This House Will Feed — у часи голоду в Ірландії молода жінка Меґґі втрачає родину і вимушена гарувати у робітньому дому, але її рятує загадкова леді Кетрін, яка пропонує Меґґі жити в її маєтку та вдавати її покійну дочку-вдову (через певні юридичні причини). Але у маєтку відбувається щось моторошне…

On Sundays She Picked Flowers — південна готика. Джуд втікає від абʼюзивної матері, оселяється в занедбаному будинку та стає знахаркою. Через 13 років до неї приходить загадкова жінка, яка пробуджує у Джуд дивні почуття… Пишуть, книга кривава, є канібалізм.

Maria the Wanted — у Марії купа проблем з різноманітними злочинцями, що на неї полюють, до того ж, її перетворили на вампірку, і тепер жінка прагне вижити у нових умовах та бореться за справедливість. Мексиканський горорний трилер, є прадавні вампіри та спокусливий диявол.

You Did Nothing Wrong — ну це вже відомі автори, можна сміливо брати. Самотня мати Елоді одружується з гарним чоловіком Бреном з характером золотистого ретривера, вагітніє, вони всі переїжджають до його родинного будинку, і все наче чудово, але маленький син Елоді стверджує, що чує голоси в стінах.

Nothing Tastes as Good — Емметт бере участь у тестуванні нового засобу для схуднення, процес йде успішно, але у чоловіка виникають провали в памʼяті, його вороги починають загадково зникати і зʼявляються новини про появу вбивці-канібала. Має бути щось у стилі Кінґа.

Dig — 8 років тому хлопець повбивав сокирою купу людей. Зараз він мертвий і похований на подвірʼї батька, і батько починає проводити розкопки, щоб дізнатися таємниці минулого, а потім й інші мешканці острову щось копають, і очевидно, докопаються до чогось страшного. Це, думаю, наймоторошніша книга у добірці, пишуть про дуже важку атмосферу і що це найстрашніша книга про мед.

Wolf Worm — оскільки це Кінґфішер, то теж можна сміливо брати. Ентомолог наймає ілюстраторку, щоб намалювати його величезну колекцію комах, ну й звісно, далі несеться всяке жахливе, купа таємниць, все, як ми любимо. Але триґерне через тему комах, там ще будуть якісь хробаки-паразити.

Spoiled Milk — у 1928 році раптово помирає найгарніша учениця школи-пансіонату. Емілі та її суперниця Евелін обʼєднуються, щоб розслідувати цю справу, бо очевидно, що дівчина загинула не своєю смертю, і в школі дійсно відбувається щось дивне: псується їжа, кисне молоко, зʼявляються нові трупи. Обіцяють атмосферу квірної млосності та щоденних жахів дорослішання.

Хочу сьогодні показати ось таку книжкову вежу, а також запросити вас до нової теки книжкових каналів "XX Розділів". Тут ви обовʼязково знайдете багато чудових блоґів на будь-який смак — книжкові новинки, відгуки, різноманітні цікавинки ❤️

20 каналів — як 20 розділів однієї великої історії. Гортай та знаходь свій сюжет.

https://t.me/addlist/9mar3dmXegVjZDRi

Пропустила, що новий роман М. Л. Ріо вийшов ще у вересні. Добре, що вже настоявся і зʼявилось багато рецензій, бо я їх почитала і зрозуміла, що мені не треба. Але бачила схвальні відгуки на «Нічну зміну», то може, комусь інформація знадобиться. Hot Wax — це горор з двома часовими лініями про світ рок-н-ролу та жінку, яка намагається знайти відповіді на таємниці минулого і втекти від жахів сьогодення. Пишуть, що мінуси — нецікава сучасна лінія, повільний темп і героїня така, що за неї не хочеться вболівати, але й до яскравої неприємної персонажки не дотягує. Що хвалять: гарний стиль авторки, атмосферу музичного світу 80-х. Героїню і темп у позитивних відгуках теж хвалять, так що все субʼєктивно.

Читання цієї прекрасної книги менше 100 сторінок розтягнулося в мене майже на 5 років, але значить, так було треба.

J. L. Carr. A Month in the Country

Книга з короткого букерівського списку 1980 року, але я якось забула про це і була впевнена, що написана вона була раніше. Автору неймовірно вдалося передати атмосферу епохи, хоча на час подій роману йому було 8 років.

Головний герой — Том Біркін, молодий військовий, який повертається до цивільного життя та влітку 1920 року приїжджає до села, щоб реставрувати середньовічну церковну фреску, яку було зафарбовано. І оцей коротенький період стає для нього часом зцілення (звісно, не повного, бо нікуди не подінуться ані наслідки контузії, ані ПТСР, але, принаймні, він починає нормально спати) і справжнього щастя, крихкого і короткотривалого (у романі свідомо відчувається та проговорюється, що все це мине). Ми знаємо, що це спогади Тома, але про його подальше життя ми не дізнаємося, а минуле до описуваного періоду виринає лише фрагментарно (і часто боляче); фокус саме на цьому літньому місяці.

Як поступово з-під шару фарби зʼявляється фреска, так і життя Тома набуває нових кольорів. Інший колишній військовий, Мун, також має тимчасову роботу у селі — шукає старовинну могилу. Художник, який малював фреску, залишився анонімом, але Тому вдається щось дізнатися про нього, і якось так скорочується і відстань від нього до Тома, і від Тома до читачів, дуже майстерно Карр працював з категорією часу. І пекельні сцени, зображені середньовічним митцем, очевидно перегукуються з пеклом війни, через яке пройшов Том.

Свої таємниці мають і Том, і Мун, і решта героїв. Ми ніколи не можемо знати всю правду про людей, і хоч тут є не надто приємні персонажі, але зрештою шкода всіх. Шкода й того, що могло статися, але не сталося.

Якихось карколомних подій тут немає, все доволі спокійно, але то необхідний спокій. Тут описується ще епоха коней, яка скоро закінчиться, але про це ніхто не знає; і повноцінними героями оповіді стають не тільки люди, але й предмети, наприклад, пічка, пальто, надгробки, барельєф і, звісно, фреска.

Хоча в центрі роману церква, релігійного забарвлення він не має, тут більше про екзистенційне у широкому розумінні. А ще є цікаве спостереження, що раніше проповідники мали специфічні особливості мовлення, але потім через вплив BBC все згладилося.

Карр був взагалі дуже цікавою людиною: працював вчителем, мандрував, став добровольцем у Другій Світовій війні, займався книгодрукуванням та картографією, укладав словники. Був у нього і досвід спроби врятувати церкву (але її перетворили на науковий центр, а згодом закрили).

Я рада, що нарешті дочитала цю історію (я знала, що рано чи пізно повернуся до неї), і добре, що не дочитала її тоді, бо я б її і тоді полюбила, але... І зараз я її десь тиждень читала, бо хоч вона і коротенька, але швидко проковтнути її відчувалося б неповагою. Вже хочу перечитати і колись обовʼязково це зроблю, бо це 100% моя книга, і хоч вона відносно сучасна, але вписується в традиції найкращої англійської класики (хто любить Форстера, раджу). Є ще екранізація, треба буде подивитись.

#прочитане_2026 #amonthinthecountry #jlcarr

The Caretaker — молода жінка Мейсі у розпачі, бо роботи немає, а треба утримувати молодшу сестру, сплачувати за оренду, та банально нема чого їсти. І от після купи невдалих інтервʼю вона знаходить доволі непоганий варіант — три дні, але за хороші гроші попрацювати доглядальницею. Але все перетворюється на жахіття. Попередню книгу автора я ще не читала, але хочу.

Japanese Gothic — тут дві часові лінії, які переплетені одна з одною. Сьогодення: Лі після жахливого інциденту втікає з Америки до батьківського дому в Японії, і в будинку відбувається щось страшне, і ночами він бачить жінку з мечем. 1877 рік: Сен, самурайка у вигнанні переховується в цьому ж будинку, і ночами бачить дивного чужинця. Хтось з них — привид, і одна з історій — брехня. Обожнюю ненадійних оповідачів, тому треба.

Molka — це корейська назва прихованих камер. Головна героїня заводить стосунки з багатим спадкоємцем, але їх знімає така камера, запис потрапляє до інтернету, чоловік втікає з країни, і дівчина лишається з проблемами на самоті. До того ж, вона привертає увагу моторошного колеги-айтішника, який потай любить спостерігати за жінками на роботі за допомогою камер. Думаю, що це щось феміністичне з критикою патріархального корейського суспільства.

Wife Shaped Bodies — грибний боді-горор, ще й квірний, я таке люблю. Тут про якесь специфічне суспільство зі шлюбами за домовленістю, і у жінок на тілі ростуть гриби. Головна героїня ніколи не виходила з рідного дому до того, як переїхала до чоловіка, і має дотримуватися суворих правил, але знайомиться з іншою жінкою, яка змушує її замислитися над усім цим.

Почала було читати Бекі Чемберс, але це якраз приклад не моєї літератури, тому вирішила не продовжувати. Напевно, це хороші книги, але я страшно не люблю оцей притчевий, казково-повчальний стиль, від нього в мене завжди враження, що автор_ки глузують з читачів (просто казковий нормально). Найкраще тут, окрім гарної обкладинки — небінарність ГГ, але вони мене зовсім не зацікавили. І де робот, я хотіла про робота читати, а не про монаха. Світоустрій здався цікавим, але не без нюансів.
Почитала ще відгуки на Goodreads, посміялася з тупеньких вестернів, яким важко сприймати займенники they/them.
Ще хочу сказати про другу частину, яку я вже не чіпатиму: «соромʼязливість крон» — це мій улюблений науковий термін, дуже поетично.
Якби альтернативи, що почитати, не було, то я би дочитала, але на полицях маю стільки того, що вабить більше, тому повернула книжечку до бібліотеки, хай знаходить своїх читачів.

Зараз почала “House of Leaves” на мінімалках, тобто “Strange Houses” Укецу, оце вже подобається. Доволі моторошно, цікавий формат.

Треба швиденько прочитати 😁
Страшно бісить подружжя, в якого працює Мері Джейн. Сподіваюсь, з ними станеться щось погане 🤞

Якщо коротко, то мені сподобалось, хоча мінуси є. Читається дуже швидко, бо значна частина книги — то ілюстрації.

Uketsu. Strange Houses

Друг оповідача збирається купити будинок, але хоче порадитися і показує йому план. Оповідач разом з архітектором Куріхарою досліджує цей план, і чим більше вони придивляються, тим моторошніше стає. Поступово вони розмотують цей клубок і нарешті приходять до розгадки (або ні).

Мені найбільше сподобалась перша частина, де було це дослідження плану, бо наче нічого не відбувається, але автору вдалося створити горорну атмосферу. Зазвичай химерні будинки старовинні, але зробити страшним сучасний — то велика майстерність (з подібного знаю роман Енн Ріверс Сіддонс “The House Next Door”, але він мені на трієчку зайшов; у Данілевського я чесно не памʼятаю, чи то був старовинний, чи сучасний дім, але я не дочитала, може, колись повернуся).

Але викликає питання, як Куріхара доходить до висновків: він просто висуває якесь неймовірне припущення, без інших варіантів, і воно виявляється правдивим! От звідки ти це все знаєш, га? Є в мене одна підозра…

Друга половина з історіями з минулого вже не така вражаюча, але досить цікава. Момент з вівтарем страшний до нудоти.

Деякі читачі скаржаться на те, що в детективах буває багато води, на кшталт детальних описів особистого життя — тут такого немає. Думаю, що це представник детективного піджанру хонкаку (тобто, фокус саме на розгадуванні загадки) — але проблема в тому, що особливого розгадування і немає. От над цим автору треба попрацювати, щоб герої все ж робили помилки. Що ще може розчарувати: відкритий фінал.

Але я впевнена, що вбивця — Куріхара, на тому і стою! Щось він забагато знає…

#прочитане_2026 #uketsu #strangehouses

Друзі, напередодні свята прошу допомогти закрити допоміжні баночки моїм близьким подругам. Баночки застрягли і застигли, я в агонії разом з їхніми власницями.

1. Збір на наземні роботизовані комплекси

2. Збір на медичні сумки та навчання стрільців-рятувальників

Буду вдячна за ваші донати та репости, щоб вони вже все закрили🩷

Це не книга, а парковий ексгібіціоніст у кущах 🥸
Добре, що я її в секонді купила. Але написано недостатньо погано, щоб кинути, тому сподіваюсь хутенько з нею розправитися, щоб насолодитися однозірковими відгуками та написати свій 😊

Ще вона дуже вестерняцька, з далекими від нас проблемами. От як американці нічим, крім себе, не цікавляться, так і мені симетрично плювати на їхню історію. Типу, згадується президент Форд — я не знаю, хто це і чим славетний, з контексту зрозуміло, що поганий. Ок, трішки поґуґлила, при ньому була погана економіка і якось повʼязаний з імпічментом Ніксона, ну то було в шкільному курсі історії, але воно таке тухле та снодійне 😑 Взагалі нудить від наярювання американців на свою історію з президентами та показушну демократію, оті всі тупі святкування національних свят.

Але книга дуже цікава, незважаючи ні на що. Планую на днях дочитати. Оціню її невисоко, хіба що наприкінці трапиться щось, що переверне все (один раз таке було, досить солоденька та сумнувата історія про дружбу між поколіннями, проживання горя та пошуки шляху виявилася майндфаком про повністю відбиту (не без причин) жінку).

«Мері Джейн» — це прямо хороший вибір для книжкового клубу (якщо хочеться влаштувати там бійку), тому раджу саме в цьому плані придивитися (скоро вийде українською). А от якщо очікувати найкращу літню книжку чи як там її позиціонують — краще обрати щось інше.