Твоя вина — це твоя краса,
І за це ти будеш засуджена.
Твоя вина — це твоя краса,
болісна розплата, за те що ти наївна і молода.
Бачать злочин, тільки в тому,
що ти дихаєш щодня.
Тяжкий гріх на душі,
Гори, палай у вогні байдужості.
До біса, їх всіх!
Засяй зіркою в ночі!
І нехай втопляться всі образи в річці хмільний.
Дикому танцю віддайся,
сп'янівши визнай - нічого на світі немає приємнішого.
Радій від душі, забудь про все.
Цілковито віддайся божевіллю.
(білий, геть не римований вірш)
Перецитовані та перекладені пісні Harmony Team «Bad&End&Night» та «Genealogy of Red, White and Black»
І за це ти будеш засуджена.
Твоя вина — це твоя краса,
болісна розплата, за те що ти наївна і молода.
Бачать злочин, тільки в тому,
що ти дихаєш щодня.
Тяжкий гріх на душі,
Гори, палай у вогні байдужості.
До біса, їх всіх!
Засяй зіркою в ночі!
І нехай втопляться всі образи в річці хмільний.
Дикому танцю віддайся,
сп'янівши визнай - нічого на світі немає приємнішого.
Радій від душі, забудь про все.
Цілковито віддайся божевіллю.
(білий, геть не римований вірш)
Перецитовані та перекладені пісні Harmony Team «Bad&End&Night» та «Genealogy of Red, White and Black»
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Той самий монолог Маргарити
М. Булгаков «Майстер і Маргарита»
М. Булгаков «Майстер і Маргарита»
Найстрашнішою буде та брехня,
яку прикрашають солодкі й духмяні квіти,
кроплені слізьми правди
«Не знайшлось душі, яка б почула Правди тихий дзвін.
Позатикалі уші й пустили брехню у світ,
долали цукру з медом,
щоб здогадатися ніхто не зміг.
Підсадили люд на дозу, зламали сотні ми життів,
І ні, не соромно нікому.
Та зостався правди тихий звін,
зібрали сльози ми її до купи,
Бо прийде час,
коли чай розчине цукор, а бджоли відмовляться робити мед.
Тоді врятують людство
оті солоні води, збережуть покій
І вічну пам`ять Правди,
на самому дні морських глибин.»
яку прикрашають солодкі й духмяні квіти,
кроплені слізьми правди
«Не знайшлось душі, яка б почула Правди тихий дзвін.
Позатикалі уші й пустили брехню у світ,
долали цукру з медом,
щоб здогадатися ніхто не зміг.
Підсадили люд на дозу, зламали сотні ми життів,
І ні, не соромно нікому.
Та зостався правди тихий звін,
зібрали сльози ми її до купи,
Бо прийде час,
коли чай розчине цукор, а бджоли відмовляться робити мед.
Тоді врятують людство
оті солоні води, збережуть покій
І вічну пам`ять Правди,
на самому дні морських глибин.»