Цікаво спостерігати за швидкістю, з якою попередні уявлення застарівають, а зміна мапи перетворюється на метод прокрастинації)

Що проходить перевірку часом? “Клини” однозначно можуть бути плідними місцями для майбутніх українських культурних центрів, проте потреба у нових ідентичностях все ще виразна. І якщо “сибіряки” та “політичні інґерманландці” вже мають свої прояви, чи приживуться умовні “югороси” та “тихоокеанці” — питання відкрите. Важливе також культурно-мовне розходження, подібне до розпаду латини, що може інкорпорувати впливи як з сусідніх народів, так і з корінного населення відповідних територій.

Ну й звісно, окрім територій де колишні росіяни становлять більшість, залишаються місця де намішані найрізноманітніші етнічності. Чи будуть конфедеративні об’єднання, на кшталт “Північного Кавказу” та “Ідель-Уралу” рішенням? Чи територіальних конфліктів все ж не уникнути? Як уживатимуться разом тюркські та фіно-угорські народи, мусульмани, буддисти-ламаїсти та традиційні шамани? Де гратимуть роль етнічно-культурні розриви? Де логістичні/торгівельні? Це тільки час покаже. Але докладатись до формування сприятливих ідентичностей варто було ще вчора.

https://youtu.be/zEmJUdIQhac
Ça Ira © Махно

22%

Натягування багатосвітової інтерпретації Еверетта на метамодернізм у культурі, це те що я знав що мені потрібно. Іноді слід боятись своїх бажань

https://youtu.be/5_PXuPs5mj4

Листівка ™

Кількість шарів іронії пропорційна кількості вотермарок в моїх мемах

Якщо "Крим - це Україна, і нічого більше" та, як нам відомо, "Все буде Україна", вимальовується цікава картина. Оскільки, "Реальність це менше за Ніщо", отримуємо: Крим ≤ Україна → Реальність < Ніщо. Отже Крим - це менш за менш ніж Ніщо. Крим - це розрив реальності у Ревашольській церкві. Крим - це забуття викликане сабверсією Волі. Крим - це

Вибачте

Інформаційна тиша

Метафору живої землі часто використовують для чогось первинного/глибинного. Так, у фільмі Brexit: The Uncivil War, гул землі резонує з невисловленим невдоволенням народу. Але більш цікавим елементом є використання Оди до Радості Бетховена. Будучи затасканим під безліч суперечних рухів, мотив виступає пустим контейнером для передачі метафори розпалювання ідеї. Символом преідеологічного відчуття руху/залученості. У контексті фільму, окрім, власне, розпалювання ідеї "повернення контролю", йде винесення зазначеного гулу назовні. Й коли вивільнення досягає тріумфу, земля затихає, а ми спостерігаємо як емоція, вже зовні, викривлює початкову ідею в очах її просуваючого. Власне, друга половина Оди до Радості щось подібне й передає