Ой, ну дуже подобається!

Старт продажів 5.07
Мяу

Шановні кияни та гості міста!

5 липня | 16.00
PDB HUB
Для військових.

Точка спокою. Радості і смутку. Надії. Підтримки. Точка життя.

А ще на відкритті буде аукціон, на якому будуть мої панелі.

Більше інформації ось тут

Ви подивіться, величезні Ґенріхи!!

Ахуєнно, дякую.

Ага ага?

Мені сьогодні 27.
Я не збудувала дім, не посадила дерево, не народила сина. Не стала мільйонером, зіркою стартапів чи автором бестселера «як досягти успішного успіху за два дні». Не політик, не експерт з хуйні, не астронавт. Взагалі те, що я жива – випадковість та прикол долі. Я мала загинути, але хтось загинув замість мене.

Я проїбала здоров’я – встаю з ліжка, наче кривенька качка. Зате маю купу історій: про війну й життя, втрати й любов.
Я втратила мрії – ті, що сяяли в очах дитини. Зате деякі стали планами. Хаб був мрією – тепер він реальність і завтра ми його відкриваємо.
Я втратила друзів на цій війні. Тут не буде «зате», мені болить і ця рана на душі нитиме до скону, навіть якщо зовні здається, що все вже окей. Я сумую, пацани, де б ви не були, я завжди вас пам’ятатиму і нестиму світу пам’ять про вас.

Я часто думаю про те, чого не зробила. Список великий, але він змушує рухатися вперед. Я вкладала себе у виховання молоді, пробувала щось змінити в країні, жила як могла. Помилялася, але вчилася на своїх помилках. Вибір простий: або виправляти, або згнити обивалою в стійлі.

Ще у мене найкращі в світі друзі та побратими. Без перебільшення, без цих людей мене не було б. Я б лишилася в посадці в 22 році. Або застрелилася б у 23 році. Або в 24, коли Інна їхала до мене через все місто, поки я в соплях і слюнях сиділа з волиною в роті. Цінуйте своїх рідних та близьких, поки є на те час. Завтра може не настати.

І ще… Маленька я, з днем народження, зірочко. Попри все лайно – ти вистояла, ти найсміливіша мала з усіх, кого я коли-небуть знала. Я тебе люблю.

Всі постять і я тоже запощу.
Нехай буде нагадуванням тим, хто казав «та давайте віддамо підарам Донбас і вони перестануть з нами воювати». Ахахах ага

Кажуть, що не можна розповідати про бажання, яке загадуєш, коли задуваєш свічки. Моє можна, бо я кожного року загадую прокинутися після нічного жахіття, на телефоні 6:04 24.02.2022 і нічого цього не почалося. Якби ж я знала, що ця війна забере у мене так багато, я б казала всім їм, як сильно я їх люблю і ціную по 100 раз на день, я б робила більше фотографій, просилаб більше кружечків в телеграмі. Тільки момент пройобано. Скільки б свічок я не задула, скільки б бажань не загадала. Вони не повернуться і це тупо жере мене щодня.