А хтось чув про середньовічного демона, професійно пов'язаного з текстами? Звали його Тітітвіллус, і він ніс подвійну службу.
Перше завдання полягало у тому, щоб слухати церковні служби. Ченці співали псалми, і там завжди знаходилися розбійник, що ковтав склади, поспішав, пропускав слова чи думав про стороннє, якусь грудку сиру з вином на вечерю. Все це Тітітвіллус акуратно збирав у мішок і ніс у пекло, де кожен недогляд фіксувався в рахунок грішника.
Друге завдання стосувалося переписувачів рукописів. Робота була монотонною, очі злипалися, рука втомлювалася, і в текст неминуче вкрадали помилки. Саме тут він виявлявся особливо корисним: не писар був винен, а демон нашіптав. Його називали покровителем писарів, хоча правильніше було б назвати його професійним виправданням.
Вперше на ім'я він був названий близько 1285 в латинському тексті Іоанна Уельського. Саме ім'я існувало в десятках варіантів написання: Tutivillus, Tintillus, Tantillus, Titivitilarius. Можливо, ця плутанина в написанні власного імені демона помилок є однією з його витівок😄
В анонімному англійському трактаті п'ятнадцятого століття демон представився сам, і з'ясувалося, що щодня він мав приносити пану пекла тисячу мішків, сповнених недбалостей у складах і словах. Зважаючи на все, роботи йому й досі вистачає.
У друкарську епоху він перейшов від переписувачів до наборників шрифту. Тепер його вважають покровителем коректорів. Мовляв друкарська помилка, що пережила п'ять вичиток, називається в редакційному середовищі саме його ім'ям, хоча особисто мені про таке не доводилося чути.
Перше завдання полягало у тому, щоб слухати церковні служби. Ченці співали псалми, і там завжди знаходилися розбійник, що ковтав склади, поспішав, пропускав слова чи думав про стороннє, якусь грудку сиру з вином на вечерю. Все це Тітітвіллус акуратно збирав у мішок і ніс у пекло, де кожен недогляд фіксувався в рахунок грішника.
Друге завдання стосувалося переписувачів рукописів. Робота була монотонною, очі злипалися, рука втомлювалася, і в текст неминуче вкрадали помилки. Саме тут він виявлявся особливо корисним: не писар був винен, а демон нашіптав. Його називали покровителем писарів, хоча правильніше було б назвати його професійним виправданням.
Вперше на ім'я він був названий близько 1285 в латинському тексті Іоанна Уельського. Саме ім'я існувало в десятках варіантів написання: Tutivillus, Tintillus, Tantillus, Titivitilarius. Можливо, ця плутанина в написанні власного імені демона помилок є однією з його витівок😄
В анонімному англійському трактаті п'ятнадцятого століття демон представився сам, і з'ясувалося, що щодня він мав приносити пану пекла тисячу мішків, сповнених недбалостей у складах і словах. Зважаючи на все, роботи йому й досі вистачає.
У друкарську епоху він перейшов від переписувачів до наборників шрифту. Тепер його вважають покровителем коректорів. Мовляв друкарська помилка, що пережила п'ять вичиток, називається в редакційному середовищі саме його ім'ям, хоча особисто мені про таке не доводилося чути.
✍14🔥12😁9👨💻1
"Людина, що гризе колону" - цікаве та досить рідкісне явище релігійної сатири, вирізане на вівтарній перегородці церкви Святого Бавона в Харлемі, Нідерланди.
По суті, це середньовічна карикатура, що висміює надміру показушних і лицемірно побожних людей, які намагаються на публіці виглядати благочестивішими за Папку, але не більше
По суті, це середньовічна карикатура, що висміює надміру показушних і лицемірно побожних людей, які намагаються на публіці виглядати благочестивішими за Папку, але не більше
❤17🔥10😁8🤓1
Forwarded from Обранці духів ✙
Ось так росіяни знищили квартиру, де я мешкав у Києві. Чудом чи волею Бога залишився живий. Втратив всі речі. Якщо хтось хоче допомогти створив банку https://send.monobank.ua/jar/4NnPoxAWud
😢21❤4🔥2
Друзі, російська ракета вщент зруйнувала житло мого друга та колеги-релігієзнавця Віталія Щепанського. Буду вдячним кожному, хто зможе долучитись до допомоги🙏🏻
🔥14❤1
Моє повернення від українських буднів до робочих трудовиєбуднів відбувається під акомпонемент чергового масованого обстрілу, тому трохи відстороненої інформаційної повістки про Мезоамериканські кодекси!
Є одна особливість давніх мезоамериканських цивілізацій, про яку майже не говорять: у них були справжні книги. Книжка була фундаментом культури: невипадково на науатлі Мезоамерику називали Амоштляльпан (Amoxtlalpan, «країна книг»). Створення цих рукописів, тлакуілóллі, було заняттям почесним, вважалося мистецтвом: майстри-художники тлакуїло зображували складні релігійні уявлення, пророцтва та історію свого народу.
Кодекси створювали навіть знатні жінки: у Кодексі Теллеріано-Ременсіс (фото 1) зліва сидить жінка-художник. Після іспанського завоювання мистецтво тлакуіоллі не тільки не згасло, воно розквітло: корінні громади потребували нових документів для відстоювання своїх прав у соціальних, правових та економічних умовах, що змінилися.
Кажуть, конкістадори, побачивши «розписні книги» у Тлашкалі, Тескоко, Тлателолько та Теночтітлані, були вражені. Однак це не завадило їм влаштувати їх варварське їх знищення. До речі, не лише іспанці спалювали кодекси: бібліотеки Тескоко, наприклад, розорили тлашкальтеки, союзники Кортеса. Свою роль відіграла і крихкість матеріалів, з яких було зроблено книжки. У результаті до наших днів дійшло не так багато оригінальних документів. У Мексиці сьогодні зберігається лише один доіспанський кодекс: Коломбіно з Тутутепека (фото 2), що в прибережному штаті Оахака.
З 1520 року, як у листі Кортеса імператору Карлу I вперше згадані «розписні книжки», й упродовж наступних століть кодекси масово вивозилися зарубіжних країн. Тепер їх можна зустріти у державних та приватних колекціях у всьому світі. Лише наприкінці ХІХ століття Мексика перейнялася питанням повернення стародавніх книг на батьківщину.
Досі неясно, коли саме в Мезоамериці почали виготовляти книги з оленячої шкіри, паперу яматль чи великих тканинних полотен. Кодекси могли бути ще у ольмеків в епоху розквіту їхньої культури (бл. 1250–600 рр. до н.е.). Один із найдавніших відомих зразків був знайдений у похованні майя в археологічній зоні Мірадор у Чьяпасі, однак у такому жалюгідному стані, що розкрити його та прочитати вміст так і не вдалося (фото 3). Артефакт відносять до періоду 250-500 років. н.е.
Є одна особливість давніх мезоамериканських цивілізацій, про яку майже не говорять: у них були справжні книги. Книжка була фундаментом культури: невипадково на науатлі Мезоамерику називали Амоштляльпан (Amoxtlalpan, «країна книг»). Створення цих рукописів, тлакуілóллі, було заняттям почесним, вважалося мистецтвом: майстри-художники тлакуїло зображували складні релігійні уявлення, пророцтва та історію свого народу.
Кодекси створювали навіть знатні жінки: у Кодексі Теллеріано-Ременсіс (фото 1) зліва сидить жінка-художник. Після іспанського завоювання мистецтво тлакуіоллі не тільки не згасло, воно розквітло: корінні громади потребували нових документів для відстоювання своїх прав у соціальних, правових та економічних умовах, що змінилися.
Кажуть, конкістадори, побачивши «розписні книги» у Тлашкалі, Тескоко, Тлателолько та Теночтітлані, були вражені. Однак це не завадило їм влаштувати їх варварське їх знищення. До речі, не лише іспанці спалювали кодекси: бібліотеки Тескоко, наприклад, розорили тлашкальтеки, союзники Кортеса. Свою роль відіграла і крихкість матеріалів, з яких було зроблено книжки. У результаті до наших днів дійшло не так багато оригінальних документів. У Мексиці сьогодні зберігається лише один доіспанський кодекс: Коломбіно з Тутутепека (фото 2), що в прибережному штаті Оахака.
З 1520 року, як у листі Кортеса імператору Карлу I вперше згадані «розписні книжки», й упродовж наступних століть кодекси масово вивозилися зарубіжних країн. Тепер їх можна зустріти у державних та приватних колекціях у всьому світі. Лише наприкінці ХІХ століття Мексика перейнялася питанням повернення стародавніх книг на батьківщину.
Досі неясно, коли саме в Мезоамериці почали виготовляти книги з оленячої шкіри, паперу яматль чи великих тканинних полотен. Кодекси могли бути ще у ольмеків в епоху розквіту їхньої культури (бл. 1250–600 рр. до н.е.). Один із найдавніших відомих зразків був знайдений у похованні майя в археологічній зоні Мірадор у Чьяпасі, однак у такому жалюгідному стані, що розкрити його та прочитати вміст так і не вдалося (фото 3). Артефакт відносять до періоду 250-500 років. н.е.
❤15🥰5🙏2👍1💯1