Forwarded from Настині ко(р)ти(н)ки
Ба навіть більше - на мій подив і втіху мене погукали поговорити про мій досвід написання дисертації в Оксфорді, і тому я буду дуже рада побачити всіх 7 серпня 🥺👉👈
Всі мої варіанти: коли імунна система знає більше, ніж ти хотів би👾
Магістерка медичної генетики з Оксфорду, біотехнологиня зі спеціалізацією у біоінформатиці та самоіронії (і просто кіт у тілі людини) — Боштова Анастасія — вже готує лекцію про гени, білки, імунітет і те, що залишилось від пані лекторки після диплома.
Коли: 7 серпня, 18:00-21:00
Де: Andrew’s Irish Pub, Костянтинівська 22/17, Київ
Вхід: донат від 200 гривень
Всі зібрані кошти підуть на 3 дрони Мавік 3 і 2 Старлінки міні для операторів БПЛА Окремої Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Банка для донатів та форма реєстрації в шапці профілю.
Імунітет — як кіт: спочатку мурчить, а потім атакує твої тканини.😊
Репостніть бубуласка✨
Всі мої варіанти: коли імунна система знає більше, ніж ти хотів би👾
Магістерка медичної генетики з Оксфорду, біотехнологиня зі спеціалізацією у біоінформатиці та самоіронії (і просто кіт у тілі людини) — Боштова Анастасія — вже готує лекцію про гени, білки, імунітет і те, що залишилось від пані лекторки після диплома.
Коли: 7 серпня, 18:00-21:00
Де: Andrew’s Irish Pub, Костянтинівська 22/17, Київ
Вхід: донат від 200 гривень
Всі зібрані кошти підуть на 3 дрони Мавік 3 і 2 Старлінки міні для операторів БПЛА Окремої Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Банка для донатів та форма реєстрації в шапці профілю.
Імунітет — як кіт: спочатку мурчить, а потім атакує твої тканини.
Репостніть бубуласка
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🔥2
Це не АЦ Щастя
Кутикулою завчасно пожовклого листя стікають тисячі лун. Вони єднаються у дрібні срібні сльозинки, а потім падають у потоки, що наповнюють Дніпро. Луни зберігають у собі бестіарій всеможливих привидів. На пляжі гідропарку вода в'язка й непрозора, тому не вгадаєш…
Я знову прокидаюсь, притиснутий до вікна. За склом прорізаються залишки того, що не встиг поїсти туман. Вкриті вологою поверхні повільно розчиняються, змішуючи світ у єдиній паровій каші. Помічаючи, як протискаючись крізь скло, вода ластиться до мене, лякаюсь. Усіма невдалими рухами намагаюсь не набрати форми своїх обставин, але рутина тільки гусне. Хтозна коли настане перехідний момент, та все довкола знову схопиться рятівною твердістю ліній. А поки ласую уламками свого тіла та давно відбутих чужих форм. Незнайомі губи знайомим голосом питають чи люди змінюються. На що в мене немає відповіді