Не питай, що буде завтра -
Багато чого зникає назавжди.

Ніч пролетить, змиє все зайве,
Не сумуй за тим, що зникає назавжди.

Мила моя, так чи не так? Нам не треба війни.

Російський демократ закінчується там, де починається українське питання.

Володимир Винниченко

«Я любив тебе ще до війни і скажу це в день перемоги.»
— Як ти?

«Знала би яка вона красива, коли немає у собі страху.»
— Тихо.

«Їй у варшавські спальні райони
Йому Москву бетоном залити.»
— Бережи себе.

«Багато що зникає назавжди.»
— Почали. Я в укритті. Люблю.

На прощання скажеш мені «до побачення»
як шкода, що не буквально,

бо ми не знаємо чи побачимося

Тепер кожна українська панночка зможе послати свого мудака вслід за рускім воєнним кораблем

Ця війна це щось між ригати і плакати

Різниця між злодієм і героєм визначається тим хто розповідає історію

Воєнний стан, наповнений людьми парк
в місті, що стало притулком
в місті де не чутно вибухів
Ми мовчки сидітимемо
Кожен вже там де сяде
Сяде і в гаджет
Дідик навпроти у гаджеті, я в гаджеті
Ми всі шукатимемо там підтримки
Благих звісток
І намагатимемось контролювати ситуацію гортаючи новизну стрічку

Дяка ЗСУ за світанки

Я не хочу щоб ти після цієї війни став моїм спогадом

Значно важче любити живих,
Ніж із щемом тужити за мертвими...