Коли в ТРЦ вимикають світло (відмінили мій сеанс Ванпісу блін), рух зупиняється не одразу. Працівники продовжують свою роботу, силуети між ліхтарями продовжують зникати й з'являтись, а ввімкнена поверхом нижче колонка намагається підтримувати відчуття нормальності. Здавалося б, те що більше не пульсують електросудини, а проходи занурені у темряву, ніяк не вплинуло на характер місця. Але будівля вже доступна тільки на вихід, і через зазвичай закриті двері життя повільно витікає назовні. Відчуття лімінальності повільно постає з фіксації уваги на межовому характері простору, який поступово втрачає функціональність. Розгортання у часі "переходу до лімінального" дивним чином надає контексту перетворення у квадраті. Чи не з того виникає ця патія, що нам моторошно застрягти в моменті перезбірки? Зупиняючись на велосипеді посеред пустої дороги після опівночі, з бажанням упитися незвичністю та тишею оточення, щоб повернутися до руху знову надаючи моменту контекст. Нормалізація лімінального це насамперед примирення з життям у стані перетворення. Примирення з тим, що ціле менше за суму своїх частин. Знаходження насолоди у листопаді

Нагадування про генія національної ідеї
https://youtu.be/y9xfmblOvBc

Нагадування що меми з мудрим містичним деревом це просто ІПСО по інтеграції Стародубщини

Що ж, схоже першості на орбіті досягає SLS, на Starship чекаємо далі. Будь яка череда переносів мусить рано чи пізно, так чи інакше, закінчитися. Можливо для запуску першої місії нової місячної програми необхідно було дочекатися позначки у 8 мільярдів населення Землі, хто зна. Можна лиш сказати, що з відбуттям події будемо вкинуті у новий ланцюг з дат, повільно проростаючи у космос як орієнтацію на межі та вихід за межі.. (а там вже хоч хохломанію у космосі розводь, інше змушуватиме мутувати)

У той час як Orion повертається на Землю, dearMoon оголошує команду, а я налагоджую раціон електрохарчування, стався запуск ще однієї місячної місії - HAKUTO-R від (переважно) японської компанії ispace. Тепер чекатимемо м'якої посадки апарату

У моменті катастрофи творення насамперед зосереджується на емоції. Щоб сприйняти подію, певно варто охопити її прямі наслідки та впливи на громаду. Тому не дивно що війна, не будучи виключенням, потребуватиме значного часу по її завершенню задля здобуття рефлексій трансформацій що відбулися. Це все я до чого, Ukraine War Stories, вихід якої якось пройшов повз мене, також сприймається як "у моменті", а не "про момент". Безкоштовно та читається за дві години. (Бонус)

І раз вже даю рекомендації, фільм "World War Three: Inside The War Room" доволі лячний (як раз було на часі місяць назад коли я почина це писати, ех де мій час). Що як не альтхісторі про спробу створення Латгалійської Народної Республіки у Латвії може показати страхи західної публіки.

Була нав'язлива ідея зробити підбірку укр-ютубу. Дехто тут так чи інакше з'являлись, а дехто були у заготовках, але розібратись у тому, що там у мене поназбережено, хотілось. Згадувались (все видалено, все фрагмент свого часу, все затирається новими ідентичностями)... Зрозумівши що нові імена виникають швидше ніж я пишу пост, надія його завершити загинула. Довелося узагальнювати, та сперечатись на теми переходу кількості у якість. Взагалі не дивно що багато хто наслідуватиме формати англ сегменту, рутюб йшов тією ж колією. Що цікавіше - коли вже усталені спеціалісти приходять до своєї ніші з контентом. Це дає надію, що всі можливі напрямки поступово будуть заповнюватись та розвиватись. А там вже й годинні відеоесе підуть, як фінальна форма еволюції ніші в середовищі ютубу)

А взагалі час на odysee)))

Не можу розшифрувати послання

Найкоротший день, найменший заряд батареї. Числа. Три сотні днів. Ранок зустрічатиме сотнею тисяч. Далі дні ставатимуть тільки довше

Схоже щоб розморозити історію необхідно вбити нормальне. Кожна подія як розрив перезбирає за собою картину світу, не залишаючи нам надії встигнути за вторгненням нового. Заспаний Eye of the storm ще тільки відчиняється, розгортаючи та прискорюючи раніше не реалізоване. На зміну спробам проявлення того що "має бути", приходить незводиме множинне прийдешнє (найбутнє, хех). Лідери минулого сторіччя, разом із супутніми декораціями, поступово відходять у забуття. Ми тестуємо можливості захисту від астероїдів, відроджуємо місячні програми та сперечаємось за використання нейромереж. Вже не дивує що через рік чи два, генномодифіковані діти ймовірно підуть до школи. Навіть JWST працює. Світ без россії теж не має бути складно уявити. А там вже хоч термояд, хоч нова архітектура світової взаємодії, хоч колонія на Марсі.

Не знаю яким фокусником треба бути, щоб витягнути кролика з тигра, але для післявоєнного розвитку це точно знадобиться

Всіх люблю, всіх з наступаючим ❤️🎄