Я буду закривати проекти по секс education і чистити всі сторінки, групи та канали. Не те, щоб я «зробив усе, що зміг», а ось просто вважатимемо, що я образилася. На суспільство, на людей з якими співпрацювала і таке інше. Не на всіх звичайно, за ці роки було багато чудових знайомств, багато веселощів та багато кохання, але….
Але кожен перший з ким я співпрацювала, мріяв на «сексі» заробити. І скільки б я не довбала що «сексуальність самоцінна», навіть БЕЗЦІННА практично у кожного було бажання повісити на свою чи чужу сексуальність цінник і продати подорожче. Я вже мовчу про індустрію кінки вечірок, де організатори наживаються на сексуальних фетишах своїх відвідувачів, абсолютно не поважаючи ні ці фетиші, ні відвідувачів.
Ну і свою роль звісно зіграло те, що безпринципні, жадібні люди без довгострокових планів двічі «віджимали» у мене проекти під різними соусами. Спочатку sex education week, а потім kinky friendly family. Дехто з колишніх колеги навіть казали, що рятували від мене кінкіфф (дуже хороший проект був, чомусь тепер не працює, напевно врятували так само як рососіянці Маріуполь) 😅
Від моєї руйнівної уваги та нескінченної вимоги дотримання етичних принципів проект був врятований так ефективно, що тепер не функціонує. Ну і звичайно можна сказати «неначасi», але чомусь фетишденспати від Психеї йдуть як і проходили, а панове з френдлі фемелі дружньо мовчать.
Ну звісно, повага, толерантність, прийняття - це те, що можна зробити безкоштовно, але від чогось це так складно робиться навіть якщо за це заплатити. За роки заняття цією темою я відчуваю втому, розпач і сором за деяких колишніх колег. Невігластво, жадібність і скутість розуму заважає займатися сексом і отримувати задоволення. Задоволення за яким стоїть сама таємниця існування людини. Таємниця життя що вислизає крізь пальці там, де їм хочуть заволодіти як річчю. Там де задоволення визначають як «прийнятні» чи «не прийнятні», там де є табу, там де бог (або будь що то ще) суддя та рефері у ліжку, там екстаз не можливий. Там де задоволення хочуть продати як цукерку, або відібрати як щось не твоє (привіт усім дівчаткам яким не можна хотіти сексу) або ще гірше просто знецінити, сказавши, що це, мовляв, «не найважливіше» у житті - в такому місці, в таких обставинах, там - екстаз не можливий і саме життя не можливе. Тому що може секс і не найважливіше, але ти ось це все читаєш, бо колись у когось цей секс таки був. І будемо сподіватися що був він у насолоду, і ти продовжуєш це задоволення в собі своїм життям.
Іноді я дивлюся на природу і думаю що все це секс. Тополиний пух - сперма, квіти - статеві губи, бджілки зі своїми вібраціями роблять фрикції і все навколо в безкінечному екстазі перетікає з однієї форми в іншу. І я просто одна із цих форм. Моє бачення здається божевіллям тому хто хоче грошей чи прагне слави. Ну, власне тому я все. Я не хочу більше витрачати сили на «відкриття очей» безнадійно сліпим. На розмови з відчайдушно дурними і тим більше на запевнення, що задоволення має бути і можливе лише за взаємною згодою. Коротше, пацани, далі без мене. Обійняв припідняв, мікрофон викинув. До кінця місяця почищу всі сторінки. Добре вам поібстись без мене 😅
Але кожен перший з ким я співпрацювала, мріяв на «сексі» заробити. І скільки б я не довбала що «сексуальність самоцінна», навіть БЕЗЦІННА практично у кожного було бажання повісити на свою чи чужу сексуальність цінник і продати подорожче. Я вже мовчу про індустрію кінки вечірок, де організатори наживаються на сексуальних фетишах своїх відвідувачів, абсолютно не поважаючи ні ці фетиші, ні відвідувачів.
Ну і свою роль звісно зіграло те, що безпринципні, жадібні люди без довгострокових планів двічі «віджимали» у мене проекти під різними соусами. Спочатку sex education week, а потім kinky friendly family. Дехто з колишніх колеги навіть казали, що рятували від мене кінкіфф (дуже хороший проект був, чомусь тепер не працює, напевно врятували так само як рососіянці Маріуполь) 😅
Від моєї руйнівної уваги та нескінченної вимоги дотримання етичних принципів проект був врятований так ефективно, що тепер не функціонує. Ну і звичайно можна сказати «неначасi», але чомусь фетишденспати від Психеї йдуть як і проходили, а панове з френдлі фемелі дружньо мовчать.
Ну звісно, повага, толерантність, прийняття - це те, що можна зробити безкоштовно, але від чогось це так складно робиться навіть якщо за це заплатити. За роки заняття цією темою я відчуваю втому, розпач і сором за деяких колишніх колег. Невігластво, жадібність і скутість розуму заважає займатися сексом і отримувати задоволення. Задоволення за яким стоїть сама таємниця існування людини. Таємниця життя що вислизає крізь пальці там, де їм хочуть заволодіти як річчю. Там де задоволення визначають як «прийнятні» чи «не прийнятні», там де є табу, там де бог (або будь що то ще) суддя та рефері у ліжку, там екстаз не можливий. Там де задоволення хочуть продати як цукерку, або відібрати як щось не твоє (привіт усім дівчаткам яким не можна хотіти сексу) або ще гірше просто знецінити, сказавши, що це, мовляв, «не найважливіше» у житті - в такому місці, в таких обставинах, там - екстаз не можливий і саме життя не можливе. Тому що може секс і не найважливіше, але ти ось це все читаєш, бо колись у когось цей секс таки був. І будемо сподіватися що був він у насолоду, і ти продовжуєш це задоволення в собі своїм життям.
Іноді я дивлюся на природу і думаю що все це секс. Тополиний пух - сперма, квіти - статеві губи, бджілки зі своїми вібраціями роблять фрикції і все навколо в безкінечному екстазі перетікає з однієї форми в іншу. І я просто одна із цих форм. Моє бачення здається божевіллям тому хто хоче грошей чи прагне слави. Ну, власне тому я все. Я не хочу більше витрачати сили на «відкриття очей» безнадійно сліпим. На розмови з відчайдушно дурними і тим більше на запевнення, що задоволення має бути і можливе лише за взаємною згодою. Коротше, пацани, далі без мене. Обійняв припідняв, мікрофон викинув. До кінця місяця почищу всі сторінки. Добре вам поібстись без мене 😅
Тож в мене сил нема, проте є чат гпт. На ньому і тримаємося :
Державне регулювання того, яку сексуальну орієнтацію людина може практикувати в суспільстві, піднімає серйозні питання з точки зору етики, біології та анатомії людини.
З точки зору біології та анатомії:
1. Природа сексуальної орієнтації:
- Біологічні фактори: Сексуальна орієнтація формується під впливом складної взаємодії генетичних, гормональних та нейробіологічних факторів. Дослідження показують, що вона не є результатом свідомого вибору або впливу оточення в зрілому віці.
- Анатомічні особливості: Немає суттєвих анатомічних відмінностей між людьми різної сексуальної орієнтації. Це вказує на те, що орієнтація не пов'язана з фізичними аномаліями або відхиленнями.
2. Неможливість зміни орієнтації:
- Спроби змінити сексуальну орієнтацію людини, наприклад, через так звані "репаративні терапії", визнані неефективними та потенційно шкідливими провідними медичними організаціями по всьому світу.
З етичної точки зору:
1. Права людини та автономія особистості:
- Право на особисте життя: Кожна людина має право на приватність та автономію в питаннях, що стосуються її особистого життя та інтимних відносин, за умови згоди всіх залучених сторін та відсутності шкоди іншим.
- Недискримінація: Етичні принципи та міжнародні правові норми підкреслюють важливість рівності та недискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.
2. Етична неприпустимість втручання:
- Повага до індивідуальності: Нав'язування державою певних норм поведінки в особистій сфері порушує повагу до індивідуальності та гідності кожної людини.
- Негативні наслідки: Обмеження або переслідування на основі сексуальної орієнтації може призвести до стигматизації, маргіналізації та погіршення психічного здоров'я людей.
3. Соціальна справедливість та гармонія:
- Інклюзивність: Суспільство, яке приймає різноманітність, сприяє соціальній гармонії та знижує рівень конфліктів і упереджень.
- Етична відповідальність держави: Держава повинна захищати права всіх громадян, а не обмежувати їх без вагомих підстав.
Висновок:
З урахуванням біологічних та анатомічних даних, сексуальна орієнтація є природною та невід'ємною частиною особистості людини, на яку вона не може впливати за власним бажанням. З етичної точки зору, державне втручання в цю сферу порушує фундаментальні права людини, такі як право на особисте життя, свободу вираження та недискримінацію.
Тому держава не повинна визначати законодавчо, яку сексуальну орієнтацію людина може практикувати в суспільстві. Натомість вона повинна забезпечувати захист прав усіх громадян, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації, та сприяти розвитку толерантного і справедливого суспільства.
Державне регулювання того, яку сексуальну орієнтацію людина може практикувати в суспільстві, піднімає серйозні питання з точки зору етики, біології та анатомії людини.
З точки зору біології та анатомії:
1. Природа сексуальної орієнтації:
- Біологічні фактори: Сексуальна орієнтація формується під впливом складної взаємодії генетичних, гормональних та нейробіологічних факторів. Дослідження показують, що вона не є результатом свідомого вибору або впливу оточення в зрілому віці.
- Анатомічні особливості: Немає суттєвих анатомічних відмінностей між людьми різної сексуальної орієнтації. Це вказує на те, що орієнтація не пов'язана з фізичними аномаліями або відхиленнями.
2. Неможливість зміни орієнтації:
- Спроби змінити сексуальну орієнтацію людини, наприклад, через так звані "репаративні терапії", визнані неефективними та потенційно шкідливими провідними медичними організаціями по всьому світу.
З етичної точки зору:
1. Права людини та автономія особистості:
- Право на особисте життя: Кожна людина має право на приватність та автономію в питаннях, що стосуються її особистого життя та інтимних відносин, за умови згоди всіх залучених сторін та відсутності шкоди іншим.
- Недискримінація: Етичні принципи та міжнародні правові норми підкреслюють важливість рівності та недискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.
2. Етична неприпустимість втручання:
- Повага до індивідуальності: Нав'язування державою певних норм поведінки в особистій сфері порушує повагу до індивідуальності та гідності кожної людини.
- Негативні наслідки: Обмеження або переслідування на основі сексуальної орієнтації може призвести до стигматизації, маргіналізації та погіршення психічного здоров'я людей.
3. Соціальна справедливість та гармонія:
- Інклюзивність: Суспільство, яке приймає різноманітність, сприяє соціальній гармонії та знижує рівень конфліктів і упереджень.
- Етична відповідальність держави: Держава повинна захищати права всіх громадян, а не обмежувати їх без вагомих підстав.
Висновок:
З урахуванням біологічних та анатомічних даних, сексуальна орієнтація є природною та невід'ємною частиною особистості людини, на яку вона не може впливати за власним бажанням. З етичної точки зору, державне втручання в цю сферу порушує фундаментальні права людини, такі як право на особисте життя, свободу вираження та недискримінацію.
Тому держава не повинна визначати законодавчо, яку сексуальну орієнтацію людина може практикувати в суспільстві. Натомість вона повинна забезпечувати захист прав усіх громадян, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації, та сприяти розвитку толерантного і справедливого суспільства.
Я все чекаю, коли вже почнуть забороняти пропаганду блакитних і зелених очей.
І для самих маленьких, пояснюю на пальцях:
В одній далекій країні влада раптово оголосила війну пропаганді блакитних очей. “Блакитні очі руйнують наші традиційні цінності!” — кричали з високих трибун. Тепер усі власники цього небезпечного відтінку райдужки зобов’язані носити спеціальні лінзи, щоб не збентежувати інших громадян.
Чиновники, які лобіюють такі абсурдні закони, становлять реальну загрозу суспільству. Поки вони старанно борються з уявними ворогами, реальні проблеми залишаються без уваги. Екологічні катастрофи? “Це потім!” Корупція на всіх рівнях? “Не відволікайтеся від блакитноокої загрози!” Поліцейське свавілля? “Головне — захистити традиції!”
Схоже, що заборона пропаганди блакитних очей — чудовий спосіб відволікти людей від дійсно важливих питань. Адже набагато легше створювати ілюзію боротьби за мораль, ніж вирішувати нагальні проблеми країни.
Сексуальна орієнтація, подібно до кольору очей, не є результатом свідомого вибору людини. Вона формується під впливом багатьох біологічних, генетичних і психологічних факторів. Тому ідея “пропаганди” ЛГБТ не має підстав: неможливо переконати людину змінити те, що закладено в її природі.
Заборона на обговорення або представлення інформації про ЛГБТ-спільноту не захищає суспільство, а лише сприяє поширенню невігластва та упереджень. Натомість важливо просувати розуміння і прийняття, визнаючи, що різноманітність людської природи — це норма, а не відхилення. Обмеження доступу до інформації порушує основні права людини і перешкоджає розвитку толерантного та інформованого суспільства.
І для самих маленьких, пояснюю на пальцях:
В одній далекій країні влада раптово оголосила війну пропаганді блакитних очей. “Блакитні очі руйнують наші традиційні цінності!” — кричали з високих трибун. Тепер усі власники цього небезпечного відтінку райдужки зобов’язані носити спеціальні лінзи, щоб не збентежувати інших громадян.
Чиновники, які лобіюють такі абсурдні закони, становлять реальну загрозу суспільству. Поки вони старанно борються з уявними ворогами, реальні проблеми залишаються без уваги. Екологічні катастрофи? “Це потім!” Корупція на всіх рівнях? “Не відволікайтеся від блакитноокої загрози!” Поліцейське свавілля? “Головне — захистити традиції!”
Схоже, що заборона пропаганди блакитних очей — чудовий спосіб відволікти людей від дійсно важливих питань. Адже набагато легше створювати ілюзію боротьби за мораль, ніж вирішувати нагальні проблеми країни.
Сексуальна орієнтація, подібно до кольору очей, не є результатом свідомого вибору людини. Вона формується під впливом багатьох біологічних, генетичних і психологічних факторів. Тому ідея “пропаганди” ЛГБТ не має підстав: неможливо переконати людину змінити те, що закладено в її природі.
Заборона на обговорення або представлення інформації про ЛГБТ-спільноту не захищає суспільство, а лише сприяє поширенню невігластва та упереджень. Натомість важливо просувати розуміння і прийняття, визнаючи, що різноманітність людської природи — це норма, а не відхилення. Обмеження доступу до інформації порушує основні права людини і перешкоджає розвитку толерантного та інформованого суспільства.
Хочу росповісти один цікавий кейс про українську культуру-політику і устрій держави. Ну і про державу як контролюючий орган взагалі. Це буде про те що закони пишуть ті кому це вигідно і так як це вигідно. Послухайте і робіть висновки:
В Україні існує закон, який регулює створення, розповсюдження та використання порнографії. Відповідно до Кримінального кодексу України, виробництво, розповсюдження та збут порнографічних матеріалів є кримінальними правопорушеннями.
Стаття 301 Кримінального кодексу України охоплює такі моменти:
1. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів:
• Заборонено ввозити, виробляти, продавати, розповсюджувати та пропагувати порнографічні матеріали в будь-яких формах (відео, фото, друковані видання тощо).
• Порушення цієї статті карається штрафом, обмеженням волі або позбавленням волі, залежно від тяжкості злочину. Наприклад, за виготовлення або розповсюдження порнографії може бути накладений штраф до кількох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або до 5 років позбавлення волі.
2. Участь у створенні порнографії:
• Особи, які беруть участь у створенні порнографічних матеріалів (наприклад, моделі, актори, режисери), також можуть бути притягнуті до відповідальності.
• Якщо встановлено, що хтось із учасників створює матеріали з метою їх розповсюдження або публічного показу, це може стати підставою для кримінального переслідування.
За період з 2022 по 2024 рік в Україні значно збільшилась кількість кримінальних справ, відкритих за статтею 301. Зокрема, було зазначено, що кількість таких справ зросла на 77% порівняно з попередніми роками. У 2023 році за перші сім місяців було порушено понад 1900 кримінальних справ, що більше, ніж за весь 2022 рік.
Що стосується платформ, таких як Telegram та OnlyFans, судові справи, пов’язані з розповсюдженням контенту через ці платформи, також збільшуються. Наприклад, за продаж відвертих фото та відео через OnlyFans моделі можуть бути оштрафовані на значні суми (до 68 тисяч гривень). Контент, який класифікується як порнографічний, підпадає під дію статті 301, і розповсюдження такого матеріалу без відповідного дозволу може призвести до кримінальної відповідальності. Процедури отримання «дозволу» в Україні не існує, так само як і чіткого розмежування в законі, що таке порно, а що є еротикою. В законі України еротика прямо не визначена і не згадується як окреме поняття.
На практиці ж, тобто при відкритті кримінального провадження для того щоб визначити, чи є певний матеріал порнографією або еротикою, можуть призначатися експертні дослідження (наприклад, культурологічні або мистецтвознавчі експертизи). Тобто за ващі податки панове, якісь «експерти призначені судом» будуть уважно перевіряти контент і вирішувати чи порно це чи ні. Експерти оцінюють контент на наявність або відсутність культурної цінності, відвертості сцен та мети створення матеріалу. Мети створенні матеріалу для OnlyFans якщо що.
При цьому важливо враховувати, що питання про межу між порнографією та еротикою залишається дискусійним. Законопроєкти, пов’язані з декриміналізацією порнографії, обговорюються, але поки що не прийняті. До того часу поширення контенту, який може бути розцінений як порнографічний, залишається під забороною, і продаж таких матеріалів через платформи, як OnlyFans та Telegram, може призвести до кримінального переслідування.
І в цей сами час дівчатам моїм знайомим, що власне заробляють з онліфанс надійши «листи щастя» з податкової. Адже онліфанс тепер надає звітні матеріали в украінську податкову щодо клієнток сервісу і скільки вони з того заробляють. Тобто українська податкова хоче щоб жіночки платили податки. Податки які якщо що підуть на оплату роботи «експертів» що визначать чи цей контент порно чи ні. Інтересне кіно, чи не так?
Як там це було? «Ви або труси надіньте, або хрестик зніміть.»
Тож шановне панство вимене питання, що мають робити пересічні громадяни? Що саме платити державі? Штраф за розповсюдження порнографії чи податки? Цікаве
В Україні існує закон, який регулює створення, розповсюдження та використання порнографії. Відповідно до Кримінального кодексу України, виробництво, розповсюдження та збут порнографічних матеріалів є кримінальними правопорушеннями.
Стаття 301 Кримінального кодексу України охоплює такі моменти:
1. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів:
• Заборонено ввозити, виробляти, продавати, розповсюджувати та пропагувати порнографічні матеріали в будь-яких формах (відео, фото, друковані видання тощо).
• Порушення цієї статті карається штрафом, обмеженням волі або позбавленням волі, залежно від тяжкості злочину. Наприклад, за виготовлення або розповсюдження порнографії може бути накладений штраф до кількох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або до 5 років позбавлення волі.
2. Участь у створенні порнографії:
• Особи, які беруть участь у створенні порнографічних матеріалів (наприклад, моделі, актори, режисери), також можуть бути притягнуті до відповідальності.
• Якщо встановлено, що хтось із учасників створює матеріали з метою їх розповсюдження або публічного показу, це може стати підставою для кримінального переслідування.
За період з 2022 по 2024 рік в Україні значно збільшилась кількість кримінальних справ, відкритих за статтею 301. Зокрема, було зазначено, що кількість таких справ зросла на 77% порівняно з попередніми роками. У 2023 році за перші сім місяців було порушено понад 1900 кримінальних справ, що більше, ніж за весь 2022 рік.
Що стосується платформ, таких як Telegram та OnlyFans, судові справи, пов’язані з розповсюдженням контенту через ці платформи, також збільшуються. Наприклад, за продаж відвертих фото та відео через OnlyFans моделі можуть бути оштрафовані на значні суми (до 68 тисяч гривень). Контент, який класифікується як порнографічний, підпадає під дію статті 301, і розповсюдження такого матеріалу без відповідного дозволу може призвести до кримінальної відповідальності. Процедури отримання «дозволу» в Україні не існує, так само як і чіткого розмежування в законі, що таке порно, а що є еротикою. В законі України еротика прямо не визначена і не згадується як окреме поняття.
На практиці ж, тобто при відкритті кримінального провадження для того щоб визначити, чи є певний матеріал порнографією або еротикою, можуть призначатися експертні дослідження (наприклад, культурологічні або мистецтвознавчі експертизи). Тобто за ващі податки панове, якісь «експерти призначені судом» будуть уважно перевіряти контент і вирішувати чи порно це чи ні. Експерти оцінюють контент на наявність або відсутність культурної цінності, відвертості сцен та мети створення матеріалу. Мети створенні матеріалу для OnlyFans якщо що.
При цьому важливо враховувати, що питання про межу між порнографією та еротикою залишається дискусійним. Законопроєкти, пов’язані з декриміналізацією порнографії, обговорюються, але поки що не прийняті. До того часу поширення контенту, який може бути розцінений як порнографічний, залишається під забороною, і продаж таких матеріалів через платформи, як OnlyFans та Telegram, може призвести до кримінального переслідування.
І в цей сами час дівчатам моїм знайомим, що власне заробляють з онліфанс надійши «листи щастя» з податкової. Адже онліфанс тепер надає звітні матеріали в украінську податкову щодо клієнток сервісу і скільки вони з того заробляють. Тобто українська податкова хоче щоб жіночки платили податки. Податки які якщо що підуть на оплату роботи «експертів» що визначать чи цей контент порно чи ні. Інтересне кіно, чи не так?
Як там це було? «Ви або труси надіньте, або хрестик зніміть.»
Тож шановне панство вимене питання, що мають робити пересічні громадяни? Що саме платити державі? Штраф за розповсюдження порнографії чи податки? Цікаве
👍1
Якщо ви так само стурбовані поточним порядком денним, як і я пропоную ознайомитися з наступною концепцією: Патріархат – пастка для чоловіків
Коли говорять про патріархат, увага зазвичай зосереджується на його негативному впливі на жінок, але рідко згадують, що він також обмежує чоловіків. У суспільстві, побудованому на патріархальних нормах, чоловіки потрапляють у жорсткі межі очікувань.
Патріархат вселяє чоловікам, що прояв емоцій – це слабкість. З дитинства хлопчиків вчать придушувати свої почуття, не плакати і показувати вразливість. Підсумок – емоційна ізоляція, труднощі у відносинах та зростання психологічних проблем, таких як депресія та тривожність. Придушення емоцій руйнує вміння взаємодіяти з партнером, викликає труднощі у вибудовуванні близькості, що може переростати у почуття фрустрації, агресію і навіть сексуальне насильство.
Чоловіки, позбавлені можливості обговорювати свої почуття та приймати відмову, можуть використовувати насильство як «владу» або компенсацію своїх внутрішніх травм.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), близько 736 мільйонів жінок – майже кожна третя жінка у світі – зазнавали фізичного та/або сексуального насильства з боку інтимного партнера чи іншої особи хоча б раз у житті.
Але також і чоловіки зазнають сексуального насильства. З боку чоловіків. Згідно з даними Національного центру із запобігання насильству (NSVRC), 1 із 71 чоловік у США пережив зґвалтування або спробу зґвалтування протягом свого життя.
У проблеми сексуального насильства є коріння. І це не лише відсутність відповідного соціального регулювання, системи покарання, об'єктивізація сексуальності, і як результат прояв влади через сексуальне доменування, а й відсутність елементарних комунікаційних навичок.
В основі цього лежить нездатність взаємодіяти з іншими, висловлювати свої почуття чи враховувати межі партнера. Насильник може не розуміти чи навмисно ігнорувати концепцію особистих кордонів. Відсутність навички запитувати та приймати явну згоду партнера, здавалося б це база, але ні. Цей дефіцит може бути пов'язаний із відсутністю виховання, знань про культуру згоди або токсичних соціальних норм.
Нездатність поставити себе на місце іншої людини і зрозуміти її почуття призводить до ігнорування болю та страху. Відсутність емпатії робить людину менш чутливою до страждань інших і схильною до використання насильства для досягнення своїх цілей.
І знаєте звідки виростає «відсутність емпатії» воно росте на грядці «хлопчики не плачуть» як проекція шляху де твої почуття нівелює найближча тобі людина – твоя мати.
Люди, які не вміють відкрито говорити про свої бажання чи потреби, можуть намагатися компенсувати це через примус. Замість комунікації вони використовують насильство як досягнення бажаного. Тому що так простіше, тому що «я сильней и они не могут сдачи дать мне…»
Нездатність справлятися з власними емоціями, такими, як гнів або фрустрація, може призвести до спалахів агресії. А звідки взяти таку здатність, якщо суспільство такі твої прояви ігнорує? Насильницькі дії можуть бути пов'язані з бажанням контролювати ситуацію, особливо у стані емоційної напруги.
Мені сподобалася фраза з однієї нещодавно прочитаної книги «чоловіки найбільше бояться, що жінка може їх висміяти. Жінка – що чоловік її вб'є».
Багато ґвалтівників не приймають відмову, бачачи в ній виклик своєму его або владі. Це про відсутність навичок сприйняття відмови як нормального елемента спілкування, а не особистої образи. У ситуаціях, де є розбіжність чи конфлікт, людина без навичок ненасильницького спілкування може використовувати агресію чи примус замість діалогу та пошуку компромісу.
Без уміння аналізувати свої дії та поведінка людина може не усвідомлювати, як її дії впливають на інших. Відсутність досвіду саморефлексії також знижує можливість коригувати свої руйнівні моделі поведінки.
Традиційні патріархальні настанови, які вселяють людині, що партнер “зобов'язаний” задовольняти її потреби, позбавляють поваги до свободи вибору іншого. А це безпосередньо пов'язано з проблемами соціалізації та виховання.
Коли говорять про патріархат, увага зазвичай зосереджується на його негативному впливі на жінок, але рідко згадують, що він також обмежує чоловіків. У суспільстві, побудованому на патріархальних нормах, чоловіки потрапляють у жорсткі межі очікувань.
Патріархат вселяє чоловікам, що прояв емоцій – це слабкість. З дитинства хлопчиків вчать придушувати свої почуття, не плакати і показувати вразливість. Підсумок – емоційна ізоляція, труднощі у відносинах та зростання психологічних проблем, таких як депресія та тривожність. Придушення емоцій руйнує вміння взаємодіяти з партнером, викликає труднощі у вибудовуванні близькості, що може переростати у почуття фрустрації, агресію і навіть сексуальне насильство.
Чоловіки, позбавлені можливості обговорювати свої почуття та приймати відмову, можуть використовувати насильство як «владу» або компенсацію своїх внутрішніх травм.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), близько 736 мільйонів жінок – майже кожна третя жінка у світі – зазнавали фізичного та/або сексуального насильства з боку інтимного партнера чи іншої особи хоча б раз у житті.
Але також і чоловіки зазнають сексуального насильства. З боку чоловіків. Згідно з даними Національного центру із запобігання насильству (NSVRC), 1 із 71 чоловік у США пережив зґвалтування або спробу зґвалтування протягом свого життя.
У проблеми сексуального насильства є коріння. І це не лише відсутність відповідного соціального регулювання, системи покарання, об'єктивізація сексуальності, і як результат прояв влади через сексуальне доменування, а й відсутність елементарних комунікаційних навичок.
В основі цього лежить нездатність взаємодіяти з іншими, висловлювати свої почуття чи враховувати межі партнера. Насильник може не розуміти чи навмисно ігнорувати концепцію особистих кордонів. Відсутність навички запитувати та приймати явну згоду партнера, здавалося б це база, але ні. Цей дефіцит може бути пов'язаний із відсутністю виховання, знань про культуру згоди або токсичних соціальних норм.
Нездатність поставити себе на місце іншої людини і зрозуміти її почуття призводить до ігнорування болю та страху. Відсутність емпатії робить людину менш чутливою до страждань інших і схильною до використання насильства для досягнення своїх цілей.
І знаєте звідки виростає «відсутність емпатії» воно росте на грядці «хлопчики не плачуть» як проекція шляху де твої почуття нівелює найближча тобі людина – твоя мати.
Люди, які не вміють відкрито говорити про свої бажання чи потреби, можуть намагатися компенсувати це через примус. Замість комунікації вони використовують насильство як досягнення бажаного. Тому що так простіше, тому що «я сильней и они не могут сдачи дать мне…»
Нездатність справлятися з власними емоціями, такими, як гнів або фрустрація, може призвести до спалахів агресії. А звідки взяти таку здатність, якщо суспільство такі твої прояви ігнорує? Насильницькі дії можуть бути пов'язані з бажанням контролювати ситуацію, особливо у стані емоційної напруги.
Мені сподобалася фраза з однієї нещодавно прочитаної книги «чоловіки найбільше бояться, що жінка може їх висміяти. Жінка – що чоловік її вб'є».
Багато ґвалтівників не приймають відмову, бачачи в ній виклик своєму его або владі. Це про відсутність навичок сприйняття відмови як нормального елемента спілкування, а не особистої образи. У ситуаціях, де є розбіжність чи конфлікт, людина без навичок ненасильницького спілкування може використовувати агресію чи примус замість діалогу та пошуку компромісу.
Без уміння аналізувати свої дії та поведінка людина може не усвідомлювати, як її дії впливають на інших. Відсутність досвіду саморефлексії також знижує можливість коригувати свої руйнівні моделі поведінки.
Традиційні патріархальні настанови, які вселяють людині, що партнер “зобов'язаний” задовольняти її потреби, позбавляють поваги до свободи вибору іншого. А це безпосередньо пов'язано з проблемами соціалізації та виховання.
Чоловіків змушують відповідати нереалістичним стандартам: бути "сильним", "успішним", "домінуючим". Це створює тиск, який часто призводить до вигоряння, страху невдачі та низької самооцінки, якщо чоловік не може відповідати цим вимогам.
Патріархальна культура заохочує агресивну поведінку чоловіків, ти переміг, якщо пройшов по головах інших. І перетворюючи насильство на соціально прийнятний засіб вирішення конфліктів чоловіків вчать придушувати свої почуття через жорстокість, що призводить до насильства як до жінок, так і до інших чоловіків.
Ця культура агресії виходить за межі особистих відносин і стає основою для систематичних проблем: військові конфлікти, геноцид та інші форми організованого насильства, де чоловіки виявляються як агресорами, так і жертвами. Більше того, більшість чоловіків, які потрапляють на війну, стають інструментами патріархальних систем, тоді як їхні страждання залишаються невидимими. А вони страждають. Ми жінки не позбавлені емпатії, знаємо це.
Патріархат обмежує вибір чоловіків: вони мають бути добувачами, кар'єристами та «головою сім'ї». Ті, хто хоче, наприклад, присвятити себе вихованню дітей чи зайнятися творчістю замість гонитви за грошима, стикаються із засудженням суспільства. Я вже мовчу про тих, хто хоче займатися не конвенційною діяльністю – модою, макіяжем, танцями. Начебто можна, але можна вихопити по обличчю за довге волосся або бути звільненим за манікюр.
Ідея, що чоловіки мають бути безстрашними та не боятися небезпеки, часто призводить до шкідливих рішень. Чоловіки частіше за жінок роблять ризиковані вчинки, що відбивається на статистиці нещасних випадків, смертності на роботі та проблемах зі здоров'ям. І говорити, що це «в їхній природі» нісенітниця. Немає такої природи, яка створює небезпечні для життя змагання.
У межах патріархальних норм чоловіки рідше формують близькі дружні зв'язки. Вони бояться здатися вразливими, що призводить до емоційної ізоляції. Згодом ця самота посилюється, особливо у літньому віці. Лайк якщо ти мужик і не маєш «Друзів».
Як вийти із пастки?
Визнання, що патріархат шкідливий всім – перший крок. Чоловіки повинні звільнитися від нав'язаних очікувань, вчитися бути чесними із собою, висловлювати емоції та вибирати те життя, яке приносить їм щастя, а не схвалення суспільства. Руйнування патріархату – це не тільки про рівність, а й про припинення насильства, гноблення та війни, де всі – і чоловіки, і жінки – зможуть бути вільними.
Здавалося б - до чого тут трансгендерність і лгбт співтовариство? І чому права цих «неконвенційних ґендерів» такі важливі? Зараз поясню.
Існування трансгендерів та інших гендерних ідентичностей ставить під сумнів самі основи патріархальної культури, яка будується на бінарному поділі статей (чоловік та жінка) із жорстко закріпленими ролями. Патріархат покладається ідею “природності” цих ролей: чоловіки мають бути домінуючими, жінки — підлеглими. Однак трансгендерні люди та представники негетеронормативних гендерних ідентичностей демонструють, що стать та гендер — це соціальні конструкції, а не незмінні біологічні реалії. Це руйнує центральний стовп патріархату, який стверджує неминучість та природну “заданість” чоловічої влади. Більше того, існування безлічі ґендерів створює простір для рівності, де більше не існує обов'язкової ієрархії, заснованої на ґендері, і дозволяє кожній людині самостійно визначати свою роль, звільняючи як чоловіків, так і жінок від тиску традиційних патріархальних норм.
Що можна зробити прямо зараз. Не знаю. Думаю запустити курс з комунікативних практик, щоб створити кістяк із людей, які вміють у культуру згоди та ненасильницьке спілкування. А що ви думаєте? А що ти зробив для падіння патріархату сьогодні?
Патріархальна культура заохочує агресивну поведінку чоловіків, ти переміг, якщо пройшов по головах інших. І перетворюючи насильство на соціально прийнятний засіб вирішення конфліктів чоловіків вчать придушувати свої почуття через жорстокість, що призводить до насильства як до жінок, так і до інших чоловіків.
Ця культура агресії виходить за межі особистих відносин і стає основою для систематичних проблем: військові конфлікти, геноцид та інші форми організованого насильства, де чоловіки виявляються як агресорами, так і жертвами. Більше того, більшість чоловіків, які потрапляють на війну, стають інструментами патріархальних систем, тоді як їхні страждання залишаються невидимими. А вони страждають. Ми жінки не позбавлені емпатії, знаємо це.
Патріархат обмежує вибір чоловіків: вони мають бути добувачами, кар'єристами та «головою сім'ї». Ті, хто хоче, наприклад, присвятити себе вихованню дітей чи зайнятися творчістю замість гонитви за грошима, стикаються із засудженням суспільства. Я вже мовчу про тих, хто хоче займатися не конвенційною діяльністю – модою, макіяжем, танцями. Начебто можна, але можна вихопити по обличчю за довге волосся або бути звільненим за манікюр.
Ідея, що чоловіки мають бути безстрашними та не боятися небезпеки, часто призводить до шкідливих рішень. Чоловіки частіше за жінок роблять ризиковані вчинки, що відбивається на статистиці нещасних випадків, смертності на роботі та проблемах зі здоров'ям. І говорити, що це «в їхній природі» нісенітниця. Немає такої природи, яка створює небезпечні для життя змагання.
У межах патріархальних норм чоловіки рідше формують близькі дружні зв'язки. Вони бояться здатися вразливими, що призводить до емоційної ізоляції. Згодом ця самота посилюється, особливо у літньому віці. Лайк якщо ти мужик і не маєш «Друзів».
Як вийти із пастки?
Визнання, що патріархат шкідливий всім – перший крок. Чоловіки повинні звільнитися від нав'язаних очікувань, вчитися бути чесними із собою, висловлювати емоції та вибирати те життя, яке приносить їм щастя, а не схвалення суспільства. Руйнування патріархату – це не тільки про рівність, а й про припинення насильства, гноблення та війни, де всі – і чоловіки, і жінки – зможуть бути вільними.
Здавалося б - до чого тут трансгендерність і лгбт співтовариство? І чому права цих «неконвенційних ґендерів» такі важливі? Зараз поясню.
Існування трансгендерів та інших гендерних ідентичностей ставить під сумнів самі основи патріархальної культури, яка будується на бінарному поділі статей (чоловік та жінка) із жорстко закріпленими ролями. Патріархат покладається ідею “природності” цих ролей: чоловіки мають бути домінуючими, жінки — підлеглими. Однак трансгендерні люди та представники негетеронормативних гендерних ідентичностей демонструють, що стать та гендер — це соціальні конструкції, а не незмінні біологічні реалії. Це руйнує центральний стовп патріархату, який стверджує неминучість та природну “заданість” чоловічої влади. Більше того, існування безлічі ґендерів створює простір для рівності, де більше не існує обов'язкової ієрархії, заснованої на ґендері, і дозволяє кожній людині самостійно визначати свою роль, звільняючи як чоловіків, так і жінок від тиску традиційних патріархальних норм.
Що можна зробити прямо зараз. Не знаю. Думаю запустити курс з комунікативних практик, щоб створити кістяк із людей, які вміють у культуру згоди та ненасильницьке спілкування. А що ви думаєте? А що ти зробив для падіння патріархату сьогодні?
❤1
Серед незліченних парадоксів людського існування одним із найбільш очевидних є протиріччя між прагненням до індивідуальної свободи та суспільним прагненням до контролю.
Жіноча сексуальність, мабуть, найяскравіша ілюстрація цього протиріччя - піддаючись придушенню протягом століть під гнітом соціальних, культурних і релігійних норм. Її зневажають, жбурляють у бруд, продають і покупают, виставляють на полицю, нею шантажують, за неї вмирають, її бояться.
У цій боротьбі із заборонами та соромом ми бачимо не лише історичну спадщину патріархату, а й глибшу філософську проблему: як суспільні настанови обмежують індивідуальну самореалізацію.
Витоки цього придушення лежать у природі патріархальних структур. Суспільство, засноване на ієрархії, завжди прагнуло контролювати те, що вважає потенційно дестабілізуючим. А сексуальність вона така - дестабілізуюча.
Жіноча сексуальність, з її природною свободою та зв'язком з емоційною та фізичною автономією, загрожувала цьому порядку. Тож придушення сексуальності через моральні догми чи дихотомії, такі як «мадонна-повія», стало способом зміцнити соціальний контроль, спрямований на збереження статусу жінки, як підлеглої.
Однак питання тут не лише у соціальних структурах. Це ще й питання внутрішньої волі. У своїх найінтимніших аспектах людського життя ми часто виявляємо протиріччя, засвоєні в результаті виховання та культурних норм.
Жінка, вихована в патріархальному суспільстві, як правило, засвоює подвійне ставлення до своєї сексуальності: з одного боку, її вчили прагнути чистоти та моралі, з іншого — очікується, що вона відповідатиме об'єкталізуючим стандартам краси та привабливості. Це породжує внутрішній конфлікт, у якому пригнічена частина особистості (те, що Юнг назвав би «тінью») стає джерелом сорому і почуття провини.
Вирішення цієї проблеми вимагає не лише соціальної революції, а й глибокої особистої роботи. Звільнення від патріархальних стереотипів починається з усвідомлення, що у ролі, які суспільство нав'язує жінкам, немає жодної об'єктивної необхідності. Те, що ми називаємо «повією», це лише архетип, що означає свободу, пристрасть і непокору умовностям. Так само, як розум повинен звільнитися від догм релігії, так і людське тіло повинне звільнитися від догм моралі.
У цьому контексті вся сучасна психологія пропонує важливі інструменти. (Тут могла би бути рекламна інтеграція, але мені ніхто нічого не платить)
Робота з архетипами, дослідження «тіні», гештальт-терапія та когнітивно-поведінкові техніки допомагають жінкам усвідомити, що їхня сексуальність — це частина їхньої цілісності, а не щось ганебне чи руйнівне. Подібно до того, як ми вчимося приймати свої емоції, ми повинні навчитися приймати своє тіло і бажання.
Важливо відзначити, що цей рух до свободи не повинен бути помилково зрозумілим як заклик до анархії. Навпаки, це шлях до гармонії: гармонії між внутрішніми бажаннями та усвідомленим вибором, гармонії між індивідуальною свободою та повагою до інших. Жінка, яка приймає свою сексуальність, перестає бути об'єктом зовнішнього контролю та стає суб'єктом власного життя. Страшний сон нашої сучасності.
Патріархат, як і будь-яка догматична система, вмирає повільно. Однак його закони перестають діяти там, де з'являється світло розуму та усвідомлення. Звільнення жіночої сексуальності - це не просто крок до особистої свободи, а й важлива частина еволюції людського суспільства, що прагне рівності та справедливості.
Зрештою, світ, де жінка може бути цілісною та вільною, — це світ, де свобода стає не привілеєм, а правом кожного.
Жіноча сексуальність, мабуть, найяскравіша ілюстрація цього протиріччя - піддаючись придушенню протягом століть під гнітом соціальних, культурних і релігійних норм. Її зневажають, жбурляють у бруд, продають і покупают, виставляють на полицю, нею шантажують, за неї вмирають, її бояться.
У цій боротьбі із заборонами та соромом ми бачимо не лише історичну спадщину патріархату, а й глибшу філософську проблему: як суспільні настанови обмежують індивідуальну самореалізацію.
Витоки цього придушення лежать у природі патріархальних структур. Суспільство, засноване на ієрархії, завжди прагнуло контролювати те, що вважає потенційно дестабілізуючим. А сексуальність вона така - дестабілізуюча.
Жіноча сексуальність, з її природною свободою та зв'язком з емоційною та фізичною автономією, загрожувала цьому порядку. Тож придушення сексуальності через моральні догми чи дихотомії, такі як «мадонна-повія», стало способом зміцнити соціальний контроль, спрямований на збереження статусу жінки, як підлеглої.
Однак питання тут не лише у соціальних структурах. Це ще й питання внутрішньої волі. У своїх найінтимніших аспектах людського життя ми часто виявляємо протиріччя, засвоєні в результаті виховання та культурних норм.
Жінка, вихована в патріархальному суспільстві, як правило, засвоює подвійне ставлення до своєї сексуальності: з одного боку, її вчили прагнути чистоти та моралі, з іншого — очікується, що вона відповідатиме об'єкталізуючим стандартам краси та привабливості. Це породжує внутрішній конфлікт, у якому пригнічена частина особистості (те, що Юнг назвав би «тінью») стає джерелом сорому і почуття провини.
Вирішення цієї проблеми вимагає не лише соціальної революції, а й глибокої особистої роботи. Звільнення від патріархальних стереотипів починається з усвідомлення, що у ролі, які суспільство нав'язує жінкам, немає жодної об'єктивної необхідності. Те, що ми називаємо «повією», це лише архетип, що означає свободу, пристрасть і непокору умовностям. Так само, як розум повинен звільнитися від догм релігії, так і людське тіло повинне звільнитися від догм моралі.
У цьому контексті вся сучасна психологія пропонує важливі інструменти. (Тут могла би бути рекламна інтеграція, але мені ніхто нічого не платить)
Робота з архетипами, дослідження «тіні», гештальт-терапія та когнітивно-поведінкові техніки допомагають жінкам усвідомити, що їхня сексуальність — це частина їхньої цілісності, а не щось ганебне чи руйнівне. Подібно до того, як ми вчимося приймати свої емоції, ми повинні навчитися приймати своє тіло і бажання.
Важливо відзначити, що цей рух до свободи не повинен бути помилково зрозумілим як заклик до анархії. Навпаки, це шлях до гармонії: гармонії між внутрішніми бажаннями та усвідомленим вибором, гармонії між індивідуальною свободою та повагою до інших. Жінка, яка приймає свою сексуальність, перестає бути об'єктом зовнішнього контролю та стає суб'єктом власного життя. Страшний сон нашої сучасності.
Патріархат, як і будь-яка догматична система, вмирає повільно. Однак його закони перестають діяти там, де з'являється світло розуму та усвідомлення. Звільнення жіночої сексуальності - це не просто крок до особистої свободи, а й важлива частина еволюції людського суспільства, що прагне рівності та справедливості.
Зрештою, світ, де жінка може бути цілісною та вільною, — це світ, де свобода стає не привілеєм, а правом кожного.
❤12👍2😁1
«Під виглядом турботи: коли допомога стає формою контролю»
У нашій повсякденній комунікації часто ховається більше сенсу, ніж здається. Один із яскравих прикладів — фрагмент листування, де чоловік пише: «Дівчинка 18 років ніколи в житті не кінчала, як їй навчитися кінчати?» — і звертається за консультацією не від цієї дівчини, а від свого імені. Моя відповідь досить точна: «якщо дівчинка дійсно чогось хоче, має самостійно звертатися за консультацією». Ця коротка фраза розкриває відразу кілька пластів порушення особистих та професійних кордонів.
По-перше, тут очевидна об'єктивізація. Дівчина стає «проблемою», яку потрібно вирішити, об'єктом обговорення, а чи не суб'єктом власного досвіду. Сам факт того, що йдеться про її сексуальність без її участі та згоди, — вже акт вторгнення та позбавлення автономії.
По-друге, бачимо типовий сценарій з трикутника Карпмана, де співрозмовник займає роль Рятувальника. Він начебто дбає, шукає допомоги, але насправді позбавляє «дівчинку» права говорити за себе, вибору та ініціативи. Це форма контролю, замаскована під добрі наміри. У такій моделі «жертва» безпорадна, і це зручно для тих, хто хоче керувати під видом допомоги.
З погляду сексології це також серйозне спотворення. Сексуальність - глибоко індивідуальний і делікатний процес, який не може бути обговорений або вирішений "на прохання третьої особи". Оргазм — це не мета, а частина живого, суб'єктивного досвіду, якого людина приходить через власне дослідження, бажання і межі.
Цей фрагмент діалогу – не просто незручний обмін повідомленнями. Це дзеркало культури, де жіноча сексуальність часто не належить самій жінці, де за неї «просять», її «чинять», обговорюють — без неї. І поки подібні розмови здаватимуться нормою, нам доведеться продовжувати говорити про межі, суб'єктивність та повагу.
У нашій повсякденній комунікації часто ховається більше сенсу, ніж здається. Один із яскравих прикладів — фрагмент листування, де чоловік пише: «Дівчинка 18 років ніколи в житті не кінчала, як їй навчитися кінчати?» — і звертається за консультацією не від цієї дівчини, а від свого імені. Моя відповідь досить точна: «якщо дівчинка дійсно чогось хоче, має самостійно звертатися за консультацією». Ця коротка фраза розкриває відразу кілька пластів порушення особистих та професійних кордонів.
По-перше, тут очевидна об'єктивізація. Дівчина стає «проблемою», яку потрібно вирішити, об'єктом обговорення, а чи не суб'єктом власного досвіду. Сам факт того, що йдеться про її сексуальність без її участі та згоди, — вже акт вторгнення та позбавлення автономії.
По-друге, бачимо типовий сценарій з трикутника Карпмана, де співрозмовник займає роль Рятувальника. Він начебто дбає, шукає допомоги, але насправді позбавляє «дівчинку» права говорити за себе, вибору та ініціативи. Це форма контролю, замаскована під добрі наміри. У такій моделі «жертва» безпорадна, і це зручно для тих, хто хоче керувати під видом допомоги.
З погляду сексології це також серйозне спотворення. Сексуальність - глибоко індивідуальний і делікатний процес, який не може бути обговорений або вирішений "на прохання третьої особи". Оргазм — це не мета, а частина живого, суб'єктивного досвіду, якого людина приходить через власне дослідження, бажання і межі.
Цей фрагмент діалогу – не просто незручний обмін повідомленнями. Це дзеркало культури, де жіноча сексуальність часто не належить самій жінці, де за неї «просять», її «чинять», обговорюють — без неї. І поки подібні розмови здаватимуться нормою, нам доведеться продовжувати говорити про межі, суб'єктивність та повагу.
🔥7❤1
Хто не питав дозволу, не отримає відмову. Історія однієї фрази та культури насильства
Справа була у Києві. Тоді у місті відбувався гучний захід: Алекс Леслі приїхав i разом із організаторами секс-вечірок робив колоборацію. Мені було цікаво подивитися на цього мастодонта зблизька, ніби харизматична хоч і суперечлива особа. Я була дівчиною, якій хотілося зрозуміти, що за людина ховається за образом «гуру спокуси», що в ньому — які переконання, яка у нього філософія життя і стосунків.
Ми розмовляли, і в якийсь момент він видав фразу, яка буквально врізалася мені на згадку:
"Хто не питав дозволу, не отримає відмову".
Він сказав це спокійно, як незаперечну істину. І тоді я зрозуміла, що ми з ним ніколи не спрацюємося. Бо за цією фразою стояла ціла ідеологія – токсична та небезпечна. Я зрозуміла, що він людина, яка не вміє в культуру згоди, а отже, у всьому навчанні закладено токсичне викривлення.
Ця ідея – не питати згоди, щоб не отримати відмову – це суть того, що називають культурою зґвалтування.
Культура згвалтування – це коли суспільство виправдовує чи ігнорує сексуальне насильство. Коли відповідальність перекладають на жертву: "сама винна", "провокувала", "не сказала "ні" досить голосно". У такій культурі люди перестають бачити в інших як персону із правом вибору. Жінка (або чоловік) перетворюється на об'єкт, який треба «завоювати» чи «отримати».
Фраза Леслі – яскравий приклад цього мислення. Ось чому:
По-перше, вона повністю заперечує поняття згоди. У здорових відносинах будь-яка сексуальна чи фізична взаємодія має будуватися на взаємному бажанні. «Так» має звучати чітко та усвідомлено. Леслі вчить протилежному: «Не питай. Не давай людині можливості сказати "ні". І це вже не про флірт чи чарівність — це про позбавлення іншої людини права вибору.
По-друге, вона перетворює сексуальну взаємодію на гру на домінування, де головний сенс — домогтися свого за будь-яку ціну. Жінка чи чоловік у цій логіці — лише засіб для самоствердження.
По-третє, така філософія створює атмосферу страху та тиску. Багато дівчат або хлопців у таких ситуаціях можуть завмерти, розгубитися чи не встигнути зреагувати. Вони можуть відчути сором чи провину. І ось тут з'являється найнебезпечніший міф: "Вона не відмовила - значить, була згодна". Але це брехня. Відсутність відмови – це ще не згода.
Я згадую, як у той момент дивилася на Леслі. Він здавався таким впевненим, переконаним у своїй правоті. Але для мене стало очевидним: ця впевненість токсична. Вона руйнує людей, стосунки, інтимність. Вона вчить не чути іншу людину, а лише своє «хочу».
Я бачила, як філософія таких «гуру пікапа» ламає життя. Я чула історії дівчат, які казали: «Я не знала, як сказати ні. Він просто почав, і я завмерла». А потім звинувачували себе за те, що не чинили опір. Це і є наслідки культури зґвалтування, коли вина перекладається на жертву, а не на ґвалтівника.
Мене бісить, що такі ідеї все ще популярні. Бісить, що їх видають за «впевненість у собі». Справжня впевненість — це не боятися почути ні та поважати чужі кордони.
Сьогодні я достеменно знаю: фраза «Хто не питав дозволу, не отримає відмову» — це інструкція щодо порушення чужих кордонів. Вона вчить маніпуляції, а не близькості. Це не про пристрасть, а про насильство.
Ми маємо припинити романтизувати поведінку хижаків. Потрібно вчити людей простому правилу:
Згода - це не відсутність "ні". Згода - це радісне, вільне, свідоме "так".
Мені шкода, що колись я стояла там, у Києві, і слухала людину, яка, можливо, навіть не усвідомлює, наскільки її слова небезпечні. Але я рада, що змогла розпізнати в цих словах культуру насильства, що калічить і жінок, і чоловіків. І я вірю: чим більше ми про це говоритимемо, тим менше буде тих, хто вважає нормальним брати без дозволу.
Тому що в будь-яких відносинах — ніхто нікому нічого не винен. Навіть поцілунок. Навіть погляду. Навіть уваги. Все має відбуватися за взаємним бажанням.
А якщо людина боїться почути відмову — значить, вона боїться визнати, що інша людина — це особистість, а не інструмент її задоволення.
І це, мабуть, найголовніше, чому я навчилася за ці роки.
Справа була у Києві. Тоді у місті відбувався гучний захід: Алекс Леслі приїхав i разом із організаторами секс-вечірок робив колоборацію. Мені було цікаво подивитися на цього мастодонта зблизька, ніби харизматична хоч і суперечлива особа. Я була дівчиною, якій хотілося зрозуміти, що за людина ховається за образом «гуру спокуси», що в ньому — які переконання, яка у нього філософія життя і стосунків.
Ми розмовляли, і в якийсь момент він видав фразу, яка буквально врізалася мені на згадку:
"Хто не питав дозволу, не отримає відмову".
Він сказав це спокійно, як незаперечну істину. І тоді я зрозуміла, що ми з ним ніколи не спрацюємося. Бо за цією фразою стояла ціла ідеологія – токсична та небезпечна. Я зрозуміла, що він людина, яка не вміє в культуру згоди, а отже, у всьому навчанні закладено токсичне викривлення.
Ця ідея – не питати згоди, щоб не отримати відмову – це суть того, що називають культурою зґвалтування.
Культура згвалтування – це коли суспільство виправдовує чи ігнорує сексуальне насильство. Коли відповідальність перекладають на жертву: "сама винна", "провокувала", "не сказала "ні" досить голосно". У такій культурі люди перестають бачити в інших як персону із правом вибору. Жінка (або чоловік) перетворюється на об'єкт, який треба «завоювати» чи «отримати».
Фраза Леслі – яскравий приклад цього мислення. Ось чому:
По-перше, вона повністю заперечує поняття згоди. У здорових відносинах будь-яка сексуальна чи фізична взаємодія має будуватися на взаємному бажанні. «Так» має звучати чітко та усвідомлено. Леслі вчить протилежному: «Не питай. Не давай людині можливості сказати "ні". І це вже не про флірт чи чарівність — це про позбавлення іншої людини права вибору.
По-друге, вона перетворює сексуальну взаємодію на гру на домінування, де головний сенс — домогтися свого за будь-яку ціну. Жінка чи чоловік у цій логіці — лише засіб для самоствердження.
По-третє, така філософія створює атмосферу страху та тиску. Багато дівчат або хлопців у таких ситуаціях можуть завмерти, розгубитися чи не встигнути зреагувати. Вони можуть відчути сором чи провину. І ось тут з'являється найнебезпечніший міф: "Вона не відмовила - значить, була згодна". Але це брехня. Відсутність відмови – це ще не згода.
Я згадую, як у той момент дивилася на Леслі. Він здавався таким впевненим, переконаним у своїй правоті. Але для мене стало очевидним: ця впевненість токсична. Вона руйнує людей, стосунки, інтимність. Вона вчить не чути іншу людину, а лише своє «хочу».
Я бачила, як філософія таких «гуру пікапа» ламає життя. Я чула історії дівчат, які казали: «Я не знала, як сказати ні. Він просто почав, і я завмерла». А потім звинувачували себе за те, що не чинили опір. Це і є наслідки культури зґвалтування, коли вина перекладається на жертву, а не на ґвалтівника.
Мене бісить, що такі ідеї все ще популярні. Бісить, що їх видають за «впевненість у собі». Справжня впевненість — це не боятися почути ні та поважати чужі кордони.
Сьогодні я достеменно знаю: фраза «Хто не питав дозволу, не отримає відмову» — це інструкція щодо порушення чужих кордонів. Вона вчить маніпуляції, а не близькості. Це не про пристрасть, а про насильство.
Ми маємо припинити романтизувати поведінку хижаків. Потрібно вчити людей простому правилу:
Згода - це не відсутність "ні". Згода - це радісне, вільне, свідоме "так".
Мені шкода, що колись я стояла там, у Києві, і слухала людину, яка, можливо, навіть не усвідомлює, наскільки її слова небезпечні. Але я рада, що змогла розпізнати в цих словах культуру насильства, що калічить і жінок, і чоловіків. І я вірю: чим більше ми про це говоритимемо, тим менше буде тих, хто вважає нормальним брати без дозволу.
Тому що в будь-яких відносинах — ніхто нікому нічого не винен. Навіть поцілунок. Навіть погляду. Навіть уваги. Все має відбуватися за взаємним бажанням.
А якщо людина боїться почути відмову — значить, вона боїться визнати, що інша людина — це особистість, а не інструмент її задоволення.
І це, мабуть, найголовніше, чому я навчилася за ці роки.
💯9👍4❤3🔥1🥱1
✨ Про рішення Деснянського суду в Києві ✨
Вчора багато хто надіслав мені новину про те, що Деснянський районний суд у Києві вперше офіційно визнав факт спільного проживання двох чоловіків як однієї сім’ї.
Для багатьох це здається чимось революційним. Для мене — це логічний і природний крок у розвитку прав людини в Україні.
Це рішення не означає автоматичного легалізованого шлюбу для одностатевих пар. Але воно відкриває можливості:
🔹 для юридичного підтвердження факту спільного проживання,
🔹 для захисту майнових та спадкових прав,
🔹 для потенційних соціальних гарантій у майбутньому.
Це маленький, але дуже важливий крок до рівності та гідності всіх людей, незалежно від того, кого вони люблять.
Україна вже давно рухається у бік європейських цінностей, де права ЛГБТ+ є невід’ємною частиною прав людини. І такі рішення судів показують, що наші інституції готові визнавати реальність — люди живуть разом, люблять одне одного і мають право на захист своїх стосунків.
Такі перемоги надихають і дають надію, що далі буде більше. І що закон в Україні поступово захищатиме усіх громадян однаково.
Все буде добре. Бо любов — це любов.
❤️🧡💛💚💙💜
Вчора багато хто надіслав мені новину про те, що Деснянський районний суд у Києві вперше офіційно визнав факт спільного проживання двох чоловіків як однієї сім’ї.
Для багатьох це здається чимось революційним. Для мене — це логічний і природний крок у розвитку прав людини в Україні.
Це рішення не означає автоматичного легалізованого шлюбу для одностатевих пар. Але воно відкриває можливості:
🔹 для юридичного підтвердження факту спільного проживання,
🔹 для захисту майнових та спадкових прав,
🔹 для потенційних соціальних гарантій у майбутньому.
Це маленький, але дуже важливий крок до рівності та гідності всіх людей, незалежно від того, кого вони люблять.
Україна вже давно рухається у бік європейських цінностей, де права ЛГБТ+ є невід’ємною частиною прав людини. І такі рішення судів показують, що наші інституції готові визнавати реальність — люди живуть разом, люблять одне одного і мають право на захист своїх стосунків.
Такі перемоги надихають і дають надію, що далі буде більше. І що закон в Україні поступово захищатиме усіх громадян однаково.
Все буде добре. Бо любов — це любов.
❤️🧡💛💚💙💜
❤13👍4👎1
Тіло, сором і псевдомораль: як особистий дискомфорт маскується під суспільні цінності
У багатьох випадках, коли люди виступають проти публічного прояву тілесності чи сексуальності — мова йде не про «суспільну мораль», а про глибоко особистий сором.
Показовою є закономірність: що сильніше в людині внутрішній конфлікт із власною тілесністю, сексуальністю чи самоцінністю, то активніше вона прагне регулювати чужу присутність у просторі — контролювати, прикривати, забороняти, соромити.
Це не нове. Колись жінкам забороняли носити штани — бо це “аморально”. Колись вагітне тіло вважалося непристойним. Колись показ ніг у кадрі сприймався як розбещення. А сьогодні ми бачимо ті ж самі механізми: хтось викладає фото в купальнику, а хтось сприймає це як загрозу моральному порядку — і вмикає риторику осуду, часто під прикриттям “цінностей” або “захисту дітей”.
Насправді ж тіло — це не загроза. Це не провокація. Це частина нашої людяності, з якої все починається. Ми всі народилися з сексу, з тіл батьків. І це не привід для сорому, це база реальності. Якщо чиясь тілесність викликає тривогу — варто поставити питання не до іншого, а до себе: чому мене це так зачіпає?
Часто агресивна моральна риторика є лише формою самозахисту, спробою компенсувати відчуття вразливості чи втрати контролю. І вона не має нічого спільного з турботою про суспільство — це глибоко інтимний страх, переведений у форму публічного контролю.
Тіло не потребує дозволу. Сексуальність не є аморальною. Сором — не закон.
І поки ми не навчимося розрізняти:
– що є турботою, а що — проекцією,
– що є реальним ризиком, а що — внутрішнім конфліктом,
– що є етикою, а що — спробою нав’язати власну травму іншим,
доти ми не зможемо говорити ні про свободу, ні про здорову мораль.
(Присвячено одній дискусії)
У багатьох випадках, коли люди виступають проти публічного прояву тілесності чи сексуальності — мова йде не про «суспільну мораль», а про глибоко особистий сором.
Показовою є закономірність: що сильніше в людині внутрішній конфлікт із власною тілесністю, сексуальністю чи самоцінністю, то активніше вона прагне регулювати чужу присутність у просторі — контролювати, прикривати, забороняти, соромити.
Це не нове. Колись жінкам забороняли носити штани — бо це “аморально”. Колись вагітне тіло вважалося непристойним. Колись показ ніг у кадрі сприймався як розбещення. А сьогодні ми бачимо ті ж самі механізми: хтось викладає фото в купальнику, а хтось сприймає це як загрозу моральному порядку — і вмикає риторику осуду, часто під прикриттям “цінностей” або “захисту дітей”.
Насправді ж тіло — це не загроза. Це не провокація. Це частина нашої людяності, з якої все починається. Ми всі народилися з сексу, з тіл батьків. І це не привід для сорому, це база реальності. Якщо чиясь тілесність викликає тривогу — варто поставити питання не до іншого, а до себе: чому мене це так зачіпає?
Часто агресивна моральна риторика є лише формою самозахисту, спробою компенсувати відчуття вразливості чи втрати контролю. І вона не має нічого спільного з турботою про суспільство — це глибоко інтимний страх, переведений у форму публічного контролю.
Тіло не потребує дозволу. Сексуальність не є аморальною. Сором — не закон.
І поки ми не навчимося розрізняти:
– що є турботою, а що — проекцією,
– що є реальним ризиком, а що — внутрішнім конфліктом,
– що є етикою, а що — спробою нав’язати власну травму іншим,
доти ми не зможемо говорити ні про свободу, ні про здорову мораль.
(Присвячено одній дискусії)
❤12❤🔥4👍2🔥1
Проєкт “Дружні лікарі” — твій голос важливий!
Благодійний фонд «Оновлена Україна» за підтримки Канадського фонду місцевих ініціатив (CFLI) створює мережу ЛГБТК+ дружніх лікарів в Україні.
Ми хочемо, щоб кожна людина мала доступ до безпечної, інклюзивної та недискримінаційної медицини. Для цього проводимо два опитування 👇
🩺 1. Для лікарів та медичних працівників
Якщо ви підтримуєте принципи рівності, поваги до різних ідентичностей та прагнете зробити свою практику інклюзивною — поділіться своїм досвідом.
👉 https://forms.gle/jQGKQSvs12LCKXgE6
💬 2. Для представників(-ць) ЛГБТК+ спільноти та пацієнтів
Розкажіть, з якими труднощами ви стикались під час отримання медичних послуг і які зміни потрібні, щоб медицина стала справді дружньою.
👉 https://forms.gle/SjtteonGh4Ff3KVc6
🔹 Результати допоможуть створити друкований та онлайн каталог “Дружніх лікарів”, наклейки для медзакладів.
🔹 Учасники отримають запрошення на підсумкову конференцію з нетворкінгом та обговоренням спільноти дружніх фахівців.
Разом зробимо медицину безпечнішою та людянішою 💙💜💚
Проект реалізується БФ "Оновлена Україна" за підтримки Канадського Фонду місцевих ініціатив.
https://onovlenaukraina.org/
https://www.instagram.com/onovlenaukraina/
Благодійний фонд «Оновлена Україна» за підтримки Канадського фонду місцевих ініціатив (CFLI) створює мережу ЛГБТК+ дружніх лікарів в Україні.
Ми хочемо, щоб кожна людина мала доступ до безпечної, інклюзивної та недискримінаційної медицини. Для цього проводимо два опитування 👇
🩺 1. Для лікарів та медичних працівників
Якщо ви підтримуєте принципи рівності, поваги до різних ідентичностей та прагнете зробити свою практику інклюзивною — поділіться своїм досвідом.
👉 https://forms.gle/jQGKQSvs12LCKXgE6
💬 2. Для представників(-ць) ЛГБТК+ спільноти та пацієнтів
Розкажіть, з якими труднощами ви стикались під час отримання медичних послуг і які зміни потрібні, щоб медицина стала справді дружньою.
👉 https://forms.gle/SjtteonGh4Ff3KVc6
🔹 Результати допоможуть створити друкований та онлайн каталог “Дружніх лікарів”, наклейки для медзакладів.
🔹 Учасники отримають запрошення на підсумкову конференцію з нетворкінгом та обговоренням спільноти дружніх фахівців.
Разом зробимо медицину безпечнішою та людянішою 💙💜💚
Проект реалізується БФ "Оновлена Україна" за підтримки Канадського Фонду місцевих ініціатив.
https://onovlenaukraina.org/
https://www.instagram.com/onovlenaukraina/
❤5