Що таке «батьківська група»?
Коментує: Юлія Осипова - ведуча групи, психологіня, сімейна психотерапевтка, консультанка Кризової служби БФ «Право на захист».
1. Чому саме група, а не індивідуальне консультування?
Група – це місце, де у тебе є можливість поділитися із іншими учасниками своїми проблемами, запитаннями, успіхами (і таке буває :)) та переживаннями в безпечному колі. Будь-чим важливим для тебе. Отримати реакцію і емоційну підтримку від інших батьків. Обмінятись досвідом із ними щодо проблем батьківства та опанування нових стратегій взаємодії з дітьми. Побачити твою ситуацію з іншого боку.
2. Як працює група?
Усі члени групи однаково важливі і мають однакові права. Я - ведуча групи - виступаю в ролі модератора та прагну забезпечити, щоб усі учасники могли вільно висловлюватися.
Група працює на засадах:
🟢 Рівності всіх учасників
🟢 Поваги один до одного та історій кожного
🟢 Конфіденційності
3. Чи ходять тати на групу?
Так, серед участників груп є тати 🙂. Їх кількість менша за мам, та тим не менш, вони є, чому я дуже радію. На 10 участників групи десь 8 мам і 2 тата.
Присутність татусів дуже важлива, тому що тоді учасники мають змогу побачити ситуації, які обговорюються з точок зору обох батьків. Татусі дають креативні рішення, більш легко (зазвичай) ставляться до проблем, діляться своїм баченням / досвідом.
4. Чим добре прийти раз і яка різниця, якщо приходити регулярно?
Більшість участнів приходять один раз, щоб отримати консультацію від мене (ведучої групи) та рекомендації від інших участниіків (батьків). Плюс в тому, що це «простий шлях» отримання інформації - не треба шукати та читати книжки, статті та інше. Можно просто прийти і спитати тих, хто цікавився такою інформацію, знайшов та й отримати від цієї людини відповідь про те, що працює (доведено теоретиками та практиками - іншими батьками) 🙂.
Але ті, хто відвідують групу регулярно мають декілька бонусів:
🔸 можна спостерігати динаміку відносин з дитиною / дітьми;
🔸 ділитись тим, що працює саме в їх випадку, бо діти унікальні і у взаємодії з ними дуже важливий індивідуальний підхід;
🔸 у процесі групи формуються стосунки між всіма учасниками і у нас з’являється можливість приділяти час цим стосункам;
🔸 спостерігати та аналізувати, яким чином участник поводить себе в полі групи і проводити паралелі з поведінкою «в житті»;
🔸 інші учасники групи можуть давати дуже корисний зворотній зв’язок, який важко дати при короткотривалій взаємодії.
5. Як можна потрапити на групу?
#підтримуюча_група для батьків щочетверга, 15.00-16.30, реєстрація тут. Варто лишити заявку, ми далі сконтактуємо.
До зустрічі!
Коментує: Юлія Осипова - ведуча групи, психологіня, сімейна психотерапевтка, консультанка Кризової служби БФ «Право на захист».
1. Чому саме група, а не індивідуальне консультування?
Група – це місце, де у тебе є можливість поділитися із іншими учасниками своїми проблемами, запитаннями, успіхами (і таке буває :)) та переживаннями в безпечному колі. Будь-чим важливим для тебе. Отримати реакцію і емоційну підтримку від інших батьків. Обмінятись досвідом із ними щодо проблем батьківства та опанування нових стратегій взаємодії з дітьми. Побачити твою ситуацію з іншого боку.
2. Як працює група?
Усі члени групи однаково важливі і мають однакові права. Я - ведуча групи - виступаю в ролі модератора та прагну забезпечити, щоб усі учасники могли вільно висловлюватися.
Група працює на засадах:
🟢 Рівності всіх учасників
🟢 Поваги один до одного та історій кожного
🟢 Конфіденційності
3. Чи ходять тати на групу?
Так, серед участників груп є тати 🙂. Їх кількість менша за мам, та тим не менш, вони є, чому я дуже радію. На 10 участників групи десь 8 мам і 2 тата.
Присутність татусів дуже важлива, тому що тоді учасники мають змогу побачити ситуації, які обговорюються з точок зору обох батьків. Татусі дають креативні рішення, більш легко (зазвичай) ставляться до проблем, діляться своїм баченням / досвідом.
4. Чим добре прийти раз і яка різниця, якщо приходити регулярно?
Більшість участнів приходять один раз, щоб отримати консультацію від мене (ведучої групи) та рекомендації від інших участниіків (батьків). Плюс в тому, що це «простий шлях» отримання інформації - не треба шукати та читати книжки, статті та інше. Можно просто прийти і спитати тих, хто цікавився такою інформацію, знайшов та й отримати від цієї людини відповідь про те, що працює (доведено теоретиками та практиками - іншими батьками) 🙂.
Але ті, хто відвідують групу регулярно мають декілька бонусів:
🔸 можна спостерігати динаміку відносин з дитиною / дітьми;
🔸 ділитись тим, що працює саме в їх випадку, бо діти унікальні і у взаємодії з ними дуже важливий індивідуальний підхід;
🔸 у процесі групи формуються стосунки між всіма учасниками і у нас з’являється можливість приділяти час цим стосункам;
🔸 спостерігати та аналізувати, яким чином участник поводить себе в полі групи і проводити паралелі з поведінкою «в житті»;
🔸 інші учасники групи можуть давати дуже корисний зворотній зв’язок, який важко дати при короткотривалій взаємодії.
5. Як можна потрапити на групу?
#підтримуюча_група для батьків щочетверга, 15.00-16.30, реєстрація тут. Варто лишити заявку, ми далі сконтактуємо.
До зустрічі!
👍5❤2🔥2
Криза самовизначення
Завершився вже другий місяць війни, розпочався третій. Ми починаємо все більше звикати до слова «війна» у щоденному спілкуванні, майже адаптувались до нової реальності, своїх буденних процесів і справ в ній.
Усе голосніше можуть лунати зсередини запитання:
❓ Хто я зараз?
❓ Який я зараз у всьому цьому? Що є важливим для мене зараз?
❓ Чи я там, де маю бути? А де саме моє місто?
❓ Хто поруч зі мною? Чи то ті люди?
Це важливі запитання, і вони напряму пов‘язані із потребою людини у самовизначенні. Визначення своєї позиції відносно інших, своїх ролей, того, що є важливим і створює зміст.
Коли ми це знаємо про себе, відчуваємо спокій і впевнено рухаємося вперед.
Наразі деякі наші уявлення про себе і світ похитнулися, а деякі геть зруйновані.
➡️ Як можна собі допомогти зібратись «докупи»?
1. Спочатку звернись до того, що було і залишається сталим. Які твої ідентичності і ролі? Це може бути, наприклад: «Я –жінка/чоловік», «Я – добра подруга/друг», «Я - турботливий син/дочка», «Я – українець/українка».
Якщо є змога, візьми аркуш паперу і кольорові олівці або просто ручку. Намалюй всередині себе і підпиши «Я», а поруч намалюй усі свої ідентичності і ролі, які залишились незмінними.
2. Наступним кроком визнач свої нові ідентичності, навіть якщо вони тимчасові.
Якщо ти поїхав/ла з рідного міста або України, то варто відповісти собі на запитання, хто ти там? Це може бути «я – біженець», «я - гість», або «я – тимчасовий переселенець».
Якщо ти був/була змушений/на залишити свою попередню професію і опанувати іншу, то як тепер ти можеш назвати себе в цій професії? Домалюй і ці ролі на аркуші.
А тепер постав собі додаткові запитання:
❓ Коли я визнаю, хто я є прямо зараз, то що для мене стає важливим?
❓ Які в мене є здатності, щоб берегти це важливе у своєму житті?
❓ Які прості дії я можу робити кожного дня, щоб підсилювати свої здатності, підтримувати важливі для мене речі , а також підтверджувати собі, що я є той, хто я зараз?
❓ Хто в моєму оточенні може допомагати мені в цьому?
Додай відповіді на ці запитання на зворотню сторінку аркуша і заглядай в неї кожного разу, коли сумніви знов почнуть опановувати тебе.
❗️ Поєднуючи ті знання про себе, які не змінилися, з тим, як ми себе зараз самовизначаємо, ми отримуємо опори, на які можемо спиратися у щоденній діяльності.
Завершився вже другий місяць війни, розпочався третій. Ми починаємо все більше звикати до слова «війна» у щоденному спілкуванні, майже адаптувались до нової реальності, своїх буденних процесів і справ в ній.
Усе голосніше можуть лунати зсередини запитання:
❓ Хто я зараз?
❓ Який я зараз у всьому цьому? Що є важливим для мене зараз?
❓ Чи я там, де маю бути? А де саме моє місто?
❓ Хто поруч зі мною? Чи то ті люди?
Це важливі запитання, і вони напряму пов‘язані із потребою людини у самовизначенні. Визначення своєї позиції відносно інших, своїх ролей, того, що є важливим і створює зміст.
Коли ми це знаємо про себе, відчуваємо спокій і впевнено рухаємося вперед.
Наразі деякі наші уявлення про себе і світ похитнулися, а деякі геть зруйновані.
➡️ Як можна собі допомогти зібратись «докупи»?
1. Спочатку звернись до того, що було і залишається сталим. Які твої ідентичності і ролі? Це може бути, наприклад: «Я –жінка/чоловік», «Я – добра подруга/друг», «Я - турботливий син/дочка», «Я – українець/українка».
Якщо є змога, візьми аркуш паперу і кольорові олівці або просто ручку. Намалюй всередині себе і підпиши «Я», а поруч намалюй усі свої ідентичності і ролі, які залишились незмінними.
2. Наступним кроком визнач свої нові ідентичності, навіть якщо вони тимчасові.
Якщо ти поїхав/ла з рідного міста або України, то варто відповісти собі на запитання, хто ти там? Це може бути «я – біженець», «я - гість», або «я – тимчасовий переселенець».
Якщо ти був/була змушений/на залишити свою попередню професію і опанувати іншу, то як тепер ти можеш назвати себе в цій професії? Домалюй і ці ролі на аркуші.
А тепер постав собі додаткові запитання:
❓ Коли я визнаю, хто я є прямо зараз, то що для мене стає важливим?
❓ Які в мене є здатності, щоб берегти це важливе у своєму житті?
❓ Які прості дії я можу робити кожного дня, щоб підсилювати свої здатності, підтримувати важливі для мене речі , а також підтверджувати собі, що я є той, хто я зараз?
❓ Хто в моєму оточенні може допомагати мені в цьому?
Додай відповіді на ці запитання на зворотню сторінку аркуша і заглядай в неї кожного разу, коли сумніви знов почнуть опановувати тебе.
❗️ Поєднуючи ті знання про себе, які не змінилися, з тим, як ми себе зараз самовизначаємо, ми отримуємо опори, на які можемо спиратися у щоденній діяльності.
❤9👍5
Починаємо лекцію за 15 хвилин!
📍 Тема #2: «Де брати ресурс, щоб справлятися з кризовою ситуацією».
➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).
📍 Тема #2: «Де брати ресурс, щоб справлятися з кризовою ситуацією».
➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).
Як налаштувати людину старшого віку на переїзд в безпечне місце
Рідна домівка, спогади, влаштоване життя і умови, страх перед новим, важкість в адаптації, тривожність бути «тягарем» для близьких, нерозуміння перспектив чи загалом відсутність картинки майбутнього. Для людини старшого віку все це може стати причиною не евакуюватися із небезпечної точки.
1️⃣ Потрібно визначити найголовніший «стоп» у людини і раціонально підійти до його вирішення, пошуку альтернативних рішень.
Якщо це будинок, проговоріть, що наглядати за ним можуть сусіди чи рідні, які не збираються виїжджати. Або що ви вже підшукали тимчасове житло з хорошими умовами і вам є куди їхати (якщо це дійсно так). Наголосіть, що згодом можна повернутися і відремонтувати оселю, якщо щось трапиться.
Якщо є страх бути тягарем – зробіть чіткий план дій, які служби надаватимуть підтримку. Дізнайтеся якомога більше про захист літніх людей в регіоні або країні, до якої зібралися їхати. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.
2️⃣ Спостерігайте за тим, які доводи в літньої людини, аби не їхати, що саме вона наводить як свій мотив. Більшість людей вказують на те, що є для них цінним, і це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації.
Наприклад, цінне для людини – діти й онуки. Тоді ви наголошуєте, що так можна буде не розлучатися, допомогти. Потім даєте час на обдумування і підходите знову, але вже з фото онуків. Можете тепло і м’яко згадати якісь приємні моменти і попросити не позбавляти дітей таких радощів.
Якщо людина вагається, дайте ще час. Запитайте, чи хотіла б вона, щоб її рідні були поруч, мати розуміння, що у них все гаразд. Важливо: це не маніпуляція, ви не маєте прихованих мотивів і бонусів. Це спосіб нагадати людині про важливі речі, щоб подолати її страхи.
3️⃣ Майте готовий план – це найкраще. Опишіть кожен крок, розкажіть про план «Б». Важко наважитися їхати «в нікуди», якщо сил будувати нове життя немає. Людина літнього віку має відчувати безпеку. Розуміти, чим буде корисна. І бути певна, що вона вам не заважатиме.
Знайдіть ті справи, якими вона буде зайнята. Вони мають опиратися на те, що важливо людині і що вона звикла робити вдома: доглядати за будинком, сидіти з малечею, берегти традиції. Згадайте, що саме роблять ваші літні близькі і адаптуйте це до нового місця.
Ваша пропозиція не має бути обов’язком для людини (мене беруть як няньку). Вона має звучати як прохання про допомогу і можливість бути поруч.
«Мені дуже важливо, аби ти був/-ла поруч. З твоєю допомогою я зможу спокійно працювати і знати, що вдома все добре. А також бачити тебе щовечора, разом пити чай, а не хапати телефон кожної хвилини, не їсти і не спати. Нам краще буде разом, чи ти згоден/-на?».
4️⃣ Залишайте людині вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: «Хочеш, щоб я постійно непокоївся/-лась про тебе?». Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме на близьких.
5️⃣ Коли людина буде готова до поїздки, перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте, спокійно перепитайте, що і де лежить.
Краще в особистих речах чи кишені лишити контакти, за якими можна з вами зв’язатися. Людина може загубитися, дістати поранення чи просто перелякатися під час подорожі. Можна навіть вказати на папірці хронічні хвороби чи потрібні ліки, щоб ті, хто знайде людину, зрозуміли чим допомогти.
6️⃣ Дорогою перепитуйте літню людину, чи хоче вона їсти, пити, в туалет. Часто люди старшого віку соромляться, мовчать, щоб не бути «тягарем».
Пропонуйте невеличкі зупинки кожні 3-4 години, якщо є така можливість. Кровообіг з віком стає гіршим, тому треба частіше його поновлювати у кінцівках. Якщо немає змоги зупинитися – разом трясіть пальцями рук, поворушіть ногами, шиєю. Це допоможе. Також через сповільнений кровообіг у літніх людей спостерігається відчуття холоду в кінцівках. Утепліть взуття людини, нехай вдягне тепліші панчохи, можливо, рукавички чи розтирає руки.
7️⃣ Говоріть протягом дороги
Рідна домівка, спогади, влаштоване життя і умови, страх перед новим, важкість в адаптації, тривожність бути «тягарем» для близьких, нерозуміння перспектив чи загалом відсутність картинки майбутнього. Для людини старшого віку все це може стати причиною не евакуюватися із небезпечної точки.
1️⃣ Потрібно визначити найголовніший «стоп» у людини і раціонально підійти до його вирішення, пошуку альтернативних рішень.
Якщо це будинок, проговоріть, що наглядати за ним можуть сусіди чи рідні, які не збираються виїжджати. Або що ви вже підшукали тимчасове житло з хорошими умовами і вам є куди їхати (якщо це дійсно так). Наголосіть, що згодом можна повернутися і відремонтувати оселю, якщо щось трапиться.
Якщо є страх бути тягарем – зробіть чіткий план дій, які служби надаватимуть підтримку. Дізнайтеся якомога більше про захист літніх людей в регіоні або країні, до якої зібралися їхати. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.
2️⃣ Спостерігайте за тим, які доводи в літньої людини, аби не їхати, що саме вона наводить як свій мотив. Більшість людей вказують на те, що є для них цінним, і це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації.
Наприклад, цінне для людини – діти й онуки. Тоді ви наголошуєте, що так можна буде не розлучатися, допомогти. Потім даєте час на обдумування і підходите знову, але вже з фото онуків. Можете тепло і м’яко згадати якісь приємні моменти і попросити не позбавляти дітей таких радощів.
Якщо людина вагається, дайте ще час. Запитайте, чи хотіла б вона, щоб її рідні були поруч, мати розуміння, що у них все гаразд. Важливо: це не маніпуляція, ви не маєте прихованих мотивів і бонусів. Це спосіб нагадати людині про важливі речі, щоб подолати її страхи.
3️⃣ Майте готовий план – це найкраще. Опишіть кожен крок, розкажіть про план «Б». Важко наважитися їхати «в нікуди», якщо сил будувати нове життя немає. Людина літнього віку має відчувати безпеку. Розуміти, чим буде корисна. І бути певна, що вона вам не заважатиме.
Знайдіть ті справи, якими вона буде зайнята. Вони мають опиратися на те, що важливо людині і що вона звикла робити вдома: доглядати за будинком, сидіти з малечею, берегти традиції. Згадайте, що саме роблять ваші літні близькі і адаптуйте це до нового місця.
Ваша пропозиція не має бути обов’язком для людини (мене беруть як няньку). Вона має звучати як прохання про допомогу і можливість бути поруч.
«Мені дуже важливо, аби ти був/-ла поруч. З твоєю допомогою я зможу спокійно працювати і знати, що вдома все добре. А також бачити тебе щовечора, разом пити чай, а не хапати телефон кожної хвилини, не їсти і не спати. Нам краще буде разом, чи ти згоден/-на?».
4️⃣ Залишайте людині вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: «Хочеш, щоб я постійно непокоївся/-лась про тебе?». Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме на близьких.
5️⃣ Коли людина буде готова до поїздки, перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте, спокійно перепитайте, що і де лежить.
Краще в особистих речах чи кишені лишити контакти, за якими можна з вами зв’язатися. Людина може загубитися, дістати поранення чи просто перелякатися під час подорожі. Можна навіть вказати на папірці хронічні хвороби чи потрібні ліки, щоб ті, хто знайде людину, зрозуміли чим допомогти.
6️⃣ Дорогою перепитуйте літню людину, чи хоче вона їсти, пити, в туалет. Часто люди старшого віку соромляться, мовчать, щоб не бути «тягарем».
Пропонуйте невеличкі зупинки кожні 3-4 години, якщо є така можливість. Кровообіг з віком стає гіршим, тому треба частіше його поновлювати у кінцівках. Якщо немає змоги зупинитися – разом трясіть пальцями рук, поворушіть ногами, шиєю. Це допоможе. Також через сповільнений кровообіг у літніх людей спостерігається відчуття холоду в кінцівках. Утепліть взуття людини, нехай вдягне тепліші панчохи, можливо, рукавички чи розтирає руки.
7️⃣ Говоріть протягом дороги
❤9👍1
Не про війну, не про подорож (тільки якщо ви внесли якісь зміни чи вам потрібно нагадати наступні кроки).
Розпитайте про щасливі моменти з дитинства чи юності. Згадайте події, що прожили разом і які принесли вам радість. Заспівайте у автівці.
Так ви заспокоїте людину, надасте підтримку, заземлите її та знизите рівень стресу.
Текст - Юлія Павлова.
Розпитайте про щасливі моменти з дитинства чи юності. Згадайте події, що прожили разом і які принесли вам радість. Заспівайте у автівці.
Так ви заспокоїте людину, надасте підтримку, заземлите її та знизите рівень стресу.
Текст - Юлія Павлова.
❤11🥰2
Що не варто говорити людям, які переживають #гострий_стрес
(виїхали з небезпечних місць, з-під обстрілів, втратили домівки, близьких тощо)
❌ «Не плач», «Не жалійся», «Не перебільшуй», «Ну он там людям ще гірше…»
Ці фрази зазвичай використовуються нами, коли важко витримувати почуття іншої людини поряд, і хочеться це швидко припинити. Разом з цим, людині в чутливому стані стає від них гірше, бо вони провокують почуття вини за свої почуття.
❌ «Ти повинен/нна бути сильною/им заради дитини, чоловіка, батьків» (свій варіант)
По-перше, глобальна людина нікому нічого не винна. Це маніпуляція.
По-друге, наполягаючи на «бути сильним», ми змушуємо іншого відмовлятися від інших почуттів, проживання яких може вберегти від подальшого розвитку ПТСР або ретравматизації.
❌ «Я тебе розумію», «Мені знайомо те, що ти відчуваєш»
Кожен досвід - унікальний. Якщо ти не був/ла з людиною пліч-о-пліч і в тих самих обставинах, ти не можеш її зрозуміти. Це породжує недовіру і відторгнення в стресовій ситуації.
Люди часто потребують розділення почуттів, але так можна говорити, якщо ви дійсно переживали цей досвід.
❌ «Все буде добре», «Все налагодиться»
Цього не можна обіцяти, ми не знаємо, як насправді складеться життя людини та майбутнє. Цю завчену фразу часто використовуємо автоматично, щоб швидко заспокоїти, а іншим/ою це може сприйматися як «відчепися».
❌ «Та нічого страшного ж не сталося», «Було б чого так плакати»
Це твоя оцінка, але для людини пережитий досвід - її цінний і важливий шлях. Не треба його знецінювати, це боляче для інших.
❗️ Варто бути обережними з фразою «Мені дуже шкода».
Після неї людині у гострому стресі ніби треба відреагувати, але як адекватно - велике питання, бо слова-відповіді на це типу:
🔻 «Все добре, не переймайся», «Та ладно» - знецінюють почуття і змушують вразливу людину турбуватися в цей момент не про себе, а про іншого (як і реакція-відповідь «Я тебе розумію» на «Мені шкода»);
🔻 «Дякую» - є зазвичай автоматичною відповіддю, вона може ставити в ступор і бути лиш відповіддю, яка закінчує незручний момент.
Чуючи постійно «Мені дуже шкода», інша людина в гострому стресі може ще більше почуватися пригніченою та зніяковілою.
Також часто тригером для багатьох є жаління в цьому контексті, яке доречніше замінити на співчуття.
❓А які ж слова будуть доречними?
Про це ти можеш прочитати тут :
👉 Слова підтримки
(виїхали з небезпечних місць, з-під обстрілів, втратили домівки, близьких тощо)
❌ «Не плач», «Не жалійся», «Не перебільшуй», «Ну он там людям ще гірше…»
Ці фрази зазвичай використовуються нами, коли важко витримувати почуття іншої людини поряд, і хочеться це швидко припинити. Разом з цим, людині в чутливому стані стає від них гірше, бо вони провокують почуття вини за свої почуття.
❌ «Ти повинен/нна бути сильною/им заради дитини, чоловіка, батьків» (свій варіант)
По-перше, глобальна людина нікому нічого не винна. Це маніпуляція.
По-друге, наполягаючи на «бути сильним», ми змушуємо іншого відмовлятися від інших почуттів, проживання яких може вберегти від подальшого розвитку ПТСР або ретравматизації.
❌ «Я тебе розумію», «Мені знайомо те, що ти відчуваєш»
Кожен досвід - унікальний. Якщо ти не був/ла з людиною пліч-о-пліч і в тих самих обставинах, ти не можеш її зрозуміти. Це породжує недовіру і відторгнення в стресовій ситуації.
Люди часто потребують розділення почуттів, але так можна говорити, якщо ви дійсно переживали цей досвід.
❌ «Все буде добре», «Все налагодиться»
Цього не можна обіцяти, ми не знаємо, як насправді складеться життя людини та майбутнє. Цю завчену фразу часто використовуємо автоматично, щоб швидко заспокоїти, а іншим/ою це може сприйматися як «відчепися».
❌ «Та нічого страшного ж не сталося», «Було б чого так плакати»
Це твоя оцінка, але для людини пережитий досвід - її цінний і важливий шлях. Не треба його знецінювати, це боляче для інших.
❗️ Варто бути обережними з фразою «Мені дуже шкода».
Після неї людині у гострому стресі ніби треба відреагувати, але як адекватно - велике питання, бо слова-відповіді на це типу:
🔻 «Все добре, не переймайся», «Та ладно» - знецінюють почуття і змушують вразливу людину турбуватися в цей момент не про себе, а про іншого (як і реакція-відповідь «Я тебе розумію» на «Мені шкода»);
🔻 «Дякую» - є зазвичай автоматичною відповіддю, вона може ставити в ступор і бути лиш відповіддю, яка закінчує незручний момент.
Чуючи постійно «Мені дуже шкода», інша людина в гострому стресі може ще більше почуватися пригніченою та зніяковілою.
Також часто тригером для багатьох є жаління в цьому контексті, яке доречніше замінити на співчуття.
❓А які ж слова будуть доречними?
Про це ти можеш прочитати тут :
👉 Слова підтримки
👍9🔥1😍1
Ура! Нас вже 1000! 🎉
Тішимося, що ти з нами.
Ми якраз і є тими психологами, які на зв‘язку тут 🤗.
Будемо писати для тебе і надалі (авторство інших текстів вказуємо додатково).
Як тобі канал? Про що нам написати?
Розкажи!
На зв‘язку,
Марія Яцухненко та Анна Могильник 💛💙
Тішимося, що ти з нами.
Ми якраз і є тими психологами, які на зв‘язку тут 🤗.
Будемо писати для тебе і надалі (авторство інших текстів вказуємо додатково).
Як тобі канал? Про що нам написати?
Розкажи!
На зв‘язку,
Марія Яцухненко та Анна Могильник 💛💙
❤42👍1
Святкуймо маленькі перемоги
(або здатність святкувати)
Сьогодні ми святкуємо разом той факт, що нас на каналі вже 1000+! Вже другий місяць поспіль ми разом вчимося проживати війну, усвідомлювати, що з нами відбувається кожного дня, знаходити нові, творчі способи адаптації і підтримки себе у ці непрості для всіх нас часи.
Один з таких способів – не забувати святкувати власні маленькі перемоги 🤗. Так – саме перемоги. Внутрішній голос може почати сперечатись: «Які такі перемоги? Головна перемога ще попереду. От тоді і відсвяткуєш. А наразі давай – засукавши рукава, вдихни глибше, і вперед, не зупиняючись».
Але ми біжимо 🏃♂️ не спрінт, а марафон. Це варто пам’ятати. І як довго ти його зможеш пробігти лише на вдосі? Не роблячи перерв, не зупиняючись, не помічаючи того, що вже досягнуто і зроблено. Здається, недовго, і це прямий шлях до вигоряння.
«А чому саме святкувати? Чи не можна просто зробити такий собі аудит, підсумувати і піти далі?», - не вгамовується голос. Робити час від часу формальний аудит – теж непогана справа. Але саме святкуючи, ми даємо визнання своїм напрацюванням, власному вкладу і привласнюємо собі це.
Не треба кожного разу відкоркувати пляшку ігристого і збирати друзів за великим столом. Ти можеш просто зупинитись, приділити час на те, щоб озирнутись і помітити:
🔸 Що вдалось зробити за останній тиждень/місяць?
🔸 Що зміг/змогла зробити по-новому?
🔸 На що вирішився/лась?
🔸 Пригадай моменти, коли тобі було складно і майже не відчувалось сил, але ти через зусилля завершив/ла проєкт, справу або навіть невеличку задачку.
І сказати собі:
«Я – зробив/ла це!», «Я – молодець!».
Дозволь собі відчути всередині цю внутрішню гордість за себе. А може й признач собі якусь винагороду 🏆 , яка буде наповнена змістом для тебе і принесе радість.
❗️ Вміти і дозволяти святкувати свої маленькі перемоги надзвичайно важливо. Цим ми закладаємо базу для майбутніх успіхів:
👉 Підтримуємо рівень мотивації в тривалих проєктах;
👉 Укріплюємо систему віри в себе: вчора я ще не міг/могла цього, а сьогодні вже можу;
👉 Наповнюємося енергією, стимулюємо волю і не забуваємо про те, чого домоглися.
Це як пункт зупинки 🛑 для марафонця: сповільнився, випив води, відновив сили та робиш новий ривок. Так ми даємо можливість відпочити тілу й розуму, запобігаємо хронічній втомі та вигоранню. Допомагаємо собі справлятися зі стресом, набиратися сил для руху вперед.
Тому святкуймо сьогодні наш новий рубіж і набираймося своїх сил😉
❓ А що можеш відсвяткувати ти сьогодні?
(або здатність святкувати)
Сьогодні ми святкуємо разом той факт, що нас на каналі вже 1000+! Вже другий місяць поспіль ми разом вчимося проживати війну, усвідомлювати, що з нами відбувається кожного дня, знаходити нові, творчі способи адаптації і підтримки себе у ці непрості для всіх нас часи.
Один з таких способів – не забувати святкувати власні маленькі перемоги 🤗. Так – саме перемоги. Внутрішній голос може почати сперечатись: «Які такі перемоги? Головна перемога ще попереду. От тоді і відсвяткуєш. А наразі давай – засукавши рукава, вдихни глибше, і вперед, не зупиняючись».
Але ми біжимо 🏃♂️ не спрінт, а марафон. Це варто пам’ятати. І як довго ти його зможеш пробігти лише на вдосі? Не роблячи перерв, не зупиняючись, не помічаючи того, що вже досягнуто і зроблено. Здається, недовго, і це прямий шлях до вигоряння.
«А чому саме святкувати? Чи не можна просто зробити такий собі аудит, підсумувати і піти далі?», - не вгамовується голос. Робити час від часу формальний аудит – теж непогана справа. Але саме святкуючи, ми даємо визнання своїм напрацюванням, власному вкладу і привласнюємо собі це.
Не треба кожного разу відкоркувати пляшку ігристого і збирати друзів за великим столом. Ти можеш просто зупинитись, приділити час на те, щоб озирнутись і помітити:
🔸 Що вдалось зробити за останній тиждень/місяць?
🔸 Що зміг/змогла зробити по-новому?
🔸 На що вирішився/лась?
🔸 Пригадай моменти, коли тобі було складно і майже не відчувалось сил, але ти через зусилля завершив/ла проєкт, справу або навіть невеличку задачку.
І сказати собі:
«Я – зробив/ла це!», «Я – молодець!».
Дозволь собі відчути всередині цю внутрішню гордість за себе. А може й признач собі якусь винагороду 🏆 , яка буде наповнена змістом для тебе і принесе радість.
❗️ Вміти і дозволяти святкувати свої маленькі перемоги надзвичайно важливо. Цим ми закладаємо базу для майбутніх успіхів:
👉 Підтримуємо рівень мотивації в тривалих проєктах;
👉 Укріплюємо систему віри в себе: вчора я ще не міг/могла цього, а сьогодні вже можу;
👉 Наповнюємося енергією, стимулюємо волю і не забуваємо про те, чого домоглися.
Це як пункт зупинки 🛑 для марафонця: сповільнився, випив води, відновив сили та робиш новий ривок. Так ми даємо можливість відпочити тілу й розуму, запобігаємо хронічній втомі та вигоранню. Допомагаємо собі справлятися зі стресом, набиратися сил для руху вперед.
Тому святкуймо сьогодні наш новий рубіж і набираймося своїх сил😉
❓ А що можеш відсвяткувати ти сьогодні?
❤12👍3🔥1🎉1
Ресурси, що допомагають дітям та батькам проживати війну
🟢 «Стресостійке дитинознавство» - практична та помічна брошура Світлани Ройз. Вона зібрала в одному місці те, що може знадобитись дорослим, поруч з якими є діти. Теорія, ігри, практичні знання. Для підтримки всіх батьків - вчителів - опікунів.
https://bit.ly/Дитинознавство
🟢 Сайт Центру здоров’я та розвитку «Коло сім’ї»: корисні інфоресурси для батьків
https://k-s.org.ua/resources/
🟢 «Підтримай дитину» - телеграм-канал з іграми, вправами і порадами
https://t.me/pidtrumaidutuny
🟢 «Добро завжди перемагає» - серія коротких (до двох хвилин) мультфильмів про війну, які можна дивитись та обговорювати з дітьми.
Виробництво: 1+1 Медіа, Анімаград, Мамахохотала 2022.
YouTube
🟢 «Війна, що змінила Рондо» - українська книжка Романи Романишин та Андрія Лесіва про те, що війна не має серця і не розуміє жодної мови, зате торкається кожного і на всіх залишає шрами. Книга присвячена війні як явищу та дає надію, що, об’єднавшись, навіть найкрихітніші істоти здатні перемогти.
Авторка: Юлія Осіпова - сімейна психотерапевтка та консультантка з питань батьківства. До Юлії можна записатися на підтримуючу групу для батьків (щочетверга 15.00-16.30) .
👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну
🟢 «Стресостійке дитинознавство» - практична та помічна брошура Світлани Ройз. Вона зібрала в одному місці те, що може знадобитись дорослим, поруч з якими є діти. Теорія, ігри, практичні знання. Для підтримки всіх батьків - вчителів - опікунів.
https://bit.ly/Дитинознавство
🟢 Сайт Центру здоров’я та розвитку «Коло сім’ї»: корисні інфоресурси для батьків
https://k-s.org.ua/resources/
🟢 «Підтримай дитину» - телеграм-канал з іграми, вправами і порадами
https://t.me/pidtrumaidutuny
🟢 «Добро завжди перемагає» - серія коротких (до двох хвилин) мультфильмів про війну, які можна дивитись та обговорювати з дітьми.
Виробництво: 1+1 Медіа, Анімаград, Мамахохотала 2022.
YouTube
🟢 «Війна, що змінила Рондо» - українська книжка Романи Романишин та Андрія Лесіва про те, що війна не має серця і не розуміє жодної мови, зате торкається кожного і на всіх залишає шрами. Книга присвячена війні як явищу та дає надію, що, об’єднавшись, навіть найкрихітніші істоти здатні перемогти.
Авторка: Юлія Осіпова - сімейна психотерапевтка та консультантка з питань батьківства. До Юлії можна записатися на підтримуючу групу для батьків (щочетверга 15.00-16.30) .
👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну
❤9
Як волонтерам зберігати себе та вміти казати «ні»
Ми звикли чути правило «спершу натягай кисневу маску на себе, потім на іншого», але зараз є тенденція, що волонтери, бажаючи допомогти, часто нехтують власним здоров’ям чи безпекою. Відмова може сприйматись як егоїзм, а якщо ти щось робиш - то завжди знайдуться ті, хто скаже, що цього не достатньо. Як відмовляти екологічно для себе та інших?
➡️ Якщо ти розумієш, що запит не по зубах чи є причини, з яких ти не можеш зробити бажаного (до речі, волонтерстка допомога - добровільна!), ти маєш право спокійно відмовити. Це нормально. Ти маєш свої кордони, можливості свого тіла і психіки, а ще лиш 24 години на добу, з яких добре було б колись спати та їсти.
🗣 «Пробачте, ми не займаємося цим питанням. Ми займаємося цим».
🗣 «Мені прикро, що потрібно «на вчора», по наших ресурсах це можливо за тиждень. Вам підходить?»
🗣 «Ми не можемо це зробити. Ось партнери, у яких ви можете теж запитати».
Реакція людини на відмову непередбачувана. Більшість ставиться адекватно. Але є люди, які взагалі відмов не сприймають. І це їхня проблема, а не твоя. Прикро, але часто волонтерська спільнота стикається з погрозами, осудженням, незадоволенням. Не дозволяй знищити себе ними.
🗣 «Мені прикро, що я не можу тобі допомогти. Я волонтер, і допомагаю добровільно. Я роблю найкраще з можливого».
🗣 «Можливо, тобі зможуть допомогти тут (інша організація)».
🗣 «Думаю, зможу допомогти тобі іншим разом».
Волонтери - це супергерої нашого часу. Та навіть супергерої не можуть охопити все.
❗️ Нагадуємо: ти маєш вибір, допомагати чи ні.
🔹 Твоє «Ні» має звучати впевнено. Світ прекрасно з тим вживається.
🔹 У відповідь на наполегливість чи вмовляння / благання будь категоричним. Це твоє рішення. Якщо треба повторити кілька разів, повтори.
🔹 Не дозволяй себе знецінювати чи узагальнювати (“О, я так і знав. Ви всі такі”). Ні, не такі. Згадай, скільки ти корисного і хорошо вже зробив/ла у межах своїх можливостей.
🔹 Поясни причину відмови, якщо тобі ок.
🔹 Уточни, що говориш «ні»проханню, а не людині.
🔹 Запропонуй людині альтернативи, часто при відмові інший їх не бачить.
Не обіцяй, якщо ти не впевнений в своїх силах. Візьми собі таке правило - воно перше у «допомагаючих» професіях.
🗣 «Ми спробуємо зробити це, але я не можу обіцяти вам точно. Чи влаштовує це вас?».
У іншої людини, як і у тебе, завжди є вибір, погодитися на такі умови чи ні. А у тебе є вибір робити стільки, скільки вміщує власний резервуар можливостей.
Ми звикли чути правило «спершу натягай кисневу маску на себе, потім на іншого», але зараз є тенденція, що волонтери, бажаючи допомогти, часто нехтують власним здоров’ям чи безпекою. Відмова може сприйматись як егоїзм, а якщо ти щось робиш - то завжди знайдуться ті, хто скаже, що цього не достатньо. Як відмовляти екологічно для себе та інших?
➡️ Якщо ти розумієш, що запит не по зубах чи є причини, з яких ти не можеш зробити бажаного (до речі, волонтерстка допомога - добровільна!), ти маєш право спокійно відмовити. Це нормально. Ти маєш свої кордони, можливості свого тіла і психіки, а ще лиш 24 години на добу, з яких добре було б колись спати та їсти.
🗣 «Пробачте, ми не займаємося цим питанням. Ми займаємося цим».
🗣 «Мені прикро, що потрібно «на вчора», по наших ресурсах це можливо за тиждень. Вам підходить?»
🗣 «Ми не можемо це зробити. Ось партнери, у яких ви можете теж запитати».
Реакція людини на відмову непередбачувана. Більшість ставиться адекватно. Але є люди, які взагалі відмов не сприймають. І це їхня проблема, а не твоя. Прикро, але часто волонтерська спільнота стикається з погрозами, осудженням, незадоволенням. Не дозволяй знищити себе ними.
🗣 «Мені прикро, що я не можу тобі допомогти. Я волонтер, і допомагаю добровільно. Я роблю найкраще з можливого».
🗣 «Можливо, тобі зможуть допомогти тут (інша організація)».
🗣 «Думаю, зможу допомогти тобі іншим разом».
Волонтери - це супергерої нашого часу. Та навіть супергерої не можуть охопити все.
❗️ Нагадуємо: ти маєш вибір, допомагати чи ні.
🔹 Твоє «Ні» має звучати впевнено. Світ прекрасно з тим вживається.
🔹 У відповідь на наполегливість чи вмовляння / благання будь категоричним. Це твоє рішення. Якщо треба повторити кілька разів, повтори.
🔹 Не дозволяй себе знецінювати чи узагальнювати (“О, я так і знав. Ви всі такі”). Ні, не такі. Згадай, скільки ти корисного і хорошо вже зробив/ла у межах своїх можливостей.
🔹 Поясни причину відмови, якщо тобі ок.
🔹 Уточни, що говориш «ні»проханню, а не людині.
🔹 Запропонуй людині альтернативи, часто при відмові інший їх не бачить.
Не обіцяй, якщо ти не впевнений в своїх силах. Візьми собі таке правило - воно перше у «допомагаючих» професіях.
🗣 «Ми спробуємо зробити це, але я не можу обіцяти вам точно. Чи влаштовує це вас?».
У іншої людини, як і у тебе, завжди є вибір, погодитися на такі умови чи ні. А у тебе є вибір робити стільки, скільки вміщує власний резервуар можливостей.
❤13👍8
Сьогодні нова лекція!
📍 Тема #3: «Шукаємо ресурси, аби справлятись з кризою (продовження)».
Запис попередньої лекції тут.
👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
🕖 19:00-20:00.
➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466), запис буде доступний на YouTube.
🌱 Для твоєї зручності всі відео від #курс_лекцій з кризової психологічної обізнаності для цивільних нашої служби живуть тут.
👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну
📍 Тема #3: «Шукаємо ресурси, аби справлятись з кризою (продовження)».
Запис попередньої лекції тут.
👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
🕖 19:00-20:00.
➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466), запис буде доступний на YouTube.
🌱 Для твоєї зручності всі відео від #курс_лекцій з кризової психологічної обізнаності для цивільних нашої служби живуть тут.
👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну
👍10🔥5
Дай їм волю: що робити з емоціями під час війни
🟢 «Наші емоції — головні регулятори психічного життя. Важливо їх помічати та розуміти, щоб краще керувати своїм життям незалежно від того, що відбувається довкола. Ми не можемо вибрати емоції, які хочемо переживати, адже це складний синтез біологічних реакцій, підкріплений особливостями середовища, в якому перебуваємо, і вихованням, отриманим у дитинстві. Але ми можемо обрати, як до цих емоцій ставитися, чи знаходити їм місце в нашому житті і як діяти далі.
🟢 Люди, які виглядають урівноваженими, насправді не контролюють і не пригнічують своїх емоцій, навпаки, вони дозволяють їм бути, помічають їх і мають навичку між емоцією та реакцією зробити вдих і видих, завдяки чому встигають вирішити, що саме із цим робити, адже емоція — це лише початок. Не бійтеся картати себе за те, що ви відчуваєте.
➡️ Ставте собі питання та аналізуйте, навіщо вам ця емоція тепер, до чого вона може вас спонукати? Що ви хочете зробити насамперед?
🟢 Здається, що вам не вдасться? Буде набагато легше справлятися, якщо ми згадаємо, що емоції — тимчасові, і більшість з них зникає в середньому впродовж 10–15 хвилин. Тому якщо ви вважаєте, що зовсім не можете впоратися, наприклад, із гнівом, спробуйте 15 хвилин робити якусь дію: піти помити посуд, погладити котика або прогулятися навколо будинку. Можливо, після цього ваш погляд на ситуацію зміниться».
👉 Повний текст про емоційні вершники, які «проїжджають танком по нашій психіці», у статті тут.
Авторка: Катерина Дорум - гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
🟢 «Наші емоції — головні регулятори психічного життя. Важливо їх помічати та розуміти, щоб краще керувати своїм життям незалежно від того, що відбувається довкола. Ми не можемо вибрати емоції, які хочемо переживати, адже це складний синтез біологічних реакцій, підкріплений особливостями середовища, в якому перебуваємо, і вихованням, отриманим у дитинстві. Але ми можемо обрати, як до цих емоцій ставитися, чи знаходити їм місце в нашому житті і як діяти далі.
🟢 Люди, які виглядають урівноваженими, насправді не контролюють і не пригнічують своїх емоцій, навпаки, вони дозволяють їм бути, помічають їх і мають навичку між емоцією та реакцією зробити вдих і видих, завдяки чому встигають вирішити, що саме із цим робити, адже емоція — це лише початок. Не бійтеся картати себе за те, що ви відчуваєте.
➡️ Ставте собі питання та аналізуйте, навіщо вам ця емоція тепер, до чого вона може вас спонукати? Що ви хочете зробити насамперед?
🟢 Здається, що вам не вдасться? Буде набагато легше справлятися, якщо ми згадаємо, що емоції — тимчасові, і більшість з них зникає в середньому впродовж 10–15 хвилин. Тому якщо ви вважаєте, що зовсім не можете впоратися, наприклад, із гнівом, спробуйте 15 хвилин робити якусь дію: піти помити посуд, погладити котика або прогулятися навколо будинку. Можливо, після цього ваш погляд на ситуацію зміниться».
👉 Повний текст про емоційні вершники, які «проїжджають танком по нашій психіці», у статті тут.
Авторка: Катерина Дорум - гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
❤13👍1
Хронічний стрес у війну та способи самодопомоги (1/2)
Війна триває, і травматичні події продовжують впливати на нас. Хтось досі знаходиться в зоні бойових дій, у когось родичі або на передовій, або залишились у небезпечних районах. Сім’ї розз’єднались, триває адаптація до нових умов при великій швидкості зміни подій. Постійний перегляд новин 📲 та/або спілкування про воєнні події також підсилюють напругу. Ми продовжуємо зустрічатись із переживанням #безсилля і невпевненості у майбутньому, витримувати їх. І ніхто не знає, як довго це триватиме.
Доки йде війна, стрес нікуди не дівається. Більше того, є велика вірогідність його мігрування: з гострого стресу - у хронічну форму. І це закономірно, враховуючи тривалість стресових обставин. Але хто обізнаний, той озброєний! Що маємо знати про #хронічний_стрес?
Його ознаки:
▫️ підвищена дратівливість та тривожність;
▫️ апатія та депресія;
▫️ підвищена втомлюваність;
▫️ м’язовий біль (або головний біль, або біль спині);
▫️ тиск у грудях, захворювання серця;
▫️ переїдання, або навпаки - відсутність апетиту;
▫️ захворювання шкіри;
▫️ безсоння.
❓ Як хронічний стрес впливає на організм?
➡️ Якщо при гострому стресі відбувається викид адреналіну внаслідок стимуляції надниркових залоз, то при тривалому наднирники виділяють інший гормон – кортизол.
Кортизол стимулює викид глюкози в кров і збільшує її використання мозком 🧠 для отримання енергії. Він також вимикає певні системи в організмі, щоб дозволити тілу зосередитися на реакції на стрес. Ці системи включають травлення, розмноження та ріст.
Рівень гормонів не повертається до нормального рівня, поки стрес не мине.
Війна триває, і травматичні події продовжують впливати на нас. Хтось досі знаходиться в зоні бойових дій, у когось родичі або на передовій, або залишились у небезпечних районах. Сім’ї розз’єднались, триває адаптація до нових умов при великій швидкості зміни подій. Постійний перегляд новин 📲 та/або спілкування про воєнні події також підсилюють напругу. Ми продовжуємо зустрічатись із переживанням #безсилля і невпевненості у майбутньому, витримувати їх. І ніхто не знає, як довго це триватиме.
Доки йде війна, стрес нікуди не дівається. Більше того, є велика вірогідність його мігрування: з гострого стресу - у хронічну форму. І це закономірно, враховуючи тривалість стресових обставин. Але хто обізнаний, той озброєний! Що маємо знати про #хронічний_стрес?
Його ознаки:
▫️ підвищена дратівливість та тривожність;
▫️ апатія та депресія;
▫️ підвищена втомлюваність;
▫️ м’язовий біль (або головний біль, або біль спині);
▫️ тиск у грудях, захворювання серця;
▫️ переїдання, або навпаки - відсутність апетиту;
▫️ захворювання шкіри;
▫️ безсоння.
❓ Як хронічний стрес впливає на організм?
➡️ Якщо при гострому стресі відбувається викид адреналіну внаслідок стимуляції надниркових залоз, то при тривалому наднирники виділяють інший гормон – кортизол.
Кортизол стимулює викид глюкози в кров і збільшує її використання мозком 🧠 для отримання енергії. Він також вимикає певні системи в організмі, щоб дозволити тілу зосередитися на реакції на стрес. Ці системи включають травлення, розмноження та ріст.
Рівень гормонів не повертається до нормального рівня, поки стрес не мине.
❤9👍1
❓ Як собі допомогти при хронічному стресі? (2/2)
🥗 Повноцінно харчуйся.
Так ти підтримуєш роботу всіх систем організму, зокрема нервову і імунну систему. А вони в свою чергу підтримують твою можливість опору та збереження здоров’я.
🍶 Пий більше рідини.
У стресі ми можемо не звертати увагу на спрагу або взагалі її не відчувати. Але зневоднення здатне погіршити роботу серця, мозку та нирок. Тому слідкуй, скільки рідини протягом доби ти вживаєш.
🛌 Висипайся.
За можливості зберігай режим сну. Достатня кількість сну сприяє відновленню нервової системи та зниженню рівню гормонів стресу.
👫 Підтримуй стосунки з близькими.
Спілкування, особливо особисте, допомагає знизити вплив стресу та подолати відчуття самотності і безпорадності.
📋 Дотримуйся розпорядку дня.
Наразі усі наші звичні ритуали поламані. Проте режим є дуже важливим для відчуття контролю за ситуацією, тому намагайся кожного ранку складати план дій на день і дотримуйся його виконання.
⛹️ Залишайся активним/ною.
Фізична активність дозволяє підтримати тіло в тонусі, а це знижує рівень стресу.
🤸 Включи в свій робочий графік те, що приносить задоволення.
Так в організмі будуть виділятися ендорфіни, які допомагають долати стрес. Жартуй, смійся. Радісні емоції теж частина нашого життя зараз.
🥗 Повноцінно харчуйся.
Так ти підтримуєш роботу всіх систем організму, зокрема нервову і імунну систему. А вони в свою чергу підтримують твою можливість опору та збереження здоров’я.
🍶 Пий більше рідини.
У стресі ми можемо не звертати увагу на спрагу або взагалі її не відчувати. Але зневоднення здатне погіршити роботу серця, мозку та нирок. Тому слідкуй, скільки рідини протягом доби ти вживаєш.
🛌 Висипайся.
За можливості зберігай режим сну. Достатня кількість сну сприяє відновленню нервової системи та зниженню рівню гормонів стресу.
👫 Підтримуй стосунки з близькими.
Спілкування, особливо особисте, допомагає знизити вплив стресу та подолати відчуття самотності і безпорадності.
📋 Дотримуйся розпорядку дня.
Наразі усі наші звичні ритуали поламані. Проте режим є дуже важливим для відчуття контролю за ситуацією, тому намагайся кожного ранку складати план дій на день і дотримуйся його виконання.
⛹️ Залишайся активним/ною.
Фізична активність дозволяє підтримати тіло в тонусі, а це знижує рівень стресу.
🤸 Включи в свій робочий графік те, що приносить задоволення.
Так в організмі будуть виділятися ендорфіни, які допомагають долати стрес. Жартуй, смійся. Радісні емоції теж частина нашого життя зараз.
❤18👍1
«Ти не маєш права сміятись, коли інші плачуть»:
заборонена радість під час війни
Межі радості
Під час війни внутрішні голоси людини активно підняли свої зміїні голови і зашипіли, адже нарешті ці уявлення про світ отримали реальне підтвердження: радість не доречна і не потрібна.
🗣 «Як ти можеш постити фото у фейсбуці?»,
🗣 «Ну що ти жалієшся, ось в Маріуполі…»,
🗣 «Ти не маєш права сміятись, коли інші плачуть”, — сьогодні часто натрапляємо на такі коментарі. За цим завжди ховається великий страх того, що радість дуже швидко зникне.
Насправді радість 😊 — наша базова емоція. Про це неможливо й не треба забувати навіть у найскладніші та найтемніші часи. Сьогодні психологи, лікарі та нейробіологи гучно говорять про важливість хорошого настрою для нашого здоров’я. Наприклад, краса навколо нас потрапила на п’яте місце в список найкращих речей для реабілітації нервової системи, а сміх визнано лікувальним для всього тіла. Ви ж не хочете сперечатися із сучасною наукою?
➡️ Що нам робити?
Згадайте свою радість на смак. Складіть список 📋 найпростіших речей, від яких ви радієте. Це банальна порада психологів, але саме з такого простого процесу ми всім тілом починаємо згадувати, скільки задоволення дає нам той чи інший процес.
🟡 Тестуйте реальність
Якщо здається, що ваша радість зараз недоречна, цьому не час і не місце — уважно подивіться довкола себе і перевірте, чи є дійсна причина не проявляти свою радість? Кому від цього краще? Кому гірше? Іноді, щоправда, бувають ситуації, коли шалені прояви емоцій можуть образити когось близького поруч, але такі ситуації виникають набагато рідше, ніж нам здається.
🟡 Шукайте однодумців
Сміятися разом завжди легше, а розділена радість тільки помножується, тому нам так часто потрібні люди, здатні порадіти разом з нами. Згадайте, хто з ваших близьких завжди підтримує, з ким сміятися найлегше. Можливо, зараз саме час подзвонити їй / йому?
🟡 Подивіться на дітей
Саме вони — ті, хто ще під вагою відповідальності та настанов минулого не втратив і не забув своєї радості. Вони легко вміють радіти дрібницям і щиро сміятися, навіть коли не найкращі умови для цього. Це абсолютно природно і правильно, просто дорослі про це забули.
🟡 Відправляйте внутрішнього критика у відпустку
Якщо заборона на радість звучить в голові вже звичним голосом шановного критика, не варто злитися на себе ще більше, адже часто нас просто не навчили інших методів. Можливо, вашому внутрішньому критику і справді пора відпочити, або вже й на пенсію. На його місце можна запросити когось молодшого, того, хто знає про важливість радощів для вашої психіки і про останні дослідження нейробіологів про хороше життя. Довіряйте свій внутрішній світ тільки професіоналам.
🟡 Поверніть собі своє життя
Від того, що ви перестали мазатися улюбленим кремом, фотографувати квіти, дещо собі купляти — жодному бійцю не стане легше, війна швидше не завершиться, нічого не зміниться, крім вашого життя, яке суттєво погіршиться. Тож коли ви плануєте відмовитись від чогось хорошого, спробуйте спитати себе: “Кому я готовий подарувати своє життя і заради чого?”.
Війна, на жаль, змушує нас швидко вчитися нового, тому сміливо радійте на благо миру в Україні.
🟩 Авторка: Катерина Дорум - гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
Ілюстрація: Глузд.
заборонена радість під час війни
Межі радості
Під час війни внутрішні голоси людини активно підняли свої зміїні голови і зашипіли, адже нарешті ці уявлення про світ отримали реальне підтвердження: радість не доречна і не потрібна.
🗣 «Як ти можеш постити фото у фейсбуці?»,
🗣 «Ну що ти жалієшся, ось в Маріуполі…»,
🗣 «Ти не маєш права сміятись, коли інші плачуть”, — сьогодні часто натрапляємо на такі коментарі. За цим завжди ховається великий страх того, що радість дуже швидко зникне.
Насправді радість 😊 — наша базова емоція. Про це неможливо й не треба забувати навіть у найскладніші та найтемніші часи. Сьогодні психологи, лікарі та нейробіологи гучно говорять про важливість хорошого настрою для нашого здоров’я. Наприклад, краса навколо нас потрапила на п’яте місце в список найкращих речей для реабілітації нервової системи, а сміх визнано лікувальним для всього тіла. Ви ж не хочете сперечатися із сучасною наукою?
➡️ Що нам робити?
Згадайте свою радість на смак. Складіть список 📋 найпростіших речей, від яких ви радієте. Це банальна порада психологів, але саме з такого простого процесу ми всім тілом починаємо згадувати, скільки задоволення дає нам той чи інший процес.
🟡 Тестуйте реальність
Якщо здається, що ваша радість зараз недоречна, цьому не час і не місце — уважно подивіться довкола себе і перевірте, чи є дійсна причина не проявляти свою радість? Кому від цього краще? Кому гірше? Іноді, щоправда, бувають ситуації, коли шалені прояви емоцій можуть образити когось близького поруч, але такі ситуації виникають набагато рідше, ніж нам здається.
🟡 Шукайте однодумців
Сміятися разом завжди легше, а розділена радість тільки помножується, тому нам так часто потрібні люди, здатні порадіти разом з нами. Згадайте, хто з ваших близьких завжди підтримує, з ким сміятися найлегше. Можливо, зараз саме час подзвонити їй / йому?
🟡 Подивіться на дітей
Саме вони — ті, хто ще під вагою відповідальності та настанов минулого не втратив і не забув своєї радості. Вони легко вміють радіти дрібницям і щиро сміятися, навіть коли не найкращі умови для цього. Це абсолютно природно і правильно, просто дорослі про це забули.
🟡 Відправляйте внутрішнього критика у відпустку
Якщо заборона на радість звучить в голові вже звичним голосом шановного критика, не варто злитися на себе ще більше, адже часто нас просто не навчили інших методів. Можливо, вашому внутрішньому критику і справді пора відпочити, або вже й на пенсію. На його місце можна запросити когось молодшого, того, хто знає про важливість радощів для вашої психіки і про останні дослідження нейробіологів про хороше життя. Довіряйте свій внутрішній світ тільки професіоналам.
🟡 Поверніть собі своє життя
Від того, що ви перестали мазатися улюбленим кремом, фотографувати квіти, дещо собі купляти — жодному бійцю не стане легше, війна швидше не завершиться, нічого не зміниться, крім вашого життя, яке суттєво погіршиться. Тож коли ви плануєте відмовитись від чогось хорошого, спробуйте спитати себе: “Кому я готовий подарувати своє життя і заради чого?”.
Війна, на жаль, змушує нас швидко вчитися нового, тому сміливо радійте на благо миру в Україні.
🟩 Авторка: Катерина Дорум - гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».
Ілюстрація: Глузд.
❤19👍5
Недільний пост
Цей пост мав би бути дуже серйозним, «суперзмістовним». Бо «під час війни інших же не може бути😉. Все ж зараз має бути «суперважливим», кожна наша дія…Усе інше – дурня і марне витрачання свого часу й інших», - невгамовується наш внутрішній критик.
Але - ми кажемо йому «привіт😉» і відправляємо у відпустку, як мінімум сьогодні.
І пропонуємо тобі просто:
😊 Посміхнутись собі і оточуючим,
☕️ Зробити собі чашку смачнючої кави або запашного чаю,
🤗 Обійняти прямо зараз того, хто поруч,
🐈 Погладити кота чи пса 🐩,
🌞 Посміхнутись сонцю або помріяти під час дощу 🌦,
🙏 Подякувати собі за те, що ти є живий/ва і здоровий/ва,
➡️ …. (додай своє😉)
Так просто.
Може й не суперзмістовно, але точно важливо.
Доброго та сповненого віри тобі дня!
Цей пост мав би бути дуже серйозним, «суперзмістовним». Бо «під час війни інших же не може бути😉. Все ж зараз має бути «суперважливим», кожна наша дія…Усе інше – дурня і марне витрачання свого часу й інших», - невгамовується наш внутрішній критик.
Але - ми кажемо йому «привіт😉» і відправляємо у відпустку, як мінімум сьогодні.
І пропонуємо тобі просто:
😊 Посміхнутись собі і оточуючим,
☕️ Зробити собі чашку смачнючої кави або запашного чаю,
🤗 Обійняти прямо зараз того, хто поруч,
🐈 Погладити кота чи пса 🐩,
🌞 Посміхнутись сонцю або помріяти під час дощу 🌦,
🙏 Подякувати собі за те, що ти є живий/ва і здоровий/ва,
➡️ …. (додай своє😉)
Так просто.
Може й не суперзмістовно, але точно важливо.
Доброго та сповненого віри тобі дня!
❤24👍5
Як говорити з людьми, які постраждали від війни:
small talk та випадкові розмови
(1/2)
Велика частина переселенців 🏚пережили жахливі події: хтось втратив рідних, хтось житло, роботу, звичне життя. Вони переїхали в пошуках безпечного місця, і зараз у багатьох українців, чиї міста «прихищають» людей, постають питання, як екологічно говорити з незнайомими чи малознайомими людьми, які пережили травматичні події. Такі розмови можуть випадково починатися в кав‘ярнях, держустановах, лікарнях тощо.
1️⃣ Якими мають бути правила комунікації в таких ситуаціях?
Ми не знаємо, на якому етапі проживання події людина перед нами - в гострому чи хронічному стресі, втраті, травмі тощо. Від цього, звісно, залежать і особливості комунікації.
Будьте щирими (це добре відчувається), чіткими в своїх словах, прямими. Краще уникати двозначних фраз. Якщо бачите, що людина в ступорі чи якось вас не зрозуміла - перепитайте, чи все їй ясно. Конкретика та реалістичність - найкращі друзі в цьому.
Якщо людина почала розказувати про свій досвід, слухайте стільки, скільки можливо. Імовірно, вона хоче виговоритися і бути поміченою - це теж одна зі спроб адаптації до нового середовища, спосіб знайти собі місце. Однак варто пам‘ятати: така розмова може забрати багато сил. Прислухайтеся до себе, чи готові продовжувати і маєте ресурси на неї.
2️⃣ Як себе поводити?
Будьте такими, як ви є. Якщо вам незручно, страшно, ви губитесь - так і скажіть.
❌ Уникайте категоричних суджень та висновків, які можуть додати людині сорому, страху чи вини: «А чого ж ви раніше не виїхали?», «А як же ж ви там батьків лишили?», «І ви не боїтеся за свій дім?» тощо.
❌ Не варто використовувати фрази типу «Не жалійтеся», «Не перебільшуйте», «Ну он там людям ще гірше було», «Ви маєте бути сильним/ою заради дітей, чоловіка, батьків», «Я вас розумію», «Було б чого так реагувати», «Все буде добре» тощо. Вони сприймаються знецінюючими, недоречними та неправдивими, детальніше про це писали тут.
Будьте в контакті стільки, скільки вам добре. Якщо хочете завершити розмову, скажіть про це. Буває, страшно слухати про досвід людини, чи ви проживаєте емоційно складний день, чи просто не маєте ресурсу - цілком ок зупинити те, що вам не подобається (тим паче, контакт в такому стані і «видушування» з себе чуйності, співчуття чи підтримки може зашкодити і вам, і людині поруч).
Якщо від вас очікують продовження розмови, можете вибачитися і сказати, як є: «Я не можу з вами розділити це, мені страшно», «Я дуже виснажений/а, ця розмова забирає в мене багато сил, я не можу її більше продовжувати», «Мені б хотілося вам допомогти, проте зараз я не маю на це сил» тощо. Важко передбачити тут реакцію людини - імовірно, вона може бути негативною. Втім, і ми спочатку турбуємося про себе, а потім про іншого - це одне з правил збереження адекватної особистості.
3️⃣ Що краще не питати?
❌ Не питайте про емоції: «А вам було страшно?», «А ви думали, що помрете?», «А вам було шкода лишати дім?» тощо. Це місце, в якому легко провалитися в травмуючі переживання.
❌ Не розпитуйте про деталі минулих подій, деталі виїзду, не зупиняйтеся на особливо чутливих моментах - це все можуть бути тригери минулих переживань, з якими ви можете не впоратися. Це робота психолога за запитом клієнта.
❌ Не питайте про плани на майбутнє - людина в підвішеному стані, це недоречно.
small talk та випадкові розмови
(1/2)
Велика частина переселенців 🏚пережили жахливі події: хтось втратив рідних, хтось житло, роботу, звичне життя. Вони переїхали в пошуках безпечного місця, і зараз у багатьох українців, чиї міста «прихищають» людей, постають питання, як екологічно говорити з незнайомими чи малознайомими людьми, які пережили травматичні події. Такі розмови можуть випадково починатися в кав‘ярнях, держустановах, лікарнях тощо.
1️⃣ Якими мають бути правила комунікації в таких ситуаціях?
Ми не знаємо, на якому етапі проживання події людина перед нами - в гострому чи хронічному стресі, втраті, травмі тощо. Від цього, звісно, залежать і особливості комунікації.
Будьте щирими (це добре відчувається), чіткими в своїх словах, прямими. Краще уникати двозначних фраз. Якщо бачите, що людина в ступорі чи якось вас не зрозуміла - перепитайте, чи все їй ясно. Конкретика та реалістичність - найкращі друзі в цьому.
Якщо людина почала розказувати про свій досвід, слухайте стільки, скільки можливо. Імовірно, вона хоче виговоритися і бути поміченою - це теж одна зі спроб адаптації до нового середовища, спосіб знайти собі місце. Однак варто пам‘ятати: така розмова може забрати багато сил. Прислухайтеся до себе, чи готові продовжувати і маєте ресурси на неї.
2️⃣ Як себе поводити?
Будьте такими, як ви є. Якщо вам незручно, страшно, ви губитесь - так і скажіть.
❌ Уникайте категоричних суджень та висновків, які можуть додати людині сорому, страху чи вини: «А чого ж ви раніше не виїхали?», «А як же ж ви там батьків лишили?», «І ви не боїтеся за свій дім?» тощо.
❌ Не варто використовувати фрази типу «Не жалійтеся», «Не перебільшуйте», «Ну он там людям ще гірше було», «Ви маєте бути сильним/ою заради дітей, чоловіка, батьків», «Я вас розумію», «Було б чого так реагувати», «Все буде добре» тощо. Вони сприймаються знецінюючими, недоречними та неправдивими, детальніше про це писали тут.
Будьте в контакті стільки, скільки вам добре. Якщо хочете завершити розмову, скажіть про це. Буває, страшно слухати про досвід людини, чи ви проживаєте емоційно складний день, чи просто не маєте ресурсу - цілком ок зупинити те, що вам не подобається (тим паче, контакт в такому стані і «видушування» з себе чуйності, співчуття чи підтримки може зашкодити і вам, і людині поруч).
Якщо від вас очікують продовження розмови, можете вибачитися і сказати, як є: «Я не можу з вами розділити це, мені страшно», «Я дуже виснажений/а, ця розмова забирає в мене багато сил, я не можу її більше продовжувати», «Мені б хотілося вам допомогти, проте зараз я не маю на це сил» тощо. Важко передбачити тут реакцію людини - імовірно, вона може бути негативною. Втім, і ми спочатку турбуємося про себе, а потім про іншого - це одне з правил збереження адекватної особистості.
3️⃣ Що краще не питати?
❌ Не питайте про емоції: «А вам було страшно?», «А ви думали, що помрете?», «А вам було шкода лишати дім?» тощо. Це місце, в якому легко провалитися в травмуючі переживання.
❌ Не розпитуйте про деталі минулих подій, деталі виїзду, не зупиняйтеся на особливо чутливих моментах - це все можуть бути тригери минулих переживань, з якими ви можете не впоратися. Це робота психолога за запитом клієнта.
❌ Не питайте про плани на майбутнє - людина в підвішеному стані, це недоречно.
❤7👍4🔥2