Про айтішку та економіку війни
Війна вже перетворилася на марафон і нам ймовірно доведеться перебирати досвід Ізраїлю, коли вона фактично не припиняєтсья, лише змінюються її фази. І саме Ізраїль показує своїм прикладом як можна перемогти чисельно переважаючого ворога.
Ця країна має відносно нечисельну, але добре оснащену і навчену армію, на яку працює потужна економіка. У випадку загострення чисельність може швидко збільшуватися за рахунок резерву, бо в країні практично кожен проходить службу. Однак уряд намагається тримати активними службовцями лише мінімально потрібну кількість людей, бо завжди є два сторони: чи ти утримуєш когось коли працюєш, чи тебе утримують, коли служиш.
Взагалі, будь-яка війна - це дорого, особливо сучасна, де перемагають не чисельністю, а сукупністю факторів - умінням, мотивацією, але в першу чергу - технічно просунутую зброєю. І хоча значну частину зброї нам надають у вигляді допомоги, це не перекриває всіх потреб армії, і живити її повинна економіка, бо потрібна не лише зброя, війна потребує купу ресурсів.
Навіть просто купуючи горнятко кави ви підтримуєте економіку, бо кожна транзакція, яка відбувається легально, оподатковується і гроші йдуть у бюджет. Фактично будь-який законний бізнес забезпечує створення доданої вартості, рух коштів і надходження до бюджету, що дозволяє витримувати навантаження війни.
Це відповідь на питання тих, хто соромиться працювати і заробляти в час війни - саме так, якщо ти не на фронті, то крім донату і волонтерства ти маєш працювати, заробляти і витрачати, бо так функціонує економіка. Звичайно, щось можна і потрібно роздавати безкоштовно, волонтерити і донатити, але по-любому потрібно забезпечувати постійний дохід. Можливо доречно знизити ціни де це можливо, давати додаткові знижки тому, хто потребує, але для роботи економіки потрібно щоб працював обмін товарів і послуг на гроші, і ніяк інакше.
Також важливо розуміти, що найбільшу користь економіці приносять галузі, які працюють на експорт, вони приводять в країну валюту, суттєво підвищують купівельну спроможність країни, можливість купувати імпортну продукцію взагалі.
У 2021 році експорт української IT-галузі оцінювався на рівні $6,8 млрд. - на третьому місці після АПК і металургії - $10,8 млрд. та $7,0 млрд. відповідно. Цього року ні АПК, ні металургія вже точно не повторять попередні показники. IT теж постраждала, це факт, однак ця галузь може швидко відновитися, важливо щоб були люди - це головний ресурс.
Неймовірно, але найбільше підготувало галузь IT до роботи під час війни - це коронавірус та карантин. Пам’ятаю що з початком карантину доводилося багатьох переконувати, що працювати можна так, щоб не ходити в офіс, головне, щоб був комп’ютер, інтернет та якесь більш-менш придатне для цього приміщення. Зараз вже переконувати нікого не треба, люди просто беруть і працюють, часто із самих неочікуваних місць, включаючи бомбосховища та прямо з розсташувань ЗСУ/ТрО (є і таке).
Також на відміну від АПК та металургії, IT як галузь ще унікальна тим, що основна частина надходжень - це заробітна плата співробітників чи дохід ФОП, який оподатковується сам по собі, а потім формує внутрішній попит, що оподатковується надалі і генерує ланцюгову реакцію зі створення доданої вартості в економіці. Один айтішник приносить в середньому понад $30 тис. в економіку країни. Спочатку ці гроші конвертуються в гривні і таким чином підтримують її курс. Далі умовно з 1 млн. грн. сплачується 50 тис. податку ФОП, 17 тис. ЄСВ, але найбільше сплачується в бюджет - це ПДВ, коли айтішник ці гроші витрачає, який становить 20%, тобто порядка 187 тис. грн., якщо витратити весь залишок. Відповідно наш умовний айтішник, навіть не враховуючи що він напряму може задонатити ЗСУ, з 1 млн. грн. віддасть податками 250 тис. грн., а ще 750 тис. спрямує на те, щоб запрацювали бізнеси всередині країни, які потім самі згенерують робочі місця і податки і т.д. і т.п.
Війна вже перетворилася на марафон і нам ймовірно доведеться перебирати досвід Ізраїлю, коли вона фактично не припиняєтсья, лише змінюються її фази. І саме Ізраїль показує своїм прикладом як можна перемогти чисельно переважаючого ворога.
Ця країна має відносно нечисельну, але добре оснащену і навчену армію, на яку працює потужна економіка. У випадку загострення чисельність може швидко збільшуватися за рахунок резерву, бо в країні практично кожен проходить службу. Однак уряд намагається тримати активними службовцями лише мінімально потрібну кількість людей, бо завжди є два сторони: чи ти утримуєш когось коли працюєш, чи тебе утримують, коли служиш.
Взагалі, будь-яка війна - це дорого, особливо сучасна, де перемагають не чисельністю, а сукупністю факторів - умінням, мотивацією, але в першу чергу - технічно просунутую зброєю. І хоча значну частину зброї нам надають у вигляді допомоги, це не перекриває всіх потреб армії, і живити її повинна економіка, бо потрібна не лише зброя, війна потребує купу ресурсів.
Навіть просто купуючи горнятко кави ви підтримуєте економіку, бо кожна транзакція, яка відбувається легально, оподатковується і гроші йдуть у бюджет. Фактично будь-який законний бізнес забезпечує створення доданої вартості, рух коштів і надходження до бюджету, що дозволяє витримувати навантаження війни.
Це відповідь на питання тих, хто соромиться працювати і заробляти в час війни - саме так, якщо ти не на фронті, то крім донату і волонтерства ти маєш працювати, заробляти і витрачати, бо так функціонує економіка. Звичайно, щось можна і потрібно роздавати безкоштовно, волонтерити і донатити, але по-любому потрібно забезпечувати постійний дохід. Можливо доречно знизити ціни де це можливо, давати додаткові знижки тому, хто потребує, але для роботи економіки потрібно щоб працював обмін товарів і послуг на гроші, і ніяк інакше.
Також важливо розуміти, що найбільшу користь економіці приносять галузі, які працюють на експорт, вони приводять в країну валюту, суттєво підвищують купівельну спроможність країни, можливість купувати імпортну продукцію взагалі.
У 2021 році експорт української IT-галузі оцінювався на рівні $6,8 млрд. - на третьому місці після АПК і металургії - $10,8 млрд. та $7,0 млрд. відповідно. Цього року ні АПК, ні металургія вже точно не повторять попередні показники. IT теж постраждала, це факт, однак ця галузь може швидко відновитися, важливо щоб були люди - це головний ресурс.
Неймовірно, але найбільше підготувало галузь IT до роботи під час війни - це коронавірус та карантин. Пам’ятаю що з початком карантину доводилося багатьох переконувати, що працювати можна так, щоб не ходити в офіс, головне, щоб був комп’ютер, інтернет та якесь більш-менш придатне для цього приміщення. Зараз вже переконувати нікого не треба, люди просто беруть і працюють, часто із самих неочікуваних місць, включаючи бомбосховища та прямо з розсташувань ЗСУ/ТрО (є і таке).
Також на відміну від АПК та металургії, IT як галузь ще унікальна тим, що основна частина надходжень - це заробітна плата співробітників чи дохід ФОП, який оподатковується сам по собі, а потім формує внутрішній попит, що оподатковується надалі і генерує ланцюгову реакцію зі створення доданої вартості в економіці. Один айтішник приносить в середньому понад $30 тис. в економіку країни. Спочатку ці гроші конвертуються в гривні і таким чином підтримують її курс. Далі умовно з 1 млн. грн. сплачується 50 тис. податку ФОП, 17 тис. ЄСВ, але найбільше сплачується в бюджет - це ПДВ, коли айтішник ці гроші витрачає, який становить 20%, тобто порядка 187 тис. грн., якщо витратити весь залишок. Відповідно наш умовний айтішник, навіть не враховуючи що він напряму може задонатити ЗСУ, з 1 млн. грн. віддасть податками 250 тис. грн., а ще 750 тис. спрямує на те, щоб запрацювали бізнеси всередині країни, які потім самі згенерують робочі місця і податки і т.д. і т.п.
Ми відбудуємо промисловість, засіємо наші поля і зберемо врожай. Але навряд чи вийде це зробити швидко. То я вірю, що саме IT - це та галузь, яка має зараз витягувати нашу економіку в тяжкі часи і бачу свою місію в тому, щоб максимально цьому сприяти. Разом з колегами ми зараз працюємо по 12 годин на добу, рухаючи вперед купу навчальних рішень, даючи змогу навчитися всім бажаючим. Для тих, хто залишився без роботи чи довго роздумував про те щоб зайнятися IT - зараз саме час, країні потрібні люди не лише на передовій, а і в тилу.
Сьогодні починаємо весняну групу джедайського курсу з JavaScript. У зв’язку з війною я максимально знизив його вартість, ще можна встигнути зареєструватися сьогодні і протягом кількох найближчих днів.
Але зараз я хочу розказати історію про мову курсу, бо проводжу його українською з моменту запуску у 2019.
Справа в тому, що ще з 2014 року я вирішив не створювати контент російською. До того я писав переважно російською багато статей для різних журналів, і навіть українських, наприклад “Комп’ютерное обозрение”, ДОУ теж був російськомовним. Також в той час у мене був досить популярний в СНД російськомовний сайт по тайм-менеджменту, який приносив мені досить немаленькі гроші, але у 2014 я вирішив його вимкнути.
Відповідно з питанням мови для свого курсу по JavaScript у мене було вирішено заздалегідь - я проводжу його українською, роблю для нього відосики теж українською і звісно використовую багато англомовних матеріалів, але не російськомовних.
Проте з запуском курсу ще у 2019 мене багато людей намагалося переконати, що потрібно його робити російською. Після того як він здобув певну популярність, то до мене навіть приходили “партнеритися” з популярних в росії сервісів і говорили, що можна в рази заробляти більше, якщо вести російською. Звісно я їх всіх відправляв у відомому напрямку. Але прикро, що багато російськомовних навчальних платформ і курсів мали українських засновників і працювали з України також. Сподіваюся хоч зараз наважаться на те, що я зробив у 2014.
https://sj42.programmingmentor.com/
Але зараз я хочу розказати історію про мову курсу, бо проводжу його українською з моменту запуску у 2019.
Справа в тому, що ще з 2014 року я вирішив не створювати контент російською. До того я писав переважно російською багато статей для різних журналів, і навіть українських, наприклад “Комп’ютерное обозрение”, ДОУ теж був російськомовним. Також в той час у мене був досить популярний в СНД російськомовний сайт по тайм-менеджменту, який приносив мені досить немаленькі гроші, але у 2014 я вирішив його вимкнути.
Відповідно з питанням мови для свого курсу по JavaScript у мене було вирішено заздалегідь - я проводжу його українською, роблю для нього відосики теж українською і звісно використовую багато англомовних матеріалів, але не російськомовних.
Проте з запуском курсу ще у 2019 мене багато людей намагалося переконати, що потрібно його робити російською. Після того як він здобув певну популярність, то до мене навіть приходили “партнеритися” з популярних в росії сервісів і говорили, що можна в рази заробляти більше, якщо вести російською. Звісно я їх всіх відправляв у відомому напрямку. Але прикро, що багато російськомовних навчальних платформ і курсів мали українських засновників і працювали з України також. Сподіваюся хоч зараз наважаться на те, що я зробив у 2014.
https://sj42.programmingmentor.com/
Свої скромні успіхи на фронті ворог намагається компенсувати терором мирного населення і регулярно скеровує десятки ракет на наші міста.
Майже щодня повітряна тривога лунає по всій країні і заганяє мільйони людей до укриттів.
Якщо просто перемножити цей час на кількість людей, то вийдуть просто колосальні обсяги втрачених людино-годин, що наносить значну шкоду нашій економіці.
Але у мене є дещо з найкращих технік тайм менеджменту, що можна протиставити пустому перечікуванню доки сили зла творять свої темні справи. Замість того щоб вважати цей час “втраченим” і просто вбивати його, можна сприймати його як “подарований” і спрямувати на найкраще, що можна робити з власним часом - це навчання і розвиток.
Якщо є можливість взяти з собою до сховища ноутбук - найкращий варіант, беріть його, проходьте курсики, робіть якісь проекти і завдання. Якщо ноутбук взяти не виходить - не біда, беріть з собою смартфон/планшет. Якщо у сховищі немає інтернету - скачайте собі книжки/відео заздалегідь.
Почніть робити це просто заради принципу, не витрачайте цей час на щось інше, дозволяючи ворогу його забирати, і намагайтеся продовжувати навчатися коли виходите з укриттів, а також не чекайте тривог щоб знайти будь-яку можливість продовжити.
Ви досить швидко побачите, що починаєте суттєво прогресувати в своєму навчанні, яким би воно не було, бо в навчанні дуже важлива систематичність і максимальне занурення. І чим частіше ворог буде кидати свої ракети, тим продуктивнішими ви будете в своєму навчанні, а не будете просто сидіти в очікуванні та думати про зло, бо саме цього воно і добивається.
Майже щодня повітряна тривога лунає по всій країні і заганяє мільйони людей до укриттів.
Якщо просто перемножити цей час на кількість людей, то вийдуть просто колосальні обсяги втрачених людино-годин, що наносить значну шкоду нашій економіці.
Але у мене є дещо з найкращих технік тайм менеджменту, що можна протиставити пустому перечікуванню доки сили зла творять свої темні справи. Замість того щоб вважати цей час “втраченим” і просто вбивати його, можна сприймати його як “подарований” і спрямувати на найкраще, що можна робити з власним часом - це навчання і розвиток.
Якщо є можливість взяти з собою до сховища ноутбук - найкращий варіант, беріть його, проходьте курсики, робіть якісь проекти і завдання. Якщо ноутбук взяти не виходить - не біда, беріть з собою смартфон/планшет. Якщо у сховищі немає інтернету - скачайте собі книжки/відео заздалегідь.
Почніть робити це просто заради принципу, не витрачайте цей час на щось інше, дозволяючи ворогу його забирати, і намагайтеся продовжувати навчатися коли виходите з укриттів, а також не чекайте тривог щоб знайти будь-яку можливість продовжити.
Ви досить швидко побачите, що починаєте суттєво прогресувати в своєму навчанні, яким би воно не було, бо в навчанні дуже важлива систематичність і максимальне занурення. І чим частіше ворог буде кидати свої ракети, тим продуктивнішими ви будете в своєму навчанні, а не будете просто сидіти в очікуванні та думати про зло, бо саме цього воно і добивається.
Тут Microsoft зарелізила Github Copilot.
Зробив нове відео на своєму каналі - розбираємося, чи дійсно заміняє він програміста?
Спойлер: допомагає сильно, але JavaScript все одно треба вчити :)
https://youtu.be/udjCwCUFiI8
Зробив нове відео на своєму каналі - розбираємося, чи дійсно заміняє він програміста?
Спойлер: допомагає сильно, але JavaScript все одно треба вчити :)
https://youtu.be/udjCwCUFiI8
YouTube
Чи заміняє GitHub Copilot програміста?
На днях Microsoft зарелізила GitHub Copilot - інструмент, що допомагає писати код за допомогою штучного інтелекту 🤖. Дехто почав говорити, що він може замінити розробника і програмування вчити більше не потрібно. Перевіряємо чи це дійсно так на простих прикладах…
Без досвіду на мідла.
Зараз на внутрішньому ринку праці спостерігається кризова ситуація, що цілком передбачувано в умовах війни. Хоча масштабна війна вперше, криза далеко не перша. І відбувається все за типовим сценарієм - відразу зникають чи сильно скорочуються трейнішні/джуновські вакансії.
Для підтвердження зібрав для вас свіженьку статистику по роботі на DOU (просто фільтр по рівню вакансії без огляду на технології).
Як бачимо, картинка невесела - трейнішних та джуновських вакансій в сумі 191 що майже на порядок менше ніж мідлових та сеньйорних - 1687.
Зазвичай навіть до завершення кризи початкового рівня вакансії повертаються, бо як не крути джуни потрібні хоча б тому, що мідли стають сеньорами, вчорашні джуни стають мідлами і джуновську роботу теж комусь робити потрібно. Ми насправді зараз це спостерігаємо, бо на початку війни показники були взагалі в районі нуля, але так, якщо порівнювати з довоєнними показниками, то падіння в рази, і конкуренція на місце суттєво вища.
Однак в поточний момент бачу досить цікаву можливість, якої здається не було раніше - коли на вакансії мідлів починають брати добре підготовлених людей без досвіду, які раніше могли йти лише на джуновські вакансії.
Як таке можливо? Якщо розуміти, чим відрізняється трейні/джун від мідла, то нічого дивного. Всі знають, що це досвід роботи. Але “досвід роботи” - то щось досить абстрактне. Якщо конкретно, то це здатність виконувати роботу самостійно без того, щоб відволікати когось на пояснення процесів як все працює.
Навіть питання не в технічному рівні - гарний джун зі свіжими знаннями після курсів в цьому плані може нічим не поступатися мідлу, питання в тому, що зазвичай коли компанія відкриває вакансію рівня трейні/джун, то передбачає, що до цієї людини буде прикріплений хтось більш досвідчений, хто пояснить що до чого і буде допомагати з питаннями процесу - де таск-трекер і як отримати в ньому задачу, як провести рев’ю коду, з якою гілкою його змерджити, як провести білд проекту, що слід вважати умовою завершення проекту, що говорити на статус мітингах і тому подібне. І оскільки час досвідченої людини коштує дорого, то простіше взяти не джуна/трейнішку, а готового мідла. Ось така проста економіка, що все пояснює.
Ще одне цікаве спостереження - зараз відкривається дуже багато можливостей дистанційної роботи, у тому числі на іноземні компанії. І виглядає так, що у них очікування до джунів є нижчими ніж у нас, бо вони традиційно брали на таку роботу випускників технічних вишів, на які доводилося витрачати додаткові ресурси щоб включити їх у всі процеси компанії. Відповідно “не джун” для них - це просто той, хто здатен виконувати роботу без зайвих запитань. І формальний досвід в роках насправді для них далеко не такий критичний.
Але тут зрозумілим стає і лайфхак - якщо достатньо підготуватися, не лише по мовах/фреймворках, але і по процесах роботи, то можна спробувати подаватися на мідловські вакансії, бо їх достатньо багато, відповідно кількість кандидатів на місце суттєво нижче ніж на трейні/джуна. І обманювати нікого не потрібно, достатньо пояснити працедавцеві що знаєте всі процеси і додаткових витрат часу на вас не буде потрібно. А якщо врахувати, що останнім часом мідлові зарплати суттєво виросли, то ви можете озвучити більш скромні зарплатні очікування ніж у “справжнього” мідла, і таким чином ще можете навіть виглядати більш цікавим кандидатом для працедавця. Однак сильно демпінгувати не треба, бо тоді за мідла не сприймуть :)
Ну і нарешті - це все не якісь мої теоретичні роздуми, це те що я спостерігаю - вже кілька моїх падаванів з початку війни пішли саме таким шляхом, за що мені дуже приємно. Ні на що не натякаю, але всі вони закінчували джедайський курс JavaScript, і хоча там ми лише JS вивчаємо, але формуємо навички і закриваємо те питання на такому рівні, що інтерв’юери дивуються, коли кандидати говорять, що ще не мають комерційного досвіду :) https://sj42.programmingmentor.com/
Зараз на внутрішньому ринку праці спостерігається кризова ситуація, що цілком передбачувано в умовах війни. Хоча масштабна війна вперше, криза далеко не перша. І відбувається все за типовим сценарієм - відразу зникають чи сильно скорочуються трейнішні/джуновські вакансії.
Для підтвердження зібрав для вас свіженьку статистику по роботі на DOU (просто фільтр по рівню вакансії без огляду на технології).
Як бачимо, картинка невесела - трейнішних та джуновських вакансій в сумі 191 що майже на порядок менше ніж мідлових та сеньйорних - 1687.
Зазвичай навіть до завершення кризи початкового рівня вакансії повертаються, бо як не крути джуни потрібні хоча б тому, що мідли стають сеньорами, вчорашні джуни стають мідлами і джуновську роботу теж комусь робити потрібно. Ми насправді зараз це спостерігаємо, бо на початку війни показники були взагалі в районі нуля, але так, якщо порівнювати з довоєнними показниками, то падіння в рази, і конкуренція на місце суттєво вища.
Однак в поточний момент бачу досить цікаву можливість, якої здається не було раніше - коли на вакансії мідлів починають брати добре підготовлених людей без досвіду, які раніше могли йти лише на джуновські вакансії.
Як таке можливо? Якщо розуміти, чим відрізняється трейні/джун від мідла, то нічого дивного. Всі знають, що це досвід роботи. Але “досвід роботи” - то щось досить абстрактне. Якщо конкретно, то це здатність виконувати роботу самостійно без того, щоб відволікати когось на пояснення процесів як все працює.
Навіть питання не в технічному рівні - гарний джун зі свіжими знаннями після курсів в цьому плані може нічим не поступатися мідлу, питання в тому, що зазвичай коли компанія відкриває вакансію рівня трейні/джун, то передбачає, що до цієї людини буде прикріплений хтось більш досвідчений, хто пояснить що до чого і буде допомагати з питаннями процесу - де таск-трекер і як отримати в ньому задачу, як провести рев’ю коду, з якою гілкою його змерджити, як провести білд проекту, що слід вважати умовою завершення проекту, що говорити на статус мітингах і тому подібне. І оскільки час досвідченої людини коштує дорого, то простіше взяти не джуна/трейнішку, а готового мідла. Ось така проста економіка, що все пояснює.
Ще одне цікаве спостереження - зараз відкривається дуже багато можливостей дистанційної роботи, у тому числі на іноземні компанії. І виглядає так, що у них очікування до джунів є нижчими ніж у нас, бо вони традиційно брали на таку роботу випускників технічних вишів, на які доводилося витрачати додаткові ресурси щоб включити їх у всі процеси компанії. Відповідно “не джун” для них - це просто той, хто здатен виконувати роботу без зайвих запитань. І формальний досвід в роках насправді для них далеко не такий критичний.
Але тут зрозумілим стає і лайфхак - якщо достатньо підготуватися, не лише по мовах/фреймворках, але і по процесах роботи, то можна спробувати подаватися на мідловські вакансії, бо їх достатньо багато, відповідно кількість кандидатів на місце суттєво нижче ніж на трейні/джуна. І обманювати нікого не потрібно, достатньо пояснити працедавцеві що знаєте всі процеси і додаткових витрат часу на вас не буде потрібно. А якщо врахувати, що останнім часом мідлові зарплати суттєво виросли, то ви можете озвучити більш скромні зарплатні очікування ніж у “справжнього” мідла, і таким чином ще можете навіть виглядати більш цікавим кандидатом для працедавця. Однак сильно демпінгувати не треба, бо тоді за мідла не сприймуть :)
Ну і нарешті - це все не якісь мої теоретичні роздуми, це те що я спостерігаю - вже кілька моїх падаванів з початку війни пішли саме таким шляхом, за що мені дуже приємно. Ні на що не натякаю, але всі вони закінчували джедайський курс JavaScript, і хоча там ми лише JS вивчаємо, але формуємо навички і закриваємо те питання на такому рівні, що інтерв’юери дивуються, коли кандидати говорять, що ще не мають комерційного досвіду :) https://sj42.programmingmentor.com/
До речі, щойно на ДОУ вийшла моя свіженька стаття про те чи ходити в універ https://dou.ua/forums/topic/39342/
DOU
Університет для ІТ: якщо йти, то навіщо
"Формальна університетська освіта сама собою нічого не гарантує, але з правильним підходом вона може суттєво допомогти, хоча, дійсно, і не є необхідною." Так вважає учасник нашої спільноти В'ячеслав Колдовський. Свої аргументи наводить у статті, тож читає
Сьогодні святкуємо День Незалежності. Як і очікувалося весь день лунає повітряна тривога. Ворог хоче залякати терором, але дійсно геть погано нас розуміє, якщо вважає що такий сценарій пройде. Віримо в ЗСУ і підтримуємо всім чим можемо.
Проте на думку спадає, що вже за тиждень перше вересня, а Україна вперто готується до того, щоб відправляти дітей та підлітків на навчання офлайн, незважаючи на купу руйнувань шкіл та університетів.
Як би це не цинічно звучало, але ніщо так не сприяло переходу до життя в онлайн, як коронавірус та карантин. Але навіть після його відміни багато компаній продовжують працювати повністю дистанційно або запропонували якісь змішані формати, коли відвідування офісів стає чимось опційним, а не обов’язковим.
Особисто я був активним прихильником віддаленої роботи ще до того як воно “стало трендом”. Дійсно, якщо тобі треба попрацювати за комп’ютером, то ти можеш це зробити з дому, десь з острова в Середземному морі (як на постері з мого каналу в ютубі), чи взагалі звідки завгодно ще. Мало того, робота з дому для мене особливо продуктивна, бо дає змогу максимально зосередитися, не втрачати час і енергію на дорогу та й значно більш передбачувано розпоряджатися власним часом взагалі.
Проблема хіба була в тому, що віддалений режим роботи погано розуміли колеги - не дуже вміли вирішувати питання дистанційно, ще багато хто хворів стереотипом, що якщо тебе немає на робочому місці, то значить що ти й не працюєш. Але подякуємо коронавірусу, що таке мислення він для більшості “полікував”.
Похвально, що українські IT компанії зрозуміли, що ніякого “повернення в офіс” не буде, особливо в умовах війни, і дуже швидко адаптувалися, надаючи можливість людям працювати не лише з гнучкого робочого місця, а ще й за гнучким графіком, перетворивши офіси на щось типу коворкінгу, куди можеш прийти за бажанням, а можеш і не показуватися взагалі, просто виконуй свою роботу і будь на зв’язку.
Однак виглядає так, що “полікував” не всіх. І навіть Ілон Маск намагається загнати своїх співробітників назад в офіс, хоча й виходить не дуже добре. Люди просто почали масово йти з Тесли. Наприклад, нещодавно навіть пішов один з ключових співробітників Андрей Карпати, який займався автопілотом. Хоч він причину й не озвучив, але бажання звільнитися співпало з примусовим поверненням в офіс. Тут важливо зрозуміти, що він далеко не один, хто вирішив покинути компанію саме в цей час - можна говорити що співпадіння перетворюються на закономірність.
Але в штатах війни немає, і я дивуюся від того, що наше міносвіти не спромоглося налаштувати дистанційну освіту, наче війна не така страшна як коронавірус, та й ніякого досвіду онлайн-навчання не було зовсім.
Не складно передбачити, що крім повітряних тривог нас з вересня будуть чекати масові замінування, ще й не факт, що завжди будуть фейковими. Як тут можна говорити про якийсь навчальний процес, коли постійно треба буде відміняти заняття та бігати в укриття? А що робити в гуртожитках університетів, чи дійсно вдастся серед ночі всіх евакуювати в безпечне місце? Якось погано собі це уявляю взагалі. То питання жертв серед наших дітей тут буде стояти в ракурсі не “якщо”, а “коли”.
Крім того зараз за кордоном багато не лише дітей з батьками, а й вчителів. Одні готові навчатися онлайн, а інші - навчати. Якщо намагатися повертати їх примусово, не пропонуючи альтернативи дистанційного навчання, то нічого з того не вийде - ми просто втратимо і одних, і інших.
То власне про що тут говорити - робота вже перейшла в онлайн і “як було” вже не буде. І навчання вже треба було б перевести в онлайн, тим паче в умовах війни. Не бачу жодних аргументів щоб зараз в офлайн всіх заганяти, на думку приходить хіба те що в онлайні на фіранки збирати проблематично.
Проте на думку спадає, що вже за тиждень перше вересня, а Україна вперто готується до того, щоб відправляти дітей та підлітків на навчання офлайн, незважаючи на купу руйнувань шкіл та університетів.
Як би це не цинічно звучало, але ніщо так не сприяло переходу до життя в онлайн, як коронавірус та карантин. Але навіть після його відміни багато компаній продовжують працювати повністю дистанційно або запропонували якісь змішані формати, коли відвідування офісів стає чимось опційним, а не обов’язковим.
Особисто я був активним прихильником віддаленої роботи ще до того як воно “стало трендом”. Дійсно, якщо тобі треба попрацювати за комп’ютером, то ти можеш це зробити з дому, десь з острова в Середземному морі (як на постері з мого каналу в ютубі), чи взагалі звідки завгодно ще. Мало того, робота з дому для мене особливо продуктивна, бо дає змогу максимально зосередитися, не втрачати час і енергію на дорогу та й значно більш передбачувано розпоряджатися власним часом взагалі.
Проблема хіба була в тому, що віддалений режим роботи погано розуміли колеги - не дуже вміли вирішувати питання дистанційно, ще багато хто хворів стереотипом, що якщо тебе немає на робочому місці, то значить що ти й не працюєш. Але подякуємо коронавірусу, що таке мислення він для більшості “полікував”.
Похвально, що українські IT компанії зрозуміли, що ніякого “повернення в офіс” не буде, особливо в умовах війни, і дуже швидко адаптувалися, надаючи можливість людям працювати не лише з гнучкого робочого місця, а ще й за гнучким графіком, перетворивши офіси на щось типу коворкінгу, куди можеш прийти за бажанням, а можеш і не показуватися взагалі, просто виконуй свою роботу і будь на зв’язку.
Однак виглядає так, що “полікував” не всіх. І навіть Ілон Маск намагається загнати своїх співробітників назад в офіс, хоча й виходить не дуже добре. Люди просто почали масово йти з Тесли. Наприклад, нещодавно навіть пішов один з ключових співробітників Андрей Карпати, який займався автопілотом. Хоч він причину й не озвучив, але бажання звільнитися співпало з примусовим поверненням в офіс. Тут важливо зрозуміти, що він далеко не один, хто вирішив покинути компанію саме в цей час - можна говорити що співпадіння перетворюються на закономірність.
Але в штатах війни немає, і я дивуюся від того, що наше міносвіти не спромоглося налаштувати дистанційну освіту, наче війна не така страшна як коронавірус, та й ніякого досвіду онлайн-навчання не було зовсім.
Не складно передбачити, що крім повітряних тривог нас з вересня будуть чекати масові замінування, ще й не факт, що завжди будуть фейковими. Як тут можна говорити про якийсь навчальний процес, коли постійно треба буде відміняти заняття та бігати в укриття? А що робити в гуртожитках університетів, чи дійсно вдастся серед ночі всіх евакуювати в безпечне місце? Якось погано собі це уявляю взагалі. То питання жертв серед наших дітей тут буде стояти в ракурсі не “якщо”, а “коли”.
Крім того зараз за кордоном багато не лише дітей з батьками, а й вчителів. Одні готові навчатися онлайн, а інші - навчати. Якщо намагатися повертати їх примусово, не пропонуючи альтернативи дистанційного навчання, то нічого з того не вийде - ми просто втратимо і одних, і інших.
То власне про що тут говорити - робота вже перейшла в онлайн і “як було” вже не буде. І навчання вже треба було б перевести в онлайн, тим паче в умовах війни. Не бачу жодних аргументів щоб зараз в офлайн всіх заганяти, на думку приходить хіба те що в онлайні на фіранки збирати проблематично.
“Do… or do not. There is no try” - Про вік, мотивацію та вашого найбільшого ворога в навчанні.
Сьогодні День Знань, з чим я вас і вітаю. Маю щось дуже корисне для вас розказати про навчання.
Власне одна зі складових моєї роботи полягає в тому щоб виконувати роль свого роду персонального психолога тих людей, хто намагаються навчитися. Це дуже непросто, навіть значно складніше, ніж пояснювати якісь технічні питання. Іноді це вдається зробити, іноді ні, але загалом накопичилося достатньо досвіду щоб робити якісь узагальнення і дати поради. Можливо хтось впізнає себе, призадумається, і мої поради допоможуть.
Вік
Почнемо з питання віку. Дуже часто трапляється, щось типу такого “Мені вже X, чи мені не пізно в програмісти?”. Замість X може бути що завгодно, і 30, і 40, і 50, і навіть 20+ буває нерідко. :)
Чому таке питання виникає взагалі? Зазвичай це просто власна невпевненість і спроба знайти виправдання чому ні. Але моя відповідь не всім подобається, бо вона - “завжди не пізно”.
Дійсно, що це взагалі за така проблема виправдовуватися віком? Для інтелектуальної роботи вік не має значення, науково доведено, що мізки - це той орган, який з часом деградує найбільш повільно, а тому багато інших занять можуть стати недоступними з віком, але не розробка і програмування.
Є безліч прикладів, коли люди передпенсійного чи навіть пенсійного віку приходили в цю галузь і цілком успішно досягали висот. І для цього не треба бути професором математики, достатньо вивчити якісь достатній мінімум технічних знань, щоб бути здатним закривати практичні таски. І цей “мінімум технічних знань” реально опанувати за лічені місяці, не треба думати, що “боги коди пишуть” - по великому рахунку ця професія нічим особливим не відрізняється з точки зору складності навчання, якщо говорити саме про мінімальний достатній для роботи рівень знань і навичок.
Інше питання, що з працевлаштуванням може бути складніше, бо дійсно, команді з двадцятип’ятирічних сіньйорів не дуже зрозуміло як поводитися з п’ятидесятилітнім джуном, але тут просто треба найти команду, якій це буде ок, і далеко не всі з них складаються з двадцятип’ятирічних сіньйорів.
Мало того, саме зараз, коли багато хто працює в онлайні, вік учасників дуже сильно втрачає значення навіть у порівнянні з тим, що було лише два роки тому. До відома: зазвичай в резюме взагалі заборонено зазначати дату народження/вік, за цим особливо слідкують в розвинених країнах.
Ну і нарешті можна спокійно піти собі фрілансити, просто робиш проекти, навіть сам, без команди - клієнту без різниці який твій вік.
Власне у людей що трохи старші за “молодь” основна проблема буває не в тому, що вони на щось не здатні чи їм пізно, а просто знаходяться в таких обставинах, що навчатися складно (сім’я, діти, робота, яку не можна кинути і тому подібне), але тут вже треба якось визначатися з тим, чого ти хочеш по-справжньому, можливо тебе все влаштовує, просто не готовий це визнати.
Мотивація
Наступна проблема - це коли людина просто не хоче напружуватися в навчанні. Часто трапляється думка, що твоя справа обмежується тим, щоб заплатити за курс, а далі то вже їх проблеми, хай вчать, як не навчили, то значить курс поганий. :) Але тут є нюанс, його важливо усвідомити: насправді, навчити примусово не можна, можна лише добровільно навчитися. І якщо ти не будеш працювати, виконувати завдання, і взагалі по-справжньому напружуватися інвестувати в це час, а не так, для вигляду, під відосик з ютубу - то це все даремно.
Часто цей випадок відразу видно по такій фразі “мені нічого незрозуміло”. Справа в тому, що “нічого незрозуміло” не буває, завжди незрозуміло щось конкретне. І коли ти можеш виокремити це щось конкретне, тоді ти можеш поставити про нього питання, а коли ти ставиш питання, ти вже можеш задати його комусь, хоча б гуглу для початку. І так від питання до питання ти можеш просуватися вперед. А якщо ситуація виглядає наче “нічого незрозуміло”, то тут і питання поставити ніяк, і просуватися ніяк також. Але зазвичай це просто тому, що людина лінується хоч елементарно напрягти свої мізки, от і все.
Сьогодні День Знань, з чим я вас і вітаю. Маю щось дуже корисне для вас розказати про навчання.
Власне одна зі складових моєї роботи полягає в тому щоб виконувати роль свого роду персонального психолога тих людей, хто намагаються навчитися. Це дуже непросто, навіть значно складніше, ніж пояснювати якісь технічні питання. Іноді це вдається зробити, іноді ні, але загалом накопичилося достатньо досвіду щоб робити якісь узагальнення і дати поради. Можливо хтось впізнає себе, призадумається, і мої поради допоможуть.
Вік
Почнемо з питання віку. Дуже часто трапляється, щось типу такого “Мені вже X, чи мені не пізно в програмісти?”. Замість X може бути що завгодно, і 30, і 40, і 50, і навіть 20+ буває нерідко. :)
Чому таке питання виникає взагалі? Зазвичай це просто власна невпевненість і спроба знайти виправдання чому ні. Але моя відповідь не всім подобається, бо вона - “завжди не пізно”.
Дійсно, що це взагалі за така проблема виправдовуватися віком? Для інтелектуальної роботи вік не має значення, науково доведено, що мізки - це той орган, який з часом деградує найбільш повільно, а тому багато інших занять можуть стати недоступними з віком, але не розробка і програмування.
Є безліч прикладів, коли люди передпенсійного чи навіть пенсійного віку приходили в цю галузь і цілком успішно досягали висот. І для цього не треба бути професором математики, достатньо вивчити якісь достатній мінімум технічних знань, щоб бути здатним закривати практичні таски. І цей “мінімум технічних знань” реально опанувати за лічені місяці, не треба думати, що “боги коди пишуть” - по великому рахунку ця професія нічим особливим не відрізняється з точки зору складності навчання, якщо говорити саме про мінімальний достатній для роботи рівень знань і навичок.
Інше питання, що з працевлаштуванням може бути складніше, бо дійсно, команді з двадцятип’ятирічних сіньйорів не дуже зрозуміло як поводитися з п’ятидесятилітнім джуном, але тут просто треба найти команду, якій це буде ок, і далеко не всі з них складаються з двадцятип’ятирічних сіньйорів.
Мало того, саме зараз, коли багато хто працює в онлайні, вік учасників дуже сильно втрачає значення навіть у порівнянні з тим, що було лише два роки тому. До відома: зазвичай в резюме взагалі заборонено зазначати дату народження/вік, за цим особливо слідкують в розвинених країнах.
Ну і нарешті можна спокійно піти собі фрілансити, просто робиш проекти, навіть сам, без команди - клієнту без різниці який твій вік.
Власне у людей що трохи старші за “молодь” основна проблема буває не в тому, що вони на щось не здатні чи їм пізно, а просто знаходяться в таких обставинах, що навчатися складно (сім’я, діти, робота, яку не можна кинути і тому подібне), але тут вже треба якось визначатися з тим, чого ти хочеш по-справжньому, можливо тебе все влаштовує, просто не готовий це визнати.
Мотивація
Наступна проблема - це коли людина просто не хоче напружуватися в навчанні. Часто трапляється думка, що твоя справа обмежується тим, щоб заплатити за курс, а далі то вже їх проблеми, хай вчать, як не навчили, то значить курс поганий. :) Але тут є нюанс, його важливо усвідомити: насправді, навчити примусово не можна, можна лише добровільно навчитися. І якщо ти не будеш працювати, виконувати завдання, і взагалі по-справжньому напружуватися інвестувати в це час, а не так, для вигляду, під відосик з ютубу - то це все даремно.
Часто цей випадок відразу видно по такій фразі “мені нічого незрозуміло”. Справа в тому, що “нічого незрозуміло” не буває, завжди незрозуміло щось конкретне. І коли ти можеш виокремити це щось конкретне, тоді ти можеш поставити про нього питання, а коли ти ставиш питання, ти вже можеш задати його комусь, хоча б гуглу для початку. І так від питання до питання ти можеш просуватися вперед. А якщо ситуація виглядає наче “нічого незрозуміло”, то тут і питання поставити ніяк, і просуватися ніяк також. Але зазвичай це просто тому, що людина лінується хоч елементарно напрягти свої мізки, от і все.
Про питання теж є нюанс - часто люди задають питання, які гугляться за 10 секунд. От просто вставив питання в гугл, і перше посилання вже має відповідь. Але чому ж так не зробити? Насправді тут є теж демонстрація власних лінощів - просто задав питання, перекинув відповідальність з себе, і вже ніби не ти винен в тому ще можеш просуватися в навчанні.
Однак звісно питання задавати потрібно, просто треба спочатку хоч трохи подумати самому, погуглити, ну а коли вже зрозумів, що сам ніяк - тоді задаєш. Бо є інша крайність - це коли взагалі нуль питань, а завдання при цьому не зроблено. Коли починаєш розбиратися чому - виявляється, що людина боїться запитати, бо хтось може подумати, що вона якась недостатньо розумна, чи щось в подібне. Звісно, що це повна маячня, і навіть коли ти вже ніби все вивчив і пішов працювати, ніхто не розраховує, що ти будеш робити все сам без жодних питань - спілкуватися з людьми, задавати питання, просити допомогу - це нормально, ніхто тебе за осуджувати не буде, якщо ти звичайно не будеш зловживати як у ситуації з попереднього абзацу.
Окремий випадок небажання напружуватися, це коли хтось починає говорити, що “ви неправильно навчаєте”. З цим взагалі тяжко щось робити. Людина має якесь власне уявлення про те як має виглядати навчання, і зазвичай це так, щоб дійсно нічим “зайвим” не напружувати - типу дайте теорію, але “не забагато і не замало”, далі дайте практичне завдання виключно по цій теорії, так, щоб не треба було ходити в гугл, просто повторив те що було в теорії, але вже з іншими даними і все. Власне в чому тут проблема? Проблема в тому, що такий “лайтовий” варіант навчання, коли ти ніби йдеш протореною доріжкою і просто повторюєш те що було в теорії без достатніх зусиль на самостійне опрацювання - це не є справжнє, навчання, це його імітація.
Цим особливо сильно страждають виші, коли ніби і теми закриті, і оцінки на “відмінно”, а на роботу чомусь не беруть. Бо тут ти не здобуваєш навички, оскільки навички - це саме здатність вирішувати практичне завдання, яке може охоплювати багато теоретичних складових, не лише, те, що “щойно пройшли”. Крім того, вміння шукати інформацію, працювати з документацією, дебажити код, намагаючись розібратися у незрозумілому - це і є ключові навички розробника, які не здобуваються у лайтовому режимі, їх треба постійно відточувати саме напружуючи свої мізки.
Також ще є люди, з категорії “я хочу спробувати, чи мені піде”. Це такі, що постійно вагаються, в пошуках якогось магічного “найкращого курсу”, “найкращої книжки” чи “найкращого вчителя”. Вони вважають, що є якийсь секрет, якийсь десь хтось приховує, але якщо на нього натрапиш, то тоді “піде”. Реальність така, що ніякого секрету немає, крім інтенсивної праці, і постійна робота над собою та страждання від того, що не все виходить - то нормальна складова навчання. Причому якась конкретна книжка, конкретний курс чи вчитель - не настільки принципово, як твоє власне до цього відношення. Якщо вагатися, постійно думати, що десь там позаду відкриті двері, і якщо щось не піде, то я відразу в них втечу - то це дуже сильно перешкоджає, власне стає основною причиною, чому нічого не вдається. Часто такі люди реєструються на купу різних безкоштовних курсів, пробують, кидають, нічого не завершуючи до кінця. А коли йдуть на платні, то їх постійно бентежить питання, а чи не кинути їх щоб повернути гроші, бо ніби воно якось не йде. Звичайно, що так нічого й не вийде, коли ти замість того щоб віддатися навчанню тільки й думаєш про те чи не наступив той момент, щоб його кинути. Треба вміти психологічно закривати за собою двері і доводити до кінця те що почав. І немає ніякої проблеми в тому що ти відстав - завжди можна наздогнати, головне дійсно йти цим шляхом, а не повертатися назад. Власне, ти або навчаєшся, а бо ні, ти не “пробуєш”.
Однак звісно питання задавати потрібно, просто треба спочатку хоч трохи подумати самому, погуглити, ну а коли вже зрозумів, що сам ніяк - тоді задаєш. Бо є інша крайність - це коли взагалі нуль питань, а завдання при цьому не зроблено. Коли починаєш розбиратися чому - виявляється, що людина боїться запитати, бо хтось може подумати, що вона якась недостатньо розумна, чи щось в подібне. Звісно, що це повна маячня, і навіть коли ти вже ніби все вивчив і пішов працювати, ніхто не розраховує, що ти будеш робити все сам без жодних питань - спілкуватися з людьми, задавати питання, просити допомогу - це нормально, ніхто тебе за осуджувати не буде, якщо ти звичайно не будеш зловживати як у ситуації з попереднього абзацу.
Окремий випадок небажання напружуватися, це коли хтось починає говорити, що “ви неправильно навчаєте”. З цим взагалі тяжко щось робити. Людина має якесь власне уявлення про те як має виглядати навчання, і зазвичай це так, щоб дійсно нічим “зайвим” не напружувати - типу дайте теорію, але “не забагато і не замало”, далі дайте практичне завдання виключно по цій теорії, так, щоб не треба було ходити в гугл, просто повторив те що було в теорії, але вже з іншими даними і все. Власне в чому тут проблема? Проблема в тому, що такий “лайтовий” варіант навчання, коли ти ніби йдеш протореною доріжкою і просто повторюєш те що було в теорії без достатніх зусиль на самостійне опрацювання - це не є справжнє, навчання, це його імітація.
Цим особливо сильно страждають виші, коли ніби і теми закриті, і оцінки на “відмінно”, а на роботу чомусь не беруть. Бо тут ти не здобуваєш навички, оскільки навички - це саме здатність вирішувати практичне завдання, яке може охоплювати багато теоретичних складових, не лише, те, що “щойно пройшли”. Крім того, вміння шукати інформацію, працювати з документацією, дебажити код, намагаючись розібратися у незрозумілому - це і є ключові навички розробника, які не здобуваються у лайтовому режимі, їх треба постійно відточувати саме напружуючи свої мізки.
Також ще є люди, з категорії “я хочу спробувати, чи мені піде”. Це такі, що постійно вагаються, в пошуках якогось магічного “найкращого курсу”, “найкращої книжки” чи “найкращого вчителя”. Вони вважають, що є якийсь секрет, якийсь десь хтось приховує, але якщо на нього натрапиш, то тоді “піде”. Реальність така, що ніякого секрету немає, крім інтенсивної праці, і постійна робота над собою та страждання від того, що не все виходить - то нормальна складова навчання. Причому якась конкретна книжка, конкретний курс чи вчитель - не настільки принципово, як твоє власне до цього відношення. Якщо вагатися, постійно думати, що десь там позаду відкриті двері, і якщо щось не піде, то я відразу в них втечу - то це дуже сильно перешкоджає, власне стає основною причиною, чому нічого не вдається. Часто такі люди реєструються на купу різних безкоштовних курсів, пробують, кидають, нічого не завершуючи до кінця. А коли йдуть на платні, то їх постійно бентежить питання, а чи не кинути їх щоб повернути гроші, бо ніби воно якось не йде. Звичайно, що так нічого й не вийде, коли ти замість того щоб віддатися навчанню тільки й думаєш про те чи не наступив той момент, щоб його кинути. Треба вміти психологічно закривати за собою двері і доводити до кінця те що почав. І немає ніякої проблеми в тому що ти відстав - завжди можна наздогнати, головне дійсно йти цим шляхом, а не повертатися назад. Власне, ти або навчаєшся, а бо ні, ти не “пробуєш”.
Ворог
Отже ми нарешті дійшли і до вашого головного ворога в навчанні, і це - ви самі, ваші упередження, лінощі, якісь відмазки і тому подібне. Якщо ти дійсно вирішив навчитися, то тебе ніщо не має зупинити. Айтішка не вимагає якихось надлюдських здібностей, мало того, є багато професій, які більш вимогливі стосовно навчання. Звичайно в IT є багато талановитих людей зі світлими головами, які зі сторони виглядають ніби створіння з іншого світу, але насправді їх меншість, у своїй більшості айтішники, розробники - це звичайні люди, яких ти в загальній масі не відрізниш за якимись особливими здібностями. Просто в якийсь момент вони серйозно взялися за навчання, не шукали відмазки чи виправдовування, не пробували, а взяли і зробили.
І саме зараз навчитися на айтішника стало легко як ніколи. Тобі треба просто комп’ютер, інтернет і достатньо мотивації. Іноді говорять, що в тебе має бути якесь особливе покликання, і ти його маєш відчути, а йти, наприклад, за грошима - то неправильно. То звісно добре, якщо в тебе є якийсь особливий талант і покликання, але насправді не важливо яка в тебе мотивація, головне, щоб вона була. Щоб це твоє бажання конвертувалося в конкретні дії, щоб ти розумів, що кожну хвилину свого часу ти можеш або присвятити навчанню, або ні, і відповідно від нього віддалитися, бо в цій галузі коли не вчишся чи не працюєш, то починаєш забувати, навіть той мінімуму, що знаєш, по-іншому не буває. І якщо ти не можеш себе примусити навчатися, якщо тобі воно дається через силу, якщо ти шукаєш якісь причини чому тобі щось заважає, то краще й не намагайся йти цим шляхом, бо на постійні страждання скеруєш себе.
Є безліч можливостей навчатися безкоштовно, хоча звісно під керівництвом гарного вчителя це буде значно ефективніше. Бо питання зовсім не в контенті - його можна знайти повно і без жодних витрат, основне питання в тому, що гарний вчитель, це не просто лектор, чи репетитор, щоб видати інформацію, це ментор, наставник, що має створити такі умови, в яких ти мав би напружуватися в своєму навчанні, в ідеалі зануритися настільки сильно, що думати постійно про завдання, засинати з ними в голові, прокидатися з ними в голові, а вночі вони мають ще снитися. Знання тобі не мають запихувати силою в твою голову, ти повинен вигризати їх сам, знати “де вони лежать” - конкретно документація, якісь стандарти, куди будеш заглядати навіть тоді, як пройде час і щось оновиться/зміниться. І звісно боротися з тарганами у своїй голові, і пам’яти, що темна сторона - вона не десь зовні, вона в самому тобі.
Отже ми нарешті дійшли і до вашого головного ворога в навчанні, і це - ви самі, ваші упередження, лінощі, якісь відмазки і тому подібне. Якщо ти дійсно вирішив навчитися, то тебе ніщо не має зупинити. Айтішка не вимагає якихось надлюдських здібностей, мало того, є багато професій, які більш вимогливі стосовно навчання. Звичайно в IT є багато талановитих людей зі світлими головами, які зі сторони виглядають ніби створіння з іншого світу, але насправді їх меншість, у своїй більшості айтішники, розробники - це звичайні люди, яких ти в загальній масі не відрізниш за якимись особливими здібностями. Просто в якийсь момент вони серйозно взялися за навчання, не шукали відмазки чи виправдовування, не пробували, а взяли і зробили.
І саме зараз навчитися на айтішника стало легко як ніколи. Тобі треба просто комп’ютер, інтернет і достатньо мотивації. Іноді говорять, що в тебе має бути якесь особливе покликання, і ти його маєш відчути, а йти, наприклад, за грошима - то неправильно. То звісно добре, якщо в тебе є якийсь особливий талант і покликання, але насправді не важливо яка в тебе мотивація, головне, щоб вона була. Щоб це твоє бажання конвертувалося в конкретні дії, щоб ти розумів, що кожну хвилину свого часу ти можеш або присвятити навчанню, або ні, і відповідно від нього віддалитися, бо в цій галузі коли не вчишся чи не працюєш, то починаєш забувати, навіть той мінімуму, що знаєш, по-іншому не буває. І якщо ти не можеш себе примусити навчатися, якщо тобі воно дається через силу, якщо ти шукаєш якісь причини чому тобі щось заважає, то краще й не намагайся йти цим шляхом, бо на постійні страждання скеруєш себе.
Є безліч можливостей навчатися безкоштовно, хоча звісно під керівництвом гарного вчителя це буде значно ефективніше. Бо питання зовсім не в контенті - його можна знайти повно і без жодних витрат, основне питання в тому, що гарний вчитель, це не просто лектор, чи репетитор, щоб видати інформацію, це ментор, наставник, що має створити такі умови, в яких ти мав би напружуватися в своєму навчанні, в ідеалі зануритися настільки сильно, що думати постійно про завдання, засинати з ними в голові, прокидатися з ними в голові, а вночі вони мають ще снитися. Знання тобі не мають запихувати силою в твою голову, ти повинен вигризати їх сам, знати “де вони лежать” - конкретно документація, якісь стандарти, куди будеш заглядати навіть тоді, як пройде час і щось оновиться/зміниться. І звісно боротися з тарганами у своїй голові, і пам’яти, що темна сторона - вона не десь зовні, вона в самому тобі.
IT Generation: чи млинець нанівець?
Коли вперше дізнався про програму IT Generation, то деякі речі мені не дуже сподобалися, але вирішив заздалегідь не критикувати, тим більше що ідея сприяти IT-освіті насправді гарна, бо в умовах війни IT - то чи не єдина галузь, яка може виживати і живити економіку.
Однак зараз пішла хвиля негативчику пишуть про “гру кальмара” і тому подібне, конкретні лінки давати не буду, кому цікаво, то нагуглите. Але вирішив написати, бо багато людей мене особисто питає про програму, і чому там немає найкращих курсів :)
Отже, про програму. Наприкінці червня з великою помпою Мінцифри анонсував (далі цитата з офсайту): “Проєкт Міністерства цифрової трансформації разом із партнерами, блокчейн-екосистемою Binance та Львівським ІТ Кластером. В рамках проєкту таланти з будь-якого куточку України зможуть безоплатно отримати професію у сфері IT.” (цитата з офсайту https://it-generation.gov.ua/)
Хто платить?
На перший погляд все класно, але нюанси в деталях. Програма виглядає безкоштовною, однак ми прекрасно знаємо, що безкоштовного нічого не існує - за все завжди хтось платить. Якщо програма державна, то вона оплачується платниками податків. Якщо оплачує якась компанія, то це її гроші. Багатьох в оману ввело саме залучення Мінцифри і склалося враження, що програма державна, однак насправді гроші дає криптобіржа з вельми підмоченою репутацією (https://www.reuters.com/investigates/special-report/fintech-crypto-binance-dirtymoney/). Особливо дико на мій погляд виглядає співпраця у розрізі того, що були серйозні звинувачення у зливі інфи користувачів платформи російському ФСБ (https://www.reuters.com/technology/how-crypto-giant-binance-built-ties-russian-fsb-linked-agency-2022-04-22/).
Вже цього було достатньо щоб ні про яку співпрацю не говорити взагалі. Але якщо в наших держструктурах вже якось і вирішили прийняти не зовсім чисті гроші в тяжкий час, то варто було зробити це без додаткових умов.
Однак в програмі IT Generation була прописана умова обов’язкової реєстрації кандидатів на самій біржі, тобто: хочеш подати заявку - реєструйся на біржі з подачею персональних документів ще й з відеоідетнифікацією особистості. Це взагалі капець-капець на мою думку - такого не можна допускати було взагалі, враховуючи інфу про злив даних ФСБ.
І якщо говорити про те що криптобіржа виділила аж мільйон доларів на навчання, то в результаті вийшо, що з піаром на рівні держави вона отримала десятки якщо не сотні тисяч нових користувачів. Швидке збільшення кількості користувачів в таких кількостях автоматично збільшує вартість проекту на десятки чи навіть сотні мільйонів доларів. Просто аплодую стоячи геніям маркетингу в тій криптобіржі - вклали мільйон, отримали набагато більше, ми навіть не можемо уявити наскільки, бо не знаємо, чи ті дані ще комусь передадуть, можливо за них дехто ще й заплатить не один мільйон :)
Відбір
Наступний нюанс з відбором. Оригінально очікувалося що той мільйон доларів розділять між школами з середньої вартістю курсів в районі 1 тис. дол, відповідно кількість таких людей - всього одна тисяча, але оскільки середня вартість курсів була менше 1 тис. дол, то кількість тих, кому зможуть надати послуги буде вищою, порядка 1800 осіб.
Насправді це мізерна величина в загальній кількості бажаючих стати айтішниками у нашій країні. Відповідно, по різним оцінкам на програму було подано до 300 тис. заявок, однак дехто реєструвався на кілька шкіл одночасно, кількість унікальних учасників оцінюється приблизно в 50 тис. осіб.
Власне серйозний факап в тому щоб допустити множинні реєстрації взагалі. Якщо хтось “особливо розумний” подав заявку умовно 10 разів, то його шанси зростають відповідно в 10 раз по відношенню до інших, що створює нерівні умови, є несправедливим і шкодить самій ідеї такого безоплатного навчання.
Оскільки багато людей поклали свої надії на цю програму, то питання відбору мало було б пропрацьоване в деталях. Тут важливий принцип - якщо щось робиш, то роби добре, або взагалі не роби ніяк.
Коли вперше дізнався про програму IT Generation, то деякі речі мені не дуже сподобалися, але вирішив заздалегідь не критикувати, тим більше що ідея сприяти IT-освіті насправді гарна, бо в умовах війни IT - то чи не єдина галузь, яка може виживати і живити економіку.
Однак зараз пішла хвиля негативчику пишуть про “гру кальмара” і тому подібне, конкретні лінки давати не буду, кому цікаво, то нагуглите. Але вирішив написати, бо багато людей мене особисто питає про програму, і чому там немає найкращих курсів :)
Отже, про програму. Наприкінці червня з великою помпою Мінцифри анонсував (далі цитата з офсайту): “Проєкт Міністерства цифрової трансформації разом із партнерами, блокчейн-екосистемою Binance та Львівським ІТ Кластером. В рамках проєкту таланти з будь-якого куточку України зможуть безоплатно отримати професію у сфері IT.” (цитата з офсайту https://it-generation.gov.ua/)
Хто платить?
На перший погляд все класно, але нюанси в деталях. Програма виглядає безкоштовною, однак ми прекрасно знаємо, що безкоштовного нічого не існує - за все завжди хтось платить. Якщо програма державна, то вона оплачується платниками податків. Якщо оплачує якась компанія, то це її гроші. Багатьох в оману ввело саме залучення Мінцифри і склалося враження, що програма державна, однак насправді гроші дає криптобіржа з вельми підмоченою репутацією (https://www.reuters.com/investigates/special-report/fintech-crypto-binance-dirtymoney/). Особливо дико на мій погляд виглядає співпраця у розрізі того, що були серйозні звинувачення у зливі інфи користувачів платформи російському ФСБ (https://www.reuters.com/technology/how-crypto-giant-binance-built-ties-russian-fsb-linked-agency-2022-04-22/).
Вже цього було достатньо щоб ні про яку співпрацю не говорити взагалі. Але якщо в наших держструктурах вже якось і вирішили прийняти не зовсім чисті гроші в тяжкий час, то варто було зробити це без додаткових умов.
Однак в програмі IT Generation була прописана умова обов’язкової реєстрації кандидатів на самій біржі, тобто: хочеш подати заявку - реєструйся на біржі з подачею персональних документів ще й з відеоідетнифікацією особистості. Це взагалі капець-капець на мою думку - такого не можна допускати було взагалі, враховуючи інфу про злив даних ФСБ.
І якщо говорити про те що криптобіржа виділила аж мільйон доларів на навчання, то в результаті вийшо, що з піаром на рівні держави вона отримала десятки якщо не сотні тисяч нових користувачів. Швидке збільшення кількості користувачів в таких кількостях автоматично збільшує вартість проекту на десятки чи навіть сотні мільйонів доларів. Просто аплодую стоячи геніям маркетингу в тій криптобіржі - вклали мільйон, отримали набагато більше, ми навіть не можемо уявити наскільки, бо не знаємо, чи ті дані ще комусь передадуть, можливо за них дехто ще й заплатить не один мільйон :)
Відбір
Наступний нюанс з відбором. Оригінально очікувалося що той мільйон доларів розділять між школами з середньої вартістю курсів в районі 1 тис. дол, відповідно кількість таких людей - всього одна тисяча, але оскільки середня вартість курсів була менше 1 тис. дол, то кількість тих, кому зможуть надати послуги буде вищою, порядка 1800 осіб.
Насправді це мізерна величина в загальній кількості бажаючих стати айтішниками у нашій країні. Відповідно, по різним оцінкам на програму було подано до 300 тис. заявок, однак дехто реєструвався на кілька шкіл одночасно, кількість унікальних учасників оцінюється приблизно в 50 тис. осіб.
Власне серйозний факап в тому щоб допустити множинні реєстрації взагалі. Якщо хтось “особливо розумний” подав заявку умовно 10 разів, то його шанси зростають відповідно в 10 раз по відношенню до інших, що створює нерівні умови, є несправедливим і шкодить самій ідеї такого безоплатного навчання.
Оскільки багато людей поклали свої надії на цю програму, то питання відбору мало було б пропрацьоване в деталях. Тут важливий принцип - якщо щось робиш, то роби добре, або взагалі не роби ніяк.
Продовжуємо про IT Generation, говоримо про відбір учасників.
Відбір не можна було просто спустити на рівень шкіл, бо вони не обмінюються інформацією одна з одною та й взагалі не мають експертизи проводити відбір людей, оскільки коли проводять платні курси, то питання відбору серйозно не стоїть - сам факт оплати вже є показником того, що людина підтверджує свою мотивацію до навчання, бо просто викинути на вітер свої кровні може далеко не кожен.
Однак якщо платити не треба, то виникає серйозне питання, кому тоді ж дати цей шанс? Чи мають його отримати ті хто постраждав від війни, чи ті, хто вже щось знає/вміє, але з іншого боку, якщо знає/вміє, то навіщо йому те навчання, він можливо займе місце того, кому це більш потрібно?
Я тут не дам готові відповіді, бо все залежить від конкретних цілей, які ми хочемо досягти, але те, що це мало бути пропрацьовано в деталях - це факт. Зараз вийшло так, що заявок купа, в окремих популярних школах в буквальному сенсі тисячі на одне місце. Чи зможуть їх опрацювати взагалі, якось прочитати кожну заявку? Це риторичне питання, просто прикиньте, що на одну заявку треба витратити хоча б 10 хвилин (це самий мінімум, бо насправді часу треба більше, бо треба і документи прочитати, зокрема лист, і з людино зв’язатися, позвонити чи листа написати), то щоб опрацювати тисячу заявок потрібно мінімум 167 годин часу - це місяць безперервної роботи по вісім годин на день, зрозуміло, що ніхто тим займатися в таких масштабах не буде. А якщо 10 тисяч, то це треба щоб з ними працювала одна людина майже рік, чи аж 10 людей має працювати місяць? А якщо робити по совісті, то на заявку треба значно більше ніж 10 хвилин, просто подумайте про це і зрозумієте масштаби факапу :)
Що тут можна було зробити? Та хоч звичайну лотерею, чому б ні? Лише гарантувати щоб заявку могла подати одна людина один раз. Варіант аналогічний тестуванню ЗНО теж прийнятний. Способи є, варто подумати було наперед.
Відбір не можна було просто спустити на рівень шкіл, бо вони не обмінюються інформацією одна з одною та й взагалі не мають експертизи проводити відбір людей, оскільки коли проводять платні курси, то питання відбору серйозно не стоїть - сам факт оплати вже є показником того, що людина підтверджує свою мотивацію до навчання, бо просто викинути на вітер свої кровні може далеко не кожен.
Однак якщо платити не треба, то виникає серйозне питання, кому тоді ж дати цей шанс? Чи мають його отримати ті хто постраждав від війни, чи ті, хто вже щось знає/вміє, але з іншого боку, якщо знає/вміє, то навіщо йому те навчання, він можливо займе місце того, кому це більш потрібно?
Я тут не дам готові відповіді, бо все залежить від конкретних цілей, які ми хочемо досягти, але те, що це мало бути пропрацьовано в деталях - це факт. Зараз вийшло так, що заявок купа, в окремих популярних школах в буквальному сенсі тисячі на одне місце. Чи зможуть їх опрацювати взагалі, якось прочитати кожну заявку? Це риторичне питання, просто прикиньте, що на одну заявку треба витратити хоча б 10 хвилин (це самий мінімум, бо насправді часу треба більше, бо треба і документи прочитати, зокрема лист, і з людино зв’язатися, позвонити чи листа написати), то щоб опрацювати тисячу заявок потрібно мінімум 167 годин часу - це місяць безперервної роботи по вісім годин на день, зрозуміло, що ніхто тим займатися в таких масштабах не буде. А якщо 10 тисяч, то це треба щоб з ними працювала одна людина майже рік, чи аж 10 людей має працювати місяць? А якщо робити по совісті, то на заявку треба значно більше ніж 10 хвилин, просто подумайте про це і зрозумієте масштаби факапу :)
Що тут можна було зробити? Та хоч звичайну лотерею, чому б ні? Лише гарантувати щоб заявку могла подати одна людина один раз. Варіант аналогічний тестуванню ЗНО теж прийнятний. Способи є, варто подумати було наперед.
Продовжуємо про IT Generation - якість
Питання якості - основне, на мою думку. Взагалі, у більшості IT-шкіл з цим постійно складнощі. І головна проблема не в тому, що навчатися беруть без відбору, треба лише заплатити - з цим якраз у нормально поставленому навчанні особливих складнощів немає, бо студенти, що відстають, не мають заважати тим, хто навчається добре. Проблема в першу чергу в кадрах самих шкіл.
І тут все просто - роздуті витрати маркетинг, адміністративні, необхідність давати прибуток і тому подібне залишають дуже мало можливості платити гарні зарплати людям, які будуть навчати. По рекламі скажу окремо - вливати колосальні гроші в рекламу, то демонструвати неспроможність робити більш продвинутий маркетинг, займатися розвитком спільнот, подій контенті у тому подібне. Але у нас школи часто вливають просто неймовірні гроші в рекламу - мають роздуті штати рекламщиків, крутять дорогі адси на фейсбуці/інстаграмі, заносять блогерам і т.д. У вартості курсу це може доходити до його половини ціни, лише вдумайтеся в це - людина оплачує курс за тис. дол., з них лише половина залишається школі на курс, половину вже витратили на рекламу (!).
Але якість навчання чи не на всі 100% визначається не брендом школи, а саме конкретним вчителем, який працює зі студентами, його професійними навичками та вмінням навчати інших. І якщо для оплати праці цієї людини школа не здатна виділити достойні кошти, то і людей вона гарних для цієї роботи не знайде. Бо якщо ти дійсно справжній професіонал, то зможеш легко отримувати достойну оплату просто займаючись своїм ремеслом, а робити дауншифтінг та йти на суттєво нижчий рівень оплати щоб навчати інших - це не є природно, і плинність кадрів в подібних школах відбувається зазвичай не від досвідчених професіоналів до вчителів, а навпаки - від вчителів до професіоналів. А на їх місце знову приходять “молоді і зелені”, зазвичай ті що ці курси закінчували, виходить такий собі “типовий кар’єрний шлях”, де недонавчені випускники навчають собі подібних :)
Взагалі на ринку праці в IT виходить так, що знайти гарного розробника - то звичайна справа, а знайти класного фахівця, хто буде навчати студентів - то вже задача особливої складності, навіть за великі гроші - незважаючи на всю багато тисячну армію розробників, гарних менторів-вчителів насправді зовсім небагато. Причому просто бути гарним розробником недостатньо, треба ще об’єднати це все з навичками роботи з людьми. Навіть якщо на таку роботу знаходять гарного розробника, то він рідко має вміння і бажання працювати зі студентами, бо з кодом працювати насправді простіше, ніж з людьми.
Тому важливо зрозуміти, що якісна освіта - це завжди дорого, оскільки якість може дати лише та людина, що сама здатна гарно заробити як професіонал, будь-які спроби зекономити тут конвертуються у зниження якості результата.
А тепер підходимо до концепта оплати послуг в IT Generation, коли гроші отримують не студенти і потім вирішують на яку школу їх потратити, а самі школи по якихось квотах. Оскільки бажаючих все одно з надлишком, то нескладно зрозуміти, що з метою максимізації прибутку школи їй треба якомога більше взяти від проекту і якомога менше витратити на оплату праці вчителів. До чого це призведе в результаті можна здогадатися.
Що можна було на мою думку зробити по-іншому? Це видавати гранти саме потенційним студентам і давати вже їм можливість обирати де навчатися, тоді б школи конкурували за студентів, і якість би в цьому питанні не була б на останньому місці. А так школи впевнені, що студенти по програмі все одно прийдуть, навіщо тут ще робити якісь зусилля?
Питання якості - основне, на мою думку. Взагалі, у більшості IT-шкіл з цим постійно складнощі. І головна проблема не в тому, що навчатися беруть без відбору, треба лише заплатити - з цим якраз у нормально поставленому навчанні особливих складнощів немає, бо студенти, що відстають, не мають заважати тим, хто навчається добре. Проблема в першу чергу в кадрах самих шкіл.
І тут все просто - роздуті витрати маркетинг, адміністративні, необхідність давати прибуток і тому подібне залишають дуже мало можливості платити гарні зарплати людям, які будуть навчати. По рекламі скажу окремо - вливати колосальні гроші в рекламу, то демонструвати неспроможність робити більш продвинутий маркетинг, займатися розвитком спільнот, подій контенті у тому подібне. Але у нас школи часто вливають просто неймовірні гроші в рекламу - мають роздуті штати рекламщиків, крутять дорогі адси на фейсбуці/інстаграмі, заносять блогерам і т.д. У вартості курсу це може доходити до його половини ціни, лише вдумайтеся в це - людина оплачує курс за тис. дол., з них лише половина залишається школі на курс, половину вже витратили на рекламу (!).
Але якість навчання чи не на всі 100% визначається не брендом школи, а саме конкретним вчителем, який працює зі студентами, його професійними навичками та вмінням навчати інших. І якщо для оплати праці цієї людини школа не здатна виділити достойні кошти, то і людей вона гарних для цієї роботи не знайде. Бо якщо ти дійсно справжній професіонал, то зможеш легко отримувати достойну оплату просто займаючись своїм ремеслом, а робити дауншифтінг та йти на суттєво нижчий рівень оплати щоб навчати інших - це не є природно, і плинність кадрів в подібних школах відбувається зазвичай не від досвідчених професіоналів до вчителів, а навпаки - від вчителів до професіоналів. А на їх місце знову приходять “молоді і зелені”, зазвичай ті що ці курси закінчували, виходить такий собі “типовий кар’єрний шлях”, де недонавчені випускники навчають собі подібних :)
Взагалі на ринку праці в IT виходить так, що знайти гарного розробника - то звичайна справа, а знайти класного фахівця, хто буде навчати студентів - то вже задача особливої складності, навіть за великі гроші - незважаючи на всю багато тисячну армію розробників, гарних менторів-вчителів насправді зовсім небагато. Причому просто бути гарним розробником недостатньо, треба ще об’єднати це все з навичками роботи з людьми. Навіть якщо на таку роботу знаходять гарного розробника, то він рідко має вміння і бажання працювати зі студентами, бо з кодом працювати насправді простіше, ніж з людьми.
Тому важливо зрозуміти, що якісна освіта - це завжди дорого, оскільки якість може дати лише та людина, що сама здатна гарно заробити як професіонал, будь-які спроби зекономити тут конвертуються у зниження якості результата.
А тепер підходимо до концепта оплати послуг в IT Generation, коли гроші отримують не студенти і потім вирішують на яку школу їх потратити, а самі школи по якихось квотах. Оскільки бажаючих все одно з надлишком, то нескладно зрозуміти, що з метою максимізації прибутку школи їй треба якомога більше взяти від проекту і якомога менше витратити на оплату праці вчителів. До чого це призведе в результаті можна здогадатися.
Що можна було на мою думку зробити по-іншому? Це видавати гранти саме потенційним студентам і давати вже їм можливість обирати де навчатися, тоді б школи конкурували за студентів, і якість би в цьому питанні не була б на останньому місці. А так школи впевнені, що студенти по програмі все одно прийдуть, навіщо тут ще робити якісь зусилля?
IT Generation - то що з млинцем?
То власне які з цього робимо висновки? Мабуть не помилюсь, якщо скажу, що “перший млинець нанівець”. Оскільки на програму потрапить менше 2 тис людей, з 50 тис. кандидатів, то 48+ тис. опиняться за бортом. Обіцяють через якийсь час нову ітерацію, але якщо не зробити кардинальних змін в підході, то самі розумієте, що це принципово нічого не змінить. Але потрапити в програму, то ще не означає, що вас автоматично “візьмуть в айтішники” - то насправді від самої людини залежить в першу чергу, значно більше ніж від школи.
То що робити тим, хто не пройшов - чи дійсно ви багато втратили? Не переживайте, багато не втратили :)
У навчанні дуже важливо працювати регулярно, тримати темп і пам’ятати, що ви маєте навчитися, а не вас мають навчити. Якщо у вас немає можливості оплачувати навчання, то можливості для самонавчання зараз такі великі, якими вони не були ніколи раніше. Ви можете знайти повністю легально високоякісні навчальні матеріали від того ж Гарварду на EDX чи навіть краще - від якогось відомого інструктора, приклад Kent C. Dodds (пишу англійською щоб легко нагуглити). Головне розумійте, що не можна перекладати на школу, курс чи когось іншого когось відповідальність за те, що ви маєте навчитися - вона повністю на вас. І тому навіть краще вчитися самому, ніж потрапити на поганий курс, бо на поганому курсі вас можуть не постро демотивувати, а ще й “зіпсувати” неправильними підходами - недаремно магістр Йода говорив “you must unlearn what you have learned”.
Для тих, хто заплатити можливість має - то не треба чогось чекати і сподіватися що якимось дивом якісна освіта стане безкоштовною - це навряд. Освіта це завжди дорого і недаремно на Заході нормою є багаторічні кредити на навчання, бо інвестиції в себе - це найбільш правильні інвестиції. Картинка з графіком - це сумарні студентські кредити в США, - 1,75 трлн. дол. на кінець 2021 року, цю суму навіть уявити складно. Але в штатах ця розкручена машина працює багато років, і люди витрачають на навчання величезні кошти, відпрацьовують потім десятиліттями.
У нас поки що залишається можливість повчитися не за всі гроші світу, і це насправді прекрасна можливість, треба нею користуватися, бо з наближенням до цивілізованого світу вартість освіти теж буде рухатися в тому ж напрямку.
PS. Щоб вас трохи підбадьорити, для тих, хто не пройшов на IT Generation дам - купон на знижку на оновленому джедайському курсі JavaScript, який стартує у жовтні (деталі про оновлення зроблю пізніше окремим постом) - купон JSFORCE
Для тих, хто на програму пройшов, але має бажання добре вивчити JavaScript і дійсно навчитися програмувати, то купон той же самий :)
Купон буде діяти обмежений час, бо я й так з початку війни знизив вартість курсу і тримаю його на максимально доступному рівні.
Лінк на курс https://sj42.programmingmentor.com/
То власне які з цього робимо висновки? Мабуть не помилюсь, якщо скажу, що “перший млинець нанівець”. Оскільки на програму потрапить менше 2 тис людей, з 50 тис. кандидатів, то 48+ тис. опиняться за бортом. Обіцяють через якийсь час нову ітерацію, але якщо не зробити кардинальних змін в підході, то самі розумієте, що це принципово нічого не змінить. Але потрапити в програму, то ще не означає, що вас автоматично “візьмуть в айтішники” - то насправді від самої людини залежить в першу чергу, значно більше ніж від школи.
То що робити тим, хто не пройшов - чи дійсно ви багато втратили? Не переживайте, багато не втратили :)
У навчанні дуже важливо працювати регулярно, тримати темп і пам’ятати, що ви маєте навчитися, а не вас мають навчити. Якщо у вас немає можливості оплачувати навчання, то можливості для самонавчання зараз такі великі, якими вони не були ніколи раніше. Ви можете знайти повністю легально високоякісні навчальні матеріали від того ж Гарварду на EDX чи навіть краще - від якогось відомого інструктора, приклад Kent C. Dodds (пишу англійською щоб легко нагуглити). Головне розумійте, що не можна перекладати на школу, курс чи когось іншого когось відповідальність за те, що ви маєте навчитися - вона повністю на вас. І тому навіть краще вчитися самому, ніж потрапити на поганий курс, бо на поганому курсі вас можуть не постро демотивувати, а ще й “зіпсувати” неправильними підходами - недаремно магістр Йода говорив “you must unlearn what you have learned”.
Для тих, хто заплатити можливість має - то не треба чогось чекати і сподіватися що якимось дивом якісна освіта стане безкоштовною - це навряд. Освіта це завжди дорого і недаремно на Заході нормою є багаторічні кредити на навчання, бо інвестиції в себе - це найбільш правильні інвестиції. Картинка з графіком - це сумарні студентські кредити в США, - 1,75 трлн. дол. на кінець 2021 року, цю суму навіть уявити складно. Але в штатах ця розкручена машина працює багато років, і люди витрачають на навчання величезні кошти, відпрацьовують потім десятиліттями.
У нас поки що залишається можливість повчитися не за всі гроші світу, і це насправді прекрасна можливість, треба нею користуватися, бо з наближенням до цивілізованого світу вартість освіти теж буде рухатися в тому ж напрямку.
PS. Щоб вас трохи підбадьорити, для тих, хто не пройшов на IT Generation дам - купон на знижку на оновленому джедайському курсі JavaScript, який стартує у жовтні (деталі про оновлення зроблю пізніше окремим постом) - купон JSFORCE
Для тих, хто на програму пройшов, але має бажання добре вивчити JavaScript і дійсно навчитися програмувати, то купон той же самий :)
Купон буде діяти обмежений час, бо я й так з початку війни знизив вартість курсу і тримаю його на максимально доступному рівні.
Лінк на курс https://sj42.programmingmentor.com/
Сьогодні мав би бути День Програміста.
Але є нюанс - цю дату як 256-й день в році придумали в країні-агресорі, то йде вона за кораблем
Не завадило б подумати про якусь альтернативу.
Наприклад, в Китаї давно святкують цю дату як 24-те жовтня, оскільки її можна записати як 10.24 чи 1024 - вийде один кібібайт дуже непогано як на мене, навіть креативніше ніж 256, та й зручніше, бо завжди одна дата, від високосності року не залежить.
Однак, якщо ми говоримо саме про професійне свято, то мабуть не завадило б віддати належне першій людині в професії, і нею вважається Ада Лавлейс, донька Джорджа Байрона. То її день народження - це 10 грудня, дехто святкує як професійне свято програміста. Як на мене, то доречно віддати належне першій людині, яку можна назвати програмістом.
Ну і чисто від мене ще є пропозиція - можна святкувати нульовий день в році. А тоді це буде 31-е грудня :)
Чекаю на коменти :)
Але є нюанс - цю дату як 256-й день в році придумали в країні-агресорі, то йде вона за кораблем
Не завадило б подумати про якусь альтернативу.
Наприклад, в Китаї давно святкують цю дату як 24-те жовтня, оскільки її можна записати як 10.24 чи 1024 - вийде один кібібайт дуже непогано як на мене, навіть креативніше ніж 256, та й зручніше, бо завжди одна дата, від високосності року не залежить.
Однак, якщо ми говоримо саме про професійне свято, то мабуть не завадило б віддати належне першій людині в професії, і нею вважається Ада Лавлейс, донька Джорджа Байрона. То її день народження - це 10 грудня, дехто святкує як професійне свято програміста. Як на мене, то доречно віддати належне першій людині, яку можна назвати програмістом.
Ну і чисто від мене ще є пропозиція - можна святкувати нульовий день в році. А тоді це буде 31-е грудня :)
Чекаю на коменти :)