Мені більше не потрібно спостерігати

Випадкова карта на сьогодні

Сьогодні я знову втираю мастило по лабіринту зубчастих коліс, котрий називаю домом. На наступний день більшість буде змито дощем, але я знаходжу заспокоєння у цьому неквапливому процесі. Пальці притискають механічні деталі до стін та дверей. Вибухом тактильності вбиває здатність формувати думку, простір заповнює знічене тремтіння. Після дощу, варто лише сонцю трохи посміхнутися, як тріщини на поверхнях деталей заповнюються символами й візерунками. Випадковими зустрічами та непослідовним везінням. Механізм покривається налітом справжності світу. У шороховатостях проміння накопичуються всі вібрації, якими звучить місто. Гудінням холодних ламп метро, що наче переживають нестерпний зуд. Постійним полілогом між мешканцями. Шумом від гри вітру з кронами дерев. Все воно приходить до мене, щоб зіткати нову думку. Сьогодні механізм з'їдає ще одне слово

Ну звісно, сніг у вітряний сонячний квітневий день

I'll let her bite the soul out of me piece by piece, call it the kiss of Theseus

I am a museum of fetishes collected from everyone I’ve ever been obsessed with

fuck marry kill but it's between all I can feel, all I can put into words and all I can actually say

fuck marry kill but it's between parts of me that can be changed, parts of me that can't be changed, and parts that, if changed, myself would no longer exist

Ладно хватіт