Залишилось знайти шкіряний плащ і можна приступати до оформлення
❤🔥1🥰1
°•' Gojo Satoru ✨️
#gojosatoru
Oh, I'm sure it'll be fine. We are the strongest after all. I mean, that's why Tengen asked for us specifically, right?
#gojosatoru
❤🔥2❤2🍓1
Вийти з мейком Годжо, але без перуки в магаз, коли ти ще блідий = пАґАнкА
❤🔥2
Forwarded from Обитель гіперфіксації
Коли світ у мені тріщить по швах,
і попіл лягає замість думок,
я стою на краю — не кличу, не жду,
лише вітер знає, як я одинок.
Мої кроки — у прірву, без зайвих причин,
без надій, без прохань про “залишся ще трохи”,
я давно вже звик до руїн всередині,
де навіть біль відлунює тихо й глухо.
— Стрибай, — шепоче темрява, — тут легше дихати.
— Падай, — вторить пустка, — ти ж цього хотів.
Але раптом —
не грім, не крик, не наказ.
Лише дотик.
Теплий. Живий. Нахабно впертий.
— Ти серйозно думав, що впадеш один?
Я сміюся — глухо, розбито, майже зло:
— Запрошення не розсилав.
— А я й не чекав, — відповідаєш легко,
наче падіння — це просто ще один політ.
І ти тримаєш.
Не міцно — впевнено.
Не змушуючи — просто не даючи зникнути.
— Світ розвалюється, — кидаю крізь зуби.
— Тоді збудуємо новий, —
і в голосі твоєму — не пафос, а правда.
Ти не боїшся мого вогню,
не відступаєш від моїх шрамів,
ти дивишся так, ніби бачиш не кінець,
а щось, що ще варте боротьби.
І я…
ненавиджу це.
І тримаюся.
Бо вперше
падіння
перестає бути неминучим.
Бо хтось, кого не чекали,
без дозволу, без страху
стає останньою опорою —
і веде вперед.
Туди, де навіть з попелу
можна зібрати
світ заново.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤2❤🔥1