лишився один день збору підписів на петиції про запровадження мораторію на полювання в Україні та недопущення запровадження "професійного" свята День мисливства, самі понімаєте для чого.

часу мало, треба поширювати максимально

Дойобки до українських видавництв через те, що вони не випускають переклади одночасно з виходом оригіналу 🤡

Страшне 🌚 tw: російська література
Натрапила на новину, що якийсь російський ноунейм-письменник виявився серійним вбивцею, ну нічого дивного, російська літтусовка — це не тільки зашкварно, а й небезпечно. Але трішки почитала, він працював на російському сайті, де працювала свого часу й одна українська діячка. Коротше, пощастило їй вибратися з тієї компанії.

А про хороше: таку ще книгу читаю, щоб освіжити польську. Бо є план колись взятися за Токарчук в оригіналі.

Про Наомі Вулф, окрім того, що вона ворог України:
1. «Міф про красу» — це НЕ наукова література.
2. Книга для нас не те щоб актуальна.

Як буде час, то докладніше розпишу. Але чесно, якщо хтось не досліджує історію американського фемінізму, то воно і не треба, а не те що книга хороша та корисна, шкода, що авторка проблематік.

Зараз прочитала, що в передмові до видання 2002 року Вулф пише: «Сучасна мода для 7-8 річних дітей відтворює вбрання поп-зірок, що вдягаються як секс-працівниці». Що за треш 😨

Отже, чому «Міф про красу» нам не треба.

Легко можна подумати, що це масштабний науковий твір, тому, напевно, варто просто ігнорувати позицію авторки та отримувати користь. Але ні, це доволі попсова субʼєктивна книга (що само по собі не є мінусом, але якщо це усвідомити, то важливість та необхідність «Міфу» суттєво знижуються), по структурі — щось напхано тут, щось напхано там, якісь анекдоти замість аргументів та неправдива статистика. От наприклад, Вулф стверджує, що кожного року в США 150000 жінок вмирають від анорексії, але насправді їхня кількість — 50-60 (що теж сумно, але масштаб зовсім інший). А знаєте, від чого насправді померло 150000 осіб у США 2020 року? Звісно ж, від ковіду, з вакцинацією проти якого так палко бореться Вулф. І це не єдина статистична неточність у книзі, є дослідження, які це викрили. До того ж Вулф посилається на ненадійні джерела, наприклад, стверджуючи, що контрацепцією регулярно користуються лише 48% американських жінок, вона використовує дані з книги з популярної психології, а звідки вже вони там взялися, невідомо.

Ще з огидно-сумного. В своїй історичній книзі Outrages Наомі Вулф наробила помилок через те, що не знала, що термін death recorded означає помилування, а не страту; також вона не знала, що терміном sodomy позначали не тільки одностатеві стосунки, а й педофілію та зоофілію, і змалювала збоченців, ґвалтувавших дітей та тварин, жертвами гомофобних переслідувань. Зокрема вона співчуває директору школи, який розбещував учнів, і пише, що його засудили за звʼязки з трьома чоловіками, хоча насправді це були діти. Вони хоробро свідчили проти гвалтівника у суді, що для вікторіанських часів було взагалі неймовірним актом сміливості, але Вулф навіть не згадує їхні імена, при тому зображуючи директора-педофіла невинною жертвою стародавньої моралі, хоча все це записано в архівах. Мені здається, це умисна шкода чи авторка неймовірно тупа. Гомофобія — то реальна проблема, яка страшна і без підтасування фактів. А ще ця книга базується на дисертації Вулф, тобто можна уявити, яка вона вчена.

Від «Міфу про красу» в цілому враження як про творчість прихильників теорії змов (отже, авторка вже давно мала схильність до того), мета — налякати будь-якою ціною. Мальчікі в трусіках, гормональна терапія у дитсадку, сатаністи (до речі, спойлер, планую допис про деяких цікавих персонажів, у тому числі про ще одну йобнуту тьотю та її внесок у істерику щодо сатанізму), та все оце, така ж атмосфера. Звісно, якусь користь Вулф принесла, для когось відкрила фемінізм, комусь показала небезпеку анорексії, але мінусів в неї надто багато, щоб їх ігнорувати. І враження від книги типу «страшно, ми всі помремо, нічого з цим не зробити». Зараз вже точна можна знайти щось корисніше на тему фемінізму.

Ще один мінус Вулф — спроба деполітизації фемінізму, зробивши його індивідуальним, а не суспільним. Але це в цілому біда багатого білого американського фемінізму, який від нас максимально далекий, дивитися треба у напрямку інтерсекційного, який розглядає проблеми комплексно. Якщо ще щось згадаю, то допишу, але й так очевидно, що все це лише верхівка айсбергу і шкоди від Вулф більше, ніж користі.

#прочитанохзколи #прочитанохзнавіщо

Бачила, що на Арсеналі можна купити «Кімнату з видом» Форстера, це точно всім треба! І потім подивитися екранізацію 1985 року.

«Портной» вже вийшов і коштує абсолютно безбожні у цьому випадку 600 гривень, тому нагадаю 🌚

Тим часом!

Якщо зекономити гроші на «Синдромі Портноя» та, наприклад, «Мері Джейн»…

Форстер — неймовірний письменник, нарешті його почали перекладати. «Кімната з видом» ще й ідеально підходить для літнього читання, це така естетична, розумна, весела, сумна і напрочуд сексуальна книга (без сцен 18+, але яка там атмосфера!), ну й не без традиційних для автора раптових темних елементів.