STOP

С удивлением прочитал, что США в рамках своих титанических усилий достичь мира в Украине, намерены потребовать от Путина… сейчас внимание… признать право Украины на армию.

Вот тут не понял. А с кем Россия воюет уже четвертый год, это если отсчитывать от 22-го?

Когда мы успели заехать в этот абсурд?

Джонсонюк намекает, что гениальный мирный план Трампа - говно

Помимо всей хуйни, которую Донни тут навалил ещё гуще, чем обычно, хочу обратить внимание на один моментик.

Донни упорно говорит о 5000 СОЛДАТ в неделю, даже когда говорит об атаке гражданских объектов.

И этому есть простое, логичное и ублюдочное объяснение. Солдаты гибнут, потому что война, война дело житейское, её нужно заканчивать путем переговоров.

А убийство мирного населения - это терроризм. И если один разочек, два разочка это можно будет назвать ошибкой, то комментируя каждый раз убийство детей придётся говорить "Путин убил детей", что постепенно даст понимание того факта, что мы имеем дело не с другом Vladimir, а с ебаным террористом. И говорим о том, что надо договариваться с террористом. Прислушиваться к мнению террориста. Предлагать выгодное экономическое сотрудничество террористу.

А это конечно же неприемлемо. Поэтому приходится отбеливать анус другу Vladimir и последовательно заниматься оправданием терроризма.

Если за такое не дадут Нобелевскую премию мира, то за что же тогда ещё её давать?

Ярослава Гресь

Однокласники 17-річного хлопця, які разом з вчителькою стоять біля зруйнованого будинку і годинами чекають, коли знайдуть їхнього друга, рятувальник, який промовляє до молодої жінки, заблокованої завалами: “Яночка, потерпи, будь ласка, сонечко», голосне питання до гори руїн "є тут хто" і дуже тиха відповідь: "так, є" — кожне це відео розриває серце на шматки.

Я спала дві години. В багажнику машини. Очі не бачать, вуха не чують. Енергії нуль. Але ж треба якось себе зібрати.

Виходжу на вулицю і зустрічаю літню пані, яку вночі бачила і на паркінгу. Дуже втомленою, ледь сидячою. А зараз — іде вбрана, із зачіскою, з брошкою на светрі і помадою на вустах.

Я кажу: божемій, де ви взяли сили, щоб так виглядати?

Вона посміхається: я таким чином роблю дві речі. Собі нагадую, що жива. Росіянам відповідаю: пішли на хрін, вилупки. Ой, пробачте, я взагалі-то ніколи не вживаю лайку.

Повірте, — кажу я. — Це взагалі не лайка.

І ми ідемо жити життя. Українське життя. З ракетами, завалами, коротким сном, червоною помадою, брошками та підборами, зустрічами та обіймами. Київським дощем, як от-от прийде. Вмиє нас і наші рани.

Я нагадую собі — я жива. І кажу нашим ворогам: ідітьвинахуй.

Час — наш головний ресурс. І кожна наша дія має бути продиктована простим питанням: чи дає вона нам цей час?

Час — це те, чого ми найбільше потребуємо. І те, що найважче здобути. А люди у війську — це ті, хто щодня, ризикуючи життям, купують нам цей час.

***
Перше.
Час тягнути.

Цей час дозволяє тимчасово втримати залишки підтримки зі США. Дозволяє не впасти прямо зараз.

Але давайте вже чесно. У США при владі — непередбачувані, емоційні, цинічні довбні. Вони не про союзництво. Вони не вважають нас партнерами.
І рано чи пізно — допомога припиниться, неважливо що ми будемо робити, просто це факт.

Не тому, що ми щось не так зробили. А тому, що ми для них — ніхто і ніщо. Їм просто байдуже.

Друге.
Час на підготовку Європи.

Щоб вона нарешті усвідомила: вона має вміти захищати себе. І, зрештою, стати основою спільної оборони.

Так, звучить наївно. Але це — єдиний реалістичний варіант на довгу гру. Бо наша війна — це врешті решт і їхня війна. Їхня безпека — це продовження нашого фронту. І вони вже починають це розуміти. Питання лише в часі.

Третє.
Час на внутрішні зміни.

Я бачу, як із хаосу народжується ефективність.
Формуються корпуси. Зʼявляються професійні командири. Підрозділи навчаються. Масштабується досвід. Починаються зміни — у підготовці, у захисті прав військових.

Так, все ще важко. Так, багато недолугості.
Все повільно. Маємо прискорюватися.

Четверте.
Час на “чорного лебедя” — у росії чи у світі.

Очевидно: є речі, яких ми не бачимо.
Є процеси, приховані від нас. Ми навіть не підозрюємо, що може статися буквально в цю секунду. І наскільки це може зіграти нам на руку. І чим більше часу ми маємо, тим більше шанс, що в Росії щось обвалиться.

***
Час, який дає нам армія — це не просто “відстрочка”. Це шанс, змінюватися, ставати ефективнішими, шукати альтернативу американській допомозі.

Врешті решт шанс триматися купки стільки, скільки вистачить сил.

І останнє на сьогодні.
Зараз все набагато простіше, чіткіше, ніж навіть пів року назад, вже не кажучи, ніж навесні 22 року.

Не залишилось жодного з марних сподівань, які віджирають сили, бо потребують підтримки віри в них.

Є ми. Якщо нам повезе — нам допоможе Європа.
І є Орда.
Ми стоїмо проти Орди.
І або ми зламаємо її — або загинемо.
Особисто у мене в планах робити все, що я можу, там, де я є, щоб втілився перший сценарій.

Цей розклад сьогоднішній ВЖЕ набагато кращий, ніж він був в 22 році, коли була лише одна думка: скільки з орди ми встигнемо забрати із собою. Або коли абсолютно серйозно прикидували наслідки удару ТЯЗ по Харкову.

І наостанок: зараз світ чітко поділився на людей і блядєй.
І всередині України теж існує цей розподіл.
Кожен з нас обирає, з якої сторони розлому стояти і битись.
За що битись.
І чи битись взагалі.

Texty.org.ua проаналізували влучання російських ракет і дронів Shaheed у 12 прифронтових і сусідніх з Росією областях. Як не дивно, після інавгурації Трампа кількість обстрілів з боку РФ не зменшилася, а навпаки, зросла.

Якщо порівняти, наприклад, два місяці до вступу Трампа на посаду і два місяці після, то в деяких регіонах, наприклад, в Одесі, ми побачимо десятикратне зростання. За два місяці до інавгурації регіон зазнав ударів двічі, а за два місяці після — понад два десятки разів.

Кількість російських ударів у 12 областях України за цей період зросла більш ніж удвічі.

Трамп 💪

OSINT-исследователь Cyrus проанализировал статистику Воздушных сил ВСУ относительно противодействия российским ракетным ударам:

• Общее количество ракетных пусков за четыре месяца 2025 года уменьшилось по сравнению с предыдущими годами. Многие российские ракеты — только что с конвейера.

• Основным оружием ВС РФ стали баллистические ракеты "Искандер-М" — другие ракеты слишком часто перехватываются.

• Особенно снизилось количество пусков ракет авиационного базирования. Это касается как Х-101, запускаемых с бомбардировщиков, так и меньших Х-59/Х-69, запускаемых с истребителей. Процент перехватов этих типов ракет был высоким.

• Количество пусков баллистических ракет "Искандер-М" значительно выросло после 2023 года и остается на высоком уровне в 2024–2025. В то же время Воздушные силы ВСУ смогли перехватить значительное количество этих ракет за апрель.

• Количество пусков зенитных ракет С-300/С-400 по наземным целям резко снизилось после пика в марте 2024 года и теперь используется довольно редко. Исследователь связывает это с продуктивной боевой работой Сил обороны Украины по уничтожению пусковых установок этих ЗРК.

@yigal_levin