Принесу гарну фотографію Патриції Гайсміт, бо чому б ні)

Кидаю собі спойлер з відгуку на Goodreads, чому я не буду читати «Кореспондентку» 🤢
Tw: смерть тварини, головна героїня, яку треба втопити в унітазі.

Взагалі не знаю, хто як, а я навіть радію, якщо дізнаюся про книгу чи автора щось таке, що автоматично заносить їх до чорного списку. Бо й так надто багато є того, що хочеться прочитати, а це додатково проріджує плани (єдине погане — це якщо книга вже куплена, але в мене таких тільки дві).
(«Кореспондентку» і «Тео» і без додаткових подробиць не хотіла читати, бо не моє)

Ну що ж, це було неочікувано, але логічно. І оскільки в мене вже на початку виникли певні асоціації, то чогось такого і чекала.

І виявляється, Енн Гетевей надихнула авторку на створення роману, а не просто натрапила на нього вже після написання.

Відгук буде, книга класна.

Caro Claire Burke. Yesteryear

Наталі — надзвичайно популярна блоґерка, яка пропагує традиційний спосіб життя, але чи відображає красива картинка в інстаґрамі справжню реальність? Люблячий чоловік-ковбой, пʼятеро чарівних дітей (і шоста на підході), смачна домашня їжа, екологічні продукти, дорогий мерч — але як все насправді? І раптом ідеальному світу щось починає загрожувати, а Наталі опиняється у позаминулому столітті з реально традиційним життям і не знає, як звідти втекти.

Я б не рекомендувала цю книгу тим, хто не любить читати історії від імені не надто приємних персонажів, але я люблю і прочитала з задоволенням. До того ж, чи можна вважати Наталі негативною героїнею? Авторка зробила її справді цікавою, не соломʼяним опудалом, покликаним підсилити аргументацію. Взагалі, хоч книга і сатирична, але вона не є якимось прямолінійним памфлетом, і проблематика там глибша, ніж може здаватися з анотації, і мета тут аж ніяк не висміяти тих нещасних інфлюенсерок. Головна проблема не в них.

Отже, які теми тут зачіпаються? Очевидно, що фемінізм та жіноча лють. Наталі разом з чоловіком називає своїх ненависниць Сердитими Жінками, але чи сама вона біла та пухнаста? І чи можна вважати її успіх наслідком чи протидією патріархату? Продюсерка Шеннон називає її досить неочікувано — правда це чи ні? І який насправді її мʼякий (в кількох сенсах, ехех) чоловік Калеб, який легко піддається дресируванню і не псує гарну картинку, але постійно стирчить на меносферних сайтах? Наталі каже, що він здатний вчитися, і пізніше усвідомлюєш всю моторошність цього. Ну і хто підтримує цю маскулістську систему, то зрозуміло.

Ну й який фемінізм без політики? Свекор Наталі — сенатор, який прагне стати президентом і є втіленням суворої традиційної маскулінності. Чи є він союзником невістки, коли допомагає їй втілювати її плани? І одна деталь наприкінці, те що він міг зробити, але не зробив — відразу ж думаєш, а скільки таких випадків було, де це зробили? Ну й дуже гарно показано приклад пропаганди, якою такі політики отруюють мізки.

Що ще повʼязано з фемінізмом і традиціями — це згадка про «заспокійливі» засоби, на кшталт тих, що вживали американські домогосподарки 50-х, щоб встигати виконувати всі вимоги суспільства та покращити емоційний стан. І ще є одна важлива тема, але то спойлер.

Також тут багато уваги приділяється темі материнства. Очевидно, що у Наталі була післяпологова депресія, і стосунки з дітьми в неї не безхмарні, і ще підіймається питання зміни ролей, коли діти вимушені брати на себе дорослі обовʼязки.

Що ще? Абʼюз, ґазлайтинг, насильство. І хоч все ми бачимо виключно через призму Наталі, яка може висловлювати як адекватні, так і жахливі погляди, ситуація у будь-якому випадку невтішна. Можна вдягти рожеві окуляри, але це тільки тимчасове рішення.

Щодо головного твісту — розгадка, як я і підозрювала, в стилі одного режисера, але я не проти такого. Хоча це вважається нечесним методом, але в цій книзі мені воно зайшло. Ще дещо нагадало нову книгу Катріони Ворд, і я в обох випадках купилася. І багато моментів «що це взагалі було?» зрештою я для себе прояснила під кінець.

Пишуть, що у книжках, які розсилали до офіційної публікації, є трохи плутанини з датами, сподіваюсь, це всюди виправили (у мене нормальний варіант). Екранізація має бути цікава, але інтригує, як передадуть дещо суттєве.

Не скажу, що порадила би цю книгу абсолютно всім, і думаю, що читачі розділяться на два протилежні табори, але для мене це було чудове читання, сподівання перевищені.

#прочитане_2026 #caroclaireburke #yesteryear

Почала оцю книжечку. Нігерія — одна з країн, чия література мене дуже вабить.

Тут одна з персонажок дивиться щось під назвою Tinsel («Мішура»), я подумала, це якесь реаліті-шоу на кшталт «Холостяка», але пошукала, це якась цікава нігерійська мильна опера про дві конкуруючі кінокомпанії, ну і на фоні всілякі інтриги, любовні драми. Запустили її у 2008 році, і зараз теж йде, там вже 17 сезонів і 4124 серії. Приголомшує 😱

Вчора і дочитала. Хороша книга, але мені не вистачило приміток, дещо довелося шукати.

Oyinkan Braithwaite. My Sister, the Serial Killer

Книга з незаслужено низьким рейтингом на Goodreads, бо, схоже, трапилося з нею те саме, що і з «Маслом» Асако Юдзукі — запхали в категорію трилерів, але це дещо інше. Це як ті картинки, які трохи нахилиш, і зображення міняється, на поверхні наче й трилер, але якщо це зішкрябати, буде дещо страшне соціальне.

У центрі оповіді дві сестри, Кореде та Айола (якщо що, я пошукала озвучку, як читаються деякі імена, і пишу більш-менш наближені варіанти, ну як я почула). Старша, Кореде — охайна медсестра, не надто приваблива і фемінна, що для тамтешнього суспільства дуже погано. Шалена красуня Айола — її майже стовідсоткова протилежність. Але очевидно, що Кореде любить сестру та допомагає їй прикривати деякі грішки, а саме — позбавлятися тіл колишніх бойфрендів. Аж раптом у поле зору Айоли потрапляє Таде, симпатичний лікар, в якого потайки закохана Кореде. Що ж буде далі, на чий бік стане Кореде і чи поповнить Таде сумний список?

Якщо хтось розраховував на розслідування, їх не буде, бо поліція там лінива, некомпетентна та корумпована. Певно, це якраз максимально достовірне зображення, і якби всі дотримувалися реалізму, то більшості трилерів та детективів не було б. Як там розшукують зниклих людей — окрема історія. Якщо ж розглядати ситуацію з читацького боку, то вбивця нам формально відома, а от про деталі доведеться здогадуватися.

Але насправді книга зовсім не про вбивства та розслідування. Література відіграє для нігерійських жінок особливу роль, і навіть жанри, які вважаються несерйозними — це можливість висловитися. І от на цьому я вчора (у понеділок) зробила перерву у написанні відгуку, а сьогодні (у вівторок) все це, на жаль, стає актуальнішим для українського суспільства. Насправді це заслуговує на окремий великий допис, але якщо коротко, то нігерійська література поділяється на англомовну та ту, що написана мовами корінних народів, і за численністю найбільша та, що написана мовою хауса. Для її визначення використовують терміни Kano Market Literature («література ринку Кано», за назвою місця, де ці книжки можна придбати) та littattafan soyayya («книги про кохання»). Це невеликі недорогі книги, самвидав, переважна більшість яких написана жінками; на перший погляд це легкі любовні романи, але висвітлюються там зокрема такі теми, як полігамія, позашлюбні стосунки, розлучення, дитячі шлюби, сексуальний абʼюз, і тихенько просуваються феміністичні меседжі. Звісно, урядова цензура та стигматизація жіночого письменства намагаються шкодити цьому руху, але зараз ситуація дещо покращилася, до того ж, зʼявилася можливість публікуватися в інтернеті, наприклад, на Wattpad. На жаль, англійських перекладів дуже мало, але я постараюся щось знайти та прочитати. Взагалі там є різні жанри, але саме любовні історії найчисленніші.

Повертаючись до Оїнкан Брейтвейт: формально, напевно, вона до цього літературного руху не належить, бо пише англійською, але певні спільні риси є: в її книзі також під трилерною маскою ховається соціальна драма. Айола навіть зі своєю неймовірною красою не вважається ідеальною дівчиною, бо не вміє готувати. Кореде, збираючись на роботу, кладе у сумку пляшку води, серветки, гаманець, крем для рук, бальзам, телефон, тампон, свисток проти зґвалтувань — «предмети першої необхідності для кожної жінки». Батько — неймовірно огидний тип, одна історія з собакою чого варта! А як ставився до жінки та дітей — коротше, так йому і треба. Іронічно, що єдиний чоловік, який дійсно слухав Кореде — це пацієнт у комі.

Ще хочу зазначити, що книга дуже відрізняється від звичного західного канону, от як азійська література особлива, так і тут. Буду читати нігерійських письменників далі, тим більше, що кілька книг у мене на полицях є.

#прочитане_2026 #oyinkanbraithwaite #mysistertheserialkiller