Люблю каву.
Не так, як дітей — але вранці трохи більше.

Я пробував чай, настоянки, ранкову зарядку — але тільки кава каже: «Братік, ще один день почався - треба його якось вивозити?»

Кава не обіцяє, що буде легко.
Більше того, вона може розбити серце, але кава це паливо, що заправляє тачку.

Усім гарного дня, смачної кави❤️

Памʼятає свої найбридкішу каву?)

Книга, після якої хочеться зробити тату, купити хакерський ноут і хакати покмдьків.

«Дівчина з тату дракона» — не просто книжка. Це тест на емпатію, толерантність, а ще перевірка особистої точки кипіння.

Кожна сторінка -це насолода і відраза одночасно.

Це не любовна історія.
Це історія про помсту, біль і соціальну ізоляцію

Можна читати і вдень, і вночі, але краще — в наушниках, з нуар саундтреком в стилі скандинавських зим.

Висновок: книжка не для всіх.
Але якщо зайде — не відпустить. Майже, як аліменти борг в 3 копійки у ПриватБанку.

3 улюблені цитати:

1. «Нормальні люди не вчиняють самогубств через дрібниці. Вони вчиняють його, коли щось ламається в них всередині.»
2. «Все має пояснення. Навіть зло.»
3. «Іноді найсильніша людина — це та, що мовчить.»

Життя — занадто швидке.
З кожним роком стає ще швидше, бо у нас змінюється початкова точка сприйняття одного року.
Коли нам один рік — то ще один рік — це все життя.
А коли нам сорок — то один рік це всього 2,5%.

Тож ще раз нагадую: життя — це тут і зараз.

Це проблеми, біль, сміх, фільми, новини, плани, речі, кава, душ, прання,
а ще смішні відоси, страждання — це і є життя.

Тож якщо ти, як і я періодично, бачиш життя як відпустку на островах — біда.
Треба роздуплятися.

На мою думку, життя — це не обов’язково про ідеальний таймінг, досягнення та багатство (хоча це гарний варіант).

Для мене комфортне життя — це коли ти знаєш, що робити далі.
Маєш плани, чекліст, а ще мрії та гроші на їх реалізацію.
У мене поки не так, але я до цього йду.
Ще круто мати план Б, бо план А сто відсотків наїбнеться.

Іноді круто вміти бути горою, яка просто є.
Стоїть собі і дивиться, як люди знімають тік-токи або витрачають час на перегляд «Вагітна в 16».
І при цьому не засуджує, а просто існує.
Бо все проходить. Ми теж пройдемо.

Класна думка, може сьогодні буде актуальною для вас.

Бути добрим — це не слабкість, а сміливість
Наймогутніші — ті, хто не боїться бути лагідними.

Вони, наче були, як і ми.
Як і ми — танцювали, співали, раділи.
Вони мріяли, точно як ми,
Як і ми — помилялись, боялись, хворіли.

Як і ми — фанатіли від «Друзів»,
Їли на ніч, сміялись з дурні.
Надихались «калиною у лузі»,
Обіймали в моменти скрутні.

Вони, як і ми, планували на роки,
Відкладали на мрію грошей.
Як і ми — надували ображено щоки,
Були всім для коханих людей.

Вони впевнено тиснули газ,
Навіть в шторм піднімали вітрила.
Тільки в них, на відміну від нас,
Дуже рано виросли крила.

Згадав, що вів весілля де обидві пари батьків молодят були розлучені, більше того вони навіть не спілкувались.

Але під час сімейного вогнища відбулась якась магія моїх душевних текстів. Коротше кажучі вийшли усі батьки з їх новими половинками, а це на секунду вісім людей. І колом обійняли молодят, усі трохи поплакали, а потім ще раз обійнялися.

Нещодавно дізнався, що після того усі вони почали дружити сімʼями. А головний прикол, що усі вони записуються в чергу хто буде з онуками сидіти.

Це звучить так круто, що аж не хочу в це вірити. 4 діда і 4 бабусі. Шах і мат 😂

Хотів поділитися спогадами до Дня матері, але не вистачало часу зібрати цей текст до купи, а тому ділюсь зараз.

Наступного дня, коли не стало мами, мені наснився сон. Цей сон був продовженням спогаду, коли я бачив маму востаннє — коли тато відвозив її у лікарню.

На вулиці було дуже світло, аж занадто.
І я побачив, що мама йде зі сторони зупинки, звідки вона часто поверталась з міста.

Звичайно, я побіг до неї, обняв, розплакався, пожалівся, що мені страхіть розказали — що її більше нема. А вона посміхнулась і дуже спокійно сказала, щоб я не хвилювався. І що в неї все добре, що їй не боляче і спокійно.

На той момент мені було 12 років, але після нестерпної доби болю й страждань — після найстрашнішої новини в моєму житті — я наче отримав шанс попрощатися і відпустити.

Я раціональна людина, а тому не вірю, що це і справді прийшла мама. Я знаю, що це мозок зібрав усі найважливіші поради мами й створив мені з них «відео» для мого розуму. Тому, в певному сенсі, це і справді була вона.

Мама мене привчала до читання, знань, розвитку та мислення. І я за це їй безмежно вдячний.
На спілкування і час разом з мамою життя дало мені тільки одинадцять років. Як на мене — це дуже мало, але це були одні з найважливіших років мого життя.
Люблю тебе, мамо.

«Мама» — це найприємніше слово у світі. Вам дуже пощастило, якщо прямо зараз можете його сказати як звернення.
Усі люди, як і ми, рано чи пізно підуть, а тому — швидко пишіть, дзвоніть, їдьте до батьків, якщо маєте таку можливість.
Але якщо батьки не проти. Бо раптом ви токсік і душніла.