Напевно й сюди

Туди навіть, ха

Хоча звісно потерпаючи від абстракції маю цю терапевтичну сесію звузити, й відсікти те що йде до інших річок

Мене цікавить саме ця, ту що наче проговорив (спойлери до анонсу), але вона все одно не відпускає, не має фінальних шматочків

Отже, поріг перший - перформативність. У широкому сенсі, все для мене має стати частиною пазлу, бути осенсоване та покладене до полиці асоціацій. Не найгірший коупінг механізм, але коли я власні помилки та власну безпорадність, та власну незначущість, та власне, всю свою жалюгідність, приймаю лише як вузли наративів, чи дійсно я змінююсь?

Так, певні помилки блокують певні маршрути, але коли самі блокування стають визначниками маршрутів, чи зміна це, чи абсолютне злиття із власною долею?

Тут звісно ви можете мене упрєкнуть за рекурсивність й покладання й цього у текст, яи хоча б за те що не мені за мої пороги судити, але

Перший завжди долається, через помилки та тишу, через ізоляцію та пошук нового, через відродження справжнього, там де воно давно мовчить

Не обов'язково переставати плести, щоб відпускати

Тож і досягти розширення можливо, відпускаючи долю з рук

І це би нічого, розуміння, саморефлексія, тири-пири, але другий поріг - я хорні

Це я звісно про зумовленість власний дій, ви не подумайте (чи подумайте/). Тілесність обмежує висновки, і я не можу перестати боятись чого боюсь без роботи над цим, чи почати робити те що маю без навичку. Навіть склавши ідеальний фрейсворк й пустивши його у реальність, а не віртуальність, я все одно обмежений власним тілом, досвідом, хімією черепної коробки

"йм", блін

Чи варто казати що другий поріг складніше? Окрім того що концепт вже абортовано у реальність, тож не розвернутись бо позаду лишається поріг перший, частина складеного пазлу, рекурсія тільки посилюється. Я починаю відтворювати самогазлайтинг, що пориває відсутність досвідів, тих, на які не заслуговую, які не встигну отримати, які не здатен досягти

По стуті, щоб перетунти другий, треба вже бути за третім, обманути власне місце перебування, щоб отримати образ який стягуватиме власну гідність докупи

Одже - перший поріг - воля, колапс у реальне. Другий - взаємодія з реальним, з Іншим. Уважні глядачі певно здогадались що третій - доля, шлях, маршрут

Йой, оце напостилось канєшно, вибачайте, got silly 😌
Всім гарного ранку й вдалого дня