Перший задокументований випадок підлизування до вчителя зберегла нам шумерська словесність. Це, ймовірно, один з найпопулярніших текстів на шумерському - написана близько 2000 року до н.е. невідомим учителем поема про недбайливого учня.

Поема називалася "Шкільні дні".

Сюжет досить простий і не те що сучасний, а скоріше вічний. Хлопчик щодня ходить у безглузду едуббу, «дім табличок», де дітей навчають клинопису. Він вважає, що там сидять одні підлабузні дурні, які лише бездумно виконують водю вчителя. Щодня його б'ють палицею: за запізнення, за поганий почерк, за те, що встав без дозволу, за те, що розмовляв, за те, що вийшов із двору. Б'ють наглядач, вчитель малювання б'є, вчитель шумерського, брамник.

Хлопчик приходить у розпач і навіть хоче покинути навчання, але натомість батько хлопчика запрошує вчителя на обід, садить на почесне місце, годує, напуває, одягає в новий одяг і вручає перстень. Вчитель, отримавши такі вагомі знаки поваги, негайно оголошує учня найкращим у класі та обіцяє йому блискуче майбутнє. Втім, про те, що учень взявся за розум, автор не повідомляє.

Семюел Ной Крамер розшифрував повний текст поеми у 1949 році. Поема, як ми сказали сьогодні, стала частиною шкільної програми, її читали вголос, переписували і заучували напам'ять. Ймовірно, не як настанова про шкоду хабарів, а як посібник із функціонування громадських інститутів. Щоб вважатися найкращим, не потрібно ним бути, достатньо мати зв'язки і вчасно де слід підмазати - за чотири тисячі років сутність так званих меритократичних систем не змінилася

Топ історія: в 2004 р. на прийомку металобрухту в смт. Лужани на Чернівеччині хтось здав бронзову статуетку. Її помітив колекціонер, викупив а потім показав арехологу Миколі Ількову, який і опубілкував знахідку. Статуетка зображує воїна озброєного невеликим круглим щитом та коротким листоподібним мечем. Подібна статуетка свого часу була знайдена на острові Сардинія та зображує Сарда-родоначаильника - епічного героя, який очолив похідів лівійців на острів Сардинія на якому вони лишились жити. Схожі персонажі також фігуруть на давньоєгипетських рельєфах, які зображують один із Народів моря - шардана. Шардана-Сард-Сардинія.

Цей золотистий ретривер в Британському парламенті давно про всіх вже все зрозумів🦮

Дамаск, Сирія, 1986 рік

А хтось чув про середньовічного демона, професійно пов'язаного з текстами? Звали його Тітітвіллус, і він ніс подвійну службу.

Перше завдання полягало у тому, щоб слухати церковні служби. Ченці співали псалми, і там завжди знаходилися розбійник, що ковтав склади, поспішав, пропускав слова чи думав про стороннє, якусь грудку сиру з вином на вечерю. Все це Тітітвіллус акуратно збирав у мішок і ніс у пекло, де кожен недогляд фіксувався в рахунок грішника.

Друге завдання стосувалося переписувачів рукописів. Робота була монотонною, очі злипалися, рука втомлювалася, і в текст неминуче вкрадали помилки. Саме тут він виявлявся особливо корисним: не писар був винен, а демон нашіптав. Його називали покровителем писарів, хоча правильніше було б назвати його професійним виправданням.

Вперше на ім'я він був названий близько 1285 в латинському тексті Іоанна Уельського. Саме ім'я існувало в десятках варіантів написання: Tutivillus, Tintillus, Tantillus, Titivitilarius. Можливо, ця плутанина в написанні власного імені демона помилок є однією з його витівок😄

В анонімному англійському трактаті п'ятнадцятого століття демон представився сам, і з'ясувалося, що щодня він мав приносити пану пекла тисячу мішків, сповнених недбалостей у складах і словах. Зважаючи на все, роботи йому й досі вистачає.

У друкарську епоху він перейшов від переписувачів до наборників шрифту. Тепер його вважають покровителем коректорів. Мовляв друкарська помилка, що пережила п'ять вичиток, називається в редакційному середовищі саме його ім'ям, хоча особисто мені про таке не доводилося чути.

"Людина, що гризе колону" - цікаве та досить рідкісне явище релігійної сатири, вирізане на вівтарній перегородці церкви Святого Бавона в Харлемі, Нідерланди.

По суті, це середньовічна карикатура, що висміює надміру показушних і лицемірно побожних людей, які намагаються на публіці виглядати благочестивішими за Папку, але не більше