Колеги, цей рік вже добігає кінця, ну а ми запрошуємо вас на чергову зустріч Реляційного Клубу, що відбудеться 18 січня о 10:00. Тема двох наступних лекцій також пов'язана з різного роду завершеннями: завершенням кожної окремої сесії, та прощанням, коли добігає кінця уся терапія чи аналіз.

"Наш час вийшов" — прості слова, які терапевт промовляє наприкінці кожної сесії. Але насправді в ці останні хвилини може відбуватись багато цікавого.

Кілька питань, над якими ми попрацюємо:
✔️ Пацієнт за 5 хвилин до кінця починає розповідати про травматичний досвід — зупинити чи дати говорити?
✔️ Що робити, коли пацієнт систематично не хоче йти після закінчення часу? А коли навпаки — тікає за 10 хвилин до кінця? Або взагалі пропускає зустрічі?
✔️ Синдром дверної ручки: чому найважливіше спливає біля виходу?
✔️ Коли межа часу — це про структуру, а коли — про владу терапевта?
✔️ Як не перетворити прощання на покарання?

Тож плануйте та не зволікайте з реєстрацією. І запрошуйте колег!

#реляційнийклуб

Як завжди, для зручності збираю все в одному місці. Основні пости/статті, що з'являлись тут в 2025 році:

1. Встреча со злом и убийственным наслаждением: какова роль Волка для Красной Шапочки. (На примере сюжетного ряда игры The Path)
2. На полях лекций Джузеппе Чивитарезе «Пространство близости»
3. Фантазм аккордеона
4. На полях «Видів доброти» Лантімоса
5. Фрагменты интервью с Бетти Джозеф
6. Про «Екзистенційний детектив» Голта і відповіді на питання «чому існує світ»
7. Психоаналітичне письмо. Огляд книги Кантровіц «Пишучи про пацієнтів: відповідальність, ризики та наслідки»

Переклади українською:

1. Серджіо Бенвенуто. Робота, що не передбачає контракт
2. Клод Леві-Строс. Страта Санта-Клауса
3. Томас Огден. Про психоаналітичне письмо
4. Томас Огден. Коментарі щодо перенесення та контрперенесення на початковій аналітичній зустрічі
5. Понталіс. Сновидіння як об’єкт
6. Глава з книги Ізабель Міллар «Психоаналіз штучного інтелекту»
7. Массімо Рекалькаті. Війна путіна
8. Массімо Рекалькаті. Не бійтеся помилок
9. Салман Ахтар. Травма географічного переміщення
10. Салман Ахтар. Травма географічного переміщення, ч.2
11. Массімо Рекалькаті. Справжня спадщина вчителів
12. Массімо Рекалькаті. Молодь і залежність від відеократії
13. Евелін Швабер. До визначення терміну та концепції взаємодії

🌙 Якщо ж маєте бажання поділитись своїм сном, та почитати, що сниться іншим людям — ми створили проект Лігво снів — тут сайт та додатки в GooglePlay і AppStore — також там є окремий опис, яка в це закладена ідея.

😴 На додачу, що було особливо важливим для мене особисто, в цьому році вийшов у світ «Сонний подкаст», який є доступним для прослуховування в Spotify, Apple та Castbox.fm. В перспективі планую долучати до дискусії різних цікавих людей, у тому числі робити записи не лише на ру, але і в укр варіанті (поки то задача із зірочкою).

#содержание@psychoanalytic_fields

Тема з підсумками і тим, щоб зібрати все докупи, стає популярною щогрудня, але останні роки, як видається, це справді корисна практика. Не для звіту, а щоб побачити, що життя таки тривало, і в ньому було місце чомусь, окрім війни. Це можливо завдяки тим, хто воює, і тим, хто тримає тил у всіх можливих сенсах. Дякую і вам — що тримаєтесь, працюєте, шукаєте слова там, де їх завжди бракує. Завжди рада послухати про що думаєте або відчуваєте ви, пишіть, що читали в цьому році і що відгукнулось. Бажаю нам усім у новому році більше живого — живих стосунків, розмов, текстів, снів, зустрічей :)

С тех пор как я впервые узнала про политику остатков (больше года назад; время летит быстро, а мысли думаются медленно, увы), мечтала найти оригинал этой истории. Вот нашла! Политика остатков — особенная политическая система, которую организовали специально для охоты за одним из пациентов французского психиатра Эжена Минковского. Пациент был в очень плохом состоянии и мучался от навязчивых мыслей по поводу своей вины и последующей расплаты. Суть расплаты заключалась в том, что его должны были напичкать всяким мусором. Все отходы и отбросы в доме, а затем и во всей стране, и конечно во всём мире тоже, сохранялись, чтобы однажды он их проглотил. Пациент вёл длинные списки, перечисляя всё, что попадалось под руку.

Когда кто-то курил, оставались сгоревшие спички, пепел, окурки сигарет. После еды это были крошки, испорченные фрукты, кости от курицы, остатки вина или воды на дне бокала. Он говорил, что его злейшим врагом была скорлупа от яиц, — она выражала страшный гнев его преследователей. Когда кто-то шил, то оставались обрывки ниток, обломки иголок. Все спички, нитки, обрывки бумаги и осколки стекла, валявшиеся на улице, предназначались ему. После этого шли остриженные ногти, волосы, пустые бутылки, письма и конверты, билеты на метро, пыль с ботинок, пищевые отходы из домов и ресторанов со всей Франции и т.п. … Потом он перечислял гнилые овощи и фрукты, трупы животных и людей, мочу и кал лошадей.

Мужчина объяснял это так, что сбором остатков занимались секретные правительственные фонды, помимо этого параллельно собирались пожертвования на публикацию газетных статей и книг, направленных против его семьи. Всё в его мире распадалось на составляющие, при этом каждый, даже самый маленький элемент, сразу превращался в его врага.

Он рассказывал: «Когда кто-то говорит о часах, то он говорит о стрелках, шестеренках, пружинах, маятнике и т.п.». Однажды я неосторожно достал из кармана билет на метро. «Эй, — сказал он, — я еще не думал о билетах». Затем он начал говорить о билетах на поезд, на городской транспорт, на автобус, на метро и т.п. И всё это он должен был проглотить. … Член его семьи болел бронхитом и откашливал мокроту; пациент начал говорить обо всей мокроте всех туберкулёзных санаториев страны, а затем перешёл ко всем отходам всех больниц. Когда я брился перед ним, он говорил о солдатах в близлежащих казармах, которые тоже бреются, а затем включал всех солдат армии. «В ту минуту, когда я что-то делаю, — признался он, моясь, — я должен помнить, что сорок миллионов других делают то же самое».

Пациент воспринимал мир как очень страшное место, а свою жизнь — как бессмысленную последовательность дней, любой из которых закончится его казнью.

Его семье отрубят руки и ноги, а затем выставят в каком-нибудь засушливом поле. То же самое произойдёт и с ним; ему вобьют гвоздь в голову, и всякого рода мусор засунут ему в живот. Изувеченного самым ужасным образом, его поведут посреди парада на ярмарку и приговорят жить, покрытого паразитами, в клетке с дикими зверями или с крысами из канализации, пока смерть не настигнет его.

Ко всему прочему, он очень боялся разорения (хотя, как замечает автор, больной уже давно был бедным, в смысле бедным-несчастным), и регулярно продуцировал мысли, что станет только хуже. В этой бредовой конструкции... читать дальше

#заметки

Потрясающе

(src)

Мой психолог Мистер Голубь (2021, Янив Раз) — неожиданно достойный фильм с прикольным названием и печальным сюжетом. Понравится тем, кто любит атмосферу Амели и картин Андерсона.

Хорошо иллюстрирует, какой путь может проходить человек до кабинета психотерапевта/психоаналитика, и что иногда первыми в этой цепочке становятся вовсе даже не люди. «Мне нужен тот, кто может думать вне меня», — говорит главный герой в конце. Ещё точнее он мог бы сказать «кто-то, кто думает про меня, пока я это переживаю».

#смотрим_вместе

Сучасне цивілізоване життя вимагає зосередженого, спрямованого функціонування свідомості, а це тягне за собою небезпеку сильного розмежування з несвідомим. Чим далі за допомогою спрямованого функціонування ми зможемо відійти від несвідомого, тим активнішою буде ставати та потужна контр-позиція, що таїться в ньому, і її прорив може мати вельми небажані наслідки.

Аналіз дав нам можливість глибоко вивчити вплив несвідомого, і пізнане нами має таке значення для нашого повсякденного життя, що, на нашу думку, нерозумно розраховувати на відключення чи бездіяльність несвідомого після так званого завершення лікування. Багато пацієнтів смутно розуміють це положення речей, і ніяк не можуть наважитись на завершення аналізу, хоча і вони самі, і аналітик, знаходять відчуття залежності виснажливим.

Найчастіше пацієнти бояться йти далі самостійно, тому що вони з досвіду знають, що несвідоме може знову й знову цілком несподівано й страхітливо втручатися в їхнє життя.

Раніше ми припускали, що пацієнти зможуть вести нормальне життя, як тільки вони набудуть достатньо практичних знань про самих себе, щоб розуміти свої сновидіння. Однак практика показала, що навіть професійні аналітики, які, по ідеї, повинні досконало володіти мистецтвом тлумачення сновидінь, найчастіше капітулюють перед своїми власними сновидіннями і мусять звертатися по допомогу до колег. Якщо навіть той, кому належить бути експертом з цього методу, виявляється нездатним дати задовільне тлумачення своїх сновидінь, то чого тоді можна очікувати від пацієнта? Надії Фройда на те, що несвідоме може "виснажитися", не виправдалися.

Карл Юнг. Трансцендентальна функція

#цитата

Існує широко розповсюджене хибне уявлення, що аналіз — це щось на кшталт "курсу лікування", після проходження якого людина одужує. Це дилетантське ставлення збереглося з найперших днів існування психоаналізу. Психоаналіз можна визначити як приведення до ладу психологічного стану за допомогою аналітика. Природно, цей заново здобутий стан, який краще підходить до внутрішніх і зовнішніх умов, може тривати впродовж довгого часу, але випадки, коли одного "курсу лікування" виявилося достатньо, є рідкістю. Так, медики ніколи не соромилися рекламувати свій оптимізм і завжди були готові повідомити про винайдення надійних ліків. Нас, однак, не має обманювати надто позитивне ставлення практика, і ми повинні завжди пам'ятати, що життя несвідомого продовжується і постійно породжує проблематичні ситуації. Не слід впадати в песимізм; ми бачили безліч прекрасних результатів, досягнутих завдяки везінню та наполегливій праці. Але це не заважає нам визнати, що аналіз не є "панацеєю"; він, передусім, є більш-менш ретельним наведенням ладу.

Карл Юнг. Трансцендентальна функція

#цитата

Здобута в ході аналізу нова установка має тенденцію рано чи пізно неминуче ставати неадекватною, тому що безперервна течія життя постійно вимагає адаптації. Адаптуватися раз і назавжди неможливо. Звісно, пацієнт може зажадати від аналітика, щоб той підготував його до безболісної зміни напрямку на наступних етапах його життя. І досвід показує, що така вимога цілком виправдана. Ми неодноразово мали можливість переконатися в тому, що пацієнти, які пройшли через ретельний аналіз, вільніше вносять зміни в своє подальше життя. Тим не менш, труднощі в цій справі також трапляються досить часто і можуть завдавати справжніх неприємностей. Ось чому пацієнти, навіть ті, що пройшли через ретельний аналіз, часто після спливу певного часу знову звертаються по допомогу до свого аналітика. У світлі медичної практики в цьому немає нічого незвичайного, але такий стан речей суперечить дещо помилковому ентузіазму терапевта, а також уявленню про аналіз як про "панацею". По великому рахунку, надії на появу форми терапії, яка раз і назавжди позбавить людину від усіх її труднощів, практично немає. Людині потрібні труднощі; вони необхідні для її здоров'я. Нас турбують тільки зайві проблеми.

Основне завдання терапевта полягає не в тому, щоб позбавити пацієнта від миттєвих труднощів, а в тому, щоб підготувати його до успішної боротьби з майбутніми труднощами.

Карл Юнг. Трансцендентальна функція

#цитата

Якщо я обчислю вагу кожного камінчика на вкритому галькою пляжі й отримаю середню вагу в п'ять унцій, то ця цифра мало що зможе мені сказати про реальну природу гальки. На будь-кого, хто на підставі моїх розвідок вирішить, що зможе з першої спроби підібрати камінчик вагою в п'ять унцій, чекає серйозне розчарування. І справді, може статися так, що й після довгих годин пошуків він так і не знайде камінчика вагою точно в п'ять унцій.

Статистичний метод показує нам факти у світлі ідеальної середньої величини, але не дає нам уявлення про їхню емпіричну реальність. Незважаючи на те, що середня величина, безсумнівно, відображає певний аспект реальності, вона може найпідступнішим чином фальсифікувати істину. Це передусім стосується теорій, заснованих на статистиці. Тим часом відмінною рисою факту є його індивідуальність. Грубо кажучи, реальна картина складається тільки з винятків з правила і, відповідно, в абсолютній реальності повністю панує неправильність.

Не існує і не може існувати жодного самопізнання, заснованого на теоретичних припущеннях, оскільки об'єктом цього пізнання є індивід — відносний виняток і феномен "неправильності". А отже, характерні риси індивіда є не універсальними й правильними, а, скоріше, унікальними. Його слід сприймати не як стандартну одиницю, а як щось унікальне й єдине у своєму роді, що, в принципі, не можна пізнати до кінця й не можна порівняти з чимось іншим. Водночас людина, як представник роду людського, може і повинна бути описана як статистична одиниця; інакше про неї не можна буде сказати нічого загального. [...]

Якщо я хочу зрозуміти людину, то я мушу підійти до розв'язання цього завдання з відкритим і вільним розумом, тоді як знання про людину буде передбачати всі види знань про людство взагалі. Цей конфлікт може бути вирішено лише певним подвійним мисленням: треба робити одне, і не упускати з погляду інше.

Карл Юнг. Нерозкрита самість

#цитата

Супруги Роуз (2025, Джей Роуч) — чёрная комедия про харизматичную пару с нарциссическими травмами. Понравилось, как здорово визуализирован момент «он всё-таки упал». Смотрели? Как вам?

#смотрим_вместе

Я припускаю, що пацієнт може помітити в аналітику лише те, що він сам здатний відчувати. Щодо мотиву, то обсесивний пацієнт буде схильним думати про аналітика як про такого, хто виконує свою роботу марним та нав’язливим шляхом. Гіпоманіакальний пацієнт, який не здатний бути в депресивному стані, окрім як у разі серйозних перепадів настрою, і в емоційному розвитку якого депресивна позиція не була надійно набута, який не може глибоко відчувати провину, або відчуття турботи чи відповідальності, не здатний розглядати роботу аналітика як спробу з боку аналітика здійснити репарацію стосовно власних (аналітика) почуттів провини. Невротичний пацієнт схильний сприймати аналітика як амбівалентного по відношенню до нього та очікувати від аналітика прояв розщеплення на любов та ненависть; такий пацієнт, коли пощастить, отримає любов, тому що хтось інший отримує ненависть аналітика. Чи не випливає з цього, що якщо психотик перебуває у стані «одночасності любові-ненависті», він буде глибоко переконаний, що аналітик також здатний лише на такий самий сирий і небезпечний стан у відносинах одночасного поєднання любові-ненависті? Тільки аналітик проявить любов, він неодмінно в ту ж мить уб’є пацієнта.

Віннікотт. Ненависть у контрперенесенні

#цитата@psychoanalytic_fields

Я запитав аналітика, який спеціалізується на роботі з невротиками, чи проводить він аналіз у темряві, і він відповів: “Ні! Наша робота полягає в тому, щоб створити звичне середовище, а темрява була б незвичним. 😅

Віннікотт. Ненависть у контрперенесенні. Тут до речі є переклад цього тексту повністю

Бывают ли «нормальные» аналитики? Безусловно, мы все можем быть подвергнуты статистиче­скому контролю, но ведь это не значит, что мы входим в «нормативную норму» другого.

В связи с этим я хотела бы рассказать историю, которая произошла на самом деле уже около десяти лет назад с одной молодой девушкой, которая, как многие подростки в четырнадцать лет, считала, что вправе судить взрослых. В ли­цее говорили о психоанализе и даже предлагали делать о нем доклады. В этот мо­мент профессия родителей — аналитиков — неожиданно приобрела в ее глазах большое значение. Девушка спросила, может ли она, как взрослая, встретиться с некоторыми знакомыми аналитиками, о которых она много слышала. Мать предложила ей принять участие в воскресном ужине в деревне, куда она собира­лась пригласить целый букет самых разнообразных аналитиков. Друзья приеха­ли, они хорошо поели, выпили, поговорили: о женской сексуальности, первертности, коллегах по психоаналитическому обществу, — и разъехались весьма поздно. Вечером родители спросили девушку о ее впечатлениях. «Так вот, — сказала она. — Ваши друзья малость чокнутые». Она употребила модное выражение, и ро­дители попросили ее все-таки дать объяснения. «Разве вы друг друга слушаете? — ответила она. — Вы хотя бы замечаете, что у вас только две темы в разговоре?» Уже переходя к обороне, мать потребовала уточнить, что она имеет в виду. «Ана­литики, — заявила дочь, — говорят только о пенисе или об Институте психоана­лиза! Ты находишь, это нормально?»

Что ж, поразмыслив, я готова признать, что аналитики, нормальные или нет, будучи свободны, не говорят, как другие. Впрочем, в конце концов, может это одно и то же, говорить о пенисе или об Институте? С еще большим беспокойством я констатирую, что заслуженные аналитики на склоне лет все меньше рас­суждают о пенисе и все больше об Институте. Может быть, в этом состоит «нор­мальная» эволюция?

Джойс МакДугалл

#цитата

Как бы то ни было, пока не доказано, что аналитик является нормальной особью. Даже американские аналитики с их приверженностью к адап­тации и способностью принимать решения давным-давно забили тревогу по пово­ду дипломированных «нормальных», желающих стать аналитиками. Субъекты, не признающие у себя никаких симптомов, не обращающие внимания на душевное страдание, полностью или частично избежавшие пытки сомнения, страха Друго­го, люди «слишком-хорошо-себя-чувствующие-в-своей-шкуре», не одарены спо­собностью быть аналитиками.

Джойс МакДугалл

#цитата