Життя з родичами під час війни. Як зберегти стосунки
«Ще трохи й ми всі приб'ємо один одного», «я ненавиджу війну, через неї ми зараз починаємо ненавидіти один одного», «якщо я зараз не поїду, ми більше ніколи не будемо нормально спілкуватися»... Ці фрази все частіше лунають у кабінетах психологів. Адже через війну чимало українських сімей змушено живуть кількома поколіннями заразом — мати та батько, їх дорослі діти, онуки, а іноді навіть прабабусі та прадідусі. Не дивно, що кількість та складність внутрішньосімейних конфліктів швидко зростає.
❓Чому так складно жити разом
Бо кожен з членів сім'ї щось втратив через війну. Кожна втрата — це горе. Через етапи горя — злість, заперечення, депресію та інші стани — потрібно пройти. Це складні емоції як для тих, хто їх відчуває, так і для тих, хто знаходиться поруч. Крім того, ваші батьки або діти, з якими ви давно не жили разом, могли дуже змінитися. Також іншими стали побут, порядок дня та сам спосіб життя. Додайте до цього неможливість хоч ненадовго усамітнитися — у людини наростає почуття, що вона більше собі не належить.
❓Що з цим робити?
1. Почати говорити. Це складно, якщо ви раніше не говорили членам родини про свої почуття та переживання. Але зараз потрібно дати вихід емоціям. Треба пояснювати, що подобається, а що ні, та шукати компроміси разом.
2. Обговоріть всі родинні обов'язки та відповідальність. Розпишіть все по пунктах та розділіть між членами сім'ї. Під переліком можна навіть поставити підписи та повісити його на стіні.
3. Дайте собі час "поза сім'єю". Наприклад, не обов'язково разом снідати, обідати та вечеряти. Якщо ви не їли всією родиною до війни, то і зараз це робити не треба.
4. Згадайте та використовуйте ті варіанти спільного дозвілля, які подобаються вам усім (наприклад, родинні прогулянки або перегляд фільмів).
5. Не накопичуйте негатив. Краще виявляти емоції частіше, але у “лайтовій” формі, не чекаючи на вибух емоційної “бомби”.
6. Обговорюйте плани на майбутнє. Мрійте, вірте, діліться думками з найближчими!
Джерело: практичний психолог Ольга Корбут
«Ще трохи й ми всі приб'ємо один одного», «я ненавиджу війну, через неї ми зараз починаємо ненавидіти один одного», «якщо я зараз не поїду, ми більше ніколи не будемо нормально спілкуватися»... Ці фрази все частіше лунають у кабінетах психологів. Адже через війну чимало українських сімей змушено живуть кількома поколіннями заразом — мати та батько, їх дорослі діти, онуки, а іноді навіть прабабусі та прадідусі. Не дивно, що кількість та складність внутрішньосімейних конфліктів швидко зростає.
❓Чому так складно жити разом
Бо кожен з членів сім'ї щось втратив через війну. Кожна втрата — це горе. Через етапи горя — злість, заперечення, депресію та інші стани — потрібно пройти. Це складні емоції як для тих, хто їх відчуває, так і для тих, хто знаходиться поруч. Крім того, ваші батьки або діти, з якими ви давно не жили разом, могли дуже змінитися. Також іншими стали побут, порядок дня та сам спосіб життя. Додайте до цього неможливість хоч ненадовго усамітнитися — у людини наростає почуття, що вона більше собі не належить.
❓Що з цим робити?
1. Почати говорити. Це складно, якщо ви раніше не говорили членам родини про свої почуття та переживання. Але зараз потрібно дати вихід емоціям. Треба пояснювати, що подобається, а що ні, та шукати компроміси разом.
2. Обговоріть всі родинні обов'язки та відповідальність. Розпишіть все по пунктах та розділіть між членами сім'ї. Під переліком можна навіть поставити підписи та повісити його на стіні.
3. Дайте собі час "поза сім'єю". Наприклад, не обов'язково разом снідати, обідати та вечеряти. Якщо ви не їли всією родиною до війни, то і зараз це робити не треба.
4. Згадайте та використовуйте ті варіанти спільного дозвілля, які подобаються вам усім (наприклад, родинні прогулянки або перегляд фільмів).
5. Не накопичуйте негатив. Краще виявляти емоції частіше, але у “лайтовій” формі, не чекаючи на вибух емоційної “бомби”.
6. Обговорюйте плани на майбутнє. Мрійте, вірте, діліться думками з найближчими!
Джерело: практичний психолог Ольга Корбут
«Не можу дозволити собі відпочивати» - чули таке від когось зі своїх знайомих?
Разом з каналом Дарниця: просто про здоров'я розповідаємо, як впоратися з цим почуттям за допомогою техніки прийняття рішень:
📝 Перелічіть усі ”за” та “проти” ідеї відпочити на вихідних чи у вільний час.
📝 Перегляньте їх та прийміть усвідомлене рішення.
Якщо відчуваєте провину, дайте відповідь на запитання:
🔹 Чи ця провина справді відповідає ситуації?
🔹 Чи ефективне для мене рішення, що викликане почуттям провини? Чому?
Якщо ні — спробуйте зрозуміти, що принесе вам більше користі.
Підписуйтеся на канал та читайте більше порад про здоров'я 💚
Разом з каналом Дарниця: просто про здоров'я розповідаємо, як впоратися з цим почуттям за допомогою техніки прийняття рішень:
📝 Перелічіть усі ”за” та “проти” ідеї відпочити на вихідних чи у вільний час.
📝 Перегляньте їх та прийміть усвідомлене рішення.
Якщо відчуваєте провину, дайте відповідь на запитання:
🔹 Чи ця провина справді відповідає ситуації?
🔹 Чи ефективне для мене рішення, що викликане почуттям провини? Чому?
Якщо ні — спробуйте зрозуміти, що принесе вам більше користі.
Підписуйтеся на канал та читайте більше порад про здоров'я 💚
Прийняття як альтернатива
Багато людей відчувають пригнічений стан, який супроводжується втратою контролю через часте відключення світла, води, перебої зі зв'язком, не розуміння як бути далі.
Адже всі звикли, що можуть контролювати коли включити/виключити світло, коли можна комусь подзвонити й коли набрати води...але нові реалії створюють нові умови, які нам необхідно прийняти.
Розберемось для початку, що ми можемо контролювати, а що ні.
Ми не можемо контролювати:
🔴 мимовільні думки, емоції, фізичні відчуття, спогади;
🔴 думки й почуття оточення;
🔴 дії та слова оточення;
🔴 наші обставини тут і зараз;
🔴 наше минуле та майбутнє.
Що є в межах нашого контролю:
🟢 як відповідаємо на свої думки, емоції, відчуття, спогади (помічаємо їх, дозволяємо їм бути, критикуємо їх);
🟢 як відповідаємо на поточні обставини;
🟢 як вчиняємо з оточенням;
🟢 як розставляємо пріоритети у житті.
Проте звертаю увагу, що ми не в змозі контролювати саме мимовільні думки, емоції, дії, слова, почуття інших людей та ін.; а те, що піддається впливу - це наші реакції на перелічене.
Прийняття має на увазі відкритість до всього, що може відбутися. Це є суперечністю контролю та уникненню. Прийняття це не означає, що вам подобається або не хочеться відчувати щось неприємне, але це і не означає здатися або підкорятися сумнівним обставинам. Мова йде про те, щоб дозволити всьому, на що ви не в змозі вплинути, просто бути та зосередитись на тому, що можна змінити!
❗️Невеличка практика "Прийняття". Наступного разу, коли ви опинитеся в суперечливій ситуації, запитайте себе, на що можна і не можна вплинути прямо зараз. Запишіть варіанти у дві колонки.
Зверніть увагу на те, що не можете контролювати та запитайте себе: можу я прийняти те, що відчуваю зараз, не намагаючись від цього позбутися? Можу я дозволити тому, що вже є, просто бути, замість того щоб з цим боротись?
Джерело: Галина Волошина, психологиня
Багато людей відчувають пригнічений стан, який супроводжується втратою контролю через часте відключення світла, води, перебої зі зв'язком, не розуміння як бути далі.
Адже всі звикли, що можуть контролювати коли включити/виключити світло, коли можна комусь подзвонити й коли набрати води...але нові реалії створюють нові умови, які нам необхідно прийняти.
Розберемось для початку, що ми можемо контролювати, а що ні.
Ми не можемо контролювати:
🔴 мимовільні думки, емоції, фізичні відчуття, спогади;
🔴 думки й почуття оточення;
🔴 дії та слова оточення;
🔴 наші обставини тут і зараз;
🔴 наше минуле та майбутнє.
Що є в межах нашого контролю:
🟢 як відповідаємо на свої думки, емоції, відчуття, спогади (помічаємо їх, дозволяємо їм бути, критикуємо їх);
🟢 як відповідаємо на поточні обставини;
🟢 як вчиняємо з оточенням;
🟢 як розставляємо пріоритети у житті.
Проте звертаю увагу, що ми не в змозі контролювати саме мимовільні думки, емоції, дії, слова, почуття інших людей та ін.; а те, що піддається впливу - це наші реакції на перелічене.
Прийняття має на увазі відкритість до всього, що може відбутися. Це є суперечністю контролю та уникненню. Прийняття це не означає, що вам подобається або не хочеться відчувати щось неприємне, але це і не означає здатися або підкорятися сумнівним обставинам. Мова йде про те, щоб дозволити всьому, на що ви не в змозі вплинути, просто бути та зосередитись на тому, що можна змінити!
❗️Невеличка практика "Прийняття". Наступного разу, коли ви опинитеся в суперечливій ситуації, запитайте себе, на що можна і не можна вплинути прямо зараз. Запишіть варіанти у дві колонки.
Зверніть увагу на те, що не можете контролювати та запитайте себе: можу я прийняти те, що відчуваю зараз, не намагаючись від цього позбутися? Можу я дозволити тому, що вже є, просто бути, замість того щоб з цим боротись?
Джерело: Галина Волошина, психологиня
Фільми на вихідні
💫Наввипередки з Маверіками (2012, США)
Серфінг — спорт королів. Не кожен зможе впоратися з величезними хвилями біля узбережжя Каліфорнії. Їх називають Маверікс, вони досягають 25 метрів у висоту. Хессон не раз підкорював стихію, але не розкрив свого секрету нікому. Він дав обіцянку коханій жінці — більше не ризикувати життям. Але сміливість юного Джей підкупила Хессона. Чи зможуть вони, дивлячись смерті в обличчя, утриматися на гребені хвилі?
💫Непереможний (2006, США)
Тридцятирічний герой, на ім'я Вінс, який працює барменом, втрачає дружину й викладацьку роботу. Несподівано йому випадає шанс спробувати себе на місце гравця команди з американського футболу Діка Вермейла. На загальний подив чоловік стає професійним спортсменом.
💫Ніколи не здавайся (2008, США)
Разом із родиною, колишня зірка футболу, Джейк Тайлер, переїжджає в Орландо, щоб допомогти своєму братові в побудові кар'єри у великому тенісі. У нових обставинах він стає ізгоєм, і одного разу його сильно б'ють у місцевому барі. Незабаром із волі випадку він стає учнем Жана Рокуа – майстра зі змішаних бойових мистецтв.
💫Документальний фільм "Торкаючись порожнечі" (2003, США, Великобританія)
Дії цього фільму відбуваються на вершині перуанських Анд. Історія двох альпіністів, що вижили: Джо Сімпсона і Саймона Йетса, які готові поділитися з нами своєю історією підкорення цієї неперевершеної вершини в 1985 році...
Джерело: Юлія Ворман, практичний психолог
💫Наввипередки з Маверіками (2012, США)
Серфінг — спорт королів. Не кожен зможе впоратися з величезними хвилями біля узбережжя Каліфорнії. Їх називають Маверікс, вони досягають 25 метрів у висоту. Хессон не раз підкорював стихію, але не розкрив свого секрету нікому. Він дав обіцянку коханій жінці — більше не ризикувати життям. Але сміливість юного Джей підкупила Хессона. Чи зможуть вони, дивлячись смерті в обличчя, утриматися на гребені хвилі?
💫Непереможний (2006, США)
Тридцятирічний герой, на ім'я Вінс, який працює барменом, втрачає дружину й викладацьку роботу. Несподівано йому випадає шанс спробувати себе на місце гравця команди з американського футболу Діка Вермейла. На загальний подив чоловік стає професійним спортсменом.
💫Ніколи не здавайся (2008, США)
Разом із родиною, колишня зірка футболу, Джейк Тайлер, переїжджає в Орландо, щоб допомогти своєму братові в побудові кар'єри у великому тенісі. У нових обставинах він стає ізгоєм, і одного разу його сильно б'ють у місцевому барі. Незабаром із волі випадку він стає учнем Жана Рокуа – майстра зі змішаних бойових мистецтв.
💫Документальний фільм "Торкаючись порожнечі" (2003, США, Великобританія)
Дії цього фільму відбуваються на вершині перуанських Анд. Історія двох альпіністів, що вижили: Джо Сімпсона і Саймона Йетса, які готові поділитися з нами своєю історією підкорення цієї неперевершеної вершини в 1985 році...
Джерело: Юлія Ворман, практичний психолог
Як виявити психотравму і яка допомога може знадобитися? Радить психоаналітик
Війна та переживання, пов'язані з нею, здатні запустити психічні зміни, що призводять до травматизації. Зокрема і ПТСР.
Узагальнено, травма – це реакція організму на певну ситуацію чи серію подій, які несли психологічну та/або фізичну загрозу життю людині. Однак психоаналітик Ольга Корбут говорить, що для розвитку травми часто достатньо і психологічного впливу.
Водночас травма та стрес, попри наближеність цих станів, – не одне і те ж. Не кожна стресова ситуація обов'язково призводить до травматизації, якщо лише стрес не перетікає у хронічну форму (стрес без перепочинку). Водночас травма завжди супроводжується дуже сильним стресом, з яким раніше людина не стикалася і не могла жодним чином до нього бути готовою.
Що може відчувати людина, яка має травму? Зі слів психоаналітика Ольги Корбут, варто звернути увагу на:
🔸гнів і страх
🔸тривогу
🔸сором і провину
🔸сплутаність думок і проблеми з концентрацією уваги
🔸почуття безнадійності та заперечення реальності
🔸постійну втому
🔸несприйнятливість до зовнішніх подразників
🔸втрату здатності нормально рухатися та говорити
🔸зміни в міміці
Також люди, які зіткнулися із травмою, можуть не контролювати свої емоції, уникати спілкування з людьми та скаржитися на нічні кошмари.
Важливо ❗️Головний показник того, що йдеться саме про травму, а не про раптовий епізод, – тривалість цих переживань.
Тож як зменшити вплив травми, якщо всі ознаки вказують на неї?
Знайдіть першопричину. Для цього, як варіант, можете завести щоденник власних емоцій. Спробуйте зрозуміти, які дії, спогади або люди змушують вас почуватися погано.
Дозвольте собі не приховувати власні емоції. Якщо хочеться плакати і навіть кричати – хай так і буде. Якщо є образа – проговоріть її. Мовчати та вдавати, що все ок, у випадку із травматичними подіями – точно не варто.
Підтримуйте здоровий спосіб життя. Попри стереотипи, ані алкоголь, ані куріння чи перебір із кофеїном – не зарадять. Навпаки – це лише штучні збудники нервової системи, що в ситуації із травматичним досвідом можуть нашкодити.
На жаль, повністю впоратися із травмою самостійно – майже не можливо. Або це може тривати довгий час. Тому за першої можливості спробуйте звернутися по допомогу до фахівця. Нагадаємо, що зараз в Україні на безоплатній основі працює низка платформ психологічної допомоги. Одна з таких – «Розкажи мені».
Не бійтеся говорити про свої проблеми.
Джерело: практичний психолог Ольга Корбут
Війна та переживання, пов'язані з нею, здатні запустити психічні зміни, що призводять до травматизації. Зокрема і ПТСР.
Узагальнено, травма – це реакція організму на певну ситуацію чи серію подій, які несли психологічну та/або фізичну загрозу життю людині. Однак психоаналітик Ольга Корбут говорить, що для розвитку травми часто достатньо і психологічного впливу.
Водночас травма та стрес, попри наближеність цих станів, – не одне і те ж. Не кожна стресова ситуація обов'язково призводить до травматизації, якщо лише стрес не перетікає у хронічну форму (стрес без перепочинку). Водночас травма завжди супроводжується дуже сильним стресом, з яким раніше людина не стикалася і не могла жодним чином до нього бути готовою.
Що може відчувати людина, яка має травму? Зі слів психоаналітика Ольги Корбут, варто звернути увагу на:
🔸гнів і страх
🔸тривогу
🔸сором і провину
🔸сплутаність думок і проблеми з концентрацією уваги
🔸почуття безнадійності та заперечення реальності
🔸постійну втому
🔸несприйнятливість до зовнішніх подразників
🔸втрату здатності нормально рухатися та говорити
🔸зміни в міміці
Також люди, які зіткнулися із травмою, можуть не контролювати свої емоції, уникати спілкування з людьми та скаржитися на нічні кошмари.
Важливо ❗️Головний показник того, що йдеться саме про травму, а не про раптовий епізод, – тривалість цих переживань.
Тож як зменшити вплив травми, якщо всі ознаки вказують на неї?
Знайдіть першопричину. Для цього, як варіант, можете завести щоденник власних емоцій. Спробуйте зрозуміти, які дії, спогади або люди змушують вас почуватися погано.
Дозвольте собі не приховувати власні емоції. Якщо хочеться плакати і навіть кричати – хай так і буде. Якщо є образа – проговоріть її. Мовчати та вдавати, що все ок, у випадку із травматичними подіями – точно не варто.
Підтримуйте здоровий спосіб життя. Попри стереотипи, ані алкоголь, ані куріння чи перебір із кофеїном – не зарадять. Навпаки – це лише штучні збудники нервової системи, що в ситуації із травматичним досвідом можуть нашкодити.
На жаль, повністю впоратися із травмою самостійно – майже не можливо. Або це може тривати довгий час. Тому за першої можливості спробуйте звернутися по допомогу до фахівця. Нагадаємо, що зараз в Україні на безоплатній основі працює низка платформ психологічної допомоги. Одна з таких – «Розкажи мені».
Не бійтеся говорити про свої проблеми.
Джерело: практичний психолог Ольга Корбут
❓Як допомогти дитині адаптуватися до дитсадка в іншій країні
Часи змінилися — ми живемо в умовах війни. Отже, вимушені опустити планку і прийняти, що ідеально, “як у книжках пишуть”, адаптувати дитину до дитсадка не вийде. Наприклад, за кордоном не завжди можливо провести з малечею перші два тижні в новому середовищі, як зазвичай рекомендують.
Адаптування до дитсадка за кордоном, безумовно, легким не буде. Дитина значно частіше плакатиме, звикання потребуватиме значно більше часу. Це нормально. Не звинувачуйте себе!
Батьки не можуть бути ідеальними, проте роблять все, що в їхніх силах. І як би ми не старалися для своїх дітей, їм все одно буде про що розповісти своєму психотерапевту :) Треба розуміти, що зараз якраз така історія. Мусимо діяти якомога більш врівноважено та не вимагати від себе максимуму, який був би доречний у мирні часи.
❗️Серед головних речей, які наразі потрібно запам’ятати матусі 👇
1. Якщо після переїзду є можливість побути певний час із дитиною, наситити її любов’ю, зробіть це. Але найчастіше жінка опиняється в чужій країні лише удвох із дитиною, і їй треба терміново влаштовуватися на роботу. Тому ви просто маєте віддати малечу в садочок — це буде прагматичним та правильним рішенням, за яке себе не треба картати.
2. Іноді дитина зовсім не розуміє мови, на якій до неї звертаються в новій країні. Буде чудово, якщо мати зможе надати малечі бодай найменший словниковий запас. Зауважте, що дитина може протестувати проти такої матусиної науки. У допомогу — онлайн-курси, мультики, комікси тощо.
3. Дитина з усім впорається. Адаптація до дитсадка — це не та ситуація, яка може дійсно серйозно травмувати психіку дитини. Вона чудово розуміє, що ви передаєте її в руки не чужій, надійній людині. Але дуже важливо заздалегідь познайомити малечу з вихователькою. Якщо вас не пускають у групу, запропонуйте спільну невеличку прогулянку. Або хоча б покажіть фото або відео з новим важливим для дитини дорослим.
4. Майже в кожній країні є садочки, що пропонують різні підходи до дошкільного виховання дитини. Треба враховувати, що під час періоду адаптації для дитини буде найлегше там, де її не напихатимуть знаннями, активно навчаючи буквам, цифрам тощо. Принаймні тимчасово комфортніше там, де просто граються. Тому якщо навіть за віком дитина має готуватися до школи, цю підготовку краще відкласти на рік.
5. У вас виникають запитання до методів виховання в дитсадку? Не мовчіть! Нагадуйте, що ви із країни, де йде війна, що дитина у стресі. Не соромтеся про це говорити! І все ж таки за можливості наполягайте на опції м’якої адаптації.
І, наостанок, дивіться глобально! У психологічному стані дитини можуть бути періоди певного погіршення. Але якщо протягом двох тижнів є хоча б мінімальний прогрес, це означає, що ви все робите правильно.
Джерело: психолог та сімейний консультант Марія Сичинська.
Часи змінилися — ми живемо в умовах війни. Отже, вимушені опустити планку і прийняти, що ідеально, “як у книжках пишуть”, адаптувати дитину до дитсадка не вийде. Наприклад, за кордоном не завжди можливо провести з малечею перші два тижні в новому середовищі, як зазвичай рекомендують.
Адаптування до дитсадка за кордоном, безумовно, легким не буде. Дитина значно частіше плакатиме, звикання потребуватиме значно більше часу. Це нормально. Не звинувачуйте себе!
Батьки не можуть бути ідеальними, проте роблять все, що в їхніх силах. І як би ми не старалися для своїх дітей, їм все одно буде про що розповісти своєму психотерапевту :) Треба розуміти, що зараз якраз така історія. Мусимо діяти якомога більш врівноважено та не вимагати від себе максимуму, який був би доречний у мирні часи.
❗️Серед головних речей, які наразі потрібно запам’ятати матусі 👇
1. Якщо після переїзду є можливість побути певний час із дитиною, наситити її любов’ю, зробіть це. Але найчастіше жінка опиняється в чужій країні лише удвох із дитиною, і їй треба терміново влаштовуватися на роботу. Тому ви просто маєте віддати малечу в садочок — це буде прагматичним та правильним рішенням, за яке себе не треба картати.
2. Іноді дитина зовсім не розуміє мови, на якій до неї звертаються в новій країні. Буде чудово, якщо мати зможе надати малечі бодай найменший словниковий запас. Зауважте, що дитина може протестувати проти такої матусиної науки. У допомогу — онлайн-курси, мультики, комікси тощо.
3. Дитина з усім впорається. Адаптація до дитсадка — це не та ситуація, яка може дійсно серйозно травмувати психіку дитини. Вона чудово розуміє, що ви передаєте її в руки не чужій, надійній людині. Але дуже важливо заздалегідь познайомити малечу з вихователькою. Якщо вас не пускають у групу, запропонуйте спільну невеличку прогулянку. Або хоча б покажіть фото або відео з новим важливим для дитини дорослим.
4. Майже в кожній країні є садочки, що пропонують різні підходи до дошкільного виховання дитини. Треба враховувати, що під час періоду адаптації для дитини буде найлегше там, де її не напихатимуть знаннями, активно навчаючи буквам, цифрам тощо. Принаймні тимчасово комфортніше там, де просто граються. Тому якщо навіть за віком дитина має готуватися до школи, цю підготовку краще відкласти на рік.
5. У вас виникають запитання до методів виховання в дитсадку? Не мовчіть! Нагадуйте, що ви із країни, де йде війна, що дитина у стресі. Не соромтеся про це говорити! І все ж таки за можливості наполягайте на опції м’якої адаптації.
І, наостанок, дивіться глобально! У психологічному стані дитини можуть бути періоди певного погіршення. Але якщо протягом двох тижнів є хоча б мінімальний прогрес, це означає, що ви все робите правильно.
Джерело: психолог та сімейний консультант Марія Сичинська.
Книги з новорічною атмосферою 💫
✨"Різдвяний пес", Глаттауер Даніель
Макс ненавидить Різдво, а тому вирішив врятуватися від свята втечею, полетівши на Мальдівські острови. Але виконати геніальний план заважає його собака Курт, якого нема з ким залишити. Курт невибагливий і більше спить, ніж не спить. Улюблений стан пса – стан абсолютного спокою.
Катрін, з якою Макс познайомився в інтернеті, на Святвечір виповнюється тридцять. Її мати й батько ніяк не можуть змиритися з тим, що дочка досі не знайшла обранця: бажано чоловіка елегантного, розумного, з доброї родини, з добрим достатком, добрим смаком і добрими манерами — загалом справжнього джентльмена. І тут на горизонті з'являється Курт зі своїм дивним господарем.
✨"Різдво з червоним кардиналом", Фенні Флегг
Живеш, плануєш, відкладаєш гроші на відпустку, а тоді… Невтішний діагноз ставить крапку в планах. Від свого лікаря Освальд дізнається, що жити йому лишається небагато. Буденні проблеми враз стають смішними й неважливими. Освальд вирішує: до дідька похмурий Чикаго! Попереду — Різдво. Останнє для Освальда. І зустріти його він планує в чарівному віддаленому містечку під назвою Лост-Ривер. Здається, що навіть час забув про це місце. Тут листоноші пересуваються човнами, а місцеві жінки — членкині таємничої спільноти, яка підпільно робить добрі справи. Люди неспішні й загадкові, і в повітрі витає аромат лимонного пирога. Одного дня Освальд зазирає до місцевої крамнички, в якій мешкає пташка. Маленька червона пташка на ім’я Джек. Та це лише одне з див, які чекають на Освальда в Лост-Ривері. Усе-таки він опинився тут зовсім не випадково…
✨"Напередодні Різдва", Розамунда Пилчер
Волею випадку перед Різдвом у старому провінційному будинку збирається строката компанія, п'ятеро осіб різного віку, різних занять й інтересів. Один пережив тяжку втрату, в іншої розбите серце, третій на межі розлучення... Загалом, у кожного свої прикрощі та печалі. Але може, їх розвіє тепло палаючого каміна, аромат щойно звареної кави і дальній гуркіт прибою? П'ять історій сплітаються в одну різдвяну казку, таку тиху, як падає сніг за вікном. Цей чарівний час напередодні Різдва всім дарує обіцянку щастя, і саме очікування дива стає кращим різдвяним подарунком...
Джерело: Юлія Ворман, практичний психолог.
✨"Різдвяний пес", Глаттауер Даніель
Макс ненавидить Різдво, а тому вирішив врятуватися від свята втечею, полетівши на Мальдівські острови. Але виконати геніальний план заважає його собака Курт, якого нема з ким залишити. Курт невибагливий і більше спить, ніж не спить. Улюблений стан пса – стан абсолютного спокою.
Катрін, з якою Макс познайомився в інтернеті, на Святвечір виповнюється тридцять. Її мати й батько ніяк не можуть змиритися з тим, що дочка досі не знайшла обранця: бажано чоловіка елегантного, розумного, з доброї родини, з добрим достатком, добрим смаком і добрими манерами — загалом справжнього джентльмена. І тут на горизонті з'являється Курт зі своїм дивним господарем.
✨"Різдво з червоним кардиналом", Фенні Флегг
Живеш, плануєш, відкладаєш гроші на відпустку, а тоді… Невтішний діагноз ставить крапку в планах. Від свого лікаря Освальд дізнається, що жити йому лишається небагато. Буденні проблеми враз стають смішними й неважливими. Освальд вирішує: до дідька похмурий Чикаго! Попереду — Різдво. Останнє для Освальда. І зустріти його він планує в чарівному віддаленому містечку під назвою Лост-Ривер. Здається, що навіть час забув про це місце. Тут листоноші пересуваються човнами, а місцеві жінки — членкині таємничої спільноти, яка підпільно робить добрі справи. Люди неспішні й загадкові, і в повітрі витає аромат лимонного пирога. Одного дня Освальд зазирає до місцевої крамнички, в якій мешкає пташка. Маленька червона пташка на ім’я Джек. Та це лише одне з див, які чекають на Освальда в Лост-Ривері. Усе-таки він опинився тут зовсім не випадково…
✨"Напередодні Різдва", Розамунда Пилчер
Волею випадку перед Різдвом у старому провінційному будинку збирається строката компанія, п'ятеро осіб різного віку, різних занять й інтересів. Один пережив тяжку втрату, в іншої розбите серце, третій на межі розлучення... Загалом, у кожного свої прикрощі та печалі. Але може, їх розвіє тепло палаючого каміна, аромат щойно звареної кави і дальній гуркіт прибою? П'ять історій сплітаються в одну різдвяну казку, таку тиху, як падає сніг за вікном. Цей чарівний час напередодні Різдва всім дарує обіцянку щастя, і саме очікування дива стає кращим різдвяним подарунком...
Джерело: Юлія Ворман, практичний психолог.
Кохання під час війни: піти неможливо залишитися
Де в цьому реченні поставите кому ви або ваш обранець? Наразі кожен із нас проходить через досвід війни. Він трансформує як людей, так і стосунки в парі. Любовна сфера видозмінюється.
❗️Дуже важливо те, як ваша пара співіснувала до всіх криголамних змін.
💔 Якщо в мирний час ви були схильні воювати між собою, зараз навряд у вас буде мир та злагода. Усі невирішені моменти можуть вистрілити одночасно.
❤️🩹 Якщо ж механізм вашого співіснування вже був добре налаштований, кохання та підтримки суттєво побільшає. Такі пари війна дуже зближує. У близькості немає останньої межі, завжди можна “ще трошки”.
Стосунки та життя з іншою людиною — це постійний компроміс. Внутрішня робота, щоб витримувати інший всесвіт поряд зі своїм. Цей всесвіт може вам подобатися, проте повного збігу ритмів, бажань, вподобань у реальному житті не існує. І, на жаль, сьогодні багато пар розпадаються.
🖤 Основна причина — відсутність душевних сил на пошук компромісу.
Адже те, як ми проявляємо себе в парі, напряму залежить від того, як ми поводимося із собою всередині. Як почуваємося ментально. Якщо один із партнерів розбалансований — інший може його психологічно витягти, а може і не впоратися. Він сам потребує підтримки, яку від партнера, що “посипався”, годі чекати.
❗️Важливе доповнення: наразі ті, хто розлучаються, більше не беруть паузу “на поміркувати”. Відразу є бажання знайти нові стосунки, які зав’язуються значно простіше, ніж до війни. Хто буде по пів року ходити в кіно (яке ще кіно?), коли зігріти поранене сердце хочеться вже зараз? І це дійсно тішить. Бо любов перемагає все, ви ж знаєте 💞
Джерело: психолог Ганна Лавренюк.
Де в цьому реченні поставите кому ви або ваш обранець? Наразі кожен із нас проходить через досвід війни. Він трансформує як людей, так і стосунки в парі. Любовна сфера видозмінюється.
❗️Дуже важливо те, як ваша пара співіснувала до всіх криголамних змін.
💔 Якщо в мирний час ви були схильні воювати між собою, зараз навряд у вас буде мир та злагода. Усі невирішені моменти можуть вистрілити одночасно.
❤️🩹 Якщо ж механізм вашого співіснування вже був добре налаштований, кохання та підтримки суттєво побільшає. Такі пари війна дуже зближує. У близькості немає останньої межі, завжди можна “ще трошки”.
Стосунки та життя з іншою людиною — це постійний компроміс. Внутрішня робота, щоб витримувати інший всесвіт поряд зі своїм. Цей всесвіт може вам подобатися, проте повного збігу ритмів, бажань, вподобань у реальному житті не існує. І, на жаль, сьогодні багато пар розпадаються.
🖤 Основна причина — відсутність душевних сил на пошук компромісу.
Адже те, як ми проявляємо себе в парі, напряму залежить від того, як ми поводимося із собою всередині. Як почуваємося ментально. Якщо один із партнерів розбалансований — інший може його психологічно витягти, а може і не впоратися. Він сам потребує підтримки, яку від партнера, що “посипався”, годі чекати.
❗️Важливе доповнення: наразі ті, хто розлучаються, більше не беруть паузу “на поміркувати”. Відразу є бажання знайти нові стосунки, які зав’язуються значно простіше, ніж до війни. Хто буде по пів року ходити в кіно (яке ще кіно?), коли зігріти поранене сердце хочеться вже зараз? І це дійсно тішить. Бо любов перемагає все, ви ж знаєте 💞
Джерело: психолог Ганна Лавренюк.
Дитячі істерики: недогляд батьків?
☝️З дитячими істериками рано чи пізно стикається майже кожна родина. Зазвичай, коли дитина істерить, дорослі самі починають заводитися. Можуть накричати на малюка або навіть надавати йому стусанів. Іншими словами, "виходять із берегів". Але при цьому вимагають самоконтролю від 2-річного малюка 🤷🏻♀️
Отже, насамперед батькам важливо розібратися, чому вони так гостро реагують на дитячу істерику (але це тема для іншого поста). А ми спробуємо пройтися по причинах істеричної поведінки дитини та засобах екологічного реагування у відповідних ситуаціях.
‼️Головне правило: дитині, в якої почалася істерика, нічого пояснювати не потрібно!
Якщо, припустимо, дитина кричить у магазині, падає на підлогу, постарайтеся взяти її на руки і мовчки вийти із приміщення. Можна просто побути поруч, дати водички, обійняти. І чекати, поки нервовий імпульс дитини зійде нанівець.
✅ Дитячу істерику можна заспокоїти лише при перших ознаках збудження. Ви помічаєте, що рухи малюка стають безладними, починаються капризи. На цій стадії дитину ще можна заспокоїти – переключити увагу, знизити фізичну активність, взяти на руки, обійняти тощо.
✅ Істерика – це реакція незрілого мозку на ситуацію, в якої щось пішло "не так". Якщо ви можете їй запобігти, зробіть це. Не давайте зайвих обіцянок або заздалегідь промовляйте, що чекатиме на дитину. Наприклад: "Я візьму тільки одне морозиво" або "Я не куплю тобі цукерки цього разу, але куплю їх завтра", "Ми йдемо в магазин тільки по хліб та молоко".
✅ Істерики також трапляються, коли батьки задовольняють усі запити дитини, але вона все одно не може "насититися". Причина такої поведінки – пошук малюком кордонів дозволеного у стосунках із дорослими. Вкрай важливо, щоб у батьків вистачило сил витримати істеричну реакцію на відмову купити чергову іграшку.
✅ Ще одна поширена причина істерики – потреба дитини в увазі, у прийнятті, в безпеці тощо. Навіть якщо батьки й припустити не можуть, що дитині саме зараз не вистачає їх любові та тепла (зовнішньо наче все, як завжди, гаразд).
❓Чи є дитячі істерики недоглядом батьків як вихователів?
Насправді подібні питання лише шкодять, ще більше підвищуючи рівень тривоги батьків та їхнє почуття провини. На мій погляд, пояснювати дитячі проблеми батьківськими недоглядами – це позбавляти дитину можливості її особистого розвитку. Діти дійсно залежать від батьків, але багато з того, що відбувається з дитиною, пов'язане з її віком та особливостями функціонування незрілої нервової системи.
Джерело: психоаналітикиня Ольга Корбут.
☝️З дитячими істериками рано чи пізно стикається майже кожна родина. Зазвичай, коли дитина істерить, дорослі самі починають заводитися. Можуть накричати на малюка або навіть надавати йому стусанів. Іншими словами, "виходять із берегів". Але при цьому вимагають самоконтролю від 2-річного малюка 🤷🏻♀️
Отже, насамперед батькам важливо розібратися, чому вони так гостро реагують на дитячу істерику (але це тема для іншого поста). А ми спробуємо пройтися по причинах істеричної поведінки дитини та засобах екологічного реагування у відповідних ситуаціях.
‼️Головне правило: дитині, в якої почалася істерика, нічого пояснювати не потрібно!
Якщо, припустимо, дитина кричить у магазині, падає на підлогу, постарайтеся взяти її на руки і мовчки вийти із приміщення. Можна просто побути поруч, дати водички, обійняти. І чекати, поки нервовий імпульс дитини зійде нанівець.
✅ Дитячу істерику можна заспокоїти лише при перших ознаках збудження. Ви помічаєте, що рухи малюка стають безладними, починаються капризи. На цій стадії дитину ще можна заспокоїти – переключити увагу, знизити фізичну активність, взяти на руки, обійняти тощо.
✅ Істерика – це реакція незрілого мозку на ситуацію, в якої щось пішло "не так". Якщо ви можете їй запобігти, зробіть це. Не давайте зайвих обіцянок або заздалегідь промовляйте, що чекатиме на дитину. Наприклад: "Я візьму тільки одне морозиво" або "Я не куплю тобі цукерки цього разу, але куплю їх завтра", "Ми йдемо в магазин тільки по хліб та молоко".
✅ Істерики також трапляються, коли батьки задовольняють усі запити дитини, але вона все одно не може "насититися". Причина такої поведінки – пошук малюком кордонів дозволеного у стосунках із дорослими. Вкрай важливо, щоб у батьків вистачило сил витримати істеричну реакцію на відмову купити чергову іграшку.
✅ Ще одна поширена причина істерики – потреба дитини в увазі, у прийнятті, в безпеці тощо. Навіть якщо батьки й припустити не можуть, що дитині саме зараз не вистачає їх любові та тепла (зовнішньо наче все, як завжди, гаразд).
❓Чи є дитячі істерики недоглядом батьків як вихователів?
Насправді подібні питання лише шкодять, ще більше підвищуючи рівень тривоги батьків та їхнє почуття провини. На мій погляд, пояснювати дитячі проблеми батьківськими недоглядами – це позбавляти дитину можливості її особистого розвитку. Діти дійсно залежать від батьків, але багато з того, що відбувається з дитиною, пов'язане з її віком та особливостями функціонування незрілої нервової системи.
Джерело: психоаналітикиня Ольга Корбут.
Фільми на вихідні
🎄"Щасливого Різдва" (2019, Велика Британія, США)
Закомплексована і цинічна Кейт працює ельфом у магазині подарунків та сувенірів. Вона постійно приймає неправильні рішення і не надто переймається майбутнім. Випадкова зустріч із привабливим незнайомцем змінює її життя назавжди. Але він занадто… ідеальний, щоб бути реальним! Кейт влаштує стосункам справжнє випробування.
🎄"Невловимий аромат любові" (2021, США)
Зустрівши ідеального хлопця в додатку для знайомств, письменниця з Лос-Анджелеса летить через всю країну, щоб здивувати його на Різдво, але дізнається, що її обдурили. Вона стала жертвою кетфішингу – нового тренду онлайн-дейтингу, різновиду обману, коли людина для спілкування з іншими створює в соцмережах зовсім новий образ, якому не відповідає.
🎄"Тільки диво" (2019, Україна)
Історія юнака Северина та його сестри Аніки, які задля порятунку хворого батька долають низку випробувань та потрапляють у вир пригод. Події фільму розгортаються в переддень свята Миколая. Під дією різдвяного дива головні герої не лише долають труднощі, а й знаходять справжнє кохання та будують міцну дружбу.
🎄"Чарівне Різдво" (1985, Канада)
Драматична історія бідної сім'ї, в якій глава сімейства всіляко намагається заробити не тільки на хліб, але й на рiздвяні подарунки своїм дітям. Мати, яка втратила чоловіка, а заодно і дух Різдва, і діти, які вірять у диво й ангелів. І саме одного з ангелів надсилають небеса цій сім'ї, щоби знайти сили впоратися із труднощами та допомогти повернути віру в Різдво.
🎄"Відпочинок за обміном" (2006, США)
Аманда – успішна ділова жінка, яка живе в Лос-Анджелесі. Айріс – провінційна письменниця з Англії. У них обох не складаються стосунки з коханими, тому аби на якийсь час забути про побутові негаразди i зруйноване особисте життя, жінки вирішують на різдвяні канікули обмінятися житлом і оточенням. Аманда їде до засніженого туманного Альбіону, а Айріс вирушає в сонячну Каліфорнію...
Юлія Ворман, практичний психолог
🎄"Щасливого Різдва" (2019, Велика Британія, США)
Закомплексована і цинічна Кейт працює ельфом у магазині подарунків та сувенірів. Вона постійно приймає неправильні рішення і не надто переймається майбутнім. Випадкова зустріч із привабливим незнайомцем змінює її життя назавжди. Але він занадто… ідеальний, щоб бути реальним! Кейт влаштує стосункам справжнє випробування.
🎄"Невловимий аромат любові" (2021, США)
Зустрівши ідеального хлопця в додатку для знайомств, письменниця з Лос-Анджелеса летить через всю країну, щоб здивувати його на Різдво, але дізнається, що її обдурили. Вона стала жертвою кетфішингу – нового тренду онлайн-дейтингу, різновиду обману, коли людина для спілкування з іншими створює в соцмережах зовсім новий образ, якому не відповідає.
🎄"Тільки диво" (2019, Україна)
Історія юнака Северина та його сестри Аніки, які задля порятунку хворого батька долають низку випробувань та потрапляють у вир пригод. Події фільму розгортаються в переддень свята Миколая. Під дією різдвяного дива головні герої не лише долають труднощі, а й знаходять справжнє кохання та будують міцну дружбу.
🎄"Чарівне Різдво" (1985, Канада)
Драматична історія бідної сім'ї, в якій глава сімейства всіляко намагається заробити не тільки на хліб, але й на рiздвяні подарунки своїм дітям. Мати, яка втратила чоловіка, а заодно і дух Різдва, і діти, які вірять у диво й ангелів. І саме одного з ангелів надсилають небеса цій сім'ї, щоби знайти сили впоратися із труднощами та допомогти повернути віру в Різдво.
🎄"Відпочинок за обміном" (2006, США)
Аманда – успішна ділова жінка, яка живе в Лос-Анджелесі. Айріс – провінційна письменниця з Англії. У них обох не складаються стосунки з коханими, тому аби на якийсь час забути про побутові негаразди i зруйноване особисте життя, жінки вирішують на різдвяні канікули обмінятися житлом і оточенням. Аманда їде до засніженого туманного Альбіону, а Айріс вирушає в сонячну Каліфорнію...
Юлія Ворман, практичний психолог
🤯 Тривожні думки: рекомендації щодо самодопомоги
❓ Звідки приходять погані думки? Вони — паростки складних ситуацій та травмувальних подій. До того ж це ментальне "бадилля" має вдосталь добрива з негативних оцінних суджень сторонніх та власних гірких помилок. По суті, погані думки є відлунням негативного досвіду — як свого, так і чужого. Крім того, одна з особливостей пам'яті — зберігати спогади про невдачі довше, ніж про успіх.
Тобто сама собою наявність поганих думок є абсолютно нормальним явищем. Але тільки в тому разі, коли вони — як хмарки на емоційному небосхилі. Промайнули й щезли. Та іноді погані думки стають нав'язливими. Вони здатні псувати сон, впливати на здатність розсудливо міркувати, працювати й загалом вести активне життя.
Найчастіше негативні переживання посилюються після сильного стресу або на тлі емоційного вигорання. Ці стани наразі характерні для майже кожного з українців через війну.
🔔 Перший дзвіночок — надмірна наявність у думках чи навіть висловлюваннях слів-маркерів, які вказують на перебільшення масштабів катастрофи: "усі", "завжди", "ніколи", "нікому", "нічого".
Загалом для роботи із тривожними думками рекомендуємо використовувати такий алгоритм:
1. Опишіть ситуацію, що викликає у вас занепокоєння.
2. Перерахуйте тривожні думки, які виникають щодо цієї ситуації.
3. Розташуйте ці думки за ступенем вірогідності відповідності реальній ситуації (від більш реальних до менш реалістичних).
4. Придивіться до думок, в яких є високі шанси на втілення в житті. Подумайте, на які життєві обставини ви в змозі вплинути?
5. Складіть план дій: що будете робити в разі розвитку подій за найгіршим і найкращим сценарієм.
6. Знайдіть та запишіть думки, які додають сил, ресурс, надію на позитивний результат.
❗Аналізуючи тривожні думки, важливо усвідомити, що це лише думки, а не реальність.
❗Якщо вам складно об'єктивно оцінити проблему — спробуйте побачити її очима іншої людини (батьків, друга, публічної людини, яку ви поважаєте, або навіть кіногероя).
Джерело: Юлія Ворман, практичний психолог.
❓ Звідки приходять погані думки? Вони — паростки складних ситуацій та травмувальних подій. До того ж це ментальне "бадилля" має вдосталь добрива з негативних оцінних суджень сторонніх та власних гірких помилок. По суті, погані думки є відлунням негативного досвіду — як свого, так і чужого. Крім того, одна з особливостей пам'яті — зберігати спогади про невдачі довше, ніж про успіх.
Тобто сама собою наявність поганих думок є абсолютно нормальним явищем. Але тільки в тому разі, коли вони — як хмарки на емоційному небосхилі. Промайнули й щезли. Та іноді погані думки стають нав'язливими. Вони здатні псувати сон, впливати на здатність розсудливо міркувати, працювати й загалом вести активне життя.
Найчастіше негативні переживання посилюються після сильного стресу або на тлі емоційного вигорання. Ці стани наразі характерні для майже кожного з українців через війну.
🔔 Перший дзвіночок — надмірна наявність у думках чи навіть висловлюваннях слів-маркерів, які вказують на перебільшення масштабів катастрофи: "усі", "завжди", "ніколи", "нікому", "нічого".
Загалом для роботи із тривожними думками рекомендуємо використовувати такий алгоритм:
1. Опишіть ситуацію, що викликає у вас занепокоєння.
2. Перерахуйте тривожні думки, які виникають щодо цієї ситуації.
3. Розташуйте ці думки за ступенем вірогідності відповідності реальній ситуації (від більш реальних до менш реалістичних).
4. Придивіться до думок, в яких є високі шанси на втілення в житті. Подумайте, на які життєві обставини ви в змозі вплинути?
5. Складіть план дій: що будете робити в разі розвитку подій за найгіршим і найкращим сценарієм.
6. Знайдіть та запишіть думки, які додають сил, ресурс, надію на позитивний результат.
❗Аналізуючи тривожні думки, важливо усвідомити, що це лише думки, а не реальність.
❗Якщо вам складно об'єктивно оцінити проблему — спробуйте побачити її очима іншої людини (батьків, друга, публічної людини, яку ви поважаєте, або навіть кіногероя).
Джерело: Юлія Ворман, практичний психолог.
Перебуваєте у стані хронічного стресу, постійно відчуваєте тривожність, живете з відчуттям, що проблеми та конфлікти ніколи не закінчаться? Зверніться по безкоштовну психологічну підтримку до фахівців платформи «Розкажи мені».
❗️Щоб отримати допомогу, потрібно:
🔹 перейти на сайт tellme.com.ua та натиснути на кнопку «Звернутися за підтримкою»;
🔹 заповнити анкету з контактними даними;
🔹 коротко описати свій запит та обрати комфортну дату для сеансу.
❗️Щоб отримати допомогу, потрібно:
🔹 перейти на сайт tellme.com.ua та натиснути на кнопку «Звернутися за підтримкою»;
🔹 заповнити анкету з контактними даними;
🔹 коротко описати свій запит та обрати комфортну дату для сеансу.
🔴 Як розпізнати суїцидальну поведінку
Суїцид – це навмисне самоушкодження із трагічним фіналом, є найпоширенішою у світі причиною неприродньої смерті. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожні 40 секунд одна людина у світі позбавляє себе життя.
Виявити суїцидальну поведінку буває важко навіть фахівцеві, проте існує низка ознак, станів особи, які можуть свідчити про небезпеку. Спочатку давайте розберемося з поняттям «суїцидальна поведінка» та які вона має форми.
🔸По-перше, це думки про самогубство, бажання і наміри вбити себе, суїцидальні мотиви, певні емоційні переживання (туга, безнадія, тривога, почуття провини).
🔸Виділяють внутрішні і зовнішні форми суїцидальної поведінки.
Внутрішні форми:
✖️суїцидальні думки (міркування людини про відсутність цінності і сенсу життя);
✖️суїцидальні задуми (обирається спосіб, визначаються засоби, час вчинення самогубства);
✖️суїцидальний намір (утворений із задумів і вольового рішення).
Зовнішні форми:
✖️завершений суїцид (цілеспрямований вчинок самогубства);
✖️суїцидальна спроба (цілеспрямоване оперування засобами самогубства, яке внаслідок певних обставин не завершується смертю).
🔸Основними причинами, чому людина вирішила піти на цей крок, можуть бути: сімейно-побутові конфлікти; фінансові труднощі; конфлікти на роботі; відчуття нереалізованості та нерозуміння іншими та ін.
Людина, яка виявила бажання позбавити себе життя, – це перш за все особа, яка почувається в безвихідному становищі та хотіла б, щоб їй допомогли. І в такому разі акт суїциду може виступати як відчайдушна спроба привернути до себе увагу. Людина наче «кричить» про свою безпорадність та загнаність у кут.
Для того щоб вчасно зарадити людині та не допустити трагічного фіналу, слід бути більш пильним і сприймати всерйоз певні зміни в поведінці, а саме:
✖️втрата інтересу до звичних видів діяльності;
✖️незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;
✖️агресивність, дратівливість;
✖️будь-які раптові зміни в поведінці і настроях, особливо тих, що віддаляють від близьких людей;
✖️схильність до необачних і безрозсудних вчинків;
✖️надмірне споживання алкоголю чи таблеток;
✖️підбиття підсумків, приведення справ до порядку, приготування до акту суїциду;
✖️нехтування зовнішнім виглядом.
Якщо ви помітили когось зі свого оточення, хто висловлює думки про те, що без нього було б краще або його поведінки, звички різко змінилися – не ігноруйте ці сигнали. Навіть під час теплої бесіди ви можете допомогти людині побачити інші шляхи вирішення її проблеми. Покажіть людині, що ви поруч, що ви можете допомогти у вирішенні її ситуації. Вчасно звернена увага та проявлена турбота – запорука сталих стосунків і спосіб запобігання непоправної втрати.
Якщо ж ви помічаєте за собою суїцидальні думки або помітили це за кимось із своїх близьких – зверніться до фахівця (психолога або психотерапевта).
Джерело: Галина Волошина, психологиня.
Суїцид – це навмисне самоушкодження із трагічним фіналом, є найпоширенішою у світі причиною неприродньої смерті. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожні 40 секунд одна людина у світі позбавляє себе життя.
Виявити суїцидальну поведінку буває важко навіть фахівцеві, проте існує низка ознак, станів особи, які можуть свідчити про небезпеку. Спочатку давайте розберемося з поняттям «суїцидальна поведінка» та які вона має форми.
🔸По-перше, це думки про самогубство, бажання і наміри вбити себе, суїцидальні мотиви, певні емоційні переживання (туга, безнадія, тривога, почуття провини).
🔸Виділяють внутрішні і зовнішні форми суїцидальної поведінки.
Внутрішні форми:
✖️суїцидальні думки (міркування людини про відсутність цінності і сенсу життя);
✖️суїцидальні задуми (обирається спосіб, визначаються засоби, час вчинення самогубства);
✖️суїцидальний намір (утворений із задумів і вольового рішення).
Зовнішні форми:
✖️завершений суїцид (цілеспрямований вчинок самогубства);
✖️суїцидальна спроба (цілеспрямоване оперування засобами самогубства, яке внаслідок певних обставин не завершується смертю).
🔸Основними причинами, чому людина вирішила піти на цей крок, можуть бути: сімейно-побутові конфлікти; фінансові труднощі; конфлікти на роботі; відчуття нереалізованості та нерозуміння іншими та ін.
Людина, яка виявила бажання позбавити себе життя, – це перш за все особа, яка почувається в безвихідному становищі та хотіла б, щоб їй допомогли. І в такому разі акт суїциду може виступати як відчайдушна спроба привернути до себе увагу. Людина наче «кричить» про свою безпорадність та загнаність у кут.
Для того щоб вчасно зарадити людині та не допустити трагічного фіналу, слід бути більш пильним і сприймати всерйоз певні зміни в поведінці, а саме:
✖️втрата інтересу до звичних видів діяльності;
✖️незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;
✖️агресивність, дратівливість;
✖️будь-які раптові зміни в поведінці і настроях, особливо тих, що віддаляють від близьких людей;
✖️схильність до необачних і безрозсудних вчинків;
✖️надмірне споживання алкоголю чи таблеток;
✖️підбиття підсумків, приведення справ до порядку, приготування до акту суїциду;
✖️нехтування зовнішнім виглядом.
Якщо ви помітили когось зі свого оточення, хто висловлює думки про те, що без нього було б краще або його поведінки, звички різко змінилися – не ігноруйте ці сигнали. Навіть під час теплої бесіди ви можете допомогти людині побачити інші шляхи вирішення її проблеми. Покажіть людині, що ви поруч, що ви можете допомогти у вирішенні її ситуації. Вчасно звернена увага та проявлена турбота – запорука сталих стосунків і спосіб запобігання непоправної втрати.
Якщо ж ви помічаєте за собою суїцидальні думки або помітили це за кимось із своїх близьких – зверніться до фахівця (психолога або психотерапевта).
Джерело: Галина Волошина, психологиня.
Основні міфи про суїциди
На сьогодні тема суїциду досі вважається табуйованою, про неї не прийнято говорити в суспільстві, вона огорнута великою кількістю міфів. Проте «суїцид» – це проблема, про яку треба говорити і намагатися запобігти її прояву. Тому для більш ефективного виявлення суїцидальних тенденцій слід сформувати в суспільства адекватне ставлення до цього явища, подолати помилкові думки, стереотипи щодо його розуміння в широких верствах населення. Керуючись перевіреними багаторічними науковими спостереженнями, була підготовлена підбірка найпоширеніших міфів та їхнє розтлумачення:
❌Міф: Більшість самогубств здійснюється майже або зовсім без попередження.
✅Факт: Більшість людей подають попереджувальні сигнали про можливе самогубство – у формі безпосередніх висловів, фізичних, тілесних ознак, емоційних реакцій або поведінкових проявів. Вони повідомляють про можливість вибору самогубства як засобу позбавлення від болю, напруження, збереження контролю або компенсації втрати. Такі сигнали часто бувають воланням про допомогу.
❌Міф: Не слід говорити про самогубство з людиною, котра схильна до нього, оскільки це може подати їй ідею про здійснення цієї дії.
✅Факт: Розмова про самогубство не породжує і не збільшує ризику його здійснення, а, навпаки, знижує його. Найкращий засіб виявлення суїцидальних намірів – пряме запитання про них. Відкрита розмова з вираженням щирого піклування і турботи щодо наявності в людини думок про самогубство є для неї джерелом полегшення, навіть одним із ключових моментів у відвертанні безпосередньої небезпеки самогубства. Обминання ж цієї теми в розмові може стати додатковою причиною для зведення рахунків із життям.
❌Міф: Якщо людина говорить про самогубство, то вона його не здійснює.
✅Факт: Люди, що зводять рахунки з життям, найчастіше перед цим прямо чи опосередковано дають кому-небудь знати про свої наміри. Це стосується чотирьох із п’яти суїцидентів. Тому, якщо до вас звернулася така людина, ніколи не відмовляйтеся від розмови з нею, відверніть її від цього усіма можливими засобами й передусім глибокою зацікавленістю в житті цієї людини.
❌Міф: Суїцидальні спроби, що не призводять до смерті, є лише формою поведінки, спрямованої на привертання уваги до суїцидента.
✅Факт: Суїцидальні форми поведінки або «демонстративні» дії деяких людей є крайнім, останнім закликом або проханням про допомогу, що посилається іншим. Надання допомоги в розв’язанні проблем, встановлення контакту є ефективним методом запобігання суїцидальної поведінки.
❌Міф: Самогубець впевнено бажає померти.
✅Факт: Наміри більшості суїцидентів залишаються двоїстими аж до моменту смерті. Вони відкриті для допомоги інших, навіть якщо ця допомога нав’язується їм. Більшість осіб із суїцидальними тенденціями шукають спосіб продовження життя.
❌Міф: Якщо людина одного разу здійснить суїцидальну спробу, то вона більше її не повторить.
✅Факт: Хоча більшість осіб, які вчиняють суїцидальну спробу, звичайно переходять до самогубства, однак значна частина з них повторюють ці спроби. Так, частота самогубств в осіб, котрі раніше здійснювали суїцидальні спроби, в кілька разів вища, ніж в іншої частини населення.
❌Міф: Самогубство є надзвичайно складним явищем, тому допомогти самогубцям можуть лише професіонали.
✅Факт: Дійсно, дослідження свідчать, що суїцид – складне явище, але розуміння і реагування на суїцидальну поведінку в конкретної людини не вимагає глибоких знань у галузі психології або медицини. Вимагається лише прояв уваги до того, що говорить людина, прийняття цього всерйоз, надання підтримки і звернення за відповідною допомогою.
Адже багато людей гине внаслідок самогубства лише тому, що їм не була запропонована або стала недоступною невідкладна перша допомога й підтримка.
❗️Будьте уважні до свого оточення, до близьких людей.
Пам’ятайте, вчасно звернена увага та проявлена турбота – спосіб запобігання непоправної втрати.
Якщо ж ви помічаєте за собою суїцидальні думки або помітили це за кимось із своїх близьких – зверніться до фахівця (психолога або психотерапевта).
Джерело: Галина Волошина, психологиня.
На сьогодні тема суїциду досі вважається табуйованою, про неї не прийнято говорити в суспільстві, вона огорнута великою кількістю міфів. Проте «суїцид» – це проблема, про яку треба говорити і намагатися запобігти її прояву. Тому для більш ефективного виявлення суїцидальних тенденцій слід сформувати в суспільства адекватне ставлення до цього явища, подолати помилкові думки, стереотипи щодо його розуміння в широких верствах населення. Керуючись перевіреними багаторічними науковими спостереженнями, була підготовлена підбірка найпоширеніших міфів та їхнє розтлумачення:
❌Міф: Більшість самогубств здійснюється майже або зовсім без попередження.
✅Факт: Більшість людей подають попереджувальні сигнали про можливе самогубство – у формі безпосередніх висловів, фізичних, тілесних ознак, емоційних реакцій або поведінкових проявів. Вони повідомляють про можливість вибору самогубства як засобу позбавлення від болю, напруження, збереження контролю або компенсації втрати. Такі сигнали часто бувають воланням про допомогу.
❌Міф: Не слід говорити про самогубство з людиною, котра схильна до нього, оскільки це може подати їй ідею про здійснення цієї дії.
✅Факт: Розмова про самогубство не породжує і не збільшує ризику його здійснення, а, навпаки, знижує його. Найкращий засіб виявлення суїцидальних намірів – пряме запитання про них. Відкрита розмова з вираженням щирого піклування і турботи щодо наявності в людини думок про самогубство є для неї джерелом полегшення, навіть одним із ключових моментів у відвертанні безпосередньої небезпеки самогубства. Обминання ж цієї теми в розмові може стати додатковою причиною для зведення рахунків із життям.
❌Міф: Якщо людина говорить про самогубство, то вона його не здійснює.
✅Факт: Люди, що зводять рахунки з життям, найчастіше перед цим прямо чи опосередковано дають кому-небудь знати про свої наміри. Це стосується чотирьох із п’яти суїцидентів. Тому, якщо до вас звернулася така людина, ніколи не відмовляйтеся від розмови з нею, відверніть її від цього усіма можливими засобами й передусім глибокою зацікавленістю в житті цієї людини.
❌Міф: Суїцидальні спроби, що не призводять до смерті, є лише формою поведінки, спрямованої на привертання уваги до суїцидента.
✅Факт: Суїцидальні форми поведінки або «демонстративні» дії деяких людей є крайнім, останнім закликом або проханням про допомогу, що посилається іншим. Надання допомоги в розв’язанні проблем, встановлення контакту є ефективним методом запобігання суїцидальної поведінки.
❌Міф: Самогубець впевнено бажає померти.
✅Факт: Наміри більшості суїцидентів залишаються двоїстими аж до моменту смерті. Вони відкриті для допомоги інших, навіть якщо ця допомога нав’язується їм. Більшість осіб із суїцидальними тенденціями шукають спосіб продовження життя.
❌Міф: Якщо людина одного разу здійснить суїцидальну спробу, то вона більше її не повторить.
✅Факт: Хоча більшість осіб, які вчиняють суїцидальну спробу, звичайно переходять до самогубства, однак значна частина з них повторюють ці спроби. Так, частота самогубств в осіб, котрі раніше здійснювали суїцидальні спроби, в кілька разів вища, ніж в іншої частини населення.
❌Міф: Самогубство є надзвичайно складним явищем, тому допомогти самогубцям можуть лише професіонали.
✅Факт: Дійсно, дослідження свідчать, що суїцид – складне явище, але розуміння і реагування на суїцидальну поведінку в конкретної людини не вимагає глибоких знань у галузі психології або медицини. Вимагається лише прояв уваги до того, що говорить людина, прийняття цього всерйоз, надання підтримки і звернення за відповідною допомогою.
Адже багато людей гине внаслідок самогубства лише тому, що їм не була запропонована або стала недоступною невідкладна перша допомога й підтримка.
❗️Будьте уважні до свого оточення, до близьких людей.
Пам’ятайте, вчасно звернена увага та проявлена турбота – спосіб запобігання непоправної втрати.
Якщо ж ви помічаєте за собою суїцидальні думки або помітили це за кимось із своїх близьких – зверніться до фахівця (психолога або психотерапевта).
Джерело: Галина Волошина, психологиня.
Теплі новорічні фільми, які дарують надію. Що подивитися у вихідні?
«Старий Новий рік» (2012, США)
Напередодні Нового року в Нью-Йорку переплітаються кілька людських доль. Дівчина, яка вирішила почати нове життя, чоловік похилого віку, який доживає свій вік у лікарні, режисер урочистих святкових заходів і просто мешканець великого міста, який ненавидить новорічні свята. Усі вони в цей чарівний вечір доторкнуться до дива.
«Нехай іде сніг» (2019, США)
Раптова хуртовина напередодні Різдва застає жителів Грейстауна зненацька: потяги зупиняються, машини грузнуть у снігу, а люди намагаються перечекати негоду вдома. І лише хоробра дівчина вибирається з експреса, що застряг під час снігової бурі, щоб посидіти в тиші маленької кав'ярні, де випікають вафлі. Вона і не здогадується, що її вчинок став першою ланкою в ланцюгу подій, які змінять багато життів.
«Пригоди S Миколая» (2018, Україна)
Українські Карпати. До другокласника Артема напередодні Дня Святого
Миколая несподівано з'являється сам Миколай. Насправді це злодій у костюмі чарівника. Хлопчику разом із сестрою-підлітком та місцевою дітворою доведеться проявити справжню сміливість, згуртованість і винахідливість, аби перемогти злодія і врятувати справжнього Святого Миколая.
«Різдвяні апельсини» (2012, США)
Маленьку Розі підкинули в дитячий притулок місіс Хартлі. Завдяки доброму серцю господині всі діти у притулку Хартлі були оточені турботою та любов'ю. Вперше Розі дізналася, які на смак різдвяні апельсини напередодні найголовнішого свята. Але одного дня місіс Хартлі померла, і тепер доля сиріт, які виховувалися в її притулку, залежить від опіки. Розі, як і решту дітей, відправляють до іншого притулку. Тут дівчинка зіштовхнулася із зовсім іншою атмосферою.
Автор: Юлія Ворман, практичний психолог.
«Старий Новий рік» (2012, США)
Напередодні Нового року в Нью-Йорку переплітаються кілька людських доль. Дівчина, яка вирішила почати нове життя, чоловік похилого віку, який доживає свій вік у лікарні, режисер урочистих святкових заходів і просто мешканець великого міста, який ненавидить новорічні свята. Усі вони в цей чарівний вечір доторкнуться до дива.
«Нехай іде сніг» (2019, США)
Раптова хуртовина напередодні Різдва застає жителів Грейстауна зненацька: потяги зупиняються, машини грузнуть у снігу, а люди намагаються перечекати негоду вдома. І лише хоробра дівчина вибирається з експреса, що застряг під час снігової бурі, щоб посидіти в тиші маленької кав'ярні, де випікають вафлі. Вона і не здогадується, що її вчинок став першою ланкою в ланцюгу подій, які змінять багато життів.
«Пригоди S Миколая» (2018, Україна)
Українські Карпати. До другокласника Артема напередодні Дня Святого
Миколая несподівано з'являється сам Миколай. Насправді це злодій у костюмі чарівника. Хлопчику разом із сестрою-підлітком та місцевою дітворою доведеться проявити справжню сміливість, згуртованість і винахідливість, аби перемогти злодія і врятувати справжнього Святого Миколая.
«Різдвяні апельсини» (2012, США)
Маленьку Розі підкинули в дитячий притулок місіс Хартлі. Завдяки доброму серцю господині всі діти у притулку Хартлі були оточені турботою та любов'ю. Вперше Розі дізналася, які на смак різдвяні апельсини напередодні найголовнішого свята. Але одного дня місіс Хартлі померла, і тепер доля сиріт, які виховувалися в її притулку, залежить від опіки. Розі, як і решту дітей, відправляють до іншого притулку. Тут дівчинка зіштовхнулася із зовсім іншою атмосферою.
Автор: Юлія Ворман, практичний психолог.
❓Порушення адаптації, або «Чому я так довго перебуваю у ступорі?»
Кризові обставини змушують людину адаптуватися до того, чого ми не хотіли, не готувалися та не планували. Це не завжди легко, бо зміни у звичному житті є складним випробуванням для більшості людей.
У кожного з нас є своє «місце», де тепло, тихо, затишно й зрозуміло. У момент втрати цього «місця» людина проходить багато стадій, аби нарешті відчути душею та тілом «я вціліла та адаптувалася». Посередині цього шляху через порушення адаптації людині властиво «зависати у ступорі».
Реакція кожної людини на однакові стресові чинники є абсолютно різною. Це залежить від багатьох факторів, враховуючи вік, темперамент, попередні травматичні епізоди, тобто повний анамнез життя.
❗️Які симптоми розладу адаптації ми можемо спостерігати та на що варто звернути увагу?
• нездатність справлятися з обов’язками;
• розгубленість у важких ситуаціях;
• поганий настрій протягом декількох тижнів;
• відчуття тривоги;
• соціальна відчуженість;
• безсоння;
• значне зниження якості працездатності;
• емоційна нестабільність;
• схильність до спалахів агресії та нездатність її регулювати (раніше вдавалось, а зараз – ні).
Згідно із сучасною міжнародною класифікацією захворювань, постстресові розлади адаптації є такими:
• короткочасна депресивна реакція – нетривала (до 1 міс.) легка депресія;
• тривала депресивна реакція – легка депресія, що триває до 1 року;
• змішана форма тривожної та депресивної реакції – відмічається як тривожна, так і депресивна симптоматика;
• реакція з переважанням інших емоційних розладів – наявність тривоги, занепокоєння, частково депресії, гніву, напруження. У даному випадку важливо, аби інтенсивність цих проявів не перевищувала поріг для діагностування інших конкретних психічних розладів;
• порушення поведінки – порушення поведінки в соціумі, часте виникнення агресії та гніву.
Турбота про себе – це дбайлива уважність до своїх емоційних проявів і свідома допомога собі. Кожна ваша реакція має значення.
Джерело: Анна Грубая,
психолог-практик.
Кризові обставини змушують людину адаптуватися до того, чого ми не хотіли, не готувалися та не планували. Це не завжди легко, бо зміни у звичному житті є складним випробуванням для більшості людей.
У кожного з нас є своє «місце», де тепло, тихо, затишно й зрозуміло. У момент втрати цього «місця» людина проходить багато стадій, аби нарешті відчути душею та тілом «я вціліла та адаптувалася». Посередині цього шляху через порушення адаптації людині властиво «зависати у ступорі».
Реакція кожної людини на однакові стресові чинники є абсолютно різною. Це залежить від багатьох факторів, враховуючи вік, темперамент, попередні травматичні епізоди, тобто повний анамнез життя.
❗️Які симптоми розладу адаптації ми можемо спостерігати та на що варто звернути увагу?
• нездатність справлятися з обов’язками;
• розгубленість у важких ситуаціях;
• поганий настрій протягом декількох тижнів;
• відчуття тривоги;
• соціальна відчуженість;
• безсоння;
• значне зниження якості працездатності;
• емоційна нестабільність;
• схильність до спалахів агресії та нездатність її регулювати (раніше вдавалось, а зараз – ні).
Згідно із сучасною міжнародною класифікацією захворювань, постстресові розлади адаптації є такими:
• короткочасна депресивна реакція – нетривала (до 1 міс.) легка депресія;
• тривала депресивна реакція – легка депресія, що триває до 1 року;
• змішана форма тривожної та депресивної реакції – відмічається як тривожна, так і депресивна симптоматика;
• реакція з переважанням інших емоційних розладів – наявність тривоги, занепокоєння, частково депресії, гніву, напруження. У даному випадку важливо, аби інтенсивність цих проявів не перевищувала поріг для діагностування інших конкретних психічних розладів;
• порушення поведінки – порушення поведінки в соціумі, часте виникнення агресії та гніву.
Турбота про себе – це дбайлива уважність до своїх емоційних проявів і свідома допомога собі. Кожна ваша реакція має значення.
Джерело: Анна Грубая,
психолог-практик.
🔵 Як наша психіка реагує на масові трагедії під час війни?
Трагедія у Дніпрі, аварія у Броварах – одномоментно загинула велика кількість людей, серед яких і діти.
🕯Від імені нашої команди, каналу «Психологічна підтримка», ми хочемо ще раз висловити свої співчуття всім рідним та близьким загиблих. Це жахлива втрата й біль.
На фоні таких трагічних подій не дивно, що багато українців відчули гострі, хоч і різні емоції. Хтось кілька днів поспіль проплакав, інших охопив неконтрольований гнів. А дехто ніби не відчув нічого. Парадокс у тому, що всі ці реакції є нормою, – пояснює психолог Марія Сичинська.
🟠 Емоційне оніміння – може виникати як реакція на сильний стрес, з яким психіка не здатна впоратися. Тому запускаються захисні механізми. Часто це призводить до такого стану, коли людина взагалі не здатна переживати ані негативні, ані позитивні емоції. Також емоційне оніміння іноді супроводжується нездатністю плакати, навіть коли ми відчуваємо в цьому потребу.
✅ Порада: Плакати – це найкраще, що ви здатні для себе зробити в такому стані. Каталізатором може стати мистецтво – сумна пісня чи фільм. Річ у тому, що, коли ви плачете, ви зменшуєте рівень кортизолу, і стрес обнуляється.
🟠 Неконтрольований гнів, агресія і ненависть – теж поширені емоції, що відчули українці після трагедії у Дніпрі. В таких ситуаціях це здорова реакція, однак у тривалій перспективі вона здатна стати деструктивною для нас самих і навколишніх.
✅ Порада: Знайдіть безпечний спосіб дати вихід гніву. Порвіть на шматки лист паперу, послухайте агресивний рок або займіться прибиранням. Придушення гніву та агресії в тривалій перспективі може мати негативні для вашої психіки наслідки, з якими самостійно впоратися буде вже значно складніше.
🟠 Нездатність стримати сльози й емоційні гойдалки – такі стани під час війни, на жаль, також стали звичайними для більшості українців. Ми постійно перебуваємо в інформаційному полі, де говорять про війну, показують війну і багато смерті.
✅ Порада: Навчіться переключати увагу і витягати себе із цього стану постійного скролингу. Дотримуйтеся розпорядку дня, за можливості гуляйте на свіжому повітрі, реагуйте лише на дійсно важливу інформацію. Це – не прояв байдужості, а просто спосіб захистити свою психіку і зберегти фізичне здоров'я.
Трагедія у Дніпрі, аварія у Броварах – одномоментно загинула велика кількість людей, серед яких і діти.
🕯Від імені нашої команди, каналу «Психологічна підтримка», ми хочемо ще раз висловити свої співчуття всім рідним та близьким загиблих. Це жахлива втрата й біль.
На фоні таких трагічних подій не дивно, що багато українців відчули гострі, хоч і різні емоції. Хтось кілька днів поспіль проплакав, інших охопив неконтрольований гнів. А дехто ніби не відчув нічого. Парадокс у тому, що всі ці реакції є нормою, – пояснює психолог Марія Сичинська.
🟠 Емоційне оніміння – може виникати як реакція на сильний стрес, з яким психіка не здатна впоратися. Тому запускаються захисні механізми. Часто це призводить до такого стану, коли людина взагалі не здатна переживати ані негативні, ані позитивні емоції. Також емоційне оніміння іноді супроводжується нездатністю плакати, навіть коли ми відчуваємо в цьому потребу.
✅ Порада: Плакати – це найкраще, що ви здатні для себе зробити в такому стані. Каталізатором може стати мистецтво – сумна пісня чи фільм. Річ у тому, що, коли ви плачете, ви зменшуєте рівень кортизолу, і стрес обнуляється.
🟠 Неконтрольований гнів, агресія і ненависть – теж поширені емоції, що відчули українці після трагедії у Дніпрі. В таких ситуаціях це здорова реакція, однак у тривалій перспективі вона здатна стати деструктивною для нас самих і навколишніх.
✅ Порада: Знайдіть безпечний спосіб дати вихід гніву. Порвіть на шматки лист паперу, послухайте агресивний рок або займіться прибиранням. Придушення гніву та агресії в тривалій перспективі може мати негативні для вашої психіки наслідки, з якими самостійно впоратися буде вже значно складніше.
🟠 Нездатність стримати сльози й емоційні гойдалки – такі стани під час війни, на жаль, також стали звичайними для більшості українців. Ми постійно перебуваємо в інформаційному полі, де говорять про війну, показують війну і багато смерті.
✅ Порада: Навчіться переключати увагу і витягати себе із цього стану постійного скролингу. Дотримуйтеся розпорядку дня, за можливості гуляйте на свіжому повітрі, реагуйте лише на дійсно важливу інформацію. Це – не прояв байдужості, а просто спосіб захистити свою психіку і зберегти фізичне здоров'я.
Книги, які допоможуть зрозуміти себе та інших
"Психологія стресу", Роберт Сапольскі
Одна з найавторитетніших і найвідоміших у всьому світі книг із психології та фізіології стресу. Її автор — фахівець зі світовим ім'ям, видатний біолог і психолог Роберт Сапольскі, переконаний, що людська здатність готуватися до майбутнього та турбуватися про нього — це і благословення, і прокляття. Благословення — у превентивній та підготовчій поведінці, а прокляття — в тому, що наша схильність хвилюватися про майбутнє викликає постійний стрес.
Виявляється, еволюційно люди схильні реагувати та уникати загрози, як це роблять зебри. Ми повинні розслаблятися більшу частину дня та бігати як божевільні тільки в разі наближення небезпеки. У зебри іноді з'являється гостра стресова реакція (фізичні небезпеки). У нас, навпаки, хронічна стресова реакція (психологічні загрози) рідко сягає таких величин, як у зебри, зате нікуди не зникає.
Зебри гинуть швидко, потрапляючи до лап хижаків. Люди вмирають повільніше: від ішемічної хвороби серця, раку та інших хвороб, що виникають через хронічні стресові реакції. Але коли стрес передбачуваний, а ви можете контролювати свою реакцію на нього, на розвиток хвороб він впливає вже не так сильно.
"Коли життя збиває з ніг", Расс Херріс
Книга психотерапевта Расса Херріса, заснована на терапії прийняття та відповідальності, — для всіх, хто переживає особисту чи професійну кризу. Допоможе пройти через складний період, відновити сили та навчитися ефективно справлятися з болем.
У житті майже кожного з нас часто трапляються події, які буквально перевертають світ із ніг на голову. Особисті та професійні кризи, звільнення, розрив стосунків, втрати та неприємні ситуації можуть вибити ґрунт з-під ніг. Тому нам особливо необхідні навички, що довели свою ефективність і допоможуть швидко прийти до тями й відновити сили.
Психотерапевт Расс Херріс ділиться інструментами, заснованими на терапії прийняття та відповідальності (АСТ). Освоївши їх, ви зможете подолати біль та розпач, не піддатися стражданням і побудувати щасливе життя, незважаючи ні на що. Ви впораєтеся із хворобливими спогадами, створите власні цілющі ритуали, навчитеся працювати зі складними емоціями і зможете йти вперед попри все.
"Приховані мотиви. Справжні причини нашої поведінки", Анджела Ахола
Чому нам так важливо, що подумають про нас колеги чи родичі? Навіщо ми постійно порівнюємо себе з іншими, але мріємо виділятися з натовпу? Навіщо стежимо за новинами і не вилазимо із соціальних мереж?
Анджела Ахола, доктор психології зі Швеції, вважає, що людиною з давніх-давен рухають три мотиви: ми прагнемо встановлювати стосунки, підвищувати свій статус в ієрархії і отримувати нові знання. Ці потреби, які колись давно допомагали Homo sapiens вижити, такі сильні, що визначають наші думки та поведінку навіть коли ми цього не усвідомлюємо.
У своїй книзі доктор Ахола пояснить, як побачити приховані мотиви за своїми та чужими вчинками, навчить розставляти пріоритети, реалістично оцінювати свої сильні й слабкі сторони, покаже, як планувати кар'єру, керувати мотивацією та повернути контроль на полі власного життя.
Юлія Ворман, практичний психолог
"Психологія стресу", Роберт Сапольскі
Одна з найавторитетніших і найвідоміших у всьому світі книг із психології та фізіології стресу. Її автор — фахівець зі світовим ім'ям, видатний біолог і психолог Роберт Сапольскі, переконаний, що людська здатність готуватися до майбутнього та турбуватися про нього — це і благословення, і прокляття. Благословення — у превентивній та підготовчій поведінці, а прокляття — в тому, що наша схильність хвилюватися про майбутнє викликає постійний стрес.
Виявляється, еволюційно люди схильні реагувати та уникати загрози, як це роблять зебри. Ми повинні розслаблятися більшу частину дня та бігати як божевільні тільки в разі наближення небезпеки. У зебри іноді з'являється гостра стресова реакція (фізичні небезпеки). У нас, навпаки, хронічна стресова реакція (психологічні загрози) рідко сягає таких величин, як у зебри, зате нікуди не зникає.
Зебри гинуть швидко, потрапляючи до лап хижаків. Люди вмирають повільніше: від ішемічної хвороби серця, раку та інших хвороб, що виникають через хронічні стресові реакції. Але коли стрес передбачуваний, а ви можете контролювати свою реакцію на нього, на розвиток хвороб він впливає вже не так сильно.
"Коли життя збиває з ніг", Расс Херріс
Книга психотерапевта Расса Херріса, заснована на терапії прийняття та відповідальності, — для всіх, хто переживає особисту чи професійну кризу. Допоможе пройти через складний період, відновити сили та навчитися ефективно справлятися з болем.
У житті майже кожного з нас часто трапляються події, які буквально перевертають світ із ніг на голову. Особисті та професійні кризи, звільнення, розрив стосунків, втрати та неприємні ситуації можуть вибити ґрунт з-під ніг. Тому нам особливо необхідні навички, що довели свою ефективність і допоможуть швидко прийти до тями й відновити сили.
Психотерапевт Расс Херріс ділиться інструментами, заснованими на терапії прийняття та відповідальності (АСТ). Освоївши їх, ви зможете подолати біль та розпач, не піддатися стражданням і побудувати щасливе життя, незважаючи ні на що. Ви впораєтеся із хворобливими спогадами, створите власні цілющі ритуали, навчитеся працювати зі складними емоціями і зможете йти вперед попри все.
"Приховані мотиви. Справжні причини нашої поведінки", Анджела Ахола
Чому нам так важливо, що подумають про нас колеги чи родичі? Навіщо ми постійно порівнюємо себе з іншими, але мріємо виділятися з натовпу? Навіщо стежимо за новинами і не вилазимо із соціальних мереж?
Анджела Ахола, доктор психології зі Швеції, вважає, що людиною з давніх-давен рухають три мотиви: ми прагнемо встановлювати стосунки, підвищувати свій статус в ієрархії і отримувати нові знання. Ці потреби, які колись давно допомагали Homo sapiens вижити, такі сильні, що визначають наші думки та поведінку навіть коли ми цього не усвідомлюємо.
У своїй книзі доктор Ахола пояснить, як побачити приховані мотиви за своїми та чужими вчинками, навчить розставляти пріоритети, реалістично оцінювати свої сильні й слабкі сторони, покаже, як планувати кар'єру, керувати мотивацією та повернути контроль на полі власного життя.
Юлія Ворман, практичний психолог
❓Як розмовляти з рідними, які не хочуть евакуюватися з потенційно небезпечних територій? Аргументи й методи переконання
Усі ми зараз хочемо захистити своїх близьких. Прагнемо, аби вони знаходилися в безпечному місці. Однак часто це щире поривання розбивається об небажання самих рідних приймати рішення і виїздити з потенційно небезпечних територій – через страх невизначеності або недооцінку ризиків для власного життя.
💬 Як побудувати ефективну комунікацію з рідними в таких випадках і переконати їх виїхати із зон, наближених до активних бойових дій? Основні етапи.
📍Повага й можливість вибору
Якщо не йдеться про дітей чи недієздатних осіб, остаточне рішення в будь-якому разі залишається за людиною, і це потрібно приймати. Тому відразу переходити до агресивного тиску та, як наслідок, сварки не варто – це нічого не дасть. Поясніть, що в людини, звісно, є вибір – залишитися або виїхати. Але… І далі наведіть усі аргументи за та проти кожного з варіантів. Максимально стримано поясніть, що може статися, якщо не покинути небезпечну зону. Однак, якщо людина не погодиться відразу, дайте їй трохи часу. Вислухайте аргументи, які вона наводить, чому не хоче виїздити. Запропонуйте можливе рішення і поверніться до цієї теми знову.
📍Акцент на можливості повернення
Важливо пояснити рідним, що евакуація – це тимчасовий захід. І коли все буде добре, то вони зможуть повернутися додому. Навіть якщо ви розумієте, що таких гарантій нема.
📍Чіткий алгоритм дій
Щоб побороти страх невизначеності, спробуйте максимально чітко пояснити рідним план дій щодо їхньої евакуації – етап за етапом. Які речі вони мають взяти із собою, які контакти потрібно зберегти, в який день та час проводиться евакуація, куди їм потрібно вирушити та з ким зв'язатися. Якщо у вас немає можливості забрати їх самостійно, розкажіть: як поводитися на блокпостах, що говорити, скільки часу може зайняти евакуація, хто їх зустріне, де вони житимуть після евакуації. Спробуйте також надати їм можливість поспілкуватися з тими, хто вже евакуювався з вашого міста.
📍Впевненість
Якщо ваші рідні знаходяться в шоковому стані й емоційно нестабільні, надзвичайно важливо говорити з ними впевнено, спокійно та трохи директивно. Це дозволить вашим близьким відчути вас як «острівець безпеки» і вони краще прислухатимуться до ваших порад.
📍Я-послання
Замість нападок та критики рідних робіть акцент на власних емоціях і почуттях. «Для мене буде краще, якщо ви покинете небезпечне місце». «Тільки так я зможу бути спокійним». «Мені потрібна ваша підтримка й допомога тут».
Бережіть себе та ваших близьких!
Джерело: психотерапевтка Надія Терещенко
Усі ми зараз хочемо захистити своїх близьких. Прагнемо, аби вони знаходилися в безпечному місці. Однак часто це щире поривання розбивається об небажання самих рідних приймати рішення і виїздити з потенційно небезпечних територій – через страх невизначеності або недооцінку ризиків для власного життя.
💬 Як побудувати ефективну комунікацію з рідними в таких випадках і переконати їх виїхати із зон, наближених до активних бойових дій? Основні етапи.
📍Повага й можливість вибору
Якщо не йдеться про дітей чи недієздатних осіб, остаточне рішення в будь-якому разі залишається за людиною, і це потрібно приймати. Тому відразу переходити до агресивного тиску та, як наслідок, сварки не варто – це нічого не дасть. Поясніть, що в людини, звісно, є вибір – залишитися або виїхати. Але… І далі наведіть усі аргументи за та проти кожного з варіантів. Максимально стримано поясніть, що може статися, якщо не покинути небезпечну зону. Однак, якщо людина не погодиться відразу, дайте їй трохи часу. Вислухайте аргументи, які вона наводить, чому не хоче виїздити. Запропонуйте можливе рішення і поверніться до цієї теми знову.
📍Акцент на можливості повернення
Важливо пояснити рідним, що евакуація – це тимчасовий захід. І коли все буде добре, то вони зможуть повернутися додому. Навіть якщо ви розумієте, що таких гарантій нема.
📍Чіткий алгоритм дій
Щоб побороти страх невизначеності, спробуйте максимально чітко пояснити рідним план дій щодо їхньої евакуації – етап за етапом. Які речі вони мають взяти із собою, які контакти потрібно зберегти, в який день та час проводиться евакуація, куди їм потрібно вирушити та з ким зв'язатися. Якщо у вас немає можливості забрати їх самостійно, розкажіть: як поводитися на блокпостах, що говорити, скільки часу може зайняти евакуація, хто їх зустріне, де вони житимуть після евакуації. Спробуйте також надати їм можливість поспілкуватися з тими, хто вже евакуювався з вашого міста.
📍Впевненість
Якщо ваші рідні знаходяться в шоковому стані й емоційно нестабільні, надзвичайно важливо говорити з ними впевнено, спокійно та трохи директивно. Це дозволить вашим близьким відчути вас як «острівець безпеки» і вони краще прислухатимуться до ваших порад.
📍Я-послання
Замість нападок та критики рідних робіть акцент на власних емоціях і почуттях. «Для мене буде краще, якщо ви покинете небезпечне місце». «Тільки так я зможу бути спокійним». «Мені потрібна ваша підтримка й допомога тут».
Бережіть себе та ваших близьких!
Джерело: психотерапевтка Надія Терещенко
Які зміни переживають українські пари через війну?
Війна – потужний тригер, що змушує думати по-іншому, змінює цінності, підштовхує до швидких рішень. Вже зараз зрозуміло: стосунки пар змінилися. Це відчувається шкірою, у словах та вчинках. Важливо усвідомити, що зміни, що відбулися, не є однозначними.
💞 Що стало краще?
✅ На війні ми багато втратили – як матеріально, так і емоційно. Ми можемо триматися за сім'ю як за щось єдине вціліле. Стабільне, зрозуміле, без сюрпризів. Родина стає своєрідним оберегом, який тримає та не дає особистості руйнуватися.
✅ Сварки можуть здаватися неважливими, несуттєвими. Ми легко прощаємо партнеру те, що раніше могло стати причиною конфлікту.
💔 Що стало гірше?
✅ Війна штовхає людей на вчинки, яких вони раніше боялися. Перестануть діяти запобіжники на кшталт «а що скажуть люди», «а що про мене подумають», «так не робиться».
✅ Людина відчуває, що все втрачає сенс, гірше не буде. Отже, навіщо далі відкладати розрив, що здається неминучим.
❤️🩹 Що стало по-іншому?
✅ Жінки поїхали від чоловіків і зрозуміли, що можуть бути самі. Їм не страшно, їм вільно та комфортно. Виявляється, «є життя поза шлюбом», і воно не таке вже й жахливе.
✅ Чоловіки залишилися самі на тривалий час. Поряд небезпека, ризик смерті більший, ніж будь-коли. Можуть запрацювати інстинкти — бажання створювати нове життя та продовжувати свій рід.
❓Скільки «довоєнних» родин розпалося, скільки створено нових?
Наразі не маємо жодної правдивої статистики. Мільйони родин розкидало по світу. Пари живуть у досвіді, на який не погоджувалися. Офіційні цифри кажуть, що кількість розлучень суттєво скоротилася за рік війни. Але спостереження психологів свідчать про інше. Мабуть, лише через кілька років ми достеменно взнаємо, що відбувалося з українськими сім'ями під час війни.
Джерело: психоаналітикиня Ольга Корбут.
Війна – потужний тригер, що змушує думати по-іншому, змінює цінності, підштовхує до швидких рішень. Вже зараз зрозуміло: стосунки пар змінилися. Це відчувається шкірою, у словах та вчинках. Важливо усвідомити, що зміни, що відбулися, не є однозначними.
💞 Що стало краще?
✅ На війні ми багато втратили – як матеріально, так і емоційно. Ми можемо триматися за сім'ю як за щось єдине вціліле. Стабільне, зрозуміле, без сюрпризів. Родина стає своєрідним оберегом, який тримає та не дає особистості руйнуватися.
✅ Сварки можуть здаватися неважливими, несуттєвими. Ми легко прощаємо партнеру те, що раніше могло стати причиною конфлікту.
💔 Що стало гірше?
✅ Війна штовхає людей на вчинки, яких вони раніше боялися. Перестануть діяти запобіжники на кшталт «а що скажуть люди», «а що про мене подумають», «так не робиться».
✅ Людина відчуває, що все втрачає сенс, гірше не буде. Отже, навіщо далі відкладати розрив, що здається неминучим.
❤️🩹 Що стало по-іншому?
✅ Жінки поїхали від чоловіків і зрозуміли, що можуть бути самі. Їм не страшно, їм вільно та комфортно. Виявляється, «є життя поза шлюбом», і воно не таке вже й жахливе.
✅ Чоловіки залишилися самі на тривалий час. Поряд небезпека, ризик смерті більший, ніж будь-коли. Можуть запрацювати інстинкти — бажання створювати нове життя та продовжувати свій рід.
❓Скільки «довоєнних» родин розпалося, скільки створено нових?
Наразі не маємо жодної правдивої статистики. Мільйони родин розкидало по світу. Пари живуть у досвіді, на який не погоджувалися. Офіційні цифри кажуть, що кількість розлучень суттєво скоротилася за рік війни. Але спостереження психологів свідчать про інше. Мабуть, лише через кілька років ми достеменно взнаємо, що відбувалося з українськими сім'ями під час війни.
Джерело: психоаналітикиня Ольга Корбут.
