Стрічка новин: шкодить чи допомагає?

📩 #нам_пишуть: «Просинаюсь і відкриваю новини, а потім помічаю, як я залип в них. Можу провести по 1-2 години, просто переглядаючи стрічку» (Ю., 36 років)

«Тільки з’являється вільна мить – маю перевірити, що ж там відбувається. А раптом, якусь добру новину побачу. Так і проходять перерви» (М., 27 років).

📱 Чому так важливо «триматись» за цю стрічку? І чому «вона не відпускає»?

Війна – це хаос. Хаос – це втрата контролю над будь-чим. Щось постійно відбувається навколо тебе, немає правил, на які ти можеш спертися, немає належної безпеки, а точніше вона постійно під загрозою, і ти ніколи не знаєш, звідки і коли прилетить наразі. Ти можеш відчувати, що втрачаєш #контроль над своїм життям. Тому постійне переглядання стрічки новин є ніби способом повернути собі контроль, структурувати те, що відбувається, і трохи стабілізуватися. Але чи досягаєш ти цієї мети?

Так, певною мірою ти отримуєш інформацію, але..
Часто відбувається так, що інформація, яку отримуєш, є дуже різною. Її багато, вона може бути суперечливою, емоційно зарядженою і часто із знаком «мінус». Буває так, що після перегляду відчуваєш перенасичення і відразу, емоційну стомленість. «Все погано», «Світ - тлєн», і отримуєш ще один привід пирнути у безнадію.

Ні! Тобі туди не треба. А тому⬇️:
🔻 Почни помічати, у які моменти ти відкриваєш стрічку. Як часто? Скільки часу на це витрачаєш⏳?
🔻 Вибери один-два перевірених канали інформації і звертайся до них, але дозовано (наприклад, 15 хвилин за візит).
🔻 Запитуй себе, які є факти, що підтверджують цю інформацію.
🔻 Скороти час переглядання новин до 1-2 разів на день.
🔻 Зверни увагу, на які новини ти реагуєш активніше? Які новини помічаєш більше – погані чи хороші?
🔻 Заведи собі щоденник 📖 добрих новин. Ділись ними із близькими.

Так, «той, хто володіє інформацією - володіє світом». Але перенасичення інформацією, особливо не перевіреною, а місцями й токсичною, – отруює та виснажує твій внутрішній світ.

❗️ Інформаційна гігієна – добрий помічник у зберіганні твого внутрішнього спокою і ментального здоров’я. Турбуйся про нього!

Нагадуємо, що сьогодні стартує #курс_лекцій із кризової психологічної обізнаності для дорослих!

📍 Тема #1: «Перша психологічна допомога собі та близьким».

👤 Лектор - Ростислава Пекарюк, психотерапевтка, кризова консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

🕖 19:00-20:00.

➡️ ZOOM (ідентифікатор конференції: 895 2730 1466) та Фейсбук, запис буде доступний на YouTube.

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

Як відпускати близьких на передову

Багато родин зараз проходять через те, що їх близькі - і чоловіки, і жінки - захищають країну 🇺🇦 на фронті або ж допомагають захисникам на передовій. Для когось це - робота, комусь - поклик серця, хтось зважено приймав це рішення, а хтось імпульсивно. В усіх цих історіях близькі люди в тилу можуть стикатися з розгубленістю, страхом, невідомістю. Їх складно опанувати. Втім, від «тилу» значно залежить також, з яким настроєм і емоціями людина поїде на фронт.

Чого робити не варто?

❌ Прощатися

Влаштовувати прощання зі сльозами і словами «а раптом ти не повернешся», «а на кого ж ти нас лишаєш» - не найкраща ідея. Людина, яка відбуває на фронт, має розуміти, що це - тимчасово. Від тебе має бути трансляція в площині «до побачення», а не «прощай».

❌ Викликати в людини, яка їде, багато емоцій

На передовій, щоб вижити і вдало робити свою роботу, емоції зайві (так, ми - психологи, які за проявлення емоцій, але тут їм не місце!). Треба зберігати холодний розум і бути більше раціональним, ніж емоційно вразливим - це дозволить швидко приймати рішення, реагувати на небезпеку, зрештою - вберегти себе.
Якщо дуже емоційно реагувати, це можна робити в іншому місці, не при проводжанні.

❌ Горювати по живій людині

При відпусканні важливо уникнути думок про те, що близький/а не повернеться. Трагічність прощання зіграє не на вашу користь. В екстремальних ситуаціях людина на передовій згадуватиме те, що цінне і дороге, у тому числі момент розлуки. Краще їхати з думкою, що є куди повернутися, аніж «Сенс вертатися, якщо ти мене вже оплакуєш».

Що буде помічним?

✅ Чекати (як би банально це не звучало)

Шанси повернутися з фронту в декілька разів вищі, коли знаєш, що тебе чекають. Це одна з найсильніших мотивацій.

✅ Включеність людини в спільні справи, що будуть транслювати неперервність життя

Близька людина на передовій має знати, що її думка важлива для прийняття спільних рішень (яку фарбу вибрати для паркана, що подарувати похреснику тощо). Важливо розповідати, чим ви живете, і включатися в те, що переживає близький/а (але роби поправку, що про все він / вона розповідати не зможе з питань безпеки).

✅ Визначити ритуали / заняття під час розлуки

Наприклад, доглядати за тваринами / рослинами близької людини - і розповідати про це. Або приготувати якісь спільні символи на пам’ять (одяг - сорочки, футболки; патріотичні браслети, обмінятися талісманами тощо). Або відвідувати її / його рідних. Важливо вибрати шось цінне та дороге для вас двох чи вашої родини, що зможе об’єднувати на відстані.

Проводжати на фронт - непросто. Бути там - теж непросто. Але цей складний вибір рятує наші життя.
Підтримувати в невизначеності може #віра та #надія. Ми віримо в перемогу і в те, що наші близькі повернуться додому живими і здоровими.

👉 Психолог на зв’язку:
допомагаємо прожити війну

Як знову навчитися мріяти

📩 #нам_пишуть: «До війни у мене було стільки планів і мрій: багато подорожувати із сім’єю, купити дім біля Києва, доглядати свій власний сад, ростити діточок і спостерігати, як вони бавляться в цьому саду. Але війна все порушила. Немає більше моєї мрії. Чоловік залишився в Україні, а я із сином зараз вимушено подорожую, якщо це так можна назвати. Вдивляюсь в майбутнє – бачу сіру стіну. Мріяти не можу. Чи можна знов цьому навчитись?» (О., 34 роки).

До початку війни у кожного з нас було багато мрій, планів, які мали бути втіленими. Це надихало, давало енергію жити, працювати, діяти. З початком війни наші зв’язки із майбутнім немов обірвались. Тепер ми зовсім не можемо передбачити, чого очікувати від нього. Багато невідомого, невизначеного і здебільшого лякаючого.

Коли вся енергія зосереджена навколо виживання і спроб стабілізувати себе, намагаючись адаптуватися до нових обставин і нових себе, мріяти важко. А якщо мрії і з’являються, то здебільшого стосуються саме виживання - «Скоріше все б скінчилось», «Скоріше б повернутись у рідне місто», «Скоріше б знов повернутись до своїх буденних справ».

Час плине ⏳. І згодом, коли вдається більш-менш стабілізувати своє життя, і психіка вже починає адаптовуватись до жаху сьогодення, перед людиною постає нова задача – якісно проживати те, що відбувається з нею зараз.

❗️ Саме так – не прожити, а проживАти (бути у процесі):

🔻 спостерігати відчуття,
🔻 помічати, як на тебе впливає те, що відбувається,
🔻 як змінюються твої стосунки із собою, з іншими,
🔻 як змінюється твій внутрішній світ,
🔻 і як змінюються твої мрії.

У них ти вже можеш знаходити інших людей. Наприклад, бажання стосунків, фантазії про те, якими вони будуть, про те, що будете робити разом із партнером, із близькими. Саме на цьому етапі, через якісне проживання свого досвіду тут і тепер, вивільняється енергія на те, щоб звернутись до своїх бажань і помріяти про них і про те, як це можна здійснити.

➡️ І тільки після цього з’являється можливість і готовність перейти на іншу сходинку – розвиток. На якій постають запитання:

❓ У чому я виростаю / дорослішаю прямо зараз?
❓Що я можу понести із собою в майбутнє життя з того, що відбувається зі мною, а що, навпаки, давно треба «викинути у смітник»?

І помріяти про це:

🌿 Яким буде твоє нове життя після війни? З чого воно буде складитись?
🌿 Що важливого для тебе буде відбуватись в ньому?
🌿 Яким буде твоє оточення?
🌿 Що будеш робити перш за все?
🌿 На що нове ти зможеш ризикнути, до чого досі «не доходили руки», або не мав/мала сміливості? А зараз - маєш.

Мрій!
Мріяти зараз не просто можна, але й варто. Мрії підсилюють нашу віру і надію, та навпаки - із своєї здатності вірити і сподіватись ми можемо взяти #ресурс на те, щоб мріяти. Це вдалий спосіб відволіктися від тривожних новин і подій, дати своєму мозку перепочинок, перезавантажитись і наповнитись енергією, що дає сили. Надихає зробити наступний крок до твого нового життя, до нашої перемоги.

Коли важко знайти мрії, надихаємося дітьми. Про що вони мріють?

«Коли закінчиться війна…
🌱 мій тато прийде додому і вся наша сім’я знову буде разом. І ми будемо знов щасливі», Злата, 5 р.
🌱ми візьмемо песика і кішечку», сестри Ірина та Арина, 4 р.
🌱 буду дуже сильно кричати від радості, а потім поїду додому і подзвоню своїм друзям», Захар, 10 р.
🌱 я прийду до школи і буду усіх обіймати», Юлія, 8 р.
🌱 я зустрінусь із татом і друзями», Давид, 10 р.
🌱 я буду слухати спів пташок, піду гуляти із друзями і буду дивитись у чисте небо», Руслана, 10 р.
🌱 мрію побачити своїх друзів, які зараз поїхали закордон. І ще хочу на море», Даніїл, 11 р.
🌱 міцно всіх поцілую, обійму і буду радіти», Олександра, 8 р.
🌱 приїду додому і 40 годин буду грати в Майнкрафт», Макар, 8 р.
🌱 я спеку пиріг і напишу «Слава Україні»», Слава, 6 р.
🌱 приїду в аеропорт, підіймусь на літаку, а потім спригну з парашутом», Остап 3 р.

А що ти будеш робити, коли закінчиться війна?

Фото: дівчина з Краматорська ліпить своє майбутнє, шелтер у Дніпрі.

Як справитися з кризою втрати сенсу?

💔 Навіщо потрібне моє життя, коли довкола такий жах?
💔 Що я можу зробити, коли все погано?
💔 Кому я потрібен/потрібна? Куди йти, якщо на мене ніхто не чекає?
💔 Що мені тепер робити, коли все моє зруйноване?
💔 Кому тепер можна вірити?
💔 За що мені все це?

Ці питання є симптомами кризи втрати сенсу на фоні війни. Все наше колишнє життя зруйноване, його доводиться будувати заново, а кількість ресурсів не просто не нескінченна, а іноді й мізерно мала.

🌪 Стрес — частина повсякденного життя, але зазвичай проходить досить швидко. У воєнний час він триває довго і змушує нас відчувати, що все позбавлене сенсу. Опинившись на тлі бойових дій, дивлячись на життя крізь туман 🌫, ми можемо дуже легко зіткнутися з відчуттям, що наше існування не має ні призначення, ні сенсу. Це відкриття може викликати дуже складні та часто болючі переживання та реакції.

❤️ Але гарна новина є. Щонайменше один раз кожен/кожна з нас уже знаходили відповіді на ці питання, а значить ми вміємо це робити й зможемо зробити це знову.

Що може допомогти? Продовження тут 👇

Текст: Катерина Дорум — гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

Матеріал підготовлено Zanovo.me.