ПСИХОЛОГІЯ ВОЄННОГО ЧАСУ
або як зрозуміти та попередити можливий задум ворга з точки зору психології груп
Почуття провини 😔
Війна проходить не лише на лінії фронту. Це не гучні слова - це завдання ворожих сил в інформаційно-психологічних операціях.
Війна всередині кожного: на лінії фронту - війна фізична, поза ним - психологічна. Це недругорядне питання, настрої людей настільки ж важливі, як і техніка.
Під час ейфорії ми відчули єднання, ніби ми стали одним єдиним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем, так відбувається, коли емоції синхронізуються. Тоді сили мобілізується. Однак синхронізуватись можуть і негативні емоції.
Психологічна війна - це атака на ідентичність кожного, на базові питання:
У військових з цими питаннями проблем нема, там все чітко, а у цивільних питання ідентичності під ударом.
Саме ця неможливість знайти своє місце, почуття постійної провини, що не роблю достатньо, яку відчувають багато українців - це психологічна атака на ідентичність.
Провину відчувають усі, хто не відчуває безпосередній страх.
На фронті страшно, і там нема місця провини. В тилу деморалізує провина. Якщо психіку бійця захоплює страх - він заклякає на місці. Якщо в тилу психіку людей захоплює провина - людина перестає нормально працювати.
‼️Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах ЗСУ, але ми та ЗСУ - це одне єдине тіло. Не дозволяйте собі та іншим переконувати, що ваші дії тут неважливі.
Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докласти по крихті, і ми переможемо.
🙏Допомагати один одному онлайн, поширювати інформацію - дуже важливо.
🙏Тримати зв'язок, м'яко переконувати, жартувати, підбадьорювати - дуже важливо.
🙏Берегти себе і турбуватися про своє виживання - неймовірно важливо.
🙏Варити каву, дякувати, малювати меми - усе важливо.
Найкращий засіб від атаки на ідентичність:
Кожен зараз є важливою клітинкою в єдиному тілі. Кожен має свою функцію. Кожен має її знати та виконувати.
Навіть якщо сили фізичні та психічні почнуть зникати, прокинуться перші негативні емоції відчаю та страху. Це нормально, треба дозволити їм бути, але не вірити на 100% і тримати свій сектор оборони!
🇺🇦Слава Україні! Разом переможемо!
або як зрозуміти та попередити можливий задум ворга з точки зору психології груп
Почуття провини 😔
Війна проходить не лише на лінії фронту. Це не гучні слова - це завдання ворожих сил в інформаційно-психологічних операціях.
Війна всередині кожного: на лінії фронту - війна фізична, поза ним - психологічна. Це недругорядне питання, настрої людей настільки ж важливі, як і техніка.
Під час ейфорії ми відчули єднання, ніби ми стали одним єдиним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем, так відбувається, коли емоції синхронізуються. Тоді сили мобілізується. Однак синхронізуватись можуть і негативні емоції.
Психологічна війна - це атака на ідентичність кожного, на базові питання:
✅ хто я? ✅ яка моя функція? ✅ яке моє місце, у всьому, що коїться? ✅ що я маю робити?У військових з цими питаннями проблем нема, там все чітко, а у цивільних питання ідентичності під ударом.
Саме ця неможливість знайти своє місце, почуття постійної провини, що не роблю достатньо, яку відчувають багато українців - це психологічна атака на ідентичність.
Провину відчувають усі, хто не відчуває безпосередній страх.
На фронті страшно, і там нема місця провини. В тилу деморалізує провина. Якщо психіку бійця захоплює страх - він заклякає на місці. Якщо в тилу психіку людей захоплює провина - людина перестає нормально працювати.
‼️Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах ЗСУ, але ми та ЗСУ - це одне єдине тіло. Не дозволяйте собі та іншим переконувати, що ваші дії тут неважливі.
Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докласти по крихті, і ми переможемо.
🙏Допомагати один одному онлайн, поширювати інформацію - дуже важливо.
🙏Тримати зв'язок, м'яко переконувати, жартувати, підбадьорювати - дуже важливо.
🙏Берегти себе і турбуватися про своє виживання - неймовірно важливо.
🙏Варити каву, дякувати, малювати меми - усе важливо.
Найкращий засіб від атаки на ідентичність:
✅ чітко знати свої сильні сторони та визначити свій сектор оборони. ✅ не намагатися тягнути все. Визначитись і робити щось одне. Робити це добре.Кожен зараз є важливою клітинкою в єдиному тілі. Кожен має свою функцію. Кожен має її знати та виконувати.
Навіть якщо сили фізичні та психічні почнуть зникати, прокинуться перші негативні емоції відчаю та страху. Це нормально, треба дозволити їм бути, але не вірити на 100% і тримати свій сектор оборони!
🇺🇦Слава Україні! Разом переможемо!
🦸♀️🦸♂️Коли втомився бути сильним…
Уявіть, якби всі навколо почали панікувати, всі та відразу. Важко уявити, тому що хтось завжди має бути сильним, спокійним, тверезим. Можливо, цей хтось - ви.
Багато з нас в дитинстві навчилися контейнерувати здатність витримувати різні види психічних проявів емоції батьків: злість, сум, сльози і т.д. Емоційно не включатися та зберігати спокій, засунути свої почуття якомога далі та дбати про дорослих, коли вони насправді мали б дбати про нас.
Ми виросли, але коли опиняємось в подібній ситуації з іншими людьми, наша психіка діє за вивченим сценарієм. “Моїм почуттям нема місця, коли іншим так погано” - ось що несвідомо знає кожна сильна та спокійна людина зараз. Ви можете помічати, як сльози накочуються, ком в горлі, але не виходять на зовні.
Зараз ви виконуєте роль контейнерів для інших: заспокоюєте паніку, утішаєте, підтримуєте, контролюєте процеси. І якби ви добре не тримались, у вас теж є свої межі.
Як ви можете потурбуватися про себе?
1️⃣Знайдіть когось ще сильнішого. Наприклад, друга, який до цього готовий. Або зверніться за психологічною підтримкою до професіоналів.
2️⃣Домовтесь з партнером про легальну слабкість. У цей момент одна людина ділиться своїми почуттями, переживаннями, дозволяє всім почуття вийти назовні. Інший - слухає, без суджень приймає та підтримує першого. Потім можна помінятися ролями.
👫Спочатку така практика може виявитися складною та незрозумілою, але з часом почуття будуть виходити назовні.
Коли вариш суп, додаєш інгредієнти, він повільно закипає, кришка починає торохкотіти. Думаєш “ще трішки й зменшу вогонь”, відвертаєшся на секунду, а все вже розтікається по плиті. Ось така метафора, що рано чи пізно, все, що утримується всередині, все одно вибухне.
Найспокійніша людина - найсильніша. Але не по своїй волі. Так склалось. Вивільняти свої почуття дуже складно, але хоча б пам'ятайте - вони там є. Спробуйте, по можливості, розділити їх з іншими та прожити.
Бережіть себе! Слава Україні! 🇺🇦
Уявіть, якби всі навколо почали панікувати, всі та відразу. Важко уявити, тому що хтось завжди має бути сильним, спокійним, тверезим. Можливо, цей хтось - ви.
Багато з нас в дитинстві навчилися контейнерувати здатність витримувати різні види психічних проявів емоції батьків: злість, сум, сльози і т.д. Емоційно не включатися та зберігати спокій, засунути свої почуття якомога далі та дбати про дорослих, коли вони насправді мали б дбати про нас.
Ми виросли, але коли опиняємось в подібній ситуації з іншими людьми, наша психіка діє за вивченим сценарієм. “Моїм почуттям нема місця, коли іншим так погано” - ось що несвідомо знає кожна сильна та спокійна людина зараз. Ви можете помічати, як сльози накочуються, ком в горлі, але не виходять на зовні.
Зараз ви виконуєте роль контейнерів для інших: заспокоюєте паніку, утішаєте, підтримуєте, контролюєте процеси. І якби ви добре не тримались, у вас теж є свої межі.
Як ви можете потурбуватися про себе?
1️⃣Знайдіть когось ще сильнішого. Наприклад, друга, який до цього готовий. Або зверніться за психологічною підтримкою до професіоналів.
2️⃣Домовтесь з партнером про легальну слабкість. У цей момент одна людина ділиться своїми почуттями, переживаннями, дозволяє всім почуття вийти назовні. Інший - слухає, без суджень приймає та підтримує першого. Потім можна помінятися ролями.
👫Спочатку така практика може виявитися складною та незрозумілою, але з часом почуття будуть виходити назовні.
Коли вариш суп, додаєш інгредієнти, він повільно закипає, кришка починає торохкотіти. Думаєш “ще трішки й зменшу вогонь”, відвертаєшся на секунду, а все вже розтікається по плиті. Ось така метафора, що рано чи пізно, все, що утримується всередині, все одно вибухне.
Найспокійніша людина - найсильніша. Але не по своїй волі. Так склалось. Вивільняти свої почуття дуже складно, але хоча б пам'ятайте - вони там є. Спробуйте, по можливості, розділити їх з іншими та прожити.
Бережіть себе! Слава Україні! 🇺🇦
Як подолати паніку ❓
Дієвими вправами ділиться сімейна та дитяча психологиня Світлана Ройз. Рекомендуємо зберегти в нотатки або виписати, адже у стані стресу можете не згадати. І за можливості — перечитувати й повторювати.
🟣 Вправа на контроль стоп, спини, очей і рук
У людини є кілька точок опори й контакту, завдяки яким вона може вийти зі стану паніки.
⚪ Стопи. Що б не відбувалося, перевіряйте себе і своїх дітей, наскільки стійко стоять стопи. Коли чуєте інформацію, що вас лякає, постарайтеся одразу подивитися на свої ноги. Контакт із ногами дає можливість рухатися.
⚪ Спина. Якщо у вас є можливість на щось спертися, зробіть це. Коли стає страшно, притуліться до стіни чи спинки стільця.
⚪ Очі. Роздивіться, що є навкруги. Якщо поруч із вами хтось є, зустріньтеся з ним/нею поглядом. Коли страшно, ми часто говоримо “у мене в очах потемніло”, тобто виходимо із зорового контакту. Покліпайте очима й знайдіть яскраву точку, аби сфокусуватися.
⚪ Руки. Стисніть і розтисніть кулаки, потріть руки, обійміть себе. У сильному стресі ми втрачаємо контакт зі своїм тілом. Буквально “вилітаємо” з нього. Але тільки тіло може витримати те напруження, з яким ми стикаємося. Якомога частіше загортайтеся в ковдру.
🟣 Вправа: точка між підмізинним пальцем і мізинцем
Екстрена допомога під час паніки. Знайдіть точку між безіменним пальцем і мізинцем. Натисніть на неї.
🟣 Вправа на простукування грудної клітки
Простукуйте грудну клітку, з’єднуючи руки, з періодичністю один удар на секунду, чергуючи руки. Проговоріть: “Я впораюся, ситуація справді складна, але я зроблю це”. Ця вправа допомагає повернути серцебиття в нормальний ритм. Тому важливо, щоби був саме один удар на секунду. Якщо робити це частіше, серцебиття пришвидшується.
Якщо дитина самостійно не може це робити, ритмічно постукайте по її колінах чи плечах зі словами: “Ми впораємося, справді страшно й важко, але подивися, які ми молодці”.
🟣 Вправа “потягуньки”
Цю вправу треба обов'язково запам'ятати. Як тільки з’являється можливість, робіть “потягуньки”: тягніться вверх. Якщо вмієте займатися йогою чи стретчингом, саме час згадати ці вправи.
У стані стресу м’язи спазмуються. Треба повернути їхній нормальний тонус — саме так ми виходимо зі стану стресу.
Якщо перебуваєте в закритому просторі й не можете потягнутися, потягніть пальці рук, ніг, шию. Це допоможе повернути активність префронтальної кори, щоб швидко думати й реагувати.
Дієвими вправами ділиться сімейна та дитяча психологиня Світлана Ройз. Рекомендуємо зберегти в нотатки або виписати, адже у стані стресу можете не згадати. І за можливості — перечитувати й повторювати.
🟣 Вправа на контроль стоп, спини, очей і рук
У людини є кілька точок опори й контакту, завдяки яким вона може вийти зі стану паніки.
⚪ Стопи. Що б не відбувалося, перевіряйте себе і своїх дітей, наскільки стійко стоять стопи. Коли чуєте інформацію, що вас лякає, постарайтеся одразу подивитися на свої ноги. Контакт із ногами дає можливість рухатися.
⚪ Спина. Якщо у вас є можливість на щось спертися, зробіть це. Коли стає страшно, притуліться до стіни чи спинки стільця.
⚪ Очі. Роздивіться, що є навкруги. Якщо поруч із вами хтось є, зустріньтеся з ним/нею поглядом. Коли страшно, ми часто говоримо “у мене в очах потемніло”, тобто виходимо із зорового контакту. Покліпайте очима й знайдіть яскраву точку, аби сфокусуватися.
⚪ Руки. Стисніть і розтисніть кулаки, потріть руки, обійміть себе. У сильному стресі ми втрачаємо контакт зі своїм тілом. Буквально “вилітаємо” з нього. Але тільки тіло може витримати те напруження, з яким ми стикаємося. Якомога частіше загортайтеся в ковдру.
🟣 Вправа: точка між підмізинним пальцем і мізинцем
Екстрена допомога під час паніки. Знайдіть точку між безіменним пальцем і мізинцем. Натисніть на неї.
🟣 Вправа на простукування грудної клітки
Простукуйте грудну клітку, з’єднуючи руки, з періодичністю один удар на секунду, чергуючи руки. Проговоріть: “Я впораюся, ситуація справді складна, але я зроблю це”. Ця вправа допомагає повернути серцебиття в нормальний ритм. Тому важливо, щоби був саме один удар на секунду. Якщо робити це частіше, серцебиття пришвидшується.
Якщо дитина самостійно не може це робити, ритмічно постукайте по її колінах чи плечах зі словами: “Ми впораємося, справді страшно й важко, але подивися, які ми молодці”.
🟣 Вправа “потягуньки”
Цю вправу треба обов'язково запам'ятати. Як тільки з’являється можливість, робіть “потягуньки”: тягніться вверх. Якщо вмієте займатися йогою чи стретчингом, саме час згадати ці вправи.
У стані стресу м’язи спазмуються. Треба повернути їхній нормальний тонус — саме так ми виходимо зі стану стресу.
Якщо перебуваєте в закритому просторі й не можете потягнутися, потягніть пальці рук, ніг, шию. Це допоможе повернути активність префронтальної кори, щоб швидко думати й реагувати.
Рукавичка: як ужитися з великою кількістю людей в одному домі?
У цей мінливий час суцільної невизначеності для фізичного порятунку та збереження хоч якогось душевного спокою ми інтуїтивно шукаємо контакту з рідними, друзями, знайомими або навіть незнайомими людьми.
У гурті ми почуваємося більш захищеними, незважаючи на всі складнощі, з якими природньо зіштовхуємося, коли на обмеженому просторі перебуває велика кількість людей. Саме тому родичі та знайомі з’їжджаються разом. Також разом вимушені перебувати і люди, які покинули свої домівки через загрозу життю.
🟦 Є п’ять важливих правил, які роблять життя комфортним у будинку-рукавичці.
1️⃣ Турбота. Намагайтеся полегшити життя інших людей. Турбота про інших, думки про інших — про дітей, літніх людей, слабших — забирають зайву тривогу, роздратування, роблять нас більш організованими та дієвими. Коли кожен намагається зробити щось для тих, хто поряд, — це унеможливлює конфлікти та непорозуміння.
2️⃣ Режим життя. Намагайтеся розробити режим, який би влаштовував кожного. Добре, коли всі живуть за спільним узгодженим розкладом в унісон одне з одним.
3️⃣ Особистий простір. Важливо, щоб кожен мешканець мав свій власний, хоч і невеликий, особистий простір: окрему кімнату, окреме ліжко, окремий куточок. Це місце, де за необхідності можна побути на умовній самоті, коли є відчуття «не чую, не бачу, не розмовляю». У цей момент людину треба залишити в спокої.
4️⃣ Робити те, що вмієш найкраще. Коли кожен пропонує співмешканцям свої послуги, вміння й здібності, робить те, в чому він найкращий. Хтось готує їсти, хтось робить необхідні закупівлі, хтось прибирає, хтось доглядає і розважає дітей.
5️⃣ Пробачаємо одне одному недоліки. Всі ми недосконалі, в кожного є недоліки. Пробачаємо їх, дивимося на них крізь пальці, не помічаємо, не критикуємо. Не чуємо і не бачимо слабкостей та негативних рис. Натомість помічаємо все хороше, що є в людей поряд, підкреслюємо це хороше і хвалимо одне одного.
Розповіла психологиня Ірина Тичина
У цей мінливий час суцільної невизначеності для фізичного порятунку та збереження хоч якогось душевного спокою ми інтуїтивно шукаємо контакту з рідними, друзями, знайомими або навіть незнайомими людьми.
У гурті ми почуваємося більш захищеними, незважаючи на всі складнощі, з якими природньо зіштовхуємося, коли на обмеженому просторі перебуває велика кількість людей. Саме тому родичі та знайомі з’їжджаються разом. Також разом вимушені перебувати і люди, які покинули свої домівки через загрозу життю.
🟦 Є п’ять важливих правил, які роблять життя комфортним у будинку-рукавичці.
1️⃣ Турбота. Намагайтеся полегшити життя інших людей. Турбота про інших, думки про інших — про дітей, літніх людей, слабших — забирають зайву тривогу, роздратування, роблять нас більш організованими та дієвими. Коли кожен намагається зробити щось для тих, хто поряд, — це унеможливлює конфлікти та непорозуміння.
2️⃣ Режим життя. Намагайтеся розробити режим, який би влаштовував кожного. Добре, коли всі живуть за спільним узгодженим розкладом в унісон одне з одним.
3️⃣ Особистий простір. Важливо, щоб кожен мешканець мав свій власний, хоч і невеликий, особистий простір: окрему кімнату, окреме ліжко, окремий куточок. Це місце, де за необхідності можна побути на умовній самоті, коли є відчуття «не чую, не бачу, не розмовляю». У цей момент людину треба залишити в спокої.
4️⃣ Робити те, що вмієш найкраще. Коли кожен пропонує співмешканцям свої послуги, вміння й здібності, робить те, в чому він найкращий. Хтось готує їсти, хтось робить необхідні закупівлі, хтось прибирає, хтось доглядає і розважає дітей.
5️⃣ Пробачаємо одне одному недоліки. Всі ми недосконалі, в кожного є недоліки. Пробачаємо їх, дивимося на них крізь пальці, не помічаємо, не критикуємо. Не чуємо і не бачимо слабкостей та негативних рис. Натомість помічаємо все хороше, що є в людей поряд, підкреслюємо це хороше і хвалимо одне одного.
Розповіла психологиня Ірина Тичина
ПСИХОЛОГІЯ ВОЄННОГО ЧАСУ
або як зрозуміти та попередити можливий задум ворга з точки зору псих ології груп
Очікування перемоги
Коли виникають розчарування та відчай? Коли є очікування, що війна зупиниться скоро. Супротивник дійсно чекає, що ми скотимось у відчай від довгого очікування перемоги до капітуляції та тягне гуму. Це інформаційно-психологічна тактика.
Як не втратити ресурс та розрахувати сили при довгій дистанції. Перше, це зрозуміти, що сили нам потрібні та знайти своє джерело, де черпати ресурс постійно.
Що об'єднує нас та надає нам ресурс?
🟠Активність. Спробуйте знайти для себе діяльність, яка сприятиме вашій активній позиції та користі стосовно ситуації. Спробуйте відчути себе корисною/-им відповідно до умов, в яких ви зараз опинилися.
🟠Планування. Обов’язково майте план на найближчі два /три дні. Це допоможе вашій свідомості мати віру в майбутнє та проявляти активність в стані «тут і зараз».
🟠Віра. Підкріплюйте віру. Відповідно до перевірених джерел вивчайте спроможності та успіхи нашої армії та країни, яка бореться за перемогу.
🟠Підтримка. Не лише надавайте допомогу, а дозволяйте іншим підтримувати вас та допомагати вам.
🟠Візуалізація майбутнього. Малюйте у своїй уяві нариси мирного майбутнього, які б вам допомогли та надали ресурс і надію.
🇺🇦Разом переможемо! Слава Україні!
або як зрозуміти та попередити можливий задум ворга з точки зору псих ології груп
Очікування перемоги
Коли виникають розчарування та відчай? Коли є очікування, що війна зупиниться скоро. Супротивник дійсно чекає, що ми скотимось у відчай від довгого очікування перемоги до капітуляції та тягне гуму. Це інформаційно-психологічна тактика.
Як не втратити ресурс та розрахувати сили при довгій дистанції. Перше, це зрозуміти, що сили нам потрібні та знайти своє джерело, де черпати ресурс постійно.
Що об'єднує нас та надає нам ресурс?
🟠Активність. Спробуйте знайти для себе діяльність, яка сприятиме вашій активній позиції та користі стосовно ситуації. Спробуйте відчути себе корисною/-им відповідно до умов, в яких ви зараз опинилися.
🟠Планування. Обов’язково майте план на найближчі два /три дні. Це допоможе вашій свідомості мати віру в майбутнє та проявляти активність в стані «тут і зараз».
🟠Віра. Підкріплюйте віру. Відповідно до перевірених джерел вивчайте спроможності та успіхи нашої армії та країни, яка бореться за перемогу.
🟠Підтримка. Не лише надавайте допомогу, а дозволяйте іншим підтримувати вас та допомагати вам.
🟠Візуалізація майбутнього. Малюйте у своїй уяві нариси мирного майбутнього, які б вам допомогли та надали ресурс і надію.
🇺🇦Разом переможемо! Слава Україні!
Як пережити втрату?
Ви знаєте це почуття, коли помирає хтось із близьких. Це відчуття втрати. І з початком війни ми знову його впізнаємо.
Війна також має присмак запеченої крові на серці. Дуже гіркої, прогорілої та терпкої. І це відчувається всіма органами чуттів одночасно: зором, слухом, тактильно, запахом і безпосередньо смаком. Всім мозком, кожною клітиною тіла і душею. Коли відчуваєш себе згарищем, а з ознак життя – лише відчуття нудоти.
У кожного свої метафори цього стану, але пекло війни в тому, що у всіх нас він чимось схожий. Невже втрати й смерть – це частина життя? Філософія і психологія каже, що так.
Як впоратись з втратою?
💔Пам'ятати, що втрати – це не тільки про життя близьких. Переїзд, розставання і навіть втрата звичного розпорядку дня – це також серйозні випробування для психіки. Не потрібно знецінювати свої переживання щодо втрат чи порівнювати з втратами інших.
💔Дайте собі можливість відгорювати та оплакати свої втрати. Біль втрати може переживатись по-різному, тому важливо поставитись до себе поблажливо в цей період. Дозвольте собі переживати будь-яку реакцію. Переживання горя – це не лише сльози чи злість. Все, що ви відчуваєте – це нормально.
💔Є певні закономірності й етапи проживання горя: заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття. Але не потрібно сприймати їх буквально. В кожної людини свій індивідуальний процес, далі етапи можуть повторюватись чи змішуватись. Правильно – це так, як відбувається саме у вас.
Основне – це лояльне ставлення до себе в складний період.
Якщо ми щось відчуваємо, то ще живі. Будемо жити! ❤️🩹
Психотерапевтка Анастасія Свердел
Ви знаєте це почуття, коли помирає хтось із близьких. Це відчуття втрати. І з початком війни ми знову його впізнаємо.
Війна також має присмак запеченої крові на серці. Дуже гіркої, прогорілої та терпкої. І це відчувається всіма органами чуттів одночасно: зором, слухом, тактильно, запахом і безпосередньо смаком. Всім мозком, кожною клітиною тіла і душею. Коли відчуваєш себе згарищем, а з ознак життя – лише відчуття нудоти.
У кожного свої метафори цього стану, але пекло війни в тому, що у всіх нас він чимось схожий. Невже втрати й смерть – це частина життя? Філософія і психологія каже, що так.
Як впоратись з втратою?
💔Пам'ятати, що втрати – це не тільки про життя близьких. Переїзд, розставання і навіть втрата звичного розпорядку дня – це також серйозні випробування для психіки. Не потрібно знецінювати свої переживання щодо втрат чи порівнювати з втратами інших.
💔Дайте собі можливість відгорювати та оплакати свої втрати. Біль втрати може переживатись по-різному, тому важливо поставитись до себе поблажливо в цей період. Дозвольте собі переживати будь-яку реакцію. Переживання горя – це не лише сльози чи злість. Все, що ви відчуваєте – це нормально.
💔Є певні закономірності й етапи проживання горя: заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття. Але не потрібно сприймати їх буквально. В кожної людини свій індивідуальний процес, далі етапи можуть повторюватись чи змішуватись. Правильно – це так, як відбувається саме у вас.
Основне – це лояльне ставлення до себе в складний період.
Якщо ми щось відчуваємо, то ще живі. Будемо жити! ❤️🩹
Психотерапевтка Анастасія Свердел
ПСИХОЛОГІЯ ВОЄННОГО ЧАСУ
або як зрозуміти та попередити можливий задум ворога з точки зору психології груп
Життя під час війни
Подолавши провину та надмірні очікування можна починати жити.
Війна у нас забрала звичний ритм життя. І якщо ви зараз не можете повернути режим та традиції мирного часу, варто завести нову рутину і традиції.
🔷Беріть приклад з нашої держави, ми продовжуємо нагороджувати Шевченківською премією культурних діячів навіть у часи війни, щоранку ЗСУ нас інформує про втрати ворога та наші перемоги, а щовечора ми всі слухаємо звернення Президента та “заспокійливе” від Арестовича.
🔷Заведіть традиції у роботі (як у фільмі “Good Morning, Vietnam”), у спілкуванні з друзями та близькими, ранкову рутину, і так, перевіряти новини - це теж традиція.
🔷Виділіть 3-4 перерви для перегляду новин, аніж дивитись їх цілий день. ЗСУ добре справляються без нашого перегляду новин, а без нашої роботи - їм буде важче.
🔷Якщо ви в бомбосховищах та підвалах, в облозі - ваша робота - вижити. І є рутина, яка вам допоможе в цьому:
🔹повільне та глибоке дихання;
🔹пийте воду маленькими ковтками, затримуючи її в роті, якщо немає води спробуйте смоктати великий палець, активізовуючи рефлекс ковтання;
🔹час від часу вставайте на ноги та переносьте вагу з однієї стопи на іншу.
Україні потрібні українці! За нами перемога! 🇺🇦
або як зрозуміти та попередити можливий задум ворога з точки зору психології груп
Життя під час війни
Подолавши провину та надмірні очікування можна починати жити.
Війна у нас забрала звичний ритм життя. І якщо ви зараз не можете повернути режим та традиції мирного часу, варто завести нову рутину і традиції.
🔷Беріть приклад з нашої держави, ми продовжуємо нагороджувати Шевченківською премією культурних діячів навіть у часи війни, щоранку ЗСУ нас інформує про втрати ворога та наші перемоги, а щовечора ми всі слухаємо звернення Президента та “заспокійливе” від Арестовича.
🔷Заведіть традиції у роботі (як у фільмі “Good Morning, Vietnam”), у спілкуванні з друзями та близькими, ранкову рутину, і так, перевіряти новини - це теж традиція.
🔷Виділіть 3-4 перерви для перегляду новин, аніж дивитись їх цілий день. ЗСУ добре справляються без нашого перегляду новин, а без нашої роботи - їм буде важче.
🔷Якщо ви в бомбосховищах та підвалах, в облозі - ваша робота - вижити. І є рутина, яка вам допоможе в цьому:
🔹повільне та глибоке дихання;
🔹пийте воду маленькими ковтками, затримуючи її в роті, якщо немає води спробуйте смоктати великий палець, активізовуючи рефлекс ковтання;
🔹час від часу вставайте на ноги та переносьте вагу з однієї стопи на іншу.
Україні потрібні українці! За нами перемога! 🇺🇦
Вивчена безпорадність: як запобігти формуванню🤷♀️
Я не можу, не вмію, не знаю, не впораюсь. Так іноді розмірковують і діти, і дорослі. Але коли така життєва позиція спостерігається у сформованої особистості людини, це — вивчена безпорадність і вона буває наслідком виховання.
Автор цієї теорії американський психолог Селігман вважав, що формування “вивченої безпорадності” у дітей закінчується близько 8-ми років, а далі може лишитись на все життя.
‼️Під час надзвичайних ситуацій усім батькам хочеться якомога швидше зробити все за дитину: зібрати речі, одягнути, зав'язати шнурівки і правильно, на кону наші життя.
➡️Але не забувайте в безпечний час, який з’являється у вас з дитиною, навчати свою дитину.
Невдачі неминучі. І успіх вирішення цих невдач залежатиме від того, як ви її підготуєте до цього. Тут вам стане у пригоді правило чотирьох кроків:
1. Спершу я показую як.
2. Далі ми робимо разом.
3. Ти робиш сам, а я поруч.
4. В тебе виходить самостійно.
5 порад
1️⃣Не давайте відчути дитині себе непотрібною, зайвою. Коли в дитини щось не виходить, не робіть задачу за неї, а робіть - разом. Частіше обіймайте при цьому і говоріть про її успіхи.
2️⃣ Коли є необхідність швидко зібратися і піти в укриття, запропонуйте дитині пограти в гру. Одягнутися, хто швидше. Знайти якомога швидше вказані речі. Пам'ятайте, що для дошкільняти провідною діяльністю є гра, і так дитина швидше засвоює правила.
3️⃣За можливості навчайте дитину правил самообслуговування, будьте витриманими. Самостійно одягатися та взуватися. Це може стати у пригоді, коли потрібно швидко зібратися та піти в укриття, адже кілька хвилин можуть врятувати життя.
4️⃣Відволікайте дитину малюванням, грою, навчанням та хваліть результат. Читайте та слухайте казки, запам'ятовуйте віршики, вчіться рахувати, грайте в пальчикові ігри та з домашніми тваринами. Повторюйте: в тебе все гарно виходить, ти все зможеш!
5️⃣ Проговорюйте з дитиною важливу інформацію. Подбайте про те, щоб дитина знала своє повне ім'я та прізвище, імена батьків, домашню адресу. Навчіть її викликати швидку допомогу, рятувальників та поліцію.
Рефлекторне бажання допомогти своїй кровиночці вкладе в кожного батька та матір на несвідомому рівні. Батькам досить складно справитись з імпульсом допомоги та порятунку дитини. Коли ви реально оцінюєте обставини та розумієте, що ситуація зараз дозволяє справлятись самостійно — вдихаємо і видихаємо та пригадуємо попередні пункти.
Я не можу, не вмію, не знаю, не впораюсь. Так іноді розмірковують і діти, і дорослі. Але коли така життєва позиція спостерігається у сформованої особистості людини, це — вивчена безпорадність і вона буває наслідком виховання.
Автор цієї теорії американський психолог Селігман вважав, що формування “вивченої безпорадності” у дітей закінчується близько 8-ми років, а далі може лишитись на все життя.
‼️Під час надзвичайних ситуацій усім батькам хочеться якомога швидше зробити все за дитину: зібрати речі, одягнути, зав'язати шнурівки і правильно, на кону наші життя.
➡️Але не забувайте в безпечний час, який з’являється у вас з дитиною, навчати свою дитину.
Невдачі неминучі. І успіх вирішення цих невдач залежатиме від того, як ви її підготуєте до цього. Тут вам стане у пригоді правило чотирьох кроків:
1. Спершу я показую як.
2. Далі ми робимо разом.
3. Ти робиш сам, а я поруч.
4. В тебе виходить самостійно.
5 порад
1️⃣Не давайте відчути дитині себе непотрібною, зайвою. Коли в дитини щось не виходить, не робіть задачу за неї, а робіть - разом. Частіше обіймайте при цьому і говоріть про її успіхи.
2️⃣ Коли є необхідність швидко зібратися і піти в укриття, запропонуйте дитині пограти в гру. Одягнутися, хто швидше. Знайти якомога швидше вказані речі. Пам'ятайте, що для дошкільняти провідною діяльністю є гра, і так дитина швидше засвоює правила.
3️⃣За можливості навчайте дитину правил самообслуговування, будьте витриманими. Самостійно одягатися та взуватися. Це може стати у пригоді, коли потрібно швидко зібратися та піти в укриття, адже кілька хвилин можуть врятувати життя.
4️⃣Відволікайте дитину малюванням, грою, навчанням та хваліть результат. Читайте та слухайте казки, запам'ятовуйте віршики, вчіться рахувати, грайте в пальчикові ігри та з домашніми тваринами. Повторюйте: в тебе все гарно виходить, ти все зможеш!
5️⃣ Проговорюйте з дитиною важливу інформацію. Подбайте про те, щоб дитина знала своє повне ім'я та прізвище, імена батьків, домашню адресу. Навчіть її викликати швидку допомогу, рятувальників та поліцію.
Рефлекторне бажання допомогти своїй кровиночці вкладе в кожного батька та матір на несвідомому рівні. Батькам досить складно справитись з імпульсом допомоги та порятунку дитини. Коли ви реально оцінюєте обставини та розумієте, що ситуація зараз дозволяє справлятись самостійно — вдихаємо і видихаємо та пригадуємо попередні пункти.
Психологія воєнного часу: мені байдуже на небезпеку ❗️
Вже як 16 днів ми перебуваємо у стані постійної готовності та очікування небезпеки.
Тривала активація нервової системи веде до виснаження і втоми, зниження пильності. Якщо у перші дні при звуках сирени люди негайно шукали укриття, спускалися у сховища, то з часом все більше людей починає ігнорувати сигнал небезпеки, продовжуючи займатися звичними справами.
Ситуацію ускладнює ще й те, що психологічно мало хто був готовий до війни, а тим більше до тривалих обстрілів, облоги, тривалого перебування у сховищах.
Реакції збайдужілості до небезпеки виникають внаслідок:
❇ Звикання. Сирени звучать десятки разів на день, проте обстрілів чи ракетних ударів на своїй території люди не чують, не бачать вибухів. Тому вже можна почути легковажні виправдання, на кшталт, «скільки разів вже лунала тривога, а нічого не відбувається, тож можна не реагувати».
❇ Втоми і виснаження. Тривале перебування у стані тривоги веде до виснаження захисних сил організму. Виникає втома, яка зменшує протидію небезпеці. Відчуття, що просто немає сил бігти у сховище.
❇ Апатії. «Станеться те, що має статися, від мене нічого не залежить». Ми спостерігаємо багато емоцій, страждань, але й випадки щасливого неочікуваного порятунку, тому й може видаватися, що не варто й пробувати докладати зусиль.
Зрідка можливі й інші:
❇ Переоцінка сил, власного досвіду, «безтурботність» — «зі мною нічого не трапиться», «я вмію поводитися у небезпеці». Так говорять люди, чия професія у мирному житті була пов’язана із небезпекою, забуваючи про те, що сьогодні маємо справу із небезпекою зовсім іншого рівня.
❇ Схильність «бути як всі» — «інші не ховаються, і я не буду». Навіть у стресових ситуаціях ми намагаємося подобатися оточуючим.
Та наразі саме пильність та реагування на небезпеку потрібні для того, щоб:
✳ вижити самому та допомогти вижити близьким
✳ не просто вижити, а зберегти сили, щоб працювати, бути корисним, бо після перемоги потрібно буде багато зусиль для відновлення того, що було зруйновано
✳ бути прикладом для оточуючих. У небезпеці діти, люди старшого віку часто губляться та не можуть швидко орієнтуватися.
Вже як 16 днів ми перебуваємо у стані постійної готовності та очікування небезпеки.
Тривала активація нервової системи веде до виснаження і втоми, зниження пильності. Якщо у перші дні при звуках сирени люди негайно шукали укриття, спускалися у сховища, то з часом все більше людей починає ігнорувати сигнал небезпеки, продовжуючи займатися звичними справами.
Ситуацію ускладнює ще й те, що психологічно мало хто був готовий до війни, а тим більше до тривалих обстрілів, облоги, тривалого перебування у сховищах.
Реакції збайдужілості до небезпеки виникають внаслідок:
❇ Звикання. Сирени звучать десятки разів на день, проте обстрілів чи ракетних ударів на своїй території люди не чують, не бачать вибухів. Тому вже можна почути легковажні виправдання, на кшталт, «скільки разів вже лунала тривога, а нічого не відбувається, тож можна не реагувати».
❇ Втоми і виснаження. Тривале перебування у стані тривоги веде до виснаження захисних сил організму. Виникає втома, яка зменшує протидію небезпеці. Відчуття, що просто немає сил бігти у сховище.
❇ Апатії. «Станеться те, що має статися, від мене нічого не залежить». Ми спостерігаємо багато емоцій, страждань, але й випадки щасливого неочікуваного порятунку, тому й може видаватися, що не варто й пробувати докладати зусиль.
Зрідка можливі й інші:
❇ Переоцінка сил, власного досвіду, «безтурботність» — «зі мною нічого не трапиться», «я вмію поводитися у небезпеці». Так говорять люди, чия професія у мирному житті була пов’язана із небезпекою, забуваючи про те, що сьогодні маємо справу із небезпекою зовсім іншого рівня.
❇ Схильність «бути як всі» — «інші не ховаються, і я не буду». Навіть у стресових ситуаціях ми намагаємося подобатися оточуючим.
Та наразі саме пильність та реагування на небезпеку потрібні для того, щоб:
✳ вижити самому та допомогти вижити близьким
✳ не просто вижити, а зберегти сили, щоб працювати, бути корисним, бо після перемоги потрібно буде багато зусиль для відновлення того, що було зруйновано
✳ бути прикладом для оточуючих. У небезпеці діти, люди старшого віку часто губляться та не можуть швидко орієнтуватися.
Любов під час війни: що відбувається з нашими почуттями
❤️ Любов визначають як почуття сильної глибокої прихильності, емоційної прив’язаності до конкретної людини або до справи.
❤️ Під впливом любові ми відчуваємо бажання якомога більше часу присвячувати тим, кого любимо, робити для них щось приємне чи корисне. І від цього самі отримуємо позитивні емоції. Любов будується на симпатії, довірі, позитивних емоціях від можливості почути та самому сказати слова ніжності, отримувати та надавати емоційну підтримку.
❤️ У період війни частим є відчуття «замороженості», відчуженості, нездатності відчувати будь-що. Здається, що любов притупилася. Захисні реакції організму роблять нас більш чутливими до життєво важливих звуків, запахів, зорових подразників, тоді як інші відчуття та емоції відходять на другий план. Здається, що немає співчуття до інших, знижується пристрасть до партнера.
❤️ Однак, любов – не лише пристрасть, не лише бажання отримувати сексуальне задоволення. Любов пов’язана з цінностями, які в час війни сприймаються гостріше. У час, коли захисники цілодобово боронять країну, мирне населення живе у ситуації невизначеності та під загрозою обстрілів, всі конче потребують хоча б мінімальної стабільності. У цій ситуації любов створює той мікросвіт, у якому є відчуття довіри, внутрішньої опори. Відчуття стабільності та контролю цього мікросвіту дають наснагу до боротьби, волонтерства, рутинних справ, ресурсів для виживання у бомбосховищах.
❤️ Любов – це ще й відповідальність. Загострення почуття любові активує потребу «бути корисним», спонукає турбуватися про найрідніших чи навіть незнайомих людей, відчувати вдячність за турботу з боку партнера.
❤️ Війна загострює й відчуття моменту: усвідомлення того, що завтра може не бути підсилює цінність любові та страх її втратити. Одруження в цій ситуації – це не лише прагнення скріпити почуття й відчути впевненість у партнері, а й своєрідний крок у майбутнє і сигнал про те, що життя продовжується. Війна закінчиться і повернеться нормальне життя. Небезпека дозволяє чіткіше побачити найважливіше у стосунках, спонукає до їхнього збереження.
❤️ Мінімальними знаками любові зараз можуть бути:
❣️ смайлик у повідомленні
❣️лагідне кодове слово, значення якого зрозуміє тільки кохана людина
❣️звичне, але вкрай важливе зараз питання: як ти?
❣️обійми, поцілунок
❣️ чашка гарячого чаю
❤️ Такі «дрібнички», які нагадують про мирне стабільне життя, можуть стати опорою у нестабільних умовах і зберегти сили для прийняття важливих рішень.
❤️ Любов визначають як почуття сильної глибокої прихильності, емоційної прив’язаності до конкретної людини або до справи.
❤️ Під впливом любові ми відчуваємо бажання якомога більше часу присвячувати тим, кого любимо, робити для них щось приємне чи корисне. І від цього самі отримуємо позитивні емоції. Любов будується на симпатії, довірі, позитивних емоціях від можливості почути та самому сказати слова ніжності, отримувати та надавати емоційну підтримку.
❤️ У період війни частим є відчуття «замороженості», відчуженості, нездатності відчувати будь-що. Здається, що любов притупилася. Захисні реакції організму роблять нас більш чутливими до життєво важливих звуків, запахів, зорових подразників, тоді як інші відчуття та емоції відходять на другий план. Здається, що немає співчуття до інших, знижується пристрасть до партнера.
❤️ Однак, любов – не лише пристрасть, не лише бажання отримувати сексуальне задоволення. Любов пов’язана з цінностями, які в час війни сприймаються гостріше. У час, коли захисники цілодобово боронять країну, мирне населення живе у ситуації невизначеності та під загрозою обстрілів, всі конче потребують хоча б мінімальної стабільності. У цій ситуації любов створює той мікросвіт, у якому є відчуття довіри, внутрішньої опори. Відчуття стабільності та контролю цього мікросвіту дають наснагу до боротьби, волонтерства, рутинних справ, ресурсів для виживання у бомбосховищах.
❤️ Любов – це ще й відповідальність. Загострення почуття любові активує потребу «бути корисним», спонукає турбуватися про найрідніших чи навіть незнайомих людей, відчувати вдячність за турботу з боку партнера.
❤️ Війна загострює й відчуття моменту: усвідомлення того, що завтра може не бути підсилює цінність любові та страх її втратити. Одруження в цій ситуації – це не лише прагнення скріпити почуття й відчути впевненість у партнері, а й своєрідний крок у майбутнє і сигнал про те, що життя продовжується. Війна закінчиться і повернеться нормальне життя. Небезпека дозволяє чіткіше побачити найважливіше у стосунках, спонукає до їхнього збереження.
❤️ Мінімальними знаками любові зараз можуть бути:
❣️ смайлик у повідомленні
❣️лагідне кодове слово, значення якого зрозуміє тільки кохана людина
❣️звичне, але вкрай важливе зараз питання: як ти?
❣️обійми, поцілунок
❣️ чашка гарячого чаю
❤️ Такі «дрібнички», які нагадують про мирне стабільне життя, можуть стати опорою у нестабільних умовах і зберегти сили для прийняття важливих рішень.
Інтенсивність емоцій та градус напруги: як це впливає на взаємини між людьми?🤯
Будь-який вибір під час війни забарвлений питанням життя і смерті: свого, близьких, дому, звичного укладу життя. І вже всі мабуть помітили, як це підвищує тиск в ставленні до себе. Очевидно те, як сильно збільшився градус напруги і інтенсивності людських емоцій.
Як це впливає на взаємини між людьми?
🧩Коли в мирний час людина осуджує себе чи інших за помилки і корить за неідеальність, то в період війни це робиться зі збільшеною в рази силою. Вимоги підвищились, але ми залишились такими ж простими людьми, які не можуть стрибнути вище своєї голови. Це треба мати на увазі і додати лояльності в ставленні до себе і близьких.
🧩В мирний час буває складно прийняти те, що в кожен момент людина здійснює найоптимальніший із всіх можливих виборів. Під час війни ставки збільшуються, і прийняти це стає ще важче. Якщо зазвичай умови до себе і претензії до інших високі, то зараз вони зашкалюють. Всі складні переживання множаться. Тривога стає жахом, печаль - горем, прийняття - захопленням, досада - гнівом, інтерес - настороженістю. Висока інтенсивність виснажує, тому потрібно ще уважніше ставитись до відновлення своїх ресурсів.
🧩Ми залишаємось все такими ж людьми з усією своєю людськістю, слабкостями і силами. Поряд із емпатією, співчуттям і любов’ю нікуди не поділася функція злитись, заздрити, конкурувати — і це природно. Ми все ще не можемо бути ідеальними чи надлюдьми, можливості нашого організму все ж обмежені і вичерпні, але і здатність відновлюватись і компенсовувати зберігається. Допомогає, якщо не застосовувати психологічне насильство до себе і своїх.
❤️🇺🇦Кожен робить все, що може в цій ситуації. Україну зберігає любов до кожної частини і представника нашої української спільноти, в тому числі до себе.
Психоткрапевтка Анастасія Свердел
Будь-який вибір під час війни забарвлений питанням життя і смерті: свого, близьких, дому, звичного укладу життя. І вже всі мабуть помітили, як це підвищує тиск в ставленні до себе. Очевидно те, як сильно збільшився градус напруги і інтенсивності людських емоцій.
Як це впливає на взаємини між людьми?
🧩Коли в мирний час людина осуджує себе чи інших за помилки і корить за неідеальність, то в період війни це робиться зі збільшеною в рази силою. Вимоги підвищились, але ми залишились такими ж простими людьми, які не можуть стрибнути вище своєї голови. Це треба мати на увазі і додати лояльності в ставленні до себе і близьких.
🧩В мирний час буває складно прийняти те, що в кожен момент людина здійснює найоптимальніший із всіх можливих виборів. Під час війни ставки збільшуються, і прийняти це стає ще важче. Якщо зазвичай умови до себе і претензії до інших високі, то зараз вони зашкалюють. Всі складні переживання множаться. Тривога стає жахом, печаль - горем, прийняття - захопленням, досада - гнівом, інтерес - настороженістю. Висока інтенсивність виснажує, тому потрібно ще уважніше ставитись до відновлення своїх ресурсів.
🧩Ми залишаємось все такими ж людьми з усією своєю людськістю, слабкостями і силами. Поряд із емпатією, співчуттям і любов’ю нікуди не поділася функція злитись, заздрити, конкурувати — і це природно. Ми все ще не можемо бути ідеальними чи надлюдьми, можливості нашого організму все ж обмежені і вичерпні, але і здатність відновлюватись і компенсовувати зберігається. Допомогає, якщо не застосовувати психологічне насильство до себе і своїх.
❤️🇺🇦Кожен робить все, що може в цій ситуації. Україну зберігає любов до кожної частини і представника нашої української спільноти, в тому числі до себе.
Психоткрапевтка Анастасія Свердел
ПСИХОЛОГІЯ ВОЄННОГО ЧАСУ
або як зрозуміти та попередити можливий задум ворога з точки зору психології груп
Сенс 🇺🇦
Ми без сенсу не можемо жити. Сенс цієї війни - ми знаємо чітко, тому і виграємо. Ми захищаємо нашу країну і нашу ідентичність, ми боремось за свободу та майбутнє. Ворог не має сенсу, бо сенсом не може бути брехня.
Психологічна зброя, що кожному зараз нам так потрібна для перемоги дуже проста. Всього три теми, але найважливіші:
🙏Молитва. Якщо ви релігійна людина, продовжуйте молитися, якщо ні - моліться, як умієте: сьогодні наша релігія - віра в ЗСУ.
Будь-які практики поліпшують наш психічний стан:
🔸медитація,
🔸повторення позитивного твердження як мантри,
🔸культивування вдячності.
❓Найважливіше питання до себе: що я повинен/-на робити? Це частина вашої ідентичності. Військові знають відповідь на це питання, для цивільних відповісти складніше.
🔸Якщо маєте роботу - продовжуйте працювати,
🔸якщо маєте час та ресурси на волонтерську діяльність - знайте свої сильні сторони, сфокусуйтесь на чомусь одному, робіть це добре.
🔸Якщо ви в укритті чи облозі - ваше завдання вижити.
🗓Часова послідовність. Пробуйте повертати себе до стану “тут і зараз”, і не випадати з часової послідовності.
🔸Відповідайте на найважливіше питання в пізних часах: що я повинен робити зараз? що я повинен зробити сьогоді? що я повинен робити завтра? а що післязавтра?
🔸Будуйте короткострокові плани на кілька днів - вони даватимуть вам відчуття контролю.
🔸Не відкидайте плани на час після війни - вони даватимуть вам силу.
"Позавчора був четвер
Вчора була п'ятниця
Сьогодні є субота
Завтра буде неділя
Післязавтра - понеділок”
💪🇺🇦 Настане день і це буде день нашої перемоги. Назавжди закарбований в нашому календарі.
або як зрозуміти та попередити можливий задум ворога з точки зору психології груп
Сенс 🇺🇦
Ми без сенсу не можемо жити. Сенс цієї війни - ми знаємо чітко, тому і виграємо. Ми захищаємо нашу країну і нашу ідентичність, ми боремось за свободу та майбутнє. Ворог не має сенсу, бо сенсом не може бути брехня.
Психологічна зброя, що кожному зараз нам так потрібна для перемоги дуже проста. Всього три теми, але найважливіші:
🙏Молитва. Якщо ви релігійна людина, продовжуйте молитися, якщо ні - моліться, як умієте: сьогодні наша релігія - віра в ЗСУ.
Будь-які практики поліпшують наш психічний стан:
🔸медитація,
🔸повторення позитивного твердження як мантри,
🔸культивування вдячності.
❓Найважливіше питання до себе: що я повинен/-на робити? Це частина вашої ідентичності. Військові знають відповідь на це питання, для цивільних відповісти складніше.
🔸Якщо маєте роботу - продовжуйте працювати,
🔸якщо маєте час та ресурси на волонтерську діяльність - знайте свої сильні сторони, сфокусуйтесь на чомусь одному, робіть це добре.
🔸Якщо ви в укритті чи облозі - ваше завдання вижити.
🗓Часова послідовність. Пробуйте повертати себе до стану “тут і зараз”, і не випадати з часової послідовності.
🔸Відповідайте на найважливіше питання в пізних часах: що я повинен робити зараз? що я повинен зробити сьогоді? що я повинен робити завтра? а що післязавтра?
🔸Будуйте короткострокові плани на кілька днів - вони даватимуть вам відчуття контролю.
🔸Не відкидайте плани на час після війни - вони даватимуть вам силу.
"Позавчора був четвер
Вчора була п'ятниця
Сьогодні є субота
Завтра буде неділя
Післязавтра - понеділок”
💪🇺🇦 Настане день і це буде день нашої перемоги. Назавжди закарбований в нашому календарі.
Чому наш мозок схильний вірити фейкам та як цьому протистояти?⁉️
Такий вже механізм людської психіки, що ми схильні вестися на неправдиву інформацію, особливо коли виснажені та маємо брак часу. Як не стати жертвами інформаційних атак?
Чому наш мозок схильний вірити фейкам?
🧠Механізм виживання спонукає вірити негативу. Психіка людини настроєна орієнтуватися на все найгірше, це древній механізм, який був орієнтовний на виживання, проте з засиллям інформації він діє нам на шкоду;
🧠Люди вірять у інформацію, що підтверджує їх світогляд. За цим принципом діє пропаганда. Ось чому так важко пробити інформаційну броню росіян.
🧠Емоції запам'ятовуються найкраще. Коли ми читаємо фейкові новини, то спочатку активуються наші емоції, а лише потім інтелект і критика. Перше може сильно перешкоджати другому, таким чином навіть найбезглуздіші новини так чи інакше вдарять по нашій впевненості.
🧠Вплив оточення. Людина за своєю природою емпатична, нам хочеться повірити новині від людей, яких ми знаємо;
🧠Брак часу та виснаженність психіки. У період катастроф, коли наша психіка емоційно перенавантажена, ми з першого погляду просто не здатні відрізнити правду від неправди. У нас є буквально долі секунди, щоб спожити факт, а більшість людей узагалі не відкривають посилання, читаючи лише заголовок чи підпис до новини.
Зламати людей дезінформацією дуже дієва тактика ворогів, як ви можете цьому протистояти?
✅Читайте/дивіться тільки перевірені ресурси новин, бажано офіційні.
✅ Переглядайте час від часу позитивні новини, нашій свідомості потрібне підкріплення;
✅Не вірте будь-якій інформації з російських джерел, згадайте коли такі люди говорили правду і розділіть на два;
✅Довіряйте лише офіційній інформації. Так, ваша тітка, колега, брат свата батька можуть бути мудрими людьми, але помилятися і дуже сильно.
✅Обмежте кількість та канали, з яких споживаєте інформацію. Якщо ви відчуваєте дискомфорт від інформації - дозуйте її, переглядайте новин тільки 3-4 рази на день;
✅Ставтесь критично до новин, перевіряйте їхню наявність в офіційних джерелах. Особливо якщо це інформація важлива для життя: гуманітарні коридори, евакуація та дії ворога - це може спасти вам життя;
✅У цілому пропрацьовуйте свою тривогу, наші ресурси не бездонні: медитуйте - це допоможе бути вам в фокусі та пам’ятайте про нашу емпатичність - діліться добрими та перевіреними новинами.
Наш спокій - це вклад в нашу перемогу, тил наших вояків. Пам'ятайте: ті, хто панікує, або навмисно вас хоче залякати або сподівається, що ви їх переконаєте у протилежному.
Такий вже механізм людської психіки, що ми схильні вестися на неправдиву інформацію, особливо коли виснажені та маємо брак часу. Як не стати жертвами інформаційних атак?
Чому наш мозок схильний вірити фейкам?
🧠Механізм виживання спонукає вірити негативу. Психіка людини настроєна орієнтуватися на все найгірше, це древній механізм, який був орієнтовний на виживання, проте з засиллям інформації він діє нам на шкоду;
🧠Люди вірять у інформацію, що підтверджує їх світогляд. За цим принципом діє пропаганда. Ось чому так важко пробити інформаційну броню росіян.
🧠Емоції запам'ятовуються найкраще. Коли ми читаємо фейкові новини, то спочатку активуються наші емоції, а лише потім інтелект і критика. Перше може сильно перешкоджати другому, таким чином навіть найбезглуздіші новини так чи інакше вдарять по нашій впевненості.
🧠Вплив оточення. Людина за своєю природою емпатична, нам хочеться повірити новині від людей, яких ми знаємо;
🧠Брак часу та виснаженність психіки. У період катастроф, коли наша психіка емоційно перенавантажена, ми з першого погляду просто не здатні відрізнити правду від неправди. У нас є буквально долі секунди, щоб спожити факт, а більшість людей узагалі не відкривають посилання, читаючи лише заголовок чи підпис до новини.
Зламати людей дезінформацією дуже дієва тактика ворогів, як ви можете цьому протистояти?
✅Читайте/дивіться тільки перевірені ресурси новин, бажано офіційні.
✅ Переглядайте час від часу позитивні новини, нашій свідомості потрібне підкріплення;
✅Не вірте будь-якій інформації з російських джерел, згадайте коли такі люди говорили правду і розділіть на два;
✅Довіряйте лише офіційній інформації. Так, ваша тітка, колега, брат свата батька можуть бути мудрими людьми, але помилятися і дуже сильно.
✅Обмежте кількість та канали, з яких споживаєте інформацію. Якщо ви відчуваєте дискомфорт від інформації - дозуйте її, переглядайте новин тільки 3-4 рази на день;
✅Ставтесь критично до новин, перевіряйте їхню наявність в офіційних джерелах. Особливо якщо це інформація важлива для життя: гуманітарні коридори, евакуація та дії ворога - це може спасти вам життя;
✅У цілому пропрацьовуйте свою тривогу, наші ресурси не бездонні: медитуйте - це допоможе бути вам в фокусі та пам’ятайте про нашу емпатичність - діліться добрими та перевіреними новинами.
Наш спокій - це вклад в нашу перемогу, тил наших вояків. Пам'ятайте: ті, хто панікує, або навмисно вас хоче залякати або сподівається, що ви їх переконаєте у протилежному.
Казка про мир
Казки та колискові — дієвий і простий інструмент заспокоїтися, відчути себе в безпеці не тільки для дітей, а і для дорослих.
Ми озвучили нашу казку про добро, щоб вам було зручніше та пропонуємо ще декілька каналів з казками.
Все буде добре💙💛
Канали з казками
Павлуша і Ява
Actors for you
Ми озвучили нашу казку про добро, щоб вам було зручніше та пропонуємо ще декілька каналів з казками.
Все буде добре💙💛
Канали з казками
Павлуша і Ява
Actors for you
Вагітна під час війни: як захистити плід 🤰🏽
Радісний та надзвичайно відповідальний період життя. Всі сили, фізичні та душевні ресурси спрямовуються на збереження та ріст нового життя. Під час війни природнім, більше того, загостреним є прагнення захистити себе та свою майбутню дитину. Декілька порад, котрі можуть стати у нагоді, якщо ви вагітні під час війни.
🏡 Перебування у максимально захищеному місці. Хтось має можливість виїхати у іншу місцевість, де менше бомбардувань і немає ризику захоплення території окупантами. Хтось може вивчити можливості найближчого сховища, оптимальний маршрут, як туди дістатися, а також заздалегідь потурбуватися про все необхідне (ліки, вода, харчі, теплі речі).
🏥 Зв'язок з лікарем і план транспортування до лікарні. Важливим є будь-який зв'язок з лікарем (телефонний, месенджери, соціальні мережі), щоб мати можливість оперативного консультування та моніторингу власного стану. А також для розуміння того, як діяти і що робити, якщо відбудуться різкі зміни самопочуття і буде необхідна госпіталізація.
🧘♀ Душевний спокій та емоційна рівновага. Під час вагітності кожна жінка ніби занурена в середину себе, сконцентрована на собі та своїй майбутній дитині. Збереження майбутнього життя стає найголовнішим приорітетом. Усе інше сприймається як другорядне й далеке. Під час війни важливо цей стан свідомо підсилювати – робити перерви у військових новинах, не занурюватися в них повністю, натомість читати корисні матеріали для вагітних і намагатися зберігати звичний режим життя.
🤳Група підтримки. Добре, якщо є спілкування з іншими вагітними жінками або мамами, які нещодавно народили, з вашої місцевості або сусідніх містечок для самопідтримки та допомоги. Це може бути як офлайн, так і онлайн спілкування. У таких групах усі на одній хвилі, в одній темі, тому вам буде про що поговорити. Таке спілкування може бути корисним і в контексті отримання інформації, і в контексті підтримки емоційної рівноваги.
Психологиня, кандидатка психологічних наук Ірина Тичина
Радісний та надзвичайно відповідальний період життя. Всі сили, фізичні та душевні ресурси спрямовуються на збереження та ріст нового життя. Під час війни природнім, більше того, загостреним є прагнення захистити себе та свою майбутню дитину. Декілька порад, котрі можуть стати у нагоді, якщо ви вагітні під час війни.
🏡 Перебування у максимально захищеному місці. Хтось має можливість виїхати у іншу місцевість, де менше бомбардувань і немає ризику захоплення території окупантами. Хтось може вивчити можливості найближчого сховища, оптимальний маршрут, як туди дістатися, а також заздалегідь потурбуватися про все необхідне (ліки, вода, харчі, теплі речі).
🏥 Зв'язок з лікарем і план транспортування до лікарні. Важливим є будь-який зв'язок з лікарем (телефонний, месенджери, соціальні мережі), щоб мати можливість оперативного консультування та моніторингу власного стану. А також для розуміння того, як діяти і що робити, якщо відбудуться різкі зміни самопочуття і буде необхідна госпіталізація.
🧘♀ Душевний спокій та емоційна рівновага. Під час вагітності кожна жінка ніби занурена в середину себе, сконцентрована на собі та своїй майбутній дитині. Збереження майбутнього життя стає найголовнішим приорітетом. Усе інше сприймається як другорядне й далеке. Під час війни важливо цей стан свідомо підсилювати – робити перерви у військових новинах, не занурюватися в них повністю, натомість читати корисні матеріали для вагітних і намагатися зберігати звичний режим життя.
🤳Група підтримки. Добре, якщо є спілкування з іншими вагітними жінками або мамами, які нещодавно народили, з вашої місцевості або сусідніх містечок для самопідтримки та допомоги. Це може бути як офлайн, так і онлайн спілкування. У таких групах усі на одній хвилі, в одній темі, тому вам буде про що поговорити. Таке спілкування може бути корисним і в контексті отримання інформації, і в контексті підтримки емоційної рівноваги.
Психологиня, кандидатка психологічних наук Ірина Тичина
Немедикаментозні методи боротьби зі стресом
🔵 Виною багатьом процесам, які запускають механізм зовнішньої шкоди, а з часом і шкоду внутрішню, називають алостатичне навантаження.
🔵 Кортизол виконує безліч важливих функцій: метаболізм, регуляція тиску, імунні реакції та реакції запалення. Найбільш значуща функція гормону – адаптація організму до стресових ситуацій.
🔵 Але при цьому він і обмежує функції, які не є найважливішими у тривожних ситуаціях. Пригнічує діяльність травної та репродуктивної системи, уповільнює процеси росту. Відбувається контроль лише трьох реакцій – настрій, мотивація і страх.
🔵 Як тільки небезпека проходить, рівні гормонів повертаються до колишніх значень. Якщо ж стрес має постійний характер, отримуємо сучасний діагноз "надниркової втоми" – дезадаптації органу та нездатності його виконувати свої функції. Синдром стресу надниркових залоз натискає “педаль газу” для багатьох інших негативних процесів в організмі: аутоімунні захворювання, дисбаланс гормонів, резистентність до інсуліну (ожиріння, діабет), депресії та порушення сну, безпліддя і відсутність менструацій, онкологія, неефективність гормонів щитовидної залози при гіпотиреозі тощо.
Існують немедикаментозні методи боротьби зі стресом. Почніть робити мінімум три доступних вам у сучасних умовах від сьогодні:
🟢 Контрастний душ
🟢 Спорт із низькою інтенсивністю – пілатес, йога, стретчинг, прогулянки від від 45 хвилин
🟢 Діджитал-детокс. Не брати телефон до рук, доки не прокинетеся, не погуляєте, не зробите йога-зарядку і не з'їсте поживний сніданок
🟢 Ванни з сіллю (1,5 кг морської!) без телефону
🟢 Їжа без ноута та телефону
🟢 Медитації, можна з програмою headspace
🟢 Розслаблення. Просто прийняти горизонтальне положення, усвідомлено розслабити тіло від кінчиків пальців ніг до голови
🟢 Спів
🟢 Дихальні практики/пранаями
🟢 З добавок – магній (л-треонат магнію або магній малат), GABA, релора, CBD
🟢 Сон, засипання до 23.00.
Зі статті нутриціолога Анастасії Голобородько
🔵 Виною багатьом процесам, які запускають механізм зовнішньої шкоди, а з часом і шкоду внутрішню, називають алостатичне навантаження.
🔵 Кортизол виконує безліч важливих функцій: метаболізм, регуляція тиску, імунні реакції та реакції запалення. Найбільш значуща функція гормону – адаптація організму до стресових ситуацій.
🔵 Але при цьому він і обмежує функції, які не є найважливішими у тривожних ситуаціях. Пригнічує діяльність травної та репродуктивної системи, уповільнює процеси росту. Відбувається контроль лише трьох реакцій – настрій, мотивація і страх.
🔵 Як тільки небезпека проходить, рівні гормонів повертаються до колишніх значень. Якщо ж стрес має постійний характер, отримуємо сучасний діагноз "надниркової втоми" – дезадаптації органу та нездатності його виконувати свої функції. Синдром стресу надниркових залоз натискає “педаль газу” для багатьох інших негативних процесів в організмі: аутоімунні захворювання, дисбаланс гормонів, резистентність до інсуліну (ожиріння, діабет), депресії та порушення сну, безпліддя і відсутність менструацій, онкологія, неефективність гормонів щитовидної залози при гіпотиреозі тощо.
Існують немедикаментозні методи боротьби зі стресом. Почніть робити мінімум три доступних вам у сучасних умовах від сьогодні:
🟢 Контрастний душ
🟢 Спорт із низькою інтенсивністю – пілатес, йога, стретчинг, прогулянки від від 45 хвилин
🟢 Діджитал-детокс. Не брати телефон до рук, доки не прокинетеся, не погуляєте, не зробите йога-зарядку і не з'їсте поживний сніданок
🟢 Ванни з сіллю (1,5 кг морської!) без телефону
🟢 Їжа без ноута та телефону
🟢 Медитації, можна з програмою headspace
🟢 Розслаблення. Просто прийняти горизонтальне положення, усвідомлено розслабити тіло від кінчиків пальців ніг до голови
🟢 Спів
🟢 Дихальні практики/пранаями
🟢 З добавок – магній (л-треонат магнію або магній малат), GABA, релора, CBD
🟢 Сон, засипання до 23.00.
Зі статті нутриціолога Анастасії Голобородько
У полоні: як діяти, щоб зберегти життя
Існують різні причини, чому цивільних беруть у полон. Потреба в інформації, розвідка на місцевості, пошкодували вбивати, самі здались, “живий щит” тощо. Беруть говірких — інколи просто для розваги. Або таких, на фоні кого окупанти можуть відчути свою могутність.
🔴 Щоб не потрапити у полон у жодному разі не можна носити військову або схожу на військову форму, камуфляж, мати якусь символіку на одязі, а також вбиратися у хороші дорогі речі. Треба виглядати максимально просто й не привертати до себе увагу.
У полоні:
🔴 Може виникнути некерована реакція протесту. Людина намагається бігти, навіть коли це безглуздо, кидається на терористів, намагається вихопити зброю. Заручника, що збунтувався, терористи, як правило, вбивають, навіть якщо вбивств не планували.
🔴 Дотримуватися спокою і не показувати страху. Не чиніть терористам опору, не намагайтеся вступати з ними у бесіду, не прагніть розжалобити їх або відрадити від виконання плану.
🔴 Не порушуйте встановлених терористами правил, щоб не спровокувати погіршення умов вашого утримання.
🔴 Може настати такий момент, коли турбота про стан власного духу і тіла стане здаватися вам безглуздою. Дуже важливо не забувати про особисту гігієну, фізичні вправи, дихальні техніки для заспокоєння. Це допоможе і надалі відчувати себе людиною.
🔴 Налаштуйтеся психологічно, що вас не звільнять миттєво, але пам'ятаєте, що звільнять обов'язково.
🔴 Робити вигляд, що ви не дуже далека людина. Не ідеологічна, не релігійна, без чіткої позиції. Не проявляти активність, не бути першим, не говорити багато і голосно.
🔴 Дивитися не прямо в очі терористам, а трохи в сторону. Але з тим — не дивитися з позиції підданого і приниженого — це також провокує на агресію.
🔴 Їсти. Навіть через “не хочу”. З першого дня, не демонструвати спротиву.
🔴 Користатися кожною можливістю сходити в туалет або щось зробити для себе. Наступного разу може просто не бути. Створювати собі максимальний комфорт, облаштувати місце для сну.
🔴 У жодному разі не демонструвати зв'язок із іншими полоненими, це може бути використано проти вас або ваших рідних. Чим більші спроби завадити катуванню, тим сильнішими вони будуть.
🔴 Якщо почався штурм, необхідно впасти на підлогу і закрити голову руками, зайняти позицію чимдалі від вікон, дверей і терористів — при штурмі по них стрілятимуть снайпери. Не слід брати в руки зброю, щоб вас не переплутали з терористами.
🔴 Отримали поранення — зупинити кровотечу, перев'язавши рану.
🔴 Якщо на вас повісили бомбу, треба без паніки голосом або рухом руки дати зрозуміти про це співробітникам спецслужб.
🔴 Якщо під час катування і допитів з вами є інша людина, не реагувати на неї, не взаємодіяти, не намагатися заспокоїти. Якщо хочете підтримати — робити це тільки наодинці. Емпатія у полоні дуже недоречна. Будь-який прояв співчуття веде до посилення катування.
🔴 На запитання відповідати коротко, лаконічно, без зайвих деталей. Нейтральний холодний діалог, без агресії, без зацікавленості.
🔴 Якщо той, хто бере в полон, хоче проявити агресію, її треба прийняти.
🔴 Пам'ятати, що ті, хто тримають вас в полоні, не приймають рішення самостійно. Навіть якщо терорист співпереживає вам, його позиція може змінитися в будь-який момент. Мати дружбу з катом неможливо.
🔵 Не втрачати надії. Нагадувати собі, що на вас чекають рідні. Старатися вижити заради них.
🔵 Запам'ятати якомога більше деталей про місце, в якому перебуваєте, як виглядає простір, позначення військових частин, бланків тощо. Зробити непомітні позначки, за якими потім зможете ідентифікувати це місце.
🔵 Поставити собі ціль: зберегти життя, щоб потім допомогти покарати терористів.
Марта Пивоваренко, експертка з потреб психічного здоров'я
Існують різні причини, чому цивільних беруть у полон. Потреба в інформації, розвідка на місцевості, пошкодували вбивати, самі здались, “живий щит” тощо. Беруть говірких — інколи просто для розваги. Або таких, на фоні кого окупанти можуть відчути свою могутність.
🔴 Щоб не потрапити у полон у жодному разі не можна носити військову або схожу на військову форму, камуфляж, мати якусь символіку на одязі, а також вбиратися у хороші дорогі речі. Треба виглядати максимально просто й не привертати до себе увагу.
У полоні:
🔴 Може виникнути некерована реакція протесту. Людина намагається бігти, навіть коли це безглуздо, кидається на терористів, намагається вихопити зброю. Заручника, що збунтувався, терористи, як правило, вбивають, навіть якщо вбивств не планували.
🔴 Дотримуватися спокою і не показувати страху. Не чиніть терористам опору, не намагайтеся вступати з ними у бесіду, не прагніть розжалобити їх або відрадити від виконання плану.
🔴 Не порушуйте встановлених терористами правил, щоб не спровокувати погіршення умов вашого утримання.
🔴 Може настати такий момент, коли турбота про стан власного духу і тіла стане здаватися вам безглуздою. Дуже важливо не забувати про особисту гігієну, фізичні вправи, дихальні техніки для заспокоєння. Це допоможе і надалі відчувати себе людиною.
🔴 Налаштуйтеся психологічно, що вас не звільнять миттєво, але пам'ятаєте, що звільнять обов'язково.
🔴 Робити вигляд, що ви не дуже далека людина. Не ідеологічна, не релігійна, без чіткої позиції. Не проявляти активність, не бути першим, не говорити багато і голосно.
🔴 Дивитися не прямо в очі терористам, а трохи в сторону. Але з тим — не дивитися з позиції підданого і приниженого — це також провокує на агресію.
🔴 Їсти. Навіть через “не хочу”. З першого дня, не демонструвати спротиву.
🔴 Користатися кожною можливістю сходити в туалет або щось зробити для себе. Наступного разу може просто не бути. Створювати собі максимальний комфорт, облаштувати місце для сну.
🔴 У жодному разі не демонструвати зв'язок із іншими полоненими, це може бути використано проти вас або ваших рідних. Чим більші спроби завадити катуванню, тим сильнішими вони будуть.
🔴 Якщо почався штурм, необхідно впасти на підлогу і закрити голову руками, зайняти позицію чимдалі від вікон, дверей і терористів — при штурмі по них стрілятимуть снайпери. Не слід брати в руки зброю, щоб вас не переплутали з терористами.
🔴 Отримали поранення — зупинити кровотечу, перев'язавши рану.
🔴 Якщо на вас повісили бомбу, треба без паніки голосом або рухом руки дати зрозуміти про це співробітникам спецслужб.
🔴 Якщо під час катування і допитів з вами є інша людина, не реагувати на неї, не взаємодіяти, не намагатися заспокоїти. Якщо хочете підтримати — робити це тільки наодинці. Емпатія у полоні дуже недоречна. Будь-який прояв співчуття веде до посилення катування.
🔴 На запитання відповідати коротко, лаконічно, без зайвих деталей. Нейтральний холодний діалог, без агресії, без зацікавленості.
🔴 Якщо той, хто бере в полон, хоче проявити агресію, її треба прийняти.
🔴 Пам'ятати, що ті, хто тримають вас в полоні, не приймають рішення самостійно. Навіть якщо терорист співпереживає вам, його позиція може змінитися в будь-який момент. Мати дружбу з катом неможливо.
🔵 Не втрачати надії. Нагадувати собі, що на вас чекають рідні. Старатися вижити заради них.
🔵 Запам'ятати якомога більше деталей про місце, в якому перебуваєте, як виглядає простір, позначення військових частин, бланків тощо. Зробити непомітні позначки, за якими потім зможете ідентифікувати це місце.
🔵 Поставити собі ціль: зберегти життя, щоб потім допомогти покарати терористів.
Марта Пивоваренко, експертка з потреб психічного здоров'я
Сльози - не прояв слабкості…
Чому плакати корисно? 😭
💦Сльози — це не означає, що ви вже не тримаєтесь. Це означає, що ви допомогли собі й перестали витрачати сили на утримування напруги.
💦Сльози звільняють і знеболюють. Зі сльозами організм виділяє природний «опіум» для полегшення болю.
💦Силою утримувати сльози — це боротись самому з собою. Можна навчитись цього не робити. І зберегти свої сили.
💦Заборона на сльози — це установка, яку можна змінити. Вона утворюється тоді, коли комусь поряд було важко витримувати ваші сльози. І доводилось тримати їх в собі, щоб нікого не бентежити.
💦Але це вже справа кожного — справиться зі своїми переживаннями поряд із людиною, яка має право полегшити свій біль своїми слізьми.
Розповідає психотерапевтка Анастасія Свердел
5 наукових фактів, чому плакати корисно:
1️⃣Сльози зволожують
Сльози відповідають за те, щоб очі не пересихали. Працюючи за комп'ютером та читаючи новини з екрана телефону, наші очі часто пересихають. Тому лікарі рекомендують поплакати.
2️⃣Сльози вгамовують біль
Сльози допомагають вгамувати не тільки емоційний біль, але і фізичний. Сльози сприяють виробленню енкефалінів. Ця речовина по своїй дії схожа на морфін, який знижує больові відчуття.
3️⃣Сльози очищують
Сльози очищують не тільки поверхню очного яблука, але і весь організм в цілому. Разом зі слізьми з організму виводяться токсини і гормони стресу.
4️⃣Сльози допомагають
Не дарма в стресових ситуаціях нам кажуть, що треба поплакати. Це не слабкість, а захисний механізм організму. Сльози допомагають перенести стресові ситуації та згладити їхні наслідки. Після плачу пульс і дихання сповільнюються, м'язи тіла приходять в розслаблений стан, тиск нормалізується.
5️⃣Сльози захищають
Фермент лізоцим, один з компонентом сліз, має сильну антибактеріальну та противірусну дію. А попадання сліз в ніс робить захист ще ефективнішим.
Ось так, сльози - цілком ефективна реакція організму на стрес, яка допомагає покращити фізичне та емоційне здоров'я.
Плачемо час від часу на шляху до перемоги України!💙💛
Чому плакати корисно? 😭
💦Сльози — це не означає, що ви вже не тримаєтесь. Це означає, що ви допомогли собі й перестали витрачати сили на утримування напруги.
💦Сльози звільняють і знеболюють. Зі сльозами організм виділяє природний «опіум» для полегшення болю.
💦Силою утримувати сльози — це боротись самому з собою. Можна навчитись цього не робити. І зберегти свої сили.
💦Заборона на сльози — це установка, яку можна змінити. Вона утворюється тоді, коли комусь поряд було важко витримувати ваші сльози. І доводилось тримати їх в собі, щоб нікого не бентежити.
💦Але це вже справа кожного — справиться зі своїми переживаннями поряд із людиною, яка має право полегшити свій біль своїми слізьми.
Розповідає психотерапевтка Анастасія Свердел
5 наукових фактів, чому плакати корисно:
1️⃣Сльози зволожують
Сльози відповідають за те, щоб очі не пересихали. Працюючи за комп'ютером та читаючи новини з екрана телефону, наші очі часто пересихають. Тому лікарі рекомендують поплакати.
2️⃣Сльози вгамовують біль
Сльози допомагають вгамувати не тільки емоційний біль, але і фізичний. Сльози сприяють виробленню енкефалінів. Ця речовина по своїй дії схожа на морфін, який знижує больові відчуття.
3️⃣Сльози очищують
Сльози очищують не тільки поверхню очного яблука, але і весь організм в цілому. Разом зі слізьми з організму виводяться токсини і гормони стресу.
4️⃣Сльози допомагають
Не дарма в стресових ситуаціях нам кажуть, що треба поплакати. Це не слабкість, а захисний механізм організму. Сльози допомагають перенести стресові ситуації та згладити їхні наслідки. Після плачу пульс і дихання сповільнюються, м'язи тіла приходять в розслаблений стан, тиск нормалізується.
5️⃣Сльози захищають
Фермент лізоцим, один з компонентом сліз, має сильну антибактеріальну та противірусну дію. А попадання сліз в ніс робить захист ще ефективнішим.
Ось так, сльози - цілком ефективна реакція організму на стрес, яка допомагає покращити фізичне та емоційне здоров'я.
Плачемо час від часу на шляху до перемоги України!💙💛
Режим очікування: як зберегти віру в перемогу 💪🏼🇺🇦
Ми не можемо передбачити дату закінчення війни, але ми знаємо, що перемога настане. Ми не можемо впливати на рішення та дії політиків і військових, але ми можемо підтримувати їх своєю вірою.
✨ Віра – сильний емоційний стан, що супроводжує переконання, впевненість людини у будь-чому. Це життєва сила, яка дає нам волю рухатися. Віра пов’язана із довірою – почуттям особливої незмінної прихильності, здатністю покладатися на того, кому довіряєш.
✨ Природно, що на 19-й день війни можуть виникати різні думки: чи витримаємо, чи встоїмо. Віра теж потребує підтримки. І для цього кожен із нас може робити кілька кроків:
💭 Користуватися перевіреними фактами про перемоги та успіхи армії, волонтерів, дипломатів, фахівців ІТ, які борються на різних фронтах.
💭 Будувати плани на найближчі дні. Не забувати мріяти – запланувати, що найперше зробите після перемоги. Це може бути щось, що давно відкладали або те, що в мирному житті здавалося дрібницею.
💭Молитися, якщо ви віруюча людина. Молитви дають надію і підтримку.
💭 Давати собі установку на перемогу. Вінстону Черчіллю приписують фразу «Ніколи, ніколи, ніколи не здавайтесь!» Фрази «ми переможемо», «після перемоги» підтримують віру і створюють готовність чути і бачити кроки, які наближають до перемоги.
💭 Дозволити собі злитися на ворога та відчувати вдячність нашим військовим, добровольцям ТРО. Злість мобілізує організм на протидію ворогу, а вдячність підтримує відчуття стабільності.
Віра живе, якщо поєднується зі справами, якими кожен із нас наближає перемогу:
💭 Волонтерство. Дивитися, як завзято оточуючі працюють, бути включеним у добру справу (плетіння сіток, приготування їжі, пошук і доставка товарів для тих, хто цього потребує) надихає, формує піднесений настрій, вселяє віру у перемогу
💭 Допомагати близьким: господарство, хатні справи, психологічна підтримка.
Сьогодні вірити означає довіряти ЗСУ, бійцям територіальної оборони, волонтерам – довіряти кожному, хто робить те, що може робити на своєму місці для майбутньої перемоги.
Кандидатка психологічних наук, психотерапевтка Наталія Портницька
Ми не можемо передбачити дату закінчення війни, але ми знаємо, що перемога настане. Ми не можемо впливати на рішення та дії політиків і військових, але ми можемо підтримувати їх своєю вірою.
✨ Віра – сильний емоційний стан, що супроводжує переконання, впевненість людини у будь-чому. Це життєва сила, яка дає нам волю рухатися. Віра пов’язана із довірою – почуттям особливої незмінної прихильності, здатністю покладатися на того, кому довіряєш.
✨ Природно, що на 19-й день війни можуть виникати різні думки: чи витримаємо, чи встоїмо. Віра теж потребує підтримки. І для цього кожен із нас може робити кілька кроків:
💭 Користуватися перевіреними фактами про перемоги та успіхи армії, волонтерів, дипломатів, фахівців ІТ, які борються на різних фронтах.
💭 Будувати плани на найближчі дні. Не забувати мріяти – запланувати, що найперше зробите після перемоги. Це може бути щось, що давно відкладали або те, що в мирному житті здавалося дрібницею.
💭Молитися, якщо ви віруюча людина. Молитви дають надію і підтримку.
💭 Давати собі установку на перемогу. Вінстону Черчіллю приписують фразу «Ніколи, ніколи, ніколи не здавайтесь!» Фрази «ми переможемо», «після перемоги» підтримують віру і створюють готовність чути і бачити кроки, які наближають до перемоги.
💭 Дозволити собі злитися на ворога та відчувати вдячність нашим військовим, добровольцям ТРО. Злість мобілізує організм на протидію ворогу, а вдячність підтримує відчуття стабільності.
Віра живе, якщо поєднується зі справами, якими кожен із нас наближає перемогу:
💭 Волонтерство. Дивитися, як завзято оточуючі працюють, бути включеним у добру справу (плетіння сіток, приготування їжі, пошук і доставка товарів для тих, хто цього потребує) надихає, формує піднесений настрій, вселяє віру у перемогу
💭 Допомагати близьким: господарство, хатні справи, психологічна підтримка.
Сьогодні вірити означає довіряти ЗСУ, бійцям територіальної оборони, волонтерам – довіряти кожному, хто робить те, що може робити на своєму місці для майбутньої перемоги.
Кандидатка психологічних наук, психотерапевтка Наталія Портницька
