"Ізраїль - це країна, де підозрюють, що ти не єврей. В інших підозрюють, що ти єврей"

Жах перфекціоніста - нутрощі німецької субмарини UB-110 , 1918 рік.

Пост любові на 14 лютого

Арал ще не так давно був місцем однієї з найруйнівніших екологічних катастроф на планеті, але Мале Аральське море, частина водойми, що залишилася на території Казахстану, стає символом надії на те, що не всі помилки людства у ставленні до цього світу є незворотними.

Завдяки будівництву Кок-Аральської дамби та більш ефективному регулюванню стоку річки Сирдар’ї північний басейн нині збільшує обʼєм води. Цей життєво важливий бар’єр успішно ізолював здоровішу північну частину від сильно виснаженого південного Аралу, що дозволило Малому Аралу повернути води та наблизитися до стану, коли його називали квітучим.

Зміни виходять далеко за межі підвищення рівня води. Солоність знизилася майже на 75%, створивши умови для повернення у великій кількості місцевих видів риб, які довгий час вважалися зниклими назавжди.

Йдеться не лише про гідротехнічні та інженерні рішення, насамперед про повернення води, а й про такі речі, як озеленення пустельних прибережних територій, відродження екосистем. Я багато років читав про те, що Аральське море поступово почали відновлювати, але крихітні сині ділянки на Google Earth свідчили, що не все так добре. Тепер же справді можна сказати, що політична воля та послідовні зусилля здатні повернути назад навіть найсерйозніші екологічні втрати й відродити ландшафти, які, здавалося б, були втрачені назавжди.

Хтось колись використав Біблію XIII століття як пропис :)

Як звучать древні музичні інструменти

Як таке пройшло повз мене?

Праві італійці згадують своїх вбитих комрадів 7 січня 1978 року крайніми лівими..

Рим, 7 січня 2026 рік.

Виявляється, Сер Крістофер Лі, актор, який втілив образ Сарумана в кінотрилогії Пітера Джексона, і який єдини в кінотрилогії був особисто знайомий з Толкіном, по матері походив із знатного італійського роду Карандіні. Це дозволило Крістоферу Лі простежити свій родовід безпосередньо до імператора Священної Римської імперії Карла Великого. Він навіть випустив симфонічний метал-альбом Charlemagne: By the Sword and the Cross, який розповідає про його предка..

N.B. Якщо ви не походите зі знатного роду князів, козаків, шляхти чи дворян, Ваш родовід можна дослідити максимум і при неймовірній удачі до кінця 18 століття, коли був проведений "Генеральний опис", або т.з. "Румʼянцевський опис" населення Гатьманщини та Слобожанщини..

Тому ніколи не вірте рекламним генеалогістам, що обіцяють Вам дізнатись Ваших предків до князя Аскольда

CNN повідомляє, що в ніч на 24 лютого Росія закриває повітряний простір на кордоні з Україною для цивільних літаків. До 18 травня.

Листаю збережені новини, щоб памʼять не підмінила хронологію.. ця новина нагадала мені напівзабуте повідомлення про тимчасове закриття у травні 2014 року міжнародного аеропорту ім. Прокофʼєва м. Донецьк..

https://lb.ua/society/2014/05/26/267726_donetskiy_aeroport_vremenno.html

Не знаю хто ця дівчина сьогодні на площі в Тель-Авіві, але її дискурс топчік!

Найбільший грабіж усіх часів

Так писав німецький бенедиктинський літописець Отто де Сен-Блазієн про пограбування Константинополя латинами 1204 року.

Він описує, як розграбування Константинополя призвело до переміщення величезних грецьких багатств, особливо священних скарбів із собору Святої Софії та незліченних мощей святих у Західну Європу, насамперед у Венецію та деякі частини Німеччини, Ельзасу.

Автор інтерпретує ці події з богословської точки зору. Розграбування представляється як справедливе покарання від Бога грекам за злочини, скоєні проти паломників.

Переміщення реліквій виправдовується провидінням. Автор вказує, що Бог дозволив християнам, а не язичникам, захопити ці святині, щоб святі предмети були збережені від осквернення і належним чином шанувалися і шанувалися на християнських землях.

«Не останній, а крайній», заборона прощатися, позивні для машин і звичка довіряти інтуїції – ось лише деякі особливі практики, які поширені у сучасному війську.
Навіщо проходити ініціації — навіть такі радикальні, як закопування живцем? Що насправді означає побратимство сьогодні? Чи правда, що немає атеїстів на війні?

У новому випуску «Пороблено» Анна Ніколаєва говорить із Русланом Халіковим, релігієзнавцем, кандидатом філософських наук, видавцем, — про те, як у сучасному українському війську народжуються вірування, прикмети й сакральні практики. У цьому епізоді говоримо про:

▪️ ритуали посвяти та ініціації як боротьбу зі страхами;
▪️ проводи в армію і підтримуючі прикмети;
▪️ особливі ритуали привітання й прощання;
▪️ роль віри та сучасний міфологічний світогляд;
▪️ хто такий хорунжий і яку символічну роль він виконує;
▪️ побратимство і посестринство як нову форму спорідненості;
▪️ нові традиції вшанування полеглих.

Поки ми пам’ятаємо — вони живі. І саме тому військові ритуали пам’ятування стають не формальністю, а джерелом сили — для підрозділу, для родин, для суспільства.

Це розмова про віру й боротьбу зі стресом, про підтримку і сакральне, яке народжується посеред війни. Вмикайте новий епізод «Пороблено» і підтримуйте важливу тему своєю вподобайкою, поширенням і коментарем.

https://youtu.be/Tzu9edau4ao

А на фотках ти виглядав по-іншому!
Великий Сфінкс, Гіза, наші дні

Пізньосередньовічна мініатюра, створена художником, відомим як Майстер Аделаїди Савойської, ілюструє один із найтаємничіших сюжетів артурівського циклу - надприродне зачаття Мерліна.

Згідно з середньовічним легендаріумом, чарівник Мерлін був зачатий демоном, який відвідав благочестиву дівчину і хотів, щоб вона народила дитину, яка стала б знаряддям темряви.

Але задум зла був зруйнований: мати покаялася і хрестила сина.

Так Мерлін отримав надприродні знання та дар пророцтва, але присвятив їх служінню добру та творенню блага

Із недавно прочитаного «Мобілізована нація» Ніколаса Старгардта

«Коли у 1941 році Гельмута Паулюса відправили на Східний фронт, його батько, домашній лікар і офіцер резерву, який пережив попередню війну, почав писати синові як «товаришу». Поки частина Гельмута просувалася через Румунію та входила до південних районів України, він опинявся в тих самих місцях, де побували німецькі війська під час попередньої війни. Його батькам було неважко знайти серед сусідів і знайомих у рідному Пфорцгаймі когось, хто міг описати місцевість або навіть розгорнути старі військові карти, що дозволяли простежити бойовий шлях їхнього сина.
Чоловіки, які пишалися своїм «хрещенням вогнем» у траншеях, порівнювали артилерійські обстріли з десятимісячною битвою під Верденом у 1916 році, бачачи в їхній нищівній силі випробування на міцність. Німецькі командири, наблизившись до Москви в листопаді 1941 року, інколи здригалися при думці про раптову зміну удачі за зразком повороту фортуни на Марні двадцять сім років тому, коли вони вже простягали руки до Парижа.
Але батьків і синів поєднував не лише схожий досвід, а й взаємне почуття відповідальності поколінь. Синам належало завершити те, що почали батьки, розірвати порочне коло, яке змушувало кожне покоління воювати в Росії. Якщо ліві та ліберальні мислителі уявляли історію лінійно, як безперервний прогрес, багато консерваторів вважали її циклічною й повторюваною, як саме життя.
Зловісну приреченість у світлі занепаду західної культури, передбаченого Освальдом Шпенглером у «Занепаді Європи», розвіяло «національне відродження» 1933 року, але циклічні, природні метафори не забулися. Німецька війна в Радянському Союзі перетворила їх на реальність, а абстрактну загрозу повторних руйнувань, на боротьбу за виживання тут і зараз.
Жорстокість німців на сході лише загострювала відчуття необхідності зрештою рішуче розірвати це замкнене коло, адже інакше наступному поколінню синів Німеччини доведеться знову брати участь у бійні.
Подібні думки хвилювали й тривожили уми з самого початку. Очікуючи початку бойових дій на заході восени 1939 року, деякі солдати висловлювали думку: «Краще одразу прибрати зі столу, тоді можна сподіватися, що нам більше не доведеться воювати». І хоча німецьким школярам протягом багатьох поколінь прищеплювали думку, що їхній «спадковий ворог» Франція, на підсвідомому, емоційному рівні головну роль тут відігравав Схід. Починаючи з 1890 року навіть опозиціонери з числа соціал-демократів присягалися стати на захист Німеччини від «варварів зі сходу», якщо вона зазнає нападу царської Росії. У серпні 1914 року вторгнення російської армії до Східної Пруссії підняло в німецькій пресі хвилю значно перебільшених історій і жахливих чуток, а доти маловідомий прусський генерал Пауль фон Гінденбург після здобутої над противником перемоги перетворився на національного героя.
У 1941 році переконати населення в необхідності нової війни в Росії до переможного кінця заради майбутньої безпеки було неважко, щоб наступному поколінню не довелося проходити через це знову. Починаючи від ветеранів Східного фронту 1914–1917 років і до молодих солдатів, учорашніх школярів, а також підлітків, які ще жили з батьками, усі вважали своїм обов’язком іти на війну, але не за нацистський режим, а в ім’я відповідальності одних поколінь німців перед іншими. Саме ці погляди і були найміцнішим фундаментом їхнього патріотизму.