цей дощ не скінчиться ніколи

Почнемо з теми повернення, хоча визначити де знайомство, а де знайоме, іноді складно, але часу обмаль, нариси і так втрачають актуальність занадто швидко (не те що харчі та медикаменти у давно покинутих людьми кімнатах). Іноді, неможливо знайти точне місце, де колись проходило дитинство. Ансамбль наслідків тримає картинку докупи, але повністю пережити знову не є можливим. Ступаючи між рідними стінами, боятимемося одразу звертатися до нового, повертаючи дивною водою барви квітам (механічно зумовлено). Тільки тепер, стоячи на початках, вже ми маємо збирати анекдоти для новачків (крім нас нікого немає, без нас мовчання й забуття). Нехай бджоли більше не гудуть, але всюди в кінці часів звуки намагаються нагадати про нашу вразливість. Стогін вітру, зойк детектору, шум вентиляторів ноутбуку, тваринне завивання вдалечі, черга з куль, блискавка, крик, ось вона — Чорнобильдорфська опера. Перепрошую, не той відгук. Втім цікаво, як часто у минулорічній музиці виринають слова про дім. Чи вимушені ми залишатись на помежів’ї вічно? Де знайти ту довіру, що могла би притомити той меланхолійний відчай, який з'їдає відчуття руху? Катастрофи дають шанс на переродження, примушуючи формувати нові звички. Залишаючи свій відбиток на ненароджених, оповідають про помилки привидів. Те піднесене захоплення, з яким зустрічаємося на краю перед неосяжними силами, вивільняє від жаху. Тож нехай локальна зміна огорне випромінюванням всіх інших — ніщо не мусить залишатися у тіні! Перехідний стан за визначенням нестабільний, а спавн нескінченних монолітівців у кишку тільки посилює ностальгію. Маємо достойного послідовника — нехай цілі ще не пророблені, а континуум покритий розривами. Життя не за день виникло — все ще буде, лиш був би час. Свобода ще розквітне на радіоактивних руїнах криголаму. Навіть холодна вода вознесення, для когось може бути спасінням, не кажучи вже про підкорення щастя “тут і тепер”. Але порожнини не загоюються, тож прагнемо захистити, щоб потім все одно відпустити, сісти біля багаття й зосередитись на людях довкола. На жаль, за екраном все розгортається одночасно, тож вивільнення власного бажаного трикратно ускладнюється. Але й у грі не завадило би сповільнити час. Тоді, колись вкотре почуємо плач за Землею, але можливо, дощу вже не буде

https://www.youtube.com/watch?v=-HNpcIXUMOU
Ось вам трек до кінцівки Шрама, бо симуляція, це перше що запрошує до обіймів. Хоча діагностика показує, що ми вже перетнули й друге галуження між “кінцівками”

Насамперед для тих з ким іще не знайомі, черговий експеримент без плану й задуму
@otherlimes

Знаємо таке

Осьо тримайте і осьо ще вам

Ще напевно осьо, може бути)

https://www.youtube.com/watch?v=zO_XKBni8d0
Ще це залишу, та нагадаю що до каналу дотичний вже другий недоживий чат (@otherlimes)

Cruelty Squad & Mars Express reference

а за вікном

На столі зім'ята газета, напружуючи очі можна прочитати сьогоднішні новини, про те як злі боги знову викручують безневинному люду язики. Причиною зазначається надмірна висота офісних будівель, але джерело ймовірно ангажоване. Розгортаючи папір, знаходимо подібні слова, у інших масштабах, місцях та времені. На цьому витку цікавий уривок як європейці вібрують на наших частотах 14го року. Тоді 22й ще попереду, а от чи встигне розігнатись ода до радості - ще питання. Сподіватись на себе завжди добре, особливо коли складно передбачити які мости зруйнує землетрусом. Або принаймні розуміти куди вдасться найшвидше налагодити понтонні замінники.

Я не встигаю

Часіки