Арт-терапія 🎨 зараз дозволяє дітям (та й дорослим) проживати стрес та емоції. Мистецтво та творчість (читай: самовираження та самопізнання) гармонізують психічний стан.

Так ми символічно виражаємо і досліджуємо різні почуття й емоції: любов, ненависть, образу, злість, страх, радість тощо. Малюнки на полях робочого зошита чи блокнота мають набагато глибший зміст, ніж ми собі думаємо. Звісно, арт-терапія як метод психотерапії використовується лише відповідними спеціалістами.

Якщо маєш змогу і матеріали, спробуй доторкнутися до відчуттів через малювання, ліплення, шиття, композиції з рослин, вишивання тощо. Це все, що ти можеш робити руками та в своє задоволення 🖼. Доцільною після того може бути саморефлексія:

❓ Про що мені моя творчість?
❓ До якого почуття дозволяє доторкнутися?
❓ Який символічний зміст несе?

Так само це можна робити разом з дітьми 😊

На відео: дівчата-переселенці з Донеччини ліплять з пластиліну своє майбутнє у шелтері. Наші кризові консультанти працюють з ними у Дніпрі.

Як підтримати партнера на війні та не з'їхати з глузду

У записі психологічного клубу Vivat за участю нашої організації пропонуємо знайти відповіді на питання:

🟢 Як опанувати свої емоції, коли твоя кохана людина пішла воювати, а ти - вдома?
🟢 Що варто зробити для себе, аби відновити життя, а не сидіти біля телефону і весь час чекати на повідомлення?
🟢 Як підтримати людину, яка воює? Що близька людина може зробити, аби полегшити емоційне виснаження?
🟢 Якщо партнер пішов воювати, не порадившись з сім‘єю. Як налагодити стосунки і подолати образу?
🟢 Як знайти порозуміння, коли подружжя знаходиться у двох реальності. Один — на фронті. Інший — у звичайному житті.

https://youtu.be/dSXdoNAXp1Q

Учасниці та учасники:
Анна Шийчук - психотерапевтка, координаторка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист»
Катерина Гольцберг - психологиня
Марія Жиган - психотерапевтка
Валерій Ільчук - психотерапевт
Галина Падалко - директорка з комунікацій видавництва Віват

Робити те, що вмієш найкраще

📩 #нам_пишуть: «Багато чую, що кожен має робити те, що вміє найкраще. Але я студентка і те, що я зараз вмію найкраще, - це вчитись. Не розумію, як бути корисною для України. Хотіла би відчувати свою причетність до перемоги, але зараз відчуваю слабкість. Постійне відчуття, що роблю недостатньо. А що можу робити - не розумію й не впевнена, що маю на це сили. Соромно».

🤜 Усі ми зараз хочемо допомогти і бути корисними Україні. Хтось на передовій захищає нас і тримає небо. Хтось боронить в теробороні. Хтось плете сітки, варить борщ, збирає кошти на обладнання для військових. Хтось випікає хліб. Хтось, хто має змогу, працює і платить податки, щоб підтримати економіку України. Хтось продовжує добре вчитися - і це необхідний вклад у майбутній розвиток нашої держави. А хтось докладає величезних зусиль, щоб просто не збожеволіти, і зберігає своє життя. Усе це - дуже важливо зараз.

Кожен з нас находиться там, де ми маємо бути. Крапка. Де би ти зараз не був/була – всюди є простір для праці для України.

Найкраще, що ми можемо робити у тилу, – бути вірними і корисними в малому, бо це частина великого плану перемоги, до якої ми йдемо💪.

🔹 Ти – студент/студентка і маєш змогу вчитись. Продовжуй. Роби це! Твої набуті знання і навички точно знадобляться у відновленні і зміцненні нашої країни.

🔹 Твоя дитина плаче? Втіш її, це - майбутнє України.

🔹 Натрапив на фейк в Інтернеті - розкажи іншим, щоб оминули обман.

🔹 Твій партнер на фронті, а ти в безпеці, то подякуй йому / їй за це і підтримай. Поділись часткою свого миру, безпеки, подаруй йому посмішку і ніжність. У найтяжчі часи він / вона обов’язково згадає її і це надасть сил.

🔹 Твій друг або подруга у розпачі - протягни свою руку, побудь поруч.

🔹 Маєш роботу – працюй і плати податки, щоб допомогти Україні вийти з економічних наслідків.

❗️ А тут про почуттям провини та сорому, якщо приходить думка «Я роблю недостатньо».

🤝 У всіх нас спільна боротьба, просто різні фронти.

Не всі, хто пережив психологічну травму, потребують психологічної підтримки.
Але всім потрібна інформація, яка допоможе пережити травму війни. Зрозуміти, що відбувається з нами в результаті цієї травми, з якими станами зустрічаємося, як собі та близьким допомогти у їх проживанні.

Про все це - у лекції «Перша психологічна допомога собі та близьким». Запис тут.

👉 Що таке шок і шокова травма?
👉 Якими є реакції на шокову травму?
👉 Симптоми гострого стресу і як впоратись із ними.
👉 Як стабілізувати себе і тих, хто може потребувати твоєї допомоги?
👉 Як мобілізувати свої внутрішні ресурси?

Авторка: Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

🌱 Для твоєї зручності всі відео нашої служби будуть жити тут.

Безсилля та повернення контролю

🗣 «Я не маю сил ні на що, все марно»
🗣 «Не хочу вставати з ліжка, енергія відсутня повністю»
🗣 «Навіть приготування їжі виснажує мене настільки, що більше не можу зробити нічого. Куди вже гратися з дітьми …»

Тривалий час ми вже витримуємо напругу, біль та невідомість війни. Під час адаптації до нової реальності може відбутися доторк до безсилля - точки, у якій власне «я» здається маленьким та безпомічним, а обставини - величезними та нездоланними.

Найбільш болісно безсилля відгукується на втрату контролю за чим-небудь. Ми не можемо масштабно вплинути зараз на хід війни, безпеку свого дому, інших людей, від дій яких залежать наші життя чи життя рідних. Іншими словами, блокується будь-яка здатність діяти, втрачається #надія.

Можна ігнорувати факт неможливості впливу, боротися з ним, втікати від нього. Але дамо спойлер 👉
- врешті-решт, після витраченої енергії на це, залишиться лише #прийняття, що зараз - так є.

Втім, ми можемо озирнутися і помітити реальність, у якій живемо - в межах свого простору, родини, «мильної бульбашки».

➡️ Коли ж запускається 🕹 важіль сил?

На погоду ми теж вплинути не можемо. Якщо холодно і температура опускається, звичайна людина, звісно, нічого не змінюючи в одязі, може змерзнути і навіть захворіти. А може одягнутися і вберегтися від того. Так само в спеку можна згоріти, а можна вдягти капелюха чи використати сонцезахисний крем.

Масштабно ми не змінюємо світ навколо. Але в якийсь момент доходимо до «точки невитримування». І тоді з‘являється питання: як бути з зовнішніми умовами, щоб мені було добре? Так услід за прийняттям відповідальності віднаходиться сила щось змінити. І неможливість глобального контролю змінюється контролем над власним життям або його елементами - якраз це рятівний місток для психіки.

Щоб зустрітися з власним безсиллям, спитай себе:

❓ Куди я витрачаю свої сили щоденно?
❓ На що йде моя енергія?
❓ Що я ігнорую, чого не приймаю?
❓ Як зовнішній світ зараз на мене впливає?
❓ Який вибір можу зробити для себе, щоб мені стало хоч трохи краще?

Те, чого у нас не відібрати, - #вибір. Він може здаватися маленьким, але саме він повертає нам значення, важливість і життя.

Продовжується #курс_лекцій із кризової психологічної обізнаності для дорослих!

📍 Тема #2: «Де брати ресурс, щоб справлятися з кризовою ситуацією».

👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

🕖 19:00-20:00.

➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466), запис буде доступний на YouTube.

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

Що таке «батьківська група»?

Коментує: Юлія Осипова - ведуча групи, психологіня, сімейна психотерапевтка, консультанка Кризової служби БФ «Право на захист».

1. Чому саме група, а не індивідуальне консультування?

Група – це місце, де у тебе є можливість поділитися із іншими учасниками своїми проблемами, запитаннями, успіхами (і таке буває :)) та переживаннями в безпечному колі. Будь-чим важливим для тебе. Отримати реакцію і емоційну підтримку від інших батьків. Обмінятись досвідом із ними щодо проблем батьківства та опанування нових стратегій взаємодії з дітьми. Побачити твою ситуацію з іншого боку.

2. Як працює група?

Усі члени групи однаково важливі і мають однакові права. Я - ведуча групи - виступаю в ролі модератора та прагну забезпечити, щоб усі учасники могли вільно висловлюватися.

Група працює на засадах:
🟢 Рівності всіх учасників
🟢 Поваги один до одного та історій кожного
🟢 Конфіденційності

3. Чи ходять тати на групу?

Так, серед участників груп є тати 🙂. Їх кількість менша за мам, та тим не менш, вони є, чому я дуже радію. На 10 участників групи десь 8 мам і 2 тата.

Присутність татусів дуже важлива, тому що тоді учасники мають змогу побачити ситуації, які обговорюються з точок зору обох батьків. Татусі дають креативні рішення, більш легко (зазвичай) ставляться до проблем, діляться своїм баченням / досвідом.

4. Чим добре прийти раз і яка різниця, якщо приходити регулярно?

Більшість участнів приходять один раз, щоб отримати консультацію від мене (ведучої групи) та рекомендації від інших участниіків (батьків). Плюс в тому, що це «простий шлях» отримання інформації - не треба шукати та читати книжки, статті та інше. Можно просто прийти і спитати тих, хто цікавився такою інформацію, знайшов та й отримати від цієї людини відповідь про те, що працює (доведено теоретиками та практиками - іншими батьками) 🙂.

Але ті, хто відвідують групу регулярно мають декілька бонусів:

🔸 можна спостерігати динаміку відносин з дитиною / дітьми;
🔸 ділитись тим, що працює саме в їх випадку, бо діти унікальні і у взаємодії з ними дуже важливий індивідуальний підхід;
🔸 у процесі групи формуються стосунки між всіма учасниками і у нас з’являється можливість приділяти час цим стосункам;
🔸 спостерігати та аналізувати, яким чином участник поводить себе в полі групи і проводити паралелі з поведінкою «в житті»;
🔸 інші учасники групи можуть давати дуже корисний зворотній зв’язок, який важко дати при короткотривалій взаємодії.

5. Як можна потрапити на групу?

#підтримуюча_група для батьків щочетверга, 15.00-16.30, реєстрація тут. Варто лишити заявку, ми далі сконтактуємо.
До зустрічі!

Криза самовизначення

Завершився вже другий місяць війни, розпочався третій. Ми починаємо все більше звикати до слова «війна» у щоденному спілкуванні, майже адаптувались до нової реальності, своїх буденних процесів і справ в ній.

Усе голосніше можуть лунати зсередини запитання:
❓ Хто я зараз?
❓ Який я зараз у всьому цьому? Що є важливим для мене зараз?
❓ Чи я там, де маю бути? А де саме моє місто?
❓ Хто поруч зі мною? Чи то ті люди?

Це важливі запитання, і вони напряму пов‘язані із потребою людини у самовизначенні. Визначення своєї позиції відносно інших, своїх ролей, того, що є важливим і створює зміст.

Коли ми це знаємо про себе, відчуваємо спокій і впевнено рухаємося вперед.
Наразі деякі наші уявлення про себе і світ похитнулися, а деякі геть зруйновані.

➡️ Як можна собі допомогти зібратись «докупи»?

1. Спочатку звернись до того, що було і залишається сталим. Які твої ідентичності і ролі? Це може бути, наприклад: «Я –жінка/чоловік», «Я – добра подруга/друг», «Я - турботливий син/дочка», «Я – українець/українка».

Якщо є змога, візьми аркуш паперу і кольорові олівці або просто ручку. Намалюй всередині себе і підпиши «Я», а поруч намалюй усі свої ідентичності і ролі, які залишились незмінними.

2. Наступним кроком визнач свої нові ідентичності, навіть якщо вони тимчасові.

Якщо ти поїхав/ла з рідного міста або України, то варто відповісти собі на запитання, хто ти там? Це може бути «я – біженець», «я - гість», або «я – тимчасовий переселенець».

Якщо ти був/була змушений/на залишити свою попередню професію і опанувати іншу, то як тепер ти можеш назвати себе в цій професії? Домалюй і ці ролі на аркуші.

А тепер постав собі додаткові запитання:
❓ Коли я визнаю, хто я є прямо зараз, то що для мене стає важливим?
❓ Які в мене є здатності, щоб берегти це важливе у своєму житті?
❓ Які прості дії я можу робити кожного дня, щоб підсилювати свої здатності, підтримувати важливі для мене речі , а також підтверджувати собі, що я є той, хто я зараз?
❓ Хто в моєму оточенні може допомагати мені в цьому?

Додай відповіді на ці запитання на зворотню сторінку аркуша і заглядай в неї кожного разу, коли сумніви знов почнуть опановувати тебе.

❗️ Поєднуючи ті знання про себе, які не змінилися, з тим, як ми себе зараз самовизначаємо, ми отримуємо опори, на які можемо спиратися у щоденній діяльності.

Починаємо лекцію за 15 хвилин!

📍 Тема #2: «Де брати ресурс, щоб справлятися з кризовою ситуацією».

➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466).

Як налаштувати людину старшого віку на переїзд в безпечне місце

Рідна домівка, спогади, влаштоване життя і умови, страх перед новим, важкість в адаптації, тривожність бути «тягарем» для близьких, нерозуміння перспектив чи загалом відсутність картинки майбутнього. Для людини старшого віку все це може стати причиною не евакуюватися із небезпечної точки.

1️⃣ Потрібно визначити найголовніший «стоп» у людини і раціонально підійти до його вирішення, пошуку альтернативних рішень.

Якщо це будинок, проговоріть, що наглядати за ним можуть сусіди чи рідні, які не збираються виїжджати. Або що ви вже підшукали тимчасове житло з хорошими умовами і вам є куди їхати (якщо це дійсно так). Наголосіть, що згодом можна повернутися і відремонтувати оселю, якщо щось трапиться.

Якщо є страх бути тягарем – зробіть чіткий план дій, які служби надаватимуть підтримку. Дізнайтеся якомога більше про захист літніх людей в регіоні або країні, до якої зібралися їхати. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.

2️⃣ Спостерігайте за тим, які доводи в літньої людини, аби не їхати, що саме вона наводить як свій мотив. Більшість людей вказують на те, що є для них цінним, і це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації.

Наприклад, цінне для людини – діти й онуки. Тоді ви наголошуєте, що так можна буде не розлучатися, допомогти. Потім даєте час на обдумування і підходите знову, але вже з фото онуків. Можете тепло і м’яко згадати якісь приємні моменти і попросити не позбавляти дітей таких радощів.

Якщо людина вагається, дайте ще час. Запитайте, чи хотіла б вона, щоб її рідні були поруч, мати розуміння, що у них все гаразд. Важливо: це не маніпуляція, ви не маєте прихованих мотивів і бонусів. Це спосіб нагадати людині про важливі речі, щоб подолати її страхи.

3️⃣ Майте готовий план – це найкраще. Опишіть кожен крок, розкажіть про план «Б». Важко наважитися їхати «в нікуди», якщо сил будувати нове життя немає. Людина літнього віку має відчувати безпеку. Розуміти, чим буде корисна. І бути певна, що вона вам не заважатиме.

Знайдіть ті справи, якими вона буде зайнята. Вони мають опиратися на те, що важливо людині і що вона звикла робити вдома: доглядати за будинком, сидіти з малечею, берегти традиції. Згадайте, що саме роблять ваші літні близькі і адаптуйте це до нового місця.

Ваша пропозиція не має бути обов’язком для людини (мене беруть як няньку). Вона має звучати як прохання про допомогу і можливість бути поруч.

«Мені дуже важливо, аби ти був/-ла поруч. З твоєю допомогою я зможу спокійно працювати і знати, що вдома все добре. А також бачити тебе щовечора, разом пити чай, а не хапати телефон кожної хвилини, не їсти і не спати. Нам краще буде разом, чи ти згоден/-на?».

4️⃣ Залишайте людині вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: «Хочеш, щоб я постійно непокоївся/-лась про тебе?». Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме на близьких.

5️⃣ Коли людина буде готова до поїздки, перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте, спокійно перепитайте, що і де лежить.

Краще в особистих речах чи кишені лишити контакти, за якими можна з вами зв’язатися. Людина може загубитися, дістати поранення чи просто перелякатися під час подорожі. Можна навіть вказати на папірці хронічні хвороби чи потрібні ліки, щоб ті, хто знайде людину, зрозуміли чим допомогти.

6️⃣ Дорогою перепитуйте літню людину, чи хоче вона їсти, пити, в туалет. Часто люди старшого віку соромляться, мовчать, щоб не бути «тягарем».

Пропонуйте невеличкі зупинки кожні 3-4 години, якщо є така можливість. Кровообіг з віком стає гіршим, тому треба частіше його поновлювати у кінцівках. Якщо немає змоги зупинитися – разом трясіть пальцями рук, поворушіть ногами, шиєю. Це допоможе. Також через сповільнений кровообіг у літніх людей спостерігається відчуття холоду в кінцівках. Утепліть взуття людини, нехай вдягне тепліші панчохи, можливо, рукавички чи розтирає руки.

7️⃣ Говоріть протягом дороги

Не про війну, не про подорож (тільки якщо ви внесли якісь зміни чи вам потрібно нагадати наступні кроки).

Розпитайте про щасливі моменти з дитинства чи юності. Згадайте події, що прожили разом і які принесли вам радість. Заспівайте у автівці.

Так ви заспокоїте людину, надасте підтримку, заземлите її та знизите рівень стресу.

Текст - Юлія Павлова.

Що не варто говорити людям, які переживають #гострий_стрес
(виїхали з небезпечних місць, з-під обстрілів, втратили домівки, близьких тощо)

❌ «Не плач», «Не жалійся», «Не перебільшуй», «Ну он там людям ще гірше…»

Ці фрази зазвичай використовуються нами, коли важко витримувати почуття іншої людини поряд, і хочеться це швидко припинити. Разом з цим, людині в чутливому стані стає від них гірше, бо вони провокують почуття вини за свої почуття.

❌ «Ти повинен/нна бути сильною/им заради дитини, чоловіка, батьків» (свій варіант)

По-перше, глобальна людина нікому нічого не винна. Це маніпуляція.
По-друге, наполягаючи на «бути сильним», ми змушуємо іншого відмовлятися від інших почуттів, проживання яких може вберегти від подальшого розвитку ПТСР або ретравматизації.

❌ «Я тебе розумію», «Мені знайомо те, що ти відчуваєш»

Кожен досвід - унікальний. Якщо ти не був/ла з людиною пліч-о-пліч і в тих самих обставинах, ти не можеш її зрозуміти. Це породжує недовіру і відторгнення в стресовій ситуації.
Люди часто потребують розділення почуттів, але так можна говорити, якщо ви дійсно переживали цей досвід.

❌ «Все буде добре», «Все налагодиться»

Цього не можна обіцяти, ми не знаємо, як насправді складеться життя людини та майбутнє. Цю завчену фразу часто використовуємо автоматично, щоб швидко заспокоїти, а іншим/ою це може сприйматися як «відчепися».

❌ «Та нічого страшного ж не сталося», «Було б чого так плакати»

Це твоя оцінка, але для людини пережитий досвід - її цінний і важливий шлях. Не треба його знецінювати, це боляче для інших.

❗️ Варто бути обережними з фразою «Мені дуже шкода».

Після неї людині у гострому стресі ніби треба відреагувати, але як адекватно - велике питання, бо слова-відповіді на це типу:

🔻 «Все добре, не переймайся», «Та ладно» - знецінюють почуття і змушують вразливу людину турбуватися в цей момент не про себе, а про іншого (як і реакція-відповідь «Я тебе розумію» на «Мені шкода»);
🔻 «Дякую» - є зазвичай автоматичною відповіддю, вона може ставити в ступор і бути лиш відповіддю, яка закінчує незручний момент.

Чуючи постійно «Мені дуже шкода», інша людина в гострому стресі може ще більше почуватися пригніченою та зніяковілою.
Також часто тригером для багатьох є жаління в цьому контексті, яке доречніше замінити на співчуття.

❓А які ж слова будуть доречними?
Про це ти можеш прочитати тут :
👉 Слова підтримки

Ура! Нас вже 1000! 🎉
Тішимося, що ти з нами.

Ми якраз і є тими психологами, які на зв‘язку тут 🤗.
Будемо писати для тебе і надалі (авторство інших текстів вказуємо додатково).

Як тобі канал? Про що нам написати?
Розкажи!

На зв‘язку,
Марія Яцухненко та Анна Могильник 💛💙

Святкуймо маленькі перемоги
(або здатність святкувати)

Сьогодні ми святкуємо разом той факт, що нас на каналі вже 1000+! Вже другий місяць поспіль ми разом вчимося проживати війну, усвідомлювати, що з нами відбувається кожного дня, знаходити нові, творчі способи адаптації і підтримки себе у ці непрості для всіх нас часи.

Один з таких способів – не забувати святкувати власні маленькі перемоги 🤗. Так – саме перемоги. Внутрішній голос може почати сперечатись: «Які такі перемоги? Головна перемога ще попереду. От тоді і відсвяткуєш. А наразі давай – засукавши рукава, вдихни глибше, і вперед, не зупиняючись».

Але ми біжимо 🏃‍♂️ не спрінт, а марафон. Це варто пам’ятати. І як довго ти його зможеш пробігти лише на вдосі? Не роблячи перерв, не зупиняючись, не помічаючи того, що вже досягнуто і зроблено. Здається, недовго, і це прямий шлях до вигоряння.

«А чому саме святкувати? Чи не можна просто зробити такий собі аудит, підсумувати і піти далі?», - не вгамовується голос. Робити час від часу формальний аудит – теж непогана справа. Але саме святкуючи, ми даємо визнання своїм напрацюванням, власному вкладу і привласнюємо собі це.

Не треба кожного разу відкоркувати пляшку ігристого і збирати друзів за великим столом. Ти можеш просто зупинитись, приділити час на те, щоб озирнутись і помітити:

🔸 Що вдалось зробити за останній тиждень/місяць?
🔸 Що зміг/змогла зробити по-новому?
🔸 На що вирішився/лась?
🔸 Пригадай моменти, коли тобі було складно і майже не відчувалось сил, але ти через зусилля завершив/ла проєкт, справу або навіть невеличку задачку.

І сказати собі:
«Я – зробив/ла це!», «Я – молодець!».

Дозволь собі відчути всередині цю внутрішню гордість за себе. А може й признач собі якусь винагороду 🏆 , яка буде наповнена змістом для тебе і принесе радість.

❗️ Вміти і дозволяти святкувати свої маленькі перемоги надзвичайно важливо. Цим ми закладаємо базу для майбутніх успіхів:

👉 Підтримуємо рівень мотивації в тривалих проєктах;
👉 Укріплюємо систему віри в себе: вчора я ще не міг/могла цього, а сьогодні вже можу;
👉 Наповнюємося енергією, стимулюємо волю і не забуваємо про те, чого домоглися.

Це як пункт зупинки 🛑 для марафонця: сповільнився, випив води, відновив сили та робиш новий ривок. Так ми даємо можливість відпочити тілу й розуму, запобігаємо хронічній втомі та вигоранню. Допомагаємо собі справлятися зі стресом, набиратися сил для руху вперед.

Тому святкуймо сьогодні наш новий рубіж і набираймося своїх сил😉

❓ А що можеш відсвяткувати ти сьогодні?

Ресурси, що допомагають дітям та батькам проживати війну

🟢 «Стресостійке дитинознавство» - практична та помічна брошура Світлани Ройз. Вона зібрала в одному місці те, що може знадобитись дорослим, поруч з якими є діти. Теорія, ігри, практичні знання. Для підтримки всіх батьків - вчителів - опікунів.
https://bit.ly/Дитинознавство

🟢 Сайт Центру здоров’я та розвитку «Коло сім’ї»: корисні інфоресурси для батьків
https://k-s.org.ua/resources/

🟢 «Підтримай дитину» - телеграм-канал з іграми, вправами і порадами
https://t.me/pidtrumaidutuny

🟢 «Добро завжди перемагає» - серія коротких (до двох хвилин) мультфильмів про війну, які можна дивитись та обговорювати з дітьми.
Виробництво: 1+1 Медіа, Анімаград, Мамахохотала 2022.
YouTube

🟢 «Війна, що змінила Рондо» - українська книжка Романи Романишин та Андрія Лесіва про те, що війна не має серця і не розуміє жодної мови, зате торкається кожного і на всіх залишає шрами. Книга присвячена війні як явищу та дає надію, що, об’єднавшись, навіть найкрихітніші істоти здатні перемогти.

Авторка: Юлія Осіпова - сімейна психотерапевтка та консультантка з питань батьківства. До Юлії можна записатися на підтримуючу групу для батьків (щочетверга 15.00-16.30) .

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

Як волонтерам зберігати себе та вміти казати «ні»

Ми звикли чути правило «спершу натягай кисневу маску на себе, потім на іншого», але зараз є тенденція, що волонтери, бажаючи допомогти, часто нехтують власним здоров’ям чи безпекою. Відмова може сприйматись як егоїзм, а якщо ти щось робиш - то завжди знайдуться ті, хто скаже, що цього не достатньо. Як відмовляти екологічно для себе та інших?

➡️ Якщо ти розумієш, що запит не по зубах чи є причини, з яких ти не можеш зробити бажаного (до речі, волонтерстка допомога - добровільна!), ти маєш право спокійно відмовити. Це нормально. Ти маєш свої кордони, можливості свого тіла і психіки, а ще лиш 24 години на добу, з яких добре було б колись спати та їсти.

🗣 «Пробачте, ми не займаємося цим питанням. Ми займаємося цим».
🗣 «Мені прикро, що потрібно «на вчора», по наших ресурсах це можливо за тиждень. Вам підходить?»
🗣 «Ми не можемо це зробити. Ось партнери, у яких ви можете теж запитати».

Реакція людини на відмову непередбачувана. Більшість ставиться адекватно. Але є люди, які взагалі відмов не сприймають. І це їхня проблема, а не твоя. Прикро, але часто волонтерська спільнота стикається з погрозами, осудженням, незадоволенням. Не дозволяй знищити себе ними.

🗣 «Мені прикро, що я не можу тобі допомогти. Я волонтер, і допомагаю добровільно. Я роблю найкраще з можливого».
🗣 «Можливо, тобі зможуть допомогти тут (інша організація)».
🗣 «Думаю, зможу допомогти тобі іншим разом».

Волонтери - це супергерої нашого часу. Та навіть супергерої не можуть охопити все.

❗️ Нагадуємо: ти маєш вибір, допомагати чи ні.

🔹 Твоє «Ні» має звучати впевнено. Світ прекрасно з тим вживається.
🔹 У відповідь на наполегливість чи вмовляння / благання будь категоричним. Це твоє рішення. Якщо треба повторити кілька разів, повтори.
🔹 Не дозволяй себе знецінювати чи узагальнювати (“О, я так і знав. Ви всі такі”). Ні, не такі. Згадай, скільки ти корисного і хорошо вже зробив/ла у межах своїх можливостей.
🔹 Поясни причину відмови, якщо тобі ок.
🔹 Уточни, що говориш «ні»проханню, а не людині.
🔹 Запропонуй людині альтернативи, часто при відмові інший їх не бачить.

Не обіцяй, якщо ти не впевнений в своїх силах. Візьми собі таке правило - воно перше у «допомагаючих» професіях.

 🗣 «Ми спробуємо зробити це, але я не можу обіцяти вам точно. Чи влаштовує це вас?».

 У іншої людини, як і у тебе, завжди є вибір, погодитися на такі умови чи ні. А у тебе є вибір робити стільки, скільки вміщує власний резервуар можливостей.

Сьогодні нова лекція!

📍 Тема #3: «Шукаємо ресурси, аби справлятись з кризою (продовження)».
Запис попередньої лекції тут.

👤 Лекторка - Ростислава Пекарюк — кризова психотерапевтка, травмафокусована терапевтка, арт-терапевтка, тренерка, консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

🕖 19:00-20:00.

➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466), запис буде доступний на YouTube.

🌱 Для твоєї зручності всі відео від #курс_лекцій з кризової психологічної обізнаності для цивільних нашої служби живуть тут.

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну