Дозвілля в Україні залишається привілеєм забезпечених жител_ьок центральних міст. Хаотична забудова, брак муніципальної підтримки та комплексного державного стратегування у сфері кіно підштовхують до зникнення й так невеликі культурні центри на периферії. Кінотеатри, побудовані в рамках кінофікації в УРСР, залишаються чи не єдиними інфраструктурними проєктами, які можуть функціонувати як некомерційні установи.

Проєкт «Кінографія. Географія українських кінотеатрів радянського періоду» досліджує кінофікацію 1940-80-х років, а також те, як трансформувалася кіномережа у період незалежності. Ми поговорили з дослідницями про їхні основні висновки, а також про те, якими б могли бути альтернативні способи управління кінотеатрами, які б сприяли розвитку міст і спільнот.

— Пропустіть, мені потрібно на роботу!
— А нам, думаєте, не потрібно на роботу? Я зараз на роботі маю бути, але приїхала сюди за себе і за вас боротися!

3 листопада рух в урядовому кварталі Києва зупинився. Сотні людей перекрили дороги до Верховної Ради, вимагаючи відмовитися від примусової вакцинації та обмежень для невакцинованих. І хоча класичних антивакцинаторських сюжетів, таких як 5G і «Ротшильди», на акції вистачало, репортер «Політичної критики» Сергій Мовчан побачив у вимогах її учасників і іншу сторону.

Перепрацювання, поєднання декількох робіт, розмивання різниці між робочим і вільним часом, нестабільний дохід і постійне відчуття втоми добре знайомі багатьом, хто обрав «працювати на себе». Принаймні у сфері культури. І от вже робота, яка ще вчора здавалася спорідненою та суспільно корисною, перетворюється на муку й заганяє людину в депресію.

На власному досвіді, а також на досвіді своїх співрозмовниць, Олександра Сауляк розповідає, як прекарна зайнятість приводить людей до глибокої психологічної кризи та вигорання.
https://politkrytyka.org/2021/11/08/vid-astenichnogo-syndromu-do-depresiyi-shlyah-frilanserky-2/

Український заробітчанин, що працює на некваліфікованій роботі, вже давно перетворився на колективний образ як в українському, так і у польському медіаполі. Проте трудова міграція з України має й інший вимір — відтік кваліфікованих кадрів. Українські лікарі, вчителі, науковці, моряки чи льотчики працюють далеко за межами Євросоюзу. Аби заробити на життя, вони часто готові йти на ризики неофіційного працевлаштування чи сумнівних контрактів.

Про те, що змушує емігрувати професіоналів з України і що чекає на них за кордоном, пише Олександра Терентьєва.

Чи не щодня у популярних медіа виходять статті з порадами, що робити, якщо ви вигоріли на роботі. Але чи є вигорання простим наслідком перепрацювання, як про нього часто пишуть? Відповідь на це питання шукає авторка книжки «Робота не любитиме тебе взаємно» Сара Джефф.

Ретельно розглядаючи історію появи цього терміну та пояснюючи, що об’єднує вигорання в активізмі та роботі, Сара стверджує: вигорання — це проблема, яку неможливо вирішити індивідуально. З іншого боку, вигорання приводить нас до стану, в якому ми вже не можемо боротися за краще життя — ні разом, ні поодинці.

Враховуючи зміни, які внесла в наше життя пандемія, авторка намагається окреслити можливі простори та форми солідарностей, в яких ми зможемо відчути себе живими.

Замовити їжу, викликати таксі, забронювати житло — потроху ми починаємо забувати, як можна зробити ці речі не за допомогою мобільного додатку. Онлайн-платформи міцно увійшли у наше життя, а система зайнятості, яку такі компанії пропонують своїм кур’єрам чи водіям, стала нормою для тисяч українців. Про проблеми платформеної економіки сказано чимало, проте ні статті, ні протести кур’єрів не змінили безправного становища працівників гіг-економіки. Можливо, настав час художників?

З 15 до 25 листопада у Малій Галереї Мистецького арсеналу відбувається виставка «Швидко. Зручно. Небезпечно», участь у якій взяли сучасні художниці та художники. Як вони, в тому числі на власному досвіді, осмислюють проблеми гіг-економіки — читайте в рецензії Єгора Семенюка.

«20 гривень — це грабіж», — заявляють учасники акції протесту проти проти підняття цін на громадський транспорт, яка відбулася сьогодні, 19 листопада, під будівлею КМДА. На думку активістів, у разі підвищення тарифів місячні витрати на проїзд суттєво перевищать аналогічні витрати мешканців більшості європейських столиць. Водночас це навряд чи позначиться на якості перевезень, зарплатах та умовах праці працівників галузі. Це також погіршить загальну транспортну ситуацію у місті, яка і без того близька до катастрофічної.

Попри те, що напередодні мер Києва Віталій Кличко заявив про відтермінування підняття тарифів до весни, на думку активістів, це сталося виключно через суспільний резонанс. На весну вони обіцяють нові протести.

Фото з акції за посиланням.

Шостого листопада відбулася презентація дослідження «Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства», проведеного ініціативою «Дитячі географії» та Київським міжнародним інститутом соціології. Анастасія Рябчук поспілкувалася з авторками проєкту Тіною Полек і Тетяною Саніною про те, як пандемія вплинула на навчання та дозвілля дітей, оприявнивши наявні соціально-економічні нерівності, а також чому українські школи виявилися неготовими до онлайн-навчання.

Вигорання на роботі — ще одна пандемія, яка є безпосереднім продуктом пізнього капіталізму. Відколи робота в сучасному світі стала важливою частиною людської ідентичності, що репрезентує більше, ніж будь-що інше, вона не просто відчужує людей від власного «я», а й створює паразитичну кризу «я». Наші емоції більше не належать нам, а мають бути «інвестовані» в компанію чи приховані заради вищої продуктивності. То чи не час емоціям вийти на страйк? Катерина Рубар та ілюстраторка Ірина Костишина створили про це комікс.

З його повною версією можна ознайомитися за посиланням.

Комікс створено на основі статті Сари Джефф «Страйк емоцій», яку переклала «Політична критика».

Не піти вранці на роботу — мрія багатьох найманих працівників, яка раптом стала реальністю через епідемію коронавірусу та локдауни економік по всьому світу. Звісно, дозволити це собі змогли далеко не всі. Працівники ключових галузей лишилися на робочих місцях. І навіть ті, хто зміг працювати з дому, виявили, що дистанційна робота менеджерів і рядових працівників компанії часто означає далеко не те саме.

Про те, з чим стикнулися працівники та компанії при переході на дистанційну зайнятість і чому цей перехід вчергове підняв питання про «дурну роботу», описану Девідом Гребером, пише канадський журналіст Лоуренс Міалл.

Текст переклала Дарина Товкач.

«Ми дуже хочемо потрапити у громаду міста Києва, але наш рабовласник нас нікуди не відпускає», — жаліється Наталія, мешканка гуртожитку, побудованого для працівників заводу ПрАТ «ФАНПЛИТ». Сьогодні завод фактично не працює і не може підтримувати гуртожиток, через що його стан щороку погіршується. Але і погодитися на безоплатну передачу будинку на баланс міста власник відмовляється, вимагаючи компенсацію або від міста, або від самих мешканців.

У гостях у мешканців гуртожитку побувала Ярослава Золотко і дізналася, в яких умовах вони живуть сьогодні та як борються за своє ж житло зі своїм же колишнім роботодавцем.

Сьогодні ввечері, 29 листопада, під будівлею МВС відбулася акція протесту подільської спільноти. Причиною проведення став черговий напад на бар «Хвильовий», вчинений представниками праворадикальних угруповань 26 листопада. Та попри те що напади відбуваються все частіше, поліція не поспішає на них реагувати чи ж навіть покриває нападників, як стверджують оргаізатори акції. Тож від керівників Міністерства протестувальники вимагають гарантувати безпеку на Подолі, розслідувати злочини ультраправих, а також звільнити начальника подільського управління поліції Павла Василенка.

На акцію завітали і опоненти — члени ультраправих організацій С14 і «Традиція і порядок». Свою діяльність вони називають «боротьбою з наркоманією».

Після завершення акції, як стверджує телеграм-канал організаторів акції, на її учасників було здійснено напад з боку ультраправих. . У людей відібрали плакати, проте не побили через присутність у групі іноземця.

Фото з акції.

Цієї осені відбулися презентації небувалої кількості досліджень, присвячених праці в культурі. Одне з них має досить інтригуючу назву — «Статистичний портрет молодо_ї художни_ці».

Про те, що значить бути «молодо_ю художни_цею» в Україні, в яких умовах митці та мисткині працюють і чи існує солідарність у мистецькій спільноті, ми поговорили з керівницею та співкураторкою дослідження Юлією Гнат, експерткою і художницею Алевтиною Кахідзе та координаторкою дослідження, аналітикинею Cedos Юлією Назаренко.

Журналісти видання Der Spiegel відслідкували всі деталі схеми переправки людей до Білорусі, організованої білоруською владою, та поспілкувалися з інсайдерами на кожному кроці.

Текст розслідування переклала Дарина Товкач.

Сьогодні вранці, 19 січня, відбулася щорічна антифашистська акція вшанування пам’яті Станіслава Маркелова й Анастасії Бабурової, яких вбили у 2009 році російські неонацисти. Минулого року акція була фактично зірвана правоохоронцями, які затримали активістів і активісток під приводом «порушення карантинних обмежень». У результаті суди визнали ці затримання незаконними. Тож цього року акція пройшла під Подільським райвідділом поліції, співробітники якого відповідальні за минулорічні затримання.

Учасники й учасниці акції також нагадали, що саме бездіяльність подільської поліції зробила можливою серію нападів ультраправих на культурно-розважальні заклади Подолу. На думку активісток і активістів, ультраправе насильство й інтеграція ультраправих у державні та громадські інституції є однією з найбільших загроз демократичним процесам в Україні.

Більше фото за посиланням.

Медики київської Лікарні швидкої допомоги, також відомої як «БСП», сьогодні вийшли на акцію, пише видання «Соцпортал». Акція розпочалася о 9 ранку під стінами самої лікарні. Медики вимагають виплатити їм заробітну плату, яку, за їхніми словами, їм не виплачують у повному обсязі вже четвертий місяць.

Представниці руху медсестер #БудьякНіна кажуть, що проблема стосується не лише БСП. На фоні обіцяного президентом підняття зарплат медичним працівникам відбувається перевід працівників на 0.5 чи навіть 0.25 ставки.

Запрошуємо на лекцію історикині Марти Гавришко, присвячену складній темі — сексуальному насиллю чоловіків над жінками під час Другої світової війни та Голокосту в Україні. Захід проходить у рамках міжнародного проєкту «Культури пам’яті», що реалізується «Політичною критикою» спільно з організаціями Educat e.V., Dekabristen e.V., Human Constanta і «Трава».

Мова лекції — англійська. Зареєструватися можна за посиланням.

До Дня всіх закоханих розповідаємо, чому запальне гасло «Бунтуй, кохай, права не віддавай» люблять скандувати і студенти-анархісти, і ЛГБТК-спільнота, і навіть ультраправі.

27 січня 2022 року 20-річний солдат Національної гвардії Артема Рябчук відкрив вогонь по інших військовослужбовцях, у результаті чого 5 людей загинули і ще 5 отримали поранення. Після затримання з’явилася версія, що причиною зриву нацгвардійця могла стати дідівщина у військовій частині, а в соцмережах виникли числені групи на підтримку Рябчука.

Як функціонували ці групи, чому в їхній діяльності використовуються маркетингові інструменти та чому так важко знайти їхніх справжніх організаторів — розбиралася Валерія Мальченко.

Пандемія вкотре продемонструвала економічну нерівність, що панує у світі. З початку карантину доходи 99% людства швидко скоротилися. Тоді як прибутки 10 найбагатших чоловіків світу подвоїлися з початку пандемії і на сьогодні перевищують статки 3,1 мільярда людей на планеті.

У своєму щорічному звіті «Нерівність вбиває», опублікованому 17 січня 2022 року, дослідники з Oxfam детально розповідають про те, як пандемія призвела до посилення глобальної економічної нерівності, хто постраждав від неї найбільше, а хто, навпаки, став ще багатшим. Ярослав Хорт підсумував ключові тези цього дослідження.