Це не АЦ Щастя
Ох, чи будуть сьогодні приколи, залежить від того як добре складатимуться пазли
Дякую, дякую, отже так, картина має бути незавершена, інакше зникає фундаментальна потреба (власне тому закінчення цього місця й не спрайювало)
💯1
Це не АЦ Щастя
Інформаційна тиша
🔥1
Це не АЦ Щастя
😔 Sticker
Принаймні певного мене, того що існує трохи більше за інших, того що має свої успіхи, а отже може тримати інших себе на плаву, шкода що за графіком потоп наближається
🕊2
Це не АЦ Щастя
the moon is the fool
Отже, пазли чимось схожі на пороги, також якісь кути, які треба враховувати, також рух з одного місця до іншого, що має призвести до завершеності. Перетнути пороги й скласти пазл, виявити сутність, прийняти й змінитись. Інтегрувати дійсність до купи (#?)
Послуговуючись вже наявними традиціями, маю для вас окреслити куди це все веде, та які три пороги, чи не так?)
Це не АЦ Щастя
Почнемо з теми повернення, хоча визначити де знайомство, а де знайоме, іноді складно, але часу обмаль, нариси і так втрачають актуальність занадто швидко (не те що харчі та медикаменти у давно покинутих людьми кімнатах). Іноді, неможливо знайти точне місце…
Хоча звісно потерпаючи від абстракції маю цю терапевтичну сесію звузити, й відсікти те що йде до інших річок
Це не АЦ Щастя
❤️
Мене цікавить саме ця, ту що наче проговорив (спойлери до анонсу), але вона все одно не відпускає, не має фінальних шматочків
Це не АЦ Щастя
Photo
Отже, поріг перший - перформативність. У широкому сенсі, все для мене має стати частиною пазлу, бути осенсоване та покладене до полиці асоціацій. Не найгірший коупінг механізм, але коли я власні помилки та власну безпорадність, та власну незначущість, та власне, всю свою жалюгідність, приймаю лише як вузли наративів, чи дійсно я змінююсь?
🕊1
Це не АЦ Щастя
Я знову прокидаюсь, притиснутий до вікна. За склом прорізаються залишки того, що не встиг поїсти туман. Вкриті вологою поверхні повільно розчиняються, змішуючи світ у єдиній паровій каші. Помічаючи, як протискаючись крізь скло, вода ластиться до мене, лякаюсь.…
Так, певні помилки блокують певні маршрути, але коли самі блокування стають визначниками маршрутів, чи зміна це, чи абсолютне злиття із власною долею?
🕊1
Це не АЦ Щастя
Photo
Тут звісно ви можете мене упрєкнуть за рекурсивність й покладання й цього у текст, яи хоча б за те що не мені за мої пороги судити, але
Перший завжди долається, через помилки та тишу, через ізоляцію та пошук нового, через відродження справжнього, там де воно давно мовчить
✍1🕊1
Це не АЦ Щастя
Bridges
Тож і досягти розширення можливо, відпускаючи долю з рук
І це би нічого, розуміння, саморефлексія, тири-пири, але другий поріг - я хорні
🕊1