами розділити це, мені страшно», «Я дуже виснажений/а, ця розмова забирає в мене багато сил, я не можу її більше продовжувати», «Мені б хотілося вам допомогти, проте зараз я не маю на це сил» тощо. Важко передбачити тут реакцію людини - імовірно, вона може бути негативною. Втім, і ми спочатку турбуємося про себе, а потім про іншого - це одне з правил збереження адекватної особистості.

3️⃣ Що краще не питати?

❌ Не питайте про емоції: «А вам було страшно?», «А ви думали, що помрете?», «А вам було шкода лишати дім?» тощо. Це місце, в якому легко провалитися в травмуючі переживання.

❌ Не розпитуйте про деталі минулих подій, деталі виїзду, не зупиняйтеся на особливо чутливих моментах - це все можуть бути тригери минулих переживань, з якими ви можете не впоратися. Це робота психолога за запитом клієнта.

❌ Не питайте про плани на майбутнє - людина в підвішеному стані, це недоречно.

Як говорити з людьми, які постраждали від війни:
small talk та випадкові розмови
(2/2)

4️⃣ Як підтримати?

Підтримати можна словами «Я з вами тут, я поруч», «Ви робите достатньо», «Мені прикро, що вам зараз боляче», «Я вам співчуваю», «Ви робите найкраще з можливого», «Усе колись закінчується, і навіть цьому прийде кінець», «Я вас підтримую».

❗️Якщо раптом захочете обняти людину, обов’язково спитайте дозволу.

Також можете поцікавитися, чим можете допомогти людині, якщо у вас виникає таке бажання. Не обіцяйте допомоги, якщо не плануєте її надавати.

5️⃣ Як реагувати, коли людина розповідає про втрати?

Не розпитувати деталі. Прислухайтеся до себе і віднайдіть доречні слова (можливо, «Я співчуваю, що так сталося», «Це складні переживання для мене», «Мені шкода, що вам прийшлося це пережити» тощо).

Якщо відчуваєте, що людина емоційно «провалюється» і ситуація неконтрольована, переключіть її на якісь конкретні дії: попросіть щось подати, описати, що є навколо, назвати своє ім’я тощо. Так ви переключите її мозок з емоційного на раціональне.

Варто не лишати людину саме в тих переживаннях, якщо ви завершуєте розмову. Необхідно повернути в реальність: «Зараз ви тут (в кав‘ярні, поліклініці, парку)», «Ви вже в безпеці», «Чи є у вас в місті хтось знайомий?», «Де ви живете?», «Що ви тут вже бачили?».

6️⃣ Що робити, якщо розповідають, що почувають себе тут погано?

Ми правда можемо стикатися з дуже різними реакціями людей на появу переселенців: співчуття, агресія, підтримка, страх, розпач тощо. Усе це є нормальними реакціями на ненормальні події.

Можна уточнити, де саме людину не приймають (імовірно, що це якісь конкретні контакти). Наголосіть на тому, що це - не все місто, є інші люди. Якщо ви говорите з людиною, ви теж частина цього міста і вам, наприклад, ок бути з нею в контакті.

Щоб знизити почуття страху і тривожності на новому місці, людині добре інтегруватися в якісь групи. Спитайте, де б людина могла себе реалізувати, поки є тут - за інтересами, діяльністю тощо (якщо знаєте конкретні, розкажіть про це). Але важливо не примушувати людину до дій, якщо вона не готова.

Якщо співбесідник/ця говорить, що йому/їй тут погано, пам’ятайте, що навряд чи є хороше місце, якщо ти втратив свій дім чи не можеш туди повернутися. Ми не знаємо, коли ситуація зміниться. Якщо людина помічає тільки погане, спитайте, що в її житті зараз є хорошого. Якщо вона губиться з відповіддю, можете сказати, що людина - жива, у відносній безпеці - це вже хороше.

🟩 Авторка: Марія Яцухненко - кризова консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ « Право на захист».
Для Kufer.media.

Близькі та родичі «по той бік»
(1/2)

📩 #нам_пишуть: «Як бути, коли твої найближчі люди проти тебе? Коли мама, рідна сестра на іншому боці війни і підтримують цю війну? Як впоратися зі злістю на них та перестати їм доводити щось?»

⚔️ Ситуації, коли близькі опинились по «той бік», дуже поширені. У когось це рідні батьки, сестри-брати, дяді-тьоті, у когось – друзі, колеги, із якими йшли певний шлях пліч-о-пліч. А у когось навіть чоловік або дружина. У відносно мирні часи, не торкаючись болючих тем, співіснування і підтримання стосунків майже не викликало проблем. Але повномасштабна війна кинула виклик і майже не залишила шансів для компромісів у цьому питанні.

Коли питання стосується ймовірності порушення фізичної та/або внутрішньої цілісності, ми потребуємо зайняти чітку позицію всередині себе саме для того, щоб мати змогу зберегтися, обробляти свій досвід і захистити себе. Ми тягнемося до «своїх», бо так відчуваємо підтримку і приналежність, що посилює нашу енергію і сили боротися за життя, до якого прагнемо.

👉І, коли поруч є той, хто «продавлює свою правду» навіть не намагаючись почути тебе – це відчувається як тиск і небезпека, і через свій гнів ми отримуємо зсередини сигнал боротися. За секунду може розгорнутись пекучий конфлікт, в якому кожна сторона відстоює свою позицію, переконання, бачення і своє право на них.
Коли таке відбувається із людьми, до яких ми байдужі – це не зачіпає нас особисто і може навіть привести до полегшення через вивільнення агресії, що накопилась. Але в подібних конфліктах із близькими це призводить до емоційного перестимулювання.

Гнів наче затоплює і вже не чутно іншого через галасливі заклики «одуматись», «ви самі не знаєте, що коїте», «вам же тільки краще потім буде», «росіяни мирного населення не вбивають». Бо нам не все одно, коли близька людина не може розділити з нами наш досвід, зрозуміти і, більш того, викривляє нашу реальність. А після конфліктної ситуації, яка скоріш за все не вирішується, залишається цілий клубок почуттів серед яких біль, розчарування, гнів, безсилля і пустота. І далі все по колу.

🫥 Ми опиняємось наче в пастці – «це мої близькі, я хочу підтримувати стосунки із ними, але я не можу через їх позицію і неможливість дійти єдиної точки зору».

❓І що з тим робити?

Це дуже складне запитання і не має єдиної вірної відповіді. Спробуймо пошукати, що саме для тебе буде можливим в такій ситуації. Поміркуймо над наступним:

❓ Хто ти в таких конфліктах?
❓ А хто твій візаві?
❓ З яких ідентичностей (уявлень про те, хто я, а хто він/вона) Ви спілкуєтесь зараз?

➡️ Скоріше за все, це буде «я-українець/українка», «я той/та, хто захищає Україну зараз», «я той/та, хто бореться за свою свободу» тощо. А мій візаві, у моїх уявленнях «той, хто захищає агресора», «представник руського миру». А сам він/вона може визначати себе як «я – громадянин рф», «я той, хто хоче донести правду», «я - представник тих, хто визволяє зараз українців».

Вести конструктивний діалог, щось пояснювати і наводити аргументи із цих ідентичностей є неможливим наразі. Ти не зможеш переконати людину, яка не хоче знати іншої правди окрім своєї, та продовжує знаходитись під впливом масової пропаганди, яка змінює реальність людини і відгороджує її від зовнішнього світу.

Близькі та родичі «по той бік»
(2/2)

🟢 Які є варіанти?

1️⃣ Визнати різність позицій, складність ситуації для обох і проговорити це із людиною, наприклад: «Так, ми маємо різні позиції щодо війни. Нам складно із цим і ми не можемо домовитись і навряд чи зможемо, принаймні найближчим часом. Якщо ми продовжимо, це буде й надалі руйнувати наші стосунки. Тому давай тут поставимо крапку».

2️⃣ Шукати те, що вас продовжує об’єднувати поза війною (якщо таке є):

❓ Чи є досі щось, що наповнює наші стосунки, окрім війни? Що є в нашій спільній історії, що я ціную?

Відповіддю може бути: здатність дбати один про одного, підтримувати, проявлення зацікавленості до життя кожного, знаходження поруч у складних ситуаціях, спільні інтереси, складні ситуації, які пройшли разом і т.і.

❓І хто я зараз у цих стосунках, коли думаю/згадую про це?

Національна ідентичність вже може відходити на інший план, а попереду скоріш за все з’являються: син/донька -батько/мати, брат-сестра, друг – друг.

❓ Чи можемо ми підтримувати стосунки, спираючись на ці ідентичності і залишити в стороні інші, які призводять до конфліктів?
Якщо так, то на що ми можемо спиратись в цих стосунках? На які спільні цінності і інтереси, що об’єднують нас (сім’я, мир, розвиток тощо)?

➡️ Отримавши відповіді на ці запитання, відчуй та знайди комфортну для себе дистанцію у спілкуванні із людиною. Як часто ти хочеш спілкуватись із нею? На які теми ти погоджуєшся спілкуватись, а які табу? Чи хочеш ти спілкуватися особисто, або онлайн?

❗️❗️❗️Але ти можеш і не віднайти того, що продовжує об’єднувати вас.

Можна бути рідними братами і сестрами, але не мати спільних інтересів, досвіду, прагнення дбати один про одного. Формально ви родичі, але близькості можете не відчувати. Це ж стосується і батьків, дядь, тьоть, інших рідних. Це сумно, але це так є зараз. І тоді ти можеш подякувати своїм родичам, близьким за спільний минулий досвід стосунків і, враховуючи різність на ідеологічному, ціннісному і емоційному рівнях, дозволити собі піти іншим шляхом.

▶️ Зараз не час казати: «давайте не будемо про політику» і продовжувати посміхатись один одному, начебто нічого не відбувається. Відбувається важливе, і це торкається особисто кожного. Варто визнавати це, а також те, що ви не здатні зараз дійти однакової точки зору через ряд обставин.

Зроби свій вибір, по якому шляху ти готовий піти далі. На сьогодні.
А коли завершиться війна (а вона обов’язково завершиться і щиро віримо, що нашою перомогою), ти зможеш наново переосмислити ваші стосунки і, може, зробити нові, інші кроки у цьому напрямку.

Як давати можливість дитині проживати різні почуття?

🟡 Розповідати, яким чином зробити це екологічно. Наприклад: «Я бачу, що ти розізлився, але бити брата не можна. Ти можеш побити подушку, покричати, потупотіти ногами…».

🟡 Якщо дитині важко проявляти емоції, зробити це разом з нею: «Зробімо це разом. Перетворимось на динозаврів та будемо гарчати!».

🟡 Якщо дитина плаче, бути поряд: «Я бачу, як тобі сумно. Я поряд. Хочеш, щоб я взяла тебе на ручки/потримала за руку/посиділа поряд?».

🟡 Якщо сумує, цікавитись станом: «Тобі сумно? Розкажеш, що тебе хвилює? Для мене важливо, що з тобою зараз відбувається».

🟡 Нагадувати, що ви поряд і готові підтримувати: «Я поряд. Я з тобою. Дуже хочу тебе підтримати. Як я можу це зробити?».

🟡 Якщо дитина радіє — а це дуже природньо, не забороняти, а підтримувати: «Як добре, що ти радієш. Мені приємно це бачити».

🟡 Добре, якщо ми зможемо допомогти пропрацюванні емоцій через творчість — малювання, ліпка, ігри, поробки, танці та пісні.

🟩 Авторка: Юлія Осіпова — сімейна психотерапевтка, консультантка з питань батьківства Служби турботи про психічне здоров'я БФ «Право на захист».

👉 Більше про те, як дитині допомогти проживати досвід війни, читай у повній статті Юлії в «Рубриці».

❗️Нагадуємо: щочетверга діє #підтримуюча_група для батьків з Юлією Осіповою, 15.00-16.30 за попереднім записом.
Чекаємо!

Сьогодні, 19 травня, відзначаємо Всесвітній день вишиванки – міжнародне свято, покликане зберегти українські народні традиції через етнічний вишитий одяг.

Не у всіх є вишита сорочка, особливо в шелтерах, де проживають вимушено переселені сім’ї українців, але є велике бажання та інтерес підкреслити одягом національну українську ідентичність.

Сучасні діти відчувають по-своєму ритм та кольори вишиванок. На заняттях з арт-терапії дівчата сміливо поєднують чистоту національної сорочки з елементами мозаїки атласними стрічками та оздоблення кольоровими бусинами.
А хлопчики - новатори: хто «вишиває» на малюнку нову МРІЮ, а хто захотів сказати своє слово в оздобленні святкових рушників та створив візерунок «Долоні долі».

Ну а що?
Може, через скільки-то років будуть розповідати педагоги українським діточкам, як колись, у суворому воєнному 2022 році, Денис із Попасної, проживаючи у шелтері з родиною у місті Дніпро, вигадав нове слово у оздобленні традиційних рушників, а зараз вишивка «Долоні долі» то для поціновувачів «old school» 😊

Спостерігаючи щирі посмішки та чудовий настрій дітей на заняттях, можна точно сказати, чим допомагає арт-терапевтичний простір:

⚪️ відчути себе та свої бажання
⚪️ поекспериментувати з кольором та різними матеріалами
⚪️ виплеснути емоції
⚪️ проявити свою особистість в створенні творчих робіт
⚪️ відчути себе творцем нової реальності.

А відомо, що творцем може бути кожен, треба лише знайти, що надихає саме тебе!
Вітаємо! 💛💙

🟩 Авторка: Лариса Медведєва - психологиня Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист» в м. Дніпро.